Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Педагогіка

Організація і методика проведення семінарських занять (реферат)

Успіхи семінарських занять у вищій школі значною мірою залежать від раціональної організації їх та активних методів проведення. Ось чому удосконалення методики проведення семінарських занять завжди було і тепер є в центрі уваги як окремих викладачів, так і всіх вузівських колективів. Їхня увага спрямована на те, щоб кожне заняття було проведене на високому організаційному, ідейно-політичному, науковому і методичному рівні при активній участі всіх студентів.

Але, на жаль, не всі семінарські заняття проходять так. Є випадки низького рівня організації і недосконалої методики проведення їх, особливо в молодих викладачів, які не мають достатнього досвіду роботи у вищій школі.

Основні недоліки у проведенні семінарських занять такі:

- дуже низький рівень підготовки деяких студентів і окремих викладачів до занять;

- стандартизація методики проведення і організації семінару, коли студенти на кожному занятті переказують вивчене, а викладач пасивно їх слухає;

- пасивна участь студентів і відсутність дискусії з обговорюваних питань;

- відірваність від практики теоретичних знань студентів та ін.

Ці недоліки відомі як викладачам, так і студентам. На запитання анкети (її було роздано студентам одного з вузів) «Як ви оцінюєте семінарські заняття?» — студент П. відповів, що «дуже часто семінарські заняття проходять інертно, коли студенти виходять на кафедру і читають свої конспекти. Зрозуміло, що при такій організації занять ні виступаючі, ні ті, що слухають, користі від цього не мають. Буває, що семінари відірвані від лекцій, тому це утруднює підготовку до них».

«Успіх заняття,— пише студент К,— залежить від підготовки до нього і від того, як воно проводиться. Дуже погано, коли на двогодинне заняття виносять багато питань, які розглядають наспіх. Від такого заняття нічого не залишається».

На запитання анкети «Яке семінарське заняття найбільш запам'яталось вам і чому?» окремі студенти відповідають: «Жодне семінарське заняття не запам'яталось. Усі вони однотипні, до кожного питання готувавсь лише один студент, а тому заняття проходили нецікаво».

Досвід показує, що структура, організація і методика підготовки і проведення семінарських занять у різних викладачів різна. Різні бувають і результати.

Ось приклади. Семінарське заняття на II курсі фізичного факультету Київського політехнічного інституту з філософії, присвячене темі «Науково-технічна революція та її сучасний характер». Воно проводилось за таким планом:

1. Концепція розвитку наукового прогресу в наш час.

2. Соціальні наслідки науково-технічної революції.

3. Економічні наслідки науково-технічної революції.

Викладач К., зайшовши в групу (27 чол.), привітавшись і перевіривши присутніх, почав заняття коротко: «Почнемо роботу! Питання вам відомі. Хто хоче виступати з першого питання (називає його)?» Бажаючих не виявилось, і викладач змушений був викликати студента за списком.

Початок заняття свідчить про трафаретність у проведенні семінарських занять, коли основний тягар покладається на студентів, а викладач виступає як контролер їхніх знань.

Студент P., якому було дано слово, з першого питання говорив 8 хв. мляво, непослідовно і суті питання не розкрив. Видно було, що він до цього питання не готувався як слід.

Викликані потім для доповнення ще три студенти говорили в такому ж плані. Викладач після констатації поганої підготовки студентів до семінарського заняття змушений був висвітлювати це питання сам. Обговорення його тривало 35 хв.

Так проходило обговорення і інших двох питань. І лише на третє питання студентка М. відповідала набагато краще, в обговоренні його взяло участь ще чотири студенти.

Відповідаючи на поставлені запитання, студенти намагались користуватись конспектами. Писаних виступів або рефератів у студентів не було.

У процесі обговорення питань, винесених на семінарське заняття, у студентів виникло ряд додаткових питань, на які викладач дав відповідь у своєму заключному слові. Оцінок за виступи викладач не оголосив.

Основними методами проведення цього семінарського заняття були розповідь (студентів), бесіда і пояснення (викладача).

Аналізуючи заняття в цілому, можна зробити висновок, що воно було підготовлено на низькому рівні.

