Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Педагогіка

Лекція як основна форма навчання студентів (реферат)

Зміст

1. Роль, місце і значення лекції у вищій школі

2. Зміст і структура лекції

3. Методика побудови і читання лекції з фізики

Використана література

1. Роль, місце і значення лекції у вищій школі

Слово «лекція» походить від латинського lectio — читання. В середні віки і навіть у XIX ст. лекції поряд з диспутами відігравали головну роль у передачі слухачам знань. Практичні і лабораторні заняття завойовують право на існування лише в кінці XIX — на початку XX ст.

Заслуговує на увагу оцінка лекційного методу викладання визначними дореволюційними вченими. Так, М. В. Ломоносов першим з російських вчених визначив характер лекційного викладання, поєднавши його з дослідами, з навчальними дослідженнями. Завершенням читання курсу в нього служила дослідницька робота студентів. Ломоносов зробив величезний вплив на постановку викладання в університетах, а потім і в вищих технічних навчальних закладах.

На початку XIX ст. лекції зайняли провідне положення в системі вищої освіти завдяки появі серед вчених видатних майстрів лекційного слова. Особливо велику роль у зміцненні значення лекції як методу викладання відіграли М. В. Остроградський і Т. Н. Грановський. До своїх лекцій Остроградський підходив вдумливо, звертаючи увагу не тільки на наукову, але й методичну їх сторону. Він починав лекцію з короткого огляду прочитаного раніше, потім давав «хід роздуму і метод доведення» по новій темі, далі підходив до висновків, вміло відокремлюючи головне від другорядного і зосереджуючи увагу слухачів на самому головному.

Однак лекції не завжди виправдовували себе в процесі викладання. З розвитком науки стали необхідними не тільки лекції, але й різні практичні заняття, тому в другій половині XIX ст. погляд на лекцію починає змінюватися.

Палкий прихильник ідеї розвитку самостійності і активності студентів М. І. Пирогов прийшов до висновку про необхідність обмеженого використання лекції у вищій школі. Він вважав, що лекції можуть служити доповненням до самостійної роботи студентів, а тому повинні одержати допоміжне і роз'яснювальне значення.

М. Г. Чернишевський, надаючи перевагу самостійній роботі над книгою, визнавав і випадки зворотного порядку, коли лекції талановитого професора повинні передувати книгам. М. О. Добролюбов вимагав глибокого наукового змісту лекцій, принципового підходу лектора до відбору і висвітлення матеріалу, виступав за повноту охоплення змісту виучуваного предмета, історичну точність і конкретність, простоту і ясність викладу.

Таким чином, наголошуючи на самостійному вивченні науки студентами, М. І. Пирогов, М. Г. Чернишевський, М. О. Добролюбов і Д. І. Писарєв в той же час вважали за необхідне використовувати й лекцію поряд з іншими методами викладання у вищій школі, прагнучи при цьому наповнити її глибоко науковим й ідейним змістом.

Деякі викладачі 70—90-х років минулого століття негативно ставились до лекції, по суті, відкидали її як форму і метод викладання.

В той же час на захист лекції виступило багато викладачів, письменників і громадських діячів. Вони вважали, що лекція, як живе слово викладача, була і залишається важливою формою навчально-виховної роботи у вищій школі.

Так, видатний вчений М. Є. Жуковський говорив, що по силі вражень, які створює лекція, вона стоїть вище від усіх інших форм і методів. В той же час вона є самою економною в часі.

З року в рік удосконалюється якість викладання в радянській вищій школі. За висловом проф. С. Р. Миротворцева, лекція є кульмінаційним пунктом всього нашого викладання. Лекція — логічний, послідовний і ясний виклад того або іншого наукового питання, побудований на діалектико-матеріалістичній основі. Лекції вводять студентів у науку, вони дають перше ознайомлення з основними науково-теоретичними положеннями даної галузі науки, знайомлять з методологією науки. Як правило, лекції не вичерпують предмет науки, вони призначені для того, щоб закладати основи наукових знань, визначаючи напрямок, основний зміст і характер всіх видів навчальних занять, а також (переважно) самостійної роботи студентів.

