Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Підприємництво

Діалог влади, бізнесу і суспільства. Сучасний розвиток підприємництва в Україні (реферат)

Зміст

1. Середовище партнерства держави і підприємництва

2. Громадські об'єднання підприємців як посередники між владою і бізнесом

3. Соціальне партнерство та відповідальність бізнесу

 
 
1. Середовище партнерства держави і підприємництва

Відносини держави та бізнесу є вкрай важливими для розвитку країни. Їх стан може відігравати як позитивну роль, виступаючи механізмом сприяння та прискорення соціально-економічного розвитку, що і є основним завданням держави, так і негативну роль, за якої зміст відносин «держава – бізнес» виступає механізмом гальмування, або навіть пригнічення суспільного розвитку. Історія наводить безліч таких прикладів. При цьому зрозуміло, що термін «відносини бізнесу і держави» слід розуміти як відносини між бізнесом та інститутами державної влади.

В основі єдності і стабільності країни завжди та за будь-яких суспільних систем лежить довіра громадян до влади. І хоча абсолютна довіра природно неможлива, від ступеня цієї довіри залежить майбутнє країн.

В ході трансформаційного процесу в Україні відбулося поступове становлення ринкових принципів взаємовідносин між суб'єктами господарювання, між роботодавцями і працівниками, встановилися конкурентні засади функціонування основних національних ринків. Водночас позначилося відчутне відставання у формуванні та інституційному оформленні взаємного узгодження інтересів між органами державної влади, підприємницькими структурами та організаціями громадянського суспільства. Це загрожує розвитком суспільно-економічних процесів, здатних послабити конкурентоспроможність національної економіки, суттєво деформувати розподіл суспільних благ, спричинити виникнення соціальних криз та послаблення ролі держави у проведенні цілеспрямованої соціально-економічної політики.

Належна відповідь на ці виклики може бути дана лише за умови національної та суспільної консолідації, формування свого роду загальнонаціональної «мережевої структури» в системі відносин між державою, бізнесом та громадянським суспільством в напрямку мінімізації конфліктності та забезпечення їх партнерської основи як фундаменту підвищення ефективності соціально-економічних реформ.

Така модель повинна реалізувати на практиці логічний ланцюг: "конкурентоспроможна економіка - справедлива держава - заможні громадяни”. Вироблення такої взаємовигідної політики можливе лише у процесі конструктивного відкритого діалогу між державою, бізнесом та організаціями громадянського суспільства. Вилучення будь-якої з цих сторін з діалогу одразу призводить до розбалансування національної суспільно-економічної системи.

Економічний діалог покликаний виконувати в суспільстві низку системних функцій, серед яких найголовнішими видаються такі.

1. В рамках економічного діалогу бізнес набуває усвідомлення, що він є рівноправним партнером побудови майбутнього нації. Це спонукає представників бізнесу до аналітичного опрацювання становища у сфері їхньої професійної діяльності і національній економіці в цілому та кваліфікованих пропозицій щодо побудови державної економічної політики.

2. Ведення соціального діалогу як невід'ємної складової економічного розвитку дозволяє встановити дієву систему відстоювання прав найманих працівників шляхом встановлення договірних відносин з бізнесом стосовно рівня оплати та умов праці при забезпеченні державою дотримання мінімальних соціальних стандартів.

3. Прозорий економічний діалог між владою та бізнесом суттєво знижує ризики ведення бізнесу за рахунок збільшення передбачуваності державної економічної політики як вагомого чинника середовища функціонування бізнесу.

4. Економічний діалог складає підґрунтя для створення сприятливих умов для розвитку пріоритетних галузей не через галузеві преференції чи інші вибіркові заходи, а через утворення комплексу макроекономічних умов та орієнтацію політики, які сприятливі саме для таких галузей.

5. Економічний діалог відіграє роль своєрідного «фільтру» для відокремлення недоцільних для суспільства новацій, в тому числі – тих, які мають корпоративно-лобістське походження, й розробки та запровадження суспільно корисних рішень в економіці, державному управлінні, місцевому самоврядуванні.

В Україні наявні певні складові економічного діалогу, проте він поки що не набув належного рівня та цілісності. Досі найбільш розвиненою формою діалогових відносин економічних суб'єктів є соціальний діалог в рамках соціального партнерства, який здійснюється між Кабінетом Міністрів, Федерацією роботодавців та спільним представницьким органом професійних спілок України. На жаль, через недосконалість механізму соціального діалогу і відсутність політичної волі сторін соціального діалогу брати на себе широку відповідальність, на сьогодні цей інструмент не можна вважати достатньо ефективним. На думку наукових експертів провідною причиною обмеження його дієвості є надмірне звуження предмету діалогу, який не виходить за рамки соціально-трудових відносин. В Україні підвищення дієвості соціального діалогу можливе лише в разі охоплення ним більш широкого спектру питань, які стосуються стратегічних орієнтирів розвитку вітчизняного бізнесу, усвідомлення тісного зв'язку цього розвитку з умовами та результатами трудової діяльності його працівників.

