Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Педагогіка

Викладач на лекції і семінарському занятті (реферат)

Як наслідок довгорічної практики у вищих навчальних закладах, установились такі основні види навчальних занять: лекція, лабораторне, практичне заняття, семінар, навчальна, виробнича та педагогічна практика, курсове та дипломне проектування, курсова та дипломна робота, консультації, самостійні заняття студентів.

Лекція була і залишається основною формою передачі студентам спеціальних і загальнотеоретичних знань. Які ж основні вимоги ставляться до вузівської лекції сьогодні?

З чого почати лекцію? Це запитання ставить перед собою кожен викладач ще задовго до того, як він піднімається на кафедру.

Справді, якими ж мають бути перші й заключні «акорди» лекції? Як одразу привернути увагу студентів до матеріалу, який вони мають опанувати? Це одне з важливих питань педагогічної майстерності. Звичайно, навряд чи можна виробити універсальні рецепти «початків» і «закінчень» лекцій.

До читання курсу викладач повинен готуватися дуже ретельно. Непродумана, неспланована лекція легко може засушити найцікавіший матеріал. Отже, викладач повинен добре подбати не тільки про те, чого навчити, а й як навчити, як ефективніше передати свої знання іншим.

Якщо педагог досконало володіє своїм курсом, добре методологічно і методично підготовлений, то він озброює і своїх вихованців достатніми знаннями. Звичайно, це дається йому не відразу, а завдяки систематичній наполегливій праці.

Можливо, дехто заперечить: мовляв, є викладачі, які багато часу витрачають на підготовку до лекцій, а результат не завжди втішний. Доводилось чути й таке: «Щоб бути хорошим педагогом, треба мати талант». Повністю погодитись із цим важко. Природна педагогічна обдарованість, звичайно, має велике значення. Та уміння читати лекції яскраво, просто, емоційно, захоплююче — не тільки природне обдарування, а й значною мірою результат напруженої, систематичної, копіткої і тривалої праці. Оволодіти цією майстерністю нелегко, але зробити це здатен кожний, хто цього щиро прагне.

Видатний чеський педагог Я- А. Коменський переконливо доводив, що навчальні заняття, якщо вони добре поставлені, самі по собі є принадою для «молодих умів».

І не студенти винні, якщо між ними і педагогом немає контакту на лекції, якщо їх замість інтересу до науки огорне «зелена нудьга»,— адже нею віє від розповіді викладача.

Передусім слід глибоко проаналізувати роботу самого педагога, допомогти йому знайти причину невдач.

А. В. Луначарський твердив, що добре виголошена лекція є своєрідним твором мистецтва. Уміння викласти матеріал — одне з великих мистецтв, з допомогою якого педагог формує найблагородніший матеріал — людські душі.

Симпатія до педагога... Не шукайте в цьому понятті сентиментального змісту. Воно лише означає, що молодь усім серцем вірить викладачеві, активно сприймає те, чого вчить їх наставник, солідарна з ним, глибоко розуміє значення тієї справи, тієї науки, якою він зумів захопити її.

У 1898 році студенти природничого факультету Московського університету писали в адресі до К- А. Тімірязєва: «Дякуємо Вам за ту силу, з якою Ви намалювали перед нами завдання й значення науки, за ту ясність, з якою Ви викладали нам її зміст. Дякуємо Вам за те дивне почуття любові до науки і віри до неї, яке Ви пробудили й виховали в нас. Дякуємо Вам за ту натхненну могутність, яка звучить в усьому, що ми чуємо від Вас, за той зліт енергії, бажання працювати, які ми несемо з собою з Ваших лекцій».

Для викладача не може бути більшого щастя, ніж заслужити таке визнання від своїх вихованців! Кожен викладач у душі прагне цього, але дається воно тільки великою, невтомною працею.

На жаль, дехто з викладачів-початківців вважає, що основне в їхній роботі — «відчитати» лекцію. Не раз доводиться чути такі «гладенькі» лекції, коли викладач повторює матеріал за підручником, нічого не даючи нового. Про який інтерес до предмету, про яке виховне значення лекцій можна в цьому випадку говорити?! Щоб досягти викладацької майстерності, фахової досконалості, кожен викладач передусім має бути педагогом.

