Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Педагогіка

Методологічні та соціологічні передумови естетичного виховання у вищій школі УРСР (реферат)

У радянський період, коли Програмою партії поставлено завдання з естетичного виховання радянського народу, особливого значення набувало побудова єдиної, цілісної, яка б охоплювала всі вікові групи та періоди соціалізації, теорії естетичного виховання.

Створення такої теорії можливе була лише на основі попередньої розробки, а потім синтезу окремих її підсистем, ланок.

Проте, перш ніж говорити про естетичне виховання, потрібно чіткіше окреслити деякі особливості педагогічної ситуації, педагогічного процесу для тих груп виховуваних, які перебувають вже за межами середньої школи.

Середня радянська школа в силу принципу всеобучу готувала своїх вихованців до життя без конкретизації їхніх майбутніх соціальних ролей, обов'язків. В основі шкільного виховання лежало врахування вікових особливостей дітей. Ситуація суттєво міняється, коли об'єктом навчання і виховання виступають дорослі, які мають певне соціальне становище і функції в суспільстві. Тут необхідно враховувати не стільки вікові, скільки соціальні та соціально-психологічні особливості виховуваних, особливості пізнання і ставлення до світу, систему потреб та інтересів, зміст їхньої професійної та соціальної діяльності. В цій площині і відбувається активна взаємодія педагогіки та соціології виховання.

У студентстві, як об'єкті виховання, специфічно збігаються вікові (другий період юності, 18—25 років), соціальні та соціально-психологічні риси його як соціальної групи.

Зміст суспільного виховання щодо студентства виражається в підготовці даної соціальної групи до виконання в суспільстві соціальних функцій інтелігенції, однією із яких є функція культурно-виховна.

Підготовка до культурно-виховної функції має різну міру актуальності для різних груп інтелігенції, але не викликає сумніву її обов'язковість і необхідність.

У період комуністичного будівництва роль культурно-виховної функції інтелігенції зростала у зв'язку з її участю у вихованні нової людини, дальшому вдосконаленні виробничих відносин, у ліквідації суттєвих відмінностей між містом і селом, між розумовою і фізичною працею, у зв'язку з підвищенням культурно-технічного й освітнього рівня трудящих, поліпшенням підготовки кваліфікованих кадрів робітників і спеціалістів.

У зв'язку з цим підготовка студентства до виконання в майбутньому культурно-виховної функції інтелігенції набувала соціально необхідного характеру.

Одне із центральних місць у підготовці студентства до культурно-виховної діяльності посідала естетична підготовка, ідейно-естетичне виховання, яке набувало нової суспільної актуальності у зв'язку із застосуванням технічної естетики, зростанням її впливу на виробництво, на всебічність розвитку особистості працівників.

Тому естетичне виховання є необхідним засобом всебічного розвитку особистості, без якого неможливе повноцінне виконання нею соціальних функцій.

У зв'язку з цим уточнюються цільова функція, завдання та специфічність естетичного виховання у вищій школі, яке носить не просвітительський, загальний (як у середній школі), а конкретний, соціально спрямований, диференційований характер.

Соціально недиференційоване, просвітительське розуміння естетичного виховання все ще має місце і утруднює науково обгрунтовану постановку естетичного виховання у вищій школі. Часто такий підхід виходить з найзагальніших завдань ідейно-гуманістичного, всебічного розвитку особистості і цим обмежується. Але це загальне, вірно поставлене, завдання повинно розв'язуватися специфічно, конкретно, на основі розвитку сучасного соціального типу особистості студента, шляхом розвитку соціальних якостей майбутнього інтелігента, до яких і відносяться соціально-естетичні здібності, потреби тощо.

Одним із головних завдань вищої школи в зв'язку з «інформаційним вибухом», ускладненням соціальних завдань, підвищенням ефективності вищої освіти є розвиток творчих здібностей студентів, наукового і практичного видів мислення, які, як відомо, активно стимулюються естетичною сферою, мистецтвом.