Таким чином, за підтримки держави та на підґрунті взаємної зацікавленості має відбуватися поступова еволюція від соціального до економічного діалогу, яка має супроводжуватися розширенням кола суб'єктів – учасників діалогу, та об'єктів – питань, охоплених діалогом.

Вихідною основою для рівноправного діалогу має стати спільна зацікавленість в досягненні в ході економічного діалогу згоди з приводу формування сприятливих умов для поліпшення становища у сфері оплати та умов праці. Адже, згідно практики провідних за рівнем розвитку країн світу, саме активність бізнесу, спрямована на відтворення людського капіталу, є одним з визначальних напрямків забезпечення його конкурентоспроможності. Для сучасного типу бізнесу головною конкурентною перевагою є людський капітал, тому він орієнтований на підвищення вартості робочої сили, і йому об'єктивно притаманний високий рівень соціальної орієнтованості. Постійне скорочення традиційних для України чинників здобуття конкурентоспроможності за рахунок отримання преференційних умов ведення бізнесу, або використання дешевих матеріальних ресурсів, дедалі підвищуватиме зацікавленість українських компаній в конкуренції на основі моделі «дорогої» робочої сили.

Враховуючи вищезазначене, доцільним є ініціювання Президентом України розгортання широкомасштабного економічного діалогу, спрямованого на вироблення консолідованих позицій його сторін як підґрунтя легітимності рішень у сфері соціальної та економічної політики, які приймаються законодавчою та виконавчою владами.

Така ініціатива логічно продовжуватиме кроки в напрямку формування нової якості діалогу між владою і бізнесом, початі в ході організованих під егідою Президента України серії форумів «Влада і бізнес – партнери».

Запровадження економічного діалогу сприяє наповненню реальним змістом статусу інституту Президента України як глави держави та гаранта державного суверенітету, дотримання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, в рамках яких Президент має підстави взяти на себе місію модератора стратегічного економічного діалогу, забезпечення його збалансованості та конструктивності. Економічний діалог дозволить надати об'єктивне економічне підґрунтя процесу національної консолідації.

Як було зазначено вище, економічний діалог має ґрунтуватися на трьох базових принципах, які мали б бути відкрито декларовані та документально закріплені всіма його сторонами:

1. Бізнес має бути законослухняним та соціально відповідальним.

2. Соціальний діалог має враховувати необхідність створення сприятливих умов для функціонування бізнесу.

3. Держава має бути гарантом стабільних та прозорих умов, в яких працює та отримує прибуток бізнес.

На відміну від багатьох інших засобів підтримки розвитку бізнесу й підприємництва, економічний діалог не пов'язаний безпосередньо ні з бюджетними, ні з податковими витратами. Натомість удосконалення інституційного середовища, організаційної структури взаємодії підприємств між собою, оптимізація державної економічної політики дозволяють помітно підвищити ефективність діяльності підприємств, їхню стійкість проти різного роду негативних чинників, а реалізація підприємствами своїх суспільних функцій – поліпшує якість життя громадян, сприяє соціальній та політичній стабільності в країні.

Для впровадження дієвого та результативного діалогу, створення партнерських відносин державою має бути здійснено низку системних кроків, а саме:

- нормативно-правове врегулювання механізму контролю з боку всеукраїнських об'єднань роботодавців і підприємців, об'єднань підприємців та громадських об'єднань над розробкою, прийняттям та виконанням рішень органів державної влади усіх рівнів, обов'язкового систематичного залучення цих об'єднань органами законодавчої та виконавчої влади до вироблення рішень, які знаходяться в рамках їхньої компетенції;

- створення нормативно-правової бази для дії механізму цивілізованого лобіювання бізнесом власних інтересів, в т.ч. прийняття Закону України «Про лобізм» та «Про саморегулівні оргацізації підприємців»;

- формування механізмів надання максимально повної інформації про стан справ в національній економіці, на внутрішніх ринках, забезпечення прозорості відповідних регулюючих і контролюючих органів державного апарату управління для громадських інститутів;

- забезпечення рівних умов діяльності на ринку для всіх представників вітчизняного бізнесу та іноземних компаній, надання рівних можливостей доступу до заохочувальних інструментів державної економічної політики, які відповідатимуть міжнародним економіко-правовим нормам і стандартам, запровадження прямої відповідальності за цільовий характер використання коштів, отриманих згідно цих інструментів;

- системне здійснення активної конкурентної політики, спрямованої на формування конкурентного середовища, сприятливого для розвитку, протидію зловживанням монопольним становищем, атакам на ринок у вигляді цінового, соціального, екологічного та інших видів демпінгу, використанню інших форм недобросовісної конкуренції;

- забезпечення захисту внутрішнього ринку від припливу недоброякісної, небезпечної імпортної продукції, використання цінового демпінгу тощо, поєднання поступового зниження рівня тарифного захисту з використанням протягом визначеного обмеженого часу захисних засобів для перспективних, соціально значущих, важливих для національної безпеки галузей.

