Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Підприємництво

Лісове бджільництво (реферат)

1. Влаштування пасічної садиби.

Сучасне бджільництво є важливою допоміжною галуззю сільського господарства. Його значення не обмежується лише виробництвом і одержанням прибутків від реалізації меду та іншої продукції. В живій природі, завдяки запиленню ентомофільних рослин, медоносні бджоли стали важливим елементом підтримки встановлених багатосторонніх зв'язків у тваринному і рослинному світі. Запилення бджолами посівів і насаджень сільськогосподарських культур дозволяє значно підвищувати їх урожайність. Зростає значення бджіл і як живого індикатора навколишнього середовища.

При організації пасіки потрібно враховувати те, що місце для неї повинно відповідати кращим умовам для бджіл і не створювати незручностей для людей. Пасіка — земельна ділянка, на якій розміщують вулики з бджолами, там же розташовані будівлі з необхідним обладнанням та інвентарем. У сільськогосподарських підприємствах пасіка є первинним виробничим підрозділом бджільництва. Якщо в господарстві є кілька пасік (бджільницька ферма), то на одній із них влаштовують центральну базу, де зосереджують основні технологічні процеси — переробку і зберігання продукції, виготовлення та ремонт вуликів тощо. З усієї пасічної території відокремлюють майданчик для вуликів, які розміщують рядами, в шаховому порядку або групами. Пасіки розміщують на підвищених місцях, які добре прогріваються сонцем та захищені від вітрів, мають хорошу кормову базу, на відстані не ближче 500 м від шосейних доріг, високовольтних ліній, водойм і 1 км — від тваринницьких приміщень та переробних підприємств. Територію стаціонарної пасіки огороджують суцільним, не нижче ніж 2,5 м, тином, обсаджують плодовими деревами і кущами. Відведення земельних ділянок для розміщення такої пасіки необхідно погоджувати з органами державного управління з питань ветеринарної медицини і місцевими органами влади.

При визначенні розміру точка враховують, що на одну бджолину сім'ю потрібно 20-40 м2 площі, залежно від способу розміщення бджіл. Вулики встановлюють на підставках не нижче 30 см від землі льотками на південь або південний схід з незначним нахилом вперед, на відстані 6 м один від одного і не менше 4 м між рядами. Перед льотками облаштовують санітарні площадки розмірами 0,5х0,5 м. На точку відводять ділянки для розміщення контрольного вулика (навіс 1,5х2 м), поїлок для бджіл.

З виробничих приміщень на території точка будують пасічний будинок, сотосховище, а при необхідності — зимівник. На кожній пасіці мають бути резервні вулики (10-15% від загальної чисельності бджолиних сімей) і стільникові рамки (не менше 30% від загальної кількості рамок).

За рахунок дерев і чагарників створюють затінення вуликів у денні години. Однак місце пасіки та вулики повинні тимчасово обігріватися сонцем, особливо в ранкові години. У випадку перевезення на медозбір передбачають під'їзд для автомобіля, доріжку і хвіртку для піднесення вуликів.

Власникам бджолиних сімей видається паспорт установленої форми. Працівники ветеринарної служби контролюють стан пасіки і роблять у паспорті відповідні відмітки. По пред'явленню паспорта керівниками господарств, фахівцями бджільництва і місцевих органів влади вирішують питання про розміщення пасік на кочівлі. Дотримання ветеринарно-зоотехнічних правил пасічниками сприяє утриманню здорових і сильних бджолиних сімей, попереджає появу і поширення хвороб.

Вимоги до стільникових та безстільникових пакетів. При визначенні розмірів пасік і плануванні розвитку бджільництва на перспективу враховують потребу господарства у бджолиних сім'ях для запилення сільськогосподарських рослин та наявних кормових ресурсів місцевості. Організацію пасіки розпочинають з придбання бджолиних сімей або відводків.. Для збільшення чисельності сімей закуповують пакети бджіл у розплідницьких господарствах.

