Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Мовознавство

Словосполучення і речення (реферат)

Зміст

1. Словосполучення як непредикативна одиниця

2. Словосполучення і речення

3. Принципи класифікації словосполучень

4. Елементарні словосполучення

5. Ускладнені словосполучення

6. Словосполучення з погляду синтаксичної деривації

Використана література

1. Словосполучення як непредикативна одиниця

У граматичній системі української мови синтаксичні одиниці виразно розчленовуються на два типи: з одного боку, виділяється мінімальна синтаксична одиниця, що функціонує як компонент речення або словосполучення, з другого — їй протиставляються синтаксичні одиниці-конструкції, в межах яких визначається мінімальна синтаксична одиниця. Ієрархія між двома синтаксичними одиницями-конструкціями виявляється в тому, що речення є основною синтаксичною одиницею, а словосполучення формується в реченні в ролі складника останнього, а отже, воно підпорядковується реченню. Типові для словосполучення вторинні підрядний і сурядний зв'язки характеризують на другому рівні членування також речення, відбиваючи поширення опорних членів речення.

Природа словосполучення чітко вирізняється за порівняння його зі словом і реченням. Це порівняння глибше розкриває спільні і відмінні ознаки трьох одиниць.

Словосполучення і слово мають ряд спільних ознак. Обидві мовні одиниці зближуються насамперед тим, що вони не є комунікативними одиницями, одиницями спілкування і входять до акту комунікації тільки через речення. У зв'язку з цим вони не виражають модально-часових (предикативних) значень, які вказують на стосунок повідомлюваного в реченні до дійсності. Словосполучення і слово функціонують як номінативні засоби мови, тобто засоби називання, найменування предметів і явищ. Подібно до слова, словосполучення має систему форм, визначувану структурою відповідного речення, пор. форми слів хлопець, хлопця, хлопцеві, хлопцем, хлопче; високий, високого, високому, високим і форми словосполучень із цими словами у реченнях: Хлопець подобався всім і Високий хлопець подобався всім; Ми сподобали хлопця і Ми сподобали високого хлопця; Ми пишаємося хлопцем і Ми пишаємося високим хлопцем.

На противагу слову словосполучення має складнішу будову. Воно складається мінімально з двох повнозначних слів, поєднаних підрядним або сурядним зв'язком,' напр.: зелений гай; щасливо усміхатися; дах будинку; батьки і діти.

Спільність між словосполученням і реченням полягає в тому, що вони, на відміну від мінімальної синтаксичної одиниці, є одиницями-конструкціями. В останньому словосполучення і речення істотно розрізняються. Спинимося на найголовніших відмінностях цих одиниць-конструкцій.

Словосполучення є підпорядкованою реченню одиницею, його частиною. Воно є одиницею називання, розчленованою і повнішою, ніж слово, назвою предмета, дії, ознаки, тобто некомунікативною одиницею, тоді як речення є передусім комунікативною одиницею, одиницею спілкування, передаючи повідомлення, питання, спонукання. Відмінність між словосполученням і реченням можна кваліфікувати також як відмінність між предикативною й непредикативною синтаксичними одиницями. На противагу словосполученню речення завжди має відповідний модально-часовий план: значення реального факту, віднесеного до теперішнього, минулого чи майбутнього часу, або значення нереальності, зокрема можливості, бажальності і спонукання! Крім того, речення функціонує як відносно завершена з інтонаційного і змістового погляду одиниця. Відмінність між словосполученням і реченням виявляється у їх структурі: словосполучення складається мінімально з двох повнозначних слів, речення може складатися з багатьох слів і з одного слова. Структурну основу словосполучень становлять поєднані підрядним зв'язком компоненти, де опорне слово визначає вживання залежного слова у відповідній формі, і поєднані сурядним зв'язком компоненти, які виступають як рівноправні, незалежні один від одного. Граматичну основу речення становлять головні члени, від яких залежать другорядні члени речення. Словосполучення входить до складу речення, а не навпаки.

Складна природа і типові особливості словосполучення і речення як синтаксичних одиниць-конструкцій досить адекватно відображаються, якщо в основу розрізнення цих одиниць покласти ознаку предикативності / непредикативності. Відповідно до вказаної ознаки словосполучення є непредикативною синтаксичною одиницею, непредикативним поєднанням на основі підрядного чи сурядного зв'язку слова з формою слова або форми слова з формою слова. Тому словосполученнями слід визнати будь-які побудовані на підрядному й сурядному зв'язках поєднання опорного слова з формою залежного слова і поєднання рівноправних (незалежних) у синтаксичному плані форм слів, яким не притаманна синтаксична категорія предикативності. Отже, вчення про словосполучення в такому розумінні поширюється на непредикативні конструкції, у яких реалізовано як підрядний, так і сурядний зв'язок між формами слова.

2. Словосполучення і речення

У синтаксичній системі української мови доцільно розрізняти два класи словосполучень: з одного боку, словосполучення, які «міцно» закріпилися у структурі речення і схеми будови яких можна розглядати й поза реченням, оскільки вони відбивають системно зумовлювані семантичні і формальні закономірності сполучуваності слів, і, з другого боку, словосполучення, різноманітні побудови яких формуються в мовленні внаслідок перетворень речення і не стосуються системно закріплених мовних явищ. Неоднорідний характер будови й функціонування словосполучень спричинюють різне їх тлумачення щодо зв'язків з реченням.

