Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Підприємництво

Податкова політика сприяння розвитку підприємництва. Сучасний розвиток підприємництва в Україні (реферат)

Зміст

1. Тенденції розвитку оподаткування підприємницької діяльності в Україні

2. Напрями підвищення ефективності податкової політики сприяння розвитку підприємництва

 
1. Тенденції розвитку оподаткування підприємницької діяльності в Україні

Діюча на сьогодні податкова система внаслідок нестабільності законодавства перешкоджає зусиллям суб'єктів підприємництва у розвитку виробництва і підвищенні ефективності їх діяльності.

Нестабільність податкового законодавства зумовлена численними доповненнями та змінами існуючих нормативно-правових актів, зокрема, в частині порядку сплати податків, зборів й обов'язкових платежів, що приймаються відповідно до поточних потреб у фінансуванні дохідної частини бюджету. Це призводить до ускладнення та заплутаності у здійсненні розрахунків зі сплати податкових платежів. За таких умов суб'єкти малого підприємництва знаходяться в критичному становищі - більшість з них не в змозі відстежити всі зміни, а тому не знають, що саме, коли і за яким порядком повинні платити.

Одним з небагатьох здобутків вітчизняної податкової політики, саме з точки зору виконання нею стимулюючої функції, стало запровадження спрощених режимів оподаткування.

Метою запровадження спрощених режимів оподаткування було зниження податкового навантаження, спрощення механізму адміністрування та сплати податків, спроба подолання тіньової економіки, створення нових робочих місць, що дало змогу багатьом українцям відчути перспективу економічної незалежності і досягти певного рівня самозабезпечення.

На сьогодні в Україні існують три режими спрощеного оподаткування для суб'єктів малого підприємництва: єдиний податок (для фізичних осіб-підприємців за ставкою від 20 до 200 грн. на місяць та для юридичних осіб – за ставкою 6% виручки, якщо платник єдиного податку є платником ПДВ, і за ставкою 10%, якщо не є платником ПДВ), фіксований податок (для фізичних осіб-підприємців за ставкою від 20 до 100 грн. на місяць), фіксований сільськогосподарський податок (0,03-0,45% від грошової оцінки землі на рік).

Кожен із зазначених режимів має свої особливості, спрямовані на відповідну категорію суб'єктів оподаткування, та дає можливість таким суб'єктам добровільно обирати спосіб оподаткування: за загальною або за спрощеною системами.

Перш за все, ці режими спрямовані на дерегулювання системи податкового обліку та звітності, яка на сьогодні є вкрай обтяжливою для суб'єктів підприємницької діяльності. Слід також зазначити, що жоден з режимів не надає пільг за обсягами податкових вилучень, а спрямований на створення прозорих та простих процедур стягнення податків, зменшення надмірного податкового адміністрування.

Використання спеціальних режимів оподаткування забезпечує динамічне створення робочих місць, швидке реагування на зміни ринку праці та поглинання надлишків робочої сили.

Слід зауважити, що авансова сплата цих податків є обов'язковою умовою їх застосування. Надходження коштів від сплати єдиного та фіксованого податків є джерелом постійного та гарантованого поповнення державного та місцевих бюджетів.

Найбільш поширеним серед альтернативних способів оподаткування суб'єктів малого бізнесу є спрощена система оподаткування, що була запроваджена Указом Президента України від 03.07.98 № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва».

Підтвердженням зазначеного є те, що з кожним роком спостерігається тенденція зростання основних показників діяльності суб'єктів спрощеної системи оподаткування.

Сьогодні понад 40 % від загальної кількості суб'єктів малого підприємництва обрали спрощену систему. З 1999 по 2007 рік кількість платників єдиного податку збільшилась майже в 12 разів (з 94,7 тис. осіб до 1114 тис. осіб), а надходження до бюджету від сплати єдиного податку зросли у 29 разів (з 116,6 млн. грн. до 3703,7 млн. грн.). Суб'єкти - «спрощенці» забезпечили роботою 1,5 млн. громадян.