Читаючи будь-який предмет або курс, викладач обов'язково мусить глибоко опанувати основи науки про навчання й виховання. Адже саме педагогіка озброює викладача «секретами» того, як будувати свою роботу, щоб студенти здобули ґрунтовні знання, набули необхідних навичок і вмінь, міцного ідейно-політичного гарту.

У кожної людини в житті було багато наставників, учителів. Але в пам'яті збереглися лише ті, які глибоко знали свій предмет і, головне, з великою педагогічною майстерністю вміли передавати свої знання.

Як уже зазначалось, педагогічна майстерність — це не монополія окремих, обраних викладачів. Фахових вершин може досягти кожен. Отже, треба починати «сходження» до вершин педагогічної майстерності з ознайомлення з найголовнішими вимогами, обов'язковими для викладача-початківця.

Передусім слід пам'ятати, що всі види навчального процесу у вузі повинні будуватися так, щоб у кожному з них відчувалась керівна роль викладача, і водночас — щоб спонукати, заохотити студента до самостійної творчої праці.

На початку лекції слід довести до відома слухачів її тему і план. На жаль, це загальновідоме педагогічне положення не завжди виконується. Тим часом доведення плану лекції до аудиторії має глибокий дидактичний сенс: це полегшує сприймання лекції, мобілізує увагу слухачів і показує перспективу розвитку думки лектора.

Другою вимогою, яка ставиться до вузівської лекції, є її висока науково-теоретична якість. Є чимало способів мобілізації уваги студентів на лекціях. Одні викладачі мобілізують увагу емоційною, виразною мовою, майстерним володінням голосом, інші — вмілими психологічними паузами, доцільним використанням жестів тощо. Цього ж можна досягти застосуванням наочності, яка конкретизує певні уявлення, мобілізує зорову пам'ять і тим самим сприяє посиленню уваги.

Лекцію можна вважати науково-теоретичною в тому разі, якщо вона грунтується на сучасних досягненнях діалектичного та історичного матеріалізму. Прагнення деяких викладачів навести якомога більше цитат ще не забезпечує науковості їхніх лекцій. Важливо, щоб було забезпечено високий теоретичний рівень викладеного матеріалу.

Звичайно, питання науковості лекції та її ідейності дуже складне і вимагає великої праці викладача. Успішно воно вирішується спільними зусиллями: колективним обговоренням лекцій на кафедрі, вдумливою науковою працею лектора, його обізнаністю з сучасним рівнем розвитку певної науки.

Виховний характер лекції — ще одна вимога до неї. Цілком зрозуміло, що будь-яка галузь науки не зводиться до суми певних знань. Наука розширює світогляд, розвиває свідомість, звільняє людину від різного роду забобонів, виховує любов Бога, засуджує дармоїдів і паразитів тощо.

Не менш важливі і такі вимоги до лекції, як її доступність, доказовість, наочність, емоційність, образність, систематичність і послідовність у викладі матеріалу. Все це часткові питання, які стосуються принципів дидактики вищої школи, і вони потребують окремого, більш досконалого розгляду і висвітлення у спеціальній роботі.

Цікаві й численні спогади залишили про свого вчителя учні видатного вченого і педагога К. А. Тімірязєва, «...Лекціям Климента Аркадійовича ніколи не був властивий індиферентно-безпристрасний, академічний тон офіційного курсу,— читаємо в цих спогадах. — Індивідуальні погляди автора, безпосереднього учасника розробки і створення основних сучасних проблем, новітні дані сучасного етапу науки надавали курсові К. А. Тімірязєва животрепетного інтересу новизни й робили його надзвичайно привабливим. З неперевершеною майстерністю щодо художнього викладу Климент Аркадійович розповідав своїм слухачам про роботу і життя геніальних творців позитивної науки... Все це надавало лекціям Климента Аркадійовича широкого загальноосвітнього характеру. Під його керівництвом вироблявся науковий світогляд...»

