Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Мовознавство

Словосполучення і типи синтаксичного зв'язку (реферат)

Зміст

1. Словосполучення і типи синтаксичного зв'язку

2. Підрядні словосполучення

3. Сурядні словосполучення

4. Семантико-синтаксичні відношення у словосполученні

5. Формальні і семантичні типи словосполучень

6. Словосполучення в системі синтаксичних одиниць

Використана література

1. Словосполучення і типи синтаксичного зв'язку

У словосполученні між компонентами можливі тільки два типи синтаксичного зв'язку — підрядний і сурядний. Предикативний тип синтаксичного зв'язку словосполученню не властивий.

За допомогою підрядного зв'язку поєднуються опорний (головний) і залежний (підпорядкований) компоненти підрядних словосполучень. Формами (способами) підрядного зв'язку у словосполученні є узгодження, керування і прилягання.

Узгодження — форма (спосіб) підрядного зв'язку, за якої граматичні форми залежного слова уподібнюються граматичним формам опорного слова. Зміна форми опорного слова вимагає повної або часткової зміни форми залежного слова. Залежно від ступеня зміни залежного слова розрізняють у словосполученні узгодження повне й неповне. Повне узгодження передбачає уподібнення залежного слова опорному у формах відмінка, числа й роду: геніальний поет, геніального поета, геніальному поетові, геніальним поетом. За неповного узгодження залежне слово уподібнюється опорному або у формах відмінка й числа (місто Київ, річка Стир) або у формі відмінка (місто Суми, у селі Пісках). Оформлення підрядного зв'язку за допомогою узгодження стосується іменникових словосполучень, залежні компоненти яких виражені власне-прикметниками, займенниковими прикметниками, порядковими (числівниковими) прикметниками й дієприкметниками. Опорні іменники набувають у словосполученні відповідної форми за комунікативними вимогами висловлення, а залежне прикметникове слово дублює форми опорного, напр.: Розказали кобзарі нам Про війни і чвари, Про тяжкеє лихоліття... (Т. Шевченко); Неспокій, Рух і боротьбу я бачив скрізь — в дубовій, вербовій корі, в старих пеньках, у дуплах, в болотній воді, на поколупаних стінах (О. Довженко); / перший ратай вологість землі Перегортає життеноешш ралом (О. Ольжич); М'яким силуетом проступає із неба собор (О. Гончар); На цвинтарі розстріляних ілюзій Уже немає місця для могил (В. Симоненко); А вітер обтріпував з молодих топольок прижовкле листя і розкидав поміж могилами (Григір Тютюнник).

Керування — форма (спосіб) підрядного зв'язку за якої опорне слово із значенням дії, процесу, стану або якості вимагає від залежного відповідної відмінкової або прийменниково-відмінкової форми. Керованими формами слід вважати не будь-які відмінкові чи прийменниково-відмінкові форми іменників у словосполученні, а ті з них, які зумовлюються правобічною валентністю опорних слів із предикатним (ознаковим) значенням. Керування у словосполученні поширюється на поєднання віддієслівних або відприкметникових іменників, інфінітива, прикметників, дієприкметників і дієприслівників як опорних компонентів із відмінковими і прийменниково-відмінковими формами іменників (або їх еквівалентами) як залежними компонентами, напр.: зустріч друзів, захоплення мистецтвом, любов до дітей, писати вірші, подібний до листя, думаючи про прийдешнє. Опорний компонент словосполучень може стояти в будь-якій, реченнєвій позиції, крім позиції присудка і співвідносного з присудком головного члена односкладних речень, напр.: Увижається шлях під гарячим пополуднім сонцем, Тупіт зморених ніг в клубовинні червоного пилу (О. Ольжич); Голубіє земля, оповита прозорим серпанком (О. Ольжич); А взагалі-то, речей, подібних їй [совісті], на всьому білому і широкому світі не так вже й багато: вірність, честь, слава (Б. Харчук); Думаючи про смерть, не почуваю ніякого страху (В. Симоненко) .

