Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Педагогіка

Дидактична характеристика практичних занять (реферат)

Вузівська система навчання містить у собі різноманітні методи учбової роботи викладачів і студентів. Якщо взяти навчальний процес взагалі, то ми побачимо, що після лекцій відбуваються різні види практичних занять в аудиторії, лабораторії, майстернях, а також на виробництві, в школі і т. д. У кількісному відношенні лекційні та практичні заняття за діючим учбовим планом університетів розподіляються приблизно порівно.

Тепер виникає питання, чому на семінари і практичні заняття відводиться відносно багато часу. Адже основні знання студенти дістають на лекціях і в самостійній роботі.

Щоб відповісти на це питання, потрібно проаналізувати процес формування спеціаліста у вищій школі. Підготовка фахівця передбачає здобуття знань (теорія, факти, розрахунки, характеристики, оцінки і т. д.), вироблення умінь користуватись знаннями, застосовувати їх на практиці в професійній діяльності, а також навиків (технічних, технологічних, лабораторних, організаційних і т. ті.). Теоретичні знання займають провідне місце у формуванні спеціаліста. Сила наукової теорії для будь-якого фаху незаперечна. Справжній фахівець — це передусім думаюча людина, яка бачить перспективи розвитку і вдосконалення виробництва. Разом з цим фахівець був би безпорадним на виробництві, якби не знав практики, точніше — не бачив би, як практично застосовується теорія, а також не володів би власними уміннями і навиками виробничника.

Ми не беремо до уваги випадків поганого знання практики випускником вузу. Зазначимо лише, що в цьому питанні не повинно бути крайностей. Завдання полягає в тому, щоб для кожного фаху знайти науково обгрунтоване співвідношення теоретичної та практичної підготовки, щоб факультет і кафедри могли регулювати цим співвідношенням у залежності від особливостей фаху і локальних умов. Кожен фах має свої особливості. В одному випадку потрібні передусім інтелектуальні навики дослідника, в іншому — мистецькі навики музиканта чи хірурга. Крім того, для кожного напрямку наук повинні бути свої співвідношення теорії та практики, свої завдання і особливості, якими також не можна ігнорувати.

Яке ж основне призначення практичних і семінарських занять? Не обговорюючи подробиць, властивих окремим наукам, ми повинні сформулювати дидактичні завдання практикумів: поглиблення і закріплення знань, здобутих на лекціях і в процесі самостійної роботи; вироблення і поглиблення умінь і навиків розрахунку, планування, аналізу та узагальнення; пізнання сучасної техніки (машини, прилади, апаратура, пристрої і т. п.) і удосконалення навиків користування і керівництва ними; нагромадження попереднього досвіду організації виробництва і керування людьми тощо. Ці головні напрями практичної підготовки спеціаліста будуть конкретні на кожному факультеті та кафедрі. Разом з уміннями і навиками професійного характеру формуються уміння і навики ідейно-політичного характеру. Сучасний фахівець не тільки сумлінний спеціаліст, він і громадський діяч, що вміє робити ідейно правильні оцінки та узагальнення, він і вихователь людей. Для цього потрібні не лише знання, а й відповідні уміння і навики, що частково набуваються ще у вищій школі.

Молодому викладачеві може здатись, що занадто багато завдань поставлено. Але нічого зайвого і нереального тут немає: справжній фахівець повинен мати всі ці якості. Міцна і чітка основа всіх названих практичних якостей закладається у вищій школі. Наші вузи випускають кадри, що хоч і недосконало, але володіють ними. Далі спеціаліст формується безпосередньо на виробництві.

Тепер виникає питання, які види учбової роботи дають студентам знання, а які забезпечують вироблення умінь і навиків. Точно кажучи, абсолютного поділу між видами учбової діяльності немає: учбовий процес єдиний у своїй багатогранності. Слухаючи лекції, студент не тільки сприймає теоретичний матеріал, але й привчається виконувати потрібні розумові операції, у нього формуються практичні вміння. На семінарських і практичних заняттях відбувається поглиблення теорії та уточнення окремих розрахунків, добутих раніше. А коли практикум має самостійну програму, не зв'язану із лекційним курсом, то студенти на цих заняттях, природно, дістають відповідні теоретичні знання.

Кожна форма занять має своє основне призначення. Практичні та семінарські заняття лише тоді виправдують себе, коли через них забезпечується вироблення умінь і навиків. Лекції втратили б ознаку методу викладання, якби через них студенти не діставали теоретичних знань. Проте це твердження поки що апріорне: молодому викладачеві потрібно знати, чому саме через практичні заняття виробляються уміння і навички.

Психологією встановлено, що уміння, як готовність до практичних і теоретичних дій і, навики, як автоматизовані дії, набуваються внаслідок багаторазового повторення дій студентом. Діяльність може бути різною — учбова, виробнича, але суть її буде одна: повторення дії приводить до вироблення відповідних навиків і умінь. Так, наприклад, набуті студентами спеціальності «оптика» навики поводження з оптичною апаратурою і використання їх при розв'язанні конкретних лабораторних завдань створюють основу для набуття професійних умінь, потрібних інженеру для роботи на виробництві.

