Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Педагогіка

Відповіді на питання з предмету "Педагогіка" (шпора)

Педагогіка

1. Педагогіка - наука про виховання. Основні категорії педагогіки. Зв'язок педагогіки з іншими науками.

2. Методи науково-педагогічного дослідження.

3. Фактори розвитку особистості та їх взаємозв'язок.

4.Традиції виховання та навчання особистості в українській народній педагогіці.

5. Принципи управління сучасною школою.

6. Функції вчителя та основні вимоги до нього. Педагогічні здібності, та їх характеристика.

7. Сутність і принципи процесу виховання.

8. Інноваційні педагогічні технології в практиці роботи сучасного загальноосвітнього навчального закладу

9. Зміст виховання

10. Поняття про методи виховання їх характеристика.

11. Педагогічне спілкування

12. Шляхи формування гуманізму та моральності школярів.

13. Зміст освіти

14. Поняття про процес навчання. Систем дидактичних принципів.

15. Форми навчання. Розвиток форм навчання в історії зарубіжної педагогіки.

16. Сучасні підходи до оцінювання знань, вмінь, навичок. 12-бальна система оцінювання знань, вмінь, навичок.

17.Види навчання. Особливості проблемного, розвивального, модульно-розвивального навчання.

18. Загальне поняття про методи навчання. Різні класифікації методів навчання.

19. Сучасні документи про вдосконалення навчально виховної роботи (конституція україни,закон україни про освіту, державна національна программа освіта, національна доктрина розвитку освіти.

20. Педагогічна майстерність. Характеристика її основних компонентів.

21. Педагогічні технології: зміст, структура, функції.

22. Педагогічна культура її компоненти. Шляхи та засоби розвитку педагогічної культури.

23. Методы пед. взаимодействия.

24. Конфліктні ситуації. Причини їх виникнення. Особливості конфліктних ситуацій у різних вікових групах.

29.Ідея народності виховання в історії вітчизняної педагогіки (Сковорода, Ушинський). Боротьба з офіційною теорією народності російського самодержавства.

25. Майстерність вчителя у роботі з батьками.

26. Сутність педагогічної творчості, характеристика її основних компонентів.

27 Методи активації творчої діяльності учнів.

28. Вікові та індивідуальні особливості особистості та їх урахування в педагогічному процесі.

30. Культура і техніка мовлення вчителя.

31. Загальні психолого-педагогічні ознаки театральної і педагогічної діяльності, відмінності професійних навичок вчителя та актора.

32. Загальна характеристика невербальних засобів спілкування.

33. Внимание и наблюдательность в деятельности учителя. Условия, методы и приемы активизации внимания учащихся.

34. Культура та засоби саморегуляції особистості вчителя.

35. Педагогічна система Я.А Коменського

36.Основні ідеї реформаторської педагогіки кінця 19-початку20ст. Теорія «нових шкіл».

37.Розвиток принципів природовідповідальності та культуровідповідальності вих.-ня в захід.євр-й педаг. 17-19ст.(Комен,Руссо,Пестал,Дістервег).

38.Проблеми формування особистості у педагогічній системі Д.Локк та Ж.-Ж. Руссо.

40. Гуманістична направленість педагогічної теорії та практики Г.С.Сковороди. Ідея «сродної праці».

39.Соціально-педагогічна та загальнокультурна діяльність братських шкіл України 16-17ст. Вплив Києво-Могилянської академії на розвиток просвіти, школи та педагогіки словянських народів.

41. Педагогічна теорія і практика Російської держави 18 ст.

43.Педагогычны проблеми у творчості українських діячів культури 19 ст. Українська педагогіка другої половини 19- поч.20ст.

44.Проблеми формування особистості у педагогічній теорії та практиці М.І.Пірогова, Л.М.Толстого, П.Ф.Каптерова, П.Лесгафта.

45. Становлення Української школи та педагогічної думки у 1917-1939р.р.

47. Проблема підготовки вчителя у вітчизняній педагогічній теорії та практиці.