- здійснення промислової політики, яка передбачає підтримку вітчизняного бізнесу в міжнародно прийнятних формах, активний розвиток державою виробничої і соціальної інфраструктури;

- визначення прозорої стратегії реформування податкової системи з метою поетапного зниження фіскального навантаження, переходу до моделі оподаткування, спрямованої на заохочення економічно ефективного бізнесу, інноваційно та соціально орієнтованого розвитку;

- забезпечення гарантій недоторканності власності для власників підприємств, які ефективно працюють в економіко-правовому полі держави, завершення реформування судової системи з метою покращення захисту від порушень чинного законодавства з боку як держави, так і суб'єктів підприємництва;

- підвищення якості державних послуг, насамперед, щодо суттєвого скорочення термінів започаткування бізнесу та приведення відповідних вимог до рівня, що відповідають міжнародній практиці, перенесення на державу більшої частини трансакційних видатків у відносинах бізнесу і державних органів;

- встановлення суворого контролю за виконанням антикорупційних програм і рішень в усіх ланках державного апарату, створення надійного організаційно-правового, фінансового забезпечення діяльності правоохоронних органів і судів, проведення ревізії нормативно-правових актів міністерств, відомств, органів місцевої влади на предмет їх відповідності Конституції України та антикорупційним законам України;

- впровадження механізмів відповідальності посадових осіб органів державної влади за наслідки їхніх рішень та дій в економічній сфері, невиправдане втручання в діяльність бізнесу та приватних осіб;

- надання політико-правової підтримки українським підприємствам на зовнішніх ринках, сприяння формуванню позитивного іміджу українських компаній за кордоном, просуванню експорту, пошуку торгових партнерів, заохочення розвитку прикордонних економічних відносин.

Аби започаткувати активний економічний діалог, держава як стратегічно орієнтований суб'єкт має «підштовхнути» бізнес до соціально спрямованих дій шляхом запровадження комплексу спеціальних стимулів. Такими заохочувальними засобами можуть бути:

1.Фіскальні засоби заохочення соціальної відповідальності бізнесу. Згідно практики розвинених країн світу, в середньому такі стимули зазвичай складають до 5 % оподаткованого прибутку підприємств. Такі заходи мають стосуватися сфер, в яких позитивний ефект для суспільства суттєво переважує конкретний економічний ефект для підприємства. Їх впровадження в Україні тісно пов'язане з процесами реформування податкової системи та міжбюджетних відносин і могло б бути передбачене в процесі розробки Податкового Кодексу України.

2.Дії держави на ринку праці, спрямовані на заохочення підвищення зайнятості, лібералізацію ринку праці, підготовку та перепідготовку фахівців, спрощення процесів пошуку, найму та підготовки працівників, в тому числі – для приватних компаній.

3.Активне пропагування цінностей та стандартів соціально відповідального бізнесу, підвищення поінформованості суспільства про кращі та успішні практики, розвиток таких засобів заохочення соціально відповідального бізнесу як рейтинги соціальної відповідальності, якості, проведення відповідних конкурсів, надання премій, почесних звань, нагород тощо.

4.Державна підтримка національних і міжнародних ініціатив, пов'язаних з соціальною відповідальністю, сприяння запровадженню міжнародних соціальних стандартів ведення бізнесу та приєднанню компаній, що працюють на території України, до національних програм та міжнародних ініціатив соціальної спрямованості.

5.Запровадження стосунків державно-приватного партнерства, яке полягає у встановленні довгострокових відносин між суб'єктами центральної або місцевої влади та підприємствами чи їх громадськими об'єднаннями з приводу вирішення важливих для усього суспільства соціально-економічних проблем.

В умовах розгортання економічної кризи поєднання ресурсів держави та бізнесу при збереженні стратегічно важливих об'єктів державної власності стає одним з важливих інструментів подолання негативних наслідків цих процесів без втрат для перспектив держави.

Державно-приватне партнерство - система відносин між державним та приватним партнерами, при реалізації яких ресурси обох партнерів об'єднуються з відповідним розподілом ризиків, відповідальності та винагород (відшкодувань) між ними для взаємовигідної співпраці на довгостроковій основі у створенні (відновленні) нових та/або модернізації (реконструкції) діючих об'єктів, які потребують залучення інвестицій, та користуванні (експлуатації) такими об'єктами.

Основними принципами державно-приватного партнерства є:

- поєднання інтересів державного та приватного партнерів з метою досягнення взаємної вигоди;

- об'єкти державно-приватного партнерства не підлягають приватизації і перебувають у державній або комунальній власності на весь термін дії договору;

- дотримання прав та інтересів споживачів товарів (робіт, послуг), вироблених (наданих) в рамках реалізації державно-приватного партнерства;

- визначення приватного партнера виключно на конкурсних засадах. Порядок конкурсного відбору встановлюється Кабінетом Міністрів України;

- визначення істотних умов договору здійснюється відповідно до спеціального законодавства та за домовленістю сторін;

- участь держави, органів місцевого самоврядування у фінансуванні державно-приватного партнерства;

- незмінність цільового призначення та форми власності об'єкту державно-приватного партнерства;

- здійснення інвестором господарської діяльності відповідно до законодавства та умов договору державно-приватного партнерства;