Звідси витікає, що певною мірою зміст естетичного виховання студентів та його вплив на особистість може бути встановлений при розгляданні його в системі та взаємному зв'язку з іншими видами виховання (розумове, трудове, моральне та ін.). Проте ця тема ще чекає свого дослідника, а тут ми зупинимось на соціологічних аспектах, передумовах в основному художнього виховання студентів.

З раніше розглянутого ясно, що у виховній роботі в вищій школі ми повинні акцентувати не стільки на вікових особливостях виховуваних (хоч вони теж мають місце), скільки на соціальних та соціально-психологічних особливостях становлення і розвитку студентства.

Виховні зусилля повинні конкретизуватись відповідно до тих етапів суспільного становлення, соціалізації, які проходить студентство у вузі і частково після його закінчення. Специфічною для студентства є подвійна соціалізація. Умовно її можна розбити на два періоди. Первинна соціалізація характеризується включенням молоді в систему вищої школи, освоєнням нею нового для неї соціального становища студента (І та частково II курси вузу). В цей період проходить активна перебудова всієї системи свідомості та буття особистості студента-новачка відповідно до нових умов, освоєння нових принципів навчання у вузі і притаманного йому способу життя, психології та ціннісних орієнтацій, формування нового динамічного стереотипу.

Вторинна соціалізація полягає в підготовці студентів до наступної, основної, соціальної ролі інтелігенції, до виконання соціальних функцій (однією з яких є культурно-виховна) та входження, «вростання» в нове соціальне становище після закінчення вузу.

Цим стадіям соціального становлення студентів відповідають певні рівні художньої соціалізації, певні особливості розвитку художньої свідомості. Слід зауважити, що предметом естетичного виховання ми вважаємо формування естетичного ставлення до дійсності. Через визначення специфіки естетичного ставлення (як виду соціальних відносин) соціальних груп, класів можна скласти програму його спрямованого формування. В широкому розумінні становлення естетичного ставлення є по суті процес естетичної або художньої соціалізації певної групи виховуваних.

Відносно особливості даної групи художня соціалізація знаходить вираження в освоєнні естетичних потреб, норм, орієнтацій даного середовища, нової художньої культури, включає в себе становлення і розвиток художньої свідомості.

Естетичне виховання розглядається нами як найбільш активний елемент естетичної соціалізації, який спрямовано, в певних суспільних цілях формує естетичну свідомість. У зв'язку з такою динамічною, інтегруючою роллю естетичного виховання в системі естетичної соціалізації його слід, мабуть, розглядати як центральну, стрижньову ланку, що завершує весь процес, надає йому закінченості і визначеності.

У художню соціалізацію першого рівня входить і включення в нове художнє середовище, освоєння певного рівня, стандарту художньої культури, і набуття нових художніх потреб, притаманних студентству. На другому рівні художньої соціалізації розв'язується питання розвитку художньої свідомості студентів до рівня інтелігенції, яка є ідеальною моделлю для студентства. Міра і характер художньої соціалізації суттєво впливає на успішність соціального розвитку студента.

Естетичне виховання набуває певної визначеності та соціальної конкретності, коли виходить з об'єктивних стадій соціального та естетичного розвитку студентів, відповідно до яких повинні змінюватись засоби, зміст та форми естетичного виховання.

Проте естетичне виховання не може бути єдиним для всіх груп студентів, бо існують значні відмінності в соціальному походженні, діяльності, яку студенти будуть виконувати після закінчення вузу (інтелігенція технічна, гуманітарна, сфера обслуговування, управління та інші). Тому об'єктивно зміст естетичного виховання повинен бути різним або, точніше, особливим залежно від специфічності культурно-виховної естетичної діяльності окремих груп інтелігенції, а це робить необхідним розробку кількох варіантів естетичного виховання (для педагогічних, технічних та інших вузів).

У зв'язку з цим треба враховувати особливості соціалізації першого і другого порядку в вузах різного типу та спрямованості. До того ж існує різноманітність контингенту самого студентства у вузах різного профілю та типу залежно від соціального походження, виду закінченої школи, соціально-культурного середовища тощо. Наприклад, комплектування сільськогосподарського інституту має свої особливості на відміну від консерваторії. Ці відмінності значно впливають на диференціацію студентства в естетичному відношенні, на процес первинної художньої соціалізації.

