Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Мовознавство

Службові частини мови: прийменник, сполучник та частка (лекція)

СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ МОВИ

ПРИЙМЕННИК ЯК ЧАСТИНА МОВИ

ПОДІЛ ПРИЙМЕННИКІВ ЗА ПОХОДЖЕННЯМ І МОРФОЛОГІЧНИМ СКЛАДОМ, СТРУКТУРНИМИ І СИНТАКСИЧНИМИ ОЗНАКАМИ

ПОДІЛ ПРИЙМЕННИКІВ ЗА СТРУКТУРНИМИ І СИНТАКСИЧНИМИ ОЗНАКАМИ

СЕМАНТИЧНІ ТИПИ ПРИЙМЕННИКІВ

ПРАВОПИС ПРИЙМЕННИКІВ

СПОЛУЧНИК ЯК ЧАСТИНА МОВИ

МОРФОЛОГІЧНИЙ СКЛАД СПОЛУЧНИКІВ

СИНТАКСИЧНІ ФУНКЦІЇ СПОЛУЧНИКІВ

ПРАВОПИС СПОЛУЧНИКІВ

ЧАСТКА ЯК ЧАСТИНА МОВИ

ПРАВОПИС ЧАСТОК

ВИГУКИ ЯК ЧАСТИНА МОВИ

СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ МОВИ ПРИЙМЕННИК ЯК ЧАСТИНА МОВИ

Службові слова, що разом з формами непрямих відмінків виражають залежність іменника чи його еквівалентів від інших слів у реченні, вказують на підрядні відношення між словами, називаються прийменниками.

Прийменник виражає залежність іменника від інших слів у реченні, диференціюючи значення відмінкової форми, допомагають виявити значення відповідної форми іменника і її синтаксичну роль. У реченні прийменники вживаються у препозиції щодо залежного непрямого відмінка іменника (крім прийменника ради, що може стояти і після іменника (Чого ради?)).

За допомогою прийменників виражаються різноманітні відношення до предмета:

Просторові (поїхати до міста);

Часові (сидіти до вечора);

Цільові (боротися за щастя);

Умови (виконати при бажанні);

Допустові;

Причинові (червоний від сонця);

Способу дії (купити на виплату);

Різні об”єктні відношення (надіти на голову, турбуватися про друга).

У ролі керованих слів можуть виступати іменники (трава на сіно), займенники (двоє з них), субстантивовані прикметники (кращі з кращих), сполучення іменника з узгодженим означенням (на третій рік).

Керуючими словами бувають: дієслова (спуститись з гори), іменники (озеро без риби); прикметники (схильний до роздумів), прислівник (недалеко від Києва).

Прийменникову систему сучасної української літературної мови становить кількісно обмежена група одиниць, яка, проте не є застиглою. Через зневиразнення значення й усталеного вживання, іменники, прислівники, дієслівні форми можуть також переходити в прийменники.

ПОДІЛ ПРИЙМЕННИКІВ ЗА ПОХОДЖЕННЯМ І МОРФОЛОГІЧНИМ СКЛАДОМ, СТРУКТУРНИМИ І СИНТАКСИЧНИМИ ОЗНАКАМИ

За походженням прийменнки бувають:

прості (первинні) – належать ті, що вже втратили будь-який генетичний зв”язок із самостійними словами (з, із, за, без, од, від, під, по, при, для, до, між, на, над).

похідні (вторинні) – певною мірою продовжують зберігати зв”язок з самостійними словами, від яких походять. Це прийменники прислівникового походження (близько, поруч, навкруг, відповідно) та іменникового (коло, кінець).

За морфологічною будовою прийменники поділяються на:

прості (належать усі первинні прийменники);

складні (до складу яких входить два або більше простих: з-за, понад, поперед, з-поміж);

складені (у зв”язку з, незалежно від, у напрямку до, незважаючи на , починаючи з …).