Практичний досвід застосування цієї системи дає достатньо підстав говорити про позитивний вплив цього режиму оподаткування на сектор малого бізнесу, що дозволяє максимально спростити облік і контроль за діяльністю суб'єктів підприємництва і забезпечує стабільні надходження в бюджет.

Слід відзначити, що спрощена система оподаткування у вигляді сплати єдиного податку існує в багатьох країнах, а саме: в Росії, Італії, Франції, Словаччині, країнах СНД тощо.

У Франції спрощені режими оподаткування застосовуються протягом багатьох десятиріч; вони стали „базовою моделлю” для інших європейських країн. В свою чергу, Україна знаходиться в процесі становлення національної податкової системи формування спрощених режимів оподаткування.

Існуючий сегмент малого підприємництва в Україні свідчить про необхідність стимулювання його розвитку з боку держави, а отже, і продовження дії спрощеної системи оподаткування. Оскільки потужний сектор малого бізнесу є саморегулюючим механізмом, що найкращим чином здатний усувати кризові явища в економіці, то малий бізнес потребує встановлення чіткого законодавчого регламентування умов здійснення підприємницької діяльності та стабільності.

За час існування спрощеної системи оподаткування в Україні відбулися суттєві зміни як у законодавстві, так і в економіці.

Прийняття низки законів України, норми яких вносять суттєві зміни в порядок сплати суб'єктами господарювання, що застосовують спрощену систему оподаткування страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, призвели до законодавчої колізії в частині порядку їх нарахування та сплати, оскільки сплата страхових внесків у складі єдиного податку не дозволяє здійснити їх персоніфікацію (через різні бази для нарахування внесків) та відповідно зарахувати страховий стаж найманим працівникам.

Протягом десяти років граничний обсяг виручки від реалізації продукції та розміри ставок єдиного податку не змінювалися, незважаючи на те, що в економіці країни постійно відбувається зростання таких показників, як індекс інфляції, мінімальна заробітна плата, споживчі ціни тощо.

Так, середній рівень індексу інфляції за період з 01.01.1998 по 01.01.2008, становить 112,95%. У 1998 році мінімальна заробітна плата становила - 45 грн., а на 01.01.2008 вона становить 515 грн. Тобто, мінімальна заробітна плата з 1998 року збільшилась у 11,4 рази. Законодавством України передбачено і подальше зростання мінімальної заробітної плати (тільки протягом 2008 року вона збільшиться з 515 грн. до 605 грн.).

Отже, встановлений у 1998 році Указом Президента України граничний обсяг виручки від реалізації та розміри ставок єдиного податку на сьогодні є економічно невиправданими та неадекватними сьогоднішнім умовам ринкових відносин.

Складність та обтяжливість загальної системи оподаткування, що спонукає окремих суб'єктів господарювання знаходити можливі шляхи оптимізації сум податкових зобов'язань, загальне фінансове навантаження на суб'єктів підприємницької діяльності (податки, соціальні і пенсійні внески, збори, тощо) не стимулюють розвиток їх діяльності та призводять до тінізації економічних процесів, зниження конкурентоспроможності як на внутрішніх, так і зовнішніх ринках.

На сьогодні викликає занепокоєння позиція деяких органів виконавчої влади та громадських організацій щодо ліквідації спрощеної системи оподаткування або перехід до самозайнятих осіб (без найманих працівників). Така позиція формується лише виходячи з окремих видів діяльності або окремих прикладів суб'єктів - «спрощенців» в частині мінімізації чи ухилення від сплати податків, але при цьому не враховується, що подібні приклади можуть бути (що навіть більш вірогідніше) і при застосуванні загальної системи оподаткування.

Не слід ігнорувати те, що наслідком ліквідації спрощеної системи оподаткування стане скорочення значної кількості робочих місць на вже створених підприємствах та уповільнення розвитку підприємництва в цілому, що загрожує формуванню легального прошарку малого підприємництва.

