Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Педагогіка

Види обліку знань у вищій школі (реферат)

Учбовий процес у вищій школі досить різноманітний, а тому конкретна методика навчання і обліку знань у вузі динамічна. Обговорювати її не будемо. Це обов'язок методики кожного предмета. Розглянемо лише педагогічну (дидактичну) класифікацію видів обліку. Якщо глянути на всю систему обліку знань у вищій школі зі загально педагогічних позицій, то ми виявимо три вида обліку: поточний, підсумковий і заключний.

Поточний облік зводиться до повсякденного вивчення знань студентів на семінарських і практичних заняттях, у лабораторіях, майстернях, на лекціях і консультаціях, при виконанні курсових і дипломних робіт, на учбових і виробничих практиках, на колоквіумах. Слід зазначити, що поточний облік в якійсь мірі недооцінюється. «Це вуз, а не школа», — говорять першокурснику. Цим намагаються довести, що у вищій школі немає щоденного контролю. Так, він і непотрібний, бо не відповідає характерові навчального процесу у вузі та віковим особливостям студентів. Але, стверджуючи цю незаперечну відміну, ми забуваємо, що, відкинувши шкільну методику, потрібно ввести вузівську, яка б відповідала природі навчального процесу і запитам студентів.

Досвід засвідчує, що розумно здійснюваний поточний облік має досить ефективну стимулюючу силу. Якщо поточний облік не перетворюють на дріб'язкову опіку, а спрямовують пошуки студентів у самостійній роботі, то тут школярства не буде. Психологія студента така, що він прагне вникнути у складні проблеми і скласти про них власну думку, осмислити лекцію, зрозуміти прочитану книгу. Але студентові імпонує слово підтримки і критичної оцінки викладача. В наших анкетах є багато висловлювань студентів, з яких видно, що оціночні міркування викладача у поточній роботі позитивно сприймаються студентами і розглядаються як допомога в навчанні. Багато студентів висловлюються критично про ті випадки, коли предмет читається протягом семестру або й учбового року, а розмови з викладачем починаються лише на консультаціях перед екзаменом.

Підсумковий облік — це облік, що проводиться на заліково-екзаменаційних сесіях. Суть його полягає в тому, щоб перевірити знання і практичну підготовленість студента в межах програми за семестр або рік.

Цим зумовлюється і підхід до підсумкового обліку. Головна його мета — вивчити глибину переконань і повноту знань з предмета. Поверхові знання не можуть задовольнити екзаменатора. Бесіда проводиться з метою з'ясування глибини методологічних і наукових міркувань та розуміння проблем науки в цілому. Особливо це потрібно на екзаменах із суспільних і фахових наук. В логічному плані екзамен є методом систематизації та узагальнення знань в межах програми. Такий підхід винятково важливий. Предмет вивчався за темами і в якійсь мірі загальна його логіка втрачалася. Готуючись до екзамену, студент відновлює логіку. Важливо, щоб і сам екзамен, і характер питань відповідали такій меті. З цього погляду ми вважаємо досить проблематичним досвід з відмовою від семестрових екзаменів і заміною їх поточним обліком.

У практиці виникає питання, яка різниця між заліком і екзаменом. Буває, що викладач перетворює залік на екзамен, особливо з дисциплін, де наслідки заліку оцінюються за чотирьохбальною системою. А це приводить до перевантаження студентів і дезорієнтації їх у самостійній роботі.

Залік і екзамен — методи підсумкового обліку. В цьому їх схожість, але мета їх різна. Виправдовує себе такий досвід: якщо залік проводиться з предмета, де передбачено ще й екзамен (в поточному чи наступному семестрі), то мета його буде — перевірити ступінь опрацьованості рекомендованої літератури, підсумувати те, що було програмою практичних занять, але не зачіпати програми усього курсу. При такому підході залік стає стимулом у самостійній роботі, студент намагається виконати всі завдання. Коли залік виходить за межі практикуму, то тоді змінюється і завдання студента—потрібно готуватись як до іспиту за програмою всього предмета.

У тих випадках, коли залік фактично є екзаменом, а тільки зветься заліком в учбовому плані (щоб не вийти з нормативів), то тоді нічого іншого не можна зробити — доводиться проводити «малий екзамен», перевіряти знання за програмою всього курсу.

Заліки з мовних, математичних та їм подібних практикумів для частини студентів можна провести і без додаткового опитування. Є такий досвід і на кафедрах суспільних наук. «Звільнити» студента від заліку в кінці семестру — це означає піднести вагу поточної самостійної роботи, заохотити його і позбавити ілюзії тих, хто мав намір «скласти» залік в кінці семестру, нічого не роблячи на практичних заняттях.

