Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Підприємництво

Основні проблеми розвитку та розміщення підприємств торгівлі. Екологічна сертифікація та контроль (реферат)

Зміст

1. Характеристика основних проблем розвитку та розміщення підприємств торгівлі 3

2. Сутність екологічної сертифікації 7

3. Екологічний контроль. 11

Список використаної літератури. 18


1. Характеристика основних проблем розвитку та розміщення підприємств торгівлі

Під час вивчення факторів, які впливають на діяльність підприємства торгівлі увага, як правило зосереджується на якомусь одному елементі, а тому питання ефективності регулювання як результуючої складової, яка залежить від багатьох факторів, залишається ще не повністю виріши ним.

Торгiвля складається з державної та кооперативної торгiвлi, колгоспного ринку. На розмiщення пiдприємств торгiвлi i громадського харчування мають вплив особливостi розселення. Мiста i великi села є торгiвельними центрами для навколишнiх сiл У великих селах е продовольчий i промтоварний, а нерiдко - спецiалiзованi магазини (госптоварiв, книжковий та iн.). В невеликих селах є один магазин, де продають промисловi i продуктовi товари щоденного вжитку.

В структурi роздрiбного товарообiгу переважають непродовольчi товари - одяг, взуття, галантерейнi вироби та iн. Серед продовольчих товарiв - хлiбобулочнi, ковбаснi, кондитерськi i горiлчанi вироби, цукор.

Під зовнішнім середовищем розуміються всі умови і фактори, що виникають у суспільно-економічному житті країни, незалежно від діяльності підприємств, але впливають на стан його внутрішнього середовища. Під внутрішнім середовищем розуміється весь господарський механізм підприємства, тобто його фінансовий потенціал, матеріально-технічна база, торговельні, виробничі, управлінські та інші структури [5].

Для повнішого розуміння механізму впливу факторів на діяльність підприємства торгівлі автор вважає за потрібне зупинитися на аналізі підприємства торгівлі, як відкритої соціально-економічної системи.

Торгівельне підприємство за своїми властивостями належить до складних соціально-економічних систем. Соціальною системою воно є тому, що створюється людьми для задоволення конкретних потреб суспільства та управляється ними у відповідності до їхніх особистих особливостей. Економічною системою підприємство є тому, що в результаті використання ресурсів та реалізації товарів забезпечується неприривність функціонування сфери товарного обігу, доведення до кінцевого споживача товарів та послуг [6]. Торгівельне підприємство - це відкрита система, оскільки постійно обмінюється із зовнішнім середовищем інформацією, регулює свої входи та виходи. Торгівельне підприємство постійно взаємодіє із зовнішнім середовищем через механізми державного регулювання та ринкової конкуренції, фінансово-кредитну систему, споживання ресурсів, взаємовідносин з покупцями, місцевими органами влади і як відкрита система має ряд властивостей, які необхідно враховувати під час торгівельної діяльності.

Торгівельне підприємство – це самостабілізуюча система. Таким чином, підприємство постійно намагається знайти для збереження свого міцного становища динамічний баланс між внутрішніми можливостями та зовнішніми факторами оточуючого середовища, які впливають на торговий процес. Найбільший вплив зараз здійснюють економічні, правові та соціальні фактори. Для стабілізації чи свого розвитку підприємство може реагувати на ці фактори шляхом регулювання цін на товари та послуги, зниження витрат, оптимізації аналогових платежів, розширення матеріальної бази, удосконалення управління.

Наступною властивістю підприємства є те, що це система, яка прагне до стійкості. Але стійкою може бути тільки адаптивна система, яка забезпечує можливість постійної модифікації господарюючого суб'єкта у відповідності з потребами, які постійно змінюються. Таким чином, щоб бути стабільним та стійким у ринкових умовах, підприємство повинно постійно і достатньо швидко реагувати на зміни зовнішнього середовища, і в першу чергу на зміни купівельного попиту, задоволення якого є одним із головних завдань підприємства торгівлі.

Таким чином, узагальнивши все вищезазначене, усю сукупність факторів зовнішнього впливу на підприємства торгівлі можна умовно поділити на дві групи: фактори, які чинять прямий вплив на підприємство торгівлі і непрямий вплив (табл. 1).

