Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Мовознавство

Використання словників на уроці української мови (курсова робота)

ПЛАН

Вступ

1. РОБОТА ІЗ СЛОВНИКАМИ НА УРОЦІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

2. СЛОВНИК У РОБОТІ ВЧИТЕЛЯ

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Одним з видів довідкових посібників є словники. Вони містять систематизований опис слів. Ще в сиву давнину існували так звані глосарії — збірники глос (тобто пояснень малозрозумілих слів з текстів) та вокабуларії — збірники слів для навчальної, культової та іншої мети.

У сучасній системі словників розрізняють енциклопедичні, які пояснюють не слова, а означувані ними по­няття, та лінгвістичні словники, які досліджують саме слово. Серед лінгвістичних є словники одномовні тлумачні, що представляють лексику в нормативному аспекті, двомовні (багатомовні) перекладні, діалек­тні, частотні, етимологічні, історичні, ономастичні, словотвірні, граматичні, неологізмів, сленгу, іншомов­них слів, словосполучень, синонімів, антонімів, омонімів тощо.

Норми літературної мови відображені в словниках труднощів, орфоепічних, орфографічних, довідниках на зразок «Як ми говоримо» Б.Антоненка-Давидовича та ін. Крім того, існують словники мови письменни­ків (Словник мови Шевченка. — К., 1964. — Т. 1—2), а також рим, тропів. Такі видання створюються за до­помогою комп'ютерної техніки.

Першими відомими нам словниками української мови були «Лексис» Лаврентія Зизанія (1596 р.) і «Лек­сикон словенороський» Памви Беринди (1627 р.).

Сучасний викладач-словесник має широко використовувати у своїй практиці безліч словників-довідників, серед них «Словарь української мови» за ред. Б.Грінченка (К., 1907—1909. — Т.1—4; пізніші перевидання різ­них років), «Словник української мови» (К., 1970—1978. — Т.1—11), «Словник наголосів української літера­турної мови» М.Погрібного (К., 1959), «Чи правильно ми говоримо?» Є.Чак (К., 1997), «Словник-довідник з правопису та слововживання» С.Головащука (К., 1989), «Орфографічний словник української мови» (К., 1994), «Українсько-російський словник» (К., 1953—1963. — Т.1—6), «Російсько-український словник» (К., 1987-1988. — Т.1—3).

На уроці вкрай необхідно вчити-школярів користуватися словниками, оскільки це не лише викликає ціка­вість до мовознавчої науки, а й привчає пильно стежити за логічністю і послідовністю мислення, писемно­го і усного мовлення, за правильністю побудови фрази, за додержанням правописних норм.


 

І. РОБОТА ІЗ СЛОВНИКАМИ НА УРОЦІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

У сучасних умовах функціонування ук­раїнської мови як державної зростають ви­моги до рівня мовної підготовки і мов­леннєвої компетенції членів суспільства. Процес безперервної освіти передбачає інтенсивну цілес­прямовану роботу мовця щодо збагачення своїх знань про виражальні засоби мови, їх стилістичне розмаїття, щодо вдосконалення комунікативних умінь в основних видах мовленнєвої діяль­ності — аудіюванні, говорінні, читанні та письмі. Основним джерелом поповнення лінгвістичних знань про слово в усьому спектрі його значень є лексикографічна праця — словник. Однак мовець звертається до словника чи довідника лише за умо­ви, якщо у нього вихована, культивована протягом років шкільного учнівства потреба проконтролюва­ти свої знання та мовленнєву продукцію, якщо він знатиме, яке саме джерело є носієм потрібної йому інформації і як користуватися ним.

Щоб одержати об'єктивну інформацію про викори­стання лінгвістичних словників у сучасній школі, було проведено анкетування вчителів-словесників та учнів:

1. Назвіть відомі вам словники. Майже в усіх відповідях учителів було названо тлумачний, орфо­графічний, перекладні словники, словник синонімів,
енциклопедичний. Учнями в основному було згадано тлумачний, орфографічний, перекладні.

2. З якою метою вони використовуються? І вчи­телі, і учні сформулювали мету однаково: для пра­вильного написання слів, для пояснення значення сло­ва, при перекладі з однієї мови на іншу.

3. Чи використовуються словники на уроках мо­ви? Учителі написали, що використовуються при не­обхідності, більшість учнів зазначили, що використовуються, але дуже рідко.

4. Чи є вдома у вас словники? Які саме? Учителі:
Так. Тлумачний, орфографічний, російсько-ук­раїнський, словник-довідник «Порадник ділової лю­дини», словник-довідник «Складні випадки наголошення», англійсько-український, словотворчий, слов­ник іншомовних слів, «Українська радянська енцик­лопедія». Учні: Так. Орфографічний, фразеологічний, перекладні — українсько-російський, українсько-
англійський, російсько-англійський.

5. Чи звертаєтеся ви до них? Коли саме? Учителі:
Так. Постійно до лінгвістичних, зокрема перекладних, інколи до енциклопедичних. Учні: Так. При перекладі текстів з англійської мови, при виконанні домашнього
завдання з англійської мови.