48.Проблеми формування особистості у педагогічній спадщині Й.Г.Песталоцці, Й.Ф.Гербарт, А.Дістервега.

46. Вітчизняна педагогіка радянського періоду про виховання особистості та колективу.

49.Розвиток ідей громадського та естетичного виховання у педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського.

50.Основні концепції розвитку школи та педагогіки у найбільш розвинених країнах світу в сучасних умовах.

 

 

 

 

7. Сутність і принципи процесу виховання.

Виховання - процес цілеспрямованого - формування особистості. Це спеціально організована взаємодія вихователів і вихованців, спрямована на формування особистості, потрібної та корисної собі і суспільству. Це також цілеспрямоване формування емоційного ставлення до дійсності у відповідності з прийнятою системою цінностей.

Сутність виховання полягає у тому, що вихователь навмисне намагається вплинути на вихованця. Тобто виховання є одним з видів діяльності по перетворенню людини чи групи людей. Це практико-перетворювальна діяльність, спрямована на зміни психічного стану, світогляду і свідомості, знань та способів діяльності, ціннісних орієнтацій вихованця. При цьому потрібно враховувати єдність природної, генетичної, психологічної та соціальної сутності вихованця, а також його вік та умови життя.

Принципи виховного процесу

Принципи виховного процесу (принципи виховання) - це загальні вихідні положення, в яких виявлені основні вимоги до змісту, методів, організації виховного процесу.

Основні вимоги до принципів:

1. Обов'язковість - вони вимагають обов'язкового та повного втілення у практику.

2. Комплексність - передбачає їх одночасне, а ізольоване застосування на всіх етапах виховного процесу.

3. Рівнозначність - серед них немає головних та другорядних.

- гуманістичний характер виховання - вимагає гуманного ставлення до особистості дитини, поваги її прав та свобод, відмови від принижуючих особу методів виховання, подання до неї посильних і розумно сформульованих вимог;

- врахування вікових та індивідуальних особливостей кожного учня - вимагає постійного вивчення і доброго знання особливостей темпераменту, характеру, поглядів, смаків, звичок вихованців, уміння діагностувати реальний рівень сформованості важливіших якостей особистості (спосіб мислення, мотиви, інтереси, установки, спрямованість, ставлення до праці, ціннісні орієнтації), залучення вихованця до посильної для нього виховної діяльності;

- зв'язок виховання з життям - вимагає широкого ознайомлення вихованців з громадським та трудовим життям людей та залучення їх до реальних життєвих відносин, різних видів суспільно-корисної діяльності;

- громадська спрямованість виховання - вимагає орієнтації виховання на підтримку та зміцнення державного устрою, формування у вихованців громадянських і соціальних якостей;

- єдність виховних впливів - вимагає врахування впливів інших сфер виховання (родина, колектив тощо), підтримки розумних вимог інших членів педагогічного колективу, координування зусиль причетних до виховання соціальних інститутів.

Принципи національного виховання:

- природовідповідність;

- культуровідповідність;

- етнізація;

- гуманізм;

- демократизм;

- єдність сімї та школи;

- наступність;

- спадкоємність поколінь.

9. Зміст виховання

Зміст виховання - система знань, переконань, навичок, якостей та рис особистості» стійких звичок поведінки, якими повинні оволодіти учні у відповідності з поставленими цілями і задачами.

Наше суспільство, а разом з ним і школа, переживають важкий період перебудови. Курс взятий на гуманізацію і демократизацію школи повинен привести до нової якості виховання. Добре організоване виховання повинно підготувати людину до виконання п'яти ролей в житті -громадянина, робітника, сім'янина, власника, споживача. Кожна з цих ролей вимагає від людини певних знань, умінь, набутих якостей.

Громадянин: виконання громадянських обов'язків - почуття обов'язку перед країною, суспільством, батьками; почуття національної гордості і патріотизму; повага до Конституції, органів державної влади, символам державності; відповідальність за долю країни; громадська дисципліна і культура гуртожитку; дбайливе ставлення до національних багатств країни, мови, культури, традиціям; громадська активність; дотримання демократичних принципів; повага прав та свобод інших людей; активна життєва позиція; правосвідомість і громадянська відповідальність; інтернаціоналізм тощо.