Фактори прямого впливу на діяльності торгівельних підприємств

Фактори непрямого впливу на діяльності торгівельних підприємств

- характер і стан ринку споживчих товарів у сфері діяльності торговельного підприємства;

- фінансова, податкова, кредитна політика, що стимулює розви­ток підприємств;

- співвідношення попиту та пропозиції на реалізовані торговельним підприємством товари і пропоновані види послуг. При цьому першорядне значення має виявлення виникаючих потреб у нових товарах, послугах і перспективах їхнього росту, а також облік рівня купівельної спроможності населення;

- ріст купівельної спроможності населення;

- рівень вимог споживачів до товару й умови споживчих переваг при виборі товарів покупцями, що звичайно виражається у вимогах до глибини асортименту, якості, зовнішнього вигляду, способу упакування, маркірування;

- наявність розвинутої торговельної інфраструктури;

- умови торгівлі на ринку – стан матеріально-технічної бази, форми і методи роздрібної торгівлі, способи платежів і розрахунків, що склалися на ринку, розмаїтість і велика кількість джерел надходження товарів, особливості законів і нормативних актів, що регулюють правове положення і торговельну діяльність підприємств на регіональному рівні;

- спрощення процедур державного регулювання господарської діяльності підприємств, що стосується їхньої реєстрації, ліцензуван­ня, сертифікації продукції і т.п.

- забезпеченість підприємств інформаційною технологією, засо­бами комунікацій;

- наявність і діяльність підприємств – конкурентів, тобто їхнє місце на ринку, масштаби й обсяг діяльності, асортимент товарів, види послуг, що представляються, особливості цінової і рекламної політики, фінансово-економічний потенціал;

- розвиток зовнішньоекономічних зв'язків;

- взаємини торговельного підприємства з постачальниками товарів, з підприємствами-виготовлювачами, а також з посередниками, що забезпечують ефективний рух товарів, що роблять маркетингові, транспортні, рекламні й інші види послуг;

- стабільність державної економічної і соціальної політики

- умови взаємин з фінансовими інститутами, тобто з державними податковими, банківськими, інвестиційними й іншими органами;

- стан джерел забезпечення підприємства ресурсами необхідних спеціальностей і кваліфікації, наявність системи навчання і підвищення кваліфікації на самому підприємстві, його взаємини з відповідними навчальними закладами, центром зайнятості і т.п.

На стан активності підприємницької діяльності в торгівлі впливають як регулятори ринку – свобода підприємництва, конкуренція, фактори розвитку ринку, так і багато інших факторів, що належать до механізму регулювання підприємницької діяльності, які або сприяють, або перешкоджають створенню сприятливого клімату для торговельного підприємства.


2. Сутність екологічної сертифікації

Екологічна сертифікація - це добровільна форма гігієнічного тестування та висновку про можливість віднесення продукції до екологічно чистої. У випадку позитивного результату визначається рівень екологічної чистоти та видається сертифікат, який дає право на рекламу продукції як екологічно чистої. Для цього використовують стандарти екологічного менеджменту серії

ISO 14000, які тісно пов'язані з функціонуючими стандартами менеджменту якості.

Мета екологічної сертифікації – забезпечення нормативно – технічного, правового регулювання екологічної безпеки при розподілі, обміні, споживанні товарів та послуг.

Екологічна сертифікація виконує такі задачі:

1. Попередження негативного впливу на життя та здоров'я людини та стан навколишнього середовища факторів, пов'язаних з процесом виробництва, утилізацією, споживанням, розробкою і використанням природних ресурсів.

2. Захист споживачів від товарів. які загрожують їх здоров'ю, життю, а також навколишньому середовищу в процесі їх використання та утилізації.

3. Забезпечення раціонального використання та охорони природно – ресурсного потенціалу.

4. Підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції.

5. Забезпечення інтеграції економіки країни в світовий ринок.

Досвід екологічної сертифікації виробництва і споживання екологічної продукції в Україні підтверджує тенденцію до створення систем менеджменту якості, систем екологічного менеджменту, які дають виробникам такі економічні переваги:

1. Конкурентоспроможність продукції на внутрішніх і світових ринках.

