Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Педагогіка

Естетичне виховання в педагогіці вищої школи УРСР з комуністичного погляду (реферат)

В часи УРСР педагогічна наука переживала період диференціації. Відбувалося становлення нових галузей педагогіки: трудової, сімейної, військової, педагогіки партійної роботи, вищої школи тощо. Педагогіка розвивалась як наука про виховання й освіту підростаючого покоління. Це неминуче приводило до ототожнення загальної педагогічної теорії з дитячою педагогікою, а конкретні проблеми «конкретних педагогік» розв'язувалися за допомогою механічного перенесення ідей дитячої педагогіки. Тим часом процес диференціації педагогічної науки ставив перед теорією педагогіки ряд специфічних проблем у різних сферах людської діяльності.

Цілком закономірно, що це стосується і педагогіки вищої школи, отже і такої складової її частини, як естетичне виховання, яке охоплює весь комплекс педагогічних заходів, включаючи всі види, форми й засоби виховання.

Установка особи на діяльність складається не лише під впливом світоглядних моментів. Реалізація естетичної потреби в конкретній ситуації взаємодії суб'єкта з об'єктом приводить в дію не лише інтелектуальні, а й почуттєві сили людини. Ці активізовані почуттєві сили стають регуляторами різних форм поведінки, впливають на ціннісну спрямованість особи, отже, впливають і на моральні норми людини.

Єдність морального і естетичного у змісті художнього образу і в естетичній реакції на нього роблять можливим застосування не лише естетичних, а й етичних критеріїв до мистецтва. Однак у даному випадку моральні критерії існують як частини більш загальних естетичних критеріїв, частина оцінки з погляду глибини і яскравості відображення життєвого змісту. Хоч «мистецтво, — як говорив В. І. Ленін, цитуючи Л. Фейербаха, — не потребує визнання його творів за дійсність» вчинки героїв існують у нашій моральній свідомості співвідносно з подібними вчинками живих людей як реальні факти, наповнені нашим життєвим досвідом, і до них однаково застосовні й моральні критерії.

Але це вже сприйнятий твір. Для того, щоб реальність фактично-естетична перетворилась на реальність естетично-фактичну, потрібно, щоб твір був пережитий нами і включився через співпереживання в систему наших зв'язків з світом, тобто щоб здійснився естетичний вплив мистецтва, а через нього вже й моральний. Сприйнята більш загальна, універсальна естетична цінність включає і цінності моральні, тому мистецтво неминуче бере участь у розповсюдженні ідеалів, у моральному та політичному вихованні суспільства.

При використанні мистецтва як виховного засобу важливо, щоб:

а) пропонувались твори, моральна і естетична цінність яких не викликають сумнівів і перебувають у єдності;

б) не порушувався принцип цілісності впливу;

в) спостерігався акт безпосередності сприймання;

г) було в наявності співпереживання як результат почуттєвої установки на сприймання;

д) з'явилось певне оціночне ставлення до зображуваного.

Єдність естетичної вихованості людини з моральними нормами поведінки надзвичайно важливий фактор у формуванні світоглядних переконань вузівської молоді.

Функціонуюча в УРСР система вищої освіти багатопланово розв'язувала питання підготовки висококваліфікованих спеціалістів. Йдеться не лише про професію, а, що особливо важливо, про формування всебічно розвиненої, соціально активної особи.

Радянське суспільство приділяло велику увагу механізмам формування різноманітних ділових якостей, рис характеру, звичок, якими володів фахівець згідно з вимогами науково-технічної революції і завданнями комуністичного будівництва. Важливим джерелом поповнення армії спеціалістів найбільш високої кваліфікації є студентство, і природно, що завдання вищих навчальних закладів полягало в удосконаленні не тільки їхнього фахового рівня, а й громадянської зрілості.

Звідси випливала розмаїтість соціальних функцій радянських вищих навчальних закладів. Вони давали вищу освіту з фаху: формували поглиблений інтерес до набутої професії, навички постійного самозбагачення і самовдосконалення. Різнобічна суспільно-політична діяльність професорсько-викладацьких і студентських колективів була спрямована на те, щоб студенти набули поряд з професійними знаннями також навички організаторської і виховної роботи. Вузам належала вирішальна роль у забезпеченні постійного функціонування системи «школа — вуз — виробництво», окремі ланки якої послідовно брали участь у формуванні і розвитку соціальної активності молоді.

У зв'язку з ускладненням всього суспільного життя в епоху переходу від капіталізму до соціалізму, із зростанням ролі суб'єктивного фактора і необхідністю дальшого вдосконалення особи у процесі комуністичного будівництва питання соціальної активності, ідейної зрілості всіх категорій радянської молоді вимагали постійного і всебічного вивчення. Щоб виховати студентську молодь такою, якою вона потрібна суспільству, що будує комунізм, треба добре було знати особливості цього загону молоді; щоб цілеспрямовано впливати на студентський колектив, треба було знати його основні якості. Все це зумовлювало необхідність всебічного аналізу діяльності студентського колективу в цілому.