Так, на І—II курсах відбувається складна взаємодія, зіткнення особливостей культури, психології студентів різного соціального походження; результатом цих процесів є синтез ціннісних орієнтацій, соціально-культурне збагачення, зрощення соціально різнорідних елементів художньої культури і становлення однорідної культури майбутньої інтелігенції.

Соціальна різнорідність, багатоплановість об'єкта виховання (студентства) робить необхідним особливо тісний зв'язок педагогіки та соціології вищої школи, створення відповідних соціологічних передумов для виховної роботи. Один із шляхів до цього ми вбачаємо в конкретному соціально-естетичному дослідженні рівня художньої свідомості, інтересів, форм контакту студентів з мистецтвом, що має створити необхідні передумови для теорії і практики естетичного виховання.

Разом з тим система естетичного виховання повинна виходити не тільки із соціологічних передумов і врахування художніх особливостей виховуваних, а й з логіки розвитку мистецтва, специфіки побутування мистецтва в даний період в даному середовищі.

У зв'язку з розвитком науково-технічної революції, ростом інформації, певною «технізацією» суспільства у значної частини молоді спостерігається тенденція до однобічного розвитку, певна недооцінка мистецтва або споживацьке ставлення до нього, певна «всеядність», яка стає загрозливою внаслідок недостатньо розвинених критеріїв вибору та орієнтації в світі художніх цінностей. Нерідко маємо ситуацію, коли людину оточують шедеври мистецтва, а вона глуха до них, не відчуває жодної потреби в них. Тому важливою проблемою естетичного виховання є розвиток художньої культури, смаків, активності особистості в освоєнні мистецтва, пробудження і виховання художніх потреб як джерела активності людини в естетичній сфері.

Великої актуальності і значення для теорії і практики естетичного виховання набуває вивчення процесу наближення, зв'язку людей з художніми творами, шляхів та засобів реалізації художніх потреб у конкретному соціально-культурному середовищі, визначення особливостей художньої свідомості виховуваних.

Нами було зроблено спробу теоретичного та емпіричного вивчення цих проблем у системі, яка охоплює реальне функціонування мистецтва: художнє виробництво — художня потреба — художнє споживання (сприймання, освоєння). Вивчалися художні потреби, погляди, смаки студентів у Запоріжжі, Горлівці, Дніпропетровську.

Визначення специфічності, змісту та форм естетичного виховання у вищій школі можливе в результаті виявлення генетичного зв'язку з попереднім, шкільним періодом формування естетичної свідомості, від якого значною мірою залежить її теперішній стан.

Фактори, які впливають на естетичний розвиток школяра та студента, умовно можна розділити на такі групи: 1. Вертикальні фактори офіціального характеру (учитель в школі, викладач у вузі). 2. Горизонтальні діючі фактори неофіційного характеру, яким властива значна частка міжособової комунікації — сім'я (з елементами офіційного впливу), товариші по школі, товариші по вузу. 3. Суспільне культурно-художнє середовище (книги, відвідування кіно, театрів, музеїв, лекцій) як фактор самовиховання особистості.

Роль цих факторів визначалась оцінкою студентів. Виявилось, що у шкільний період за значущістю перше місце посідають вертикальні, офіціальні фактори впливу (вчителі — 1,69 та рідні — 1,54), потім ідуть горизонтальні фактори, неофіціальний вплив (товариші по школі — 0,74)'.

Вузівський період характеризується скороченням дидактичних каналів впливу і різким зростанням ролі неофіціальної комунікації, сфери спілкування з однолітками, у яких порівняно близькі професійні інтереси і здібності (друге місце з високим рівнем значущості; на першому місці стоїть «розвиток шляхом самостійних занять», на третьому місці «відвідування кіно, концертів», тобто вплив середовища). Викладачі ж вузів, на думку студентів, мають порівняно незначний вплив на їхній художній розвиток (майже вдвоє менший, ніж студенти-товариші), хоч, здавалось би, в інформаційному та виховному відношенні повинно бути навпаки.