ПОДІЛ ПРИЙМЕННИКІВ ЗА СТРУКТУРНИМИ І СИНТАКСИЧНИМИ ОЗНАКАМИ

Сполучуваність з відмінковою формою

Структурні типи прийменників

первинні

вторинні

прості

складні

прості

складені

Родовий

Без, біля, у(в), від, для, до, з, коло, між, крім(окрім), ради, серед

Задля, заради, з-за, з-межи (з-між), з-над, з-перед, з-під, з-поза, з-поміж(з-помежи), з-понад, з-поперед, з-попід, з-посеред, побіля, поміж (помежи), посеред, проміж, щодо

Близько, вглиб, вздовж, (вдовж), вище (повище), відносно, довкола (довкіл), довкруг (довкруги), замість, збоку, зверх, зверху, ззаду, з-позад, зсередини, кругом, ліворуч, мимо, навколо(навкіл), навкруги (навкруг), навпроти, назад, наперед, напередодні, наприкінці, напроти, насупроти, недалеко, неподалік, нижче (понижче), обабік, обік (обіч), оддалік (віддалік), круг (округ, округи), опріч, осторонь, пізніше (пізніш), після (опісля), побіч, поблизу, поверх, подовж (повздовж), позад, поодаль, попереду, поперек, поруч, поряд, посередині, праворуч, просто, проти (супроти), протягом, раніше (раніш), спереду, стосовно, кінець, коштом, край, шляхом, ціною

В ім”я, в інтересах, за винятком, за допомогою, за посередництвом, за рахунок, за зразком, з боку, з метою, з нагоди, з приводу, на випадок, на (у) знак, на чолі, на адресу, на користь, на честь, на кшталт, на засадах, на підставі, на предмет, під час, по лінії, в напрямі (напрямку), у плані, у процесі, у разі, у результаті, в розрізі, у світлі, в силу, в справах (справі), у ході, в умовах, у сфері, в межах, у полі, у випадку, в галузі, у сфері, в царині, в рамках, під приводом, поза сферою, поза межами, через посередництво, близько від, виходячи з, далеко від, залежно від, збоку від, на відміну від, недалеко від, обіруч від, оддалік (віддалік від), подібно до, порівняно до, починаючи від, починаючи з, праворуч від, стосовно до, у напрямі (напрямку) до, у бік від, на шляху до, у відповідь на

давальний

К (ік)

 

Вслід, всупереч, навздогін (наздогін), навперейми, назустріч (навстріч), наперекір, наперед

На (у) противагу

знахідний

У(в) за, над, крізь, між, на (межи), о (об), перед, під, по, повз, про, проз, через

Поза, поміж (помежи), понад, попри, проміж

 

Зважаючи на, незважаючи на, у відповідь на, з огляду на

Орудний

З (із, зі, зо), за, між (межи), над, (наді), перед (переді), під (піді)

Поза, понад, поперед, поміж, (помежи), проміж

 

Вслід (слідом), за, згідно з, навздогін (наздогін), за, нарівні з, на чолі з, одночасно з, паралельно з, побіч з, порівняно з, поруч з, поряд з, разом з, у зв”язку з, у розріз з, у згоді з, вунісон з, у співдружності з

місцевий

У(в), на, о(об), по, при

 

 

 

СЕМАНТИЧНІ ТИПИ ПРИЙМЕННИКІВ

Семантика прийменника грунтується на значенні відношення, характер якого випливає із взаємодії лексичних значень повнозначних чатсин мови у контексті. Набуваючи прислівникових функцій, прийменники виступають у структурі речень засобами вираження обставин:

причини (з, за, від, через, перед, завдяки, у результаті, під впливом, внаслідок, у зв”язку з, у силу, з огляду на, зважаючи на);

мети (для, на, за, по, задля, ради, заради, з метою, в інтересах, з нагоди, з приводу, на випадок, на (у) знак, у справах, у справі, в ім”я, на честь);

умови (у(в), з, без, при, у випадку, у разі, за умови, при умові);

допустовості (всупереч, наперекір, на(у) противагу, незважаючи на, незалежно від, у розріз з);

способу дії, міриі ступеня вияву дії та стану (розмовляти з акцентом, писати без помилок, дихати на повні груди, іти під звуки маршу, викладати у дусі нових вимог).

ПРАВОПИС ПРИЙМЕННИКІВ

РАЗОМ пишуться:

а) складні прийменники, утворені сполученням одного або двох (іноді трьох) прийменників із будь-якою частиною мови: внаслідок (унаслідок), впродовж (упродовж), замість, навколо, напередодні, наприкінці, щодо.

б) складні прийменники, утворені з двох простих прийменників (задля, заради, навпроти, окрім, поза, поміж, понад, поперед, посеред, проміж).