- впровадження ресурсо- та енергозберігаючих, безпечних та екологічно чистих технологій при створенні нових, відновленні діючих та користуванні (експлуатації) об'єктів, що здійснюється згідно з суспільними проектами державно-приватного партнерства;

- підвищення кваліфікаційного рівня трудових ресурсів при виконанні договорів державно-приватного партнерства;

- права, обов'язки та відповідальність сторін визначаються відповідно до законодавства та умов договору державно-приватного партнерства;

- справедливий розподіл ризиків, пов'язаних з реалізацією державно - приватного партнерства, між державним та приватним партнером;

- державні гарантії дотримання майнових та інших прав та інтересів приватного партнера, надані йому згідно з діючим законодавством України;

- непорушність права власності на майно, яке належить приватному партнеру та використовується ним для реалізації державно-приватного партнерства;

- забезпечення державою стабільних умов виконання договорів про державно - приватне партнерство.

- справедливий розподіл між приватним партнером та державою відповідальності та винагород (відшкодувань) за результатами реалізації державно-приватного партнерства.

Як засвідчує міжнародний досвід, найпоширенішими сферами державно-приватного партнерства є:

- житлово-комунальна сфера (виробництво та транспортування електроенергії, водопостачання, експлуатація та благоустрій);

- будівництво та утримання автошляхів;

- енергозбереження;

- експлуатація будівель бюджетного сектору економіки.

Досить поширеним у промислово розвинених країнах світу є також застосування програм державно-приватного партнерства як складових іннова­ційної політики. Йдеться про правові й організаційні механізми, які стимулюють кооперацію приватних компаній з державними університетами і дослідницькими інститутами, спрощують доступ приватних наукових центрів до результатів наукових розробок, отриманих за рахунок державних коштів, делегують приватним чи державно-приватним фондам чи банкам повноваження щодо надання державної допомоги на реалізацію інноваційних проектів тощо.

Особливого значення нині набуває й державно-приватне партнерство в екологічній сфері. Оскільки проблема високого рівня забруднення навколишнього середовища в Україні накладається на проблему енергетичної залежності і енергетичної неефективності в умовах подорожчання енергоносіїв, насамперед важливою є участь бізнесу в розробці і застосуванні технологій енерго- та ресурсозбереження, їх впровадженні, в тому числі, в державному та комунальному секторах економіки.

На сьогодні потребує термінового вирішення питання нормативно-правового врегулювання відносин між державними і приватними партнерами в Україні. З цією метою розроблено та знаходиться на опрацюванні у Верховній Раді України проект Закону України «Про державно-приватне партнерство», метою якого є створення умов для підвищення конкурентноздатності державного сектора економіки через більш ефективне використання державного майна, залучення інвестицій в економіку України, модернізацію промислової та соціальної інфраструктури, підвищення якості товарів, робіт та послуг.

Прийняття зазначеного Закону створить сприятливі умови для підвищення конкурентноздатності економіки країни та залучення інвестицій. Суттєва частка інвестиційних потреб галузей економіки України буде забезпечена через прямі інвестиції та виконання інвестиційних зобов'язань приватними партнерами.

2. Громадські об'єднання підприємців як посередники між владою і бізнесом

Залучення громадськості до процесу державотворення - обов'язкова передумова успішного демократичного державного управління. Адже цивілізоване суспільство надзвичайно зацікавлене у формуванні потужного середнього класу, який є основою його успішного поступу, створюючи робочі місця та збагачуючи казну держави з одного боку, і виховуючи соціально активного громадянина й людину, упевнену в завтрашньому дні, з іншого.

Крім того, сприяння розвитку громадянського суспільства повинно передбачати налагодження ефективної взаємодії органів виконавчої влади з інститутами громадянського суспільства, що має базуватися на партнерстві, взаємозаінтересованості у досягненні цілей, пов'язаних з процесом демократизації усіх сфер державного управління і суспільного життя, соціально-економічним і духовним прогресом, всебічним забезпеченням захисту прав і свобод людини та громадянина.

Показовим з точки зору активності розвитку громадського руху підприємців є історія його розвитку. Започаткований у 1991-1992 роках, цей процес потребував урегулювання взаємодії органів виконавчої влади з громадськими організаціями підприємців як на центральному, так і на регіональному рівнях.

Процес виникнення та становлення громадських об'єднань підприємців в Україні характеризується визріванням внутрішніх передумов для інтеграції відповідних соціальних груп населення.

Перші форми корпоративних об'єднань виникали переважно в рамках профспілкових та виробничо-господарських організацій.

Згодом зародження кооперативного руху, розвиток орендних відносин сприяли появі різних спілок кооперативів, які заявляли про своє прагнення захищати групові соціальні інтереси. Так, восени 1989 року з'явилася Спілка кооперативів та підприємців України.