Анкетування виявило, що учні краще обізнані з ти­ми словниками, якими сучасна школа належно забез­печена, — з орфографічним і коротким тлумачним. Інші ж лінгвістичні словники, визначені шкільною програмою з рідної мови, представлені у кабінеті мови єдиним примірником, а тому цілком закономірно, що вчитель не може організувати систематичну колек­тивну роботу з ними. Однак і роботу з використанням наявних словників учителі планують епізодично. Згідно з анкетами учнів найчастіше вони вдаються до словників на уроках іноземної мови. В учнів не вироб­ляється вміння швидко знаходити потрібне сло­во — такий висновок було зроблено після констатую­чого зрізу, що полягав у хронометражі відшукування слова за орфографічним словником як таким, з яким школярі найбільше ознайомлені. Учням 3-8 класів пропонувалося відшукати за словником такі лексеми: шалено, шепіт, Рейк'явік, поперезуватися.

Простежується така динаміка формування загальнонавчального вміння користуватися довідковим дже­релом:

Клас

Затрати часу (в секундах)

 

Найменші

Найбільші

5

6

7

8

7 5 7 4

45

38

35

45

Було помічено, що не завжди слабші учні показу­вали низький результат. У 7 класі, наприклад, се­реднім результатом і для сильних, і для слабких став 13 секунд. Хронометрія виявила, що немає відчутної різниці у кращих та гірших результатах за класами, хоча разючими є кращі та гірші результати у межах одного класу. Очевидно, процес формування навички відбувається неконтрольовано, учні самотужки опано­вують це вміння.

Шкільні підручники також, на нашу думку, не­достатньо націлюють на роботу з використанням лексикографічних джерел. Згідно з програмою учні 5 класу повинні навчитися користуватися орфо­епічними, тлумачними, перекладним, словотвірним словниками та словником іншомовних слів у на­ступному класі. Використання словників у 7 та 8 класах програмою не передбачене. Провівши мето­дичний аналіз шкільних підручників для 5-8 класів щодо кількості та характеру завдань за словника­ми, ми виявили, що робота спланована нерівномірно. Найчастіше зустрічаються завдання з використанням тлумачного словника, вони є в підручниках від 5 до 8 класу.

Однак ці завдання одноманітні, найчастіше ставиться вимога з'ясува­ти лексичне значення поданого слова, мало за­вдань, що передбачають застосування його з метою самоконтролю, при написанні робіт творчого харак­теру. Зрідка практикується використання орфо­графічного словника у 5-7 класах. З метою самокон­тролю учні мають звертатися до нього при з'ясу­ванні закінчення родового відмінка однини імен­ників другої відміни (6 кл.), особливостей написання прислівників (7 кл.). На жаль, на використання ор­фоепічного словника підручник орієнтує лише в 5 класі системою вправ, що формує вміння аналізу­вати будову словникової статті, читати слова за фо­нетичним записом, порівнювати власне транскри­бування із нормативним. Словник синонімів зга­дується аж у 7 класі, хоча поняття про синоніми формується в 5 класі. У наступній таблиці подано розподіл за класами завдань, орієнтованих на використання лінгвістичних словників, згідно з діючими підручниками української мови:

Тип словника

Клас

Кількість вправ

 

5

3

Тлумачний

6

7

7

2

 

8

5

 

5

1

Орфографічний

6

2

 

7

1

Орфоепічний

5

6

Словник синонімів

7

1

Поради вчителю.

Учителю самому належить розробляти шляхи презентації інших лексикографічних джерел, перед­бачених програмою, а саме: словника іншомовних слів, словотвірного — та поповнювати список словників на власний розсуд. Вважаємо за доцільне ознайомлення учнів із словниками синонімів, антонімів, фразео­логічним. Філологічне обдарованих учнів варто озна­йомити із словником паронімів (до речі, тестування на вступних екзаменах до Черкаського університету кілька років тому передбачало з'ясування лексичних значень слів, які перебувають у паронімічних відно­шеннях типу україніка-україністика). Більшість про­аналізованих вправ передбачає використання слов­ників на етапі формування вмінь, зрідка на етапі кон­тролю, хоча, очевидно, словникова робота може про­водитися й на інших етапах дидактичного циклу. Мікроцілі кожного з етапів дидактичного циклу пе­редбачають різну за характером пізнавальну діяльність учнів, залежно від неї та етапу уроку виділяємо такі різновиди лексикографічних вправ:

1) проблемні (етап підготовки до сприймання ново­го);

2) перцептивні (етап вивчення нового матеріалу);

3) репродуктивні (етап формування вмінь і нави­чок);

4) продуктивні (етап контролю).

Крім того, залежно від змістової характеристики завдання можлива така класифікація вправ:

1) власне лексикографічні;

2) лексикографічно-орфоепічні;

3) лексикографічно-лексикологічні;

4) лексикографічно-орфографічні;

5) лексикографічно-граматичні;

6) лексикографічно-словотворчі.