2. Удосконалення управління витратами.

3. Економія сировини, енергії та матеріалів.

4. Кращі умови для одержання кредитів у банках та страхових компаніях.

5. Поліпшення контактів з кваліфікованими партнерами.

6. Підвищення довіри з боку інвесторів та споживачів.

7. Спрощення процесу одержання ліцензій та дозволів.

Екологічна сертифікація відіграватиме роль завершальної ланки в системі державного економічного і екологічного контролю, який включає:

- екологічну експертизу, яка не допускає реалізацію збиткових програм або програм з негативним впливом на навколишнє середовище;

- ліцензування;

- обов'язкова і добровільна сертифікація, яка визначає міру відповідності видів діяльності, продукції вимогам природоохоронного законодавства.

Об'єктами обов'язкової екологічної сертифікації є:

системи управління охороною навколишнього середовища, регламентовані міжнародними стандартами, що розроблюються в технічному комітеті ISO/TС207 «Управління охороною навколишнього середовища», у якому Україна бере участь;

продукція, шкідлива для навколишнього середовища, включаючи озоноруйнівні речовини й продукція, що їх містить, передбачувані до ввозу в Україну і вивозу з України, а також товари, увезені на митну територію України;

екологічно шкідливі технології, включаючи ті, що ввезені на митну територію України і використовуються на промислових і дослідно-експериментальних об'єктах підприємств і організацій оборонних галузей промисловості;

відходи виробництва і споживання, включаючи небезпечні й інші відходи, які є об'єктом транскордонного перевезення, і діяльність у сфері поводження з відходами;

види тварин і рослин, їхні частини або деривати, що підпадають під дію Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, які знаходяться під загрозою зникнення, здобуті у відкритому морі суднами під прапорами України.

При позитивних результатах перевірки органи із сертифікації видають заявникам екологічні сертифікати встановленого зразка і дозвіл на право маркування об'єктів сертифікації екологічним знаком відповідності.

Екологічна сертифікація може сприяти просуванню продукції вітчизняних підприємств на зовнішні ринки, задовольнити український ринок екологічно чистою продукцією і дати змогу забезпечити продукцію юридично захищеними еко – знаками.

В Україні на екологічну сертифікацію можуть подаватися заявки на будь-які товари і послуги, за винятком фармакологічних препаратів, медичного обладнання та тютюнових виробів.

Станом на 1 липня 2007 року 26 вітчизняних товаровиробників пройшли екологічну сертифікацію 187 видів власними силами виробленої продукції в категоріях: продукти харчування та напої, лакофарбові та будівельні матеріали, матраци і ковдри, електротехнічне обладнання, добрива.

Оскільки Україна підписалася під впровадженням екологічного маркування, то відповідні органи повинні контролювати споживчий ринок з метою захисту вітчизняного ринку від недобросовісної конкуренції, власне, від підробок.

У поточному році для вирішення цього питання свої зусилля об'єднали Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Держспоживстандарт України, Торгово-промислова палата України, Асоціація споживачів України та Всеукраїнська громадська організація "Жива планета".

Перевірена практика, коли держава заявляє про себе у світовому просторі завдяки виведенню товарів власного виробництва на міжнародний ринок.

Курс України на інтеграцію в міжнародне співтовариство потребує докорінних змін щодо забезпечення відповідного функціонування внутрішнього ринку: виробники повинні гарантувати споживачам необхідний рівень якості, відповідно і безпеки товарів та послуг, а також наблизити умови виробництва до міжнародних стандартів і забезпечити доступ продукції українських товаровиробників на світові ринки, участь у міжнародній кооперації.

Для цього створена система державної (обов'язкової) та недержавної (добровільної) сертифікації. Завдання першої - створення умов надходження безпечних для споживача товарів. Завдання другої - сертифікація окремих аспектів продукту. Широковідомі, наприклад, сертифікації систем якості виробництва (ІSO 9001), екологічного управління (ІSO 14001) тощо.

Впровадження систем управління відповідно до вимог міжнародних стандартів серії ІSO 14000 сприяє розвитку інновації і сучасних систем управління виробництвом, що поєднують ресурсо- та енергозберігаючі технології із зменшенням впливів на навколишнє природне середовище і надають споживачеві гарантію безпечності продукції для його життя, здоров'я, майна та середовища існування.