Центр (ядро) класу словосполучень становлять словосполучення, схеми будови яких закріпилися в синтаксичній системі. Згідно з таким розумінням словосполучення — це непредикативна синтаксична одиниця-конструкція, підпорядкована реченню як основній синтаксичній одиниці й утворювана поєднанням двох або більше повнозначних слів на основі підрядного і сурядного зв'язків. У структурі мови витворено типові зразки поєднань повнозначних слів із відповідними синтаксичними зв'язками й семантико-синтаксичними відношеннями між компонентами. На тлі цих типових поєднань рельєфніше вирізняються найрізноманітніші «живі» («нетипові», «мовленнєві», «індивідуальні») словосполучення, які позбавлені постійних диференційних формальних і значеннєвих характеристик, пор.: весняний пташиний переліт і переліт птахів навесні, переліт птахів у весняні дні, переліт птахів весняною порою, переліт птахів весняної пори. У подібних іменникових словосполученнях спеціалізованим засобом вираження залежного від іменника компонента виступають прикметники, а інші засоби (особливо прислівники, прийменниково-відмінкові форми) — неспеціалізованими.

Словосполучення зближує з реченням передусім те що обидві синтаксичні одиниці являють собою синтаксичні одиниці-конструкції, тобто поєднання двох або більше компонентів. Для словосполучень дана граматична властивість є абсолютною, для речень — типовою, визначальною. Адже бувають однокомпонентні прості реченням напр.: Світає; Тиша; Холодно. Проте можлива однокомпонентність простого речення є явищем периферійним та в певному розумінні похідним від типових реченнєвих конструкцій.

Для синтаксису словосполучення й речення вихідним є поняття елементарної синтаксичної одиниці (елементарних словосполучень і елементарних речень), синтаксичного зв'язку, семантико-синтаксичного відношення і синтаксичної категорії. Зіставлення словосполучення й речення за вказаним рядом понять досить показове для їх (синтаксичних одиниць) кваліфікації.

Упадає у вічі надто складна граматична організація-елементарних простих речень і відносно проста будова елементарних словосполучень. Залежно від формально-синтаксичного або семантико-синтаксичного аспекту простого речення компонентний склад елементарного речення становить неодновимірну величину. Елементарне просте речення може складатися: 1) з одного компонента: Розвиднюється; Тихо; 2) із двох компонентів: Дідусь спить; Дівчинці весело; 3) із трьох компонентів: Наталя стоїть біля воріт; Нам видно полонину; 4) із чотирьох компонентів: Дідусь вийшов із хати на подвір'я; Мати читає Іванкові казочку тощо. Елементарним словосполученням притаманна тільки двокомпонентність: талановитий поет, старанно, працювати, весна й літо.

Синтаксичні одиниці-конструкції розрізняються характером синтаксичних зв'язків. В елементарному простому реченні визначальним є предикативний зв'язок (двобічний, взаємозалежний зв'язок), що поєднує два головні члени речення — підмет і присудок: зайчика зустріли (П. Тичина); / час настав. І сталось вічне (Є. Маланюк)? Все минулось (Д. Павличко); Натхнення — то грози (Д. Павличко); Ждання — витратне (В. Стус). Периферію елементарного простого речення формує підрядний зв'язок, який поєднує другорядні іменникові члени речення з присудком двоскладного речення або головним членом односкладних речень: Я думаю про Вас (Л. Костенко); Поету важко (Л. Костенко). В неелементарному простому реченні функціонують також сурядний і подвійний зв'язки, що грунтуються на синтаксичних зв'язках у складному реченні, напр.: Над цей тюремний мур, над цю журу і над Софійську дзвіницю зносить мене мій дух (В. Стус). В елементарних словосполученнях, на противагу реченню, маємо лише підрядний і сурядний зв'язки, які можуть виступати в неелементарних конструкціях у різних комбінаціях, пор.: синє небо, молодий сад, голосно розмовляти, дощ і сніг; високі злети снаги і творчості, червоні і білі троянди.

Відмінність між словосполученням і реченням виразно виявляється в сукупності їх семантико-синтаксичних відношень. Елементарному простому реченню властиві тільки субстанціальні відношення, що вказують на підпорядкованість іменникових синтаксем предикатові, напр.: Тебе замучили кати... (П. Тичина); Я в людей не проситиму сили (Л. Костенко). Семантико-синтаксичні відношення в ускладненому простому реченні доповнюються такими їх типами: адвербіальними, атрибутивними, модальними, єднальними, протиставними, розділовими та ін., напр.: Птиці зелені у пізню пору спати злетілись на свіжий поруб (Л. Костенко); Я бачив тебе сьогодні між бабусями сивоокими (Д. Павличко); Може, живе там сама самота, соває пустку у піч рогачами (Л. Костенко); / згоряють на попіл Танасини, Горпини, Ликери Сиві птиці чекання в скажених мартенах років... (І. Драч); Здається, часу і не гаю, а не встигаю, не встигаю (Л. Костенко); Може, це я, або хто, або ти ось там сидить у куточку веранди (Л. Костенко). Підрядні словосполучення вирізняються атрибутивними відношеннями, а сурядні словосполучення — єднальними, протиставними й розділовими відношеннями, напр.: привітне хлоп'я; глибокі зморшки; любов і ненависть; тиша і грім; не добро, а зло; у серпні або у вересні.