У червні 1990 року з метою всебічної комплексної підтримки малого підприємництва за ініціативою малих підприємств була створена Спілка малих підприємств України. Спілка на добровільних засадах об'єднала громадян-підприємців, та підприємства різних форм власності: приватні і колективні, кооперативні, змішані і державні; господарські товариства, банки, компанії, інші формування. Спілкою створені і працюють регіональні центри, представництва, асоціації, фонди. На III з'їзді Спілки (жовтень 1994 р.) вона була перетворена на Спілку малих та середніх підприємств, а у травні 1996 її перейменовано на Спілку підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств України.

У липні того ж 1990 року була створена Спілка орендарів і підприємців України. У лютому 1992 - засновано Український Союз Промисловців та Підприємців (УСПП). Ефективні механізми підтримки малого підприємництва та впровадження ідей соціального партнерства опрацьовувалися Асоціацією сприяння розвитку приватного підприємництва в Україні "Єднання”.

Одним з перших кроків для створення нормативно-регулюючої основи для діяльності громадського руху було прийняття в період з 1992 по 1996 роки низки законів України "Про об'єднання громадян”, "Про звернення громадян”, "Про інформацію” та "Про телебачення і радіомовлення”.

Наприкінці 1998 року було створено практично єдиний в системі органів виконавчої влади громадський інститут Уповноважених з захисту прав підприємців в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що стало дієвою формою діалогу влади і бізнесу. Унікальність цього інституту полягає у тому, що до роботи на громадських засадах залучаються найактивніші бізнесмени і громадські діячі, яким делеговано завдання із сприяння захистові прав та законних інтересів представників малого та середнього бізнесу за місцем проживання.

Мережу уповноважених сформовано з незалежних фахівців, які наділяються повноваженнями з розгляду скарг і проблем розвитку підприємництва в регіонах, представництва інтересів суб'єктів підприємництва в органах влади. У 2003 році було реалізовано ідею запровадження когорти помічників Уповноважених, що працюють як за територіальним принципом – у районах та містах обласного підпорядкування, так і за галузевим – на ринках, у сфері послуг, сільського господарства, усюди, де в цьому є потреба.

Протягом 2002-2005 років з метою реалізації громадянами конституційних прав на участь в управлінні державними справами та вільний доступ до інформації про діяльність органів державної влади Президентом України підписано відповідні укази "Про підготовку пропозицій щодо забезпечення гласності та відкритості діяльності органів державної влади”, "Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної влади”, "Про забезпечення умов для більш широкої участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики”, "Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики”.

У жовтні 2000 року Держкомпідприємництвом нормативно забезпечено діяльність дорадчо-консультативного органу при місцевих органах виконавчої влади, що сприяє реалізації державної політики у сфері розвитку підприємництва та реалізації регуляторної політики, - Координаційної ради з питань розвитку підприємництва, до складу якої на паритетних засадах входять представники громадськості та органів місцевої влади. За 8 років діяльності координаційних рад прийнято сотні владних рішень у сфері підприємництва та господарської діяльності.

Окрім того, з часу свого заснування, більше 8 років, дієвим партнером Держкомпідприємництва та бізнес-громади є Громадська колегія при Держкомпідприємництві.

На сьогодні до складу Громадської колегії входять 65 лідерів найпотужніших всеукраїнських громадських об'єднань підприємців. Серед членів Громадської колегії кращі представники вітчизняного бізнесу, активісти громадського руху, профспілкові лідери, провідні науковці. Асоційованих членів Громадської колегії можна умовно поділити за галузевим принципом (Асоціація "Союз Ювелірів України”, Асоціація українських підприємств вторинних металів «Втормет», Всеукраїнське об'єднання зброярів, Асоціація виробників та будівельників полімерних трубопроводів, Союз оптовиків і виробників алкоголю та тютюну, Українська національна асоціація суднових постачальників, Українська асоціація вітчизняних виробників хімічних джерел струму „ХДС України”, Асоціація суднобудівників України "Укрсудпром”, Українська асоціація виробників тютюнових виробів «Укртютюн» тощо) та принципом захисту прав підприємців (Спілка підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств України, Українська ліга молодих підприємців, Всеукраїнська незалежна професійна спілка працівників транспорту, Спілка захисту прав суб'єктів підприємництва, Спілка аудиторів України, Конгрес приватних роботодавців, Український союз промисловців і підприємців, Спілка орендарів і підприємців України тощо).

Постійно отримуються нові пропозиції від об'єднань громадян щодо участі у роботі Громадської колегії. Завдяки ініціативи її членів запрацював механізм реального обговорення проблем малого та середнього бізнесу у форматі Громадських слухань або Громадських консультацій.

Активність підприємницької громадськості засвідчує значну роль Держкомпідприємництва у системі взаємодії влади та бізнесу.

З 2000 року Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності” при Держкомпідприємництві було впроваджено принципово новий інститут – експертно-апеляційну раду. Рада як законодавчо визначений колегіальний орган стала першим прикладом партнерства держави і громадськості та інструментом регулювання досудових спорів підприємця і органу ліцензування.

