Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Підприємництво

Безпека підприємництва. Сучасний розвиток підприємництва в Україні (реферат)

Зміст

1. Детінізація відносин у сфері підприємництва

2. Протидія рейдерству

3. Забезпечення економічної безпеки підприємництва

1. Детінізація відносин у сфері підприємництва

Наявні диспропорції та деформації в розвитку підприємництва доводять необхідність забезпечення структурних змін за двома стратегічними напрямами. З одного боку - це реформи, спрямовані на покращання базових індикаторів раціональної структурної побудови національної економіки (рівень інноваційної активності підприємництва, якість людського капіталу, структура розподілу національного доходу та витрат домашніх господарств, показники капіталізації та частки вітчизняних інвестицій). З іншого боку - заходи з протидії чинникам негативного впливу на розвиток підприємництва (детінізація підприємницького середовища, підвищення рівня економічної безпеки підприємництва).

Загалом, перші оцінки щодо масштабів тіньової економіки України були опубліковані у 1998 році, що дало поштовх урядовим структурам до запровадження заходів, спрямованих на зниження обсягів цього сектора. Серед прийнятих заходів, зокрема містилися: зниження податкового навантаження; спрощення системи оподаткування малих підприємств; відмова від бартерних розрахунків; зниження податкових ставок на доходи громадян; зменшення відрахувань на соціальне страхування тощо.

Однак, ці заходи не принесли очікуваних результатів. У 2000 році рівень тіньової економіки відносно ВВП оцінювався у 47%-52% (залежно від методу оцінки), а у 2006-2007 роках склав 39%-56,8% (рис.3.12). Варто зазначити, що структура нелегальної економіки досить складна, тому при оцінці обсягів тіньового сектора країни відзначаються істотні розбіжності і його величина варіює від 40% до 70%. У цьому контексті варто зазначити важливість правильного вибору та уніфікації методики розрахунку рівня та обсягів тіньової економіки.



Рис. 3.12. Рівень тіньової економіки в Україні у період 2000-2007 років, розрахований різними методами

Результати розрахунків з використанням методики, затвердженої наказом Міністерства економіки від 27.07.2006 №222 (у межах цієї методики використовується три основні підходи – монетарний метод, фінансовий метод та розрахунок інтегрального коефіцієнта тінізації економіки), значно нижчі від показників, отриманих згідно методу DYMIMIC (dynamic multiple-indicators multiple-causes), що широко використовується західними дослідниками для міжнародних порівнянь динаміки тіньового сектора економіки у різних країнах і передбачає врахування великої кількості індикаторів та чинників іллегалізації економіки. Саме тому доцільним є включення методу DYMIMIC в офіційну методику розрахунку тіньового сектора в Україні.

Результати досліджень свідчать, що тіньова економіка у секторі підприємництва України поширена практично в усіх сферах економічної діяльності: паливно-енергетичному, будівельно-монтажному, агропромисловому комплексах, фінансовому секторі, сфері інтелектуальної діяльності, в торгівлі та в інших галузях і сферах.

Значним є рівень тінізації підприємництва у торгівлі. Як сфера обігу товарів (послуг) торгівля зосереджує значний ресурсний потенціал та формує вагому частку ВВП країни, поступаючись лише промисловості (при загальному прирості ВВП України за січень-листопад 2007 року на 7,2 п.п. на 2,5 п.п. це зростання відбувалося за рахунок промисловості і на 2,3 п.п. – за рахунок торгівельної сфери).

За останні роки в Україні сформувалася якісно нова система торгівлі – ринкова за своєю суттю і функцією, хаотична за характером. Особливий інтерес привертає роздрібна торгівля, яка у даний час повністю демонополізована і функціонує у конкурентному середовищі. Починаючи з 2000 року, після тривалого спаду спостерігається зростання товарообороту, врівноваження групи продовольчих і непродовольчих товарів, що відповідає структурі обороту розвинутих країн. Разом з тим, розвиток роздрібної торгівлі проходить суперечливо і проблематично. У сфері внутрішньої торгівлі відчутним є дисбаланс між платоспроможним попитом і товарною пропозицією. Становище ускладнюється і тим, що незначне підвищення доходів населення супроводжується постійним зростанням рівня інфляції. Інша складова дисбалансу на споживчому ринку – це товарна пропозиція. Низький рівень виробництва споживчих товарів, особливо промислової групи, призводить до експансії імпорту. Вже тепер частка імпорту у загальних обсягах реалізації непродовольчих товарів становить 45% обороту внутрішньої торгівлі, а таких груп товарів, як взуття, електротовари, радіотовари, фототовари, трикотажні вироби, годинники – 90%. Відчутна різниця розвитку торгівлі у сільській місцевості, де через об’єктивні і суб’єктивні чинники споживча кооперація, яка була основною торговельною системою на селі, значно втратила свої позиції.