Екологічна сертифікація та маркування належить до міжнародної системи технічного регулювання і є одним з інструментів формування загальнодержавної екологічної політики.


3. Екологічний контроль

Під екологічним контролем розуміють діяльність уповноважених суб'єктів, які здійснюють перевірку додержання і виконання чинного екологічного законодавства. Він є однією з основних функцій управління охороною навколишнього природного середовища і забезпечення раціонального природокористування.

Завдання екологічного контролю сформульовані у ст. 34 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Вони полягають у забезпеченні додержання вимог чинного екологічного законодавства всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності й підпорядкування, а також громадянами.

Екологічний контроль проводиться у формах попереднього і поточного контролю. Попередній контроль здійснюється стосовно різних видів діяльності, які можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища (погодження з органами з охорони навколишнього природного середовища проектів будівництва господарських об'єктів, участь представників цих органів у роботі державних приймальних комісій тощо).

Поточний екологічний контроль здійснюється на стадіях експлуатації об'єктів, які впливають на стан навколишнього природного середовища, у процесі використання природних ресурсів тощо.

Залежно від уповноваженого суб'єкта, який здійснює функції контролю, та сфери його дії екологічний контроль поділяється на види: державний, відомчий, виробничий, громадський. У своїй сукупності ці види становлять механізм контролю за додержанням екологічного законодавства у будь-якій сфері його дії.

Державний екологічний контроль здійснюється в процесі виконання державою своєї екологічної функції. Особливість цього виду контролю полягає в тому, що він є прерогативою відповідних державних органів, які можуть застосовувати у передбачених законом випадках заходи державного примусу.

(Державний екологічний контроль проводиться центральними та місцевими органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, а також спеціально уповноваженими органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища (органами спеціальної компетенції). Правові засади цього контролю визначаються Конституцією України, екологічним законодавством, нормативними актами, якими регулюється правовий статус відповідних державних органів тощо. Повноваження та порядок здійснення державного екологічного контролю регулюється законами, які регулюють статус відповідних органів, а також спеціальним екологічним законодавством.

Вищі органи державної влади України здійснюють державний екологічний контроль у контексті їх контрольних функцій у цілому. Верховна Рада України, зокрема, контролює стан виконання прийнятих нею законів екологічного характеру через свої комітети і комісії, шляхом проведення парламентських слухань тощо. До цієї ж діяльності залучається і Рахункова палата.

Президент України контролює виконання своїх екологічних указів через відповідну службу Секретаріату Президента України. Відповідні структури діють і у складі Кабінету Міністрів України, які контролюють виконання урядових постанов з питань охорони навколишнього природного середовища і раціонального природокористування.

Місцеві державні адміністрації здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів, додержанням санітарних і ветеринарних правил, збиранням, утилізацією і захоронениям промислових, побутових та інших відходів, додержанням правил благоустрою (ст. 16 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»).

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить «здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного і місцевого значення, відтворення лісів» (ст. 33 України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Особливе місце в системі державного екологічного контролю займають органи прокуратури. Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори здійснюють контрольну функцію в порядку прокурорського нагляду за додержанням законності в екологічній сфері Форми і методи такого нагляду передбачені Законом України «Про прокуратуру». Відповідно до цього закону органи прокуратури проводять перевірки виконання екологічного законодавства, вносять протести і подання на виявлені правопорушення, звертаються з позовами до судів про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті порушення екологічного законодавства, та про припинення екологічно небезпечної діяльності.

Державний екологічний контроль, здійснюваний органами спеціальної компетенції, характеризується тим, що для цих органів відповідна контрольна функція є головною. Контроль у даному випадку є надвідомчим, тобто стосується й тих державних органів, які здійснюють функції відомчого контролю.

Мінприроди України здійснює відповідно до законодавства державний контроль за додержанням правил, нормативів, норм. лімітів, квот у сфері використання та охорони природних ресурсів, вимог екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки, режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, у сфері поводження з відходами, а також гідрометеорологічної діяльності.