Ця блискуча характеристика лекцій К А. Тімірязєва не потребує коментування, вона може викликати лише прагнення збагнути, запозичити те, що було найхарактернішим для лекцій цього видатного вченого і педагога.

Професор А. І. Строганов, вихованець К А. Тімірязєва, писав: «Слухати його, говорити з ним було величезною насолодою і, коли вже відверто, то особливо характерним було те, що як би дотепно не висловлювався він, як би художньо не змальовував події та образи людей, вони були завжди правдивими і не було уїдливості чи глузування і злості в його словах... Постає питання, як було здобуто таке багатство різноманітного знання? Звичайно, передумова — це надзвичайні здібності його, розум і пам'ять, але тут доводиться звернути увагу ще й на колосальну працелюбність. Це стало мені ясним відразу, коли я познайомився з режимом його дня: до кінця життя, вже хворий, коли почала відмовляти рука, Климент Аркадійович працював і працював до відказу. Одним з улюблених його визначень було таке визначення вченого, «наукового трудівника», як тепер кажуть: «Це той, хто вчиться все життя без перерви». І Климент Аркадійович завжди вчився. Він міг робити перерви у цьому занятті, він продовжував ці розпочаті лінії своєї освіти, мало того, він розпочинав іноді й новий шлях з заповзятістю молодого адепта. Рідкісна для нашого часу всебічна ерудиція Климента Аркадійовича — плід наполегливої праці».

Якість роботи викладача зрештою визначається й глибиною його наукової кваліфікації.

Особливо велике враження на слухачів справляє перша лекція викладача.

У Київському національному університеті існує добра традиція. Перед тим, як професор або завідуючий кафедрою має прочитати студентам свою першу лекцію, його представляє декан факультету. А з членами кафедри студентів знайомить її завідуючий. Природно, за таких умов можна розповісти молоді про викладача, як про людину, громадянина, науковця... Чим краще знатимуть студенти свого викладача, тим більше поважатимуть вони його.

Навіть, якщо викладач ще не має видатних заслуг, якщо він тільки-но починає свій шлях у вищій школі, то й тоді можна сказати про нього чимало доброго, такого, що викличе симпатії молоді.

Викладач повинен ставитися до своїх слухачів вимогливо, але тактовно, ніколи не принижувати їхньої гідності. Вів якось семінарські заняття молодий викладач. Раптом помітив, що одна із студенток поклала перед собою конверт, аркуш паперу і почала писати. Викладач підійшов до неї:

— Негайно дайте мені вашу писанину!

— Ні.

Потім відібрав-таки у дівчини листа.

— Ви тільки послухайте, про що вона думає під час семінарських занять!

І почав уголос читати листа студентки, адресованого батькам. Звісно, дозволяти порушувати робочу дисципліну на занятті не можна, але робити зауваження слід тактовно.

Студенти повинні відчувати увагу викладача до себе, його прагнення бути об'єктивним, вимогливим і чемним. Наша молодь реагує на будь-які прояви грубості, зазнайства, зверхності у своїх наставників. Вона хоче вчитись у таких викладачів, які глибоко розуміють душу майбутнього фахівця, вникають в його інтереси, по-справжньому шанують гідність своїх вихованців.

Недарма М. О. Добролюбов підкреслював: коли учні зневірились у глибоких наукових знаннях свого вчителя, то це, звичайно, неприємно для викладача. Але коли вони зневірились в його моральних достоїнствах, то це вже загибель вихователя. Удосконалити свою кваліфікацію, усунути прогалини в своїх знаннях педагог може.

А моральне зубожіння—це своєрідна громадська смерть. Моральні зриви не забуваються і не прощаються навіть визнаним науковим авторитетам.

Викладачі повинні уникати зверхності й поблажливості у ставленні до студента. Треба розуміти студента, довіряти йому і разом з тим не послаблювати вимог до нього.

Так, вимогливість потрібна. Але не педантизм. Не поважають студенти викладача, який працює формально. Педанта, «людину в футлярі» все самобутнє, оригінальне лякає. На жаль, є ще такі педанти і серед викладачів. Ми часом навіть і не зважаємо на їхні вади. Та студенти помічають, відчувають їх дуже добре. Неповага до викладача переноситься і на предмет, який той читає. Це, звичайно, дуже шкодить справі.