Основним суперечливим явищем у розвитку внутрішньої торгівлі є тінізація її обороту. В умовах стабільної частки тіньового сектора, що складає у нашій країні 50-60%, нелегалізована торгівля зберігає свої масштаби, а значна частка товарних і грошових потоків обертається у „тіні”.

У сегменті організованого сектору торгівлі за даними періодичних статистичних обстежень знаходилося більше 800 тис. об’єктів роздрібної торгівлі. Неорганізований сектор охоплює мережу торгівельних об’єктів підприємств різних галузей діяльності, зокрема, будівництво, транспорт та інші, де торгівля розвивається як допоміжний вид діяльності. На цей сектор припадає не менше 30% загальної кількості об’єктів торгівлі і орієнтовно стільки ж товарообороту. Найменш дослідженим і найбільш прихованим у функціональній структурі є нелегалізований сектор торгівлі, до якого відносяться неформальні ринки, незареєстровані суб’єкти і напівлегальні об’єкти торгівлі. Нелегалізований (тіньовий) товарооборот у сфері роздрібної торгівлі складає близько 32%.

Поняття „тіньовий сектор торгівлі” тлумачиться, як реалізація товарів і послуг на неформальних ринках, незареєстрованими суб’єктами і напівлегальними об’єктами торгівлі, а також приховані обсяги обороту товарів і послуг в організованому і неорганізованому секторах торгівлі.

У 2000-2002 роках обсяг тіньового товарообороту і послуг до загального товарообороту і послуг був зафіксований на рівні 82-83%, у 2006-2007 роках спостерігалося певне зниження цього показника до 32,9%-40,9%. Разом з тим, абсолютне значення тіньового товарообороту залишається надмірно високим – від 52,6 млрд. грн. у 2000 році до 148,0 млрд. грн. у 2007. Обсяг тіньового товарообороту на ринках і створений фізичними особами-підприємцями у 2006-2007 роках склав 27,0-57,5 млрд. грн., що становить відповідно 25%-41,9% до обсягів загального товарообороту цієї категорії продавців. На підприємствах роздрібної торгівлі (юридичних осіб) тіньовий товарооборот у 2006 році становив 32,6 млрд. грн., а в 2007 – 72,9 млрд. грн. Величина тіньових послуг протягом 2000-2006 років перебувала в межах від 13,1 до 17,7 млрд. грн.

Незважаючи на певне зменшення обсягів тіньового товарообороту у 2006 році в реалізації товарів, нелегальний сектор займає вагоме місце. Тіньовий товарооборот виник внаслідок прихованого надання послуг, як легальними підприємствами, так і за рахунок незареєстрованих підприємств і фізичних осіб. Тіньовий товарооборот підприємств роздрібної торгівлі і товарооборот на ринках та створений фізичними особами-підприємцями обумовлений наявністю контрабандних товарів та приховуванням реального товарообороту юридичними та фізичними особами.

Особливої уваги вимагає неорганізований сектор торгівлі, який охоплює мережу підприємств різних галузей діяльності, а також сфера оптової торгівлі. З 1995 року замість „човникової” торгівлі в Україну у значних обсягах почали завозити контрабандні товари. Контрабанда стала загальнонаціональною проблемою, вона загрожує національній безпеці і вимагає прийняття невідкладних заходів. Загрозливих розмірів набула контрабанда таких груп товарів, як взуття, електротовари, трикотажні вироби, радіотовари, годинники та інші, виробництво яких у недостатньому обсязі налагоджене на внутрішньому ринку.

За даними фахівців Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України протягом 2007 року лише на західних кордонах у контрабандистів вилучили товарів на суму 70,7 млн. грн. Згідно з офіційними джерелами у лютому 2008 року порівняно з аналогічним періодом попереднього року вдвічі збільшились надходження до державного бюджету від роботи митниці за рахунок часткової ліквідації контрабандних потоків та тіньових схем. Таким чином, додатково в лютому отримано 3 млрд. 762 млн. грн. Доказом високого рівня тінізації товарообороту в Україні є також результати оцінки відповідно до балансового методу у розрізі стратегічно важливих груп товарів (таблиця 3.7).

