Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Педагогіка

Керівництво самостійною роботою (реферат)

На факультетах і кафедрах перед викладачем ставлять вимогу здійснювати керівництво самостійною роботою студентів. Таке керівництво педагогічно оправдане і допомагає студентам. Термін «керівництво» широко вживається у практиці. Якщо ж підійти до цього терміна критично і спитати, а що ж таке він означає, то нам інколи скажуть, що керівництво самостійною роботою означає: чітко давати студентам завдання, рекомендувати літературу, проводити консультації, перевіряти конспекти, бувати в гуртожитках, контролювати і вимагати і т. п. Іде мова головним чином про організаційні та контролюючі засоби. Але ж вчені-педагоги високої кваліфікації будуть доводити, що організаційні та контролюючі заходи у стимулюванні самостійної роботи студентів втрачають своє значення, якщо вони зводяться лише до формальних вимог.

Узагальнений досвід дає підстави говорити, що стимулювання і спрямування (керівництво) самостійною роботою студентів залежать від більш глибоких впливів.

Стимул для самостійної роботи створюється на лекціях, тільки не простим закликом чи погрозою. Структура побудови курсу лекцій і постановка в них проблем можуть бути різними. Лекція, в якій глибоко розкрита проблема і з якої випливає перспектива опрацювання нових питань і фактів, котрими потрібно оволодівати, природно, ставить студента перед необхідністю працювати над додатковими джерелами. Без цієї роботи неможливим буде сприймання наступних лекцій, що будуються на повному знанні попереднього матеріалу. Крім того, лекція, після якої залишаються «відкриті двері» для розширення і поглиблення звань, створює принадну перспективу в науці, збуджує бажання працювати.

Читачеві, напевно, зрозуміло, що ці заходи стимулювання самостійної роботи студентів будуть специфічними для лекцій з різних наук. Викладач технології виробництва використає свої можливості, а літературознавець свої. Крім того, у кожного викладача бувають свої прийоми, що виробились через власний досвід. Проте ідея залишається єдиною для всіх: лекцією не слід підмінювати самостійну роботу студентів, — інакше студенти працювати не будуть.

Є залежність і від того, яке призначення має предмет для даного профілю. Над суспільними і фаховими науками студенти працюють більш ретельно. Загальні та допоміжні дисципліни вони часто обмежують аудиторною роботою. Анкетне опитування студентів показує, що над суспільними науками студенти працюють тому, що розуміють їх значення для сучасного фахівця, а також і тому, що семінарські заняття примушують їх бути готовими до виступів і обговорень. Над фаховими науками вони працюють також тому, що бачать їх призначення для спеціаліста. Анкетні відповіді студентів говорять і про те, що їх часто турбує недостатня кількість годин на фахову підготовку, і вони ставлять вимогу ввести додаткові години на спеціальні дисципліни.

Вивчаючи ставлення студентів до загальнонаукових дисциплін, ми прийшли до висновку, що й тут студенти надають перевагу такому викладанню, коли видно, що загальні знання потрібні для фахової підготовки. Наприклад, на біологічному факультеті студенти кілька років із незадоволенням говорили про викладання у них математики. І дійсно, викладач Т. не мав ніякого уявлення і не бажав нічого знати про роль математики у біології. Вів заняття у суто академічному плані, а на екзамені половині групи студентів ставив незадовільні оцінки. Але, коли викладачем став інший фахівець, який добре знав потреби біолога, то й математика стала потрібним заняттям у біологів.

Зіткнувшись із питанням про ставлення студентів до окремих наук, молодий викладач може почути, що викладачі часто бувають позбавлені почуття міри і вихваляють свій предмет так, ніби він єдиний є вершиною підготовки студента. А на колоквіумі або екзамені появляються переважно незадовільні оцінки, які викликають переполох у деканаті.

