Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Педагогіка

Єдність формування переконань, навиків і почуттів (реферат)

Якщо розглядати процес виховання в логіко-педагогічному плані, то незалежно від того, яка ідейно-політична або моральна якість виховується, ми знайдемо певну послідовність у вихованні. Давайте умовно відокремимо одну яку-небудь моральну рису, наприклад, правдивість, і прослідкуємо шлях її прищеплення. Будемо мати на увазі належне ставлення до викладачів в учбовому процесі, до товаришів у колективі, тобто розглянемо, як навчити студента говорити правду, діяти правдиво і вимагати цього від інших.

Який же тут буде логіко-педагогічний шлях? Одні кажуть, що потрібно більше займатись освітою, більше давати студентам моральних знань, інші звертають увагу на необхідність прищеплення певних переконань студентам, треті порадять більше виховувати через практику, досвід, а четверті нададуть перевагу вихованню почуттів правдивості. Якому з цих шляхів треба надати перевагу? Щоб відповісти на це питання, потрібно проаналізувати процес виховання у його динаміці.

Щоб прищепити студентам певну якість, ми повинні поставити перед ними завдання, сформулювати вимогу, дати перспективу і закликати до відповідних дій. У нашому випадку — розкрити суть правдивості як складової частини моралі та показати її необхідність для високоморального і принципового у своїх діях спеціаліста. З цього переважно починається виховання будь-якої риси ідейно-політичного чи морального характеру. І не обов'язково, щоб завдання було поставлене викладачем, воно може бути запропоноване студентським колективом. Установка на самовиховання може виникнути під впливом багатьох факторів, зокрема через складні життєві ситуації, прочитані книги, вплив товаришів і т. п.

Таким чином, процес виховання (і самовиховання) починається з осмислення його, з роз'яснення мети, усвідомлення вимог життя. Говорять, що виникає це через моральну освіту (бесіди, лекції, через сприймання творів мистецтва, вивчення наук, у процесі осмислення досвіду і т. п.). Ми не проти поняття «моральна освіта», якщо розглядати його як забезпечення студентів ідейно-політичними і моральними знаннями, але тільки з умовою, що моральна освіта не перетворюється в повторення давно відомих моральних істин. Ми повинні мати на увазі всі джерела збагачення студента ідейно-політичними і моральними знаннями в їх розвитку і перспективі.

Але наявність ідейно-політичних і моральних знань ще не є доказом вихованості. Отже, логіка виховного процесу говорить нам, що триматись лише на моральній освіті та не йти далі не можна. Це було б тупцюванням на місці: освітні заходи проводились би, а виховання не було б. У таких випадках і починається формалізм у вихованні, що, на жаль, у практиці виховної роботи трапляється. Захоплення освітніми заходами, але без підкріплення їх іншими методами, приводить до затримки виховного розвитку студента. У нашому прикладі постійне повторення студентам істини про значення правдивості нічого не додає до їх вихованості.

Тут виникає інше питання — а чи не ухилитись нам зовсім від освітньої роботи? Можливо, виховний процес виграє, коли ми будемо діяти прямолінійно — привчанням, вимогою, забороною і т. п.? До речі, таке захоплення прямолінійністю в практиці ще інколи зустрічається.

Аналіз виховної практики доводить, що виховний ефект будь-яких методів залежить насамперед від чіткості розуміння студентами поставленої перед ними мети і впевненості, що ця мета об'єктивно закономірна, потрібна для суспільства. Якщо ж мета сприймається студентом як щось далеке і непотрібне, викликає сумнів, здається формальною, то хоч він і виконує завдання, виховного впливу воно не матиме. Візьмемо такий факт. Студенти Чернівецького університету за рішенням міських організацій напередодні свят повинні були прибрати на околиці міста кілька вулиць. Об'єктивно, якщо не рахуватись із втратою учбового часу, ця робота для міста була корисною. Але студенти бачили, що вони працюють непродуктивно і виконують обов'язки мешканців вулиць. Робота була виконана, та потім на зборах студенти з обуренням говорили про марність цього «суботника». Стало зрозуміло, що таке доручення виховної сили не мало.

