Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Підприємництво

Ефективність інвестиційного процесу та вплив різних факторів на інвестиційний клімат в харчовій промисловості (курсова робота)

Зміст

Вступ. 3

1. Поняття й основні напрямки інвестиційної політики в Україні 4

2. Поняття й показники ефективності в секторі харчової промисловості. Вплив різних факторів на інвестиційний клімат у харчовій промисловості 9

3. Положення харчової промисловості в умовах сучасного інвестиційного клімату 15

Висновки. 17

Список використаної літератури. 18


Вступ

Вітчизняна харчова промисловість на сучасному етапі перебуває в непростому економічному становищі, тому що ця область дуже залежить від інших областей - машинобудівної, хімічної, нафтопереробної, і особливо від платоспроможності населення. Крім того, спостерігаються деякі проблеми в сировинній базі харчової промисловості - сільськогосподарському виробництві. Але, не дивлячись на деякі труднощі, харчова промисловість функціонує - шукає шляхи подолання проблем - інвесторів, за границею й у власній державі, вводить нові технології й устаткування й т.п.

При цьому, однак, потрібно враховувати наступне: критерієм економічної ефективності є всілякий розвиток продуктивних чинностей суспільства. У цьому зв'язку, при оцінці ефективності інвестицій, по-перше, враховується виробництво тих благ, які служать названим цілям, і, по-друге, поряд з вартісними показниками (прибутку, витрат виробництва) враховуються інші фактори (обмеження), що випливають із необхідності виконання загальнодержавних завдань розвитку й найчастіше незбіжні з показниками економічного ефекту. До них ставляться витрати по впровадженню досягнень технічного прогресу, по матеріальному забезпеченню фундаментальної науки, що сприяють поліпшенню показників використання трудових і матеріальних ресурсів, зрушення в структурі капітальних вкладень і розміщенні об'єктів будівництва, пов'язані з комплексним розвитком регіонів, проведення політики розвитку міст, екологічних заходів і т.д.

Причини, що обумовлюють необхідність інвестицій, можуть бути різні, однак у цілому їх можна підрозділити на три види: відновлення наявної матеріально-технічної бази, нарощування обсягів виробничої діяльності, освоєння нових видів діяльності. Залежно від типу інвестицій на їхню ефективність впливають різні фактори: можливість зміни положення фірми на ринку товарів, доступність додаткових обсягів матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, можливість освоєння нових ринків й ін.

1. Поняття й основні напрямки інвестиційної політики в Україні

Побудова в Україні суверенної незалежної демократичної, соціальної, правової держави можлива лише за умови наявності сучасної ринкової економіки. Така економіка повинна бути орієнтована на задоволення потреб людини, а не своїх власних. Підняття й динамічний розвиток останньої неможливо без приведення її інфраструктури у відповідність із сучасними вимогами природоохоронного законодавства, ресурсозбереження, ергономічності. Це, у свою чергу, неможливо для залучення інвестицій як внутрішніх так й, у більшій мері, іноземних.

Необхідний загальний обсяг інвестицій в економіку на сьогоднішній день становить понад 40 млрд. дол. США, але за останні роки щорічні іноземні інвестиції не перевищують 300 млн. дол., що свідчить про несприятливий інвестиційний клімат на Україні й про не зважену інвестиційну політику, відсутність належного механізму забезпечення гарантій інвесторам. Більше того, намітилася стійка тенденція до зниження обсягу іноземних інвестицій, що спонукає до розробки ефективного законодавства й інвестиційної політики й беззастережного їхнього виконання[1].

Інвестиційна політика визначається на мікро рівні й визначається кожним інвестором самостійно. У той же час повинен бути й макро рівень такої політики, що формується в державі й визначає його місце в економічних процесах і безпосередньо позначається на характері, видах інвестицій й об'єктах інвестування.

