Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Педагогіка

Методи викладання і навчання у вищій школі (реферат)

Молодому викладачеві, яке б місце він не займав на кафедрі — асистента чи викладача, — за яким би фахом він не працював — хімічна технологія, іноземна мова чи політична економія, — доводиться починати з опанування методами проведення занять із студентами.

Адже важливою проблемою дидактики вищої школи є обгрунтування і розробка методів викладання і навчання студентів. У будь-якій сфері наукової діяльності особливе місце займає питання удосконалення методів праці. Експериментатори біологи або хіміки не можуть зробити й кроку без чітко опрацьованої методики досліду. Лікар обстежує пацієнта, керуючись науково обгрунтованою методикою. Сталевар плавить метал, суворо дотримуючись методики управління домною. Не знайдете ви жодної професії, яка б не передбачала оволодіння системою методів і прийомів роботи. А виховання людини, підготовка і формування фахівця у вищій школі хіба можливі без застосування ефективних і гнучких методів навчання і виховання? Хіба можна доцільно використати об'єктивні закономірності учбового процесу без досконалої методики?

Ставимо ми ці питання не з риторичних міркувань. У практиці вузівського викладання інколи бувають випадки нігілістичного ставлення до правильного добору методів навчання і необхідності їх творчого удосконалення. А інколи можна почути й таке: вуз не школа, як умію, так і викладаю, а студенти прийшли вчитись, так нехай працюють.

І в таких випадках уся недосконалість методики викладання важким тягарем лягає на плечі студентів. Відсутність педагогічної майстерності викладача повинна компенсуватись надмірною працею студента. А якщо він не встигає опрацьовувати необхідний матеріал, то без кінця звинувачують його, а не викладача. Студент, мовляв, не учень школи, дорослий уже, і він повинен все засвоїти самостійно.

Такі міркування помилкові. Їх помилковість легко довести, пославшись на досвід кращих педагогів вищої школи. В кожному вузі, на будь-якій кафедрі є багато досвідчених професорів, доцентів і викладачів, що творчо володіють методами викладання і, що особливо цінно, безперервно удосконалюють учбовий процес, шукають шляхів полегшення учбової праці студентів. Та й самі студенти цінують і поважають того педагога, який майстерно читає лекції, знаходить такі методи і прийоми викладання, що викликають у них радісне почуття задоволення від пізнання нового, що збагачують їх духовно.

Під час анкетного опитування студенти молодших і старших курсів університету на питання: «Якого викладача ви найбільш цінуєте?» відповіли: «Того, що вміє захопити наукою, розкрити її проблеми і призначення в житті, того, який турбується про студента».

Практика доводить, що по-справжньому володіти методами викладання може тільки викладач творчий, захоплений наукою. Немає досконалих методів викладання без дослідництва в науці. Проте буває й таке, що хороший молодий вчений добре зарекомендував себе в науці, але неспроможний вести учбовий процес з студентами, ухиляється від навчальних доручень. Або він не підготовлений педагогічно (частіше так і буває), або не має бажання бути педагогом (є і такі), або ж кафедра більше займається питаннями наукової роботи, а на педагогічний процес дивиться як на щось другорядне.

В теорії і практиці склалася думка, що саме ті методи викладання дійові, які дозволяють глибоко й переконливо розкрити наукову проблему, її закономірність, допомагають яскраво показати розвиток подій, а також дати переконливу перспективу розвитку питання, сприяють залученню студентів до активного процесу мислення. Таким чином, методи викладання в руках майстерного педагога виступають як засоби, за допомогою яких через предмет, що викладається, досягається глибокого впливу на свідомість і почуття студентів.

Шляхи такого впливу різні. Прямі — з боку викладача, опосередковані — через самостійну роботу студента. Але кожен з цих шляхів, будь-який метод стають ефективними лише в системі методів. Якщо лекції будуть читатись ізольовано від інших методів навчання, а практичні заняття проводитимуться незалежно від вивчення теорії, то дійовість системи навчального процесу буде порушена.

Які ж конкретні методи викладання і навчання студентів вищої школи зараз використовуються в практиці? Чи можна існуючі методи викладання і навчання визначити як певну систему, дати їм класифікацію? Так, можна. Вища школа нагромадила і практично випробувала велику кількість методів, яким можна дати таку класифікацію:

1. Методи, що забезпечують сприймання і засвоєння знань студентами. Це такі добре відомі методи, як лекції, самостійна робота студентів з книгою, спостереження за виробничими процесами, інструктаж керівника практики, консультації викладачів, слухання радіо, сприймання телепередач і т. ін.