ЧЕРЕЗ ДЕФІС пишуться складні прийменники, утворені з початковими з-, із-: (з-за, з-над, з-перед, з-під, з-поза, з-поміж, з-понад, з-попід, з-посеред, з-проміж).

ОКРЕМО пишуться прийменникові сполуки у (в) разі, під кінець, під час, що ж до.

СПОЛУЧНИК ЯК ЧАСТИНА МОВИ

Сполучник є класом службових слів, що вживааються для вираження логіко-граматичних зв"язків між однорідними словами, словосполученнями і частинами складного речення. Характерна ознака сполучників – їх незалежність від кожного з окремо взятих компонентів, між якими встановлюється зв”язок.

Сполучники не пов”язані з формами тих слівв, які з їх допомогою об”єднуються і словосполучення.

Виступаючи в незмінній формі для зв”язку слів і речень, сполучники втратили самостійно виражене лексичне значення. Вони не вказують ні на предмети, ні на явища, ні на їх ознаки і не виступають членами речення. Сполучники є граматичним засобом вираження узагальнених понять про суб”єктно-об”єктні, часові, причиново-наслідкові та інші зв”язки між предметами і явищами реального світу. В усіх формах вони тільки оформляють логічні відношення, які виникають між синтаксичними одиницями.

Найважливішим для сполучника є значення, реалізоване у вираженні зв”язків сурядності і підрядності.

При сурядному зв”язку поєднуються граматично рівноправні одиниці. Підрядний зв”язок, притаманний складному реченню, виявляється у поєднанні граматично нерівноправних одиниць у складі синтаксичних конструкцій.

МОРФОЛОГІЧНИЙ СКЛАД СПОЛУЧНИКІВ

Сполучники поділяються на прості (непохідні і похідні) і складені.

До простих непохідних належать: а, бо, і(й), ні, та, чи;

Прості похідні сполучники – це поєднання в одному слові кількох первинних частин, зокрема займенників і прислівників, часток і прийменників: зате, якщо, якби, ніби,нібито;

Складені сполучники є цілими словосполученнями, які виконують службову, граматичну роль. Вони утворені поєднанням відмінкових форм займенника той або іншої повнозначної частини мови із сполучниками що, щоб, і прислівником як (тому що, подібно до того як, через те що, задля того щоб, незважаючи на те що).

За способом вживання сполучники поділяються на три трупи:

до одиничних належать неподільні сполучники, що не повторюються при кожному однорідному члені і складовій частині складного речення. Сюди належать: а, і, але, та, зате, проте, щоб, якби, тому що, як тільки.

до повторюваних належать сполучники, що повторюються при кожному однорідному члені речення або при кожній складовій частині складного речення: і…і, ні… ні, то…то, або …або, чи…чи.

парними називають складені похідні сполучники, кожна частина яких належить до різних членів речення або компонентів складного речення (не тільки … але і(й), як … так і, як не … так, хоч … але, якщо … то).

СИНТАКСИЧНІ ФУНКЦІЇ СПОЛУЧНИКІВ

За синтаксичними функціями сполучники поділяються на:

Сурядні

Підрядні

Єднальні – і(й), та, ні…ні, та ні… та ні, ані … ані.

З”ясувально-об”єктні – що, щоб, чи, як, немов (немовби), ніби (нібито), наче (начебто, неначе, неначебто), буцім (буцімто), хто, що, який, чий, котрий, де, куди, звідки, коли, доки, скільки, наскільки

Зіставно-протиставні – а, але, й, та(але), однак, зате, проте, тільки, лише, хоч … але, хоч ….зате, хоч …та, а втім, так, тим часом, як …так і, не тільки (не лише)… а (але) й, не то що … а (але), не так і …як

Означальні – що, який, чий, котрий, хто, де, куди, коли, звідки, ніби (нібито), мов (немов, немовби), наче (неначе, неначеб, неначебто)

Розділові – абоб, а то, чи, а чи, хоч, чи то, то…то, не то… не то, як не … то, коли не … то, якщо не …то

Часові – як, після того як, в міру того як, тільки (що) …як, як тільки, тільки-но …як, щойно, ледве, скоро, коли, відколи, аж поки, доки, аж доки

Градаційні – а й , а ще, а навіть, а до того ж, та навіть, та ще й, не тільки … а (але) й, не тільки … а навіть , не стільки … скільки, не так …як