Студентство являло собою численний загін радянської молоді, що постійно зростав. Будучи частиною нової історичної спільності — радянського народу, воно характеризувалося рядом рис, притаманних більшості радянських людей. Були притаманні патріотизм, пролетарський інтернаціоналізм, вірність ідеалам комунізму, готовність захищати їх, працелюбність, висока моральність. Будучи частиною молодого покоління, студентство володіло такими рисами, як жагучість пошуків і звершень, прагнення до романтики, гостре сприймання всього оточення, потяг до спілкування і самовираження. На студентство, як і інші загони молоді, було покладено суспільством багато соціальних функцій: всебічна підготовка до активної участі в матеріальному і духовному виробництві, в діяльності по управлінню закладом, колективом, суспільством; оволодіння знаннями; збереження і примноження революційних, бойових і трудових традицій радянського народу; виконання ряду важливих завдань партії і уряду; оволодіння необхідною військовою майстерністю для захисту Вітчизни тощо. Разом з тим студентство як особливо значна за кількістю суспільна група мало свої специфічні якісні характеристики. Це зумовлюється, передусім, специфікою праці студентів і тими соціальними функціями, які виконує студентська молодь як резерв радянської інтелігенції. Всебічне вивчення студентів у цілому і в окремих сферах життєдіяльності знайшло відображення у працях багатьох радянських авторів.

У процесі пізнання і набуття спеціальності відбувається дальше становлення особи молодої людини. У вузі вона починає грати нові для неї соціальні ролі, коло яких до часу закінчення вузу поступово розширюється. При цьому соціальні ролі навіть у межах одного інституту для кожного окремого студента не завжди однакові. Одночасно студенти від курсу до курсу все глибше вникають у суть професії, дістають уявлення про свої функції в ролі майбутніх фахівців. Все це вимагає від юнаків і дівчат постійної зміни усталених стереотипів і набуття нових.

Друга важлива риса студентства полягає в тому, що за час перебування у вузі інтенсивно нагромаджуються знання. При відповідному поглибленні цього процесу наступає момент, коли кількісне нагромадження знань приводить до нової якості. Як у природі, так і в суспільстві у більшості випадків важко спостерігати момент появи нової якості. Все ж є підстави стверджувати, що творчий процес оволодіння знаннями сприяє поступовому набуттю молодою людиною нових рис, навичок, здібностей, сукупність яких і утворює якість у цілому. По закінченні вузу перед нами має бути освічена, соціально зріла, самостійно мисляча людина, якій суспільство може довірити розв'язання відповідальних і складних завдань.

Отже, залишаючись практично незмінним за складом своїх членів, студентський колектив постійно перебуває у змінах, викликаних удосконаленням, набуттям практичних навичок. Ці зміни, зрозуміло, властиві всім колективам, але стосовно молодіжних і особливо студентських період удосконалення обмежується більш жорсткими часовими рамками. Нові якості молодої людини, що роблять її здатною до активної творчості на благо соціалістичного суспільства — основний показник діяльності всіх виховних організацій вищого навчального закладу.

Як бачимо, такі особливості студентського колективу (спільність найближчої мети, однаковий вік і освітній рівень, певний період навчання, стабільність складу) значно полегшують колективну роботу з студентами і дають змогу приділити індивідуальному їх вихованню якомога більше уваги.

Соціальна зрілість — невід'ємна риса нової людини епохи будівництва комунізму. Це такий рівень розумового, естетичного і морального розвитку особистості, її політичної грамотності, коли вона усвідомлює своє місце в житті, свою роль у відношенні з колективом і суспільством; коли вона добре розуміє, що її суспільна значущість визначається змістом її власної діяльності; коли вона усвідомлює відповідальність не лише за свої дії і вчинки, а й за дії і вчинки оточуючих її людей і розглядає ці дії і вчинки з погляду важливості їх для всього суспільства. Основа соціальної зрілості — глибокі знання і ідейна переконаність. Зрозуміло, соціальна зрілість не приходить до людини автоматично в момент досягнення нею певного віку, а з'являється в результаті довгої і напруженої, цілеспрямованої виховної роботи. Більша чи менша соціально корисна активність особи зумовлюється відповідним рівнем її соціальної зрілості.

Соціальна активність студентства як частини молодого покоління країни — це її різнобічна соціально значуща діяльність по дальшому вдосконаленню соціалістичного суспільства з метою побудови комунізму у нашій країні. Соціальна активність обов'язково передбачає постійну усвідомлену готовність до діяльності, що переходить за певних об'єктивних умов у різнобічну політичну, духовну, пізнавальну, трудову діяльність, яка розкриває суть людини як суспільної істоти. Соціальна активність виявляється також у прагненні особи знайти можливість діяти за несприятливих умов, у прагненні змінити їх, зробити більш сприятливими для діяльності.