Інвестиційна політика визначається як система господарських рішень, які визначають обсяг, структуру й напрямок капітальних вкладень, які забезпечують ріст і відновлення фондів. При цьому необхідно розрізняти інвестиційну політику держави (макро рівень) і інвестиційну політику інвестора (мікро рівень). Остання містить у собі визначення мети інвестора й обсягу инвестуємых коштів, аналіз ринку цінних паперів, формування портфеля цінних паперів, перегляд інвестиційного портфеля, оцінку його ефективності. Обидва рівні тісно зв'язані між собою. Однак реалізуються вони самостійно залежно від форми власності, організаційно-правової форми й мети.

Із введенням в Україні самоврядування інвестиційну політику формують й окремі регіони. Це проявляється в ініціюванні створення спеціальних вільних економічних зон, розвитку й підтримці комунального підприємництва або комунального господарства, у тому числі й соціальній інфраструктурі.

Інвестиційна політика України визначена рядом нормативних актів. Однак найбільше повно своє вираження знайшла в Постанові Кабінету Міністрів України «Концепції регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки» від 1 червня 1995 р. № 384.

У її преамбулі відзначається, що обмежені фінансові ресурси України не дають можливості забезпечити на етапі реформування економіки структурні зміни в областях народного господарства й будівництва житла й об'єктів соціально-культурного призначення в обсягах, необхідних для задоволення потреб населення. Тим самим підкреслено й виділено два напрямки інвестиційної політики: у підприємництво й у соціальну сферу.

Роздержавлення економіки, значне падіння обсягів виробництва створили проблеми формування дохідної частини державного бюджету й бюджетів органів місцевого самоврядування за рахунок внутрішніх державних джерел. Якщо структурні зміни можливо провести в більш менш певні строки, то зміни в соціальній сфері в чинність об'єктивних і суб'єктивних причин вимагають значного часу. Зміна форми власності й методів господарювання приводить до неможливості суб'єктів підприємництва надалі містити соціальну інфраструктуру. Вона передається у ведення держави або органів місцевого самоврядування.

Централізоване керування економікою з боку держави в сучасних умовах неприпустимо, що відбито й у Конституції України, і в розділі III Закону України «Про підприємництво». Більш того, приймаються заходи для дерегулювання економіки, зменшення прямого втручання міністерств і відомств у керування економікою, розширення повноважень органів місцевого самоврядування по розвитку економіки, зменшення тягаря змісту соціальної інфраструктури на бюджет. Але держава не може відмовитися від своїх зобов'язань щодо забезпечення гідних людини умов проживання, у тому числі, по реалізації соціальних програм, розвитку й підтримці пріоритетних напрямків підприємництва.

У зв'язку з тим міняються форми державного керування економікою. Разом з тим адміністрування відповідно концепції адміністративної реформи приводить керування шляхом видання нормативних актів і забезпечення ефективного контролю за їхнім виконанням.

Інвестиційна політика України є елементом інвестиційного процесу. Основу інвестиційного процесу в сучасних умовах становить п'ять етапів:

1. Вибір інвестиційної політики.

2. Аналіз ринку цінних паперів.

3. Формування портфеля ланцюгових паперів.

4. Перегляд портфеля цінних паперів.

5. Оцінка ефективності портфеля цінних паперів[2].

У тй час для України, як і для більшості інших країн СНД, характерна наявність позабіржового й тому мало контрольованого ринку цінних паперів, що спотворює реальну ситуацію на фондовому ринку.

Крім цього процес акціонування ще не завершений і ринок цінних паперів ще не сформований і будується з обліком реальної економічної ситуації, перспектив залучення інвестицій й їхнього ефективного використання з метою трансформації економіки й створення сприятливого середовища для припливу інвестицій, забезпечення здорової конкуренції, реалізації програми структурної перебудови економіки України, визначення пріоритетів у використанні інвестицій. На першому етапі суть такої політики складається залученні інвестицій, а на другому - у регулюванні інвестиційних потоків, на третьому - реальне забезпечення прав і гарантій інвесторів.