Правду кажучи, інколи нас обурює, виводить з рівноваги поведінка деяких студентів, які під час лекції займаються сторонніми справами. Але не поспішайте з висновками, утримайтесь від різкого, зневажливого зауваження студентові при всій аудиторії. Можна дати зрозуміти жестом, поглядом такому студентові, що ви незадоволені, підійти до нього і спокійно закрити сторонню книжку або віч-на-віч поговорити з ним на перерві.

Не знижуючи вимогливості до знань студента, поважайте його як людину. Будьте суворим, але справедливим. Треба вміти побачити в людині хороше, позитивне. Щоправда, є ще недосить сумлінні студенти, але око педагога повинно відрізняти їх від тих, хто ще не навчився самостійно працювати, бо просто не звик до цього.

Істотним фактором у взаєминах викладача з студентами має бути заохочення. Ласкавий погляд, тепле слово, підбадьорюючий і схвальний відгук про виступ студента на семінарі, про сумлінну працю, гарну доповідь на засіданні гуртка — все це потроює сили юнака чи дівчини, стимулює їхню навчальну діяльність.

Наше завдання — розкрити перед студентами раціональні форми самостійної роботи, які допоможуть їм опанувати курс, і роз'яснити, що слухання лекцій без конспектування та опрацювання відповідної літератури не забезпечить належного засвоєння предмета.

Не завадить і систематично перевіряти, як засвоюють матеріал лекції студенти, як ведуть конспекти, чи працюють над рекомендованою літературою. Без цього не можна говорити про забезпечення керівництва навчальною роботою молоді. Іноді перед початком нової теми варто відновити в пам'яті студентів матеріал попередньої лекції, поставивши аудиторії одне-два запитання. Викликати спочатку тих, хто бажає, а потім і інших. Після закінчення лекції доцільно рекомендувати новинки літератури, що вийшли на цю тему, а коли є при собі ці книжки, слід дати їх своїм слухачам для перегляду. Це дуже стимулює студентів до глибшого засвоєння матеріалу.

У процесі читання лекції окремі положення, дати, назви, рідко вживані слова треба виписувати на дошці. Це сприятиме мобілізації зорової пам'яті слухачів. Неодмінно треба стежити за тим, щоб студенти цікавились періодичними виданнями з предмету, рекомендувати їм прочитати ту чи іншу статтю у журналі, науковому збірнику, віснику тощо.

Якщо студент звертається з проханням допомогти йому дістати ту чи іншу книгу, можна доручити лаборантові кафедри чи асистентові підібрати потрібну літературу.

Мудрі поради щодо роботи викладача з студентами під час лекцій ми знаходимо у М. І. Пирогова. Він писав: «За винятком клінік і багатьох інших практичних демонстрацій (під час яких наставник і його учні обмінюються думками) на всіх університетських лекціях учні, як правило, залишаються пасивними слухачами. Тимчасом відомо, що ніщо так не збуджує розумову діяльність, як активна участь у наукових знаннях. Саме в той час, коли ми стежили за ходом думки іншого, нам самим багато що спадає на думку, у нас виникають запитання, сумніви і заперечення. І всі наставники, якщо вони бажають, щоб їхні слухачі оволодівали наукою, повинні також бажати, щоб думка слухачів на лекціях постійно працювала».

У процесі читання курсу неодмінно треба контролювати відвідування студентами лекцій. Коли ж виявиться, що хтось з них часто пропускає лекції, треба поговорити з ним і з'ясувати причини цього.

Наймогутніша зброя викладача — слово. Неприємно впливають на аудиторію помилкові наголоси, неправильно або неясно вимовлені слова. Недарма А. С. Макаренко вважав, що у педагогічних вузах необхідно обов'язково вчити майбутніх вчителів, як поставити свій голос.