Врегулювати проблемні питання, що на сьогодні виникають при застосуванні спрощеної системи оподаткування, на сьогодні можливо лише шляхом прийняття Закону про спрощену систему оподаткування або Податкового кодексу.

З метою усунення можливості ухилення від сплати податків необхідно законодавчо передбачити норму щодо запровадження обов'язкового ведення обліку доходів та витрат для суб'єктів підприємницької діяльності та замінити базу оподаткування на доход замість обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

Важливим є також встановлення відповідальності суб'єктів – «спрощенців» у разі перевищення ними встановленого граничного обсягу від реалізації продукції шляхом запровадження відсоткових ставок для оподаткування суми такого перевищення. Зазначена норма стосується як фізичних, так і юридичних осіб.

Удосконалена система спрощеного оподаткування сприятиме подальшому розвитку підприємницької діяльності, збільшенню надходжень до бюджету та усуненню схем зловживання спрощеною системою. Реформування такої системи повинно здійснюватись з урахуванням усіх аспектів та певних недоліків, виявлених у практиці її застосування, у відповідності до основних концептуальних положень реформування податкової системи, проголошених Урядом.

У сучасних умовах глобалізації перед економікою України виникають нові та суворі вимоги, виконання та дотримання яких може забезпечити нашій країні статус не тільки як держави з великим геополітичним значенням, а й держави з міцною, конкурентоспроможною та впливовою національною економічною системою в сучасному європейському просторі.

Податкова політика України характеризується тим, що досить значна частка прибутку національної економіки вилучається у підприємств до бюджету у формі податку на прибуток. Так, ефективна ставка за більшістю видів економічної діяльності перевищує номінальну ставку податку
(Додаток М). Податок на прибуток підприємств в Україні перетворився виключно на фіскальний інструмент. Його регулятивний потенціал майже не використовується, хоча в сучасних умовах саме цей інструмент відіграє важливу роль в процесі податкової конкуренції.

Такий стан повністю суперечить світовим тенденціям в оподаткуванні капіталу, де максимальна ставка податку на прибуток корпорацій за період з 2000 по 2006 рік зменшилася в середньому по розвинутих країнах-членах ЄС (ЄС-15) на 5,8 відсоткового пункту, або з 35,3 до 29,5%. Сучасна світова практика оподаткування використовує податок на прибуток як інструмент заохочення інвестицій в економіку та інструмент підвищення конкурентоспроможності національних податкових систем.

В таких умовах національна податкова система України може бути за межами європейської конкурентоспроможності, де найбільший перелік пільг діє саме в механізмі податку на прибуток корпорацій.

В Україні в галузі машинобудування питома вага пільг в загальній сумі сплаченого податку у 2007 році дорівнювала 0,7 %. Для прикладу, у фінансовому секторі такий показник становить 126,3 %, в торгівлі – 8,2 % (Додаток Н).

Однак обтяжливість податкової системи України визначається насамперед не величиною податкових ставок, а складністю й нестабільністю системи податкового законодавства, вузькістю господарських оборотів, деформаціями грошової сфери та фінансів підприємств.

За інформацією Міністерства фінансів України в рамках проведених Проектом Стратегії реформування податкової системи України досліджень встановлено, що система місцевих податків і зборів не забезпечує достатніх надходжень до місцевих бюджетів, перевантажена неефективними податками, витрати на адміністрування яких в більшості випадків перевищують суму надходжень таких податків до бюджету. Крім того, така система є обтяжливою для суб'єктів господарювання та потребує додаткових витрат на складання та подання численних та трудомістких форм звітності.

Так, надходження від зборів за видачу ордера на квартиру, з власників собак, за участь у бігах на іподромі, за виграш на бігах на іподромі, за право проведення кіно- і телезйомок, за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей, збору з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі в 2007 році склали 0,8 млн. грн. при загальних доходах місцевих бюджетів (без міжбюджетних трансфертів) 45554 млн. грн. Їх питома вага в загальній сумі надходжень від місцевих податків і зборів становить 0,11%, в доходах місцевих бюджетів 0,0017%. У цілому місцеві податки і збори забезпечують лише 1,62% надходжень до місцевих бюджетів.