Методами підсумкового обліку є оцінки курсових робіт, а також наслідків виробничої та педагогічної практик.

Виникають суперечки і стосовно методики проведення семестрових екзаменів. Молодому викладачеві зрозуміло, що семестровий екзамен по суті та психологічно є досить дійовим методом обліку. Він глибоко впливає на студентів морально. Кафедри і деканати ревниво стежать за екзаменом, бо й для них вони є своєрідним дзеркалом власної роботи. Студентські організації зі свого боку занепокоєно спостерігають за екзаменами і «вживають заходів» до тих, хто дістає незадовільну оцінку.

Найбільш суттєвим у цих суперечках є питання про те, як опитувати студента, скільки йому ставити питань, скільки часу на це потрібно і т. п. У якійсь мірі ці суперечки мають формальний характер. А нас цікавить не формальна сторона екзамену, а його суть. Потрібно об'єктивно і точно перевірити і оцінити знання студента. Цій меті й слід підпорядкувати методику екзамену. Наприклад, проф. А. на екзаменах з логіки пропонує студентові відповідати на питання за власним вибором. Цей методичний прийом дає можливість з'ясувати інтереси студента і визначити його кругозір у цьому плані, а потам екзаменатор ставить інші питання, на які студент має відповісти експромтом. Напевно, ця методика доречною буде на екзаменах з теоретичних дисциплін, особливо з суспільних і гуманітарних наук. Побоювання, що студент буде готуватись тільки з одного питання, психологічно не підтверджується. Що одне питання буде підготовлене грунтовно, це таки так, але студент мимоволі рахується з тим, що йому доведеться відповідати без підготовки, їв процесі бесіди, на інші питання, і це вимагає підготовленості з усієї програми.

Досвід проф. А. перевірявся іншим екзаменатором при перевірці знань з української мови. Виявилось, що коли студент сам обирав тему для відповіді та самостійно знаходив речення для аналізу, то цим самим він виявляв не тільки знання теорії питання, але й уміння створити у своїй уяві модель речення і у відповідності до сконструйованої моделі відшукувати його. При звичайній методиці екзамену, коли студент дістає готові питання і речення для аналізу, думки його працюють лише в напрямку осмислення готового матеріалу.

Досвід також говорить, що не має особливого значення те, як пропонуються студентові питання — в білетах чи із списку, з програми. Все залежить від тих традицій, що склалися на кафедрі. Студенти звикають до білетів (інколи, як до лотереї) та до питань, що диктує викладач. Хоч буває, що вони надають перевагу білетній системі, бо вона, говорять, більш об'єктивна. Але ця «об'єктивність» лише зовнішня: тенденційність екзаменатора можлива і при білетній системі.

То ж до тривалості екзамену, то вона може цікавити хіба тільки диспетчера або ревізора. Викладач же має виходити тільки з педагогічних міркувань: якщо він пересвідчився у знаннях студента, то навіщо натягувати час? А коли екзаменатор добре знає підготовленість студента і не буде його опитувати на екзамені, то й у цьому біди ніякої немає. Екзамен — це тільки засіб, і користуватись ним потрібно розумно.

Ще одне питання. Іде мова про шпаргалки. Всім відома кухня їхньої підготовки і вишукування портативних форм їх використання. Ми вважаємо, що це питання педагогічне і досить важливе. Чому саме? Візьмемо психологічний стан «шпаргалочника». Коли студент розраховує на шпаргалку, то вся його увага заповнена не суттю питання екзаменаційного білета, а турботою, як краще використати шпаргалку. Замість того, щоб зосередитись на питаннях білета і готувати самостійну відповідь, студент втрачає цю можливість, ловиться на шпаргалці та дістає нижчий бал. Крім того, з педагогічного погляду шпаргалка невблаганно тренує студента в нечесності, в обманюванні викладача. Тому помилкою було б дивитись на шпаргалки, як на дитячі жарти.

Треба екзаменувати так, щоб у шпаргалках не було потреби. Обговорювати із студентом проблеми в такому напрямку, щоб шпаргалка не тільки не допомагала, а, навпаки, заважала б нормальній відповіді. Частіше шпаргалки бувають на екзамені у того викладача, який обмежується перевіркою формальних знань. У нашому досвіді трапився такий випадок. Викладач української літератури Чернівецького університету Н. був здивований, коли йому сказали, що він сам насаджує шпаргалки. Головне на екзамені у нього було — вимагати формальних відомостей про письменника і його твори. Потім Н. погодився, докорінно змінив методику екзамену і переконався, що шпаргалка тепер студентам не потрібна.