Таблиця 3.7. Рівень тінізації в Україні у розрізі окремих груп товарів відповідно до балансового методу, %

Рік/група

товарів

Автомобілі

Взуття

Побутова техніка

Будівельні матеріали

Дорогоцінне каміння

2003

53,4

30,7

52,9

40,2

30,4

2004

48,6

32,0

54,0

42,4

33.8

2005

46,3

32,4

50,2

45,7

38,4

2006

52,2

36

53,7

47,2

38,9

2007

54,6

37,8

58,1

47,2

41,3

Рівень тінізації за досліджуваними групами товарів залишається критично високим, що вимагає розробки та реалізації ефективних рішень щодо зменшення цього показника (незначне зменшення у 2005 році у групі товарів „автомобілі” та „побутова техніка”, очевидно, пов’язане із реалізацією у цей період Державної програми Кабінету Міністрів України „Контрабанда – стоп”).

Загалом, приріст тіньового сектора у 2006 році становив 23,7%, а у 2007 - 39,1 % по відношенню до попереднього року. Це свідчить про істотну інтенсифікацію тіньового сектора саме у 2007 році.

Зрозуміло, що реалізація масштабних контрабандних та тіньових схем неможлива без часткової підтримки з боку представників державної влади, іншими словами – наявності корупційних механізмів. Корупція як масштабне явище стає передумовою деструктивних процесів в економіці та предметом гострої критики з боку світової спільноти. Протягом останніх років індекс корупції в Україні не перевищує 3 (з 10-ти, коли рівень корупції близький до нуля) і у 2007 році становив 2,7, що було одним з найнижчих показників у світі на рівні з країнами, що розвиваються.

Наявність високого рівня тіньової економіки та корупції призводить до істотного зниження індексу економічної свободи, а відтак, знижується інвестиційна та підприємницька активність (зокрема, значення показника свободи інвестицій знизилося з 50 (зі 100 можливих) у 2000 році до 30 – у 2007; свобода на ринку праці з 60 до 51,8; свобода від корупції з 30 – до 26 відповідно). Зауважимо, що у 2008 році за інтегральним показником економічної свободи Україна посіла 122 місце серед 141 країни на рівні з Ефіопією та Буркіна-Фасо.

У цьому контексті показово, що система регулювання бізнесу шляхом видачі дозволів і проведення перевірок в Україні одна з найжорсткіших серед країн пострадянського простору. Наприклад, частка підприємств, які одержують дозволи протягом року, в Україні вища (54 %), ніж у Білорусі (45%), Узбекистані (33 %) і Грузії (6 %), а частка підприємств, перевірених різними контролюючими органами протягом року (95 %) - на рівні показника Таджикистану (96 %).

Кількість нормативних актів, що регулює діяльність суб’єктів господарювання невпинно зростає. Виходом із ситуації, що склалася, можуть стати прийняті у 2005–2007 роках для вдосконалення процедур видачі дозволів і проведення перевірок Закони України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» та «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Ці рамкові закони покликані прискорити процес системної реформи у сфері державного контролю і видачі дозволів.

З метою протидії тінізації економіки України на загальнодержавному рівні мають бути розроблені заходи, що зокрема передбачають:

- спрощення дозвільних процедур щодо здійснення підприємницької діяльності;

- запровадження податкових стимулів до нагромадження та інвестування коштів в інноваційний сектор юридичними особами, які пропонується надавати за фактичними результатами діяльності;

- зменшення рівня оподаткування фізичних осіб на величину документально підтверджених коштів, витрачених на відтворення людського капіталу;

- запровадження „амністії” лише тих капіталів, що спрямовуються в інноваційну сферу та деякі інші суспільно значущі пріоритетні сектори;

- обов’язкове обґрунтування джерел походження грошових коштів при купівлі товарів, вартість яких перевищує певну, заздалегідь визначену суму (у першу чергу це стосується об’єктів нерухомості, транспортних засобів та предметів розкоші);

- посилення співробітництва з міжнародними організаціями, що спеціалізуються на протидії нелегальному господарюванню, в напрямку обміну досвіду.

2. Протидія рейдерству

До головних проблем, які на сьогодні перешкоджають зміцненню економічної безпеки та структурним реформам у секторі підприємництва України, відноситься також наявність прямих та опосередкованих злочинних, кримінальних посягань, або так званого „рейдерства”.