Зменшення кількості неефективних податків дозволить знизити податкове навантаження на суб'єктів господарювання та поліпшить умови розвитку підприємницької діяльності на регіональному рівні.

На сьогодні переконання в необхідності здійснення радикальної податкової реформи панує серед представників політичної та економічної еліти.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2008 №14 затверджено Програму діяльності Кабінету Міністрів України "Український прорив: для людей, а не політиків". В розділі „Здійснення податкової реформи” завданнями Уряду, зокрема, є удосконалення системи адміністрування податків і зборів, гармонізація правил податкового обліку з правилами бухгалтерського обліку, наближення бухгалтерського обліку до міжнародних стандартів.

Зокрема, прийняття проекту Закону України „Про застосування звичайних цін при здійсненні податкового контролю” (реєстр. № 2234) дозволить законодавчо встановити конкретні методи визначення звичайної ціни, надасть можливість поставити перешкоди на шляху створення штучних збитків підприємствами за рахунок маніпуляції цінами продажу і придбання, упередити незаконне відшкодування податку на додану вартість з державного бюджету, скоротити кількість перевірок платників податків податковими органами, а також сприятиме позитивному міжнародному іміджу України.

Враховуючи те, що Україні як члену СОТ наданий п'ятирічний термін адаптації національної економіки до умов СОТ, вкрай необхідно переміщувати акценти з оподаткування капіталу на оподаткування споживання, де є великий потенціал додаткових надходжень особливо в акцизному зборі.

Останні події на світових ринках капіталу дають чітко зрозуміти, що активні процеси інтеграції національних економік у світову фінансову архітектуру носять разом із позитивними моментами і негативні, особливо це стосується рівня фінансової безпеки країни. Наша економіка протягом останніх років розвивалася в більшій мірі під впливом зовнішніх чинників: сприятливих умов залучення іноземного капіталу та сприятливою кон'юнктурою цін на основні групи експортних товарів. Внутрішній потенціал національного економічного розвитку залишається практично незадіяним.

Одним з важливих інструментів активізації економічної активності бізнесу, особливо в умовах модернізації економіки, є амортизація. Досвід ринкових країн свідчить, що саме вона виступає основним елементом капіталоутворення у нестабільній економіці, де не працює ринок довгострокових кредитів і обмежені чисті капітальні вкладення.

Амортизаційні відрахування є головним, найдешевшим і, відповідно, найпривабливішим джерелом фінансування інвестицій, оскільки доходи, переведені в них, не оподатковуються і не потребують витрат на мобілізацію (не потрібно сплачувати відсотки за використання коштів). Крім того, реінвестування амортизаційних відрахувань забезпечує їхнє зростання у наступних періодах, що автоматично стимулює підприємства до їх цільового використання – відтворення капіталу. Так, за рахунок амортизаційних відрахувань у світі фінансується близько 60% інвестицій в основний капітал.

Для того, щоб використовувати амортизаційну політику для стимулювання капіталовкладень, необхідно, щоб податкова амортизація значно перевищувала економічну, це по-перше[1], і по-друге, стимулювати використання амортизаційних відрахувань виключно на інвестиційні цілі.

Для вирішення першої проблеми необхідно приймати єдиний національний класифікатор груп основних фондів з визначенням нормативних строків їх служби та технічної однорідності груп основних фондів. Вважається за доцільне застосувати до нормативних термінів експлуатації основних фондів визначений діапазон відхилень від таких термінів[2], делегувавши тим самим підприємствам право самостійного вибору, виходячи з реальних умов формування їх інвестиційного потенціалу і фінансового стану, та регламентацією річної норми відрахувань (у %) на ремонт окремої класифікаційної групи основних фондів. Амортизаційні відрахування в такому випадку стають не просто фактором зменшення бази оподаткування, а набувають статусу реальних коштів для фінансування інвестицій.