Власне лексикографічні вправи переважають на етапі ознайомлення із словником, решта — на інших етапах.

На етапі підготовки до сприймання нового ма­теріалу словник використовується з тим, щоб створи­ти проблемну ситуацію, розв'язати яку можна лише після опрацювання нової порції інформації. Виникає конфлікт, суперечність між сформованими в учня по­няттями та новим лінгвістичним фактом. Наприклад, успішно використовується орфоепічний словник для демонстрації невідповідностей між звучанням та на­писанням.

1. Перед вивченням теми «Подовження» учні ви­писують з орфоепічного словника транскрипцію слів «зсунути, розрісся, льотчик, обличчя». Звертають увагу на подовжену вимову звуків, позначених підкресленими літерами, замислюються над причина­ми подовження.

2. Готуючись до опрацювання орфограм у пре­фіксах, учні за словником з'ясовують вимову пар слів пребілий-прибілений, прегіркий-пригірклий, пресмачний-присмачений, престарий-пристарілий. Порівнюючи вимову голосних у префіксах, роблять висновок, чому написання цих префіксів потребує особливої уваги.

3. Збираючись повідомити учням, що м'якість при­голосних не завжди позначається графічно, вчитель радить знайти за словником вимову підкреслених слів у реченнях:

«Будь помічником своїй неньці». «Ненці вдивляли­ся у засніжену далечінь». Або ж поставити у форму родового відмінка однини чи називного множини імен­ники палець, холодець, синець. Записати форми графічно і фонетичне, користуючись орфографічним і орфоепічним словниками, виявити невідповідність.

Аналогічно створюється проблемна ситуація за ор­фографічним словником у 6 класі при опрацюванні особових закінчень дієслів.

1. На місці пропуску поставити потрібну літеру:
женити — жен.ли і гнати — жен.ли. Чому ці літери різні?

2. У Лесі Українки читаємо: «Бо прийде ворог і ро­зоре землю». Формою якого дієслова є виділене сло­во — розорати чи розорити? За словником порівняй­те інші форми цих спів. Отже, за формальними озна­ками у тексті вжито форму слова «розорати». А за контекстом — яке із значень дієслів більш прийнятне.
Порівняйте значення цих дієслів за тлумачним слов­ником. Чи можна сказати, що за часів творчої діяль­ності Лесі Українки норми дієвідмінювання не були
усталеними?

На етапі вивчення нового матеріалу практикують­ся види роботи власне лексикографічного характеру, тобто вчитель ознайомлює учнів із конкретним лекси­кографічним джерелом та його інформаційними мож­ливостями. Послідовність роботи може бути такою:

1) демонстрація учням словника;

2) розповідь учителя про призначення цього
довідника (можлива інформація про історію його ство­рення);

3) запис учнями повної назви лексикографічного джерела;

4) розповідь учителя або самостійне ознайомлення учнів із передмовою, у якій з'ясовується структура
даного словника;

5) ознайомлення із будовою словникової статті (можливе проектування на екран через кодоскоп), виділення у ній реєстрового слова і власне статті. Роз­
межування у статті інформації основної (визна­чається характером словника) і додаткової (наголос), правопис відмінкових закінчень окремих форм,
стилістичні маркування слів);

6) аналіз окремих словникових статей.

Для більш осмисленого опрацювання відомостей про словник учні заводять своєрідну пам'ят­ку — візитку словника, яка поповнюється додатковим матеріалом у процесі подальшого ознайомлення із довідковими джерелами.

Справа учні малюють полицю, на якій схематично зображують 6 книг, спочатку не позначаючи їх назв, лише нумеруючи. Далі кожна з книг одержить свою повну назву у порядку вивчення. Зліва записуються поняття, якими доведеться постійно оперувати: слов­ник — зібрання слів чи словосполучень, розташованих в алфавітному порядку, в якому наводиться різна інформація (відповідно до типу словника) про ці мовні одиниці; реєстр слів — список слів, що розглядаються; словникова стаття — реєстрове слово та його опис.

Потім креслиться таблиця, що також поступово наповнюватиметься відомостями.

Вид словника

Зразок статті

Основна інформація

Додаткова інформація

 

 

правопис

 

Орфогра­фічний

освічений

початкової і складних непрямих форм

наголос

 

 

вимова ненаголо-

 

 

[ос'в'ічений]

шених голосних

позначено

Орфоепічний

-на, -не, -ні [н'і]

та сполучень приголосних з уподібненням,

незмінні сло­ва, подвійний наголос

 

 

спрощенням

 

Ознайомлюючи п'ятикласників із тлумачним слов­ником, доречно подати матеріал про сподвижницьку працю Бориса Грінченка над «Словарем української мови», оскільки це перший високо оцінений словник української лексикографії і, хоча за формою є пере­кладним, за манерою опису реєстрованого слова нага­дує тлумачний. Крім того, п'ятикласникам Борис Грінченко уже відомий як письменник. Доречно ско­ристатися методом описової розповіді вчителя:

«Укладати словники — справа кропітка, тривала. Адже треба не лише укласти реєстр (список) слів мо­ви, а й на основі різних джерел — творів художньої літератури, наукових праць, народної твор­чості —визначити й описати кожне значення, з'ясу­вати відтінки значень. А тому над словниками працю­ють цілі колективи. Подивіться на першу сторінку ко­роткого тлумачного словника і прочитайте прізвища укладачів. Як бачите, їх аж шестеро, вчених-лексико-графів, або словникарів. А чи знаєте ви, хто уклав чо­тиритомний «Словарь української мови», створений ще за періоду російського самодержавства у 1907-1909 роках?»