Студенти не вивчили необхідної літератури, недостатньо працювали над першоджерелами, виписавши до своїх зошитів окремі місця і деякі цитати з першоджерел. Вони виступали без відповідних планів, текстів виступів і рефератів, що привело їх до безсистемності у висвітленні окремих питань, думок і фактів.

А ось приклад іншого семінарського заняття, яке було проведене з історії філософії на II курсі філософського факультету Київського політехнічного інститутуту викладачем П.

Тема занять «Дуалізм Декарта». Основними його питаннями були:

1. Вчення Декарта про метод.

2. Вчення Декарта «про свободу волі».

3. Декарт про вроджені ідеї.

Зайшовши в групу, керівник семінарських занять перевірила присутніх студентів на занятті і з'ясувала, чи є запитання до неї. Запитань не було. Прочитавши план заняття, вона запитала, хто хоче відповідати з першого питання. Руки підняли два студенти. Слово було дано тому, хто виступав давніше. За кафедру студент вийшов з текстом підготовленого виступу, але не читав його слово в слово. Зачитував лише окремі думки і цитати. Після виступу, що зайняв 12 хв., студенту було задано ряд запитань, на які він дав відповідь. Оскільки питання не було повністю висвітлене, його доповнювало ще три студенти (серед них і той, хто підіймав руку для відповіді). Коротке заключне слово керівника семінару завершило обговорення питання.

Так обговорювались і останні два питання: виступ студента, запитання йому, відповідь виступаючого на них, доповнення і виправлення студентів по суті питання і заключне слово викладача. Схема наче і проста, але вона сприяє активізації розумової діяльності студентів, жвавому обговоренню того чи іншого питання. Заняття проходить у формі невимушеної бесіди, яка уміло спрямовується викладачем у потрібному напрямі.

З виступів студентів видно, що вони серйозно готувались до занять, достатньо опрацювали матеріал підручника, першоджерел і посібникової літератури і тому матеріалом володіють вільно.

Відчувається уміла організація підготовки і проведення семінарського заняття, вимогливе ставлення викладача і студентів до виступів, до висвітлення окремих положень, формулювання відповідних висновків.

Ми докладно спинились на двох семінарських заняттях, які проводяться планово і систематично у тісному зв'язку з лекціями, що читаються з цих дисциплін. При вивченні їх ми фактично маємо таке чергування: лекція — семінарське заняття, знову лекція — семінарське заняття і т. д.

При такій організації вивчення певної дисципліни є можливість раціонально поєднати лекції і семінарські заняття з самостійною роботою студентів у поза навчальний час, значно піднести рівень засвоєння ними відповідного програмового матеріалу.

Важливим питанням семінарського заняття є його чітка організація. Оскільки заняття проводиться з невеликою групою студентів, викладач повинен знати кожного з них і працювати з кожним. Цьому допоможе регулярний контроль викладача за відвідуванням студентами семінарських занять і систематичною роботою їх над навчальним матеріалом. Ряд викладачів, крім того обліку, який веде староста групи, ведуть свій облік, в якому є список студентів, зазначено день проведення заняття, тему його. На кожному занятті викладач відмічає відсутніх і виставляє студентам оцінки.

Такий облік дає змогу викладачеві завжди знати, хто з студентів не був на семінарському занятті з певної теми і, отже, приділити йому більше уваги — з'ясувати причину невідвідування занять, переглянути його конспекти, перевірити, як засвоєно матеріал. Такий контроль дисциплінує студентів, запобігає невідвідуванню занять без поважних на те причин.

Важливо привчити студентів до того, що керівник семінару цікавиться відвідуванням і системою їх роботи над навчальною літературою та іншими матеріалами.

В систему контролю слід ввести ознайомлення викладача з конспектами студентів, їх рефератами. Бажано було б завести такий порядок, щоб на кожному занятті брати для перегляду ці матеріали у 2—3 студентів і після перегляду їх робити відповідні коментарі, давати поради. Досвід показує, якщо така робота не провадиться, частина студентів конспектів не веде зовсім, а ті записи, які вони готують до занять, роблять наспіх, безсистемно.