З реченням, а не словосполученням пов'язуються синтаксичні категорії часу, модальності, особи тощо: Співцеві молитви і гімни таємні Давно розлилися по рідній землі (Г. Чупринка); Високі обранці, таланти надземні Не йдуть у могили для вічної тлі (Г. Чупринка); Осипте квітками могилу співця (Г. Чупринка); Іншим разом він відзначив би старшинську винахідливість подоляка (О. Гончар).

3. Принципи класифікації словосполучень

У сукупності виділюваних мовознавцями синтаксичних одиниць найбільша невизначеність притаманна словосполученню. Через те в історії східнослов'янської граматики ставлення до цієї одиниці, до її статусу в синтаксичній системі мови змінювалося: зокрема, словосполучення вважали всеосяжним об'єктом синтаксису, кваліфікуючи речення як частковий вияв словосполучення (П. Ф. Фортунатов і його послідовники); словосполучення розглядали поряд з реченням як самостійну синтаксичну одиницю, проте обмежували її лише підрядними словосполученнями (В. В. Виноградов і його школа); обґрунтовували широке розуміння словосполучень як синтаксичних одиниць, поєднаних предикативним, підрядним і сурядним зв'язками, розрізнюючи два ступені абстракції при аналізі словосполучень — абстрактно-синтаксичний і конкретно-синтаксичний (О. С. Мельничук) тощо. За нашого часу суперечки здебільшого ведуться навколо питання, чи всяке сполучення слів належить до словосполучення. Проте й дотепер залишається актуальною проблема граматичної природи словосполучень, їх визначальних синтаксичних ознак, оскільки теорія словосполучення ще не спирається на всебічно обгрунтовані й переконливі розв'язання. Наявність багатьох суперечливих тверджень про словосполучення спонукає до пошуків нових підходів у його класифікації.

Теорія словосполучення має будуватися передусім на визначенні його статусу в системі синтаксичних одиниць. Одиниці синтаксичного ярусу виразно розчленовуються на два типи: з одного боку, виділяється мінімальна синтаксична одиниця, що функціонує як компонент речення або словосполучення, з другого — їй протиставляються синтаксичні одиниці-конструкції — речення і словосполучення, в межах яких визначається мінімальна синтаксична одиниця. Ієрархія між двома синтаксичними одиницями-конструкціями — реченням і словосполученням виявляється в тому, що речення є основною синтаксичною одиницею, а словосполучення формується в реченні. Відповідно до цього словосполучення логічніше визначати з урахуванням розподілу простих речень на їх основний (неускладнений) і похідний (ускладнений) різновид.

Словосполучення як синтаксична одиниця-конструкція визначається з опорою на ускладнений різновид простого речення. Якщо речення являє собою елементарну семантико-синтаксичну структуру, тобто складається з одного предиката (у позиції присудка у двоскладному реченні або в позиції співвідносного з присудком головного члена односкладних речень) і зумовлених його семантико-синтаксичною валентністю іменникових членів речення, то в такій реченнєвій побудові не функціонують словосполучення. Словосполучення формуються внаслідок різного роду ускладнення вихідної (семантично елементарної) структури речення. За подібного ускладнення вирізняється базова схема речення, яка не втрачає своєї конститутивної ролі і в трансформованій (похідній) конструкції, і поширювачі, що утворюють синтаксичні блоки (словосполучення). Через те словосполучення, формуючись тільки в межах речення, завжди виступає граматично підпорядкованою одиницею останнього.

З-поміж словосполучень виділяються два їх типи — підрядні і сурядні словосполучення. Вони, об'єднуючись своєю спрямованістю на ускладнення базової реченнєвої схеми, розрізняються характером ускладнення, а також закритістю / відкритістю внутрішньої організації. У такому разі підрядні словосполучення бувають звичайно двочленними, а сурядні — двочленними й багаточленними. На противагу сурядним підрядні словосполучення за функціональною розгалуженістю і ступенями семантичної конденсації слід кваліфікувати як визначальні структури.

У синтаксичній системі сучасної української мови іменник і дієслово як центральні частини мови відіграють різну роль у структуруванні синтаксичних одиниць-конструкцій: дієслово семантико-синтаксичною валентністю орієнтоване на створення семантико-синтаксичного (номінативного) мінімуму речення, а іменник — на утворення підрядних словосполучень унаслідок ускладнення речення У зв'язку з відсутністю словосполучень у семантично елементарному реченні, в якому дієслово визначає кількість і функціональний характер іменникових компонентів, найпродуктивнішою частиномовною опорною одиницею підрядних словосполучень в ускладнених простих реченнях виступає іменник:

Утворення іменникових словосполучень часто зумовлюється вимогами актуального членування речення. Те, що в попередньому реченні буває основою повідомлення, в наступному реченні стає вихідним даним. Це і спричиняє поширення іменникового опорного компонента відповідними залежними членами речення. Іменникові словосполучення являють собою різні трансформи речень, напр.: Осокорина була висока Висока осокорина шелестіла листям; Студент написав статтю Статтю студента надруковано.

При формуванні ускладненого простого речення з двох або більше семантично елементарних простих речень у початковій його (ускладненого речення) позиції може функціонувати іменникове словосполучення, яке включає до свого складу перетворений на опорний іменник предикат елементарного речення і повний набір зумовлених валентністю цього предиката залежних відмінкових (або прийменниково-відмінкових) компонентів, напр.: Письменник написав роман Написання роману письменником — велика подія. Іменникове словосполучення нерідко містить глибші перетворення вихідного речення, пов'язані з редукцією окремих компонентів, зміною розташування залежних від опорного іменника слів тощо, пор.: Учитель має книжку + Книжка лежить на столі Книжка учителя лежить на столі - Учителева книжка лежить на столі.