Державна інвестиційна підтримка надається переважно для розвитку пріоритетних напрямків в економіці, першочерговими з яких визнані:

- розвиток паливно-енергетичного комплексу й впровадження енерго- і ресурсозберігаючих технологій;

- соціальна сфера, розширення й нарощування обсягів виробництва товарів широкого вжитку й послуг для населення, а також конкурентоздатної продукції, що поставляється на експорт;

- розвиток агропромислового комплексу;

- прискорення розвитку медичної й мікробіологічної промисловості;

- подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.

Ці пріоритети спрямовані на економічний прорив у традиційні для України сферах виробництва з подальшим виходом продукції вітчизняного товаровиробника на світовий ринок. Це означає, що ця політика спрямована не на вивіз капіталу за кордон, а на ввіз і залишення в Україні.

Інвестиційна політика будується з урахуванням реалій економічного становища, наявних природних і трудових ресурсів, клімату, геополітичного положення, що існує ринкової інфраструктури й інших факторів.

Найчастіше підприємства харчової промисловості не мають матеріально-технічної бази, що відповідає сучасним вимогам, і характеризується значною спрацьованістю оснащення. Це негативно позначається й на економічних показниках.

Для створення міцної матеріально-технічної бази необхідно активне формування й нагромадження інвестиційного потенціалу, впровадження сучасних технологій і т.п. Нині саме головне завдання для харчової промисловості - поліпшення фінансового стану. Визначальний фактор платоспроможності тут - стан оборотного кошту, які розпорошуються через постійне зростання дебіторської заборгованості. Отже, ефективне використання коштів є пріоритетним напрямком фінансової діяльності підприємств. Реалізувати його можна за допомогою стабілізації виробництва. При зменшенні обсягів випуску продукції ефективність використання оборотного кошту неминуче погіршується. Це обумовлено тим, що обсяги сировини, матеріалів, інших ресурсів і палива зменшуються більш швидкими темпами, чим обсяг випущеної продукції.

На ринку продовольства України продовжує зменшуватися попит у зв'язку з погіршенням купівельної спроможності населення й різко збільшується пропозиція імпортних продуктів. Тому значна частина вирощеної сільської продукції не знаходить збуту, віддається худобі або псується, а підприємства несуть втрату[3].

Зараз Україна переходить від державної (централізованої) до багатоукладного (ринкової) економіки. Перша обґрунтовувалася на державній формі власності на основних засобах виробництва. Друга - переважно на трьох формах власності (приватній, колективній, державній).

Захист сільськогосподарських товаровиробників продукції від імпорту й монополії в переробці й торгівлі повинен здійснюватися як державою, так і через об'єднання виробників, створення власних переробних і торговельних кооперативів.

За останні п'ять років значно змінилася ситуація на ринку продовольства України - різко скоротилися дійсний попит та пропозиція. При цьому темпи зниження попиту набагато перевищили зменшення пропозиції. По багатьом продуктам ринок з дефіцитного став перенасиченим.

Прогнозоване насичення внутрішнього ринку продовольством і необхідність виконання експортних торговельних зобов'язань визначають потребу не тільки стабілізувати, а й збільшити в найближчій перспективі виробництво сільськогосподарської продукції на 5-10%[4].

У період переходу до ринкової економіки (поруч із розвитком нових, конкурентоздатних джерел, поставок засобів виробництва, а також нових каналів збуту, зберігання, переробки й розподілу продукції) варто поліпшити державні поставки, відновити держзамовлення на всі види сільськогосподарської продукції, розширити інтервенційні заготівлі.

Доцільно практикувати висновку ф'ючерсних контрактів, пільгове кредитування сільськогосподарських підприємств, забезпечення зустрічного продажу їм необхідних ресурсів за пільговими цінами.

