Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Педагогіка

Естетичне виховання і творчість в УРСР з комуністичної ідеології (реферат)

Одним з найголовніших завдань естетичного виховання як складової частини виховання комуністичного є формування творчої ініціативи особи.

Від ступеня розвитку творчих якостей людини великою мірою залежить її активність у будь-якому творчому процесі. Розвиває, збагачує, підсилює ці якості гармонійне виховання людини. Тому останнє є водночас і великою гуманістичною метою комунізму, і могутнім засобом здійснення комуністичних ідеалів.

Ідеалом людини комуністичного суспільства не може бути особа, обізнана лише в галузях науки і техніки, бодай і всебічно; сила інтелекту людини має органічно поєднуватися з красою і благородством її внутрішнього світу, з різнобічним розвитком і витонченістю почуттів.

Наше суспільство будівників комунізму — це суспільство людей, для яких характерні передовий світогляд, глибока ідейна переконаність, вірність марксизму-ленінізму, висока моральність, свідоме ставлення до праці, до життя. Ці риси в кожної людини виховуються змолоду. Виступаючи на Всесоюзному зльоті студентів, Генеральний секретар ЦК КПРС тов. Л. І. Брежнєв підкреслив, що «творчо освоїти спеціальність, стати активним учасником нашого комуністичного будівництва, провідником політики партії в масах можна лише опанувавши марксистсько-ленінську теорію. Вчення марксизму-ленінізму — це основа, невід'ємна складова частина знань спеціаліста будь-якого профілю».

У комуністичному будівництві людина творчо застосовує дані їй можливості. Природно, що з ростом науково-технічного прогресу зростають і значення творчості кожної людини, і її відповідальність за результати цього процесу. Тому необхідною передумовою перемог у будівництві нового суспільства є гармонійний розвиток особи, її духовне багатство.

Свою здатність до творчості людина в процесі розвитку постійно вдосконалює здебільшого завдяки художній діяльності, подвоюючи себе, за висновком К. Маркса і Ф. Енгельса, вже не тільки інтелектуально, як це має місце в свідомості, а й реально, дієво. Отже, одним з наймогутніших засобів формування комуністичного світогляду, духовної культури, творчого мислення є мистецтво.

Естетичне виховання передбачає «перш за все виховання здатності цілеспрямовано сприймати і вірно розуміти, любити й цінувати прекрасне. Крім того, воно передбачає виховання прагнення і здатності самому вносити елементи прекрасного в усі сторони життя і праці... посильно творчо виявляти себе в мистецтві».

Наше мистецтво відображає велику картину творчої праці радянської людини. Воно прагне осмислити процеси, характерні для сучасного життя країни, процеси, які визначають формування марксистсько-ленінського світогляду, формування творчого мислення. Ці процеси посідають надзвичайно важливе місце в житті радянської молоді.

Серед видів мистецтва особливе місце посідають синтетичні види: театр, телебачення, кіно. Пояснюється це насамперед надзвичайною ефективністю ідейно-політичного, пізнавального, емоційного впливу їх на людину, зумовленого великою дієвістю засобів виразності цих видів мистецтва. Можливо, це певною мірою спричиняється до того, що мислення сучасної людини теж нерідко називають «синтетичним».

Новий тип мислення — це неодмінна якість людини нового комуністичного суспільства. Всебічно допомогти в її формуванні — найважливіше завдання радянського мистецтва.

В часи УРСР вчені приділяли питанням творчості величезну увагу. В лабораторії евристики Інституту загальної і педагогічної психології АПН СРСР, де спеціально вивчалися проблеми керування творчим процесом мислення, були розроблені навіть методи визначення інтелектуальної активності. Вони мали допомогти знайти тих, кого можна рекомендувати на творчу роботу.

Але в певному розумінні кожна робота є творчою. І тому вчити творчості необхідно кожну людину.