Отже, глибоке розуміння ідейно-політичної чи моральної проблеми є необхідною передумовою виховної дійовості завдань і доручень, які виконують студенти наших вузів.

З аналізу виховного процесу видно, що сприйняті через різні види освітньої, педагогічної та наукової діяльності ідейно-політичні та моральні знання з фактів, що тримаються у пам'яті, переростають у власні погляди і переконання. «Чужі» знання стають своїми переконаннями, в них виявляється власне ставлення до проблем життя. Такі переконання виступають тепер як стимули у діях студента.

Процес переростання знань у переконання досить складний і суперечливий. Складність має кілька аспектів. Насамперед треба мати на увазі, що переконання не сприймаються готовими і їх не можна вивчити. Вони виробляються під впливом очевидних і незаперечних доведень, знань і свідомого практичного досвіду. Процес переконання студентів тільки тоді буває дійовим, (коли є чітка життєва направленість, що зачіпає прямо чи опосередковано інтереси студента, коли вимоги соціально мотивовані і коли той, хто переконує студентів, сам щиро поділяє ці переконання.

Трудність має і такий аспект. Ми виховуємо студентів, що вже мають певні переконання. Кожен з них потрапляє у вуз з переконаннями, які вже склалися, інколи помилковими або зовсім шкідливими. А ломка старих переконань і вироблення нових проходить не дуже легко.

Але найбільша складність полягає в тому, що процес формування переконань проходить у динаміці — відбувається безперервне утворення нових, оновлення старих, поглиблення і уточнення інших, а разом з цим свідомо чи мимоволі йде подолання помилкових переконань. Ось чому ми ніколи не можемо сказати, що на якомусь рубежі навчання виховання студента закінчено. Межі тут немає. Є тільки умовні границі (закінчив курс, вуз). У педагогічному відношенні найбільшої майстерності та чуйності потрібно тоді, коли ми намагаємось визначити добутий рівень тих чи інших переконань у групі або в окремого студента.

Щоб іти далі у вихованні (переконанні), потрібно відштовхнутись від певного рівня вихованості. Якщо не зробити цього, то наші вимоги можуть виявитись «пройденим етапом» для студента і не мати виховного впливу. Жаль тільки, що в практиці інколи виявляють рівень вихованості з допомогою формальних орієнтирів (скільки яких заходів проведено). З досвіду видно, що інколи ми зовсім не рахуємось із досягнутим рівнем розвитку переконань у студентів і проводимо занадто елементарними методами виховну роботу, яка нічого не додає до того, що студенти вже давно набули, і виявляється нездатною усунути помилкові переконання.

Важливим питанням є проблема врахування індивідуальних особливостей студента — його психології, попереднього досвіду, адже нехтування індивідуальними особливостями призводить до різних несподіванок. Можна займатись вихованням групи, потоку або просто «неспокійних» студентів, але за цим зовсім не помічати суттєвих особливостей окремих студентів.

Отже, тепер можна сказати, що не тільки найскладнішим, але й особливо важливим у виховній роботі є її центральна ланка — формування ідейно-політичних і моральних переконань. Знання — це вихідний матеріал для виховання; їх можна потім забути, а переконання, котрі стали керівними в діях людини, поглиблюючись, залишаються на все життя. І в нашому прикладі виховання правдивості ми можемо прослідкувати цей процес. Студент, що набув глибоких і стійких переконань правдивості, більше не потребує нагадувань про те, що потрібно говорити правду. Таке нагадування може навіть образити його, адже він уже має глибокі переконання правдивості.

Виховний процес не має своєю кінцевою метою лише формування переконань. Сучасна дійсність доводить, що повноцінність особи нашого суспільства проявляється лише в корисній для суспільства діяльності. Та й самі переконання втрачають властиві їм ознаки, коли вони не знаходять свого застосування у практиці. Ідейно-політичне і моральне виховання досягає своєї завершеності, коли знання і переконання реалізуються у діях людини, у практиці, коли вона набуде стійких навиків та умінь.

Досвід вищої школи показує, що більшість випускників вузів бувають готовими до практичної діяльності не тільки як фахівці, але і як керівники і вихователі людей у виробничих чи шкільних колективах. Багато з них виростають потім у хороших керівників.