Місця (просторово-локальні) – де, куди, звідки

Приєднувальні – і, та, також, і навівть, а й, та й, ще й, та ще й, також

Причинові – бо, через те що, тому що, затим що, тим що, оскільки

Пояснювально-уточнюючі – або, тобто, а саме, як-от

Умови – якщо, як, коли, коли б, якби, аби, раз

 

Мети – щоб, для того щоб, затим щоб, аби

 

Допустові – хоч (хоча), хоч(хоча)… а (але, однак, зате), хай (нехай)…але (та), дарма що, незважаючи на те що

 

Порівняльні – мов, мовби, немов, немовбито, наче, неначе, неначеб, неначебто, ніби, нібито, як, що

Різновиди сурядних сполучників пов”язані з вираженням окремих модифікацій відношення граматичної рівноправності у простому і складному реченні.

Підрядні сполучники виражають залежність однієї одиниці від іншої у межах синтаксичної конструкції. Вони функціонують у різноманітних складнопідрядних реченнях і виступають засобом вираження залежності підрядного речення від головного. Цю функцію виконують і сполучні слова, які на відміну від власне сполучників беруть безпосередню участь у структурі підрядних речень, виступаючи головним або другорядним членом речення.

ПРАВОПИС СПОЛУЧНИКІВ

1.РАЗОМ пишуться складні сполучники, що становлять тісне поєднання повнозначних слів з частками або прийменниками: адже, аніж, втім, зате, мовби, начеб, начебто, отже, цебто, щоб, якби, якщо, абощо, тощо.

Увага: сполучники зате, проте, щоб, якби, якщо, які пишуться разом, треба відрізняти від однозвучних самостійних слів, що пишуться з прийменниками за, про і частками би, як окремо. Так, сполучники зате, проте, можна замінити сполучником а, але, однак, тоді як прийменники за, про, займенник те – заміні не піддаються.

Приклад: Хоч не застав Івана дома, зате пройшовся.

За те оповідання його похвалили.

Сполучник щоб відрізняється від займенника що і частки б тим, що на займенник падає наголос.

Приклад: Сказав, щоб усі прийшли.

Що б ви сказали, коли б я не приїхав?

Сполучники якби, якщо, можна відрізнити від однозвучного з ними прислівника як із частками би та займенника що за контекстом, бо на прислівник як завжди, падає логічний наголос.

Приклад: Якби тут був мій товариш!

Як би краще виконати завдання!

Якщо хочеш, допоможу тобі.

Як що трапиться, нарікай на себе.

2. ОКРЕМО пишуться:

а) сполучники з частками б, би, ж, же (або ж, адже ж, але ж, а як же, юо ж, коли б, коли б то, отже ж, хоча б, хоч би);

б) складені сполучники: дарма що, для того щоб, замість того щоб, з тим щоб, через те що.

3.ЧЕРЕЗ ДЕФІС пишуться сполучники отож-то, тим-то, тільки-но, тому-то.

ЧАСТКА ЯК ЧАСТИНА МОВИ

До класу часток належать неповнознічні незмінні слова, які виконують модальну роль у складі слова або речення.

Частки не мають лексичного значення, але на відміну від прийменників і сполучників, не служать засобом вираження синтаксичних відношень, а вживаються для надання слову або реченню певних семантичних або граматичних значень.

Зі структурного погляду частки бувають

прості;

складені.

До простих належать одиниці елементарної структури типу би (б), же (ж), бо, ні, не, а також похідні утворення, сформовані внаслідок лексикалізації різних колмбінацій первинних часток і функціональної транспозиції слів з іншими функціями: буває, було, ніби, нібито, адже, лише, давай(те), справді, собі, зовсім, однак, просто, нехай, ось, он.

Складені частки – це аналітичні єдності (а то, навряд чи, всього-навсього, далеко не, до чого (ж), на що вже, от би, ледве чи не, як не, хай би).

Функціональні різновиди часток

За виконуваними функціями частки поділяються на:

1)формотворчі;

2) заперечні;

3)стверджувальні;

4) питальні;

5) модальні;

6) вказівні.