Нерідко теорію в цьому відношенні випереджає естетична та педагогічна практика. Видатний український вчений-педагог В. О. Сухомлинський проводив із своїми учнями уроки серед природи, називаючи їх «мандрівками до джерел живої думки». Вчений стверджував, що творчість не приходить з якогось натхнення — їй треба вчити. Саме тут народились славнозвісні «уроки мислення». Серед їх неодмінних компонентів були і самостійна творчість (в тому числі й художня), і наочність у навчанні — звідси якомога ширше використання творів мистецтва та залучення до нього. Адже мистецтво вміє «показувати» предмети, щоб повідомити знання про них, зводити складні проблеми до простіших, «працювати» не лише на рівні понять, а й на рівні уявлень.

Мистецтво здатне дати цілісну картину, показати систему відношень, взаємозв'язків тих або інших предметів чи явищ дійсності.

Якщо немає можливості безпосередньо оперувати предметом, мистецтво може знайомити з його суттєвими ознаками, частина з яких притаманна іншим предметам, які є в наявності, і може бути сприйнята наочно.

Кожний з викладачів, мабуть, може пригадати студента, в конспектах якого він зустрічав поруч з текстом малюнки, йдеться не про звичку малювати будь-що під час роздумів; малюнки в студентських зошитах нерідко допомагають уявити, зрозуміти, запам'ятати те чи інше наукове узагальнення.

Необхідно підкреслити, що поєднання абстрактного мислення з наочністю є одним з основних дидактичних принципів радянської педагогіки. Тому проблема використання мистецтва в процесі формування творчого мислення невіддільна від проблеми застосування наочності й технічних засобів у вищій школі, зокрема — стосовно до суспільних наук.

Роль суспільних наук у комуністичному будівництві невпинно підвищувалася. Викладання їх у вузах було підпорядковано меті виховати у студентської молоді високу ідейність, відданість комуністичним ідеалам. У постанові ЦК КПРС «Про заходи по дальшому розвитку суспільних наук і підвищення їх ролі в комуністичному будівництві» сказано, що досягнення суспільних наук активно сприяють формуванню наукового, діалектико-матеріалістичного світогляду, ідейно-політичному вихованню радянських людей, безкомпромісній боротьбі проти пережитків минулого.

Л. I. Брежнєв у своїй промові на урочистому засіданні, присвяченому 250-річному ювілею Академії наук СРСР, наголосив на значенні суспільних наук у формуванні світогляду майбутнього спеціаліста, майбутнього радянського вченого: «Радянський учений... в усій своїй науковій діяльності виходить з наукового світогляду марксизму-ленінізму, є активним борцем за справу комунізму, проти будь-яких сил реакції та мракобісся».

Сучасний рівень розвитку суспільних наук, як і всієї науки в цілому, вимагає широкого використання засобів пропаганди результатів цього розвитку.

У процесі навчання студент повинен одержати якомога повніше і чіткіше уявлення про певний об'єкт або явище дійсності. У ряді випадків це уявлення може й повинне бути наочним. Тому одним із основних напрямків удосконалення й активізації навчально-виховного процесу є застосування наочності й технічних засобів у вищій школі. Серед цих засобів, які викладач може й повинен використати у своїй роботі, чи не найефективнішим є кіно.

Кіно як синтетичний вид мистецтва здатне створювати синтетичний наочний художній образ, який може дати уяву про те чи інше наукове поняття, предмет чи явище дійсності.

Образна інформація, яку містить у собі кожний твір радянського кіномистецтва,— це не просто викладення фактів. Це — гордість за всесилля людського розуму, публіцистична пристрасність, боротьба за передовий матеріалістичний світогляд.

Використання кіно викладачами суспільних наук повинно бути творчою справою. Багато залежить тут від змісту і структури фільму та місця, яке викладач визначить для нього у навчальному процесі.

