Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Педагогіка

Методи заохочення і покарання (реферат)

Методи заохочення і покарання з метою виховання також відомі. Застосовуються вони державними органами, громадськими організаціями і на виробництві. Увійшли вони і в систему виховання у сучасних школах і вузах.

Наші заохочення чи покарання спрямовані на підтримку особи, є виявом турботи про неї. Заохоченнями ми схвалюємо і підтримуємо заслуги людини перед суспільством, а покаранням засуджуємо аморальні дії та вчинки і караємо, щоб допомогти людині позбавитись негативного, стати повноцінною особою.

Наші заохочення і покарання не принижують гідності студента, а направлені на його виховання.

Ми не говоримо, що покараннями слід захоплюватись. Засіб цей винятковий і краще б ним не користуватись. Проте ми бачимо, що в тих випадках, коли обставини вимагають стягнення, ухилятись від нього педагогічно недоцільно. Те ж саме слід сказати і про заохочення: хоч вони і сприймаються з приємністю, але педагогічна їх ефективність втрачається, якщо ними безпідставно захоплюються. «Щедрість» у заохоченнях не менш шкідлива, ніж надмірність у покараннях.

Тепер про педагогіку застосування цих методів. Заохочення тільки тоді педагогічно виправдане, коли воно є виразом оцінки нових досягнень у навчанні, науковій роботі чи в громадській діяльності. Якщо ж у студента нічого нового немає, то заохочення було б не логічним, а педагогічно небезпечним, бо студент привчатиметься до заохочення, знаючи, що воно незаслужене. Численні спостереження показують, що будь-яке заохочення — велике чи мале — приносить студентові моральне задоволення, окрилює його, якщо він упевнений у його справедливості. В цьому й полягає педагогічний ефект заохочення, а незаслужене заохочення дезорієнтує студента ідейно і морально.

Ще більш складною є педагогіка покарань. Студентові не легко зрозуміти і належно сприйняти покарання. А виховує воно тільки тоді, коли він зрозумів його і свою провину, мотиви тих, хто наклав на нього стягнення. Емоційно покарання може бути і неприємним, але у свідомості воно виправдовується. Розуміння справедливості покарання є передумовою правильної оцінки своєї провини. В такому випадку є підстави розраховувати на виховний ефект покарання. Але, коли студент вважає покарання несправедливим (хоч об'єктивно воно може бути справедливим), його ставлення до своїх дій залишається незмінним, — виховання не відбувається. А буває і так, що покарання погіршує поведінку студента, загострює стосунки з тими, хто наклав стягнення. Один конфлікт викликав другий (А. С. Макаренко).

Конкретні методи заохочень і покарань, що вживаються у вищій школі, відомі. Серед них ті, що використовує адміністрація вузу і факультету, а потім громадські організації та колективи студентів. Спостереження свідчать про те, що найбільшу педагогічну цінність мають ті заохочення і покарання, що походять від викладачів і громадських організацій. Адміністративні заходи доцільні тоді, коли вони є офіційним оформленням покарання чи заохочення, запропонованого викладачами чи колективом студентів (громадськими організаціями). Наприклад, на подання колективу студентів або деканату наказом ректора оголошується подяка, або накладається стягнення.

Молодого викладача цікавлять головним чином заохочення і покарання, які виносить викладач. Офіційно визначених методів покарання чи заохочення у викладача немає. Оцінки знань для покарання або заохочення не використовуються, але викладачі мають у своєму розпорядженні досить гнучку методику заохочення і покарання в оціночно-словесній формі. Кожен викладач може заохотити студента на семінарі або на практичному занятті, в лабораторії чи на виробництві у словесній формі і цим самим підтримати його здобутки та нові досягнення. Поряд з оцінкою знань (у балах) ми у словесній формі відзначаємо етичну сторону діяльності студента.

У школі цей метод зветься «похвалою». Але у вищій школі шкільна похвала недоречна. Потрібна словесна оцінка конкретних зусиль і наслідків. Наприклад, зазначити, що студент повністю використав джерела і знайшов своєрідне тлумачення, або, що він використав вдалі приклади і факти. Такий метод заохочення в руках майстра-педагога перетворюється у дійовий засіб педагогічного керівництва діями студента в аудиторії та в самостійній роботі.

Мистецтво словесно-оціночного покарання також складне. Можна різкою безапеляційною заявою образити студента або і всю групу. А ще гірше — позбавити студента впевненості у своїх можливостях, створити психологічний тупик. На жаль, такі випадки ще зустрічаються. Викладач може і не помітити, як він своїм невдалим висловом поранив чутливу душу студента і позбавив його віри в себе.

Покарання викладачем мають бути об'єктивними і накладатись незалежно від особи. Великої шкоди вихованню завдає такий порядок, коли вчинків активіста або відмінника викладач не помічає, а деяких студентів, що набули репутацію «нестандартного», перетворюють на об'єкт щоденних покарань.

На закінчення звернемо увагу на тезу А. С. Макаренка, що вчитель не тільки має право, а й зобов'язаний накладати стягнення. Не будемо обговорювати цього питання стосовно до школи. Досвід вищої школи показує, що на покарання викладача не можна дивитись як на автоматичну дію. Не здав студент завдання в строк — роби йому зауваження і доповідай деканові, як про порушника учбової дисципліни. Усе дуже просто, і ніхто не скаже, що викладач не виконує своїх обов'язків, а насправді тут проявляється звичайна бездушність. Студент має більш чіткі індивідуальні особливості, ніж учень. І сам А. С. Макаренко вимагав урахування не тільки особливостей, але і стану учня. Ця вимога правильна і стосовно вищої школи.

Використана література:

І.І. Кобиляцький Методи навчально-виховної роботи у вищій школі (Для аспірантів і молодих викладачів вузів) / Видавництво Львівського університету, 1970, 200с.





Реферат на тему: Методи заохочення і покарання (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.