Нам відомий досвід професора Чернівецького університету А., який на екзамені з теоретичної фізики дозволяє студентам мати конспекти і підручники, але ця «вільність» професора аж ніяк не схожа на дозвіл мати на екзамені шпаргалки. Екзамен у професора А. вимагає високої творчої напруги, і екзаменатору вдається глибоко вивчити кожного студента.

Тапер про заключний облік. До цього виду обліку ми відносимо державні іспити і захист дипломних проектів і дипломних робіт. Ми не будемо обговорювати положень про державні екзамени та інструкцій про їх проведення, які легко знайти. Нас цікавлять деякі педагогічні аспекти заключного обліку.

Заключний облік — це не тільки атестація випускника. Це ще один з найважливіших етапів в учбово-виховному процесі. Підготовка до державного екзамену і захисту дипломних робіт, а потім виступ при державній комісії проходять при високій інтелектуальній та моральній напруженості студента. Він не тільки систематизує знання науки, винесеної на державний екзамен, а й поглиблює її методологічні основи в цілому, робить узагальнення. Державний екзамен — не тільки перевірка підготовки випускника (де пряме завдання), але й завершення його формування як спеціаліста. Цьому побічному завданню в практиці не надається значення, хоч формуюча роль державних екзаменів незаперечна. Саме з цих міркувань і слід виносити на державні екзамени ті науки, що мають найбільше значення у формуванні особи спеціаліста. Це буде філософія (можливо, філософія профілюючої науки) і одна з ведучих фахових наук. Програма державних екзаменів не повинна зводитись до перевірки лише нормативних знань. Це була б лише перевірка пам'яті випускника. У програму заключного екзамену мають увійти проблемні питання науки і виробництва, перевірка наукового мислення, технічної зрілості, загальної культури, володіння методологією свого фаху.

Методика проведення державного екзамену теж повинна підкорятись основній меті заключного обліку. Студентові слід давати можливість викласти свої думки, сформулювати власне розуміння найскладніших проблем. Якщо вони викличуть у комісії сумнів, то нехай студент захистить свої погляди (неправильні відповіді непідготовленого студента захищати не доведеться). Як правило, авторитетні державні комісії надають перевагу творчим виступам студентів, а не заученим хоч і багатословним відповідям.

Дипломні проекти і дипломні роботи мають свою особливість: випускник розв'язує конкретну науково-технічну задачу для виробництва (дипломний проект) або досліджує і узагальнює певну наукову чи науково-практичну проблему (дипломна робота). Ці види робіт педагогічно важливі тим, що випускник має змогу дістати потрібний інтелектуально-практичний досвід для завершення своєї підготовки. Розв'язуючи інженерне або науково-практичне завдання, дипломант перевіряє свої можливості як молодого спеціаліста. Це перший і досить важливий самостійний крок у практичному формуванні випускника вузу. Ось чому неправильним буде дивитись на дипломні проекти і дипломні роботи лише як на метод атестації випускника. Це передусім важливий етап навчання і виховання.

Обговорюється питання, що краще для випускника — дипломна робота чи державний екзамен, чи разом те й друге? Справа ця заплутана в самих учбових планах. Напевно, до цього питання слід підходити з урахуванням профілю спеціаліста. Наприклад, студенти державних університетів пишуть дипломні роботи, а випускники технічних вузів готують дипломні проекти. Разом з цим, думаємо, варто враховувати й те, що не всі випускники однаково здатні готувати дипломний проект чи дипломну роботу як певне наукове дослідження або технічне рішення. Наприклад, в університетах бувають дипломні роботи досить слабенькі. Вони схожі на звичайний реферат, і нічого дослідного в них немає. Для таких студентів, мабуть, краще призначити державний екзамен. Ми не беремося категорично щось радити технічним вузам, але в університетах і педагогічних інститутах можна було б ввести принцип диференційованого підходу. Тим, хто проявив наукові зацікавлення, призначити дипломну роботу (як продовження курсової чи гурткової роботи), а решті — державний екзамен. Тут не буде дискримінації. Для кожного кафедра призначає ту форму завершення навчання, яка для нього більш підходить.

Використана література:

І.І. Кобиляцький Методи навчально-виховної роботи у вищій школі (Для аспірантів і молодих викладачів вузів) / Видавництво Львівського університету, 1970, 200с.





Реферат на тему: Види обліку знань у вищій школі (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.