Вивчення нами художніх потреб викладачів (головним чином спеціальних кафедр) методом інтерв'ю та моментних спостережень у «пограничній» ситуації одразу ж після відпустки і напередодні занять (кінець серпня 1968 року) дало такі результати. Викладачі прочитують три художні книги і журнали за 60 днів відпустки. Продовжують читати художню літературу лише 36% викладачів. Низький інтерес викладачів до літератури і мистецтва, естетики (40% читаючих) призводить до того, що лише незначна частина викладачів знайома з важливими напрямами в мистецтві. За таких умов роль викладача — центральної фігури виховного процесу — не може, звичайно, відповідати високим вимогам естетичного виховання студентів.

Необхідно розглянути також вихідну педагогічну ситуацію та стан художньої свідомості студентів. Насамперед слід звернути увагу на відсутність наступності в естетичному вихованні в середній і вищій школах. Це призводить до того, що недостатньо сформовані художні потреби випускників продовжують розвиватись у вищій школі стихійно, без необхідного спрямування. Система художніх потреб у видах мистецтва формується в середній школі однобічно, в основному вона обмежена художньою літературою. У вузі цю однобічність ліквідувати важко через недостатність художнього розвитку, відсутність у студентів навичок сприймання і художнього досвіду; адже без певної підготовки неможливо включати в світ особистості інші види мистецтва, наприклад живопис, класичну музику, театр. Потреб у цьому студенти не відчувають, вони охочіше користуються більш доступними формами (кіно, телебаченням, легкою музикою).

Наше вивчення показало, що хоча студенти і виявили деяку обізнаність, наприклад, з критеріями оцінки художнього твору, проте важливіші поняття естетики і літературознавства засвоєні ними в школі дуже поверхово і недостатньо. Так, експеримент по визначенню таких важливіших понять, як «художній образ», «натуралізм у мистецтві», «реалізм у мистецтві», показав, що 45,3% студентів взагалі не змогли відповісти на поставлені питання, а багато хто дав відповіді неправильні. «Натуралізм у мистецтві» змогли правильно визначити лише 8,8% студентів. Враховуючи поширення розважального мистецтва (деякі фільми західного кіно та й не тільки західного), невміння розчленувати натуралізм і реалізм створює небезпеку впливу натуралізму, сприяє проникненню ворожих нам ідей. Протистояти цьому впливові можна лише розвиваючи передові ідейно-естетичні погляди.

Художні ж поняття, одержані в школі, не тільки не закріплюються, але значною мірою «розпадаються», втрачають свою якісну визначеність, а тому не можуть служити достатнім орієнтиром художньої потреби.

Разом з тим у вищій школі немає достатньо обгрунтованої системи естетичного виховання. Сучасна практика характеризується лише читанням курсу естетики (переважно в університетах і педінститутах), у значній частині вузів — факультативно, розвитком художньої самодіяльності, проведенням ряду культурних заходів. Соціальні цілі естетичного виховання студентів можуть бути досягнуті в результаті обов'язкової навчально-виховної роботи. Цій роботі повинен передувати період введення студентів у культурно-художнє середовище. Це необхідно тому, що в усіх елементах художньої свідомості студентів виявляється певне протиріччя між художньою потребою та формою її реалізації, що виражається в невідповідності між структурою потреби та споживанням. Наприклад, 83,6% студентів заявили, що вони люблять читати російську класичну літературу, а насправді в їх реальному читанні даний вид літератури посідає лише 9,6%- Такі розриви більшою або меншою мірою помічаються в деяких інших елементах художньої свідомості студентів і дозволяють побудувати конкретну програму не тільки «вирівнювання» реалізації до висоти потреб, а й розвитку самих потреб.