Приступаючи до певної теми, можна провести демонстрацію відповідного фільму, так званого «фільму-вступу». Можна, навпаки, показати фільм на завершення теми — «фільм-висновок». В обох випадках доцільно використати короткометражний фільм (1—2 частини). Наприклад, студентам Київського державного інституту культури перед вивченням теми «Проблема свідомості у філософії і сучасному природознавстві» показували фільм «Роздуми про хаос і гармонію», який знайомить з проблемами ентропії і порядку. Під час заняття матеріал фільму пов'язувався з матеріалом розділу курсу.

У процесі роботи із студентами можна використовувати короткометражні стрічки та фрагменти з них і безпосередньо під час лекції або семінару («фільм-аргумент»). Так, у тому ж інституті, опрацьовуючи тему «Соціальні проблеми сучасної науково-технічної революції», студенти у ході семінару подивились кінофільм «Вічний пошук», присвячений найвидатнішим досягненням української науки, а потім поєднали його аналіз з відповідями по темі. Це не лише унаочнює заняття, а й робить знання студентів ґрунтовнішими.

Викладач обов'язково повинен бути добре обізнаним з фільмом, а при необхідності — і з монтажними аркушами до нього, щоб якомога ефективніше використати фільм для розкриття певних проблем.

Треба використовувати також можливість позалекційного перегляду фільмів (тут доцільний термін «фільм-експозиція»). Адже тільки на Україні кінофільми кожного дня дивиться понад два з половиною мільйони глядачів і з них переважна більшість — молодь, що навчається в середніх та вищих навчальних закладах. Очевидно, саме викладачі суспільних наук повинні рекомендувати студентам той чи інший фільм (маються на увазі ігрові й повнометражні науково-популярні та документальні стрічки, перегляд яких важко здійснити у процесі навчання). Можливості викладачів тут великі: організовані перегляди з наступним аналізом фільмів, програми, складені спеціально до певних курсів, демонстрація фільмів на тематичних вечорах, щотижневий перегляд найновіших короткометражних фільмів, зустрічі з творчими групами.

Ефективність використання кіно у вузах підтверджується проведеними в цій галузі дослідженнями. У Київському інженерно-будівельному інституті здійснено такий експеримент: в одній групі викладач провадив заняття з історії КПРС із застосуванням кіно, в другій — без нього. Внаслідок цього більш глибокі й конкретні знання виявлено у студентів першої групи. Успіх обумовило безпосереднє поєднання звукових і зорових уявлень у процесі навчання.

Подібні дослідження виявляють деякі особливості сприймання фільмів студентами; ці особливості викладачам треба знати і враховувати в своїй роботі. У Київському університеті було проведено конкретно-соціальні дослідження сприйняття фільмів студентами. Студентів однієї групи перед демонстрацією фільму попередили, що зміст фільму потім треба буде коротко розповісти. Як виявилося, процент засвоєння цими студентами інформації, що містилася у фільмі, становив 65,2, а студентами, увагу яких на зміст фільму не спрямовували, відповідно — 54,2.

Соціологічні дослідження, які провадяться вченими, вся теорія і практика нашого мистецтва переконливо свідчать про те, що мистецькі твори, зокрема — фільми, спектаклі, телепередачі,— відіграють надзвичайно важливу роль в естетичному вихованні трудящих, у формуванні творчого мислення.

Радянські естетики вважали, що вільний, універсальний і гармонійно-цілісний розвиток творчих сил людини в усіх сферах життя і діяльності за суттю своєю збігається з творчістю за законами краси. Естетичне виховання розглядається як певний вид соціальної предметної діяльності, в якій універсально й гармонійно розвиваються творчі сили й здатності людини. Тому до сфери естетичної діяльності відносяться не лише мистецтво та народна художня самодіяльність, а й матеріальне виробництво, зокрема — науково-технічна творчість. Отже, завдання естетичного виховання трудящих мистецтво нерідко розв'язувалось спільно з наукою, спрямовуючи особливу увагу на радянську молодь.