Хороша лекція будить думку студентів, примушує їх міркувати над предметом, шукати відповіді на питання, що виникають, перевіряти найбільш цікаві і важливі наукові положення. Досвід показує, що головним чином під впливом лекцій у студентів виробляються погляди на науку, її завдання і перспективи. Лекції дають студентам уявлення про дану галузь науки в цілому, допомагають усвідомити її основні ідеї і встановити взаємозалежність з іншими галузями наукових знань, а також з'ясувати шляхи і засоби для застосування цих знань у практиці будівництва сучасного суспільства.

 

2. Зміст і структура лекції

Головна вимога, яка ставиться до лекції у вищому навчальному закладі, — її науковість і теоретична спрямованість.

Принцип поєднання наукового і навчального компонентів став провідним у діяльності викладачів, у зв'язку з чим їм треба безперервно обновлювати і поповнювати лекції сучасним науковим матеріалом, що дає змогу збагачувати навчальний процес і визначати його зміст. У цьому одна з відмінних властивостей вищої освіти, без якої немислима підготовка спеціалістів, які повинні творчо працювати після закінчення вищого навчального закладу в умовах технічного прогресу в нашій країні і втілювати у практику новітні досягнення науки і техніки.

Якісний виклад лекції перш за все залежить від попереднього відбору матеріалу для неї. Одне з головних завдань викладача — відібрати для повідомлення студентам саме важливе, яскраве, найбільш типове, переконливе і разом з тим уміння відкинути другорядне, мало пов'язане з темою. Всі факти, приклади, цифри, доведення, коментарі повинні відповідати меті лекції і вести до розкриття її основної мети. При цьому треба враховувати, що фактичного матеріалу в лекції повинно бути небагато і тому потрібно давати глибоко наукове пояснення. З цього неважко зробити висновок про те, що у вищому навчальному закладі неприйнятні лекції інструктивного або репертурного характеру. К. Д. Ушинський говорив, що не слід визначати правила на всі випадки життя. Людина повинна сама орієнтуватись у складних умовах, прикладаючи загальні знання, одержані в результаті вивчення широкого комплексу наук.

Зміст навчальних занять і обсяг вимог до студентів визначається програмою, яка охоплює не тільки лекції, а й усі види практичних і лабораторних занять. Це дає кафедрам можливість планувати навчальний процес, розробляти на основі програми план викладання даного предмета, який включає лекції, практичні заняття і виробничу практику. Цей план дає змогу визначити, які науково-теоретичні питання повинні послужити основою лекцій і про які достатньо лише згадати, щоб дати напрямок в роботі над ними на семінарах, в лабораторіях, в самостійній роботі, на навчальній і виробничій практиці тощо. Отже, в програмі можуть бути і такі питання, які відійдуть виключно до практичних занять або до самостійної роботи; при цьому бажано, щоб науково-теоретичні основи висвітлювались у лекціях і лекційний курс, по можливості, зберіг систематичний характер.

Окреме місце в лекціях повинно відводитись ознайомленню студентів з літературою. Розбір літератури повинен відображати ту керівну ідею, яка закладена в кожний лекційний курс. Особливо це повинно враховуватись у настановчих лекціях для заочників, у вступних лекціях до курсового проектування і курсових робіт, коли все пояснення спрямовується на розкриття сучасних методів роботи і характеристику джерел з їх критичним розбором.

Цілком зрозуміло, що на початку лекційного курсу викладач повинен вказати і відповідно охарактеризувати основну літературу, додаткову, виділивши при цьому підручник як обов'язковий посібник.