Формотворчі частки хай, нехай, би, б, бодай беруть участь у творенні аналітичних форм наказового, бажального, умовного способу дієслів (І хай вам буде все до речі, Нехай вас сонце не пече, і дощ буйненький ваші плечі Не полива і не січе)

До часток не належать:

-зворотній дієслівний постфікс –ся (-сь);

-словотвірні афікси де(дехто), небудь (хто-небудь), будь (будь-хто), -сь (десь, колись).

Вони виконують словотвірну функцію і виступають афіксами.

Заперечні частки не, ні, ані виражають повне або часткове заперечення змісту повідомлення (Шалені темпи. Час не наша власність. Фантастика – не мріяв і Жюль Верн).

Стверджувальні частки так, еге, егеж, атож, аякже вказують на те, що зміст відповідного повідомлення відображає дійсну або таку ситуацію, що обов”язково має бути реалізована (Та на таке питання зауряд одказують: "еге, авжеж, аякже, любитиму дуже”, - одмовила вона всміхаючись).

Заперечні і стверджувальні частки у відповідних комунікатиних ситуаціях набувають функцій слів-речень.

Питальні частки чи, чи ж, чи не, та чи, хіба, хіба ж, та хіба, невже, невже ж, та невже, поєднують значення питальності, виступаючи засобом оформлення відповідного комунікативного різновиду речень, і модальності (сумнів, хвилювання, здивування, непевність, недовіра) (Хіба є хто на світі крилатіший за людину?)

Модальні частки є найважливішим різновидом. Їм властивий широкий діапазон значень, пов”язаних з вираженням суб”єктивного ставлення до повідомлюваного, емоційних оцінок, безпосередніх реакцій мовця, спричинюваних ситуативними умовами.

Модальні частки мають значення:

А) припущення, сумніву, непевності щодо вірогідності повідомлюваного (мов, мовби, немов, немовби, немовбито, мовляв, ледве чи, наче, неначе, ніби, навряд чи).

Б) підсилення, категоричного увиразнення, спеціального виділення повідомлення (і, та, так, аж, все, таки, уже, ще, же(ж), бо, саме, якраз, десь, якось, куди, же(ж), так).

В) волевиявлення, спонукання до дії (давай(те), годі, ну, же(ж), так).

Г) переповідності, встановлення зв”язку повідомлення з його джерелом, з іншими фактами і подіями (мов, мовляв).

6) вказівні частки (ось, осьде, он, онде, ген, от, то, ото, це, оце, воно) використовуються як засоби актуалізації компонентів окремих висловлювань у відповідних мовленнєвих ситуаціях, підкреслення, спеціального виділення їх (І що воно за дитина, ніяк не заплаче!)

Частки перебувають у найтіснішому зв”язку з контекстуальним оточенням, яке дає змогу ідентифікувати їх, відмежовувати від інших омонімічних службових і повнозначних слів.

ПРАВОПИС ЧАСТОК

Розрізняють словотворчі частки, які, уточнюючи зміст окремих слів, є їх складовими частинами, і формотворчі частки, які вживаються лише в деяких формах слова для вираження граматичних значень.

А. Словотворчі частки можуть писатися разом, окремо і через дефіс.

РАЗОМ пишуться:

А)частки аби, ані, де, чи, що, як у складі будь-якої частини мови (крім сполучників прислівникового типу): абищо, декотрий, дещо, чималенький, щодня, щодуху, якби, якщо.

Б) частки би, б, то, що в складі сполучників: щоб, якби, немовбито, нібито, абощо, і частка же (ж) у складі стверджувальних часток авжеж, атож.

В) частка ся-(сь) у зворотних дієсловах: будується.

Г) частка –сь у складі займенників і прислівників: котрийсь, котрась, якийсь, якась, десь, колись.

Д) частка не , коли вона виступає в складі будь-якої частини мови (крім дієслова) у значенні префікса, тобто коли слово без цієї частки не вживається (невільник, неук, немовля, невпинний).

З дієсловами –не- завжди пишеться окремо, крім тих, що без –не- не вживаються (неволити, незчутися, ненавидіти, нестямитися) і тих, яким частка –не- надає нового значення: нездужати (хворіти), непокоїтися (хвилюватися). Але залежно від значення дієслова частка –не- може писатися окремо: не здужати – не змогти, не славити – не прославляти.

Е) частка не у складі префікса недо, який означає дію, стан, або якість, що виявляються у процесах, ознаках і предметах у неповній мірі (недобачати, недоїдати, недозрілий, недоук). Якщо частка не виступає для заперечення дії, вираженої дієсловом із префіксом до, вона пишеться з цим дієсловом окремо (він недочував, але Він не дочув моїх слів.)