2. Методи застосування знань і набуття умінь та навиків. Це — семінарські та практичні заняття, лабораторні роботи, контрольні завдання, тренувальні заняття з кабінеті програмованого навчання, праця на виробництві, в школі, клініці, проведення учбової і виробничої практики, курсові та дипломні роботи.

Зрозуміло, що цей поділ відносний. Методи першої групи не тільки дають можливість сприймати і засвоювати знання, формувати поняття, але й сприяють закріплюванню знань, набуттю інтелектуальних навиків. А свідоме і творче використання методів другої групи дозволяє студентові не тільки закріплювати знання і виробляти уміння і навики учбової та професійної діяльності, але й допомагають поглиблювати знання, діставати додаткові відомості. Таким чином, поділ методів викладання і навчання зроблено на підставі основних ознак: у першій групі — сприймання і засвоєння; у другій групі — застосування і закріплення.

Розглянутий поділ учбових методів повністю відповідає закономірностям навчального процесу. Осмислене сприймання матеріалу приводить до свідомого його засвоєння, доцільне застосування знань забезпечує їх закріплення, а на цій основі виробляються учбові та професійні навики і вміння. Ломка логіки учбового процесу штовхала б студента на шлях зазубрювання і механічного тренування.

Окремо слід сказати про допоміжні засоби навчання. До них ми відносимо застосування технічних засобів (інтернет, кіно, телебачення, радіо тощо) і програмоване навчання.

Досвід останніх років показує, що технічні засоби і програмоване навчання входять у дидактику вищої і середньої шкіл як найважливіші надбання науки і техніки. Їх уміле використання полегшує учбову працю студента і допомагає більш ефективно використати всю систему методів навчання. Тільки скептики, що не бажають завантажувати себе додатковими турботами, іронічно ставляться до програмованого навчання. Зрозуміло, що необхідно удосконалювати програмоване навчання: на ґрунтовній науково-технічній основі створювати ефективні машини і пристрої, уникати кустарщини, яка тільки дискредитує ідею програмованого навчання. Потрібні також ґрунтовні дидактичні дослідження основ програмованого навчання.

У загальному плані можна говорити, що методи викладання і навчання є засобами учбової діяльності викладачів і студентів, з допомогою яких у вищій школі формується молодий спеціаліст.

У шкільній педагогіці є інша класифікація методів викладання і навчання. Наприклад, методи навчання поділено так: словесні, наочні та практичні. Для характеристики окремих методів у вищій школі також вживається ця термінологія. Ми говоримо про методи словесні, наочні і т. п. Але принципову класифікацію методів навчання у вищій школі слід робити за їх функціональною ознакою. Для навчального процесу важливішим є не те — словесний чи наочний цей метод, а те, яку роль виконує він у загальному процесі викладання і навчання. Наприклад, основною ознакою вузівської лекції є не те, що це словесний метод (адже в лекції бувають і демонстрації дослідів, і застосовується наочність), а те, що з допомогою лекції забезпечується свідоме сприймання і засвоєння знань, лектор впливає на свідомість і почуття студента, формує його світогляд. Говорячи образно, важливі не форма чи колір приладу, а те, яку він операцію виконує.

Використання і застосування методів викладання і навчання — творчий процес. Молодому викладачеві й аспірантові слід мати на увазі, що викладання і навчання студентів не тільки складний, але й динамічний процес, і використання методів формування сучасної людини вимагає творчого підходу до кожного заняття.

Зрозуміло, що творчість викладача і діяльність кафедри зводяться не до того, щоб кожного року створювати нові методи. Це неможливо і нереально, бо вони виникають не так часто. Творчість і педагогічна майстерність полягає передусім у мистецтві застосування методів у конкретних умовах і для досягнення певної дидактичної мети. Наприклад, такий метод, як вузівська лекція, може бути застосований у сотнях варіантів. І кожен з них буде майстерним, але тільки в конкретних умовах. Кожен викладач може внести і вносить у лекції ті елементи, які характерні його стилю мислення і викладання. Також будь-який метод може бути використаний по-різному: в одному випадку студенти будуть задоволені, а в іншому — ні.

Водночас творче використання існуючих методів не виключає створення нових методів та прийомів викладання і навчання. Розвиток науки і техніки не тільки збагачує зміст учбового процесу, але й ставить викладача перед необхідністю пошуку нових методів, які відповідали б вимогам і можливостям науки. Прикладом цього є використання в навчанні кібернетики та розробка методів програмованого навчання.