Купівлю-продаж здійснюють переважно навесні до початку медозбору. Придбання бджіл допускається тільки на благополучних щодо хвороб пасіках. Під час купівлі-продажу проводять спільний огляд сімей, з'ясовують і оцінюють їхній стан. При цьому визначають силу (за кількістю вуличок бджіл або зайнятих ними стільників), кількість рамок із розплодом, запас корму. За кількістю розплоду оцінюють якість матки. Більшість бджолиних сімей навесні після зимівлі обсиджують 6-8 стандартних (435 ? 300 мм) стільників. У кожній сім'ї має бути не менше 5-6 кг корму. Крім зайнятих бджолами потрібні ще запасні стільники (табл. 14.13). Наявність хвороб на пасіках щорічно перевіряється ветеринарною службою. Бджолярі зобов'язані відразу після зимівлі відправити проби бджіл для дослідження у ветеринарну лабораторію за місцем проживання. За результатами перевірки робляться позначки в спеціальному паспорті власника пасіки. При організації пасік звертають увагу на придбання інвентарю та обладнання різного призначення. Для одержання продукції використовують: медогонки, воскотопки, пилковловлювачі, а для перевезення бджолиних сімей — переважно автомобільний транспорт.

2. Вулики, пасічний інвентар, обладнання.

Вулики купують у торговій мережі бджолопідприємств або виготовляють на місці в столярних майстернях. Кращим матеріалом для виготовлення вуликів є добре висушені дошки з верби, липи, тополі, сосни та інших порід. Для фарбування вуликів використовують олійні фарби жовтого, блакитного і білого кольорів. Вуликові рамки оснащують спеціальним дротом, який закуповують разом з інвентарем.

У лісостеповій зоні України найбільшого поширення набули вулики таких систем, як український і стандартний 20-тирамковий лежак, багатокорпусний. Основні вимоги при виборі вуликів зводяться до того, щоб вони найбільшою мірою відповідали умовам життя бджолиної сім'ї і були зручними в роботі при догляді за ними.

Вулик-лежак уміщує 20 рамок розміром 435х300 мм. Він складається з продовгуватого корпуса, прибитого наглухо дна, плоского даху, розбірної стелі. У вуликах-лежаках зручно розміщувати відводки із запасними матками, залишати бджіл для зимівлі на волі, застосовувати різні способи і методи по догляду за сім'ями.

Багатокорпусний вулик складається з чотирьох корпусів однакового розміру, окремого дна, плоского даху, стелі. У кожному корпусі вміщується 10 рамок розміром 435х230 мм. За рахунок зняття і постановки корпусів розмір гнізда сім'ї і загальну масу вулика можна змінювати. Цілий ряд операцій у ньому виконують з меншими затратами часу і праці, ніж в інших системах вуликів. У зв'язку з помітними перевагами застосування багатокорпусних вуликів розширюється.

Український вулик — його рамка вузьковисока, розміром 300х435 мм. Вулик розрахований на 20 рамок. Він важчий за 20-ти рамковий лежак, тому що передня і задня стінки подвійні. Забезпечує кращі результати зимівлі бджіл на волі.

3. Сезонні роботи з бджолами.

Бджолина сім'я — цілісна біологічна одиниця, до складу якої входять матка і робочі бджоли. Це — жіночі особини. У весняно-літній період тимчасово проживають трутні — самці, яких виховують сім'ї для спаровування з матками. Поодинці бджолині особини жити не можуть. Улітку бджолина сім'я складається з однієї матки, 50-70 тис. робочих особин і кількох сотень, а іноді і тисяч трутнів. На зиму склад сім'ї змінюється: кількість бджіл зменшується до 15-25 тис., трутнів наприкінці літа вони виганяють. Необхідні умови життя бджолина сім'я забезпечує завдяки спільній діяльності її членів. Бджоли відбудовують і захищають гніздо, утримуючи потрібні умови мікроклімату, заготовляють і переробляють корм, створюють його запаси, виховують нові покоління особин. Бджолина матка після спаровування з трутнями відкладає яйця, що сприяє відтворенню потомства. Добова кількість відкладених маткою яєць улітку досягає 1,5-2 тис. шт. Це забезпечує високі темпи відтворення потомства. За сезон сім'я виховує 150-200 тис. особин. Незважаючи на те, що матка може жити в сім'ї 5-7 років, її використовують тільки протягом двох сезонів і лише в окремих випадках довше. З віком її продуктивність зменшується, а в сім'ях зростає ймовірність роїння.