В іменникових словосполученнях витворилася спеціалізована морфологічна форма залежного компонента — прикметник, який узгоджується з опорним іменником у роді, числі й відмінку: стрункий юнак, стрункого юнака, стрункому юнакові, стрункі юнаки... Зіставлення прикметникових форм залежного компонента і відмінкових залежних форм іменника показує, що з відмінкових іменникових форм синтаксично спеціалізований на означальній функції лише родовий відмінок, який є своєрідним передступенем остаточної морфологізованої ад'єктивації залежних від опорного іменника слів.

При опорних іменниках використовуються також детермінанти, що в таких випадках переміщуються, наприклад, із залежної від підметово-присудкової основи речення позиції в приіменникову позицію, тобто займають нетипову (вторинну) для них позицію: Курликання журавлів у піднебессі Журавлі курликали в піднебессі. Подібні конструкції засвідчують об'єднання в них двох вихідних реченнєвих структур: Журавлі курликали + Вони були в піднебессі Журавлі курликали в піднебессі Курликання журавлів у піднебессі.

З іменниковими словосполученнями межують інфінітивні словосполучення, опорний інфінітив яких становить напівморфологізований елемент і функціонально уподібнюється іменникові, виконуючи, зокрема, підметову роль: Читати книжки корисно. Напівморфологізація підметової позиції може завершитися повною морфологізацією: Читати книжки корисно Читання книжок корисне. Така семантико-синтаксична співвідносність конструкцій свідчить про різні ступені субстантивації дієслів. Інфінітивні словосполучення в позиції групи підмета або сильнокерованого другорядного члена речення нерідко становлять згорнуті вихідні реченнєві побудови, маючи у своєму складі деякі зумовлені інфінітивом-предикатом другорядні члени речення, напр.: Писати листи друзям олівцем його давня звичка; Він любив малювати пейзажі. Напівморфологізація опорного інфінітива виявляється і в можливості керування безприйменниковим знахідним відмінком.

Близько до іменникових словосполучень стоять дієслівні словосполучення, опорний компонент яких поширюється означальним прислівником: Дівчина гарно співає; Хлопець наполегливо працює. Ці дієслівні словосполучення побудовано за моделлю іменникових: опорне дієслово виступає «функціональним іменником», а залежний прислівник (також функціонально!) уподібнюється до прикметника. Не суто дієслівний характер розглядуваних конструкцій підтверджується трансформацією, яка засвідчує об'єднання двох семантично пов'язаних речень в одне ускладнене, пор.: Дівчина співає + Спів її гарний Дівчина гарно співає. Оскільки атрибутивний компонент в ускладненому реченні залежить від дієслова, то він втрачає морфологічні прикметникові ознаки і стає невідмінюваним словом (прислівником). Подібні прислівники перебувають поза валентною рамкою опорного дієслова і поєднуються з ним формою прилягання.

У системі словосполучення дієслово не відіграє тієї визначальної ролі, яку йому традиційно приписують. У цій частині мови зосереджені передусім синтаксичні категорії речення і семантико-синтаксична валентність предиката, з якою пов'язане визначення кількості та якості іменникових компонентів семантично елементарного простого речення. Навіть у тій ділянці граматики, де дієслово функціонує як опорний компонент словосполучень, воно підпорядковане іменникові (тобто будується за його моделлю) — синтаксично визначальному і найпродуктивнішому опорному компонентові у сфері словосполучення.

Між найпродуктивнішими іменниковими і непродуктивними дієслівними словосполученнями розташовані прикметникові словосполучення. Вони, як і дієслівні словосполучення, виявляють виразні ознаки синтаксичної підпорядкованості іменниковим словосполученням. Проте дієслівні словосполучення тільки будуються за атрибутивною моделлю іменникових і не мають безпосереднього (у тій самій синтаксичній конструкції) граматичного контакту з останніми, а прикметникові, словосполучення безпосередньо залежать від опорного іменника (найголовнішого в синтаксичній ієрархії компонента словосполучень), з одного боку, і характеризуються власною внутрішньою організацією — з другого.

Найпоширеніший різновид прикметникових словосполучень становлять прикметникові звороти, тобто у смисловому плані акцентовані і через те вживані в характерній щодо опорного іменника постпозиції прикметники із залежними від них словами, напр.: Музика, схожа на ніжні голоси весни, схвилювала дівчину. Оскільки залежні від опорного іменника дієприкметники є звичайними віддієслівними прикметниками, то утворювані пасивними дієприкметниками словосполучення належать до найпродуктивніших з-поміж інших прикметникових конструкцій: Осіннє листя, покрите вранішньою росою, шелестіло від повіву вітру.

До типових виявів відокремлених прикметникових словосполучень належить збереження поєднаних формою керування деяких залежних форм, зумовлених валентністю предиката вихідного для прикметникових словосполучень речення, пор.: Він був вірний другові Поет, вірний другові, оспівав його подвиг. Характерно, що переміщення прикметника в типову для нього препозицію щодо опорного іменника може супроводжуватися збереженням його (прикметника) валентної структури або згортанням прикметникового словосполучення в одиничний прикметник: Дівчина, закохана в юнака, сумувала Закохана в юнака дівчина сумувала -> Закохана дівчина сумувала.