Проблему цільового використання амортизаційних відрахувань можна вирішити двома шляхами: 1) акумуляція амортизаційних відрахувань у амортизаційному фонді і використання його виключно на інвестиції в основний капітал. У разі використання на інші цілі – включати такі кошти в оподатковуваний прибуток і оподатковувати на загальних підставах; 2) стимулювання інвестиційного використання амортизаційних відрахувань шляхом запровадженням механізму дії інвестиційного податкового кредиту та (або) інвестиційної податкової знижки.

На даний момент амортизаційні відрахування використовуються бізнесом на власний розсуд, як правило, на поповнення обігових коштів, і не є вагомим інвестиційним ресурсом. Таку тезу підтверджують статистичні дані, наведені у Додатку О, з яких видно, що сума нарахованих амортизаційних відрахувань платниками податку на прибуток у 2007 році перевищує суму інвестицій в основний капітал за аналогічний період по всій національній економіці на 10,5 млрд. грн. Якщо сумувати амортизаційні відрахування і прибуток після оподаткування, то можна припустити, що в національній економіці України у 2007 році було 192,8 млрд. грн. потенційного інвестиційного ресурсу, а реально за цей період вклали в економіку 81,6 млрд. грн. інвестицій.

За такої ситуації держава повинна стимулювати підприємницьку діяльність, модернізувати власні виробничі потужності за рахунок внутрішніх джерел. Вивід з-під оподаткування 92 млрд. грн. амортизаційних відрахувань має компенсуватися державі вкладенням як мінімум цієї суми в модернізацію національної економіки України.

Однією з найбільших проблем для підтримки та розвитку внутрішнього ринку є забезпечення фінансовими ресурсами, необхідними для сталого виробничого процесу. Через підвищення вартості вітчизняних та іноземних кредитних ресурсів можливість їх залучення суб'єктами господарювання зменшується. Підприємства, не маючи доступу до зовнішніх джерел фінансування, змушені розраховувати тільки на власні кошти, тобто на нерозподілений прибуток, амортизаційний фонд, тощо.

В цій ситуації суб'єкти господарювання потребують державної підтримки у формі оподаткування за зниженою ставкою прибутку, який спрямовується на реінвестування у виробництво, оновлення або модернізацію основних фондів.

Для вирішення проблеми забезпечення фінансовими ресурсами підприємств необхідно внести зміни до статті 10 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” в частині оподаткування за зниженою ставкою (15 відсотків) прибутку, який розподіляється за результатами звітного календарного року серед власників корпоративних прав такого платника податку шляхом нарахування дивідендів на користь таких власників у вигляді корпоративних прав такого платника податку, оподатковується за ставкою 15 відсотків до об'єкта оподаткування за певних умов, зокрема:

- нарахування дивідендів не змінює пропорцій (часток) участі всіх власників корпоративних прав (учасників) у статутному капіталі (фонді) такого платника податку;

- статутний капітал (фонд) такого платника податку збільшується на сукупну номінальну вартість таких нарахованих дивідендів, а у разі випуску та придбання корпоративних прав з емісійним доходом – на сукупну номінальну вартість таких нарахованих дивідендів за вирахуванням емісійного доходу;

- такий прибуток спрямовується на модернізацію, реконструкцію, спорудження, придбання основних фондів такого платника податку, розробку та впровадження у виробництво таким платником податку нової продукції.

Запровадження сприятливої податкової політики буде мати значний позитивний ефект для підприємств. Реінвестування дозволить збільшити оборотні кошти підприємств, акумулювати та спрямувати ресурси на оновлення їх матеріально-технічної бази, що підвищить рівень їх конкурентоспроможності як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках.

2. Напрями підвищення ефективності податкової політики сприяння розвитку підприємництва

Податкова політика втілює в собі усі специфічні проблеми податків, оскільки вона формує довгострокові орієнтири розвитку податкової системи, впливає на ефективність функціонування податкових інструментів з метою сприяння досягненню цілей соціально-економічного розвитку держави.