Трутні виводяться в кожній сім'ї, але в різних кількостях. Вони розвиваються з незапліднених яєць, які матка відкладає в трутневі комірки. Через 10-12 днів після народження самці стають статевозрілими. У пошуках маток для спарювання трутні періодично за сприятливої погоди вилітають з вуликів. Після спарювання вони гинуть, але їхні статеві клітини, що залишилися в спермоприймачі матки, в результаті запліднення яєць дають початок розвитку нащадків — жіночих особин сім'ї. Доля впливу трутнів на спадковість потомства становить 75%, а матки — 25%. Враховуючи це, необхідно приділяти серйозну увагу виведенню трутнів у кращих сім'ях, які відрізняються високою продуктивністю та іншими позитивними якостями.

Робочі бджоли живуть улітку 1,5-2 місяці. Осінні генерації ідуть у зимівлю й у стані спокою доживають до весни, встигаючи виконати властиві їм функції після очисного обльоту протягом 30-50 днів. Загальна тривалість життя бджіл, які зимували, досягає 7-9 місяців.

Першу половину життя бджоли проводять у вулику, виконуючи різні функції. З перших днів вони чистять комірки, обігрівають розплід. Потім освоюють нові види робіт: годують личинок, переробляють нектар у мед, будують стільники з воску, який самі ж виділяють. Молоді бджоли, починаючи з 5-7 дня, роблять короткочасні вильоти в полуденні години, під час яких вони звільняються від неперетравлених залишків, що нагромадилися в задній кишці, і запам'ятовують місцезнаходження вулика. Поступово у них виробляється рефлекс на місце, до якого вони потім можуть повертатися, не блукаючи між вуликами. Тому не можна переставляти вулики з бджолами на території пасіки чи перевозити їх на кочовий точок, який знаходиться ближче 5 км від пасіки.

Через 2-3 тижні після народження робочі бджоли займаються в основному позавуликовими роботами. Головна їхня турбота — збір їжі і нагромадження її запасів. Кожна бджола робить за день у середньому близько 10 вильотів. Продуктивність на зборі нектару і пилка підвищується зі зменшенням відстані до відвідуваних рослин, поліпшенням погоди і збільшенням запасів на навколишній території. За один політ бджола приносить до 60 мг нектару, наповнюючи медовий зобик при відвідуванні десятків, а іноді й більше сотні квіток. У кошики на задніх ніжках вона набирає пилок (близько 20 мг), формуючи його в грудочки, які називають обніжжям. У напруженій літній роботі бджола гине, заготовивши 4-5 г меду.

Бджолина сім'я протягом року на свої потреби (виховання розплоду, харчування дорослих бджіл, теплову енергію, будівництво стільників, льотну діяльність та ін.) витрачає приблизно 80-90 кг меду, з них 20-25 кг в осінньо-зимовий період. Крім того, сім'я споживає 20-25 кг пилку. Інші нагромадження кормів бджолярі відбирають як товарну продукцію. Чим краща кормова база в розрахунку на одну сім'ю в зоні розміщення пасік, тим більше продукції одержують від бджіл.

У життєдіяльності бджолиної сім'ї розрізняють період активного стану і зимівлі. Зимовий період бджоли проводять у стані спокою. Вони збиваються між стільниками в щільну масу, яку називають клубом. Зовнішні обриси його нагадують форму еліпса. Верхньою частиною клуб розташовується на кормовій частині стільників, що дозволяє бджолам споживати необхідну кількість корму. У стані зимового спокою бджоли різко знижують активність, а саме: рух, споживання корму, обмін речовин, дихання і живуть при зниженій температурі (14-27 °С тепла). Це дозволяє їм зберегти енергію і функціональну діяльність багатьох органів і систем на весняний період, щоб забезпечити нормальний розвиток сім'ї після перезимівлі.