Звичайно, діти не можуть самі дати відповіді, вико­ристовується прийом непрямої підказки: «Це людина, про яку сучасники говорили, що він більше працював, ніж жив. Це народний учитель, письменник. До речі, ви знаєте його оповідання про бідну дівчину-школярку, яка дуже любила вчитися, але страждала від голоду».

Учні пригадують назву оповідання («Украла») та ім'я автора. Далі вчитель продовжує:

«Матеріали до «Словаря української мови» збира­лися протягом кількох десятиріч великою групою лю­дей — ученими, літераторами. Та коли постало за­вдання систематизувати зібране, звернулися до Грінченка, сильного своєю працьовитістю та поси­дючістю, патріотично відданого рідній культурі. Коли Грінченко взявся до справи, то побачив, що переданих йому матеріалів не вистачає, а тому додав велику кількість дібраних самотужки. Порівняймо: йому було передано 52 тисячі слів, а готовий словник містив 70 тисяч. Про вкладену працю переконливо свідчать і такі помітки Грінченка на полях словника:

«З початку літери Б все написано наново», «На Д додатків до 500 слів», «Е... мало одне слово «еге», «С бу­ло 11 слів», «Літери Ф не було взагалі».

До роботи над словником мовознавець залучає свою дружину Марію Загірню, друзів. Він звертається до Івана Франка з проханням надіслати «терміни, що в'яжуться з добуванням нафти». Щоденна праця три­вала 10-12 годин. У листі Борис Дмитрович напівжар­тома писав: «Словарь роблю... і руками, і ногами, і зу­бами».

«Словарь української мови» було укладено як пе­рекладний українсько-російський. На той час (1907-1909 р.р.) то був найкращий, найповніший словник ук­раїнської мови, йому була присуджена словникова премія Російської Академії наук.

Український народ глибоко вдячний Б.Д. Грінченкові за такий щедрий внесок у духовну скарбницю, а поет Максим Рильський, звертаючись до кожного з нас, радить: «Збирайте, як розумний садівник, достиг­лий овоч у Грінченка й Даля».

Пожвавити етап презентації словника можна за рахунок ігрових моментів. Наприклад, після того, як учитель з'ясує правила написання слів іншомовного походження, до класу заходить Словник, на шапочці його записано повну назву, а на одязі — кілька запо­зичених слів. У руках він тримає справжній словник.

Учитель: Діти, погляньте, хто це завітав до нас?

Учні: Словник, але ми такого ще не бачили і не ко­ристувалися ним.

Учитель: Погляньте, що написано на словнику?

Давайте прочитаємо. (Учні читають, а потім пере­писують слова до зошитів).

Учитель: Вчені вважають, що ім'я нашому гостеві треба б уточнити. Зараз він називається «Словник іншомовних слів», хоча насправді усі слова, що в ньо­му записані, вже засвоєні українською мовою. Тому доречніше б його називати — «Словник запозичених слів».

Система тренувальних вправ за словниками може мати таку послідовність:

1. Знайти названу мовну одиницю під керівництвом учителя.

2. Самостійно знайти у словнику слово.

3. Самостійний вибір за словником мовних оди­ниць при виконанні завдань за підручником.

4. Добір мовних одиниць на творчому рівні пізна­вальної діяльності:

а) при редагуванні речень і текстів;

б) під час написання диктантів (орфографічний
словник);

в) переказів (орфографічний, тлумачний, си­нонімів, фразеологічний, іншомовних слів).

5. Вибір необхідного словника з-поміж усіх відо­мих у процесі власної продуктивної мовленнєвої діяльності: при підготовці до виступу на зборах класу,
на батьківських зборах (орфоепічний, тлумачний); у роботі над заміткою до стінгазети (орфографічний, словник іншомовних слів, тлумачний); при підготовці
повідомлення на засідання мовного гуртка (залежно від теми, наприклад, фразеологічний словник для ви­ступу «Народ скаже, як зав'яже»); при написанні листів одноліткам за кордон (українсько-російський,
українсько-англійський); при перекладі одержаних з-за кордону листів (англо-російсько-український).

 

ІІ. СЛОВНИК У РОБОТІ ВЧИТЕЛЯ

Існує багато видів словників, і досить не­просто орієнтуватися в їхньому розмаїтті, щоб знай­ти те, що шукаєш. А кому, як не вчителям, доводить­ся часто радитися зі словником!