Робітник: дисциплінованість та відповідальність; працездатність та організованість; загальні, спеціальні та економічні знання; творче ставлення до праці; настійливість, прагнення швидко та якісно виконати доручену справу; професійна гордість, повага до майстерності; охай- -ність; естетичне ставлення до праці; колективізм, уміння працювати гуртом; ініціативність та самостійність; діловитість та підприємшсгь; відповідальність за результати праці; повага до людей праці.

Сім'янин: працелюбність, відповідальність; тактовність, культура спілкування; уміння тримати себе в суспільстві; охайність; гігієнічні навички; звичка до активного способу життя; уміння організувати та проводити дозвілля; різнобічна освіченість; знання правових норм, законів;

знання практичної педагогіки; психосексуальна підготовленість; готовність брати шлюб і виконувати шлюбні обов'язки; повага до своїх батьків, до людей похилого віку.

Власник: відповідальність; знання правових норм та законів;

правосвідомість; працелюбність; економічні знання; почуття обов'язку перед державою, громадою, родиною, нащадками; дбайливе ставлення до пам'яток природи, історії, культури, національних багатств країни;

повага до державних органів влади, загальна культура.

Споживач: передбачливість, пильність, економічні знання, знання прав та обов'язків споживачів, критичне мислення, культура спілкування, тактовність, ввічливість, повага до державних органів влади, загальна культура та культура споживання, громадська активність, відповідальність.

12. Шляхи формування гуманізму та моральності школярів.

В останні часи у поведінці дітей все більше проявів агресивності, конфліктності, стосунки між молоддю набувають все більш вичищеного характеру, вони позбавлені людського тепла, повні взаємних образ, проявів жорстокості та байдужості.

Все це свідчить про те, що відбувається девальвація людської культури,

В зв'язку з цим надзвичайно актуальною є задача формування у учнів гуманізму - особистісної якості, що базується на визнанні цінності людини як особистості, її права на вільний розвиток і прояв своїх здібностей,

Сформованість гуманізму є проявом розвинутої духовної культури особистості.

можна виділити ряд специфічних умов для формування гуманізму та моральності :

- формування у учнів уявлень про сутність гуманізму ;

- створення ситуацій, що дозволяли б дітям виявляти гуманізм та моральність у повсякденному житті ;

- гуманне, толерантне ставлення до дітей педагогів та батьків, гуманізація навчально-виховного процесу.

Гуманізація - це поворот школи до дитини, повага до її особистості, гідності, довіра до неї, прийняття її особистісних цілей, запитів та інтересів. Це - створення максимально сприятливих умов для розкриття та розвитку її здібностей, для її самовизначення. Це- орієнтація школи не тільки на підготовку дитини до майбутнього життя, але й на забезпечення повноцінного її сьогоднішнього життя на кожному з вікових етапів -у дитинстві, отроцтві, юнацтві.

Принципи гуманної педагогіки.:

І. Пізнання й засвоєння дитиною у педагогічному процесі дійсно людського.

2. Пізнання дитиною себе як людини,

3. Співпадання інтересів дитини з загальнолюдськими інтересами.

4. Неприпустимості використання у педагогічному процесі засобів, що здатні спровокувати дитину на антисоціальні прояви.

5. Надання дитині у педагогічному процесі необхідного суспільного простору для найліпшого прояву своєї дійсної індивідуальності,

6. Олюднення обставин у педагогічному процесі.

7. Визначення якостей особистості дитини, що формуються, її освіченості та розвитку в залежності від якості самого педагогічного процесу.

Формуванню гуманізму можуть сприяти:

1. Історія минулого нашого народу,

2. Культ сім'ї і рідного народу.

3. Література» якщо її подавати як художне слово, людинознавство, що несе живі образи людей.

4. Рідна мова,

5. Народознавство, яке передбачає ознайомлення учнів з народною культурою, етнографією, фольклором, народними ремеслами, звичаями тощо,

6. Дисципліни естетичного циклу,

7. Природознавство, яке в широкому розумінні включав поняття рідного краю, пізнання тваринного і рослинного світу тощо.