По мірі поїдання корму клуб поступово переміщується вгору. Він може дещо просуватись уздовж вуличок, але бджоли не можуть перейти через порожні стільники і добратися по них до запасів меду, що залишилися на інших рамках, і гинуть. Тому на зиму у вулику залишають такі стільники, у яких міститься не менш 2 кг меду.

При догляді за бджолами під час зимового спокою виключають вплив різних подразників і факторів, що активізують життєдіяльність бджіл: стукіт, підвищення температури, запахи та ін. Якщо зимівля проходить в приміщенні, температуру в ньому підтримують на рівні близько 0-2°С тепла, а відносну вологість 70-80 %. Найглибший спокій спостерігається в грудні — січні. Місячна витрата корму на сім'ю знижується до 1 кг і менше. Наприкінці зимівлі активність бджіл підвищується, матка починає відкладати яйця, з'являється розплід, який вимагає додаткових витрат корму на підтримання температури в межах 34-35°С і вигодівлю личинок. При настанні потеплення, коли зовнішнє повітря прогрівається до 9-10°С і вище, бджоли роблять очисний обліт. Кружляючи в повітрі біля вуликів, вони очищаються від неперетравних решток, які можуть нагромадитися в товстій кишці (до 45 мг), що складає половину маси тіла бджоли. Безоблітний період складає в Лісостепових районах 120-150 днів.

З ранньої весни бджоли включаються в збирання свіжих порцій нектару і пилку, сім'я нарощує все більше і більше робочих особин на зміну тих, які зимували, для посиленої роботи в майбутньому медозборі. Найбільшої величини сім'я досягає в червні — липні. У неї збільшується можливість зібрати і переробити значну кількість корму. Денний збір у звичайних умовах складає до 4-5 кг, а при рясному цвітінні високопродуктивних медоносів — більше 10-12 кг. До осені більшість бджіл зношується, виводяться нові генерації для зимівлі. У кінці вересня або на початку жовтня матки припиняють відкладати яйця. Настання похолодань (плюс 8°С і нижче) призводить до утворення клуба. Бажано, щоб осінній очисний обліт відбувався як можна пізніше.

4. Бортництво.

Бортництво або бортьове бджільництво (старий спосіб провадження бджільництва, коли бджоли утримуються у дуплах або довбаних колодах, прикріплених до дерев) було однією з найважливіших галузей господарства Київської Русі. У Поліссі бортництво відігравало важливу господарську роль до початку ХХ століття, але із широким впровадженням рамочного вулика воно втратило своє значення і практично зникло". Так стверджує енциклопедичний словник УРСР. Але це один з небагатьох випадків, коли словник помиляється - в деяких районах Полісся бортництво існує і нині.

В Поліському заповіднику та на територіях, що межують з ним, на старих розлогих деревах, переважно дубах і соснах, що ростуть на узліссях та поряд з лісовими галявинами закріплено величезну кількість бортей. Їх там навіть не сотні, а тисячі. Це один із останніх регіонів значного поширення бортьового бджільництва в Україні.

Довгий час бортництво було тут у занепаді, його вважали неприбутковою справою, яка давно віджила свій вік. Але нове дихання воно отримало у 90 роках ХХ століття. Значна частина місцевого населення, яка потрапила у "лещата" економічної кризи, повернулася до майже забутого способу отримання такого важливого й дорогого продукту як мед. Поряд з покинутими і занедбаними бортями, почали з'являтися нові.

Бортництво - промисел, що існує на Поліссі ще з часів Київської Русі. Це одне з небагатьох ремесел, на яких вплив століть прогресу практично не позначився. Полягає він в утримуванні у видовбаних колодах диких роїв бджіл і отримання від цих комах дуже смачного, поживного і корисного меду, який називають лісовим.