І ще один аспект виховання. Відомо, що людина сприймає ідейно-політичні та моральні знання в певному емоційному забарвленні, що переконання формуються також з відповідним почуттям, а практична діяльність у суспільстві вимагає значної, а інколи напруженої участі емоцій людини. І хоч характер емоцій в певній мірі зумовлений нервовим типом особи, виховання емоцій у студентів є одним із завдань вищої школи. Життя показує, що фахівець з багатими емоціями має більше можливостей організаційного і виховного впливу на людей. І суто технічна діяльність, проникнута глибокими інтелектуальними почуттями, стає більш творчою і гнучкою. Працювати з душею, як говорять у народі, це означає повністю віддатись справі, а в ідейно-політичному і моральному плані щиро і з почуттям відповідальності виконувати свій обов'язок перед суспільством.

Проте емоційна вихованість не може бути зведена до рис загального характеру — весела людина чи байдужа до інших. Ці ознаки важливі, але не головні. Наприклад, студент може бути з досить яскравими емоціями, життєрадісним у колективі, мати почуття гумору, а насправді бути байдужим до навчання, професії, виробництва, і громадські справи його зовсім не хвилюють. Є такі особи і у виробничих колективах.

Сучасне виховання передбачає такі емоції, котрі відбивають корінні проблеми життя людей. Справжнє багатство емоцій проявляється передусім в інтелектуальній діяльності, у праці, в громадських справах і в розумінні емоційного світу інших людей. Благородні почуття, зрозуміло, знаходять вихід і в особистих справах, у сім'ї і т. п. І найсуворіша теоретична чи технічна діяльність стає більш проникливою і плодотворною, коли вона просякнута глибокими почуттями, якщо її роблять із натхненням. Уява про фахівця як про «сухаря» витиснута образом життєрадісної людини, розумом і серцем відданої виробничій та суспільній діяльності.

Виховання інтелектуальних емоцій є загальною проблемою виховання всіх студентів. Немає такої особи, емоції якої не можна було б поліпшити, але рахуватись з індивідуальними особливостями студентів ми повинні. Для педагога важливо й те, що емоційні особливості студента виражені переважно силою емоцій, яскравістю і стійкістю їх. Тільки на цій підставі не можна робити прямолінійного висновку: у емоційно неяскравих осіб немає глибоких почуттів. Це було б педагогічною помилкою. Глибокі інтелектуальні почуття, почуття ідейні та моральні можуть захопити людину всебічно і тривалий час, хоч зовні будуть непомітні. Педагогіка цього питання така, що слід виховувати глибину почуттів, заохочувати повне захоплення проблемами професійної праці чи громадського життя.

Зробимо загальний висновок. Логіко-педагогічна лінія виховання — знання, переконання, навики. На основі знань можливе формування переконань, а знання і переконання зумовлюють набуття свідомого досвіду, навиків. Цей процес відбувається в єдності з формуванням емоцій. Слід тільки молодому викладачеві мати на увазі, що ми подали лише логіко-педагогічну схему, а не хронологічну. В практиці бачимо, як переплітаються процеси набуття знань, формування переконань і навиків. Буває й так, що досвід, практика стають джерелом знань і формування переконань.

Одначе логіко-педагогічна схема дає змогу аналітично дивитись на виховний процес і доцільно планувати виховну роботу, а викладачеві бачити реальний шлях формування переконань студентів (не топтатись на місці, займатись лише моральною чи ідейно-політичною освітою). Розуміння логіки виховного процесу дасть змогу запобігти голого моралізування і адміністрування у цій важливій роботі. Викладачеві потрібно бути проникливим вихователем, добре бачити зміни у свідомості та почуттях студентів, щоб запобігти помилкових виховних дій та суджень.

Використана література:

1. І.І. Кобиляцький Методи навчально-виховної роботи у вищій школі (Для аспірантів і молодих викладачів вузів) / Видавництво Львівського університету, 1970, 200с.

2. Основы дидактики, «Просвещение», М., 1967, стор. 5.





Реферат на тему: Єдність формування переконань, навиків і почуттів (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.