Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Педагогіка

Чи потрібно писати текст лекції? Техніка читання лекції (реферат)

Початкуючий викладач стикається і з такою проблемою, як фіксація лекції на папері. У кожного викладача виробляється своя методика запису: одні пишуть текст, інші складають тези, деякі — лише план лекції. З набуттям лекторської майстерності, природно, спрощується форма запису лекції. Проте в цьому питанні було б помилково все зводити до форми. При більш глибшому аналізі лекторської практики ми виявляємо у цій проблемі глибокий педагогічний сенс.

Щоб правильно оцінити різні форми фіксації лекції, потрібно звернути увагу на процес сприймання лекції студентами. Вже говорилось, що студенти включаються в активний творчий процес сприймання тільки тоді, коли лекція читається вільно, невимушено. Сприймання тексту лекції, яка читається в аудиторії, майже у всіх випадках буває пасивним. Психологічно і педагогічно різниця у сприйманні вільного викладу і готового тексту пояснюється просто: яким би досконалим не був текст лекції, він розрахований на читача, а не на слухача. Читання тексту виключає творчий контакт викладача із студентами.

Вільний виклад, або, як ми говоримо, творчий розгляд матеріалу лекції в аудиторії, дозволяє викладачеві залучити студентів до спільною процесу аналізу і вести розмову разом з студентами. В цьому випадку проблемою лектора буде використання доцільніших для конкретної лекції методів і прийомів аналізу, найбільш мобільного оперування матеріалом у залежності від конкретної ситуації, що виникає в аудиторії на лекції. Читає в аудиторії текст той, чия творчість закінчилася дома, коли він поставив останню крапку. Та й читає він цей текст в різних аудиторіях і не один рік. На справді, творча лекція неповторна, вона щоразу оригінальна

Але все сказане на користь вільного читання лекцій не означає, що складання текстів вважається неабиякою справою. З практики відомо, що складання текстів лекцій і наступна їх обробка приводить до створення хороших посібників для студентів. У цьому плані складання текстів, навіть з математичних і технічних наук, себе виправдовує.

Крім того, потреба в складанні тексту виникає й тоді, коли розробляється вперше важка чи взагалі нова тема, а тому варто опрацювати її дидактично, сформулювати основні положення, а інколи й обговорити такий текст на кафедрі або провести рецензування. Та це все окремі випадки. Порада викладачу-початківцю — з перших кроків педагогічної діяльності працювати над лекціями для їх вільного читання, щоб не бути зв'язаним ні з якими текстами чи конспектами. План або конспект потрібні, але не для того, щоб без них не можна було зробити вільного кроку в аудиторії.

Усе сказане стосується академічної учбової лекції. У вищій школі є виступи на наукових конференціях — наукові доповіді. Як правило, вони складаються текстовно і зачитуються автором на пленарному засіданні чи на секції. Ці виступи мають свою особливість: потрібно дати певні формулювання і висновки, добуті в процесі наукових досліджень. Ці формулювання мають бути точними і сталими, повинні служити основою наступного обговорення. Тому переважно для таких виступів складають тексти.

Питання про тексти лекцій, мабуть, зовсім не стосується фахівців математичних та інших технічних наук, де потрібні доведення чи креслення на дошці.

Можливо, що слово «техніка» і не звичне для такого "вживання, але воно все ж таки відбиває суть справи. Молодому викладачеві, який вперше опинився в аудиторії як лектор, доводиться думати не тільки про зміст лекції й методику її читання. Перед ним відкривається невідомий світ студентів, що чекають на живе слово викладача. Скований передчуттям зустрічі зі студентами, викладач, почавши лекцію, не чує свого голосу, не знаходить місця біля столу, часом не знає куди подіти свої руки. Кажуть, потрібна сміливість, і тоді хвилювання зникнуть. Навряд чи можна з цим погодитись. Однієї лише сміливості для читання лекцій замало. Спостереження свідчать, що хвилювання викладача, який іде в аудиторію, природне й закономірне. Не хвилюється лише той молодий викладач, котрий не усвідомлює відповідальності зустрічі з студентами. Навіть вчені-педагоги, що мають високий авторитет у науці, йдучи на лекцію, відчувають хвилювання.

У таких умовах невпевненості потрібно турбуватись про голос, тон і манери звертання до студентів, про жести і міміку, темп та інші сторони організації та ведення лекції в аудиторії.

Незважаючи на очевидну індивідуальність техніки читання лекцій, зумовлену психологічними особливостями лектора, характером і його манерами, досвід показує, що є найбільш доцільні та ефективні методи і прийоми ведення лекції.