Прилягання — форма (спосіб) підрядного зв'язку, за якої опорне у словосполученні слово не вимагає ні з формального, ні з семантичного погляду у залежного слова певних граматичних форм. Залежне слово поєднується тут з опорним тільки за змістом. Порівняно із залежним компонентом словосполучення, поєднаним формою узгодження й керування, оформлюване за допомогою прилягання залежне слово словосполучення вирізняється своєю відносною синтаксичною автономністю і слабким, у семантичному й формальному плані підрядним зв'язком. Типовим морфологічним засобом вираження прилягання виступають прислівники, напр.: захоплено розповідають, нещадно критикували, зустріч увечері, ліс восени, очікуваний давно. Поєднані формою прилягання залежні слова часто виражаються прийменниковими і безприйменниковими відмінками іменників, якщо вони не перебувають У валентному зв'язку з опорним словом не узгоджуються з ним напр.: мистецтво за часів відродження, село поблизу лісу, бані собору, сад ранньої весни. Прилягання як форма підрядного зв'язку стосується семантично і формально не передбачуваної опорним компонентом сполучуваності. Позиція прилягання визначається не морфологічною, а семантико-синтаксичною природою опорного й залежного компонентів словосполучення. Тому поєднуватися формою прилягання можуть різні частини мови, напр.: Івашко обережно зігнав голубів з землі на грядку, з грядки на повітку, а звідти деяких аж на дах будинку (В. Винниченко); Та відчайдушно пролягла дорога несамовитих (В. Стус); / от ростуть за нашої доби В добу колишню саджені дуби, Розкрилюються вітами широко, Лапатим листям юне тішать око (М. Рильський); А з яким звичаєм народним проводжають тут хлопців до військкомату! (О. Гончар); Місто ранків твоїх юнацьких, воно виростає перед тобою мов єдина споруда, зіткана з найніжніших матеріалів майбутнього, немов гігантський корабель, воздвигнутий не малими земними створіннями, а руками велетів фантастичних... (О. Гончар); Звичайна собі мить. Звичайна хата з комином (Л. Костенко); Та в спромозі Лише чекання при дорозі, Чекання босе зокрема... (І. Драч).

Сурядний зв'язок у словосполученнях поєднає однофункціональні компоненти. Розрізняють відкриті і закриті сурядні словосполучення. У відкритих сурядних словосполученнях одним актом сурядного зв'язку поєднується необмежений ряд компонентів, а у закритих сурядних словосполученнях — тільки два компоненти, пор.: Небо глибокеє, сонце ласкавеє, пурпур і злото на листі в гаю, пізніх троянд процвітання яскравеє осінь віщує — чи то ж і мою? (Леся Українка); Тут на Москву, на Бухарест, на Прагу Шумливі пролітають літаки Вдень і вночі (М. Рильський) і Ти звук, а не симфонія кипуча (А. Малишко); Після інституту син працює в іншому місті, але щоліта до батьків наїздить, провідує (О. Гончар).

2. Підрядні словосполучення

Підрядні словосполучення являють собою побудовані на основі підрядного зв'язку поєднання опорного слова з певною формою залежного слова. Вони спрямовані на поширення компонентів базової реченнєвої схеми. Підрядні словосполучення поділяють на класи за такими ознаками: 1) за належністю опорного і залежного компонентів до відповідних частиномовних розрядів; 2) за Формою (способом) підрядного зв'язку; 3) за типом семантико-синтаксичних відношень між компонентами Відповідно до частиномовних розрядів розрізняються такі класи підрядних словосполучень:

1. Іменникові словосполучення — з іменником у ролі опорного слова, напр.: висока тополя, директор школи, темінь ночі, любов до пісні; цистерна з пальним, бажання працювати, приїзд на світанку. В іменникових словосполученнях спеціалізованою морфологічною формою залежного компонента виступає прикметник, який узгоджується з опорним іменником у відмінку, числі й роді: замріяна дівчина, замріяної дівчини, замріяній дівчині, замріяну дівчину, замріяною дівчиною... З відмінкових форм іменника як залежного компонента в іменникових словосполученнях найпоширеніша форма родового відмінка: талант співака, спів юнака, синява очей.

В іменникових словосполученнях функціонують як опорні компоненти власне-іменники (назви конкретний предметів) і невласне-іменники (назви дій, процесів, станів тощо). Власне-іменники відбивають найтиповіші особливості іменникових словосполучень. Невласне-іменники у типових виявах іменниками-дериватами, відпредикатними утвореннями. Вони зберігають валентні позиції вихідного для них предиката, пор.: Маля спить сон маляти; Діти приїхали до Києва автобусом -> приїзд дітей до Києва автобусом; Учитель розповідає про словникарів розповідь учителя про словникарів. Периферійну ланку іменникових словосполучень становлять поєднання опорних власне-іменників і невласне-іменників із прислівниками і прийменниково-відмінковими та відмінковими форумами обставинного значення, напр.: квіти восени, гуркіт угорі, досліди в лабораторії, дерева в бурю, праця упродовж року.