За даними Антирейдерського союзу підприємців України про високий рівень рейдерства в Україні свідчать наступні факти:

- в Україні діє щонайменше 40-50 спеціалізованих рейдерських груп, які складаються з досвідчених юристів та економістів;

- рейдерство в країні набуло системного характеру: 3000 захоплень на рік;

- результативність рейдерських атак понад 90 %;

- за експертною оцінкою, щорічний обсяг сегмента поглинань і злиттів (без приватизації) становить понад 3 млрд. дол. США;

- середньостатистична норма прибутку рейдера в Україні (за експертними оцінка­ми) становить близько 1000%;

- українське рейдерство має відчутну кримінальну складову: протиправні дії чиняться із залученням збройних формувань, а інколи – навіть співробітників правоохоронної системи тощо.

До замовлення та організації рейдерських дій, що призводять до перерозподілу власності, вдаються окремі потужні промислово-фінансові групи України.

Основними причинами, що зумовлюють поширення рейдерства в Україні є:

- слабкість правової системи;

- недосконалість судової влади;

- корумпованість органів влади;

- відсутність державних інститутів, які б ефективно захищали права власника;

- низький рівень правової культури;

- правовий нігілізм як у суб’єктів господарювання, так і представників органів влади;

Приватизація багатьох об'єктів в Україні у свій час проводилася недостатньо прозоро, а в окремих випадках – з порушенням законодавства. Податкова адміністрація регулярно виявляє схеми ухилення від податків, що також може бути наслідком несплати дивідендів, приховання прибутків, заниження зарплати і т. ін., що, в свою чергу, призводить до невдоволення окремих акціонерів господарюючих суб'єктів і розширенню поля дії рейдерів.

Недосконалість судової системи, несумлінність суддів - це інший бік проблеми. Адже зміна власника об’єкта відбувається найчастіше за рішенням суду. Притягнути до відповідальності суддю, який ухвалив рішення на користь рейдера, досить важко.

Слід знати, що найчастіше «постраждалими» від рейдерства є ті, що ведуть свій бізнес не зовсім за правилами, внаслідок чого бояться звертатися до правоохоронних органів. Отже, прозорість і ефективність діяльності суб’єктів господарювання можуть зробити підприємство фактично невразливим до рейдерів.

Важливою передумовою виходу із ситуації, що склалася в Україні з рейдерством, є забезпечення максимальної прозорості та дієвості процесу боротьби з рейдерськими атаками. Тому необхідно розробити та негайно вжити низку першочергових заходів щодо подолання (мінімізації) цього негативного явища.

Зокрема, держава має вживати дієві, реальні інструменти щодо захисту прав власності. Крім того, необхідно ухвалити ініційований Кабінетом Міністрів України проект Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств” (№3011 від 24.07.2008), яким передбачається внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, Закону України „Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”, Закону України „Про виконавче провадження” та Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, що направлені на унеможливлення отримання рейдерами „законного підґрунтя” для організації нападу на суб’єктів господарювання.

3. Забезпечення економічної безпеки підприємництва

Одночасно з оцінкою ефективності функціонування та рівня захисту життєво важливих інтересів суб’єктів господарювання від внутрішніх і зовнішніх загроз економічна безпека підприємництва є структурною характеристикою проблем взаємоузгодженості державного регулювання та інтересів суб’єктів підприємницької діяльності і суспільства, оцінкою структурної збалансованості розвитку економіки.

Це пов’язане з наявністю таких ризиків посттрансформаційного етапу розвитку економіки, як: посилення диспропорцій галузевої, регіональної і внутрішньорегіональної структури; зростання підприємницької активності в „центрі” за рахунок „периферії”; скорочення обсягів надходжень до бюджетів; зниження рівня якості ресурсного потенціалу (людського, природного, матеріально-технічного, фінансового); посилення міжнародної трудової міграції; надмірна територіальна концентрація бізнесу і господарських ресурсів.

Натомість, недостатньо висока ефективність державної політики формування сприятливого для підприємництва економіко-правового середовища перешкоджає посиленню конкурентних позицій вітчизняних підприємств, зокрема суб’єктів реального сектора як базису національної економіки. Про це свідчить інтегральний коефіцієнт експертної оцінки рівня економічної безпеки підприємництва в Україні, який відповідає передкритичному рівню згідно шкали безпеки.

Окрім того, незначними є обсяги господарської діяльності у розрахунку на одне підприємство у сільському господарстві, будівництві, транспорті; низьким є показник продуктивності праці в реальному секторі економіки, особливо у сільському господарстві; вкрай неефективно підприємствами реального сектора використовуються основні фонди (середній показник фондовіддачі лише незначно перевищує одиницю, що є критичним значенням), причому на транспорті цей показник складає близько 0,6 грн. та проблема посилюється високим рівнем морального і фізичного зносу основних фондів у базових галузях економіки.