До таких «розривів» між потребою та реалізацією призводить недостатнє освоєння студентами місцевого культурно-художнього середовища. Наприклад, головним джерелом одержання книг є взаємообмін, міжособова комунікація — 84,7% з самим високим коефіцієнтом значущості (2,69), та тільки 48,3% студентів при коефіцієнті значущості 1,71 беруть книжки у вузівській бібліотеці; в обласній же бібліотеці — 5,7% при коефіцієнті значущості 0,22. Кінець кінцем такий спосіб задоволення потреби продовжує стихію, посилює вплив випадковості та моди. І далі. Місцевий художній музей Дніпропетровська, який має чудові твори мистецтва, відвідало тільки 37,7% студентів. Як показало наше дослідження, досить значна частина студентів тільки тому не відвідала музей, що не знала про його існування.

У деяких студентів складається зневажливе ставлення до художніх можливостей місцевого середовища, яке породжується, по суті справи, недостатнім знайомством з цим середовищем, невиправданим максималізмом вимог.

Естетичне виховання у навчальному процесі вузу починається по суті на II—III курсі з читання естетики (якщо вона взагалі читається). Тим часом І курс залишається періодом стихійного, неспрямованого розвитку, хоч у цей час активно відбувається формування нової системи художніх потреб, перший етап соціалізації студента. Тому на І курсі необхідний період більш глибокого чуттєвого знайомства і пізнання мистецтва; цей період повинен спрямовуватися невеликим курсом мистецтвознавства з елементами естетики, його призначенням є розширення і поглиблення системи художніх потреб шляхом вивчення студентами малоосвоєних видів мистецтва (музика, балет, живопис тощо), основних понять мистецтвознавства.

Даний курс більш як наполовину повинен складатись із специфічних практичних занять, на яких студенти навчаються сприймати твори мистецтва, а потім їх глибоко і всебічно аналізувати на основі раніше одержаних теоретичних знань. Такий спосіб дозволяє розширити коло теоретичних уявлень і найголовніше — поглибити чуттєвий контакт з мистецтвом, художній досвід виховує культуру художнього сприймання.

У процесі роботи з першокурсниками необхідно показувати, як теоретичні поняття та художні напрями «виростають» з художнього життя. По суті, рух від безпосередніх художніх цінностей до їх теоретичного осмислення протидіє догматичному, бездумному зазубрюванню теоретичних положень, дає змогу зробити художню оцінку теоретично конкретною.

Освоєння теоретичних знань через досвід спілкування з мистецтвом допомагає ввести теоретичні знання в контекст духовного світу особистості, перетворити їх на справжні художні переконання.

Художні переконання, як усякі переконання, є своєрідною інтернаціоналізацією знань, відображенням ставлення особистості, створюють необхідну установку на поведінку, впливають на активність в естетичній сфері. Тому формування марксистських ідейно-художніх переконань є необхідною умовою виховання художніх потреб та ціннісних орієнтацій студентства.

У період навчальної діяльності слід створити умови для розгортання позанавчальної індивідуальної та суспільно-організаційної роботи. В індивідуальному плані (розвитку особистості) дуже важливо, щоб ввідний курс закінчувався засвоєнням принципів художнього самовиховання і самоосвіти, широким розгортанням художньої самодіяльності.

Розвинута художня самодіяльність (студентів і викладачів) як один із основних елементів художнього життя вузу вводить у коло сприймання нові художні цінності, певні художні норми, формує творчі здібності, загальну зацікавленість мистецтвом.

На основі зазначених елементів повинно розвиватись художнє життя вузу (поняття ще зовсім не розроблене в теорії естетичного виховання вищої школи). Художнє життя розвивається на основі зацікавленості мистецтвом як студентів, так і викладачів, їхньої спільної активності в сприйманні мистецтва, самодіяльній творчості, спілкуванні в зв'язку з мистецтвом.

Організуючим центром художнього життя має бути клуб ентузіастів, художня рада інституту, яка повинна координувати навчально-виховну та позавиховну роботу з естетичного виховання; контролювати взаємозв'язок естетичного та ідейно-морального виховання; керувати оформленням приміщень інституту, гуртожитків до свят, налагодити систему інформації про художнє життя країни, міста, вузу.