Визначаючи місце окремих наук у самостійній роботі студентів, слід враховувати специфіку, складність і дидактичну розробленість предмета. Візьмемо, наприклад, латинську мову на історичному і старослов'янську мову на філологічному факультетах. Багато років на зборах та в анкетах ми спостерігали незадоволення студентів примітивною методикою викладання цих предметів і формалізмом у педагогічних вимогах. Особливе нарікання викликало заучування правил і трудних конструкцій тощо. Студенти примушені були половину часу при підготовці домашніх завдань витрачати лише на ці предмети. Така пропорція не відповідає місцю цих дисциплін у підготовці спеціаліста. А де ж вихід? Вихід один — удосконалювати дидактику учбового процесу з цих наук і вишукувати більш доцільну методику вивчення мов. Недосконалість занять з одних наук не повинна ускладнювати вивчення інших дисциплін.

Сепаратизм у діях викладачів і кафедр на факультеті призводить до того, що втрачається міра в характері та об'ємі завдань студентам на самостійне опрацювання. І молоді викладачі інколи зловживають своїм правом — дають студентам надмірні списки літератури, вимагають формального опрацювання, а потім обурюються, якщо студенти не виконали завдання. Був такий факт, коли молодий викладач педагогіки, що тільки сам склав екзамени кандидатського мінімуму, запропонував студентам аспірантський список літератури. Не дивно, що студенти не виконали цього завдання.

Питання про норми і об'єм рекомендованої літератури досить важливе. Піднести продуктивність самостійної роботи можна тільки тоді, коли об'єм її не виходить за межі можливого. Студенти, зіткнувшись з потоком надмірних завдань, часто обходять їх і зовсім не виконують або, намагаючись подолати їх, виконують за рахунок особистого відпочинку чи занять з інших дисциплін.

Ми провели окреме анкетне опитування студентів II—IV курсів п'яти факультетів університету (математиків, хіміків, біологів, істориків та філологів). З'ясовувалось, скільки часу витрачають студенти на самостійну роботу після занять і як вони працюють протягом семестру. Наслідки були такі: регулярно (щоденно) працюють у бібліотеці або дома 20% на других курсах, 30% на третіх і 35% на четвертих курсах. Решта працює ривками, готуючись в основному тільки до семінарських та практичних занять.

Об'єм часу, що витрачали студенти щоденно, був однаковий на всіх курсах, а протягом семестру змінювався так (це були відповіді тих студентів, що працювали регулярно): на початку семестру працювали по 2 години в день, у середині семестру, коли вже починалися колоквіуми, — 3—4 години, а в кінці семестру, в час заліків, — 5—6 годин. В сесійний період студенти працювали 12 годин. Зрозуміло, що ці відомості мають загальний характер. З допомогою тривалого хронометражу можна добути більш точну динаміку занятості студентів самостійною роботою, але навряд чи хронометричні дані в принципі будуть відрізнятися від анкетних матеріалів.

Більш складним є питання про норми завдань на самостійну роботу. Потрібно врахувати характер завдання (читати літературу, розв'язувати задачі, писати реферат, готувати доповідь, вивчити текст, виготовити посібник і т. п.). Далі слід враховувати складність завдання (класична література чи підручник, скласти план чи написати текст, наявність готового обладнання і т. п.). Враховується також термін виконання (до наступного заняття чи пізніше). Досвід вимагає давати завдання заздалегідь: студент поволі «входить» у тему, продумує її, а потім виконує. Нарешті, визначаючи завдання, потрібно враховувати підготовленість студентів.

Отже, виявляється багато невідомих величин при визначенні оптимального обсягу самостійної роботи. Занадто багато. І щоб точно визначити ці величини, потрібні спеціальні дослідження, а ми поки що повинні керуватися даними, добутими з досвіду кафедр і викладачів різних циклів наук.

Дані ці спірні. З ними можна не погодитись, пославшись на власний досвід. Але ми виходимо не з досвіду одного викладача, а з аналізу тривалої практики багатьох кафедр університетів і педагогічних інститутів. Розглядаємо ми цей досвід і норми, що випливають з нього, лише як загальний орієнтир, яким доцільно було б користуватись на практиці.