 

 

2. Поняття й показники ефективності в секторі харчової промисловості. Вплив різних факторів на інвестиційний клімат у харчовій промисловості

Ефективність характеризується системою показників, що відображають співвідношення витрат і результатів стосовно до інтересів його учасників.

Розрізняються наступні показники ефективності інвестицій:

- показники комерційної (фінансової) ефективності, що враховують фінансові наслідки реалізації інвестицій для його безпосередніх учасників;

- показники бюджетної ефективності, що відображають фінансові наслідки уливання інвестицій для державного, регіонального або місцевого бюджету;

- показники економічної ефективності, що враховують витрати й результати, пов'язані з реалізацією інвестицій, що виходять за межі прямих фінансових інтересів учасників інвестиційного проекту й допускають вартісний вимір. Для великомасштабних інвестицій рекомендується обов'язково оцінювати економічну ефективність.

Основні показники ефективності інвестицій:

1. Показник чистої теперішньої вартості.

2. Внутрішня ставка доходу.

3. Період окупності.

4. Індекс прибутковості.

5. Коефіцієнт ефективності інвестиції.

Сьогодні від ефективності інвестиційної політики залежать стан виробництва в харчовій промисловості, положення й рівень технічної оснащеності основних фондів підприємств народного господарства, а також можливості структурної перебудови економіки, рішення соціальних й екологічних проблем, які впливають на стан державної економіки вцілому і харчової промисловості зокрема, тому інвестиції є основою для розвитку підприємств, окремих галузей й економіки в цілому.

Під час економічної кризи інвестиційна діяльність в Україні значно знизилася, попит на інвестиції падав значно швидше, чим виробництво валового продукту. Однієї із причин цього, було те що інфляція значно знецінювала інвестиційні кошти.

Протягом останніх років, незважаючи на значне вповільнення темпів інфляції, зменшується частина довгострокових кредитів, наданих суб'єктам господарювання всіх форм власності в загальному обсязі кредитів в економіці країни.

Український ринок харчової промисловості має ряд і безумовних цінностей: стабільні гроші й стабільний ціни. З певною часткою впевненості можна сказати, що Україна, як демократична держава, сформувала свою грошову й банківську систему, а це надійний фундамент для фінансової стабілізації, що формує базові умови для розгортання інвестиційних процесів в Україні[5].

Стабільність - це одна з основних застав розвитку валютного ринку. У травні 1997 року Україна стала 138-й країною, що підписала статтю 8 Угоди з Міжнародним валютним фондом про повну конвертабельність гривні в рамках поточних операцій. Цим були зняті всі проблеми репатріації виторгу інвесторів будь-якого типу з території України. З метою демонстрації стабільності національних грошей на 1997 рік була обрана тактика підтвердження курсового поводження в рамках валютного коридору 1,7 - 1,9 грн. за долар США.

Найважливішою складовою частиною економічних реформ, які впливають на залучення інвестицій у галузь харчової промисловості є великомасштабна приватизація. Цей процес дозволить залучити нові, позабюджетні, кошти в галузь, за рахунок яких можливе відновлення основного фонду виробництва, збільшення оборотних коштів, розвиток агропромислового комплексу.

Зараз у процесі продажу, крім середніх і малих підприємств перебувають близько 300 великих підприємств із основним капіталом більше 100 млн. доларів США. Пріоритетними напрямками для залучення й підтримки стратегічних інвесторів можуть бути визначені ті, де Україна має традиційні виробництва, володіє необхідним ресурсним потенціалом і формує значну потребу ринку у відповідній продукції. Переробка сільгосппродукції саме і є одним з таких напрямків[6].

Сучасні умови економічного розвитку вимагають проведення активної політики по залученню прямих іноземних інвестицій у галузь харчової промисловості.

В Україні створена законодавча база в сфері регулювання інвестиційної діяльності, що поступово вдосконалюється з метою досягнення більшого припливу іноземних інвестицій і підвищення ефективності їхнього використання.