Водночас, галузева структура економіки України, зокрема за частками реального сектора економіки та промисловості у ВВП наближається до структури країн ЄС. Напрямами подальшого її удосконалення є покращання структури галузей промисловості, зменшення частки сільського господарства та збільшення - інтелектуальних, інформаційних послуг; розвиток трудового потенціалу підприємств реального сектора економіки.

Системність та складність проблеми зміцнення економічної безпеки підприємництва доводить необхідність удосконалення, в першу чергу, нормативно-методичного забезпечення вітчизняної державної політики у цій сфері. Необхідно, щоб цільові заходи органів державного управління всіх рівнів базувались на затвердженій стратегії, генеральною метою якої є задоволення сукупності потреб суб’єктів підприємницької діяльності шляхом забезпечення вільного, рівного доступу, сприятливе економіко-правове середовище здійснення підприємницької діяльності, а також сталий та структурно збалансований розвиток підприємництва, а через нього – економіки і суспільства.

Інституційною основою розробки та реалізації стратегії забезпечення економічної безпеки підприємництва в Україні слід визначити Конституцію України, нормативно-правову базу у сфері національної економічної безпеки та нормативну базу, яка визначає засади функціонування і розвитку підприємництва, а також відповідні програмні документи стратегічного і поточного планування.

Напрямами відповідної стратегії мають стати:

- удосконалення макроекономічних параметрів (покращання основних кількісних та якісних показників розвитку підприємництва, значне спрощення дозвільної системи та ліцензування, зниження рівня тінізації і монополізації економіки, усунення злочинних зазіхань та дискримінаційних дій по відношенню до суб’єктів підприємництва);

- зміцнення фінансової безпеки (сприяння суб’єктам підприємницької діяльності в доступі до фінансово-кредитних ресурсів, зниження рівня податкового навантаження, формування кредитно-гарантійних механізмів);

- розвиток експортного потенціалу; покращання інвестиційного середовища (посилення захисту інтересів інвесторів, стимулювання інвестицій в основний капітал);

- забезпечення науково-технологічної компоненти виробничо-господарської діяльності (модернізація техніко-технологічної бази, стимулювання інноваційної активності підприємств, удосконалення системи захисту права власності);

- зміцнення виробничої складової економічної безпеки (підвищення економічної ефективності виробництва (зокрема у реальному секторі економіки) та використання ресурсів, зниження ресурсо- та енергомісткості, створення системи рівного доступу підприємств до господарських ресурсів, державних закупівель, державного та комунального майна).

Засобами контролю реалізації державної політики зміцнення економічної безпеки підприємництва в Україні повинні слугувати належний розподіл функцій, повноважень та відповідальності між суб’єктами системи безпеки підприємництва, а також запровадження практики моніторингу рівня економічної безпеки підприємництва.

В основі формування механізмів інституційного забезпечення та громадського контролю за зміцненням економічної безпеки підприємництва мають бути: подальше провадження регуляторної політики та системи нормативно-методичного, фінансового, організаційно-економічного регулювання діяльності підприємств; участь органів державної влади усіх рівнів у забезпеченні економічної безпеки підприємництва; розвиток інфраструктури та мережі недержавних інституцій сприяння розвитку і безпеці підприємницької діяльності.

Державна політика забезпечення економічної безпеки підприємництва повинна реалізовуватися на всіх рівнях ієрархії управління економікою. До пріоритетних інституційних та організаційно-економічних заходів органів державного управління центрального рівня видається доцільним включити: покращання програмного та нормативного регламентування економічної безпеки підприємництва, посилення мотивації органів місцевого самоврядування до здійснення заходів зі зміцнення економічної безпеки.

До стратегічних пріоритетів політики регіональних та місцевих органів державного управління необхідно віднести: посилення ролі регіональних та місцевих органів влади у формуванні безпечного підприємницького середовища; удосконалення регуляторної політики; протидію проявам монополізму, „клієнтських” відносин та корупції у відносинах „влада-бізнес”; зміцнення фінансової безпеки підприємництва через розвиток мережі страхових та гарантійних фондів, кредитної кооперації.

Список використаної літератури:

1. Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні: Національна доповідь / К.О. Ващенко, З.С. Варналій, В.Є. Воротін, В.М. Геєць, Е.М., Кужель О. В., Лібанова та ін. – К., Держкомпідприємництво, 2008. – 226 с.






Реферат на тему: Безпека підприємництва. Сучасний розвиток підприємництва в Україні (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.