Головна ціль податкової політики має полягати у ефективному застосуванні елементів системи оподаткування, виходячи зі стратегічних пріоритетів соціально-економічного розвитку України, а саме:

1) випереджувальне економічне зростання;

2) якісний соціальний розвиток;

3) інвестиційно-інноваційна модель розвитку;

4) інтеграція до ЄС.

Стратегічною ціллю податкової політики є створення в Україні стабільної податкової системи, що забезпечувала б достатній обсяг надходжень платежів до бюджетів усіх рівнів, ефективне функціонування економіки країни, справедливий підхід до оподаткування всіх категорій платників податків, створення умов для подальшої інтеграції України у світове співтовариство.

Розв‘язання зазначених проблем має відбуватися через послідовну реалізацію стратегічних цілей реформування податкової системи України, а саме:

- підвищення конкурентоспроможності вітчизняного бізнесу;

- легалізація тіньового сектору;

- активізація інвестиційних процесів в економіці;

- розробка простих та зрозумілих податкових норм для суб'єктів господарювання;

- скорочення витрат платників на нарахування і сплату податків та держави - на їх адміністрування;

- адаптація податкового законодавства України до законодавства ЄС;

- забезпечення умов для добровільного виконання вимог податкового законодавства платниками податків;

- запровадження інформаційно-аналітичної системи державної податкової служби в національному масштабі;

- автоматизація процесів оподаткування з використанням сучасних технологій.

Виходячи з розуміння сутності проблем та стратегічних цілей реформування податкової системи України, виникає необхідність удосконалення податкової системи України за такими напрямами.

1. Підвищення ефективності системи адміністрування податків через реалізацію проекту модернізації податкової служби, автоматизацію процесів обліку та аналізу податкових даних, створення інтегрованої на усіх рівнях адміністрування архітектури баз даних податкової звітності, поступову зміну філософії адміністрування податків (тотальний контроль за сплатою податків та їхній збір необхідно змінити на моніторинг цього процесу та систематизацію і накопичення інформації в розрізі платників податків).

2. Удосконалення законодавчого забезпечення системи оподаткування шляхом розробки та прийняття Податкового кодексу України, що має на меті:

- усунення існуючих суперечностей та колізій податкового законодавства;

- лібералізацію податкової політики;

- підвищення відповідальності щодо виконання норм та положень законодавства усіх суб‘єктів податкових правовідносин;

- поступову адаптацію норм податкового права України до податкового законодавства Європейського Союзу;

- створення нових об‘єктів оподаткування у відповідності до існуючих соціально-економічних умов, рівня розвитку економічних відносин;

- скасування неефективних місцевих податків і зборів, а саме комунального податку; збору за видачу ордера на квартиру; збору за участь у бігах на іподромі; збору за виграш на бігах на іподромі; збору з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі та іподромі; збору за право використання місцевої символіки; збору за право проведення кіно- і телезйомок; збору за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей; збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; збору з власників собак, як таких, що не забезпечують достатній рівень надходжень до місцевих бюджетів.

3. Детінізація економіки та боротьба з корупцією в системі адміністрування податків шляхом створення податкових умов щодо легалізації тіньового сектору економіки, встановлення в якості кримінального покарання за ухилення від сплати податків обов'язкового застосування обмеження дієздатності особи щодо її участі у підприємницькій діяльності, участі у створенні та адміністративному керівництві суб'єктами господарської діяльності, посилення кримінальної відповідальності за корупцію в системі органів державної влади.

4. Реформування спрощеної системи оподаткування через удосконалення процедур реєстрації та обліку платників, усунення можливостей щодо мінімізації податкових платежів, нейтралізацію ефекту податкової дискримінації.