8. Стосунки учнів з учителями, з керівниками школи, зі своїми товаришами,

В основі стосунків учителя і дітей має бути любов учителя до дітей.

 

 

23. методы пед. взаимодействия.

В педагогике выделяют следующие методы педагогического взаимодействия:

Требование, перспектива, поощрение, наказание. Общественное мнение. Требование наиболее распространенный метод который обеспечивает стимулирование тех или иных поступков путем проявления личного отношения педагога к воспитаннику в процессе обучения. Виды требований: 1.непосредственные - обращены к учащимся от которых учитель добивается определенных действий. 2.опосредованные - учитель своими требованиями обращается к ученикам через их товарищей.

Формы требований 1. прямое - обращение педагога содержит четкое конкретное указание выраженное в решительной настойчивой манере. 2. косвенное - цель не выражена прямо, а завуалирована и в качестве стимулов используется не само требование, а психологические факторы.

3 гр.кост.треб.

1.Выражения положительного отношения - просьба, доверие, одобрение.

2. Отрицательные - совет, намек и условное требование.

3. Осуждение, выражение недоверия, угроза.

Перспектива обеспечивает путем выдвижения перед ним увлекательных целей. Становящимися их личными стремлениями, интересами и желаниями.

Поощрение и наказание обеспечивает коррекцию поведения.

Поощрение - это способ педагогического влияния на личность, который выражает позитивную оценку воспитателем на поведение воспитанников с целью закрепления позитивных качеств и стимулирование деятельности.

Наказание - способ психолого-педагогической коррекции поведения или меры влияния на воспитанника за поступок.

Цель наказания - вызвать у учащегося намерение не повторять плохого. Виды: замечание, выговор, лишения удовольствий.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

32.Загальна характеристика невербальних засобів спілкування. 

Невербальні засоби спілкування — елементи комунікативного коду, які мають немовну (але знакову) природу і разом із засобами мовного коду служать для створення, передавання і сприйняття повідомлень.

Невербальні повідомлення мають певні особливості. Як правило, вони:

— неструктуровані. Їх неможливо розкласти на окремі складники; це вияв темпераменту людини, її емоційного стану, самооцінки, соціальних статусів, належності до певної групи, субкультури тощо;

— прив'язані до умов спілкування; декодуються «тут і тепер» у межах конкретного контексту й ситуації;

— неіптенціональні, спонтанні (інтенціональні, «відпрацьовані» лише у професійних акторів);

— більшою мірою вроджені, ніж набуті; як правило, засвоюються кожним носієм певної культури шляхом спостережень, копіювання невербальної поведінки інших людей;

— витворюються під домінантним впливом правої півкулі головного мозку.

Під час невербального спілкування комуніканти отримують інформацію:

1) про особистість комунікатора:

— темперамент;

— емоційний стан у даній ситуації;

— його «Я» (образ і самооцінку);

— особистісні якості;

— комунікативну компетенцію (як він починає комунікацію, підтримує її, виходить з неї тощо);

— соціальний статус;

— належність до певної групи або субкультури;

2) про стосунки комунікантів:

— соціальну й емоційну близькість чи віддаленість;

— характер стосунків (домінування — залежність, прихильність — неприхильність тощо);

— динаміку стосунків (бажання підтримувати спілкування, перервати його, «з'ясувати стосунки» тощо);

3) про ставлення учасників комунікації до самої ситуації, що дає змогу їм регулювати процес інтеракції:

— комфортність;

— спокій;

— інтерес до спілкування чи бажання завершити його (нервування, нетерпіння) тощо.

Невербальні засоби спілкування поділяються на 3 групи:

1.Кінетіческіе (міміка, понтаміміка, жестикуляція) всі жести поділяються на рухові і мовні. Мовні жести включають в себе: комунікативні жести - ті які замінюють елементи мови (жести: привітання, заперечення, заборони); описово образотворчі жести - супроводжують мовлення, доповнюють, але втрачають сенс поза мовного контексту; модальні жести - висловлюють ставлення до людей, явищ, процесам, предметів (жести подиву, радості ).