Від студентів треба вимагати не лише систематично працювати, а й вчитися раціональних прийомів роботи. Виходячи з цього, кафедра педагогіки Київського політехнічного інституту розробила і поширила серед студентів поради: як раціонально працювати з книгою, як скласти план, тези, конспект прочитаної праці.

Книга — основне джерело наших знань. Для роботи над книгою потрібні відповідні уміння, навички, досвід, які набуваються в процесі навчання.

Вибираючи книги для самостійного опрацювання, слід керуватися рекомендаціями викладача, переліком літератури в навчальних програмах, методичних листах і окремих завданнях, а також власними інтересами, які виникають у ході опрацювання літератури. Необхідно навчитися знаходити потрібну книгу самостійно, досконало знати правила користування каталогами, бібліографічними показниками і довідниками — адже це стане в пригоді на все життя.

Розпочинаючи читання книги, слід добре усвідомити мету цього читання. Мета читання може бути різною:

а) загальне ознайомлення із змістом книги;

б) вибір додаткових відомостей, фактів, даних;

в) пошуки визначень, понять, доказів і термінів;

г) знаходження матеріалу для розв'язання певних практичних завдань;

д) закріплення і запам'ятовування програмного матеріалу.

Перед початком роботи доцільно відновити у пам'яті те, що було прочитано раніш.

Перший крок у роботі з книгою — загальне ознайомлення з її автором, змістом книги і послідовністю його викладу. Потім слід уважно прочитати вступ чи передмову. В них подаються загальні відомості про автора, визначається цінність і завдання роботи.

Зміст ознайомлює читача з основними розділами книги, їх послідовністю.

У кінці книги або окремих сторінок подано, звичайно примітки, які пояснюють ті чи інші положення, містять доповнення, цитати, переклади слів з іноземної мови, коментарі, короткі відомості про названих у тексті осіб, окремі факти тощо.

В кінці деяких книг, переважно наукового змісту, в стислій формі узагальнюються основні, викладені в ній, думки і положення.

Перелік використаної або рекомендованої літератури наводиться в кінці книги в бібліографії. У багатьох книгах в кінці подаються іменні або систематизовані предметні покажчики, хронологічні таблиці.

Як правило, перше читання книги є попереднім, у ході якого студенти ознайомлюються з її змістом, основними думками і положеннями, аргументами і доказами автора, знаходять основні, найбільш яскраві приклади, ілюстрації. Це не означає, що перше читання може бути поверховим.

Рідко буває, щоб науковий матеріал одразу ж добре був засвоєний і зрозумілий. До основних і важких для розуміння місць слід повертатися повторно, пропускаючи те, що легке, що не має прямого відношення до теми роботи. Вибіркове читання найбільш важливих місць може повторюватись кілька разів. Воно має велике значення для засвоєння змісту книги.

Терпіння і готовність перечитувати не тільки окремі місця, а й усю книгу, поки все не стане зрозумілим,— основна умова успішної роботи з книгою.

Важлива також певна наступність у засвоєнні матеріалу. Засвоїв добре одне, отже, можна переходити до іншого. Треба добиватися доброго усвідомлення і запам'ятовування матеріалу, не гнатися за кількістю перегорнутих сторінок.

Щоб зрозуміти книгу, треба знайти основну думку, логічні зв'язки між окремими положеннями і глибоко вникнути в них. Ні в якому разі не зазубрювати, а усвідомлювати. Велике значення має відтворення основних думок і положень у довільних формулюваннях на письмі і вголос.

До фактів потрібно підходити критично, відбирати головні з них, розкривати існуючі між ними істотні зв'язки, стосунки, залежності. Без узагальнення і усвідомлення фактів неможливе просування вперед у навчанні.

Під час читання слід засвоювати терміни, пов'язані, як правило, з важливими поняттями. Не повинно лишатися жодного незрозумілого слова. Тому треба завжди користуватися словниками і довідниками. Слід уважно також розглядати схеми, таблиці.

Читання книги, статті, праці рекомендується проводити в стислі строки, не розтягувати на тривалий час, бо лише напружене читання забезпечує ясне розуміння і запам'ятовування матеріалу. Крім того, при цьому краще усвідомлюються основні зв'язки, положення і логіка змісту книги, залишається більше враження від прочитаного.