Візьмемо, наприклад, голос, енергію мови. Як правило, криклива мова, допустима на мітингу, студентів стомлює в аудиторії. Крик не може стати засобом аргументації та доведень, легко сприймається мова звичайна, розмовна.

Важливе психологічне значення має темп мови лектора, адже, слухаючи, студент осмислює і «схоплює» думки викладача в цілому. Процес цей у більшості осіб відбувається не в одну мить, а протягом певного часу. Особливо сповільнений темп сприймання у студентів третього нервового типу, у флегматиків. Від лектора потрібне не безперервне ритмічне говоріння, при якому студенти, хоч і намагаються слухати, проте відстають від міркувань викладача і сприймають тільки зовнішні ознаки предметів або їх назви. Кожну думку слід виділяти, змінюючи темп мови, робити потрібні паузи. Паузи повинні бути невеликі—лише кілька долей секунди, але вони дадуть можливість слухачам «схопити» думку викладача, створити образ чи поняття, а потім переключать його увагу на наступну аргументацію. Спостереження показують, що молодий викладач дуже швидко виробляє в собі оптимальний темп мови, і це стає звичкою.

У практиці ми зустрічаємось ще з одним аспектом цього питання. «Ой, повільніше розповідайте, ми не встигаємо записувати!» — благають студенти. Що примушує їх звертатись з таким проханням? Нестримність темпу лекції? Частково так. Але все ж таки можливості запису основного змісту лекції залежить не від темпу мовлення, а від якості та логічно послідовної аргументації, від уміння донести основну ідею, чітко відокремити головне від другорядного. А коли лекція містить у собі безперервний потік готових положень, що даються без аргументації чи намагання дослідити, то й при досить повільному темпі викладу студенти записати головного не зуміють. На такій лекції слухач вимушений записувати все підряд, аналітичне сприймання неможливе. Отже, коли молодий викладач зіткнеться з вимогою студентів говорити повільніше, потрібно передусім сповільнювати не темп мови, а уважно проаналізувати логіко-дидактичний апарат своєї лекції.

Допоміжними елементами мови лектора є міміка і жестикуляція. Тут теж існує залежність від нервового типу і характеру викладача, проте педагогіка лекції відводить усім елементам зображення своє місце. Важко слухати викладача з нерухомим обличчям, здається, байдужим до того, що він говорить, і до тих, хто його слухає. Дивними виглядають також ті, в яких не сходить з обличчя штучна посмішка, що приховує внутрішню байдужість і казенне ставлення до лекцій. Відвертає увагу й непомірна жестикуляція. Енергійне розмахування руками або безцільне мандрування поміж рядами парт нічого не додає до зображувальних засобів лекції, а тільки позбавляє лектора зорового контакту із студентами. Ось чому, опрацьовуючи апарат лекції, молодий викладач дбає про те, як зробити свої рухи помірними і виразними. Добре, коли міміка співпадає з інтонацією мови, жести зливаються зі словесним зображенням, а рухи тіла підкреслюють логічні доведення. Вся динаміка лектора тоді виправдана і доцільна, коли вона майстерно підкорена основній меті лекції.

А що таке монотонність лекції? Про це кожен скаже, коли прослухає нудну лекцію, і обов'язково зверне увагу на одноманітність інтонації в голосі викладача. Так пишуть у статтях і книгах про лекції. Це правильно, що над інтонацією голосу потрібно працювати. Монотонна (однотонна) мова неблагозвучна, одноманітні подразники послаблюють увагу студентів, притупляють сприймання.

Якщо ж проаналізувати монотонність глибше, то ми побачимо, що усипляє студентів не тільки одноманітна мова. Ще більше заважає сприйманню догматична подача матеріалу. Ми вже говорили, що захоплює, бадьорить, підтримує гостроту уваги студентів чіткий аналіз і дослідження матеріалу, розкриття і доведення нового, невідомого. Усипляє студентів догматизм. Гальмується увага й тоді, коли здається, що викладач говорить про вже давно відомі або непотрібні речі.

Сказане не означає, що ми применшуємо значення праці викладача над інтонацією своєї мови. Ми тільки підкреслюємо, що покращення інтонаційної гнучкості мови ще не виключає монотонності лекції. Звукову виразність мови вузівському педагогу доцільно удосконалювати в нерозривній єдності з оволодінням мистецтвом аналізу матеріалу, з умінням залучати студентів до спільного творчого процесу.

Використана література:

І.І. Кобиляцький Методи навчально-виховної роботи у вищій школі (Для аспірантів і молодих викладачів вузів) / Видавництво Львівського університету, 1970, 200с.





Реферат на тему: Чи потрібно писати текст лекції? Техніка читання лекції (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.