2.Фонноціонние невербальні засоби це рух нашого голосу, але без словесного супроводу (сміх).

3.Проксеміческіе - положення людини в просторі при спілкуванні. Важлива дистанція спілкування. Положення обьектов

 

45. Становлення Української школи та педагогічної думки у 1917-1939р.р.

Освітньо-педагогічні перетворення на центральних українських землях розпочалися із захопленням влади більшовиками в грудні 1919 р. через руйнування узвичаєних шкіл розмаїтого характеру й насаджування уніфікованої радянської школи — єдиної трудової. У 1920 р. було ліквідовано університети й на їх місці організовано мережу інститутів,

Більшовицький уряд в Україні у шкільництві здебільшого копіював те, що робилось в Москві. У 1919 р. він видав ряд декретів: про утворення Народного комісаріату освіти УСРР, губернських і повітових відділів народної освіти; про відокремлення церкви від держави й школи від церкви; про передачу всіх навчальних закладів у відання Наркомосу та ін. На основі цього Наркомос УСРР теж видав низку постанов та інструкцій про керівництво школою й зміст навчання, про заборону викладання закону Божого й релігійного виховання.

у 1925 р. офіційно було проголошено обов'язкову й безплатну початкову освіту. Але до школи не приймали дітей "буржуїв" та "куркулів", тому й навчанням було охоплено заледве трохи більше половини учнів. Щодо успіхів в українізації, то вони були справді визначними. Провідну роль у ній відіграв Народний комісаріат освіти, зокрема його керівники ~ Олександр Шумський (1925— 1926 рр.), а згодом Микола Скрипник (1927—1932 рр.). Завдяки їм було досягнуто помітних зрушень в українській національній освіті та культурі. В кульмінаційному для українізації 1929 р. понад 80 % загальноосвітніх шкіл і ЗО % ВНЗ вели навчання виключно українською мовою, 97 % українських дітей навчалися рідною мовою. У школах йшло інтенсивне вивчення українознавства, проходили творчі пошуки ефективних шляхів навчання учнів. Українознавство охоплювало систему наукових знань і досліджень з історії етносу, природи, мови, нації, держави, культури, міжнародних відносин українців з їх власною долею і суверенністю, ментальністю й цілісністю (соборністю).

Протягом 1918—1930 рр. було видано тисячі українознавчих праць, що підготували фундамент майбутніх українознавчих енциклопедій, гарантували нові успіхи в розвитку українського шкільництва, педагогіки, освіти й культури. Це неабияк налякало імперський режим.

З вересня 1929 р. розпочалися масові арешти й розстріли визначних діячів української науки, освіти й культури.

Сталін пішов у наступ на неп. З грудня 1927 р. розпочалася примусова колективізація сільського господарства. Всіх, хто чинив навіть найменший опір, ув'язнювали. Сотні тисяч українських заможних селян разом із сім'ями було запроторено до Сибіру. Безкінечні реквізиції хліба породили страшний голодомор в Україні 1932—1933 рр., жертвами якого стали до 8 млн українців* Цей тяжкий злочин вчинили більшовицькі можновладці, аби зламати волю українського народу. Перед очима цілого світу від організованого більшовиками штучного голоду українське селянство вимирало селами й районами. Натомість сюди наслали з Росії росіян. Традиційне українське село зі своїми виховними звичаями і традиціями, народною педагогікою перестало існувати.