Почнімо з того, що саме вчителі нерідко були (і є!) укладачами словників. Це, зокрема, Лаврентій Зизаній ("Лексис...", 1596 р.), учитель братських шкіл у Львові, Бересті і Вільні; Арсеній Корецький-Сатановський і Єпифаній Славинецький (слов'янсько-ла­тинський словник, XVII ст.), які викладали в Київському колегіумі; М. Закревський ("Словарь малороссийских идиомов", 1861 р.) вчителював у Ревелі (нині Таллінн); І. Вєрхратський ("Знадоби до словаря южнорусского", 1877 р. ), педагог, автор перших шкільних підручників українською мовою з природ­ничих наук; Є.Желехівський і С.Недільський ("Малорусько-німецький словар", 1882—1885 р.), гімназійні вчителі зі Станіслава (нині Івано-Франківськ); Є.Тимченко ("Русско-малороссийский словарь", 1897—1899 р.), викладав у навчальних закладах Варшави й Києва; О.Партацький ("Німецько-руський словар", 1867 р.) працював у Львівській учительській семінарії; В. Кміцикевич ("Німецько-український словар", 1912 р.) викладав класичну філологію в гімназіях Галичини й Буковини; І.Огоновський ("Словар до Гомерової Одіссеї і Іліади", 1900р.), учитель гімназії у Львові; Ю.Кобилянський (латинсько- і грецько-український словники, поч. XX ст.), учитель Чернівецької гімназії; З.Кузеля ("Словар чужих слів", 1910 р.), лектор української мови в Чернівецькому університеті.

Витоки лексикографії — теорії і практики укла­дання словників — у глибокій давнині. Зародження словникарства пов'язане з практичними потребами: пояснити, витлумачити, перекласти незрозуміле ста­рослов'янське слово, і тому першими з'явилися пере­кладні і тлумачні словники. Щоправда, спочатку це були пояснення в самому тексті — або після слова, або над чи під пояснюваним словом, або на полях книги. Перший друкований словник — "Лексисси- реченія вкратце собранны й из словенского языка на простий руский діялект истолкованы" (1596 р.) Л.Зизанія — перекладав старослов'янські слова тодішньою українською літературною мовою: абїє — зараз; овва — тато, отець; агнець — баранок. А в другій половині XVII ст. невідомим автором був створений українсько-церковнослов'янський слов­ник "Синоніма славеноросская", а також семимовний (латинсько-новогрецько-турецько-татарсько-вірменсько-українсько-молдавський) словник.

Отже, до появи нової української літературної мо­ви (кінець XVIII — поч. XIX ст.) наша лексикографія мала багатий досвід і давні традиції, але утилітарність знову вийшла на передній план, тож перші новочасні словнички були додатками до інших книг: "Енеїди" І.Котляревського (1798 р.), пісенників М.Цертелєва (1819 р.) та М.Максимовича (1827 р.), граматики О.Павловського (1818 р.) та ін.

З другої половини XIX ст. публікуються більші за обсягом словники, які подають уже не тільки відмінну від російської лексику. Величезну наукову і практичну цінність має "Словарь української мо­ви" за редакцією Бориса Грінченка у 4-х томах (1907—1909 рр.), який залишається і в XXI ст. бага­тющою скарбницею живого українського слова. Особливе пошанування до цього словника в пись­менницькому колі, яке дорожить кожним свіжим, незатертим словом, тож і радять митці читати Грінченкову працю, як цікавий роман. Виявляється, крячйтися означає давати розгалужене коріння; куся — все кусливе, у тому числі змія і (переносно) зла жінка; майдати — крутити (хвостом), рясота — ряснота, ряхтянйй — блискучий, чародійник — чарівник. Правда, не слід забувати, що "Словарь ук­раїнської мови" — уже пам'ятка, хоч і містить близь­ко 70 тисяч слів (найбільший реєстр на ті часи), але це лексика XIX ст.

Зібрати все лексичне багатство мови, що розви­вається, — неможливе завдання з огляду на її постійні зміни та територіальну і соціальну дифе­ренціацію носіїв мови. Найповніший нині тлумач­ний словник в 11 томах (1970—1980 рр.) —"Слов­ник української мови" — містить близько 135 тисяч слів. Для порівняння наведемо декілька цифр: чесь­ким мовознавцям удалося зібрати 190 тисяч слів, російським — 220 тисяч, польським — 280 тисяч слів. Нині група українських лексикографів розпо­чала роботу над новим багатотомним словником, реєстр якого планується довести щонайменше до 200 тисяч слів.

Як відомо, залежно від наповнення реєстру та інших характеристик, словники поділяються на дві групи: енциклопедичні (у яких описуються не самі слова, а позначувані ними предмети, явища, події, подаються біографічні відомості про видатних діячів) і лінгвістичні (у яких уміщена різноманітна інфор­мація про самі слова). Енциклопедії бувають загальні й галузеві. Найбільша за обсягом —"Українська ра­дянська енциклопедія" в 17 томах (1959—1965 рр.), яка нині застаріла, бо утверджувала радянську ідео­логію. В еміграції було укладено "Енциклопедію українознавства", у якій міститься цінний україноз­навчий матеріал, вільний від радянської заангажованості. У 90-х роках XX ст. цю енциклопедію переви­дали в Україні. Із спеціальних енциклопедій варто згадати нещодавно опубліковану енциклопедію "Українська мова" (2000 р.), яка розрахована і на мо­вознавців, і на вчителів.

