Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Педагогіка

Проблемне навчання у вищій школі (реферат)

Зараз уже багато проводиться досліджень щодо удосконалення навчання і навчальної діяльності студентів, нагромаджено значний досвід. При будь-якому оновленні методів викладання і організації навчального процесу потрібно думати про вирішення головного педагогічного завдання — активізацію пізнавальної діяльності студентів і зближення їх самостійної роботи з дослідницькою роботою. Навчальний процес у вищій школі не може зводитись до простої схеми: передача-прийом інформації, хоча б це й приводило до скорочення часу навчання. Головна функція навчального процесу — формування фахівця, формування методологічне, ідейне, оволодіння ним процесу розвитку науки, виховання творчого мислення студентів, прищеплення вміння вільно застосовувати знання.

Слід мати на увазі, що науково-технічний прогрес, постійне впровадження у виробництво нових досягнень науки і нової технології на кожному кроці ставлять фахівця в умови, що вимагають постійно розв'язувати нові проблеми не тільки технічного характеру, а й займатися питаннями економіки виробництва, ефективності праці, якості продукції. Проблеми якості і ефективності виробництва набирають великого значення особливо зараз, в післякризових умовах. Але ці проблеми будуть ускладнюватись далі, і в наступній роботі потрібен буде фахівець з ще більшим творчим хистом, здатний аналітично дивитись на виробничі процеси, бачити проблеми і вміти їх розв'язувати.

І до такої творчої діяльності вища школа має готувати молодих фахівців.

Але, говорячи про необхідність активізації навчально-пізнавальної і наукової діяльності студентів, ми не можемо вишукувати якихось чудодійних засобів, використання яких забезпечить розв'язання цієї проблеми. А такі захоплення якоюсь окремою новиною в навчальному процесі, на жаль, бувають. Якісна підготовка творчого фахівця і громадського діяча можлива лише в умовах педагогічно досконалої системи засобів і методів навчання й виховання студентів. Надання переваги окремим засобам і методам у конкретних умовах навчання зумовлюється формою заняття, характером матеріалу, що вивчається, педагогічними задумами викладача. Але система навчального процесу від цього аж ніяк не послаблюється, а, навпаки, педагогічно зміцнюється.

Проблемне навчання ми розглядаємо не як альтернативу усім іншим методам, а як елемент системи методів.

Досвід показує і наші дослідження підтверджують, що частина студентів залишається байдужою до активізуючих засобів тому, що незадоволена вибором вузу або факультету. Крім того, велика кількість студентів хоч і висловлюють задоволення вибором спеціальності, але вчаться формально — аби закінчити, і до творчої роботи залучити цих студентів майже неможливо.

Отже, значна частина студентів при будь-яких засобах активізації залишаються пасивними у навчанні, хоч вони й складають заліки та екзамени, а частина з них мають стипендію.

Природно, що тут виникають не тільки дидактичні проблеми, а й загальнопедагогічні та організаційні. Це й удосконалення системи добору молоді у вищу школу за нахилами, і виховання інтересу до обраного фаху ще на молодших курсах, і піднесення виховної ролі фахових дисциплін на старших курсах. При такій умові і дидактичні та методичні засоби будуть впливати на активізацію цієї частини студентів.

У шкільній педагогіці останнім часом набула особливого значення проблема формування пізнавального інтересу в дітей. Є цікаві дослідження з цього питання. У вищій школі, звичайно, інші умови. Але проблема виховання у всіх студентів пізнавального інтересу у вищій школі є, і вона чекає ґрунтовних досліджень і рекомендацій для кафедр.

Розглянемо тепер проблемне навчання, як один з провідних засобів активізації пізнавальної діяльності студентів в аудиторії і в самостійній роботі.

Спочатку слід зазначити, що проблемне навчання не є чимось новим у педагогіці і в досвіді вищої школи. Вчені-педагоги, які майстерно поєднують дослідницьку і педагогічну діяльність і творчо ставляться до навчального процесу, широко застосовують проблемне навчання. Тепер, коли ставляться високі вимоги до підготовки творчого фахівця і коли в навчальному процесі ми повинні все більше рахуватись з наслідками науково-технічної революції, проблемне навчання набуває особливого значення. Інформаційне викладання, або, у кращому випадку, коментуюча передача студентам знань, викладання, яке за еталон ефективності навчального процесу бере лише кількість сприйнятої інформації, вступає у протиріччя з головним завданням вузу:— готувати всебічно розвиненого фахівця.