Для іменникових словосполучень типові атрибутивні (означальні) відношення. У цих конструкціях як найпродуктивнішому типі підрядних словосполучень використовуються всі форми (способи) підрядного зв'язку: узгодження, керування, прилягання.

2. Інфінітивні словосполучення — з інфінітивом у ролі опорного слова. Вони прилягають до іменникових словосполучень, тому що в ускладнених простих реченнях інфінітив являє собою напівморфологізовану одиницю і функціонально уподібнюється іменникові в позиціях підмета і керованого другорядного члена речення. Нерідно інфінітивні словосполучення зберігають семантико-синтаксичну структуру вихідних елементарних простих речень, зокрема зумовлені валентністю предиката деякі іменникові синтаксеми, напр.: Допомогти друзям — його прагнення; Хлопчик любив розповідати про мандрівку. В інфінітивних словосполученнях маємо й невалентні поєднання компонентів, які виражають означальні й обставинні відношення, напр.: гарно співати; працювати влітку на полі. Підрядний зв'язок в інфінітивних конструкціях реалізується у формах керування і прилягання.

3. Дієслівні словосполучення — з дієсловом у ролі опорного слова. Це непродуктивний клас словосполучень. Найчастіше опорне дієслово поєднується з означальними прислівниками: радісно зустріли, бездоганно діють, спокійно слухає. Непродуктивність дієслівних словосполучень засвідчує, зокрема, єдина їх форма підрядного зв'язку — прилягання.

4. Прикметникові словосполучення — з прикметником у ролі опорного слова, напр.: повний сили, готовий до випробувань, дорожчий за славу, вищий від брата, спокійний під час бурі, майстерно перекладений. Найпоширеніший різновид прикметникових словосполучень становлять власне-прикметникові і дієприкметникові звороти, тобто опорні прикметники із залежними від них словами, напр.: Ось моя рука, У щедрості надійна й незрадлива (В. Олійник); Закоханий у внуків, Пахом Хрисантович ні в чому дочкам не відмовляє (О. Гончар); Гримлять пісні, виспівувані різно (М. Бажан). У цих зворотах нерідко зберігаються деякі залежні іменникові форми, зумовлені валентністю предиката й поєднані формою керування. Опорний прикметник може приєднувати детермінантний член речення, напр.: Вбитий на снігу, я спам'ятався в зоряній пустелі (Л. Костенко). У прикметникових словосполученнях залежний компонент поєднується з опорним словом формою керування і прилягання. Тут виражаються субстанціальні й адвербіальні відношення.

5. Прислівникові (дієприслівникові) словосполучення — з віддієслівним прислівником (дієприслівником) у ролі опорного слова. Вони зберігають деякі валентні властивості дієслова: Він до щеплювання має хіть велику, Отож хвилюється не без причин, Уздрівши яблуньку чи грушку дику (М. Рильський); Я стрів гриба, пройшовши три ліси (Д. Павличко). У дієприслівникових словосполученнях функціонують також залежні компоненти, не зумовлені валентністю дієприслівника, зокрема детермінантні члени речення та означальні прислівники, напр.: Настя, вставши вдосвіта, палила в печі на обід Коцюбинський); Зв'язківці, вільно походжаючи по висоті, змотували кабель (О. Гончар). Залежні компоненти дієприслівникових словосполучень виражають субстанціальні, атрибутивні та адвербіальні відношення і поєднуються з опорним дієприслівником формами керування і прилягання.

3. Сурядні словосполучення

Сурядні словосполучення являють собою побудовані на основі сурядного зв'язку поєднання одно-функціональних компонентів. Ці словосполучення поділяють на класи за такими диференційними ознаками: 1) за видом сурядного зв'язку (відкритий /закритий зв'язок); 2) за засобами зв'язку (сполучниковий / безсполучниковий зв'язок); 3) за типом семантико-синтаксичних відношень між компонентами.