Рада здійснює експертизу проектів нормативно-правових актів з питань ліцензування, розроблення рекомендацій з основних проблем державної політики у сфері ліцензування, розглядає заяви претензії та скарги суб'єктів господарювання на рішення органів ліцензування щодо порушення цими органами ліцензійного законодавства. Рішення Ради мають характер експертних висновків і є обов'язковими для розгляду Держкомпідприємництвом та підставою для видання ним розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування. Рішення ради обов'язкові до виконання.

Про зростання довіри підприємців до даної інституції свідчить той факт, що у порівнянні з 2005 роком кількість звернень суб'єктів господарювання до Ради зросла в 5,9 разів (з 55 до 329 скарг).

Також, Держкомпідприємництвом ініційовано підписання двосторонніх угод про співробітництво між обласними державними адміністраціями щодо забезпечення державної політики з питань підприємництва. У 2008 році підписано угоди з Львівською, Полтавською, Харківською, Хмельницькою та Черкаською облдержадміністраціями. У них передбачено заходи, спрямовані на підвищення якості надання державних послуг підприємцям, а також на попередження недоліків і порушень прав та інтересів суб'єктів господарювання.

З метою забезпечення ефективної співпраці підприємницьких структур з Урядом України та іншими органами державної виконавчої влади у проведенні державного розвитку підприємництва і формування ринкової інфраструктури 22 березня 1993 року була заснована Рада підприємців при Кабінеті Міністрів України. Відповідно до реалій та потреб часу склад Ради змінювався, її Положення удосконалювалося.

Сьогодні Рада є постійно діючим консультативно-дорадчим органом для надання експертної та консультаційної допомоги Кабінету Міністрів в процесі проведення державної політики у сфері розвитку підприємництва в умовах проведення економічних реформ, до складу якої входять провідні громадські лідери, науковці, визнані експерти з економічної та соціальної політики (всього - 68 осіб).

Наступним кроком Уряду в удосконаленні взаємодії влади та громадськості було прийняття постанови Кабінету Міністрів України
від 15 жовтня 2004 року за № 1378 "Деякі питання щодо забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики”, яка передбачала об'єднання зусиль влади і громадськості у напрямку пошуку шляхів і ресурсів для вирішення важливих проблем суспільства.

Результатом прийняття зазначеної постанови стала уніфікація системи консультативно-дорадчих органів при органах виконавчої влади всіх рівнів.

Наразі, громадські ради, що створені при більшості центральних та місцевих органів виконавчої влади, є ефективним механізмом впливу громадськості на вироблення політики певного державного органу, додатковим експертно-інформаційним ресурсом відповідного органу виконавчої влади. Завдяки цьому громадські ради можуть суттєво впливати на рівень довіри громадян до влади та упереджувати протистояння суспільства владі.

Станом на початок 2008 року громадські ради (колегії) створені при 72 органах виконавчої влади. До їх складу входить близько 2 тисяч осіб, з яких більше 1 тисячі представників громадських організацій, близько 200 представників професійних спілок, 300 інших представників громадськості, 100 представників засобів масової інформації, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, політичних партій.

Проте, історичними для формування нормативного поля у сфері підприємництва стали останні три роки. Загалом, спостерігалося велике очікування підприємцями реального прориву на шляху усунення адміністративних, фіскальних, регуляторних та інших перешкод, що стоять на заваді їхньої повсякденної діяльності.

Реальним підтвердженням цьому стали шість Всеукраїнських форумів "Влада і бізнес – партнери” за участю вищих посадових осіб держави.

Визначальними для бізнесу були прийняті за їх результатами Укази Президента України "Про лібералізацію підприємницької діяльності та державну підтримку підприємництва”, "Про деякі заходи щодо забезпечення здійснення державної регуляторної політики”, „Про Концепцію вдосконалення державного регулювання господарської діяльності”, „Про невідкладні заходи щодо вдосконалення державного регулювання господарської діяльності”.

Саме вони стали дієвим інструментом для проведення системної роботи з ліквідації штучних бар'єрів та перепон, що стоять на заваді вільного розвитку ділової ініціативи українських громадян та залишилися у спадок від попередніх років.

Наприкінці 2007 року Урядом схвалено Концепцію сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства, яка має на меті створити сприятливі умови для розвитку громадянського суспільства та зміцнення демократії в Україні. Планом заходів Концепції передбачено вдосконалення законодавчої бази з питань розвитку громадянського суспільства та діяльності його інститутів.

З метою створення належних умов для участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики в листопаді 2008 року відповідною постановою Кабінету Міністрів України затверджено Порядок сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади. Цим Порядком визначено, що громадська експертиза є складовою механізму демократичного управління державною, який передбачає проведення інститутами громадянського суспільства оцінки діяльності органів виконавчої влади, ефективності прийняття і виконання такими органами рішень, підготовку пропозицій щодо розв'язання суспільно значущих проблем для їх врахування органами виконавчої влади у своїй роботі.

Всі згадані форми розвитку діалогу влади і громадськості мають одне головне завдання – це посилення прозорості, підконтрольності та підзвітності влади, перетворення її на механізм практичного втілення державної політики розвитку підприємництва.