Як показує досвід і дослідження навчального процесу в університеті та педагогічному інституті, проблемне навчання потрібно розглядати у двох аспектах. Перший аспект — науковий, другий — дидактичний і методичний.

При такому підході до навчального матеріалу ставиться завдання виділити і більш глибоко розглянути на лекціях основоположні питання, спрямувати увагу студентів на головні провідні ідеї, створити в уяві слухачів логічну перспективу для дальшої самостійної роботи.

Розглянемо дидактичний і методичний аспекти проблемного викладання у вищій школі.

Тут використовується кілька конкретних методів проблемного вивчення матеріалу. Так, наприклад, є метод проблемного викладу матеріалу. В цьому випадку викладач подає студентам не готові положення, не кінцеві істини, а висвітлює їх походження, логіку розвитку ідей, змальовує можливу перспективу. Це і є вузівський підхід до вивчення науки в її розвитку. Але у практиці часто буває інше — факти подаються статичними, теоретичні положення, правила і закони пропонуються у готовому вигляді. В гуманітарних і суспільних науках такий виклад набирає догматичного або декларативного характеру.

Для з'ясування залежності якості знань студентів від їх інтелектуальної активності на лекціях проаналізовано заняття з вищої алгебри на фізико-математичному факультеті. Цей курс читався на двох потоках двома викладачами. Обидва вони були молодими викладачами, кандидатами наук, але стиль викладу у них був різний. Перший з них, досить продуктивний у науковій роботі, і навчальний процес вів творчо, широко застосовуючи проблемний виклад. Другий виділявся статичністю мислення, в роботі із студентами був досить пунктуальним і вимогливим, а на заняттях намагався все викласти у готовому вигляді, без доведень.

На заняттях у першого студенти захоплені аналізом, ставлять запитання, інколи заперечують. І викладач, задоволений активністю студентів, не поспішає з висновками, прагне грунтовно дослідити факти, часто ставить аудиторію перед можливістю сформулювати висновок самостійно.

У другого викладача на лекції все виглядає більш чітко і організовано, але немає запитань, лектор на дошці робить перетворення мовчки і лише в кінці підсумовує і пропонує все чітко записати.

— Якщо все запишуть і потім вивчать, то будуть знати, переконував цей викладач.

Ми простежили за тим, як студенти обох потоків працюють вдома. Виявилось, що слухачі другого потоку звертаються до своїх записів лише тоді, коли це потрібно для практичних занять.

— Перед екзаменом будемо «вчити», говорять ці студенти.

Студенти першого потоку мали такі ж умови для самостійної роботи, але з розмови було видно, що вони працюють з літературою, готуються до наступних лекцій.

Разом з завідуючим кафедрою ми вислухали відповіді студентів обох потоків на екзаменах. Загальне враження було таке: студенти першого потоку виявили знання творчі, відповідали свідомо, більшість з них досить вільно розв'язували приклади; на другому потоці відповіді хоч і були правильними, але схематичними, відчувалось, що вони справді «вивчили» конспекти.

Як показують матеріали узагальненого досвіду, проблемний виклад, хоч і по-різному застосовується у конкретних науках (суспільних, природничих, технічних), але завжди є доказовим, мотивованим. А доказовість вимагає аналізу фактів або явищ у їх розвитку. Для багатьох наук і в багатьох темах проблемність викладу вимагає також показу боротьби думок у науці, протиріч в оцінці фактів, а також потрібне чітке обгрунтоване методологічне та ідейне розмежування позицій у науці і в підході до фактів та подій в теорії і на практиці.

Досвід доводить, що справжня вузівська лекція повинна мати чітку логічну структуру і завершеність форми. У цій структурі повинні бути три елементи: 1) формулювання проблеми, основної ідеї викладу; 2) динамічний розгляд проблеми; 3) узагальнення, формулювання кінцевого висновку. Розповідати про все підряд за програмою — це гірший вид школярства, що призводить до пасивності студентів.