Диференційною ознакою сурядності є тотожність синтаксичної позиції і відповідно синтаксичної функції компонента, а це можливе за об'єднання декількох форм слова у сурядну конструкцію. Для компонентів сурядних словосполучень характерні однакове морфологічне оформлення й однотипність їх семантики.

Відповідно до ознаки відкритого / закритого сурядного зв'язку виділяють сурядні словосполучення відкриті і закриті.

1. Відкриті сурядні словосполучення вирізняються тим, що в них одним актом сурядного зв'язку може бути об'єднаним необмежений у формально-синтаксичному плані ряд компонентів, напр.: і сум, і радощі, і лихо; або сум, або радощі, або лихо; то сум, то радощі, то лихо. З диференційною ознакою відкритого / закритого сурядного зв'язку у словосполученні корелюють єднальні або розділові відношення. Єднальні відношення виражаються або єднальними сполучниками (і (й), та (у значенні і), і — і, ні — ні, ані — ані), або безсполучниково, або комбінацією сполучникового і безсполучникового зв'язку, напр.: Благословенна кожна полонина, І кожен порух свіжого стебла, І чисте небо, і вологі тучі, І дивне диво світлячки летючі (М. Рильський); Люди різні між нас бувають Симпатичні, гарні, чудні (В. Симоненко); Це торжество: надій, проминань, і наближень, і навертань у своє, у забуте й дочасне (В. Стус); Синичка підстрибнула, ударилася спинкою об сіть, упала, забили крильми, потім застряла голівкою у вічку і, розкрившу дзьобик, тоненько запищала (Григір Тютюнник). Розділові відношення у сурядних словосполученнях виражаються сполучниками або, чи, або — або, чи — чи, то — то не то, чи то — чи то (найуживаніші з них або, чи, тото). Розділові сполучники вказують на можливість одного з явищ, чергування їх, неозначеність, нечіткість сприймання чого-небудь тощо: Із тих затятих здвоєних ночей на півнебес зажевріло б іржання чи сиваша, чи привиду (В. Стус); Було то блискавка, то грім (Л. Костенко) .

2. Особливість закритих сурядних словосполучень полягає в тому, що в них одним актом сурядного зв'язку поєднано тільки два компоненти, напр.: юний, але поважний; не літо, а весна; не тільки викладачі, але і студенти. Типовими для закритих сурядних словосполучень є відношення протиставні і градаційні. Протиставні відношення виражаються сполучниками а, але, та у значенні але), проте, однак, зате: В селі Михайловськім зустрів нас Пушкін сам, Не тінь його, а він (М. Рильський); Не нарікай на тьму злостиво, А краще засвіти свічу (Д. Павличко). Градаційні відношення в сурядних словосполученнях виражаються сполучниками як — так і, не тільки — ай, не тільки — але й, не лише — ай, не лише — але й, якщо не — то, не стільки — скільки: М. Гру шевський поєднав у собі як теоретика, так і практика стильової розбудови української мови (журн.); Отже, намагання деяких російських літературознавців пов'язувати творчість його [Пушкіна] не тільки з Байроном, але й з Шатобріаном не мало достатніх підстав (М. Рильський).

4. Семантико-синтаксичні відношення у словосполученні

Словосполученню властива певна семантико-синтаксична організація, яка виявляється в семантико-синтаксичних відношеннях між його компонентами. Підрядні й сурядні словосполучення розрізняються не тільки синтаксичними зв'язками, а й сукупністю семантико-синтаксичних відношень.

Виділимо в підрядних словосполученнях такі три основні (надто узагальнені) типи семантико-синтаксичних відношень:

1. Атрибутивні (означальні) відношення — відношення ознаки до предмета, напр.: здібний учень, обдарований художник, мій учитель; зошит учня, будинок із цегли, людина в окулярах; прихід хлопця. Атрибутивні відношення типові для іменникових словосполучень. У реченні залежне слово з цією семантикою виступає атрибутивною синтаксемою (семантико-синтаксична функція) і другорядним прислівним членом речення (формально-синтаксична функція).

2. Субстанціальні відношення — відношення предмета до дії, процесу, стану та інших ознак, напр.: добувати нафту, принести води, оглянути місто, писати лист матері, накривати стіл скатертиною, розповідати про дітей, дивитися в бінокль; читаючи вірш, пересіваючи борошно на сито, перебігаючи вулицю; притаманний людині, схожий на артиста. Субстанціальні відношення характерні для інфінітивних, дієприслівникових і прикметникових словосполучень. Ці відношення наявні у простому ускладненому реченні, за переміщення предиката з центральних позицій (присудкової позиції або позиції співвідносного з присудком головного члена односкладних речень) у периферійні (вторинні) для предиката позиції підмета, прислівного другорядного члена речення і детермінантного другорядного члена речення.