Студентські роки іноді називають стартом всієї майбутньої діяльності людини. А від старту, як відомо, багато що залежить. Карл Маркс, коли йому було сімнадцять років, у своєму творі про вибір професії писав, що коли людина працює лише для себе, вона може, мабуть, стати славетним вченим, великим мудрецем, чудовим поетом, але ніколи не зможе стати по-справжньому досконалою і великою людиною.

Сьогодні нашим студентам властиві прагнення до знань, здатність наполегливо вчитися, самовідданість у служінні суспільству, творчі шукання. Ці якості визначали місце радянського студентства в справі побудови комунізму в УРСР.

Традицією радянських вузів стало широке залучення студентства до наукової творчості, дослідницької роботи. Активну участь брали студенти у всесоюзних конкурсах студентських робіт з суспільних наук — це привчало їх до самостійного аналізу суспільних явищ, формувало в них марксистсько-ленінський світогляд, породжувало допитливість, творчі дерзання.

Велику науково-дослідницьку творчу роботу проводили студенти вузів України. Тільки в Київському інституті культури працювало 26 наукових гуртків, у роботі яких брали участь студенти як стаціонарного, так і заочного відділень. Серед тем, які розроблялися студентами інституту,— «Образ В. І. Леніна в перших творах радянського кіномистецтва», «Сценічна доля маленьких трагедій О. С. Пушкіна», «Психологія творчості К. С. Станіславського», «Творчий портрет Соломії Крушельницької», «Досвід соціально-психологічного вивчення клубного самодіяльного колективу (на прикладі хорової самодіяльності)», «Досвід вивчення культурних інтересів та запитів робітничої молоді (на прикладі учнів профтехучилищ)», «Режисура Франції кінця XIX — початку XX століття», «Фрагменти античної режисури», «Наука як продуктивна сила суспільства та наукове прогнозування» тощо. Студенти працювали також над госпдоговірними темами. Роботу «Дослідження і розробка технічного проекту науково-технічної інформаційної підсистеми АСУП. Шифр «Інформ-1» прийнято до впровадження. Розроблялася комплексна тема «Історія бібліотечної справи на Україні до 1917 р.».

Результати наукових досліджень студентів застосовувалися і безпосередньо в навчально-виховному процесі. Наукові гуртки при кафедрі науково-технічної інформації, наприклад, розробляли плакати до циклу математичних дисциплін, наочні посібники з курсу технічних засобів бібліотечної роботи. Ними підготовлено близько 300 бібліографічних карток і макетів. Художні ілюстрації, зроблені студенткою літературного гуртка І. Журавльовою до її наукової роботи «Сценічна доля маленьких трагедій О. С. Пушкіна», використовувалися під час занять із студентами.

Слід зауважити, що в інституті, як і інших вузах мистецтва і культури, відповідно до їхньої специфіки, робота студентських науково-творчих товариств велася в двох напрямках: науково-дослідницькому і творчо-виконавчому. В Київському інституті культури шість науково-творчих гуртків, члени яких розробляли сценарії тематичних вечорів, здійснювали оригінальні постановки танців на основі вивчення українського фольклору, виступали з концертами перед робітниками, колгоспниками, студентською молоддю. Учасники експериментальної студії гуртка при кафедрі режисури інсценізували й поставили повість І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я». Академічний зведений хор інституту, який складається переважно з гуртківців факультету культосвітньої роботи, виступав з окремою програмою в філармонії, брав участь в урядовому концерті, присвяченому 50-річчю утворення СРСР.

У студентських наукових об'єднаннях за умови розумного і уважного педагогічного керівництва формуються якості, необхідні спеціалісту — вміння науково осмислювати проблеми, прагнення постійно поповнювати свої знання, здатність працювати в творчому колективі. «Процес навчання у вузі сьогодні все більше спирається на самостійну, близьку до дослідницької, діяльність студента,— говорив Л. І. Брежнєв у промові на Всесоюзному зльоті студентів. — Масовою стала участь студентів у наукових гуртках і семінарах, як ніколи широкої популярності набули конкурси і виставки наукових робіт. І це добре!»