Вивчаючи зміст книги, не треба запам'ятовувати все, без винятку.

Необхідно навчитись виділяти і фіксувати в свідомості основні думки і положення. Навчитись цього може і повинен кожний студент, інакше неможливо сприймати зростаючу наукову інформацію з кожного предмета, з кожної спеціальності.

Заучувати матеріал слід у кілька прийомів. Таке заучування найпродуктивніше. Навіть коли матеріал, здавалося б, добре усвідомлений після першого читання, до нього слід ще повертатися з тим, щоб перевірити, як засвоєний, що потребує додаткової уваги.

Ефективність засвоєння матеріалу залежить не тільки від кількості затраченого часу. Вона визначається уважністю, глибиною процесу мислення, здатністю відтворювати основне, коментувати його, приводити в чітку систему здобуті знання, використовувати їх при розв'язанні практичних завдань.

Вивчення підручника слід поєднувати з роботою над першоджерелами. У підручнику стисло викладаються основні положення програмного курсу, а в першоджерелах, у монографіях грунтовно висвітлюються окремі питання.

Опрацьовувати додаткову літературу рекомендується вибірково, тобто читати і конспектувати не все підряд, а тільки нові факти, щоб краще усвідомити окремі положення.

Нерідко, вивчаючи те чи інше питання, доводиться повертатися до раніше вивченої літератури. Це дає можливість глибше і грунтовніше засвоїти матеріал.

Записувати прочитане доцільно під час повторного читання: адже спочатку важко зорієнтуватися, що основне в тексті, що другорядне. Основне записують своїми словами, у формі плану, тез, конспекту, на окремих картках. Дуже велике значення записів, своєрідних документів про роботу з книгою. Записи допомагають краще усвідомити зміст книги, сприяють розвиткові мови, стимулюють мислення, до того ж служать цінним посібником у підготовці до семінарських занять, заліків і екзаменів.

Записи не повинні бути дуже докладними. Недоцільно записувати або переписувати весь матеріал, бо це забирає багато часу і не дає потрібних наслідків. Лаконізм і стислість — позитивні риси записів.

Прийнято основні теоретичні положення, аргументи, яскраві думки автора записувати дослівно, у формі цитат. Цитати беруться в лапки, в кінці цитати зазначається автор, назва літературного джерела і сторінка. Ніяких змін і доповнень до цитат робити не дозволяється. Цитати можуть бути з пропусками, на місці яких ставлять три крапки, проте це робиться так, щоб не обірвати і не спотворити висловлюваних у них думок. Цитати звичайно використовують для підтвердження власних думок або аргументів, коли потрібно послатися на авторитетне джерело.

Інколи цитування використовується як засіб викладу тексту. У такому разі цитати розміщуються у строгій послідовності, під спільними заголовками.

Велике значення для засвоєння змісту книги має складання плану, стислий виклад основних думок і положень у формі тез або конспекту.

План — перелік основних питань змісту книги або окремих її розділів. Щоб скласти план, потрібно виділити основні думки і положення автора із усього змісту книги. План може бути простим і складним, в якому кожний пункт конкретизується. Запис плану привчає виявляти і стисло формулювати основні думки автора. За допомогою плану легко пригадати прочитане.

Тези — основні положення наукової праці, книги, статті, доповіді. Тези бувають, як і плани, простими і складними. Складні тези на відміну від простих включають докази, аргументації і факти.

У тезах головна увага зосереджується на висновках, основних думках і положеннях, які потрібно доводити або розвивати. Цим визначається їхня форма — конкретність, стислість, розчленування і категоричність.

Тези складаються після грунтовного вивчення і глибокого усвідомлення змісту книги, її окремих частин.

Конспект — короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції, доповіді тощо. Він допомагає краще запам'ятати і усвідомити матеріал, що вивчається, дає змогу повертатися до нього повторно. Конспект має зберігати зміст усіх основних думок і положень книги.

Чим стисліший конспект, тим уважніше треба ставитись до формулювання, добору слів і виразів. Конспект складають відповідно до змісту книги. У ньому допускаються умовні позначення, скорочення, пропуски другорядного, ілюстративного матеріалу. Проте він повинен бути логічним, цільним, щоб всі його частини пов'язувались і узгоджувались між собою, були у певній послідовності.