Молодому викладачеві треба завжди мати на увазі, що творче збагачення дидактики і методів викладання можливе лише на основі ретельної та всебічної перевірки і випробування нових методів у різних умовах. Практика доводить, що новий, але ще не зовсім перевірений метод не може бути визнаний як метод, який слід запропонувати всім вузам і для викладання усіх наук.

І тому в методичній роботі найбільш важливим є правильний науковий підхід до оцінки нового методу. Буває інколи так, що яку-небудь модну новину намагаються подати як щось незвичайне, як універсальний метод. Так було із введенням лабораторно-бригадного методу і намаганням підмінити ним усе, що здобулося тривалим досвідом минулого. У деяких працях про програмоване навчання є елементи зневажливого ставлення до інших методів, які почали називати майже іронічно — традиційними. Ми не можемо формально відкидати старі методи тільки тому, що з'явились нові. Необхідна перевірка нових методів і творче переосмислення старих стосовно до останніх досягнень науки і техніки, із врахуванням корінних завдань вищої школи.

Що ж до універсалізації одного якого-небудь методу, то такий однобічний підхід не відповідає самій природі навчального процесу. Замінити, наприклад, самостійну роботу студента одними лекціями або підмінити звичайний учбовий процес тільки машинним навчанням неможливо. Досвід переконливо доводить, що тільки в системі різноманітних методів досягається максимальна ефективність викладання і навчання студентів. Різноманітність методів дозволяє повніше враховувати особливості науки, що вивчається (експериментальна, описова, технічна, гуманітарна, суспільна і т. п.), краще використати обладнання і технічні засоби, розв'язати відповідні дидактичні та виховні завдання кожної теми програми, доцільно сполучати опанування студентами теорією і практичними навиками.

Особливо важливим також є те, що тільки в системі методів вдається найбільш повно реалізувати спрямовуючу роль професорів і викладачів у навчанні та вихованні студентів. Найяскравішим доказом цієї тези є низька ефективність заочного навчання: тут руйнується система навчання і знижується роль викладача. Викладач тільки читає оглядові (скорочені) лекції та приймає екзамени. У багатьох випадках він постійно з групою не працює: на кожній сесії заочники зустрічають нових викладачів.

Психологією і педагогікою вже давно доведено, що різноманітність методів (у школі та вузі) повніше відповідає природі відчуттів і сприймань студента, дозволяє більш повно і точно розкрити властивості фактів і явищ, що вивчаються, і дає більше можливостей для творчої діяльності студентів в учбовому процесі.

Теорія пізнання чітко доводить нам, що для того, щоб дійсно знати предмет, треба охопити, вивчити всі його сторони, всі зв'язки і «опосереднення», брати предмет в йото розвитку. Різноманітність методів викладання і навчання дозволяє студентам досягти максимуму повноти і глибини пізнання.

Може виникнути запитання, чому один і той же метод у різних викладачів дає неоднакові наслідки. І чи можна це пояснити тим, що буває різний склад студентів або різні умови технічного забезпечення учбового процесу?

Рівень підготовки абітурієнтів у певній мірі впливає на учбовий процес. Тому й існує конкурсний відбір молоді до вузів.

Матеріально-технічну базу також слід збагачувати, бо навчальний процес відстане від розвитку науки і техніки. Все це правильно. Але правильно й те, що в однакових умовах викладачі однакової кваліфікації як вчені досягають різних учбових наслідків зі студентами. Відповідь знайти не важко.

Той метод викладання хороший, яким добре оволодів викладач, — говорить педагогічна мудрість стосовно вчителя школи. Це твердження буде правильним і для педагога вищої школи. У будь-якій справі потрібна професійна майстерність; особливо потрібна досконала майстерність у такому гнучкому процесі, як формування особи і підготовка фахівця у вищій школі. Варто тільки уточнити поняття «майстерність педагога»: що це таке — технічна виучка чи щось більше?

Педагогічну майстерність викладача вищої школи (вчителя теж) не можна ввести до технічної виучки. Учбовий процес динамічний за своєю суттю: розвивається наука, виникають і розв'язуються нові проблеми, збагачується педагогічний досвід, формується світогляд студентів.

Все це примушує педагога постійно вдосконалювати і збагачувати учбовий процес.

Зрозуміло також, що вдосконалення майстерності викладача передбачає передусім його творчу наукову діяльність. Майстерність викладача без творчості в науці неможлива. Майстерність без науки перероджується на ремісництво. Для молодого викладача застій у науці означав би перетворення його у ремісника як викладача і простого наставника як вихователя. Проте сучасний науковий кругозір, творчі пошуки в науці, знання закономірностей навчального процесу дають молодому викладачеві можливість оволодіти методами викладання так, що вони стають педагогічно ефективними і глибоко впливовими.