Борть в околицях заповідника називають "улієм". Це велика дерев'яна колода з видовбаною приблизно на дві третини довжини серединою (діаметр внутрішньої порожнини становить близько 15-20 см). Вона має два зовнішніх отвори: один круглий, невеликий, що слугує входом-виходом для бджіл, інший прямокутний великий (0,5 м) - крізь нього видовбується середина борті, він же виконує основну господарську функцію - крізь нього забирають мед, підгодовують, за потреби, бджіл тощо. Середня довжина борті 150 см, діаметр - 70 см, маса може перевищувати 100 кг. Перед тим як закріпити на дереві, готову борть утеплюють, зачиняють господарський отвір, обробляють кількома спеціальними розчинами, щоб запобігти руйнуванню деревини, відігнати шкідників та приманити бджіл. За допомогою своєрідного підйомника (колесо на осі) борть піднімають на висоту 10-20 метрів і закріплюють. Раніше вулики кріпили на більшій висоті, ніж нині (15-25 м) для того, щоб ведмедям та іншим ласим до медку істотам (людям в тому числі) тяжче було до нього добратись. Для захисту від ведмедів ставили палі, самостріли та інші пристрої. Дуже ефективним засобом була прив'язана поряд з вуликом колода. Ведмідь, що ліз на дерево до борті, натикався на колоду і намагався відштовхнути її лапою. Все це закінчувалося тим що розгніваний клишоногий відпускав стовбур дерева, щоб вхопити колоду двома лапами і падав донизу, на застромлені під деревом палі. За крадіжки меду бортники жорстоко карали. Подейкують, що "застуканих на гарячому" злодіїв примушували стрибати з дерева додолу. Дуже часто злодюги калічились, стрибаючи з дерева, або взагалі гинули.

Бортники піднімаються до вуликів, використовуючи замість драбини довгий і сучкуватий стовбур сосни, який має назву острога або острог (його господар ховає десь неподалік). Для того щоб утримувати і доглядати кілька десятків бортей (їх може бути до півсотні) потрібно мати неабияку фізичну силу. Саме тому бортництвом успішно можуть займатися лише спритні і сильні чоловіки.

Бортник не має ніякої гарантії, що в тому чи іншому вулику поселиться рій. Деякі борті бджоли обминають на превеликий сум хазяїна, який згаяв не один тиждень, щоб ту борть виготовити і поставити. Основний взяток меду у поліських лісах бджоли беруть з крушини та вересу. Ці рослини мають невеликі квіточки, і тому пилок в дощові роки швидко вимивається. В такі роки бджоли збирають дуже мало меду і навіть можуть загинути від голоду, якщо господар не буде підгодовувати своїх бджіл цукром або цукровим сиропом. Але за нормального взятку одна борть приносить в середньому 10-20 кг меду в рік, а в гарні роки навіть більше.

В 2002 році в Житомирському Поліссі палахкотіли страшні пожежі. Із зони лиха бджоли рятувались в інші, менш небезпечні місцевості, однією з яких стали ліси навколо Селезівки. Значна кількість прибулих диких роїв додатково стимулювала розвиток бортництва в межах заповідника, тому в 2003 році бортів тут стало ще більше.

5. Хвороби і шкідники бджіл.

Великих збитків бджільництву завдають різні хвороби та шкідники. Вони зменшують вихід продукції, ослаблюють бджолині сім'ї й навіть можуть стати причиною їхньої загибелі. Утримання сильних сімей, забезпечення їх достатньою кількістю доброякісних кормів, гарний санітарний стан пасік, дотримання встановлених правил перевезення і пересилання бджіл значною мірою попереджає виникнення і розвиток багатьох захворювань. Важливо також вчасно, на самому початку, виявити хворобу і зайнятися лікуванням бджіл. З появою перших ознак потрібно проконсультуватися у ветеринарного працівника, у необхідних випадках відправити патологічний матеріал у лабораторію на дослідження. У діагностиці і застосуванні засобів боротьби найважливіша роль належить з'ясуванню причин захворювання.

Дуже небезпечні заразні хвороби бджіл. Вони мають збудників (бактерії, гриби, віруси — паразити з тваринного світу), що уражають розплід і дорослих бджіл. Щоб не допустити поширення збудників від уражених сімей до здорових, застосовують такі заходи, як ізоляція, накладення карантину, дезінфекція.