Такі художні ради вже є в ряді вузів і узагальнення їх досвіду було б дуже корисне.

Важливе значення в естетичному вихованні має визначення тих труднощів, які зустрічають студенти в реалізації своїх художніх потреб. Матеріали нашого дослідження свідчать про такі фактори (вони об'єднані в групи за своєю значущістю): 1. Група самого високого рівня: нестача вільного часу. 2. Група високого рівня: а) важко дістати потрібні книги, пластинки тощо; б) нестача матеріальних засобів. 3. Група середнього рівня: а) немає можливості користуватися телевізором, радіоприймачем; б) погана організація культурного обслуговування в місті, вузі, гуртожитку; в) важко купити білети; г) нестача знань.

На основі цих даних було складено цілу програму конкретної організаторської та виховної роботи, яка допомагає підготувати місцеве художнє середовище, побут відповідно до рівня художніх потреб студентів.

Теоретичний курс естетики доцільно ввести на III— IV курсах (після курсу філософії). Він буде ефективним, якщо йому передує описаний підготовчий період, що охоплює первинну художню соціалізацію студентства і здійснює наступність в естетичному вихованні між школою та вузом.

Даний курс повинен розвивати у студентів здатність знаходити прекрасне в навколишній дійсності та вносити естетичне начало в ту сферу діяльності, де фахівець працюватиме після закінчення вузу. Цей другий етап соціалізації студентства в художній сфері є за змістом безпосередньою підготовкою студентства до виконання в суспільстві культурно-виховної функції інтелігенції, відповідно до специфіки її діяльності.

Для виконання даної функції всі студенти повинні мати певні знання та навички. Найважливіші з них, на нашу думку, такі: 1. Осмислення своїх функцій у суспільстві, ідейно-моральної відповідальності перед народом у виконанні культурно-виховної функції. Цей пункт повинен бути предметом особливої уваги в художніх вузах у процесі викладання курсу естетики і проведенні всієї ідейно-виховної роботи. 2. Розвиток художніх потреб на рівні активного перетворення дійсності (самодіяльна творчість, естетичний елемент у праці та побуті). 3. Навички організації художнього життя в тому середовищі, в якому буде працювати майбутній спеціаліст. 4. Навички впровадження художнього начала у виробництво. 5. Уміння використовувати мистецтво у виховних цілях, особливо в галузі ідейно-моральній.

Дані якості повинні закріплюватись і розвиватись у процесі культурно-освітньої діяльності студентів в вузі, в період третього трудового семестру. Особливо ж треба підкреслити необхідність такої діяльності як обов'язкового елемента в системі виробничої та навчальної практики студентів.

Така робота вже провадиться в ряді вузів, але ще не має достатньої теоретичної обгрунтованості. В цілому треба зауважити, що питання естетичного виховання стоять досить гостро і вимагають розв'язання не тільки в технічних вузах, а й у педагогічних.

Разом з тим різна професійно-функціональна спрямованість окремих груп студентства як майбутньої інтелігенції обумовлює необхідність чіткої диференціації програм естетичного виховання. Така диференціація має досить принциповий характер і поширюється не тільки на зміст і завдання естетичного виховання цих груп студентів, а й на методи і засоби.

У цій ситуації особливу цінність має методологічний та соціальний підходи, опис необхідних передумов, узагальнень, з яких і повинні виростати підсистеми естетичного виховання студентів вузів технічних, педагогічних та ін. Вихідною ж для окремих видів виховання має бути перспективна ідеальна модель певного типу спеціаліста-інтелігента.

Використана література:

Естетичне виховання у вищих навчальних закладах / Авт. кол.: І.А.Зязюн та ін.; Редкол.: В.Ф.Передерій (відп. ред.), В.О.Кудін … І.А.Зязюн та ін. – К.: Вища шк., 1976. – 207 с.





Реферат на тему: Методологічні та соціологічні передумови естетичного виховання у вищій школі УРСР (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.