Мінприроди України та посадові особи з контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки мають право:

— застосовувати у випадках, передбачених законодавством, економічні санкції до підприємств, установ та організацій за порушення вимог законодавства, подавати позови про відшкодування збитків і втрат, завданих унаслідок такого порушення, розглядати справи про адміністративні правопорушення;

— передавати правоохоронним органам за наявності підстав, передбачених законодавством, матеріали про виявлені правопорушення;

— залучати в установленому порядку спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій до розгляду питань, що належать до компетенції міністерства;

— здійснювати видавничу діяльність з питань, що належать до сфери його повноважень та функцій;

— заслуховувати відповідну інформацію посадових осіб центральних і місцевих органів виконавчої влади, а також підприємств, установ та організацій, давати керівникам підприємств, установ та організацій обов'язкові для виконання приписи щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань охорони навколишнього природного середовища, екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки, заповідної справи, формування національної екологічної мережі;

— обстежувати підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, в тому числі військові та оборонні об'єкти, об'єкти органів внутрішніх справ і Служби безпеки України, з метою перевірки додержання вимог щодо охорони навколишнього природного середовища і відтворення природних ресурсів, екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки;

— обмежувати, тимчасово забороняти (зупиняти) в установленому порядку діяльність підприємств, установ, організацій та об'єктів незалежно від форми власності або вносити до Кабінету Міністрів України відповідні подання щодо припинення діяльності, якщо вона провадиться з порушенням норм, правил і нормативів з охорони навколишнього природного середовища, екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки;

— одержувати в установленому законодавством порядку від центральних і місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, від власників та органів, до сфери управління яких належать ці підприємства, установи та організації, пояснення, довідки, звіти про стан екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки, повідомлення про аварії та їх причини, технічну та іншу документацію, а також іншу інформацію, необхідну для виконання покладених на міністерство завдань.

Особливість здійснення відомчого екологічного контролю полягає в тому, що він здійснюється міністерствами і відомствами в межах своєї галузі. Об'єктами такого контролю є діяльність державних підприємств, установ, організацій, які знаходяться у підпорядкуванні відповідних органів виконавчої влади. На відміну від державного екологічного контролю, що має надвідомчий характер, відомчий екологічний контроль здійснюється державними органами щодо суб'єктів, які їм підпорядковані. Відомчий екологічний контроль обмежується галузевою сферою та більш вузьким колом завдань, які визначаються спеціальними положеннями про міністерства та відомства. Контрольні функції таких міністерств і відомств досить різнорідні, оскільки це пов'язано із специфікою діяльності підконтрольних підприємств, установ, організацій: в одних випадках їх діяльність більшою мірою пов'язана з використанням природних ресурсів, а інших — лише не значною мірою стосується питань природокористування. Слід зазначити, що останніми роками сфера відомчого контролю істотно звузилася, що зумовлено процесом приватизації підприємств різних галузей промисловості.

Виконання функцій відомчого екологічного контролю регулюється переважно відповідними положеннями про центральні державні органи. Зокрема, Мінпаливенерго України відповідно до Положення про нього від 14 квітня 2000 р. у межах своїх повноважень здійснює контроль за виконанням вимог щодо фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання на підприємствах, установах, організаціях, що належать до сфери його управління.

Виробничий екологічний контроль здійснюється у сфері виробничо-господарської діяльності підприємств та інших суб'єктів підприємництва, які мають виконувати правові вимоги щодо раціонального використання природних ресурсів та не допускати погіршення стану навколишнього природного середовища. Відповідно до вимог ст. 246 Господарського кодексу України здійснення будь-якої господарської діяльності, що загрожує життю і здоров'ю людей або становить підвищену небезпеку для довкілля, забороняється. Аналогічна норма міститься і в ст. 153 цього кодексу, де говориться, що суб'єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, зобов'язаний здійснювати заходи щодо своєчасного відтворення і запобігання псуванню, забрудненню, засміченню та виснаженню природних ресурсів, не допускаючи зниження їх якості у процесі господарювання.