Прикметник іноді приєднує до себе детермінантні другорядні члени речення внаслідок вторинного ускладнення речення, пор.: Батько був спокійний за всіх обставин Батько, спокійний за всіх обставин, подобався дітям. Сполучуваність прикметника з детермінантами тісно пов'язана з відокремленням, що увиразнює синтаксичну вторинність прикметниково-детермінантних конструкцій.

Абсолютну периферію підрядних словосполучень становлять прислівникові словосполучення. Їх функціонування безпосередньо залежить від ступеня адвербіалізації (прислівниковості) відповідного слова. Прислівники, що мають найвищий ступінь адвербіалізації, тобто позбавлені всіх морфологічних категорій вихідних для них частин мови, звичайно не можуть виступати опорними компонентами словосполучень. Їм притаманні синтаксична ізольованість і типова роль детермінантів, залежних від присудково-підметової основи речення. Частина прислівникових сполук типу дуже добре, трохи сумно, традиційно зарахованих до словосполучень, становить аналітичні прислівникові форми для позначення більшого чи меншого вияву ознаки. Коли ж прислівник зберігає окремі граматичні категорії вихідної частини мови, то у нього не втрачається валентне поєднання із залежними словами або ж унаслідок перебудови синтаксичних залежностей набувається можливість сполучатися з детермінантами. До подібних опорних компонентів належать віддієслівні прислівники (дієприслівники) із збереженою дієслівною категорією виду й деякими валентними властивостями, напр.: Не знаючи минулого, ми не зможемо зрозуміти сучасне й майбутнє; Вийшовши на луг, дівчина вдихала п'янкий запах трав.

На противагу підрядним сурядні словосполучення характеризуються синтаксичною рівноправністю компонентів, відкритістю структури (для деяких різновидів сурядних конструкцій) і можливістю поєднання сурядним зв'язком будь-яких частин мови. Сурядність у словосполученні і водночас у простому ускладненому з формально-синтаксичного боку реченні, де функціонують сурядні словосполучення, формується на основі складносурядних речень із певною кількістю лексично тотожних компонентів. Згортання лексично тотожних одиниць зумовлює появу сурядних угруповань лексично різнорідних, але функціонально однорідних членів речення, пор.: Мати співає пісню, і дитина співає пісню Мати й дитина співають пісню; Дівчина читає, і дівчина усміхається -> Дівчина читає й усміхається; Дитина дивиться на матір, і дитина дивиться на батька Дитина дивиться на матір і батька. Кількість об'єднуваних у сурядне словосполучення компонентів нерідко не має обмежень.

Отже, у синтаксичній структурі сучасної української мови словосполучення формуються в межах речення і є наслідком різнотипних ускладнень вихідної реченнєвої побудови. Словосполучення є вторинне синтаксичне утворення, яке являє собою розчленовану назву предмета чи ознаки, функціонує у простому ускладненому реченні і побудоване на основі підрядного або сурядного зв'язку.

4. Елементарні словосполучення

Для синтаксису словосполучення вихідними поняттями є поняття елементарної конструкції, синтаксичного зв'язку й семантико-синтаксичного відношення. Елементарні словосполучення є основним і первинним об'єктом синтаксису словосполучення. Вони будуються на основі одноразового застосування підрядного або сурядного зв'язку і співвідносного із синтаксичним зв'язком семантико-синтаксичного відношення. Отже, елементарні словосполучення звичайно складаються тільки з двох мінімальних синтаксичних одиниць, поєднаних підрядним або сурядним зв'язком, напр.: сине небо, важка мряка, довгі вечори, книга поета, напружено працювати, батьки й діти.

Елементарне словосполучення має формально-синтаксичну й семантико-синтаксичну організацію, тобто будується за певною структурною схемою (структурним зразком), що являє собою абстрактну формулу, за якою оформляються численні словосполучення з різним лексичним наповненням компонентів. Структурна схема словосполучення грунтується на таких диференційних ознаках: а) типові синтаксичного зв'язку (підрядному або сурядному), на основі якого утворено словосполучення; б) формі (способі) синтаксичного зв'язку; в) засобах вираження синтаксичного зв'язку; г) типові семантико-синтаксичного відношення між компонентами словосполучення; д) семантико-граматичній природі компонентів словосполучення; е) порядкові слів у словосполученні.

Центр класу елементарних словосполучень становлять словосполучення у вузькому розумінні. Згідно з таким розумінням словосполучення — це синтаксична одиниця-конструкція, що утворюється в типових випадках поєднанням двох повнозначних слів на основі підрядного або сурядного зв'язку та відповідних семантико-синтаксичних відношень і структурна схема якої закріпилася в мовній системі. У синтаксичній системі української мови закріпилися типові зразки іменникових словосполучень, - де опорним компонентом виступає іменник конкретного значення, а залежним компонентом — прикметник, напр.: Схилившись чадним попелищем, взяла пучку теплого попелу, Зав'язала в кінчик хустини й пов'язала собі очіпком голову (Харчук); / до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе (Л. Костенко); Сплюндрована річко, твої береги стріляють в очі, як флінта (В. Стус). до іменникових словосполучень із залежними прикметниками прилягають словосполучення з родовим приіменниковим, які засвідчують виразну похідність від речень: праця робітника - Робітник працює; високість неба - Небо високе; яскравість квітів - Квіти яскраві. Залежність іменників у формі родового відмінка тут зумовлюється семантико-синтаксичною валентністю опорних віддієслівних і відприкметникових іменників. Залежний родовий відмінок іменників широко вживають і в інших різновидах іменникових словосполучень, які утворюються внаслідок згортання компонентів вихідних конструкцій, явищ транспозиції тощо, напр.: На темних кладках сивої ріки Б'ють білля на світанку молодиці... (О. Ольжич); Я в серці серця. В серці серця (В. Стус); Боже мій, Боже мій, Боже! Душу врятуй від грабунку / Далекі слова мого крику від слів мого порятунку! (Л. Костенко); Пшениці колихливий лан. І маків полотно червоне, Рвучке і ніжне, мов талан (Д. Павличко).