Співвідношення між лекцією і підручником полягає в тому, що наукова основа в них спільна. Тому основний зміст їх обов'язково збігається, проте лекції можуть істотно відрізнятись за змістом і формою. Це залежить від особливостей навчального матеріалу, завдань лекції, підготовленості слухачів, наявності наочних посібників, можливості демонстрування дослідів тощо. Викладач може, зберігаючи наукову основу, побудувати лекцію на конкретному матеріалі, що значно відрізняється від матеріалу підручника, навести інші приклади, проте науково-теоретичні висновки, закони, правила будуть тими ж, що й у підручнику.

У вищій школі лекція і підручник є основою для самостійної роботи студентів. Лекції, як правило, передують роботі студентів над підручником, проте бувають випадки, коли студенти до лекції знайомляться з її змістом з підручника або з науково-популярної літератури.

Одна з істотних переваг лекцій над підручниками полягає в тому, що в них дається найновіше висвітлення питання і характеризуються останні досягнення науки і техніки в той час, коли підручник не завжди може мати ці дані. У зв'язку з цим в умовах швидкого розвитку науки і техніки і втілення досягнень у виробничу практику виникає питання про те, як найдоцільніше включати новий матеріал у лекцію. Практичне розв'язання цього навчально-методичного питання, очевидно, залежить від ступеня важливості і перспективності певного відкриття або часткового досягнення науки і техніки, від широти охоплення явищ нашої дійсності, одержаними науково-теоретичними висновками, а також від можливості практичного застосування цих висновків або окремих наукових положень. Прогрес науки і техніки в нашій країні вимагає від викладача безперервної участі в науково-дослідній діяльності і постійного вивчення найновіших досягнень не тільки в даній галузі науки і техніки, але часто і в суміжних галузях, тому що вони виявляються близько між собою пов'язаними і взаємно насичують і збагачують одна одну, допомагаючи успішному розв'язанню науково-технічних завдань.

Важливе значення для поглиблення наукових знань і розуміння методології предмета мають оглядові лекції, які читаються в кінці лекційного курсу. На цих лекціях викладач може розмовляти з студентами як з молодими спеціалістами, які оволоділи знаннями і методологічними принципами з даної наукової галузі. Оглядові лекції дають змогу глибше висвітлити важливі вузлові і проблемні питання і найновіші досягнення науки і техніки. Такий підхід активізує студентів, спрямовуючи їх увагу на наступну поглиблену самостійну роботу.

Для наукового рівня даного матеріалу і для даного складу слухачів важливе значення має вибір структури лекції. Будуючи лекцію і відбираючи для неї матеріал, треба спочатку чітко сформулювати тему і визначити мету. Тема лекції визначається без особливих труднощів. Цьому допомагають навчальна програма і підручник. Для визначення мети викладачеві треба чітко уявляти не лише зміст курсу, а й його місце серед інших дисциплін, його навчальне значення. Справа при цьому ускладнюється тим, що треба розрізняти освітню і виховну мету кожної лекції.

У першому випадку треба встановити, які знання намічається повідомити студентам, з якими науковими теоріями, законами, правилами ознайомити їх.

У другому випадку викладач намічає свідоме використання того самого матеріалу при читанні лекції у виховних цілях.

Загальновідомо, що за зовнішньою структурою лекція складається з вступу, викладу і заключної частини.

Вступ призначається для того, щоб у короткій, простій і яскравій формі ознайомити слухачів з темою лекції, поставити перед ними певне завдання, зосередити увагу. Вступ може бути висловлений у самій різноманітній формі, але він повинен бути коротким, жвавим і виразним.

У викладі лектор послідовно розвиває свою думку, веде слухачів до розуміння основної ідеї лекції, застосовуючи різноманітні доведення правильності висунутих ним науково-теоретичних положень і ілюструючи їх прикладами, цифрами, наочними посібниками, розмежовуючи при цьому ілюстрації і доведення.

У заключній частині підводиться підсумок лекції, дається необхідне узагальнення, робляться науково-теоретичні, політичні і практичні висновки з тим, щоб спрямувати самостійну роботу студентів і закласти наукову основу для наступної лекції. Заключна частина допомагає осмислити всю лекцію, чітко виділити її основну ідею. Форма заключної частини може бути різна і залежить вона від предмета і мети лекції.