3. Адвербіальні відношення — відношення обставини до дії, процесу, стану, якості тощо, напр.: працювати влітку, знемагати від болю, творити для прийдешнього; ідучи на світанку, прибувши на відпочинок, зрадіти від зустрічі; сміливий у борні, принишклий у негоду, втомлений від подорожі. Залежний компонент обставинного значення в підрядних словосполученнях приєднується до опорного слова, вираженого інфінітивом, дієприслівником або прикметником (дієприкметником).

Зазначені три типи семантико-синтаксичних відношень (атрибутивні, субстанціальні й адвербіальні) у підрядних словосполученнях виділено на найвищому рівні узагальнення, їх можна конкретизувати відповідно до лексико-граматичного наповнення опорного й залежного компонентів словосполучення. Зокрема, атрибутивні відношення конкретизуються у словосполученнях так: а) опорне слово називає предмет, а залежне — власне-ознаку: сивий дідусь, карі очі, широкий шлях; б) опорне слово називає предмет, а залежне — особу, якій цей предмет належить: олівець учня, книжка дівчини, бритва батька; в) опорне слово називає частину предмета, а залежне — весь предмет: пелюстка квітки, ніжка стола, стіни будинку; г) опорне слово називає опредмечену дію, а залежне — діяча: політ космонавта, розмова інженера, спів дівчинки ґ) опорне слово називає опредмечену ознаку, а залежне — істоту чи предмет, яким властива ця ознака: скромність дівчини, бадьорість хлопчика, щирість друга, широчінь ріки та ін. Значення об'єкта при віддієслівних і відприкметникових іменниках набуває також функції означення: вивчення мов, виконання завдання, вірність заповітам.

Характерно, що типовими семантико-синтаксичними відношеннями для іменникових словосполучень є атрибутивні, для прикметникових, інфінітивних і дієприслівникових словосполучень — субстанціальні й адвербіальні. Субстанціальні відношення відбивають вторинну валентність предикатних слів, дериваційно пов'язаних зі структурою семантично елементарних простих речень, а атрибутивні і адвербіальні грунтуються на семантико-синтаксичних відношеннях у складному реченні. Семантико-синтаксичні відношення у підрядних словосполученнях виражаються узгодженими формами прикметників, відмінковими і прийменниково-відмінковими формами іменників, прислівниками тощо.

У системі підрядних словосполучень спостерігаємо перехідні семантичні процеси, коли семантика компонента словосполучення взаємодіє з семантикою відношень. Багато словосполучень поєднує кілька значень, на семантику компонента нашаровується семантика відношення. Нерідко поєднуються атрибутивні й обставинні значення (місто наприкінці сторіччя, мандрівка восени, праця задля поступу), атрибутивні й об'єктні значення (дума про тебе, написання книжки) та ін.

Основними в сурядних словосполученнях є такі типи семантико-синтаксичних відношень:

1. Єднальні відношення — відношення переліку, напр.: пісня і праця; веселий і щасливий; діброви, долини і луги; учитель, порадник, друг.

2. Протиставні відношення, які стосуються значення протиставлення, напр.: суворий, але добрий; важкий, проте переможний; не вічність, а мить; шаную, проте не славословлю.

3. Розділові відношення, що вказують на несумісність, чергування дій, явищ, ознак, тощо, напр.: сніг або дощ; то сонце, то хмари; чи то веселий, чи то сумний; то мовчить, то розмовляє; то поспішає, то бариться.

4. Градаційні відношення, які увиразнюють смислову вагу одного з однорідних членів речення, напр.: не тільки батьки, але й діти; не лише скромний, але й обдарований; не тільки співчуває, але й допомагає.

Єднальні, протиставні, розділові і градаційні відношення в сурядних словосполученнях грунтуються на семантико-синтаксичних відношеннях у складносурядному реченні і здебільшого виражаються сполучниками.