За моделлю іменникових словосполучень із залежними прикметниками утворюються дієслівні словосполучення із залежними прислівниками в означальній функції. Це найтиповіші структурні схеми дієслівних словосполучень, закріплених у мовній системі, напр.: Люди на вулицях низенько схиляють голови перед паном вітром, поштиво держаться за шапки і жмуряться, кривляться, кліпають очима (В. Винниченко); А перед вікнами селища, за вишняками, за Дніпром, ніч крізь ніч палахкотить ятриво домен, вулканиться червоно (О. Гончар); 3 височини, на кризі лежить розпластаний орангутанг, глузливо язика солопить, кучма турботливо прочісує в дві лапи і жде своєї ери (В. Стус).

У розглянутих іменникових словосполученнях і дієслівних виявляються спільні семантико-синтаксичні ознаки. Вони виражають означальні відношення. Ці відношення є найтиповішими відношеннями, закріпленими в мовній системі.

Системно утворювані словосполучення вирізняються ще деякими формальними особливостями. Зокрема, компоненти елементарних словосполучень розташовуються контактно, безпосередньо один за одним. Проте порядок компонентів неоднаковий у різних словосполученнях. В іменникових словосполученнях прикметник стоїть перед опорним іменником: смаглява дівчина, витривала людина, висока гора, зелене поле, білі хмаринки. Така ж формальна організація характерна для дієслівних словосполучень, де означальні прислівники стоять перед опорним дієсловом: натхненно співати,- тихо розмовляти, старанно вчитися. Залежна відмінкова форма іменника перебуває у позиції після опорного іменника: берег річки, проміння сонця, радощі дитини, високість неба, витівки долі. У мовленні цей закріплений мовною системою порядок компонентів зазнає різних модифікацій. Тут можуть порушуватися правила контактності компонентів словосполучення та їх препозитивного чи постпозитивного розташування. Звичайний порядок компонентів словосполучення у стилістичному плані нейтральний, а відхилення від звичайного порядку компонентів надають конструкціям різних експресивних значень.

Елементарні сурядні словосполучення являють собою поєднання двох однофункціональних форм слів на основі сурядного зв'язку. їх структурна схема грунтується на формі слова, до якої приєднується за допомогою сурядного зв'язку форма другого слова, а також на засобах вираження сурядності: учитель та учні; як батьки, так і діти; давній, але могутній; радощі або сум; то дощ, то сніг.

Елементарні підрядні словосполучення можуть виходити поза межі типової для них двокомпонеитності, якщо в позицію опорного компонента переміщується предикатне (ознакове) слово із властивим йому валентним потенціалом. Валентність, наприклад, віддієслівних опорних іменників збільшує кількісний склад компонентів елементарного словосполучення: Повернення письменника до Києва було нашою мрією; Ми пригадали захоплення вчительки квітами.

Вище йшлося про системно утворювані різновиди словосполучень. Проте нерідко залежне від опорного компонента слово не мотивується ні семантично, ні формально. Наприклад, у словосполученнях будинок на горі модний у той час, блискучий після дощу залежні форми не зумовлюються категоріальними властивостями опорних частин мови. Залежний компонент тут прилягає до нетипового для нього поза мерами речення опорного компонента. Це аналоги словосполучень, у яких виникають об'єднання компонентів, що поза реченням не допускають безпосередніх синтаксичних зв'язків, пор.: будинок на горі - Будинок розташований (стоїть) на горі; блискучі після дощу Після дощу дахи будинків стали блискучими. Викликані згортанням окремих членів речення поєднання слів є нетиповими й немотивованими, вони не відбивають закономірностей системної сполучуваності слів. Пор. у словосполученні не модне в той час часову форму в той час, поява якої викликана згортанням вихідного речення: Боженко не любив цього не модного в той час слова (О. Довженко) Боженко не любив цього слова, бо воно в той час було не модним.

Елементарне словосполучення — одне з вихідних понять синтаксичної науки. В неелементарних (ускладнених) словосполученнях ті ж структурні схеми елементарних словосполучень, але в різних їх комбінаціях.

5. Ускладнені словосполучення

За поділу словосполучень на прості та ускладнені беруть до уваги їх формально-синтаксичні й семантико-синтаксичні ознаки: 1) кількість повнозначних слів у їх складі; 2) одноразовий чи кількаразовий вияв підрядного або сурядного зв'язку; 3) наявність чи відсутність поєднання підрядного й сурядного зв'язків; 4) кількість і характер форм (способів) синтаксичного зв'язку; 5) неускладненість чи ускладненість семантико-синтаксичних відношень між компонентами словосполучення.