Неможливо досягти цілей реформування податкової системи без врахування фінансового навантаження на фонд заробітної плати з внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Не зважаючи на те, що внески до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування не входять до складу податкової системи, їх розміри відчутно впливають на загальний рівень податкового навантаження на працю та масштаби тінізації заробітної плати, отже, на обсяг надходжень до місцевих бюджетів податку з доходів фізичних осіб. Тому, останнім серед напрямів реформування податкової системи визначаємо:

5. Реформування системи сплати внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування шляхом поступового зменшення навантаження на фонд оплати праці за рахунок активізації реформування системи сплати внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, запровадження єдиного соціального внеску, накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та соціального медичного страхування шляхом перетворення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності у Фонд загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування України.

Ефективний засіб розв'язання поставлених завдань повинен здійснюватися на основі наступних механізмів їхньої реалізації.

Стосовно проблеми інформатизації податкових процесів, їхнього інформаційно-аналітичного забезпечення та підтримки:

- подальше удосконалення процесу подання податкової звітності в електронному вигляді та повне охоплення всіх платників ПДВ реєстром податкових накладних при сплаті цього податку;

- впровадження новітніх Інтернет-технологій у фінансовій сфері та в системі адміністрування податків;

- інформатизація процесу обліку, реєстрації та аналізу діяльності платників податків в органах ДПС України шляхом створення єдиної бази даних податкової звітності в розрізі суб'єктів підприємницької діяльності.

Стосовно питання наближення норм вітчизняного податкового законодавства до міжнародних правил та стандартів:

- проведення реформи податкової системи України взагалі та за окремими напрямками повинно бути зорієнтовано на досягнення стратегічних цілей інтеграції до Європейського Союзу та реалізацію цінностей цього об'єднання;

- вдосконалення правового механізму боротьби з ухиленням від оподаткування на основі використання позитивного досвіду Російської Федерації та країн ЄС. Для цього на законодавчому рівні необхідно закріпити чітке розмежування між поняттями «зловживання податковими договорами», «податкова оптимізація» та «ухилення від оподаткування», що в значній мірі сприяло б більшій визначеності та підвищенню ефективності використання відповідних норм національного законодавства.

Стосовно проблеми запровадження нових елементів податкової системи:

- запровадження податку на нерухомість.

Стосовно спрощеної системи оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності:

- законодавче закріплення спрощеної системи оподаткування шляхом прийняття спеціального закону або окремої глави Податкового кодексу;

- здійснення індексації показника єдиного податку та обсягу виручки від реалізації продукції з урахуванням рівня інфляції за період з 1999 по 2008рр.;

- визначення критерієм застосування спрощеної системи оподаткування доходу замість виручки від реалізації продукції;

- передбачення можливості щорічного збільшення граничного рівня обсягу доходу для фізичних осіб – підприємців та юридичних осіб та розміру ставок єдиного податку для фізичних осіб на корегуючий коефіцієнт, який встановлюється щорічно на кожний наступний календарний рік та враховує зміну споживчих цін на товари (роботи, послуги) в країні за попередній календарний рік;

- підвищення відповідальності суб'єктів малого підприємництва у разі порушення ними норм, які визначають порядок застосування спрощеної системи оподаткування;

- конкретизація кола платників, на яких не поширюється спрощена система оподаткування, обліку та звітності;

- вилучення з переліку видів діяльності, на які поширюється дія спрощеної системи оподаткування, тих видів діяльності, які є високорентабельними;

- передбачення оподаткування суми перевищення граничного річного доходу;

- зміна переліку податків і зборів (обов'язкових платежів), які входять до складу єдиного податку, зокрема, вилучення з його складу ресурсних платежів і внесків до державних цільових фондів.

Стосовно оподаткування прибутку підприємств:

- поступове зменшення податкового навантаження на прибуток підприємств[3] шляхом запровадження податкових пільг інвестиційно-інноваційного характеру, обмежених в часі та доступних для всіх інвестиційно-активних підприємств в Україні.