Офіційно робочий день студента, що складається з обов'язкових занять, дорівнює шести годинам. Самостійна робота виходить за межі офіційного робочого дня. Якої б тривалості не була самостійна робота, разом з обов'язковими заняттями вона значно перевищує робочий день людей на виробництві та в установах. Інколи виникають розмови, а чи правильно буде завантажувати студента обов'язковими заняттями і домашніми завданнями вище встановленого в країні робочого дня і тривалості робочого тижня?

Розмови ці безпредметні. Робочий день і далі буде скорочуватись, а підготовка фахівця буде все більше ускладнюватись. Вже з цієї причини не можна порівнювати працю на виробництві з навчанням у вищій школі. Крім того, праця на виробництві та учбовий процес у вищій школі мають свої особливості. Навчання теж праця, праця нелегка. Проте праця на виробництві має свої конкретні завдання, що точно вимірюються в одиницях виробленої продукції або нормативами, які регулюють роботу технічного персоналу і службовців. Учбова праця ставить перед собою іншу мету — формування і підготовку фахівця, виховання людини. Результати учбової праці лише частково вимірюються балами, але не перетворюються в кілограми чи метри виробленої продукції. Справжня віддача починається тільки тоді, коли фахівець почне працювати на виробництві. Вже з цих причин немає підстав зрівнювати у годинах робочий день виробничника і учбовий день студента.

Доречно також відзначити, що труд людей багатьох технічних професій не вкладається в межі офіційного робочого дня. Підвищення кваліфікації вимагає самопідготовки, вивчення літератури, а розробка творчих проблем захоплює інженера або робітника й після робочого дня.

Отже, труд студента специфічний і вимагає відповідного часу на всі види занять і самостійної роботи.

Тепер про норми завдань студентам. Щоб говорити про норми завдань, потрібно розраховувати повний бюджет часу студента і його використання. З досвіду видно, що час студента можна розподілити так (у годинах) :

Обов'язкові заняття - 6

Самостійна робота - 4

Громадська робота - 1

Культурні заходи - 3

Відпочинок - 1

Побутові справи - 2

Сон - 7

Разом - 24

Такий розподіл годин слід вважати оптимальним. Він цілком може задовольнити організованого студента, що вміє цінувати час і використовувати його з певною метою.

Ми перевіряли цей режим на практиці. Експеримент був проведений на II курсі біологічного факультету. Студентам було запропоновано ввести у свій режим ці норми і скласти індивідуальні графіки. Група із зацікавленістю сприйняла дослід. Спостереження проводились протягом учбового року. «Витримали» встановлений режим 40% студентів. Переважно це були ті студенти, що й до експерименту звикли працювати систематично. Для них норма чотири години для самостійної роботи була цілком достатньою. У 50% студентів час на самостійну роботу розподілявся нерівномірно — 1—2 години на початку і 4—5 годин в кінці семестру. В середньому це теж було 4 години протягом семестру. Хоч ці студенти і не витримали системи в роботі, але норма — 4 години — була для них достатньою. Решта студентів — 10% — з досліду вийшли. Це були ті студенти, що не мали ніякої системи у самостійній роботі.

Дослід також показав, що в тих випадках, коли потрібно взяти участь у різних громадських заходах, студент напередодні чи після виконання громадського доручення працює не 4, а більше — 5—6 годин, скорочуючи час на культурні заходи і навіть на відпочинок.

Тепер виникає найскладніша педагогічна проблема: як розподілити час самостійної роботи студента на окремі дисципліни протягом семестру.

Наші тривалі спостереження показують, що коли не рахувати окремих відхилень, зумовлених конкретними обставинами на кафедрі чи у викладача, то можна взяти за основу такий розрахунок.