Незаразні хвороби не передаються іншим сім'ям, тому їх ліквідують усуненням причин і відновленням нормальних умов життєдіяльності бджіл. Найнебезпечніші й поширені на пасіках хвороби бджіл наступні: заразні — варроатоз, нозематоз, гнилець європейський, гнилець американський; незаразні — падевий токсикоз, хімічний токсикоз.

Варроатоз — інвазійна дуже небезпечна хвороба, що заподіює значний збиток бджільництву. Вона поширена в багатьох країнах світу, у тому числі й у нашій країні, спричинюється паразитуванням у бджолиній сім'ї кліща Varroa destructor. Кліща можна побачити неозброєним оком. Він має укорочене, плоске, овальної форми тіло. Самець світлий, мармурового кольору, завдовжки 1 і завширшки 0,9 мм. Самка темніша, коричневого кольору, 1,1 мм у довжину і 1,6 мм у ширину. Паразит має чотири пари ніг, за допомогою яких пересувається, робить стрибки при розселенні та прикріплюється до тіла бджоли. Колючо-сисним ротовим апаратом він висмоктує гемолімфу з тіла личинок, лялечок і дорослих особин. Для проколювання кліщ знаходить м'які ділянки зовнішнього покриву бджоли — міжсегментарні перетинки на черевці, між головою і грудьми, біля основи крил. Влітку він може розміщуватися на будь-яких ділянках тіла, а в холодний час — переважно між першими трьома нижніми півкільцями черевця. Розмножується тільки на розплоді. Статевозрілі самки проникають в комірки з личинками перед запечатуванням, віддаючи перевагу трутневим. Тому в період виведення трутнів ураженість бджолиного розплоду є незначною, а до осені різко зростає. В одній комірці іноді нараховують більш 20 паразитів. Висока зараженість призводить до загибелі розплоду чи народження недорозвинених бджіл (безногих, безкрилих тощо). Цикл розвитку кліща: яйце, протонімфа, дейтонімфа, доросла особина. Після спарювання самка відкладає в осередку 5-6 яєць. Зимують у бджолиній сім'ї тільки жіночі особи паразита. Вони залишаються на бджолах до появи першого розплоду. З кінця зими до осені знову проходить розмноження. Збудник хвороби у всіх стадіях розвитку і частково в дорослій формі знаходиться в комірках із запечатаним розплодом, що ускладнює боротьбу з ним.

Варроатоз поширюється при бджолиному злодійстві, злетах, нальотах, відвідуванні квіток, поїлок, підсиленні і розмноженні сімей, пересиланні і перевезенні бджіл і маток, кочівлі пасік. У початковий період розвитку інвазії збудник виявити важко, явних порушень у сім'ї немає. Уявне благополуччя пасіки може стати причиною спізнілого застосування заходів боротьби з кліщем, без яких сім'я гине на 2-3-й рік хвороби. Протягом весняно-літнього періоду паразит розмножується в таких кількостях, що виснажені й покалічені бджоли восени чи взимку відмирають, а розплід наприкінці літа може ще вражатися гнильцями й іншими хворобами. Хворі сім'ї зимують неспокійно, бджоли виповзають з льотків.

Діагноз встановлюють при огляді сімей і лабораторних дослідженнях. Дорослих кліщів виявляють на тілі бджіл і трутнів, у підморі і просто на дні вулика та прилітній дошці. Взимку досліджують підмор, який беруть з дна вулика (не менш 200 г), а в активний період — розплід смужками розміром 3х15 см.

Боротьба з варроатозом складна і трудомістка. Одним способом чи яким-небудь лікувальним засобом оздоровити пасіку від інвазії не вдається. Потрібно застосовувати цілий комплекс заходів, що перешкоджають розмноженню і розселенню паразита і спрямовані на його знищення.