Наявність чітко визначеної структури лекції вносить стрункість у розвиток думки викладача, веде до яскравого висвітлення питань і розуміння лекції студентами. Цьому сприяє і ряд інших умов: вироблення правильних понять, науковість, повнота і точність визначень, правильність термінології.

Лекції повинні і можуть будуватися на основі поєднання історичного і логічного принципів; в окремих лекціях залежно від характеру матеріалу можливе переважання одного з них.

Поряд з названими треба не забувати і про інші умови побудови лекції, структура якої повинна підкорятись загальним логічним вимогам.

По-перше, при будові лекції потрібно застосувати індукцію, яка веде до повідомлення студентам нових знань, сприяє встановленню законів, принципів, правил і інших науково-теоретичних положень.

По-друге, поряд з індукцією треба використовувати й дедукцію, яка дає змогу вивести з тих або інших загальних принципів і науково-теоретичних положень часткові положення, правила тощо.

Розвиваючи свою думку, викладач в необхідних випадках користується аналогією як одним із засобів побудови своїх висновків за подібністю ознак, що дають можливість судити про інші невідомі нам ознаки явищ, предметів.

Індукцію супроводжує аналіз, дедукцію — синтез, які тісно пов'язані між собою. Викладач, незалежно від характеру науки, користується аналізом і синтезом, без яких знання про предмет були б неповними, незакінченими, однобічними.

Аналіз дає можливість заглибитись у вивчення складових частин предмета, явища тощо з тим, щоб таким способом прийти до розуміння і знання цілого.

Синтез дозволяє створити повну картину виучуваного предмета, явища. В процесі застосування синтезу викладач, даючи узагальнення, розкриває внутрішні зв'язки, взаємозв'язок і причинну обумовленість виучуваних явищ. Синтез веде думку студентів від відомих їм принципів, доведених викладачем, до наслідків. Найчастіше синтез застосовують в оглядових лекціях, в заключних частинах окремих лекцій, при узагальненні наукових результатів.

У тісному зв'язку з названими логічними засобами побудови лекції знаходиться питання про виклад матеріалу від конкретного до абстрактного або навпаки.

Отже, на основі сказаного можна зробити висновок, що лекції в практиці викладання у вищій школі вводять студентів у певну систему наукових знань та в методологію науки і є своєрідною школою наукового мислення.

3. Методика побудови і читання лекції з фізики

Лекція як метод викладання повинна розглядатись і оцінюватись у зв'язку з іншими методами викладання у вищій школі.

Розглянемо питання про методику застосування лекції у процесі викладання фізики в інституті. В методиці лекції головними питаннями є такі: 1) підготовка до лекції; 2) проведення лекції; 3) заходи після проведення лекції.

Підготовка до лекцій повинна спиратися на систематичну роботу над курсом в цілому, що не тільки підвищує загальну науково-педагогічну культуру викладача, але й веде до того, що читаний ним курс фізики все більше вдосконалюється в науковому відношенні, стає чіткішим і стрункішим, а це позитивно впливає на кожну окрему ланку цього курсу.

Безпосередньо при підготовці до читання лекції необхідно виділити три моменти: 1) складання плану чергової лекції; 2) підготовка матеріалів до лекції; 3) підготовка обстановки в аудиторії для проведення лекції.

План чергової лекції становить органічну частину плану, складеного на певну тему курсу і розрахованого на певну кількість лекційних годин. Відповідно до сказаного при складанні плану чергової лекції викладач розчленовує матеріал всієї відповідної теми курсу, виділяє ту частину матеріалу, яка повинна бути викладена на черговій лекції, уважно групує цей матеріал щодо надання йому стрункої системи, встановлює основну ідею, дидактичне завдання лекції, продумує і підготовляє ті поняття, які повинні бути розкриті в ході викладу матеріалу, встановлює їх порядок.