Є) частка не з іменниками, прикметниками, займенниками та прислівниками, якщо вони в сполученні з не означають одне поняття (невмілий, невдалий, недурно, невже, невтямки, невважаючи на …, немов, неначе).

Примітка. Частка не пишеться окремо від прикметника, що має при собі як пояснювальне слово займенник або прислівник з часткою ні, а також окремо від прикметника, перед яким стоять: далеко, зовсім, аж ніяк: Ні до чого не здатна людина; Далеко не досконалий твір; Зовсім не великі обов”язки.

Ж) частка не з дієприкметником, якщо він є означеням іменника (а не присудком) і не має при собі пояснювальних слів (незакінчена приця, нержавіюча сталь, неспростовані факти).

З) частка ні з займенниками, якщо вона не відокремлена від дальшого займенника прийменником, і з прислівниками: ніхто (нікого), нічий (нічиїм), ніщо (нічого), ніякий (ніякому), ні/де, ніде/, нізащо, нізвідки, ніко/ли, ні/коли, ніяк.

ОКРЕМО пишуться:

А) частка що в сполуках дарма що, тільки що, хіба що, що ж до.

Б) частка то в експресивних сполученнях що то за, що то, чи то, які виконують функції підсилювальних часток.

В) частка не зі словом, з яким вона не становить одного поняття, а є лише запереченням (Не доля вирішує – людина сама творить свою долю).

Г)частка не при дієсловах, дієприкметниках, що виступають у функції присудків, при дієслівних формах на но-, то- й дієприслівниках: не підходячи ближче, не поспішаючи. Праця не закінчена. Підлоги не вимито.

Д) частка не з прикметниками у функції присудка, якщо часткою не заперечується ознака, виражена даним словом (Ця річка не широка (заперечення). Ця неширока річка …).

Примітка. Якщо між не і відповідним прикметником – присудком за змістом речення можливе є (був, була), частку не пишемо окремо; якщо зв”язка на цьому місці порушує смисл, частку не треба писати разом. Цей будинок не старий (не є старий), але: Цей будинок (є) нестарий. (недавно збудований).

Е) частка не з числівниками, займенниками прислівнкиами займенникового походження, а також при прийменниках і сполучниках (не три, не п”ятий, не цей, не так, не то… нето, не інакше, не раз).

Ж) частка не з підсилювальними прислівниками та незмінюваними присудковими словами, а також при словах, що пишуться через дефіс: не дуже, не від того, не по-нашому.

З) частка ні, вживана для заперечення наявності предмета чи ознаки, зокрема, у стійких словосполученнях без дієслова (присудка), що мають характер заперечного звороту (ні живий ні мертвий, ні се ніте, ні так ні сяк).

И) частка ні, вживана як повторювальний єднальний сполучник із заперечувальним значенням або як підсилювальна частка: Ні один не зробив так, як треба.

І) частка ні в складі займенників, якщо в непрямих відмінках вона відділяється від займенників прийменником: ні в кого, ні з ким, ні за що/, ні за/ що, ні на яко/му.

3.ЧЕРЕЗ ДЕФІС пишуться:

а) частки бо, но, от, то, таки, коли вони виділяють значення окремого слова (іди-бо, так-от, як-то, важкий-таки, все-таки);

Примітка 1. Якщо між часткою та словом, до якого вона приєднується, стоїть інша частка. То всі три слова пишуться окремо (скільки ж то написано, чим би то втішити).

Примітка 2. Частка таки пишеться окремо від тих слів, яких стосується, якщо стоїть перед ними (Він таки забіг до друга).

Б) компоненти -будь, будь-, небудь, казна, хтозна і под. у займенниках і прислівниках.

В) частка не, вживана як префікс в іменниках-власних назвах: не-Європа, але в загальних – разом – нелюдина, неістота.

Б.ФОРМОТВОРЧІ ЧАСТКИ пишуться окремо від інших слів, зокрема:

А) частки хай, нехай, за допомогою яких утворюються форми третьої особи одини і множини наказового способу (Хай живе мир між народами).

Б) частка би (б), за допомогою якої утворюється форма умовного способу дієслова (пішла б).