Денна норма завдань становить 4 години. Це 4/6 часу обов'язкових занять (біля 66%). Для дисциплін окремих груп встановлюється диференційоване співвідношення в залежності від їх ролі у формуванні спеціаліста. В учбових планах вищої школи склалося стале співвідношення суспільних, загальнонаукових і фахових дисциплін. Якщо взяти за зразок учбовий план фізичного факультету, то в ньому є таке співвідношення:

Суспільні науки 10%

Загальнонаукові дисципліни 30% Фахові заняття 60%.

Якщо ці проценти перевести в робочі години, то виявиться, що на обов'язкові заняття, при деякому округленні, на кожен робочий день припадає:

На суспільні науки 1 год

На загальнонаукові 2 год

На фахові заняття 3 год.

Виходячи з цього розрахунку, а також враховуючи особливості наук і їх місце у загальній підготовці фахівця, ми можемо встановити таке співвідношення обов'язкових занять і самостійної роботи студентів у день:

Суспільні науки 1:1, або 1 год на самостійну роботу;

Загальнонаукові дисципліни 2 : 1, або 1 год на самостійну роботу;

Фахові науки 3 : 2, або 2 год на самостійну роботу.

Ці розрахунки є загальними для вузу. А якщо врахувати, що на перших і других курсах суспільні та загальні науки мають більшу питому вагу, ніж на старших курсах, то відповідно може змінитися розподіл годин. В університеті робимо розподіл в такий спосіб:

І і II курси: Фахові науки 0,5 год

Суспільні науки 1,0 год

Загальні науки 1,0 год

III і V курси: Фахові науки 1,5 год

Суспільні науки 1,5 год. Загальні науки 2,5 год.

Відступи від таких норм у кожному вузі можливі, якщо вони викликаються реальними обставинами. Але вони будуть небажаними і небезпечними, коли виникають внаслідок того, що якась кафедра чи викладач намагаються штучно використати години інших кафедр і з інших занять. Це позбавляє студентів можливості доцільно розподілити свій час на всі предмети, що вивчаються за графіком учбового плану. Правильно буде, коли учбова частина і деканат будуть впроваджувати норми зверху, а кафедри, плануючи учбовий процес, будуть встановлювати оптимальний обсяг самостійної роботи в межах свого ліміту.

Ще одне питання методичного характеру: скільки потрібно давати матеріалу для самостійної роботи, щоб вкластися в норми часу (сторінки, кількість задач і . т. п.)? Найбільш правильну відповідь на це питання дадуть кафедри і викладачі, що працюють із студентами. В їх обов'язок і входить розробка обсягу завдань студентам і критеріїв вимог до них.

Одне організаційне питання. Молоді викладачі та аспіранти, згадуючи чарівні роки студентського навчання можуть зауважити, що нормальний режим самостійної роботи залежить і від правильно складеного графіка навчального процесу на рік та семестр, і педагогічно витриманого розкладу занять. Так, загальний графік учбового процесу визначено навчальним планом. Проте вчені ради факультетів мають право вносити певні зміни в порядок і послідовність вивчення окремих дисциплін і проведення практикумів. Такі зміни вносяться з метою поліпшення учбового процесу в конкретних умовах. Це цілком закономірно. Потрібно лише уникати таких «поліпшень» графіка, коли протягом тижня студенти готуються до чотирьох і більше семінарів та практичних занять. Навіть і при самому найбільшому бажанні студенти не зможуть опрацювати літературу, і підуть на семінар без підготовки. А тут ще «чіпляють» четверту пару — потрібно «вичитати» якийсь курс. Усі ці «вільності» виводять студентів з нормального графіка учбового процесу, примушують їх всюди поспішати, або просто уникати надмірних завдань.

Тепер розглянемо деякі заходи спрямованого керівництва самостійною учбовою роботою іншого характеру.