Зоотехнічні методи боротьби з варроатозом: у весняно-літній період систематично (один раз на тиждень) видаляють трутневий запечатаний розплід вирізанням стільників з будівельних рамок чи смужок стільника по черзі в трьох звичайних рамках; відбирають його рано навесні після обльоту рамок з першим розплодом (бажано трутневим у спеціально залишених у гнізді стільниках), де зосереджена основна маса збудників; попереджають злети, нальоти, блукання, бджолине злодійство, що сприяють перезараженню бджолиних сімей; виключають прийом підсилення і вирівнювання сімей, при яких можливе поширення кліщів; навесні й у першій половині літа формують безрозплідні відводки, особливо зі знезаражених бджіл хімічним чи тепловим методом; посилюють репродукцію бджіл у сім'ях щорічною заміною маток, поліпшенням годівлі й за допомогою інших прийомів; знижують ураженість кліщем у другій половині літа перед осіннім нарощуванням бджіл шляхом видалення розплоду в окремі корпуси чи сім'ї-ізолятори в поєднанні з термічною чи хімічною обробкою; переносять навантаження по переробці цукрового корму для зимового періоду на літних бджіл, щоб уникнути зношування і відмирання осіннього покоління.

Фізичні методи боротьби спрямовані на знищення кліщів тепловою (термічною) обробкою, виловлюванням за допомогою сіткового підрамника та інших прийомів. При тепловій обробці застосовують гранично високі для бджіл температури (46-48 °С), при яких вони не піддаються негативному впливу, а кліщі гинуть. Тривалість обігрівання при цій температурі 12-15 хв. Метод вимагає сурового дотримання зазначених параметрів. При 50°С і вище бджоли запарюються. Зменшення експозиції, як і зниження температури, не дає бажаного ефекту. Для обробки бджіл виготовляють сітчасті касети (розмір комірок 3х3 мм) циліндричної форми з горизонтальною віссю для повільного обертання під час обігрівання. Це забезпечує рівномірний обігрів бджіл і розміщення їх в один шар без скупчування. Після струшування бджіл із усіх рамок через спеціальну лійку в касету її поміщають на обігрів до зазначених меж. Для обігріву використовують термокамеру, обладнану нагрівальними елементами, термометрами, оглядовим вікном і пристосуванням для регулювання температури. Деталі пристрою термокамери різних конструкцій описані в спеціальній літературі. Метод термічної обробки дозволяє звільнити бджіл від кліщів на 95-100%. Він більш ефективний при застосуванні в безрозплідний період, особливо восени, коли варроа після утворення клубу залишається зимувати у формі самок тільки на дорослих комахах. Термічну обробку на пасіці можна застосовувати до січня, в другу половину зимівлі обробка теплом приводить до появи в бджіл поносу у зв'язку з нагромадженням у товстій кишці екскрементів. Навесні описаний метод потрібно сполучити зі знищенням кліщів у розплоді, а також комплексом інших заходів.

Облаштування другого сітчастого дна у вулику (дротового чи штампованого) з отворами шириною близько 3 мм знижує зараженість бджіл кліщем, оскільки усуває їх контакт з паразитами, що обсипалися. Збудження бджіл під час перевезення, огляду, дії електричного поля й в інших випадках супроводжується опаданням кліщів, що провалюються крізь сітку і залишаються під нею. На дні вулика з метою виловлювання кліщів застосовують також аркуші паперу, тонко змащені медичним вазеліном чи олією. Їх вставляють через нижній льоток чи у відкритий вулик збоку. Підкладання аркушів, як правило, поєднують з окурюванням бджіл препаратами, що не виявляють згубної дії на бджіл, але підсилюють осипання кліщів.

З хімічних засобів проти варроатоза застосовують фенотіазін, варроатин, тимол, фольбекс, мурашину і щавлеву кислоти, біпін, байварол, апістан, апісан, акпін, варроацид, габон та ін.. При їх застосуванні необхідно дотримуватися ветеринарно-санітарних правил безпеки, строків і кратності обробок та рекомендацій щодо дозування препарату на бджолину сім'ю.

Нозематоз — інвазійна хвороба, що уражає робочих бджіл і маток. Збудник розмножується в середній кишці. При захворюванні порушується травлення, яке супроводжується поносом. Внаслідок захворювання сім'ї сильно слабшають чи цілком гинуть. Нозематоз найбільшою мірою проявляється наприкінці зими і навесні, загибель сімей частіше припадає на травень.