Ускладнені словосполучення являють собою різноманітні об'єднання елементарних словосполучень на основі підрядного і сурядного зв'язків. Ці синтаксичні конструкції охоплюють численні комбінації елементарних словосполучень, що стосуються як системно утворюваних (мовних), так і мовленнєвих їх виявів. Ускладнені словосполучення складаються мінімально з трьох компонентів. Ускладнення може сягати й надто високих ступенів, зокрема у сурядних словосполученнях відкритої структури. Такі словосполучення з єднальними або розділовим відношеннями можуть мати у своєму складі необмежений (з формального погляду) ряд сурядних компонентів.

Продуктивною моделлю ускладнених словосполучень є поєднання опорного іменника з двома залежними прикметниками, де маємо два ступені членування: перше членування стосується елементарного іменникового словосполучення, від якого залежить прикметник, а другий ступінь членування спрямований на вияв внутрішньої структури іменникового елементарного словосполучення. Два прикметникові залежні компоненти ускладненого словосполучення традиційно кваліфікують як неузгоджені означення, напр.: крислатий / волоський горіх, густий / листяний ліс (скісною рискою позначено особливості першого ступеня членування ускладненого словосполучення, за якого перший прикметник підпорядковується не іменникові, а елементарному іменниковому словосполученню, що у свою чергу розчленовується на опорний іменник і залежний прикметник). Це закріплений у мовній системі зразок ускладнених словосполучень, напр.: Полум'я билось у вітрі величезним червоним птахом (О. Гончар) я тебе [коня] спиню і розсупоню на роздоріжжі всіх оцих світів (Л. Костенко); В сибірську трепетну блакить Полова, як багрець, летить (Д. Павличко).

Поширеними словосполученнями ускладненого типу виступають поєднання опорних іменників із залежними прикметниковим узгодженим і неузгодженим іменниковим у формі родового відмінка компонентами, напр.; приємний запах землі, 0ілий цвіт яблунь, напружена праця вченого, кучерявий чуб юнака, талановита повість письменника. Таким словосполученням притаманне різноманітне лексичне наповнення, напр.: Блищать росою довгі пасма нив, Як скроні, побринілі сивиною (Д. Павличко); Але затишок цей, колисання душі щоденне! (Л. Костенко); З голих вікон електрички, відшторивши фіраночки на війнах пасажирських і кур'єрських поїздів, дивилися пасажири (Б. Харчук). Аналізовані словосполучення можуть розгортатися за рахунок залежних компонентів невалентної або валентної природи, які підпорядковуються одному з компонентів тричленного вихідного ускладненого словосполучення, пор.: Пахуче сіно скошеної туги жуватимеш [коню] із рептуха ночей (Л. Костенко); Безсмертя української землі, Розкрилля вод, вогні ракетодрому, В слова чи сталь закуту силу грому Возносять хліборобів мозолі (Д. Павличко).

Розглянуті різновиди ускладнених словосполучень містять мінімально три компоненти і вирізняються кількаразовим застосуванням підрядного зв'язку. Для них характерна також закріпленість у мовній системі зразків сполучуваності. За один із показників синтаксичного ускладнення словосполучень править кількість і характер форм (способів) підрядного зв'язку. Тут можуть функціонувати принаймні дві однойменні форми підрядного зв'язку — форми узгодження, напр.: високий залізничний насип, вузенький пішохідний місток, високий чорнявий хлопець. Нерідко поєднуються такі форми підрядного зв'язку, як узгодження і прилягання, узгодження і керування, пор.: чорний вус козака, урвистий берег річки, чепурні будинки села (форми узгодження і прилягання) і незрадлива любов, матері, неповторна зустріч друзів, весняна блакить неба (форми узгодження і керування).

Ускладненими бувають побудовані на основі сурядного зв'язку словосполучення. Найчастіше трапляються сурядні словосполучення відкритої структури, які являють собою необмежений із формального боку ряд сурядних компонентів з єднальними або розділовими відношеннями, напр.: / затишок, і затінок, і зелень; добродій, лицар і поет; сміливий, щирий і веселий; то вітер, то дощ, то сонце; або розмовляли, або мовчали, або спостерігали. Характерно, що в сурядних словосполученнях з єднальними відношеннями компоненти поєднуються за допомогою сполучників, безсполучниковим або сполучниково-безсполучниковим зв'язком: лекції і доповіді та концерти; кричать, галасують, метушаться; майдани і проспекти, вулиці і завулки; майдани, проспекти і вулиці. Можливі в мовній системі й поєднання сурядних компонентів з різними семантико-синтаксичними відношеннями, напр.: позавчора і вчора, а не сьогодні; юний І веселий, але вдумливий; не нидіти і не ледарювати, а працювати.

Широкі сполучувальні можливості виявляють компоненти, поєднані підрядним і сурядним зв'язком. У таких поєднаннях базовими (основними) виступають підрядні або сурядні конструкції, напр.: радощі батьків і дітей, шум вітру і дерев (базові підрядні словосполучення); радощі і турботи батьків, шум і затихання вітру (базові сурядні словосполучення). Підрядно-сурядні і сурядно-підрядні словосполучення в різних комбінаціях часто використовують у художній літературі: А тут раби і слуги архиреїрські такий вогонь великий розвели! (Л. Костенко); Закон добра і правило в'язниці Погодити схотіли люди ниці (Д. Павличко).