Широко ввійшли в практику консультації для студентів. Проводять їх викладачі та завідуючий кафедрою. Що це за метод, добре відомо, зрозуміла й методика консультацій. Але тут є деякі дидактичні особливості, на які ми не звертаємо достатньої уваги. Основне завдання консультацій не інформаційне (взнати, як працюють студенти) і не контролююче (присоромити недбайливих), а тим більше не формальне (записати години). Добре поставлена консультація є одним із методів спрямованого керівництва учбовою діяльністю студентів. Консультація — це не просто відповіді на питання студентів. Консультант у бесіді зі студентами намагається проникнути в лабораторію мислення, визначити, які помилкові уявлення виникли, виявити і підтримати цікаві думки, вказати, в якому напрямку слід працювати.

Часто можна побачити, як на кафедрах видатні вчені-педагоги ведуть такі бесіди із студентами. Буває, що розмова виходить за рамки теми консультації, але вона залишається цікавою і впливовою. На такі консультації студенти йдуть охоче.

Є різні форми консультацій. У практиці їх називають індивідуальними і груповими, тематичними, консультації перед екзаменами, за викликом, і для бажаючих тощо. Призначення кожної форми консультації зрозуміле. Досвід свідчить, що найбільш ефективними бувають консультації тематичні, завчасно оголошені студентам. На такі консультації студенти йдуть не тільки з надією взнати щось нове, а й самі готуються до них, вишукують незрозуміле, щоб з'ясувати на консультації.

Користуються увагою консультації завідуючого кафедрою і провідних вчених кафедри, що проводяться за відповідним графіком. На них ідуть студенти не тільки «свої», але й з інших кафедр.

Бувають консультації прикладного характеру. Це для тих, хто їде на практики, для дипломантів і для тих, хто опрацьовує певну тему, а також і для працюючих у школі чи на виробництві. Тут потрібна конкретна допомога за змістом роботи і методикою її виконання.

Молоді викладачі говорять: «Ми ще не маємо досвіду і не можемо проводити консультації». Скромність — якість похвальна, але ухилятись від консультацій молодий викладач не повинен. Варто тільки уважно працювати у своїй галузі, щоб не потрапити у скрутне становище на консультації. Зустрічались нам і такі молоді викладачі, яким «море по коліна». З студентами вони говорять, дивлячись у стелю, і такою наукоподібною мовою, що важко буває збагнути, що тут йдеться про найпростіші речі. Такий стиль розмови із студентами не тільки педагогічно не допустимий, але й не етичний.

Методом направленого керівництва самостійною роботою студентів є колоквіуми. Colloquim — бесіда, розмова, а тепер ми говоримо — співбесіда. Термін співбесіда краще відповідає педагогічній природі цього методу. Проста розмова сприймається студентами тільки як контроль і перевірка з відповідними наслідками. А співбесіда сприймається як поточна бесіда на взаємній основі, як дружня зустріч, без впливу на юрисдикцію студента на факультеті.

Проводяться колоквіуми з дисциплін, що викладаються лекційно. Ставиться завдання з'ясувати ступінь розуміння прослуханих лекцій та опрацьованої літератури. Найбільшу користь дає співбесіда відверта і щира, а не та, яку викладач перетворює на метод покарання. Не залякувати треба студентів, а вводити у глибину науки, допомагати в оволодінні методикою опрацювання матеріалу. Нічого корисного не дають колоквіуми, на яких викладач намагається «зловити» непідготовленого студента, що примушує групу передавати один другому конспекти, аби допомогти хоч щось сказати. А «диспетчер» вже чекає відомостей. Потрібно доповідати далі.

І, нарешті, допомогою студентам у самостійній роботі є коротка співбесіда на лекції. Таку співбесіду проводять на початку лекції, чи в іншому місці. Виразною вона буде чи ні, але сам факт такої бесіди відповідно скеровує увагу студентів і примушує систематично опрацьовувати програму курсу.

Використана література:

1. І.І. Кобиляцький Методи навчально-виховної роботи у вищій школі (Для аспірантів і молодих викладачів вузів) / Видавництво Львівського університету, 1970, 200с.

2. С. И. Зиновьев, Учебный процесс в советской высшей школе, «Высшая школа», М., 1968.





Реферат на тему: Керівництво самостійною роботою (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.