Серед лінгвістичних словників є перекладні й одномовні. Перші — незмінні помічники при вив­ченні іноземних мов. Серед других чільне місце посідають тлумачні словники. Вони містять опис значень слів і подають нормативно-стилістичні ха­рактеристики слова. Найбільший, як уже зазнача­лося вище, "Словник української мови" в 11 томах. Для потреб школи не раз видавався "Короткий тлу­мачний словник". Нині мовознавці академічного Інституту української мови готують до друку одно­томний тлумачний словник, реєстр якого поновле­но — доповнено словами, що ввійшли в ужиток в останні десятиліття.

Часто виникає потреба дізнатися про певні харак­теристики слова — його правильну вимову, про по­ходження, будову тощо. Така інформація подається в аспектних словниках. Це, перш за все, орфографічні словники — найголовніші порадники кожної освіче­ної людини, з якими вона консультується з приводу написання, наголошення, творення відмінкових, ро­дових, особових форм. У зв'язку із внесенням змін і доповнень у правопис орфографічні словники теж зазнають виправлень, тому слід користуватися ос­таннім виданням: "Орфографічний словник ук­раїнської мови: Бл. 125 000 слів" (1999 р.). Словника­ми меншого обсягу ви навчаєте користуватися своїх учнів з першого класу.

На жаль, нерідко вимагає корекції усне мовлення. Позбутися неправильної вимови допоможе орфо­епічний словник. Уже давно надійним довідковим джерелом є словники М.І.Погрібного — "Словник наголосів української літературної мови" (перше ви­дання в 1959 р.) та "Орфоепічний словник" (1984 р.). У 2001 р. вийшов перший з двох томів "Орфоепічно­го словника української мови", який містить близько 140 тис. слів. Повернення "репресованої" літери /у 1990 р. активізувало увагу мовців до слів, у яких ви­мовляється звук [ґ]. М.Паночком було укладено "Словник-довідник слів із літерою Г" (1999 р.).

Цінний посібник "Складні випадки наголошення" С.І.Головащука (1995 р.) прийде на допомогу в сумнівних випадках: каталог (а не "каталог"), марний (даремний) і марний (змарнілий), неспроста (рос. неспроста), пересипати (док.) / пересипати (недок.), церква — мн. церкви, але дві церкви.

Останнім часом дидакти приділяють увагу ети­мології — науці про походження слів. Етимологічна робота зі словом допомагає формувати інтерес до мови. Уже кілька років учні мають змогу користуватися словником "У світі етимології" (1998 р.), укладеним А. Мовчун та Л. Солонець, на уроках ук­раїнської мови, читання, математики, природоз­навства, малювання, українознавства. У посібнику є розділи: "Україна. Батьківщина. Символи", "Ім'я твого міста", "Ми йдемо до школи", "Про що роз­повіла веселка", "Транспорт", "Що в імені твоїм?", "Його величність час".

Наприклад, як пояснюється дітям походження назви міста Бориспіль.

Легенди любите? Тоді слухайте дуже давню легенду, яку записав літописець у "Повісті врем'яних літ".

У 1015 році пішли печеніги походом на Київ. Князь Во­лодимир тяжко захворів, тому вислав проти них свого сина Бориса. Незабаром Володимир помер у Берестові. А в цей час у Києві був Святополк — старший син Володимира від грекині. Ось і захопив Святополк київський престол. І хоч роздавав він подарунки киянам, підлещувався до них, вони чекали повернення Бориса з походу.

Коли ж повертався Борис із військом і йому повідоми­ли, що престол захопив Святополк, а батько його помер, то дуже побивався він за батьком. Розташував він свій табір на річці, яка називалася Льта, Альта. Тут він зали­шився тільки з отроками своїми, відпустив військо, не за­хотів іти війною на брата.

Та Святополк замислив злочин, він підіслав убивць, які прийшли в табір на річці Альті й убили Бориса під час молитви. Потім Святополк викликав другого брата, Гліба, ніби до хворого батька і теж підіслав убивць, які наздогна­ли князя Гліба в дорозі й убили його. Згодом церква про­голосила Бориса і Гліба святими. А місцевість, де було вбито Бориса, прозвали Борисовим полем. Звідси ніби і назва міста Бориспіль. Ім'я князя Бориса й давнє слов'я­нське поле.

А первісна назва Борисполя — Льто, Альто. І ви вже знаєте, чому його так називали. Не забули назву річки, на якій зупинився князь Борис?

Непростою для учнів є тема: "Будова слів". Мор­фемний склад слів подає "Морфемний словник" Л.М.Полюги (1983 р.).