Молодий викладач вивчає педагогічний досвід інших працівників кафедри, факультету, знайомиться з передовим досвідом інших вузів. Потрібно лише уникати зовнішнього наслідування, не захоплюватись методичними дрібницями чужого досвіду — просте запозичення, копіювання не збагачує майстерності молодого педагога.

А як же вивчати досвід інших, на що треба звертати увагу?

В кожному досвіді є головна ідея, стиль викладання, система роботи із студентами. У досвіді визнаного фахівця чи колективу кафедри ми знаходимо педагогічні задуми, перспективні накреслення, яким підкорені окремі методичні заходи та дії викладачів і кафедри. І якщо той, хто вивчає досвід, не зрозуміє головного у цьому досвіді, а обмежить себе тим, що перепише, наприклад, плани лекцій чи семінарів або візьме приклади задач, наочні посібники і т. п., не ознайомиться із системою і труднощами роботи і методами їх подолання (і в кращому досвіді є недоліки), то користі від такого «вивчення» буде дуже мало.

І, нарешті, ще одне зауваження. Вивчення досвіду інших і свого любимого вчителя не означає втрати свого «я». І за ідеєю, і практично учень має перевершити вчителя, але коли цей рівень і не буде досягнутим, то цілком можливо й потрібно виробити власний стиль викладання. У кожного молодого викладача індивідуальні викладацькі риси легко помітити, особливо в людини творчої, схильної шукати, досліджувати. Індивідуальний стиль молодого педагога зумовлюється особливостями його мислення, рисами характеру, напрямком і глибиною наукових інтересів, виробленими звичками, загальною культурою, любов'ю до педагогічної професії, моральними та ідейними якостями. Тому він повинен оволодівати передовим досвідом, вивчати досвід свого вчителя, товариша, удосконалювати свій хист педагога та використовувати чужі педагогічні ідеї й принципи у своїй педагогічній системі.

Ми говоримо про методи викладання і навчання як про засоби освітньої підготовки студентів, проте молодому викладачеві не слід забувати, що навчання і виховання студентів неподільні. Кожен метод, вміло застосований викладачем у навчальному процесі, виконує не тільки навчальну, але й виховну функцію. Досвід доводить, що через викладання відбувається глибокий вплив викладача на психологію студента. Ідейна і наукова направленість лекції чи іншого заняття, позиція викладача, його підхід до розв'язання і розкриття складних питань науки і суспільного життя — все це впливає на формування у студентів відповідних понять і уявлень, спрямовує їх думку і почуття у подальшій самостійній роботі.

Виховна сила вузівського викладання зумовлена також тим, що у вищій школі, на відміну від загальноосвітньої школи, студенти вивчають науку у її розвитку, оволодівають лабораторією наукового мислення, технікою експерименту, знайомляться з організацією досліджень. А це дозволяє глибоко проникати у методологію науки, оволодівати її закономірностями. Таким чином, наука в умовах вузівського навчання стає важливим фактором формування студента.

У зв'язку з цим відзначимо, що в практиці вузів часто недооцінюють виховні можливості навчання. Говорять лише про виховну роль суспільних чи гуманітарних наук. Навіть є такий поділ наук — ідеологічні й інші науки. Не заперечуючи провідної ролі суспільних наук у вихованні студентів, ми повинні рішуче наголосити на тому, що немає в навчальному плані наук, котрі не виховували б студента, а тому немає жодної кафедри і викладача, які б не вносили своєї частки у складний процес всебічного виховання фахівця у вищій школі. Все буде залежати від того, як зуміє викладач використати виховні можливості своєї науки, чи зможе він навчальні методи перетворити на методи всебічного впливу на студента.

Оволодіння методами навчального процесу вищої школи це не технічна справа, а глибоко педагогічна. Потрібні знання вікових особливостей студента, його психології, оволодіння закономірностями навчального процесу і формування особи фахівця. Лише на цій основі і в поєднанні з творчістю у науці можна оволодіти педагогічною майстерністю.

Використана література:

1. І.І. Кобиляцький Методи навчально-виховної роботи у вищій школі (Для аспірантів і молодих викладачів вузів) / Видавництво Львівського університету, 1970, 200с.

2. С. И. Зиновьев, Учебный процесс в советской высшей школе, «Высшая школа», М., 1968.





Реферат на тему: Методи викладання і навчання у вищій школі (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.