Та й взагалі Після геноциду, застосованого проти українського селянства, почався наступ на українську національну культуру (1933— 1939 рр)- За трагічністю наслідків цей час увійшов в історію як "розстріляне відродження". Це був період згортання українізації та проведення русифікації усіх сфер українського життя, освіти й педагогіки. Застосовуваний більшовиками проти українців етноцид, геноцид і лінгвоцид супроводжувався фізичним нищенням української інтелектуальної еліти, національно свідомих учителів, що призвело до масового обезголовлювання українського народу. Йшов розгром українського національного шкільництва. Всі найкращі пласти української національної культури, науки, літератури й мистецтва, твори видатних вітчизняних та зарубіжних письменників опинилися під офіційною забороною й були вилучені з програм та. підручників шкіл і вищих навчальних закладів. Більшовицьке вето було накладено навіть на такий педагогічний шедевр, як народна казка, через навішування їй ярлика "пережитку феодалізму". Школа УРСР навіть не мала власних підручників, а користувалася виданими в РРФСР.

Постанови ЦК ВКП(б) "Про початкову й середню школу"(1931 р.) "Про навчальні програми і режим у початковій і середній школі" (1932 р.) та ін. означали наступ на українське шкільництво й педагогіку і впровадження тоталітарного режиму, закріпачення вчителів, повсюдне насадження сталінської псевдопедагогіки. А обов'язкове створення в школі, починаючи з 1930 р., піонерської, комсомольської і партійної організацій засвідчило тотальну ідеологізацію й партизацію життя учнів та вчителів, витравлення в них, під виглядом "інтернаціоналізму", національного духу.

Билет 50

Основні концепції розвитку школи та педагогіки у найбільш розвинених країнах світу в сучасних умовах.

--Процесс обучения основывается на псих-пед концепциях, которые часто наз. дидактическими системами. Следует выделять три: традиционную, педоцентристскую, современную.

1.Традиционная концепция – доминирующая роль-преподавание, деятельность учителя.

ЦЕЛЬ обучения – формирование интеллек. умений, понятий и представлений, овладение основами наук, научного мировоззрения.

2.Педоцентристская - ее называют прогрессивной, реформаторской

Цель обучения - развитие общих и умст. способностей Р., разнообразных умений.

3. Современная концепция исходит и того, что обе стороны преподавание и учение составляют деятельность обучения. Соврем. концепцию обучения составляют такие направления как программированное, проблемное, развивающее

--Несколько современных зарубежных педагогических концепций (по И.П.Подласому):

1. Прагматизм – философско-пед.направление, выступающее за сближение воспитания с жизнью, достижения целей воспитания в практической деятельности.

Основные положения: школа не должна быть оторвана от жизни, обучение – от воспитания.

В 60-е гг. потеряла популярность из-за снижения качества обучения, появилась неопрагматическая концепция.

Сущность – воспитание сводится к самоутверждению личности. Полный произвол в поступках, т.к. окружающие могут только контролировать и критиковать. Распространена в Америке.

2. Неопозитивизм («новый гуманизм», «сциентизм») – осмысление явлений, вызванный научно-техн. революцией. Воспитание должно б. очищено от мировоззренческих идей, т.к. социальная жизнь в условия НТР нуждается в рациональном мышлении, а не в идеологии.Основное внимание развитию интеллекта, задача воспитания – формирования рационально мыслящего человека. Рациональное мышление – путь к самореализации личности.

3. Экзистенциализм – философское направление, признающее личность высшей ценностью мира. Каждая личность – уникальна. Человек всегда одинок. общество наносит ущерб нравственной самостоятельности личности. Теория воспитания претендует на всеобщность, а у каждого человека свое субъективное видение мира.Центр воспитательного воздейств. – подсознание: настроения, чувства, импульсы, интуиция. Сознание: интеллект, логика – второстепенны. Личность надо подводить к самовыражению. Роль учителя – создание свободной атмосферы,

4.Неотомизм. Религия – вечная и главная философия, направляющая человеческое бытие и воспитание.

Воспитание общечеловеческих добродетелей: доброты, гуманизма, честности и т.п. Религия пронизывает все предметы учебного плана.

5. Бихевиоризм. Воспитание на основе новейших достижений науки о человеке, использовании современных методов исследования его интересов, потребностей, способностей и т.д.

Человеческое поведение – управляемый процесс, чтобы достичь заданного эффекта воспитания. нужно подобрать действенные стимулы и правильно их применить.





Реферат на тему: Відповіді на питання з предмету "Педагогіка" (шпора)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.