В. МОДАЛЬНІ ЧАСТКИ теж пишуться окремо:

А) частка же (ж), що відіграє видільну роль у реченні (Ходи ж зі мною).

Б) частки то, це, які мають значення вказівності, визанчальності (Чи це вже й пожартувати не можна?)

ВИГУКИ ЯК ЧАСТИНА МОВИ

Вигуки – це своєрідні незмінні слова, що можуть виступати як еквіваленти висловів і виражають почуття, емоції, настрій людини, різні волевиявлення її в найзагальнішому вигляді, не називаючи їх.

Вигуки не належать ні до повнозначних, ні до службових слів. Не мають номінативної функції і не виконують граматичної функції зв”язку. Лексичний склад вигуків досить широкий. Сюди належать одиниці зі спонукальною та емоційною функцією, слова прикликання та відгону тварин, спеціалізовані команди, усталені одиниці мовленнєвого етикету, звуконаслідування.

РОЗРЯДИ ВИГУКІВ

Вигуки поділяються на 2 основних розряди

вигуки , які виражають емоційно-вольові реакції мовця;

звуконаслідування, що виражють умовну імітацію звуків реальної дійсності засобами мови.

У складі вигуків виділяють:

Емоційні вигуки – одиниці, що виражають емоційне ставлення мовців до певних об”єктів чи явищ, переживання, в яких відображається стійке й узагальнене ставлення до об”єктів і явищ (почуття).

За семантикою емоційні вигуки бувають:

А) багатозначні, з широким емоційним діапазоном захоплення, урочистості, болю, розпачу, здивування, несподіванки (а!о!е! ай! Ах! Ой!ох!).

Б) однозначні, що виражають негативні емоційні реакції (пхе!, пхи!, пхі!, тьху!, фе!, фі!, фу!, хе!, хі!)

Імперативні – вигуки, що виражають волевиявлення мовця. Їх значення реалізується в значеннях наказу, спонукання, вимоги, заклику, оклику, заохочення.

Імперативні вигуки поділяються на:

А) оклики типу ау! Агов! Агій! Агей! Алло! Ге! Гов! Ей! Егей! використовуються, щоб звернути увагу співрозмовника або бажаного співучасника чи виконавця.

Б) вигуки типу Ану! Анумо! Ну! Нум! Нумо! Нумте!, що мають найзагальнішу спонукальну семантику. Їх змістом є спонукання до здійснення дії, але оскільки вони не вказують на конкретну дію, то можуть сполучатись із дієсловами у формі інфінітива, які називають конкретну дію (Ой, нене, сум! Нум плакать, нум).

В) імперативні вигуки, що мають найвищий ступінь інтенсивності спонукальної ознаки. Вони виражають категоричне спонукання до виконання, повторення чи припинення дії, їх семантика вужча і конкретніша: Баста! Буде! Годі! Шабаш! – заклик до негайного припинення дії; Біс! – прохання повторити дію; Марш – військова команда або наказ швидко зникнути; Зась! Цур! Пек! – заборона; Цить! – вимога припинити розм ову, прохання заспокоїтись

Етикетні вигуки – одиниці, що виражають такі узвичаєні складові частини спілкування, як вибачення, вітання, прощання, запрошення (спасибі, даруйте, добридень, добраніч, зрастуйте, бувайте, будь ласка, прошу).

Вокативні вигуки, або слова прикликання та відгону домашніх тварин і птахів, орієнтовані на встановлення певного контакту між мовцем і твариною (Гей! Гиля! Киць-киць! Вйо!).

ЗВУКОНАСЛІДУВАННЯ виражають умовну імітацію звуків навколишньгго середовища засобами мови. Виділяють одиниці, що виражають такі звукові ознаки:

А) предметів і явищ дійсності (та-та-та! Бов! Бум! Гу! Тік-так!. Ш-ш!шу-шу!).

Б) дій, рухів (Ап! Гуп! Кап! Пурх! Рип! Хлоп!)

В) тварин, птахів, звірів (Гав! Кар! Ку-ку! Му! Кукуріку! Мур-мур! Тьох-тьох!)

Г) фізіологічних процесів, відтворюваних мовними органами людини (Апчхи! Кахи! Бухи! Хі-хі! Хе-хе! тьху! Пху! Хух!).





Реферат на тему: Службові частини мови: прийменник, сполучник та частка (лекція)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.