Схваленим 19 березня 1996 року Законом України "Про режим іноземного інвестування” для закордонного інвестора в Україні встановлені рівні умови діяльності з вітчизняним інвестором.

Зазначеним Законом іноземним інвесторам даються державні гарантії захисту їхніх капіталовкладень. Зокрема, іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації. Державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком випадків здійснення надзвичайних заходів при стихійних лихах, аваріях, епідеміях, епізоотіях. При цьому закордонному інвесторові гарантується адекватна й ефективна компенсація.

Іноземні інвестори мають право на відшкодування збитку, включаючи упущену вигоду й моральний збиток, заподіяний їм у результаті дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України або посадових осіб, передбачених законодавством зобов'язань перед іноземним інвестором.

У випадку припинення інвестиційної діяльності іноземному інвесторові гарантується повернення його капіталовкладень у натуральній формі або у валюті інвестування без сплати мита, а також доходів із цих інвестицій у грошовій або товарній формі. Держава також гарантує безперешкодний і терміновий переклад за кордон прибутків й інших коштів в іноземній валюті, отриманих на законних підставах у результаті здійснення іноземних інвестицій.

Важливими правовими документами, які регулюють взаємини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є міждержавні угоди "Про сприяння й взаємний захист інвестицій”. Такі договори є гарантом додання справедливого статусу інвестиціям і захисту їх на території іншої держави. Вони підписані з 44 країнами миру. Цілий ряд проектів договорів перебуває в стадії узгодження.

Позитивно впливає на залучення іноземних інвестицій співробітництво й допомога Україні з боку Міжнародного валютного фонду й інших міжнародних організацій.

З метою підтримки розробки й реалізації державної політики по залученню іноземних інвестицій в економіку України, використання сучасного світового економічного досвіду прискорення інтеграції України в систему міжнародних господарських зв'язків Указом Президента України створена Консультативна рада з питань іноземних інвестицій в Україні.

Для пошуку фінансових ресурсів і реалізації інвестиційних проектів створена Українська державна кредитно-інвестиційна компанія. Компанія може здійснювати функції супроводу й фінансування інвестиційних проектів.

В інвестиціях бідують практично всі галузі економіки. Для розвитку агропромислового комплексу на даний момент потрібно 2 млрд. дол., для розвитку галузі харчової промисловості вцілому - 5 млрд. дол[7].

Головними основами державної інвестиційної політики на найближчу перспективу в сфері харчової промисловості є:

- збільшення розмірів капітальних вкладень суб'єктів господарювання за рахунок прибутку й нової амортизаційної політики;

- посилення впливу держави на активізацію інвестиційного процесу через збільшення обсягів бюджетного фінансування капітального будівництва великих інфраструктурних об'єктів і введення кредитних основ бюджетного фінансування інвестицій;

- створення умов для залучення довгострокових кредитів комерційних банків, упорядкування діяльності інвестиційних й інноваційних фондів, перехід від сертифікації до грошової приватизації;

- збільшення інвестиційних ресурсів, які формуються на фондовому ринку й за рахунок заощаджень населення;

- введення економічного механізму страхування ризиків внутрішніх і зовнішніх інвестицій; утворення відповідних інститутів з питань інтеграції промислового й банківського капіталу, мобілізації коштів під ефективні інвестиційні проекти в пріоритетні галузі економіки[8].

З метою полегшення пошуку ефективних об'єктів інвестування й інвесторів у Міністерстві й відомствах, відповідальних за стан сільського господарства й харчової промисловості, утворені банки даних об'єктів інвестування в розрізі галузей народного господарства й регіонів (наприклад, база даних Мінекономіки включає більше 2000 таких об'єктів)[9].

Збільшення надходжень іноземних інвестицій у харчову промисловість України сприяло б утворенню окремих експортно-промислових зон (варіант вільних економічних зон).

Держава повинна додавати всі чинності для реструктуризації економіки, стабілізації загальної політичної й економічної ситуації, що буде сприяти поліпшенню інвестиційного клімату.