Окремі розряди лексики описуються в інших словниках. "Словник паронімів української мови" (1986 р.), укладений Д.Г.Гринчишиним та О.А.Сербенською, стане у пригоді всім, хто хоче уникнути помилок, спричинених уживанням схожих за вимо­вою і написанням слів: глуз (уїдливе насміхання з ко­гось, чогось) — глузд (розум, розумний зміст чого-не­будь, смисл); голосистий (який має сильний голос; дзвінкий, гучний) — голосний (1. Який сильно зву­чить; 2. (перен.) Широко відомий; 3. (лінгв.) Який утворюється при вільному проходженні повітря з ле­генів через ротову порожнину) — голосовий (який стосується голосу як фізіологічного явища); пам'ят­ка (предмет матеріальної культури минулого, який зберігся; іноді — природи) — пам'ятник (архітектур­на або скульптурна споруда в пам'ять чи на честь ко­гось, чогось).

"Словник антонімів" Л.М.Полюги (1987 р.) допо­може учням правильно добирати антонімічні пари: мирний — агресивний, мокрий —- сухий, разом — нарізна, шити — пороти, щирий — нещирий.

Розвиткові мовлення учнів сприяє засвоєння си­нонімічних багатств мови. Нещодавно вийшов у світ і двотомний "Словник синонімів української мови" (1999—2000 рр.), який містить синонімічні ряди (зі стилістичними і нормативними ремарками) з ілюст­ративним матеріалом: важливий (який має особливе значення, заслуговує особливої уваги), великий, вели­чезний (підсил.), визначний, поважний, вагомий, ваго­витий (рідше), немаловажний, значущий, серйозний, важний (розм.); вирішальний, цінний, неоціненний (підсил.), дорогоцінний (підсил.), кардинальний (підсил., книжн.), неоцінний (підсил. рідше), дорогий (рідко), (який має основне значення, визначає даль­ший хід чогось, допомагає в чомусь); грандіозний, історичний, епохальний (книжн.), (який має значення для цілої епохи, тривалого часу); значний, значливий (рідше); помітний, немалий (досить важливий). Леле­ка (великий перелітний птах із довгими ногами), чорногуз, бусел [бусол],г бузько (діал.), гайстер (діал.), бушель (діал.), жабоїд (діал.), боцюн (діал.), боця'н (діал.), дзьобун (діал.).

Знадобиться в навчальному процесі й "Словник омонімів української мови" (1996 р.), укладений О.М.Демською та І.М.Кульчицьким. У ньому пода­ються тотожні за звучанням і написанням слова, які мають різне значення, наприклад: лихий І. Який чинить лихо; сповнений лиха, страждання; 2. Серди­тий, лютий) і лихий II (нестримно, нерозсудливо сміливий); перебувати І (бути, знаходитися де-не­будь, у чому-небудь) і перебувати II (побувати в різний час де-небудь, усюди, у багатьох місцях); ярий І (який дає урожай у рік посіву) і ярий II (яск­равий) і ярий ПІ (рідко — лютий; палкий, пристрас­ний; надмірний у своєму вияві).

Цікава і корисна праця М.Кочєргана "Словник російсько-українських міжмовних омонімів" допомо­же білінгвам уникнути помилок, спричинених схожістю звучання або написання слів російської й української мови. Як відомо, схожість звукової обогонки не завжди підкріплюється тотожністю лексич­них значень: журить (рос. трохи сварити) і журити укр. викликати невеселий настрій, хвилювати; трохи ;варити); наглий (рос. нахабний) і наглий (укр. не-:подіваний; розм. швидкий; діал. який вимагає швидкого виконання); рихтовать (рос. тех. випрямити, вирівнювати) — рихтувати (укр. розм. готувати, підготовляти що-небудь; виправляти, робити придатним для чого-небудь).

Чудовим посібником для розвитку мовлення школярів, формування у них образного мислення, виховання художньо-естетичного чуття слова є Словник епітетів української мови" (1998 р.), укладений С.П.Бибик, С.Я.Єрмоленко, Л.О.Пустовіт. Як зробити свою мову яскравою, образною, емоційною? Відповідь ви знайдете на сторінках цього словника. Виявляється, що до слова ніч можна підібрати 227 епітетів! Ніч багатозора, блідава, кніжена, каламутна, мокра, молочна, фіолетова,тихомирна, гнітюча, задумлива, нерухома, шикарна, білокрила та ін.

А зі словом очі зафіксовано 408 образних означень! Очі променяста-сині, тютюнові, бань­каті, глибокодумні, зорні, набряклі, розчахнуті, туманні, хмільні, яснозорі, безвії, лялькові, вимог­ливі, м'які, уїдливі, тямущі, мерехтливі, чернечо-пре­чисті і т.ін.

Опанувати скарби образного слова допоможе фразеологічний словник у двох томах (1993 р.). Для школярів створено оригінальний посібник "Мовні скарби: вивчення фразеологізмів у школі" (2000 р.). Його автор, А.І. Мовчун, побудувала статті таким чи­ном: фразеологізм — тлумачення — фразеологізм у контексті (логічно завершеному уривку з поезії чи прози для дітей) — цікаві завдання — прислів'я і при­казки з ключовим словом — розвиток перекладаць­ких навичок — корисна українознавча або природоз­навча інформація.