У мемуарній і художній літературі є спогади й оцінки лекцій видатних учених-професорів вищої школи: Д. І. Менделєєва, Т. М, Грановського, В. М. Ключевського, К. А. Тімірязєва та інших. Ознайомлення викладачів-початківців з цими матеріалами, безперечно, принесе їм велику користь.

Хочеться звернути увагу молодих колег і на важливість оптимістичного, мажорного настрою, що має завжди супроводити їхні лекції. А народжується такий оптимізм, світлий настрій від упевненості в своїх силах, від віри в правоту справи, якій ти служиш, у світлі перспективи, що відкриває тобі досягнення поставленої мети. Допомогти вихованцеві повірити в себе, в свої пізнавальні й трудові можливості — обов'язок кожної старшої людини, особливо викладача вузу.

Ось як розповідають колишні студенти про видатного вченого М. Є. Жуковського, про його уміння виявляти здібну молодь: «На передній лавці сиділа молода людина, головата, з величезним лобом і лев'ячою гривою.

Він слухав, не пропускаючи жодного слова. Лекція закінчилась. Всі розійшлись, та головатий не зрушився з місця. Він продовжував писати, не помічаючи ні дзвоника, ні шуму. Професор, збираючи книги і таблиці, глянув на студента. Так і він колись розв'язував задачі. Коли проходив біля захопленого студента, Микола Єгорович подивився у зошит і одразу зупинився. Головатий розв'язував ту саму задачу, що розбиралась на дошці, але розв'язував її зовсім іншим способом і надзвичайно цікавим. Професор підійшов до студента і почав з хвилюванням спостерігати за закінченням задачі. Минула година — студент писав, а професор Жуковський сидів поруч і чекав результату. Задача була розв'язана правильно. Учитель засяяв. Ось цей учень — блискучий математик! Так, з нього будуть люди! Це був Сергій Олександрович Чаплигін, який потім став гордістю радянської науки»

Велике значення для поглиблення та свідомого і міцного засвоєння студентами знань мають семінарські та лабораторні заняття. Семінарські заняття є дуже важливою формою навчального процесу, у вузі їм належить винятково важлива навчально-дидактична роль.

Викладач на семінарських та лабораторних заняттях всебічно вивчає кожного студента, контролює його самостійну роботу з оволодіння предметом, озброює його навичками й уміннями творчо працювати, виправляє вади і недоліки в його ставленні до навчання, прищеплює і виховує любов до науки, до праці, об'єктивно, вимогливо і справедливо оцінює успішність, вивчає його нахили, розвиток, здібності, формує його як майбутнього спеціаліста і громадянина.

Велике значення мають семінарські та лабораторні заняття і для студента, який привчається самостійно працювати, висловлювати свої думки, судження про ті чи інші питання, творчо оволодіває знаннями, дістає кваліфіковані поради, консультації, рекомендації, набуває навичок роботи над різними джерелами, зіставляє ці джерела, робить висновки.

Праця в семінарі допомагає йому оволодівати науковим методом дослідження, виховує впевненість у своїх силах, зближує з керівником.

Семінарські заняття є досить відповідальною і складною формою роботи, особливо для молодого, мало досвідченого, з невеликим педагогічним досвідом викладача. Вони потребують ґрунтовної, глибокої, всебічної підготовки, старанного продумування структури, тематики рефератів та запитань для бесіди. Тому молоді викладачі повинні мати добре уявлення про суть, завдання і структуру семінарських занять.

Це досягається як вивченням відповідної методичної літератури, так і безпосереднім ознайомленням з досвідом старших товаришів.

Семінарські заняття складаються з таких частин: вступне слово керівника, обговорення основних питань теми семінару, заключне слово або підведення підсумків обговореного.

У стислому вступному слові (10—15 хв.) треба акцентувати увагу присутніх на темі семінару і на основних питаннях, що будуть предметом обговорення. Керуючи виступами учасників семінару, треба стежити, щоб студенти не просто переказували відомі факти, а, головне, аналізували їх, виявляли своє ставлення до них, давали їм оцінку.