Ефективність інвестицій не однакова в часі. Про це можна судити по відношенню приросту капітальних вкладень до приросту національного доходу: чим більше це відношення, тим вище капіталоємність національного доходу, тим більше додаткових інвестицій треба зробити розраховуючи на одиницю приросту національного доходу. Це, у свою чергу, вимагає високої частки нагромадження в національному доході.

Питання вибору напрямків й обсягів інвестицій у харчовій промисловості є об'єктом великої кількості публікацій і різного роду обговорень. Причин підвищеного інтересу до проблеми раціонального інвестування в цю галузь, останнім часом, можна назвати трохи.

Насамперед, значно зросла відповідальність і ризик у справі використання інвестиційних ресурсів в умовах переходу до ринкових форм організації виробництва. Крім того, в умовах ринкової економіки, у пору динамізації економічного життя, зростають одиничні обсяги інвестиційних вкладень. У таких умовах правильний вибір інвестиційних програм стає усе більше складною й відповідальною справою.

Структура виробництва на даний момент трохи деформувалася: при його загальному спаді найбільшою мірою скорочується виробництво споживчих товарів.

Міри економічної реформи, проведені під гаслом наближення до кращих світових зразків, у практичній площині ведуть до подальшого віддалення від цих зразків.

Поки не досягнуте нарощування відповідної маси фінансового капіталу для інвестицій, структурна перебудова в економіці можлива за рахунок маневру існуючими інвестиційними ресурсами й удосконалювання механізму розширеного відтворення.

3. Положення харчової промисловості в умовах сучасного інвестиційного клімату

Проте, незважаючи на складну фінансову ситуацію, на багатьох підприємствах ведуть реконструкцію й технічне переоснащення виробництва, впроваджують нові види високоякісної продукції в сучасному впакуванні.

Торік після реконструкції на Немирівському молокозаводі став до порядку сирний цех, на Гневанському - встановлена технологічна лінія виготовлення йогурту із фруктовими наповнювачами; на Шосткінському молокозаводі уведені в дію оснащення для виробництва йогурту, майонезу, згущеного молока із цукром, на Сумському - морозиво у вафельних стаканчиках. Технічне переоснащення Одеського дріжджового заводу дало можливість збільшити випуск хлібопекарських дріжджів на 10 %[10].

У харчовій промисловості завершується процес реформування форм власності.

Інвестування в розвиток харчової промисловості повинне й може бути пріоритетним напрямком економічної політики держави. Необхідно зорієнтувати цю область на одержання кінцевого результату діяльності всього АПК, щоб забезпечити значне підвищення його ефективності, і зробити його надійним джерелом поповнення державного бюджету й значних валютних надходжень.

Для стабілізації положення в ряді областей харчової промисловості й залучення нових інвестицій у дану галузь необхідно:

- обновити матеріально-технічну базу;

- модернізувати виробництво;

- збільшити обсяги випуску конкурентоздатної продукції й розширити її асортименти;

- активізувати роботу щодо залучення іноземні інвестиції й кредитів;

- продовжувати протекціоністську політику щодо вітчизняного товаровиробника;

- ввести регулювання ринків зерна, цукру, масла алкогольних напоїв;

- відновити традиційні й освоїти нові зовнішні ринки збуту, зокрема, створити за кордоном постійно діючі представництва окремих областей, підприємств, регіонів.


Висновки

На даний момент спостерігається значний зріст інвестицій у порівнянні з 1996-1997 р. Це обумовлено грамотною державною політикою, а також стабілізацією в економіці харчової промисловості країни. Інвестиції, які були внесені в харчову промисловість й АПК почали показувати перспективність таких вкладень.

Проте, на даний момент все ще на роботі підприємств негативно позначається імпорт продукції з консервантами, що подовжує термін її зберігання. Тим часом з торговельної мережі витісняється якісна вітчизняна продукція. Політика підтримки вітчизняного товаровиробника має активно діяти в умовах формування ринку в Україні.