До конспекту можна включати матеріал із кількох джерел одночасно. При цьому визначається і конспектується основне джерело і одночасно вносяться доповнення з окремих питань з інших джерел, які пов'язані з основним текстом.

Неабияке значення має зовнішня сторона запису. Писати треба чітко, зрозуміло, використовуючи різні шрифти, нумерацію, різноманітні засоби виділення, підкреслення. На полях потрібно писати свої власні заголовки або ж заголовки книги, назви параграфів, окремих пунктів. Найбільш важливі положення слід підкреслювати або писати великим шрифтом.

Отже, виходячи з наукових досліджень і досвіду роботи вищої школи, можна сформулювати такі вимоги і рекомендації щодо семінарських занять:

1. Семінарські заняття як форма організації навчальної роботи у вузі повинні бути тісно пов'язані з лекціями та самостійною роботою студентів над підручниками, посібниками та іншою літературою і сприяти підвищенню якості знань, умінь і навичок студентів.

2. Вони передбачаються навчальними планами і програмами вищої школи і повинні проводитись паралельно з іншими формами навчання.

3. Бажано було б, щоб семінарські заняття проводив той викладач, який читає для студентів лекції з даної науки. Якщо в окремих вузах і з окремих предметів здійснити це не можна, на викладача, що читає лекції, покладається методичне керівництво роботою студентів і керівників семінарських занять в масштабі курсу чи факультету.

4. Плани семінарських занять розробляються кафедрами, в яких передбачають теми занять, кількість годин, що відводиться на опрацювання тієї чи іншої теми, основні питання для кожного семінарського заняття, список обов'язкової та додаткової літератури з визначенням сторінок, які повинні опрацювати студенти. Кількість літератури має бути посильною, а час на її вивчення не перевищувати часу, відведеного на семінарське заняття.

Перевантаження студентів навчальними завданнями з окремих наук призводить до того, що їх доводиться виконувати частково або за рахунок часу, потрібного для виконання таких завдань з інших наук. А це вже небезпечне явище в підготовці спеціаліста високої кваліфікації.

5. План семінарських занять слід довести до всіх студентів на весь навчальний рік чи курс. Добре було б кожному студенту вручити його у друкованому вигляді. Якщо цього не можна зробити,— їх слід продиктувати студентам, щоб вони записали плани до своїх зошитів.

6. Семінарські заняття у вузах можуть проводитись як з вивченого вже матеріалу на лекціях, так і зовсім нового для студентів. Ці питання мають вирішувати кафедри і викладачі в кожному конкретному випадку.

Семінари з нового матеріалу вимагають від студентів більшої наполегливості, самостійності. їх рекомендується проводити на старших курсах, коли студенти набули вже певного досвіду підготовки після прослухування лекцій до семінарських занять.

7. Семінарські заняття слід готувати і проводити відповідно до профілю факультету з тим, щоб наблизити вивчення даної дисципліни до майбутньої спеціальності студентів.

8. У процесі підготовки і проведення семінарських занять слід широко використовувати наочні посібники (карти, схеми, картини) і технічні засоби навчання (кіно, телебачення, проекційну і звукову відтворюючу апаратуру, екскурсії в музеї й на виставки, на підприємства і будови, зустрічі з ветеранами праці і війни, вченими тощо).

9. Слід більше звертати увагу на організацію і методику проведення семінарських занять — вести систематичний облік відвідування студентами занять, їхніх виступів і участі в обговоренні питань семінару, широко використовувати диспути, обов'язково переглядати конспекти і тексти виступів, коментувати виступи і оцінювати знання студентів.

Звичайно в проведенні семінарських занять не повинно бути шаблону і трафарету. Студенти і викладачі мають працювати творчо, як це радить педагогічна наука.

Використана література:

1. А.Д. Бондар Семінарські заняття у вищій школі / Видавниче об'єднання "Вища школа", Київ, 1974, 80 ст.

2. Грищенко М. М. Дидактичні поради молодому викладачеві. К, «Вища школа», 1973.





Реферат на тему: Організація і методика проведення семінарських занять (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.