5. Формальні і семантичні типи словосполучень

Відповідно до формальних і семантичних ознак словосполучення як одиниці мови і як мовленнєві утворення можна згрупувати у ряд типів. Типи словосполучень визначають на основі синтаксичних зв'язків, форм (способів) синтаксичних зв'язків, елементарності / неелементарності структури, морфолого-синтаксичних ознак, семантико-синтаксичних відношень тощо.

Визначальну формально-синтаксичну ознаку словосполучень становить тип синтаксичного зв'язку. Залежно від типу синтаксичного зв'язку словосполучення членують на два великі угруповання: словосполучення підрядні і словосполучення сурядні. Підрядні словосполучення утворюються поєднанням компонентів неоднакової синтаксичної природи: опорного компонента і залежного компонента. У реченні підрядні словосполучення стоять у відповідній формі і являють собою синтаксичні блоки, організовані опорним словом, напр.: жовте листя, й обрій синій, І тускле сонце, й день осінній Злились у мовчазний акорд — У вересневий натюрморт (Є. Маланюк). Це речення включає шість підрядних словосполучень, компоненти яких поєднані формою узгодження: жовте листя, обрій синій, тускле сонце, день осінній, мовчазний акорд, вересневий натюрморт. Опорні слова-іменники тут стоять у різних синтаксичних позиціях: у формально-синтаксичному плані опорні іменники перших чотирьох словосполучень — у позиції підмета, а опорні іменники останніх двох словосполучень — у позиції прислівного другорядного члена речення. Підрядні словосполучення структуровано за схемою «опорне слово + поєднана з ним підрядним зв'язком «форма іншого слова». На противагу підрядним словосполученням сурядні словосполучення утворюються поєднанням однофункціональних форм слова на основі сурядного зв'язку. Компоненти сурядних словосполучень виступають як синтаксично рівноправні, граматично не підпорядковані один одному, напр.: подвиги, й сум, і утрата У місті, як вічність, новім (М. Рильський); Я стежу за хмарками, Ловлю їх світлий сум (П. Тичина).

Формальні типи словосполучень виділяють за формою (способом) синтаксичного зв'язку. Підрядні словосполучення за формою підрядного зв'язку поділяють на три групи: 1) словосполучення, компоненти яких поєднано формою узгодження, напр.: довічний спомин, ранкова зоря, морське узбережжя; 2) словосполучення, компоненти яких поєднано формою керування, напр.: шелест верб, роздуми про поезію, байдужий до розкошів, пишучи статтю; 3) словосполучення, компоненти яких поєднано формою прилягання, напр.: велично шумить, стовбур дерева, хатинка біля лісу, освітлений уночі, співаючи від радощів. Із сурядними словосполученнями пов'язана незалежна координація як форма сурядного зв'язку. За незалежної координації утворюється сурядний ряд одно-функціональних компонентів, у типових виявах поєднуваних сурядними сполучниками й оформлюваних тотожними морфологічними засобами, напр.: думи і сподівання; то холоднеча, то теплінь; не роман, а повість; дужий, але худорлявий; поспішно, проте майстерно.

Істотною формально-синтаксичною характеристикою підрядних і сурядних словосполучень виступає елементарність / неелементарність їх будови. За цією ознакою виділяють два формальних типи словосполучень: словосполучення елементарні і словосполучення ускладнені (неелементарні). Елементарні словосполучення складаються з двох компонентів, ускладнені — з трьох і більше компонентів, пор.: дотепна людина; пахощі хвої; горіх біля хати; професори й доценти (елементарні словосполучення) і дотепна людина з нашого села; цілющі запахи хвої; крислаті горіх і груша біля хати; професори, доценти та асистенти (ускладнені словосполучення).

Підрядні словосполучення як найрозгалуженіші у формальному плані словосполучення поділяють на морфолого-синтаксичні класи за частиномовними параметрами. За частиномовною природою опорного компонента розрізняють словосполучення іменникові, дієслівні, прикметникові, інфінітивні, дієприслівникові: темний бір сумно усміхається, сумний упродовж тижня, опрацьовувати матеріали експедиції, дивлячись на хвилі річки. Класифікацію словосполучень за опорним компонентом доповнюють морфолого-синтаксичними характеристиками залежного компонента. Із-поміж найпродуктивніших іменникових словосполучень відповідно до природи залежного компонента вирізняють прикметниково-іменникові, іменниково-іменникові, прислівниково-іменникові, інфінітивно-іменникові: казкове мереживо, магія танцю, трави вдосвіта, прагнення допомогти. Поділ за граматичною формою залежного компонента можна диференціювати далі. Наприклад, іменникові словосполучення членують на безприйменникові і прийменникові, а ті у свою чергу — на словосполучення з формою родового, давального, орудного чи місцевого відмінка в позиції залежного компонента: наближення весни, зустріч із друзями, жадоба дії, допомога дітям, захоплення мандрівками, яблуня в лісі.