План лекції буває досить детальним, наближаючись в окремих випадках за своїм характером до конспекту. Зміст лекції відображається в плані у формі основних ідей, положень, більш-менш розгорнутих формулювань, відповідних висновків або закономірностей. Лекція, звичайно, повинна викладатись в усній живій формі, але це не імпровізація, а систематичний виклад питань, проблем науки. У зв'язку з цим треба з певною обережністю ставитися до думки, що лекційний виклад матеріалу повинен носити творчий характер. Ця думка правильна, якщо мати на увазі творчість на лекції таких видатних діячів науки, як Менделєєв, Мечников, Тімірязєв та ін. Їхня творчість не імпровізація, а величезна робота по підготовці до лекції. Спираючись на ґрунтовну підготовку, викладач здійснює в лекції процес живого, усного, саме творчого викладу відповідної теоретичної проблеми, аналізує явища, роблячи узагальнення, будуючи доведення, залучаючи думку студентів у процес наукового пошуку.

Отже, план становить собою деталізований документ, у якому відбивається зміст передбачуваної лекції. Така ґрунтовна робота над планом лекції значною мірою забезпечує викладачеві засвоєння матеріалу лекції. Проте, щоб у процесі читання лекції не бути зв'язаним з планом, потрібно складати його коротку схему. Засвоєння викладачем цієї схеми забезпечує йому можливість вільно користуватись в лекційному викладі матеріалом, який відображено в детальному плані.

У підготовці до лекції важливим моментом є підбір усього того матеріалу, який передбачено планом. Коли план продумано і оформлено, треба уважно опрацювати відповідний матеріал і оволодіти ним; необхідно переглянути виписані на картки цитати з використовуваної літератури, переглянути відповідні місця з художньої літератури, підібрати наочні посібники і продумати спосіб їх використання, підготувати схеми до теми лекції.

Готуючись до лекції, викладач повинен своєчасно потурбуватись про обстановку, в якій буде прочитана лекція: щоб наочні посібники були принесені і розвішані в аудиторії, щоб у сусідніх приміщеннях ніщо не заважало, щоб дошка і приладдя для запису на ній були в належному стані. Такі основні моменти підготовки викладача до лекції. Проте до лекції повинні готуватися і самі студенти. Наведемо деякі з форм цієї підготовки.

1. Студенти уважно переглядають відповідний розділ програми з фізики, опрацьовують рекомендовану літературу з цього розділу.

2. Викладач завчасно готує тези майбутньої лекції, які роздаються студентам.

3. Перед початком лекції на нову тему викладач проводить із студентами бесіду з питань, поставлених в кінці попередньої лекції і частково торкається питань, які будуть розглянуті детально в наступній лекції.

4. Виділяються демонстратори, які готують демонстрації, вивчають методику їх проведення:

При проведенні лекції чітко виділяються три її частини: початок, центральна частина і кінець лекції. Проведення кожної частини має свої методичні завдання і особливості.

Початок лекції. Тут перед викладачем постають два методичні завдання. Перше завдання полягає у відновленні в пам'яті студентів основного матеріалу попередньої лекції. Це завдання розв'язується різними способами: 1) викладач у загальних рисах сам нагадує зміст попередньої-лекції і показує зв'язок нової теми з попередньою; 2) пропонує комусь із студентів коротко викласти зміст попередньої лекції (систематичне і вміле застосування цього прийому дає добрі наслідки). Друге завдання полягає в тому, як підвести студентів до вивчення нової теми. Викладач формулює нову тему, розкриває її суть, визначає завдання лекції, розчленовує його на частини і цим орієнтує студентів у змісті наступної лекції. Після цього треба приступити до конкретного розкриття теми, тобто перейти до центральної частини лекції, яка містить в собі систематичний виклад нового матеріалу. Загальновідомо, що хороша лекція має такі якості: методологічну спрямованість, ідейно-політичну загостреність і науковість матеріалу. Крім цього, їй повинно бути властиве таке:

1. Забезпечена повнота і закінченість матеріалу по темі.