Іноді запитують: чи правильно з педагогічного погляду дозволяти студентам на семінарських заняттях користуватись конспектами, виписками, тезами та іншими матеріалами. Якщо є глибоке, усвідомлене розуміння матеріалу, конспекти не механічно переписані з посібника, а складені вдумливо, із знанням справи, то користуватися ними й іншими матеріалами можна, це не завдасть шкоди справі, навпаки, поглибить знання, відкриє нові сторони того чи іншого питання.

На семінарі викладачеві слід уважно вислухати відповідь студента, не поспішати з висновками, дати йому змогу зібратися з думками, щоб він міг розкрити суть питання. Тут тактовність, чемність, доброзичливість наставника особливо важливі. Помилкові висловлення і думки студента слід виправляти уміло, не ображаючи гідності молодої людини. Оцінювати знання вимогливо, об'єктивно і, головне, справедливо.

Кожен семінар має проходити на високому ідейно-теоретичному рівні. І це залежить в першу чергу від викладача. Якщо з першого ж заняття вимагати від студента не тільки відповіді на поставлені запитання, а й глибокого аналізу матеріалу, вимагати, щоб студент пов'язував його з сучасністю, умів оцінити факти, то, готуючись до наступного семінару, він серйозніше опрацьовуватиме тему, самостійно аналізуватиме матеріал, робитиме відповідні оцінки і висновки.

Значну роль, звичайно, відіграють і запитання, що їх ставлять під час семінару. Крім основних, керівник мусить передбачити в своєму робочому плані і кілька додаткових запитань. Саме вони допомагають керівникові скласти чітке уявлення про знання студента, виявити, над якою літературою він працював, чи використав усе з рекомендованих першоджерел. Неабияку роль у піднесенні ролі семінарів і стимулюванні активності студентів відіграє звичка викладача заохочувати тих учасників семінару, які виступають з критичними зауваженнями, доповненнями до відповідей своїх одногрупників, власними оцінками окремих явищ, подій тощо.

Велике навчально-виховне значення має також аналіз виступів окремих студентів, об'єктивна оцінка їх. Це певною мірою підносить відповідальність учасників занять за підготовку до семінару, стимулює до більш сумлінної праці.

Під час роботи семінару необхідно уважно стежити не тільки за змістом відповіді, а й за культурою мови студентів, за тим, як вони уміють висловлювати свої думки, яким словниковим запасом володіють. В разі потреби слід тактовно виправляти вимову, вказати, коли студент вживає діалектизм, кострубато будує речення.

Треба привчати студента виступати на семінарах не по писаному тексту, а своїми словами, щоб було ясно, чи розуміє він матеріал. Слід стежити, щоб на семінарських заняттях чи то з гуманітарних, чи з природничих наук працювали всі.

Ось кілька висловлювань про семінарські заняття самих студентів .Так, на запитання: «Які недоліки ви вбачаєте в постановці семінарських і практичних занять?»— студенти II курсу історичного факультету відповіли: «Іноді багато говорять викладачі, а студентам цього й треба. Взагалі більше вимогливості, коли відповідає студент». «Багато студентів на семінарах не мислять самостійно, а бездумно читають по своїх конспектах. Коли він прочитає без зупинки, то йому — «відмінно». А якщо сам мислить і розповідає, можливо, дещо помиляється, то викладач каже, що неповно відповів». «На семінарах треба привчати студентів мислити самостійно, а не механічно перечитувати із зошита». «Потрібно звернути увагу на мову студента, його дикцію, а окремі викладачі самі припускаються мовних помилок».

Не менш слушні критичні зауваження й рекомендації були висловлені студентами інших курсів: «Я вважаю, що для семінарських занять потрібно брати невеликі за обсягом, але складні й важливі основні питання програми». Наведені думки студентів в основному правильно викривають недоліки семінарських занять. Вони свідчать про досить високу свідомість молоді та зацікавленість у поліпшенні роботи на семінарах.

Безумовно, уміння раціонально, самостійно, з повною віддачею працювати не приходить до студента само по собі. Цього він мусить навчитися у своїх старших товаришів — викладачів, починаючи з перших днів перебування у вузі. Адже до нас молодь приходить прямо зі школи чи з виробництва. Вона ще недостатньо володіє прийомами і методами самостійної роботи. Ознайомити першокурсників з особливостями навчання у вузі — найперший «обов'язок викладача.

