Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Педагогіка

Методи самовиховання (реферат)

Якщо студент є активним учасником учбового процесу і наукової роботи у вузі та діяльним членом колективу, то чи можна сказати, що він увесь час знаходиться тільки під впливом постійних виховних дій викладачів, суспільства і не ставить перед собою виховних завдань самостійно. Під час опитування студентів ми ставили перед ними запитання, чи намічають вони собі виховну мету і як її досягають.

Відповіді показують, що учбову і учбово-практичну мету ставить перед собою кожен студент. Частина з них постійно працює та досягає мети. В інших учбова мета маячить, як щось далеке, але студентові відомо, куди він іде. Коли ж взяти виховні завдання, то не кожен студент знає, що йому потрібно. У деяких відповідях говориться, що із них готують фахівців, і вони такими будуть. Ці студенти думають про знання, професію, а не про ідейні чи моральні надбання. Такі студенти перетворюються лише на об'єкт виховання, не роблять осмислених зусиль зі свого боку, щоб досягти якихось виховних якостей. Інша частина студентів повідомляє, що ставлять перед собою виховні завдання загального характеру, або планують добути конкретні якості тощо. Частина з цих студентів ставлять перед собою виховну мету професійного характеру.

Описані дві групи студентів неоднакові. Близько 30% студентів не ставлять перед собою ніяких виховних завдань. Решта свідомо ставлять перед собою виховні завдання й намагаються досягти їх методом самовиховання.

Розглянемо педагогічну суть проблеми самовиховання. Насамперед треба з'ясувати, за яких обставин можливе активне самовиховання. Досвід переконує, що виховне завдання ставлять перед собою ті студенти, котрі добре уявляють, яким має бути ідейно-політичне і моральне обличчя фахівця, а також здатні критично оцінювати свої риси. Невдоволення собою часто стає стимулом в активному прагненні домогтися задуманих змін у своєму вихованні. Верхогляди і ті, що перебувають у блаженній ілюзії власної досконалості, не здатні поставити перед собою виховних завдань, не йдуть на активне самовиховання, ті, що не розраховують на більше, що дає їм навчання, а також і ті, що слабкі характером, безвольні, хоч і бачать свої недоліки, але не знають, як можна досягти кращого, як мобілізувати свої зусилля.

Нездатні на самовиховання і ті студенти, яких безпринципно захвалюють і некритично ставляться до слабин у їх характері та поглядах. Штучно створений кумир підноситься у своїй зарозумілості, а потім, коли ставлення до нього змінюється, починає розуміти, що йому потрібно не тільки вчитись, а ще й подумати про недоліки у своєму вихованні.

Ми не будемо розглядати окрему методику заохочення зусиль студентів на самовиховання. Звернемо лише увагу на деякі загальні методи, що виправдовують себе на практиці.

Насамперед про добре відомий метод — критика в колективі. Педагогіка його така. Критика тоді виховує студента і спонукає на самовиховання (і самоперевиховання), коли вона щира і справедлива і грунтується на повазі до особи студента. Критика як намагання принизити студента приносить шкоду вихованню. Доброю ознакою здатності на самовиховання є самокритика. Ідейно і психологічно ця якість студента означає, що він не тільки вміє правильно сприйняти критику, а й готовий до самооцінки власних дій та поглядів.

Впливовими бувають поради студентові домогтися певних змін у своєму характері чи діях. Сприймають студенти і керуються ними, коли вони запропоновані з добрих намірів і авторитетним викладачем.

До окремих методів стимулювання зусиль на самовиховання слід віднести постанови громадських організацій і студентського колективу, що зобов'язують його переоцінити свої дії чи ставлення. Цій же меті служать заохочення і покарання, які вживаються громадськими організаціями, колективом і адміністративними особами.

Гнучкою буває методика спонукання на самовиховання в учбовому процесі та в науковій роботі, особливо у здійсненні керівництва самостійною роботою, курсовими і дипломними роботами, в лабораторії, на виробничій і педагогічній практиках. Тут можна знайти багато прикладів, коли викладачеві вдається поставити студента перед необхідністю виконання завдань. Важливо тільки не забувати, що голий примус, хоч і досягає прямої мети — студент виконує завдання, ще не виховує таких рис, як наполегливість, відповідальність і зацікавленість наслідками, які характеризують студента дійового, здатного до самовиховання.

В учбовому процесі особливо слід виділити облік і оцінку знань як метод стимулювання активності у самовихованні. Вміле розв'язання цієї проблеми ставить студента перед необхідністю усувати прогалини в знаннях, читати літературу, шукати матеріали.

Існує думка, що тільки сильна особа здатна поставити перед собою чіткі завдання і досягти їх. Так, квола особа не здатна на самостійність. Проте, коли розглядати це питання з погляду педагогіки, то ми повинні рахуватись з тим, що сильна особа не народжується такою, а вона виховується. І цей процес виховання не закінчується у школі. Діяльна особа фахівця формується через виховання у вузі, а потім у практичній діяльності. Умови студентського навчання і громадського життя у вищій школі дають нам змогу ставити питання про самовиховання як про один з методів виховання діяльного і цілеспрямованого фахівця. Самі студенти бачать ці можливості. Гнучкою і обережною має бути наша методика, бо психологія студента складна і суттєвою рисою її є здатність на рішучі дії, зумовлені внутрішніми стимулами.

Використана література:

І.І. Кобиляцький Методи навчально-виховної роботи у вищій школі (Для аспірантів і молодих викладачів вузів) / Видавництво Львівського університету, 1970, 200с.





Реферат на тему: Методи самовиховання (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.