2. Систематичний виклад нового матеріалу, який повинен бути чітко розчленований, окремі частини грунтовно опрацьовані, об'єднані і доведені до свідомості студентів.

3. Зміст лекції необхідно тісно пов'язувати з життям, з дійсністю, з виробничою практикою.

Спинимось на деяких правилах застосування наочності при читанні лекції:

а) не слід надмірно захоплюватися наочним матеріалом, щоб не порушити системи наукового викладу;

б) показуючи наочний посібник, не відволікати уваги студентів деталями демонстрованого;

в) демонструвати схеми треба не в готовому вигляді, а поступово відтворювати на дошці відповідно до розповіді.

4. Навчально-освітній процес під час лекції як методу викладання повинен активізувати психічну діяльність студентів. Вкажемо на деякі прийоми, які допомагають виконати цю дидактичну вимогу:

а) монологічний виклад лекції доцільно переривати 2—3 питаннями, на які б студенти коротко відповіли;

б) активізує увагу студентів наведення історичних довідок, спогади про відомих вчених;

в) інколи доцільно розповісти про свої особисті успіхи і невдачі у викладанні, в наукових пошуках;

г) краще передавати матеріал своїми словами і рідше звертатись до книги або конспекту;

д) при читанні лекції й активізації студентів немалу роль відіграють деякі зовнішні фактори (поза, рухи, жести викладача, особливості голосу і мови, темп викладу тощо).

5. Треба приділяти належну увагу конспектуванню студентами лекції, що має серйозне педагогічне значення: мобілізує увагу студентів, примушує посилено думати над матеріалом, аналізувати його, виділяти і фіксувати основні ідеї, краще запам'ятовувати. Основні методичні вимоги до запису лекції такі:

1) записувати коротко, не все, але саме головне; 2) записувати своїми словами; 3) записувати розчленовано, даючи заголовки, підзаголовки, залишати поля, інтервали між рядками і словами для внесення виправлень і доповнень; 4) застосовувати при записуванні скорочення; 5) опрацьовувати записи вдома, вносячи виправлення, доповнення; 6) з незрозумілих питань одержувати пояснення у викладача; 7) лекторові треба систематично працювати над записами студентів; провести окреме заняття про конспектування лекції; переглядати і обговорювати записи студентів, давати поради і вказівки, вчити студентів мистецтву ведення конспектів.

Такі основні методичні поради щодо центральної частини лекції.

Закінчення лекції. В кінці лекції викладач підводить підсумки, робить узагальнення й висновки, дає практичні вказівки, читає питання, на які повинні відповісти студенти. Після цього дає вказівки про рекомендовану літературу до теми.

Важливим методичним питанням є те, які заходи здійснюються після прочитання лекції.

Першим заходом є аналіз прочитаної лекції викладачем. Він уточнює, які були відхилення від плану, який їх ефект, чи вклався в час, у чому полягає причина успіху або неуспіху, продумує, на які питання бажано одержати від студентів відповідь на початку наступної лекції.

Позалекційна робота студентів над конспектом досить різноманітна. Вони переглядають свої записи, вносять виправлення, готують питання лекторові, переглядають рекомендовану літературу, готують відповіді на питання викладача.

Боротьба за якість лекцій має йти по лінії вдосконалення методики викладання і підвищення рівня творчого підходу до підготовки і читання лекцій кожним викладачем.

Використана література:

1. Питання дидактики вищої школи Збірник статей / Видавниче об'єднання "Вища школа", Київ, 1976р., 116 с.

2. Малафіїк І. В. Дидактика Навчальний посібник / К.: Кондор, 2009.- 406 c.

3. Автомонов П.П. Дидактика вищої школи: підручник / ВПЦ "Київський університет", Київ, 2008, 368 с.





Реферат на тему: Лекція як основна форма навчання студентів (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.