- впровадження в дію податкових пільг інвестиційно-інноваційного характеру з терміном дії 3-4 роки синхронно з реформуванням амортизаційної політики в напрямку її лібералізації, за умови створення системи моніторингу податковими органами та органами місцевого самоврядування за цільовим використанням таких пільг;

- запровадження зниженої (15%) ставки оподаткування прибутку підприємств, який не підлягає розподілу серед засновників у формі виплати дивідендів, а спрямовується на модернізацію, реконструкцію, спорудження, придбання основних фондів, розробку та впровадження у виробництво нової продукції, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт;

- гармонізація правил податкового обліку з правилами бухгалтерського обліку та наближення до міжнародних стандартів обліку та звітності.

Стосовно удосконалення амортизаційної політики:

- розроблення єдиного національного класифікатора груп основних фондів з визначенням нормативних строків їх служби, які б включали певні категорії основних фондів із встановленням окремих нормативних термінів експлуатації з визначенням діапазону відхилень від нього, делегувавши тим самим підприємствам право самостійного вибору, виходячи з реальних умов формування їх інвестиційного потенціалу і фінансового стану, та регламентацією річної норми відрахувань (у %) на ремонт окремої класифікаційної групи основних фондів;

- застосування вільного підходу до обрання норм і методів нарахування амортизації підприємствами.

Ці кроки дозволять створити основу для податкового стимулювання модернізації і розширення виробничих потужностей, що в свою чергу сприятиме:

- підвищенню зайнятості;

- підвищенню економічної, і особливо інвестиційної, активності підприємництва;

- збільшенню продуктивності праці, що забезпечує базу для зростання рівня заробітної плати;

- зниженню інфляційного тиску;

- поліпшенню конкурентної позиції економіки України на світовому ринку;

- прискоренню запровадження інноваційних технологій в виробничі процеси.

Всі вищеназвані напрями реформування системи оподаткування України є вагомим фактором стабільного економічного розвитку національної економіки, підвищення її внутрішньої і зовнішньої конкурентоспроможності, сприяння подальшого розвитку підприємництва в Україні.

Список використаної літератури:

1. Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні: Національна доповідь / К.О. Ващенко, З.С. Варналій, В.Є. Воротін, В.М. Геєць, Е.М., Кужель О. В., Лібанова та ін. – К., Держкомпідприємництво, 2008. – 226 с.



[1] З метою поліпшення інвестиційної привабливості країни в цілому та національного бізнес-середовища зокрема, пунктом 3 прикінцевих положень Закону України від 12.01.06 №3333 „Про внесення змін до Закону України "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків" та інших законів України” внесено зміни до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, якими, зокрема, установлено 20 - відсоткову норму прискореної амортизації основних фондів груп 3 і 4 для технологічних парків, їх учасників та спільних підприємств при виконанні зареєстрованих у встановленому Законом України "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків" порядку проектів. Така норма закону повинна бути розповсюджена не тільки на технопарки, а на всю національну економіку України з метою прискореної модернізації матеріальної частини економіки на інноваційній основі.

[2] Наприклад +/-20% нормативного терміну, тобто нижня межа діапазону буде дорівнювати 80% нормативного терміну експлуатації основних фондів, а верхня межа – 120%. Верхня межа буде орієнтована на підприємства з низькою або від'ємною рентабельністю; для тих, хто не орієнтується на активне інвестування в основні фонди; для тих, кому властивий довгий період оновлення капіталу. Нижня межа навпаки – для рентабельних і інвестиційно-активних підприємств; для підприємств з прискореним циклом оновлення капіталу. Такий діапазон надасть можливість мінімізувати диспропорцію в умовах конкуренції рівнозначних підприємств з різним ступенем і продуктивністю використання основного капіталу та дозволить найбільш ефективно (відповідно до своєї специфіки) здійснювати обіг свого основного капіталу.

[3] Зменшення податкового навантаження шляхом зменшення ставки податку не забезпечить бажаного ефекту для національної економіки – інноваційно-інвестиційного прориву. Підприємства, які використовують прибуток не на потреби розширеного відтворення повинні оподатковуватися за більшою ставкою податку ніж інвестиційно-активний бізнес.





Реферат на тему: Податкова політика сприяння розвитку підприємництва. Сучасний розвиток підприємництва в Україні (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.