Окрім того, інноваційним можна вважати наступний крок, який планує зробити влада, а саме: прийняття проекту Закону України «Про громадські організації», що має на меті замінити існуючий Закон України «Про об'єднання громадян». Даний проект є прогресивним для діяльності багатьох громадських організацій підприємців і визначає правові та організаційні основи реалізації права громадян на свободу об'єднання у громадські організації для здійснення і захисту своїх прав.

У законопроекті враховано досвід законодавчого забезпечення функціонування неурядових організацій у провідних європейських країнах. Одним із нововведень законопроекту є підхід до діяльності громадських організацій без обмежень за територіальною ознакою, що дає можливість здійснювати свою діяльність на всій території України без перереєстрації.

Однак, залишається відкритим питання представництва та охоплення представників бізнесу мережею об'єднань. Незважаючи на активний розвиток громадських об'єднань підприємців, вони досі не утворили дієвої мережі, необхідної для формування повноцінних відносин соціального партнерства. Значна кількість громадських об'єднань підприємців є фактично елітарними організаціями, які вирішують вузькогрупові цілі, часто — суто політичного характеру, та не створюють загального середовища захисту інтересів бізнесу.

Свідченням цього є те, що в Україні, з одного боку, виникає багато різних громадських об'єднань, які претендують бути виразниками інтересів підприємництва. З іншого боку – добрі наміри далеко не завжди втілюються без проблем. Так, зокрема, діяльність багатьох об'єднань, які формально нараховують десятки тисяч членів, вичерпуються діяльністю його центрального апарату правління (президія, рада, комітет тощо). Крім того, в багатьох випадках аморфність програм та цільових настанов призводить до роз'єднання дій та втрати потенційних можливостей. За умови політичної та економічної нестабільності багато діючих та утворюваних громадських підприємницьких структур на різних рівнях активно намагаються впливати на хід подій, що їх цікавлять. Однак, відсутність чітких програм, організаційного досвіду, ресурсних можливостей та достатньо значимої громадської підтримки призводить до практичної деградації багатьох об'єднань або до їх переродження в пошуках можливих шляхів досягнення цілей. Небагато підприємницьких громадських організацій продовжують активно відстоювати інтереси підприємців.

Одним з напрямків демонополізації управління економікою, а водночас – і стимулом розвитку провідних громадських об'єднань, може стати передача їм частини функцій, які зараз належать державі. Зокрема, слід забезпечити надання певної частини державної підтримки, зокрема – малого підприємництва, інноваційного бізнесу тощо через галузеві та регіональні асоціації. Як засвідчує світовий досвід, громадські об'єднання можуть, наприклад, відігравати роль поручителів при отриманні кредитів, надавати підприємствам рекомендації, виступати суб'єктами сертифікації тощо. Залучення громадських об'єднань до реалізації функцій державної влади дозволить не лише скоротити шлях, який проходять управлінські рішення у владній ієрархії, але й зменшити відповідні статті витрат державного бюджету.

Забезпечуючи постійний моніторинг державної політики з метою виявлення моментів її неузгодженості із завданнями розвитку підприємництва, громадські об'єднання підприємців сприяють підвищенню ефективності державної політики. Спираючись на них, органи влади мають змогу одержувати оперативну інформацію про стан національної економіки й потреби суб'єктів господарювання, делегувати їм певні права на реалізацію заходів державної економічної політики, повноваження щодо економічної експертизи інвестиційних проектів, економіко-правового аналізу проектів законів та постанов уряду, вироблення проектів рішень органів влади з відповідних питань тощо.

Перед громадськими об'єднаннями підприємців у сучасному громадянському суспільстві постають наступні завдання:

- допомогти підприємцям усвідомити їхні корпоративні інтереси, в тому числі – стратегічні, визначити й узагальнити перешкоди, що стоять на шляху їхньої адаптації до ринкової економіки, сформулювати вимоги щодо макроекономічного середовища, яке б сприяло розвитку підприємництва, пропозиції щодо необхідних заходів державної економічної політики, забезпечити оперативний обмін інформацією між членами об'єднання та між об'єднаннями, інформування засобів масової інформації, формування відповідної громадської думки;

- виробити та проводити власну послідовну економічну політику, спрямовану на захист інтересів підприємництва в Україні, співпрацюючи з іншими об'єднаннями підприємців та державою;

- забезпечувати ділову підтримку повсякденного функціонування суб'єктів господарської діяльності, спрямовану на захист їхніх юридичних прав, навчання кадрів, проведення прикладних наукових досліджень, інформаційне забезпечення, юридичне, економічне, науково-технічне консультування, рекламні послуги, підтримку безпеки господарської діяльності тощо.

Підсумовуючи вищесказане, можна зробити висновок, що проблема взаємодії держави і громадянського суспільства є ключовою у житті будь-якої демократичної країни. А перспективи розвитку відкриваються тільки тоді, коли держава і громадянське суспільство не лише розпочнуть діалог, але й налагодять між собою стійку взаємодію, активну участь громадянського суспільства у справах держави і одночасно у реалізації запитів та інтересів людей.