У світі інформаційного вибуху, швидкого зрос­тання кількості термінів орієнтиром для учнів є слов­ник іншомовних слів. Кільком поколінням служив "Словник іншомовних слів" за редакцією О.С.Мельничука. Зараз у книгарнях є на вибір кілька нових словників різних авторів.

У глибину віків, до витоків української ду­ховності, споконвічних традицій поведуть такі лексикографічні праці, як "Словник давньо­української міфології" С.П.Плачинди (1993 р.), "Святі і свята України" А.С.Горобородька та Н.П.Матвєєвої (1995 р.).

Бути культурною людиною — означає дотриму­ватися етикету, культури поведінки і спілкування. Отже, це передбачає культивування нормативного звертання до особи. На жаль, як імена, так і прізви­ща безжалісно перекручуються — і в звучанні, і в написанні. У пригоді стануть посібники: "Власні імена людей" Л.Г.Скрипник і Н.П.Дзятківської (1996 р.) та "Довідник українських прізвищ" Ю.К.Редька (1969 р.). У них ви знайдете інфор­мацію про походження імен та прізвищ, про скоро­чені й здрібніло-пестливі розмовно-побутові ва­ріанти імен, російські відповідники, зразки відмінювання імен і прізвищ. Словник Ю.К.Редька висвітлює і складне питання наголошування ук­раїнських прізвищ. Так, наголос на останньому складі мають прізвища із суфіксами -ай(-яй), -ій, -ух(-юх), -ань, -ар (-яр), -ась, -аш та ін. (Грицай, Іваній, Дідух, Горбань, Золотар, Климась, Лукаш), на передостанньому — із суфіксами -аба(-яба), -ага (-яга), -анко, -енко, -да, -ега тощо (Балаба, Верещага, Дерев'янко, Шевченко, Берйнда, Здорове'га), наго­лос на третьому від кінця складі — переважно прізвища із суфіксом -ало (Бухало, Штбкало).

Корисним для вчителя буде знайомство з "Першим словником молодіжного сленгу" С.Пиркало (1998 р.) і "Суржиково-українським словником" Л.А.Жирної та ВЛ.Кулігова (1994 р.).

 

Висновки

До організації роботи зі словником на уроках потрібно підійти з усією відповідальністю.

За великим рахунком весь урок – це робота зі словом. Через слово учні пізнають і визнають закони мови, впевнюються в її точності, красі, виразності, багатстві і … складності. І тому так важливо віднайти той структурний компонент уроку, який підкорений одній цілі : знайомству зі словом і розуміння всіх його складових.

В методиці розрізняють словниково-семантичні і словниково-орфографічні напрямки словникової роботи.

К.Д. Ушинський писав, що „дитя, которое не привыкло вникать в смысл слова, темно понимает или вовсе не понимает его настоящего значения … всегда будет страдать от этого коренного недостатка при изучении всякого другого предмета”. Саме тому стільки приділяється уваги формуванню потреби в використанні довідкової літератури. Робота зі словом, найтіснішим чином пов'язана зі словником, сприяє підвищенню не тільки мовної культури учнів, але й їх загальній культурі.

Включивши нове слово в контекст, тобто склавши словосполучення і речення, учень не завершує цим вивчення і засвоєння слова. Підбір синонімів, антонімів, вибір для вираження своєї думки більш точного слова, відповідного стилю висловлювання, творчі завдання – це теж робота зі словом.

Список використаної літератури

1. Забіяка Віра Робота зі словником/ Віра Забіяка // Дивослово. - 1998. - № 4. - C. 22-25

2. Крысин Л.П. О пользе словарей/ Л.П.Крысин // Семья и школа. - 2002. - № 3. - C. 46-47

3. Литвиненко І. С. Розвиток словникового запасу дітей у 5-8 класах/ І. С.Литвиненко // Практична психологія та соціальна робота. - 2002. - № 1. - C. 28-33.

4. Мовчун Л. Словник у роботі вчителя/ Л.Мовчун // Початкова школа. - 2001. - № 12 . - C. 61-63

5. Молокова З.Н. Словарная работа на уроках русского языка - один из путей повышения языковой культуры учащихся/ З.Н.Молокова // Русский язык в школе. - 1998. - № 2. - C. 32-35

6. Непийвода Ф. Словник допомагає творити // Дивослово. - 2001. - № 12. - C. 22-24

7. Рильський Максим Словник і питання культури мови/ Максим Рильський // Урок української. - 2001. - № 10. - C. 16-19

8. Феллер, Мартен Наодинці зі словником/ М. Феллер // Дивослово. - 2004. - № 1. - C. 23-25

9. Шляхова В. Робота із словниками на уроці української мови/ В. Шляхова // Українська мова і література в школі. - 2002. - № 8. - C. 11-13





Реферат на тему: Використання словників на уроці української мови (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.