Набутий досвід кафедр показує також, що проблемність викладу підсилюється, коли вводять в лекції типові факти з практики і розглядають корінні проблеми суспільного життя, але при умові, що ці факти і проблеми не вводяться штучно, як звичайна ілюстрація, а розглядаються в лекції з позицій науки і запитів практики.

Виняткове значення для активізації пізнавальної діяльності студентів має введення проблемності в семінарські і практичні заняття.

Спеціальні дослідження показують, що репродуктивні семінарські заняття не захоплюють студентів. А якщо семінарське заняття має чітко сформульовану проблему і потребує самостійності у підготовці до виступу на семінарі, особливо на старших курсах, то творча активність студентів зростає і педагогічна ефективність семінара стає високою. Самі студенти на запитання анкети заявляють, що коли на семінарі замість самостійно підготовленого виступу можна «відповідати» за конспектом прослуханих лекцій, то такий семінар нецікавий і не дає користі.

Дидактична нерозробленість семінарського заняття змушує студента «шукати» готові відповіді на запитання і не примушує заглиблюватись у проблему і самостійно готуватись до заняття. Ось приклад. На кафедрі філософії семінарське заняття на тему «Пізнаванність світу і його закономірності» було розраховане на три заняття, але на них не виносилось ніяких проблем. Заняття були позначені лише порядковими номерами і містили такі питання: «Розділ 2-й, §§ 4 і 5 підручника». Зрозуміло, що студенти, готуючись до такого семінару, не думали про проблему, а повинні були тільки відтворити зміст вказаних параграфів підручника.

Проблемне навчання у вищій школі передбачає введення в навчальний процес завдань і робіт студентів дослідного характеру. Зближення навчальної самостійної роботи студентів з дослідницькою починається в навчальному процесі.

Проблемність навчання виходить за межі навчального закладу. Виробнича і педагогічна практика, як відомо, є складовою частиною навчального процесу і розрахована на те, щоб готувати фахівців для майбутньої практичної діяльності. Потрібно і в ці види навчального процесу вводити такі елементи, які б стимулювали творчу активність студента-практиканта.

Проблемність у проведенні педагогічної практики підсилюється ще й тим, що студентам на початку практики дається науково-методичне завдання, мета якого — вивчити певне питання навчально-виховної роботи в школі, скласти реферат і потім виступити з доповіддю на факультетській конференції. Теми даються такого типу: «Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках історії», «Патріотичне виховання старшокласників у процесі вивчення вітчизняної історії», «Використання художньої літератури на уроках історії», «Проблемність викладу матеріалу на уроці географії» та ін.

Виняткове значення в активізації творчої пізнавальної діяльності студентів і піднесенні ролі проблемного навчання має педагогічно доцільно поставлений облік знань студентів.

Досвід показує: якщо викладач добре знає своїх студентів, вивчає їх в навчальному процесі, в науковій громадській діяльності, сама перевірка знань спрямована на виявлення поглядів та позиції студента, самостійність суджень заохочується і враховується, тоді він може глибоко і всебічно оцінити сформованість студента і виявити глибину його володіння знаннями науки. При такому підході виявлення і облік знань перетворюються в ефективний засіб формування студентів та заохочення активності у навчально-пізнавальній діяльності.

У проблемному навчанні побудова курсів і проблемне викладання значною мірою сприяють природному оновленню змісту освіти, включенню в навчальні програми найновіших відомостей і вилучення застарілого й непотрібного.

Проблемне навчання сприяє піднесенню ідейно-наукового рівня викладання і формування фахівця. При цьому зростає сила впливу особи викладача і його досліджень на виховання студентів.

Активізується навчально-пізнавальна діяльність студентів, створюються можливості для зближення самостійної роботи з дослідницькою.

Допомагає більш ефективно використовувати технічні засоби навчання, як надійних помічників в обгрунтуванні і розкритті наукових проблем.

Використана література:

1. Питання дидактики вищої школи Збірник статей / Видавниче об'єднання "Вища школа", Київ, 1976р., 116 с.

2. Малафіїк І. В. Дидактика Навчальний посібник / К.: Кондор, 2009.- 406 c.

3. Автомонов П.П. Дидактика вищої школи: підручник / ВПЦ "Київський університет", Київ, 2008, 368 с.





Реферат на тему: Проблемне навчання у вищій школі (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.