Відомо також, що навики у психологічному плані поділяються на інтелектуальні, рухові та сенсорні. До інтелектуальних навиків відносяться розумові операції, що стали звичними, виконуються вони швидко або й автоматично. Наприклад, до розумових операцій, що мають ознаку інтелектуального навику, можна віднести: швидкий аналіз покажчиків вимірювальної апаратури, що реєструє виробничі процеси (домни, двигуна, автоматичної лінії і т.п.); аналіз та оцінку виробничих і економічних покажчиків підприємства, цеху; оцінка вчителем ситуації у класі; вибір оптимального підходу до розв'язання складних питань у колективі тощо. В чисто учбовому плані до інтелектуальних навиків можна віднести володіння алгоритмами у сприйманні та опрацюванні знань, навики рахунку, оперування хронологією і багатьма іншими розумовими операціями, специфічними для кожної науки.

Варто підкреслити, що для фахівця вищої кваліфікації інтелектуальні навики мають виняткове значення. Вони для нього є насамперед апаратом творчої професійної діяльності, спеціаліст, позбавлений цих якостей, обмежений у творчих пошуках, його мислення як правило статичне.

До рухових навиків відносяться автоматизовані рухи руки, тіла, мова фахівця, що зумовлюють учбову і професійну діяльність людини, наприклад: у керуванні трактором, обточуванні деталей на верстаті, виконанні креслення, у фізичних вправах, у виразній усній чи грамотній письмовій мовах. Витонченість і гнучкість комплексу рухових навиків та умінь складають професійну вправність фахівця у своїй галузі праці.

І, нарешті, до сенсорних навиків, або навиків сприймання, відноситься здатність органів відчуття швидко і без помилки визначати особливості подразника. Це будуть слухові навики, наприклад, у музиканта, зорові навики у художника, навики смаку в дегустатора і т. п. Зрозуміло, що в кожної людини будуть у певній мірі розвинуті сенсорні навики. В учбовому процесі вищої школи цей вид навиків є предметом удосконалення. Наприклад, хімікові, медику чи біологу буде важко без розвинутих сенсорних навиків нюху чи смаку. Математику, геометру і спеціалістові з технічних наук особливо потрібні зорові навики.

Коли буде потреба, читач знайде подробиці про закономірності вироблення навиків у посібниках з психології чи спеціальних дослідженнях. Тут лише зазначимо, що всі три види навиків виробляються і діють не ізольовано, а у взаємозв'язку. Так само і вироблення різних навиків в учбовому процесі проходить часто у взаємозв'язку. Наприклад, рухові навики виробляються більш успішно, коли буде зв'язок із відповідними інтелектуальними навиками (письмова мова удосконалюється на основі володіння логікою мови — граматикою).

Формування умінь і навиків відбувається через різні дії і багаторазові повторення. В педагогіці такі повторення звуться вправами. В загальному розумінні, вправи — це повторення дій. Але повторення може бути природним, мимовільним, що виникає в процесі діяльності людини, і бувають повторення довільні, в експерименті або на учбових заняттях. Нас цікавитимуть учбові повторення, що проводяться для вироблення навиків і умінь, передбачених програмою певних дисциплін.

Заняття у вищій школі включають велику кількість різноманітних вправ. У дидактичному плані всі вправи, що проводяться у вищій школі, поділяються на такі види:

1. Усні вправи. До них слід віднести всі заняття, де мають місце усні виступи студентів, обговорення питань на семінарі тощо.

2. Письмові вправи. Ці вправи широко застосовуються не тільки в математиці та мові, але й в інших науках — виконання рефератів, опис виробничих процесів, звіти про практику і т. д.

3. Графічні вправи. Питома вага цих вправ все більше зростає і не тільки в технічних, а й у гуманітарних вузах. Ескізи, креслення, графіки, малюнки та інші зображення стають дуже поширеними.

4. Професійні вправи. Починаються вони в учбових умовах (лабораторії, майстерні, в учбових цехах і т. п.). У власному розумінні професійні вправи проводяться на виробничій і педагогічній практиках, в час праці студента на робочому місці тощо.

5. Технічні вправи. Проводяться вони за допомогою засобів програмованого навчання.

Молодому викладачеві, який ще пам'ятає шкільні вправи, буває важко встановити різницю між шкільними і вузівськими вправами. Тим часом вузівські вправи суттєво відрізняються від шкільних. В чому ж різниця?

У вищій школі вправи більш творчі, ніж у школі. Чисто тренувального характеру вправ у вищій школі відносно менше, за винятком хіба що занять з мов, креслення та вправ у вузах художнього профілю. Тут переважають вправи творчі, в яких немає буквального повторення формальних елементів знань, а закріплюється і поглиблюється ідея, виробляються навики обгрунтування і аргументації (наприклад, на семінарських заняттях), формуються навики дослідження і вміння творчого аналізу. Можливо, з цієї причини у вищій школі термін «вправа» вживається головним чином тільки викладачами мов та деяких інших дисциплін. Ми ж не бачимо виправдання такій обережності й говоримо про набуття умінь та навиків, про професійну виучку, і всі добре розуміємо, що ці якості не набуваються без вправ.

Проте справа не тільки в терміні. Ухиляючись від вживання слова «вправа», ми забуваємо про дидактичну основу і методику проведення практичних занять у вищій школі. Адже буває, що звертання до дидактики і методики практикумів вважається за школярство і тому ухиляються від будь-яких міркувань педагогічного характеру і проводять заняття навмання.

Використана література:

1. І.І. Кобиляцький Методи навчально-виховної роботи у вищій школі (Для аспірантів і молодих викладачів вузів) / Видавництво Львівського університету, 1970, 200с.

2. С. И. Зиновьев, Учебный процесс в советской высшей школе, «Высшая школа», М., 1968.





Реферат на тему: Дидактична характеристика практичних занять (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.