3. Соціальне партнерство та відповідальність бізнесу

Об'єднання ресурсів держави і ділових кіл є необхідним для суспільства, держави і для самого бізнесу. Соціальне партнерство держави і бізнесу дозволить укріпити інститути державності і приватної власності, підвищити ступінь довіри до держави, змінити імідж бізнесу в очах населення в позитивну сторону. Участь бізнесу у вирішенні соціальних проблем свідчить про його соціальну відповідальність. Під нею розуміється добровільна участь бізнесу в задоволенні суспільних запитів в життєво важливих сферах, його відповідальне відношення до проблеми стабільного розвитку.

Для ефективного партнерства бізнесу з державою у вирішенні соціальних проблем необхідно створити культуру такої взаємодії та механізм його реалізації. Соціальне партнерство повинне бути засноване на принципах добровільних зобов'язань, взаємовигідності, взаємної довіри.

Принцип добровільності має особливе значення. Партнерські відносини не можуть будуватися на основі примушення бізнесу з боку держави (наприклад, добровільно-примусова благодійність).

Соціальна відповідальність бізнесу вже є реальністю в українському суспільстві. За результатами опитування, проведеного ООН, три чверті українських компаній вже практикують соціально відповідальну діяльність в тій або іншій формі. Форми і обсяг соціальної активності розрізняються серед компаній різного розміру. Більше 40 українських компаній великого бізнесу підписали Глобальний Договір ООН. При цьому найважливішим є формат Глобального договору. Він не є механізмом регулювання: не займається ні «наглядом», ні примушенням, ні оцінкою поведінки або дій компаній. Натомість Глобальний договір покладається на публічну підзвітність, транспарентність і освічену політику компаній, трудящих і громадянського суспільства із захисту власних інтересів в цілях ініціації і спільного запровадження практичних заходів, направлених на реалізацію чотирьох базових груп принципів Глобального договору: принципи захисту прав людини, принципи недискримінаційного забезпечення трудових відносин, принципи захисту екології та боротьби з корупцією .

Традиційними сферами соціально відповідальної діяльності бізнесу є розвиток внутрішніх програм для свого персоналу, участь в екологічних проектах, участь в регіональних і локальних програмах розвитку при співпраці з місцевими органами влади, добродійність.

Соціальне партнерство в трудовій сфері отримало значний розвиток в Україні. Воно виражається в розвитку соціальних програм на підприємствах, тренінгу персоналу, поліпшенні умов праці. Проблемою залишається виведення зарплат з «тіні» і їх своєчасна виплата. Хоча останнім часом до початку фінансової кризи тут спостерігався значний прогрес.

Соціальне партнерство в екологічній сфері набуває особливого значення. Сьогодні проблема високого рівня забруднення навколишнього середовища в Україні накладається на проблему енергетичної залежності і енергетичної неефективності України, що підвищує ризики техногенних катастроф. У сучасній ситуації як ніколи важлива участь бізнесу в розробці і застосуванні технологій енерго- та ресурсо- збереження, відновленні природного місця існування людства.

Соціальне партнерство в боротьбі з корупцією відповідає інтересам обох партнерів. Корупція загрожує принципам демократії, верховенства права, захисту прав людини, економічному і соціальному розвитку, стабільності демократичних інститутів.

Основою соціального партнерства є прозорість взаємин держави і бізнесу. З боку держави це означає створення сприятливого інвестиційного клімату, передбачуваність і стабільність «правил гри», відкритість інформації, створення механізму цивілізованого лобіювання інтересів бізнесу і відкритого діалогу з ним з питань розвитку країни. Важливе значення має рівне відношення до бізнесу різного розміру і різної секторної приналежності. Спроби створення необґрунтованих пільг для окремих галузей не можуть бути ефективним інструментом державної політики. Іншою важливою проблемою є попередження можливості конфлікту інтересів у сфері державного управління шляхом розділення політичних і господарських функцій.

З боку бізнесу потрібне підвищення соціальної відповідальності виходячи з того, що соціально відповідальна компанія повинна відповідати наступним критеріям: як цивільна особа вона повинна дотримуватися законів, норм громадянського життя; як виробник – виробляти безпечні, надійні товари, встановлювати справедливі ціни; як роботодавець – піклуватися про матеріальне становище працівників, недопущення їх дискримінації; як суб'єкт управління ресурсами – ефективно використовувати ресурси і опікуватися тими земельними ділянками, на яких розташовано підприємство; як об'єкт інвестування – захищати інтереси інвесторів і надавати правдиву інформацію про своє положення; як учасник соціального розвитку - стимулювати і підтримувати інновації і визнавати відповідальність за вплив на якість життя оточуючих; як конкурент – не повинна брати участь у нечесній конкуренції і необґрунтованому обмеженні конкуренції.

Список використаної літератури:

1. Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні: Національна доповідь / К.О. Ващенко, З.С. Варналій, В.Є. Воротін, В.М. Геєць, Е.М., Кужель О. В., Лібанова та ін. – К., Держкомпідприємництво, 2008. – 226 с.





Реферат на тему: Діалог влади, бізнесу і суспільства. Сучасний розвиток підприємництва в Україні (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.