Студентів доцільно залучати до науково-дослідницької роботи, яку ведуть викладачі.

Студенти стаціонарного і заочного відділень Київського інституту культури брали участь у науковому дослідженні «Естетико-пізнавальна роль назви в процесі сприйняття художнього твору», що являє собою частину соціально-психологічного дослідження специфіки сприйняття творів мистецтва.

При науковому гуртку кафедри бібліотекознавства створено соціологічну групу. Студенти цієї групи працювали над цікавою темою «Бібліотечна професія й динамічне читання».

Навчаючи студентів власному творчому мисленню, слід постійно мати на увазі, що здобуття будь-яких знань з його допомогою є певною мірою самоосвітою. Здобуті завдяки власному досвіду, ці знання і форми поведінки — найміцніші. Саме тому одним з ефективних засобів формування творчого мислення є естетичне виховання і його складова частина — виховання мотивів навчання: бажання знати, захоплення самим процесом розумової діяльності, здобуття знань, розуміння вчення як важливого способу духовного життя, пізнання, творчості.

Творча діяльність людини в будь-якій сфері обов'язково несе в собі величезне естетичне навантаження. Йдеться про естетику творчого мислення, естетику розумової праці, інтелектуальної діяльності.

Адже одне з найважливіших завдань естетичного виховання — викликати в людині бажання творити за законами краси. Закони ці передбачають наявність таких естетичних якостей, як досконалість, гармонійність, виразність, завершеність.

Краса людської думки, якій властиві ці якості,— запорука результативної творчої діяльності людини. Естетика мислення — це передусім естетика творчості. Людина завжди прагнула перетворити світ за законами краси й гармонії, а діалектика речей, як відомо, знаходить своє відображення в діалектиці понять — саме тут слід шукати гносеологічні корені виникнення і розвитку естетики мислення.

Справжня творчість — і наукова, і художня,— можлива лише з позицій найпередовішого в світі, марксистсько-ленінського, світогляду. Творчість — одна з найголовніших здатностей всебічно розвиненої людини. А такий розвиток людини в нашій країні дедалі більше стає основою розвитку продуктивних сил. Звідси проблема формування нової людини — це водночас проблема і соціальна, і економічна, і гуманістична, це проблема виховання творчого мислення, гостро поставлена сучасною науково-технічною революцією, яка вимагає від людини здатності до творчої праці як здатності обов'язкової, конче необхідної.

Потрібних результатів можна досягти завдяки трудовому вихованню, діалектично поєднаному з вихованням естетичним — таке поєднання і становить основу комуністичного виховання. Поєднання це передбачає щільний, нерозривний зв'язок творчості наукової і творчості художньої. Оволодіти ними — одне з найголовніших завдань, що стоять перед студентською молоддю.

У своєму «Зверненні до молодих науковців» лауреат Ленінської премії доктор технічних наук І. М. Чиженко говорить: «Не секрет, що шлях до вершин науки складний і тернистий. Для того, хто його обрав, першими помічниками повинні бути наполегливість та працьовитість, щоб побороти всі труднощі, щоб віддати всього себе науці. Потрібно бути сміливим, щоб не боятися вести рішучу й принципову боротьбу проти всього застарілого і віджитого, щоб бути послідовним і переконаним борцем за передові ідеї, за наукову істину».

За умов науково-технічної революції кожна людина повинна якомога повніше використовувати й розвивати свої можливості, творчо застосовуючи їх у комуністичному будівництві. Друге крило, на яке вона спирається в своєму гордому зльоті — художня творчість. Починаючи свою промову на XXIV з'їзді Комуністичної партії України, письменник Ю. Смолич наголосив на тому, що «художня творчість, впливаючи на людину не тільки через свідомість, але й через почуття, посідає одне з чільних місць серед способів ідейного впливу на окрему людину, отже, й на широкі народні кола».