Отже, для збільшення інвестування в харчову промисловість потрібно вирішення таких проблем: комплексний і збалансований соціально-економічний розвиток; укладення економічно вигідних інвестиційних угод з вітчизняними та іноземними партнерами; пошуки інвесторів, як резидентів, так і неризедентів; економічна інвентаризація земельних ресурсів і водних джерел для здійснення програми оздоровлення сільськогосподарських угідь і водопостачання; створення матеріально-технічної бази транспортування, зберігання й реалізації продукції сільського господарства; розвиток фермерства та інших форм приватного підприємництва на селі.

Список використаної літератури

1. Анастасьева Л. "Майстер і маргарину” (ринок жирової промисловості), "Бізнес”, 20 березня 2000р.

2. Балабанів Г.В. "Продовольчий ринок України: оцінка регіональних відмінностей” - "Український географічний журнал”, 1999р. №1, стор. 19-26

3. Бирман Г., Шмидт С. Економічний аналіз інвестиційних проектів: Пер. с англ. / Під ред. Л.П.Бєлих. - М.: Банки й біржі, ЮНИТИ,485 с. 2002.

4. Воронова Е.Н. "Розміщення виробництва продовольственніх товарів у СРСР”, ДО 1979

5. О.Дерев'янко "Основні напрями системного трансформування харчової промисловості України” - "Економіка України”, січень 2000р., стр 45

6. "Розміщення продуктивних чинностей України” за ред. Є.П.Качана - ДО 1998, стр 178-191, 282-294.

7. Лагода Т., Юрик Я. "Кокурентоспроможність вітчизняних кондитерських виробів”, "Економіка України”, лютий 1999р., стор. 44.

8. Регіон: структурно-інвестиційні аспекти переходу до ринку:/ Донець. гос. техн. ун-т - ДО, Наукова думка, 1994. - 278с., табл

9. "Ринкові проблеми інвестування агробізнесу”, В.Радченко, "Економіка України”, лютий 2000р., стор. 55.

10. Роздрібна торгівля України в 1996р. - Міністерство статистики України, ДО1997р.

11. Руденко О. "Сласти-мордасти”(ринок цукру), "Бізнес”, 14 лютого 2000р.


 


[1] "Ринкові проблеми інвестування агробізнесу”, В.Радченко, "Економіка України”, лютий 2000р., стор. 55.

[2] Бирман Г., Шмидт С. Економічний аналіз інвестиційних проектів: Пер. с англ. / Під ред. Л.П.Бєлих. - М.: Банки й біржі, ЮНИТИ,485 с. 2002.

[3] О.Дерев'янко "Основні напрями системного трансформування харчової промисловості України” - "Економіка України”, січень 2000р., стр 45

[4] Роздрібна торгівля України в 1996р. - Міністерство статистики України, 1997р.

[5] Балабанів Г.В. "Продовольчий ринок України: оцінка регіональних відмінностей” - "Український географічний журнал”, 1999р. №1, стор. 19-26

[6] Анастасьева Л. "Майстер і маргарину” (ринок жирової промисловості), "Бізнес”, 20 березня 2000р.

[7] Руденко О. "Сласти-мордасти”(ринок цукру), "Бізнес”, 14 лютого 2000р.

[8] Лагода Т., Юрик Я. "Кокурентоспроможність вітчизняних кондитерських виробів”, "Економіка України”, лютий 1999р., стор. 44.

[9]"Розміщення продуктивних чинностей України” за ред. Є.П.Качана - ДО 1998, стр 178-191, 282-294.

[10] О.Дерев'янко "Основні напрями системного трансформування харчової промисловості України” - "Економіка України”, січень 2000р.





Реферат на тему: Ефективність інвестиційного процесу та вплив різних факторів на інвестиційний клімат в харчовій промисловості (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.