Що ж виступає критерієм соціальної активності студентської молоді? Не вдаючись до аналізу існуючих поглядів на цю проблему, можна сказати, що критерії соціальної активності студентської молоді визначаються всім комплексом специфічних рис студентства і в основному включають такі моменти: рівень усвідомлення студентом своїх соціальних ролей (нині і в майбутньому), що виявляється в тій чи іншій якості виконання своїх обов'язків; кількість сфер соціальної діяльності, до яких безпосередньо причетний студент; затрати часу на суспільну діяльність. Загальним же критерієм соціальної активності студентства можна вважати активну участь у будівництві нового суспільства.

Підсумовуючи сказане, можна зробити висновок, що естетичне виховання сприяє розвиткові всіх складових активності студентської молоді, воно є тим полем, на якому виростають ціннісні орієнтації, обумовлені стійкими комуністичними переконаннями.

Які ж чинники сприяють цьому?

Суттєвим фактором, що посилює позитивний вплив естетико-виховного процесу на активність студентів, є високий рівень кваліфікації, майстерність професорсько-викладацького складу. Майстерність працівників вищої школи з року в рік зростає. Але різні причини зумовлюють неоднакові здібності викладачів на різних ділянках багатопланової роботи з студентством. Невміло, нецікаво, неестетично прочитана лекція, навіть цінна за змістом, не доносить до студентів багатства думок, не спонукає їх до мислення під час лекції, знижує інтерес до неї. Це трапляється, коли лектор не володіє необхідними професіональними якостями. Може статися, що він же, працюючи з студентами в семінарах, студентських конструкторських бюро, в науковому студентському товаристві, зробить діяльність цих об'єднань активною, змістовною, максимально ефективною. Звідси випливає проблема правильної розстановки кадрів викладачів на окремих ділянках навчально-виховного процесу. Одне з важливих завдань підготовки кадрів для вищої школи полягає в тому, щоб у кожному викладачеві максимально поєднати якості лектора, дослідника, педагога, наставника молоді. Але це не завжди можливо. Навіть при високоякісному складі професорсько-викладацьких колективів і при постійно існуючій тенденції до підвищення їхньої майстерності, різні ділянки навчально-виховного процесу будуть забезпечуватись викладачами з різним рівнем уміння й заінтересованості. Тому необхідна диференціація напрямків роботи викладачів. Не останню роль тут відіграє і думка самих студентів, які можуть і повинні оцінювати якість окремих лекцій, семінарів, лабораторних робіт.

Особливо чітко виявляється це в лекторській роботі педагогів. Незважаючи на бурхливе зростання сучасних засобів масової комунікації — преси, радіо, телебачення, — усне мовлення залишається найважливішим засобом комуністичного виховання і управління соціалістичним суспільством. Живе слово викладача-лектора було й залишається важливим елементом системи освіти і виховання. Майстерність усного мовлення, вміння переконувати — невід'ємна якість вихователя.

Лекція — це різновид прямої комунікації (коли між комунікатором і аудиторією немає просторових чи часових перепон). Внаслідок цього для лекційної мови характерна наявність «зворотного зв'язку», тобто можливості безпосередньо сприймати реакцію аудиторії.

Співвідношення змісту і форми лекції — велика і самостійна тема. Тут слід підкреслити, наскільки важливо враховувати діалектичну взаємодію цих категорій в педагогічному мистецтві. Хоч головним завжди залишається зміст, насиченість лекції (ідейність, науковість), істинність, проте це ще не достатня умова успіху. Щоб те чи інше судження довести до аудиторії, щоб воно оволоділо аудиторією, необхідно виразити його в найбільш дійовій логічній і мовній формі.

Нехтування цим очевидним фактом, небажання вчитися педагогічно-ораторській майстерності, в тому числі й мистецтву виразної мови, нерідко призводить до того, що лекції залишають байдужою студентську аудиторію. В даному зв'язку корисно згадати слова О. М. Горького, який зауважував: «У сфері словесної творчості мовнолексичіна малограмотність завжди є ознакою низької культури і завжди поєднана з малограмотністю ідеологічною».

Отже, програми підготовки педагогів повинні передбачати вивчення питань, пов'язаних із формою повідомлення, законами формальної та діалектичної логіки, практичної стилістики, що й є мистецтвом будувати виступ правильно, просто, дохідливо і виразно.

Це одна з важливих і необхідних умов формування комуністичних переконань у студентів.

Використана література:

Естетичне виховання у вищих навчальних закладах / Авт. кол.: І.А.Зязюн та ін.; Редкол.: В.Ф.Передерій (відп. ред.), В.О.Кудін … І.А.Зязюн та ін. – К.: Вища шк., 1976. – 207 с.





Реферат на тему: Естетичне виховання в педагогіці вищої школи УРСР з комуністичного погляду (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.