Отже, необхідність проведення виробничого екологічного контролю зумовлена специфікою підприємств, які у своїй виробничій діяльності або використовують природні ресурси, або відходами свого виробництва забруднюють навколишнє природне середовище. Всі підприємства, установи, організації, діяльність яких пов'язана з шкідливим впливом на навколишнє природне середовище і використанням природних ресурсів, повинні здійснювати такий контроль.

Зміст виробничого екологічного контролю залежить від того, яким природним ресурсам загрожує діяльність того чи іншого підприємства, тобто від специфіки діяльності підприємства. Так, керівник (або власник) підприємства, виробнича діяльність якого пов'язана з викидами забруднюючих речовин в атмосферу, зобов'язаний здійснювати в установленому порядку постійний облік і контроль за якісним і кількісним складом забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря, а також за додержанням нормативів гранично допустимих викидів. Якщо ж діяльність підприємства пов'язана з виробництвом або експлуатацією автомобілів чи інших транспортних засобів з двигунами внутрішнього згорання, то головним завданням виробничого екологічного контролю буде здійснення контролю за додержанням вимог державних стандартів згідно з галузевими інструктивно-методичними документами, погодженими з органами державного санітарного нагляду (п. 6.1.1 Державних санітарних правил охорони атмосферного повітря населених місць (від забруднення хімічними та біологічними речовинами), затверджених наказом МОЗ України від 9 липня 1997 p.).

Підприємства-водокористувачі також здійснюють виробничий контроль за якістю й кількістю скинутих у водні об'єкти зворотних вод і забруднюючих речовин. З цією метою вони повинні забезпечувати монтування та експлуатацію пристроїв, призначених для регулярного контролю за обсягами та якістю зворотних вод, сприяти працівникам контролюючих органів під час проведення перевірок і відбору проб (Правила охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 1999 р.). Для забезпечення контролю якості та обліку скидання зворотних вод, що відводяться до водного об'єкта, водокористувачі зобов'язані встановлювати на водозабірних та водоскидних спорудах гідрометричне обладнання, здійснювати контроль за якісним складом та обсягом зворотних вод власними або іншими акредитованими лабораторіями (Правила охорони внутрішніх морських вод і територіального моря України від забруднення і засмічення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1996 p.).

Функції виробничого екологічного контролю виконує керівник підприємства, керівники функціональних служб (головний інженер, головний технолог, головний енергетик та інші) та структурних підрозділів. Вони ж вживають заходів до усунення недоліків, виявлених під час виробничого екологічного контролю.


Список використаної літератури

1. Апопій В.В. Теорія та практика торгівельного обслуговування: Навчальний посібник / В.В. Апопій, І.П.Міщук, С.І.Рудницький, Ю.М. Хом'як // За ред. В.В.Апорія. – К.: Центр навчальної літератури, 2005, - 496 с.

2. Вічевич А.М., Вайданич Т.В., Дідович І.І., Дідович А.П. Екологічний маркетинг: Навч. посібник. – Львів: УкрДЛТУ, 2002. – 248 с.

3. Голошубова Н.О. Організація торгівлі: Підручн. для студ. вищ. навч. зал / Н.О. Голошубова.– К.: Книга, 2004. – 560 с.

4. Ілляшенко С.М., Прокопенко О.В. Формування ринку екологічних інновацій: економічні основи управління: Монографія. / Під ред. д.е.н., проф. С.М. Ілляшенка. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2002. – 250 с.

5. Мельник Л.Г. Экологическая экономика: Учебник. – Сумы: ИТД «Университетская книга », 2001. – 350 с.

6. Основи комерційної діяльності. – Ч.П. Практикум / Е.М. Локтєв, В.В. Базилєв, Л.Г. Саркісян, Б.З. Воробйов. – К.: Вид-во Європ. ун-ту. – 2005. – 383с.

7. Тєлєтов О.С. Проблеми екологічного маркетингу // Маркетинг в Україні, 2000, №1, - С. 7- 8.

8. Экономика и организация деятельности торгового предприятия / Под общ. ред. А.М.Соломатина. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ИНФРА-М, 2002. – 292с.





Реферат на тему: Основні проблеми розвитку та розміщення підприємств торгівлі. Екологічна сертифікація та контроль (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.