Як і в школі, у вузівському навчальному процесі неабияку роль відіграє індивідуальний підхід до студентів. При кваліфікованому керівництві і допомозі окремим юнакам та дівчатам потрібні знання індивідуальних особливостей кожного з них. Знаючи здібності, інтереси, запити своїх студентів, викладач може забезпечити сприятливі умови для розвитку їх. Цей творчий настрій в усьому колективі є могутнім стимулом пізнавальної діяльності, успішного оволодіння знаннями й уміннями. Індивідуальний підхід під час семінару передбачає усунення тих несприятливих умов, які можуть стати на перешкоді успішному оволодінню певним матеріалом кожним окремим студентом.

Обов'язково слід використовувати на семінарах технічні засоби і унаочнення. Складні теоретичні положення; що розглядаються без допомоги таблиць, графіків, плакатів, без використання технічних засобів засвоюються далеко не всіма студентами. Треба на заняттях забезпечувати увагу й інтерес студентів до матеріалу лекції, семінару. Без уваги годі сподіватися успіхів у навчанні. Це стосується усіх типів школи — від початкової до вищої.

У проведенні семінарських занять слід дотримуватися таких вимог:

- чітко, ясно, коротко формулювати запитання групі. Ставити запитання треба не поспішаючи, робити невелику паузу і тоді вже викликати студентів або за списком, або тих, хто бажає відповідати;

- слухаючи відповідь студента, керівник семінара не повинен бути байдужим до того, що роблять інші члени семінара. Мовні неточності і суттєві помилки, що їх припускається викликаний студент, керівник семінара повинен виправляти відразу, не залишаючи на кінець відповіді. Студенти виступають з доповненнями, уточненнями і виправленнями цієї відповіді, а пізніше керівник семінару робить висновки з розглянутого питання;

- потрібно прагнути максимально активізувати всю групу, а не викликати активних студентів по кілька разів на занятті, в той час як інші сидять і тільки гортають книги чи свої конспекти.

Молоді викладачі повинні пам'ятати, що слід уникати зайвих реплік і зауважень, робити тільки необхідні уточнення.

Необхідно всім, хто виступає на семінарах, в кінці заняття ставити і оголошувати оцінки. Це стимулює студентів до активної участі в роботі семінару. Оцінка ставиться в кінці семінару за всі відповіді студента на семінарі в сукупності. Можна поставити окремо оцінку за ведення конспекта першоджерел, це також стимулює студента.

Велике значення має впровадження в навчальний процес вищої школи наочності. Традиційно склалося так, що ця дидактична вимога знаходить своє широке втілення в навчальному процесі на природничих факультетах і зовсім нехтується на факультетах гуманітарних. Тим часом унаочнення сприяє мобілізації уваги, вихованню інтересу, його слід широко використовувати на семінарських заняттях з суспільних наук.

К. Д. Ушинський, М. І. Пирогов та інші, закликаючи до використання наочності у навчанні, одночасно підкреслювали потребу розумного поєднання наочності з словом педагога. «Горе нам,— писав М. І. Пирогов,— від... невмілих вихователів, але ще гірше від однобічних, які вбили собі в голову, що на самій наочності або тільки на мові можна будувати все навчання. Наочність у сполученні з словом є найнадійніший засіб навчання, і майстерність педагога полягає в гармонійному використанні цих засобів!»

Лекції і семінарські заняття у вищій школі повинні бути основними методами озброєння науковими знаннями студентської молоді.

Використана література:

1. М.М. Грищенко Дидактичні поради молодому викладачеві / Видавництво "Вища школа", Київ, 1973р.с.68

2. Пирогов Н. И. Избранные пед. сочинения. М., Изд-во АПН РСФСР, 1953, с. 72.

3. Макаренко А. С. Методика організації виховного процесу. К., «Радянська школа», 1951.

4.. Поточний архів кафедри педагогіки КДУ за 1964—1970 pp.





Реферат на тему: Викладач на лекції і семінарському занятті (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.