За радянські роки помітно збільшився інтерес науковців до проблем творчої лабораторії митця й особливостей сприйняття творів мистецтва, впливу соціально-культурних наслідків науково-технічної революції на сучасне реалістичне мистецтво, співвідношення наукового й художнього пізнання, естетичних закономірностей їх тощо.

Всебічних, ґрунтовних досліджень потребують теоретичні та практичні питання естетичного виховання, без якого неможливо формування творчого мислення. Цілком правильно, що «органічне поєднання досліджень, проведених на високому теоретичному рівні і присвячених актуальним питанням естетичного виховання, з вивченням справжнього стану речей, коли справа стосується цього виховання серед різних класів та соціальних груп радянського суспільства,— лише таке поєднання дасть змогу запропонувати найбільш раціональні рекомендації установам і організаціям, практичне завдання яких — щоденне естетичне виховання трудящих».

Творчому мисленню вчать і наука, і мистецтво. При цьому необхідно завжди пам'ятати ленінський заклик до того, щоб процес навчання був тісно пов'язаний з процесом комуністичного виховання. Процес виховання комуністичної свідомості включає в себе трудове виховання, утвердження комуністичної моралі, розвиток пролетарського інтернаціоналізму і соціалістичного патріотизму, всебічний і гармонійний розвиток людської особи, подолання пережитків капіталізму в свідомості і поведінці людей, викривання буржуазної ідеології. При цьому «першорядного значення, — зазначається в Програмі КПРС,— набирає формування наукового світогляду в усіх трудівників радянського суспільства на основі марксизму-ленінізму, як цільної і стрункої системи філософських, економічних і соціально-політичних поглядів».

Партія і уряд підкреслювали, що від того, чому і як ми навчимо молодь сьогодні, багато в чому залежатиме прогрес нашого суспільства в майбутньому. Завдання полягає в тому, щоб навчити молодь творчо мислити, щоб у вузах виховувати не просто фахівців певного профілю, а спеціалістів з високою політичною свідомістю, із сформованим науковим світоглядом.

Людина, віддана революції, партії, народу, людина з високими помислами і чистою душею завжди була і лишається володарем думок молодого покоління. Про це яскраво свідчать надруковані в «Журналисте» результати опиту трьох з половиною тисяч юнаків і дівчат, проведеного журналістами радіостанції «Юность» за славнозвісною анкетою Карла Маркса:

« — Ваше уявлення про щастя?

— Безсмертне Марксове «боротьба». За торжество наших ідей, за велич наших справ, за людську красу.

— Ваша мета в житті?

— Комунізм. Жити для людей».

Ці відповіді характерні для радянської молоді, яка віддавала всі сили втіленню в життя творчих думок та ідей нашого народу, що стають здобутками матеріального виробництва, науки, культури людства. Ці відповіді переконливо свідчили про те, що в радянські часи формувалася нова людина-творець, з новими поглядами на життя, новою мораллю, новою естетикою. Йшлося про виховання творця-художника, який має не лише створювати глибокі й прекрасні твори мистецтва, а бути передусім будівником нових чудових форм суспільного життя.

Цей процес являв собою найвище досягнення наукового соціалізму. Він передбачав неодмінний розвиток творчої ініціативи людини, її інтелектуальних можливостей. Результати такого розвитку можна побачити в кожному юнакові, в кожній дівчині України в радянські часи — адже, як зауважував Олександр Довженко, і в краплині роси може відбитися Всесвіт...

Використана література:

Естетичне виховання у вищих навчальних закладах / Авт. кол.: І.А.Зязюн та ін.; Редкол.: В.Ф.Передерій (відп. ред.), В.О.Кудін … І.А.Зязюн та ін. – К.: Вища шк., 1976. – 207 с.





Реферат на тему: Естетичне виховання і творчість в УРСР з комуністичної ідеології (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.