Крім формальних типів, виділяють семантичні типи словосполучень на основі семантико-синтаксичних відношень. Відповідно до розглянутих вище атрибутивних, субстанціальних, адвербіальних, єднальних, протиставних, розділових і градаційних семантико-синтаксичних відношень вирізняємо словосполучення атрибутивні, субстанціальні, адвербіальні, єднальні, протиставні, розділові і градаційні, напр.: гіркий трунок; пишучи баладу; самотня на березі моря; озеро і хвилі; вродлива, але нещаслива; то гори, то доли; не тільки добробут, але й поступ.

6. Словосполучення в системі синтаксичних одиниць

У системі синтаксичних одиниць словосполучення являє собою синтаксичну одиницю-конструкцію дериваційного типу, яка функціонує лише у простому ускладненому реченні. Прості ускладнені речення із словосполученнями є похідними конструкціями від складних речень. У структурі словосполучень найбільшою мірою іменник пристосований виконувати функцію опорного компонента підрядних конструкцій, особливо в семантико-синтаксичній позиції суб'єктної синтаксеми і в формально-синтаксичній позиції підмета.

Словосполучення формуються у структурі простого ускладненого речення внаслідок згортання складних речень. Вони грунтуються на семантико-синтаксичних відношеннях у складнопідрядних і складносурядних реченнях. Це засвідчують, зокрема, тотожні семантико-синтаксичні відношення між частинами складного речення і між компонентами словосполучення. Показовими в цьому плані є атрибутивні і адвербіальні (часові, причинові, цільові, допустові, умовні і подібні) відношення у складнопідрядному реченні і в підрядному словосполученні, пор: Я люблю людей, які завзяті і завзяті люди (атрибутивні відношення); Дівчата занепокоїлися, коли почалася буря і занепокоєні в бурю (часові відношення); Ми втомилися, бо була нелегка дорога і втомлені через нелегку дорогу (причинові відношення). Тотожні семантико-синтаксичні відношення наявні також у складносурядному реченні і в сурядних словосполученнях, пор.: Зацвіли сади і зацвіли луги і сади й луги (єднальні відношення); То співали дівчата, то витьохкував соловейко і то дівчата, то соловейко (розділові відношення).

За згортання складного речення у просте ускладнене речення словосполучення утворюються або через приєднання предикатного слова однієї з вихідних частин складного речення до іменникової синтаксеми, або через переміщення реченнєвої частини в позицію якоїсь синтаксеми, або через інші трансформації, пор.: Ми побачили Василька, який був розчулений Ми побачили розчуленого Василька! Хлопчик повернувся додому, так що ми були щасливі. Повернення хлопчика додому принесло нам щастя.

Фундаментальна спільність складного речення і словосполучення виявляється у таких їх формально-синтаксичних особливостях, як кількість компонентів в елементарних конструкціях і типи синтаксичних зв'язків. Як для синтаксису словосполучення, так і для синтаксису складного речення характерною є двокомпонентність елементарних конструкцій і функціонування двох типів синтаксичних зв'язків — підрядного і сурядного.

У словосполученнях слід розрізняти мовні і мовленнєві структурні схеми. Закріпленими у мовній системі виступають моделі іменникових словосполучень з узгодженими залежними прикметниками, а також іменникові словосполучення з опорними відпредикатними іменниками й залежним родовим відмінком іменника, дієслівні словосполучення із залежним означальним прислівником тощо.

Використана література:

1. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник. — К., Либідь, 1993.— 368 с.

2. Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К-, 1992. С. 52—58.

3. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис / За заг. ред. І. К- Білодіда. 1972. С. 37—44, 51 — 117.

4. Тулина Т. А. Функциональная типология словосочетаний. Киев — Одесса, 1976. С. 3—6, 8—43.

5. Украинская грамматика. 1986. С. 252—282.





Реферат на тему: Словосполучення і типи синтаксичного зв'язку (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.