Заходи боротьби: ранній очисний обліт бджіл уражених сімей; пересадження їх у чисті й утеплені гнізда; заміна меду і підгодівля цукровим сиропом; застосування лікувальних препаратів (фумагилін, сульфадимезин, нозапіцид, сульфадиметоксин) в цукровому сиропі (1:1) навесні щодня протягом трьох тижнів. Доза сиропу на сім'ю 0,25-0,5 л на день залежно від препарату, який використовують. Підгодівлю сиропом можна замінити цукрово-молочно-дріжджовою пастою з тими ж препаратами. Стільники, вулики, інвентар і матеріали на пасіках, уражених нозематозом, підлягають дезінфекції.

Гнилець викликає загибель розплоду від враження бактеріями. Розрізняють американський гнилець, що вражає переважно розплід у запечатаному вигляді, і європейський гнилець — хворобу відкритого розплоду.

Хворі на американський гнилець сім'ї без лікування не одужують. Хвороба протікає в другій половині літа в умовах жаркої погоди, перегріву гнізд, ослаблення сімей. Загиблі личинки в запечатаних комірках перетворюються на гнилісну масу клейкої консистенції кавового кольору з запахом столярного клею.

Європейський гнилець вражає бджіл у першій половині літа при охолодженні гнізд, ослабленні сім'ї, неякісних кормах. Хворіють личинки 3-4-денного віку, втрачаючи перламутровий колір, перетворюючись на коричневу масу з кислуватим запахом. Загальною ознакою наявності в гніздах сімей гнильців є строкатий вигляд розплоду на стільниках.

Заходи боротьби з американським і європейським гнильцями: ізоляція хворих сімей на окремому пасічному точку; пересаджування їх у чисті вулики на рамки з вощиною (перший раз — на рамки зі смужками вощини, а через 2-4 дні на повні листи вощини для відбудування стільників нового гнізда); заміна маток і голодування бджіл протягом двох діб; заборона використання меду від хворих сімей для підгодівлі бджіл; дорощування розплоду в окремих гнильцевих сім'ях для одержання бджіл; спалювання малоцінного зношеного інвентарю і матеріалів; ретельна дезінфекція вуликів, інвентарю і матеріалів; застосування лікувальних підгодівель.

Корм для лікування готують з цукрового сиропу середньої концентрації (1:1) і антибіотиків чи інших препаратів, які додають у визначеній дозі в остиглий сироп (+30°С) .

Падевий токсикоз — незаразна хвороба, причиною якої є отруєння бджіл токсичними речовинами, що містяться в падевому меді. Найбільшої шкоди падь заподіює в зимовий період, особливо ближче до весни. При захворюванні порушується травлення, у бджіл спостерігається понос і вони гинуть. Ця хвороба відрізняється від нозематозу відсутністю збудника. Для попередження падевого токсикозу необхідно перевіряти наприкінці літа якість корму, що залишається на зиму, підгодовувати бджіл цукровим сиропом.

Хімічний токсикоз — отруєння бджіл пестицидами внаслідок порушення правил їхнього застосування в боротьбі зі шкідливими комахами, хворобами рослин і бур'янами. Уражені бджоли обсипаються, плазують, утрачають рухливість. Якщо отрута виявиться повільно діючою чи потрапляє в організм малими дозами, вона заноситься з кормом у гніздо. При цьому вражаються бджоли і розплід. Бджолині сім'ї зменшуються в силі або гинуть.

Для попередження хімічного токсикозу необхідно сповіщати про заплановані обробки посівів і насаджень усіх власників пасік у зоні 10 км від місць застосування пестицидів. Заборонено застосування пестицидів на рослинах, що запилюються бджолами, під час цвітіння. Бджолині сім'ї або вивозять із зони обробки, або закривають у вуликах, доки не закінчиться термін небезпечної дії отрути.





Реферат на тему: Лісове бджільництво (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.