На противагу усталеним мовним зразкам ускладнених словосполучень у мовленні утворюються численні словосполучення, структура яких не зумовлена ні семантико-синтаксичною валентністю опорного слова, ні типовим граматичним оформленням залежного слова. Подібні вторинні ускладнені словосполучення мовленнєвого характеру важко згрупувати в системні ряди. Ці словосполучення можуть складатися з багатьох компонентів, напр.: Як мерехтлива чорнобрива птиця Із крилами жевріючих світань (І. Драч); Порівнявшись з особнячком за залізною фігурною огорожею, влитою в бетон, Марат передав мені вудки, прошмигнув на подвір'я й бігцем пустився асфальтовою доріжкою, понісши сріблястого, з зеленим виливом і темним хребтом щупака (Б. Харчук); Він посидів ще, покивав головою своїм думкам, потім устав і замружено подивився в личко немовляти на руках у Наталі Миколаївни (Г. Тютюнник).

6. Словосполучення з погляду синтаксичної деривації

Словосполучення як вторинні синтаксичні утворення виявляють дериваційні зв'язки з вихідними для них реченнями. Кожний мовний або мовленнєвий зразок словосполучень формується у структурі простого ускладненого речення і є наслідком різних перетворень вихідного для них речення. Розглянемо формування основних типів словосполучень у плані синтаксичної деривації.

Найбільшою продуктивністю і широкими дериваційними зв'язками з вихідними простими реченнями вирізняються іменникові словосполучення. Численна група іменникових словосполучень утворюється від двоскладних елементарних речень, у яких роль підмета виконують іменники у формі називного відмінка і роль присудка — прикметники, напр.: Зима була морозна морозна зима; Далина імлиста - імлиста далина; Смуток був великий - великий смуток. Досить продуктивними є іменникові словосполучення і залежним родовим відмінком іменника, утворені від двоскладних речень з дієслівним або прикметниковим присудком. У цих словосполученнях опорний віддієслівний або відприкметниковий іменник дериваційно пов'язаний з дієслівним або прикметниковим присудком у вихідному простому реченні, а залежний родовий відмінок — із називним відмінком у функції підмета, напр.: Мати сумує сум матері; Хлопчик усміхається усмішка хлопчика; Слова були щирими - щирість слів. Позиція залежного родового відмінка зумовлена семантико-синтаксичною валентністю віддієслівних і відприкметникових опорних іменників. Родовий відмінок позначає функцію суб'єкта дії, процесу або стану. Цей відмінок також функціонує в іменникових словосполученнях, у яких опорним словом виступає іменник із конкретним значенням і структура яких не зумовлена валентністю опорного іменника. Іменникові словосполучення зазначеного різновиду формуються внаслідок згортання предиката вихідного елементарного простого речення, пор.: Село розташоване біля річки - село біля річки; Глечик виготовлений із глини - глечик із глини; Артист прибув із Чехії - артист із Чехії.

Іменникові словосполучення, що грунтуються на дієслівних предикатах з їх валентним потенціалом, зберігають валентні позиції предиката як центральної синтаксеми вихідного елементарного простого речення. У типових випадках дієслівний предикат перетворюється на опорний компонент словосполучення — віддієслівний іменник, називний відмінок у функції підмета транспонується у приіменниковий родовий відмінок, а інші відмінкові і прийменниково-відмінкові позиції іменника здебільшого не змінюють у похідному словосполученні своєї вихідної форми, напр.: Андрій допомагає батьками допомога Андрія батькам; Дівчина захоплюєтеся музикою захоплення дівчини музикою; Батько розмовляв з учителем розмова батька з учителем, але Мати любить сина любов матері до сина; Люди ненавидять ворогів ненависть людей до ворогів.

У дериваційних процесах варто розрізняти ступені видозміни компонентів словосполучення. Наприклад, у похідних від простого речення іменникових словосполученнях відмінкові і прийменниково-відмінкові форми залежного компонента вказують на початковий ступінь деривації, а їх перетворення на прикметники як спеціалізовану форму приіменникової залежності стає показником завершального ступеня деривації, або морфологізації іменникових словосполучень, пор.: Батько співає спів батька -> батьків спів; Верби стоять при дорозі - верби при дорозі придорожні верби; Споруда розташована над водою споруда над водою надводна споруда. Дериваційні такти засвідчують механізм витворення спеціалізованих на вираженні відповідних синтаксичних функцій граматичних форм.

Розглянуті вище синтаксичні явища у сфері іменникових словосполучень стосуються граматичних закономірностей, закріплених у мовній системі. На противагу їм наявні численні побудови іменникових словосполучень, які ми творимо тільки в мовленнєвих актах. Можна навести нескінченний ряд подібних «мовленнєвих» конструкцій: село взимку, недуга від перевантаження, успіх завдяки працьовитості, клич на допомогу, зустрічі попри обстав вини, розмови вечорами. Як бачимо, вказані зразки словосполучень побудовано не за усталеними структурними схемами, а відповідно до конкретних умов спілкування, композиційних особливостей тексту тощо. Тут опорний іменниковий компонент ні в семантико-синтаксичному, ні, в формально-синтаксичному планах не сигналізує про появу якоїсь із цих залежних форм. Здебільшого такі словом сполучення семантично пов'язані зі структурою складнопідрядного детермінантного речення і похідного простого ускладненого речення з детермінантними членами.

Граматичну подібність до іменникових словосполучень із залежними прикметниками виявляють дієслівні словосполучення з означальними прислівниками. Проте механізм їх формування дещо відмінний. Дієслівні словосполучення типу гарно співає, голосно розмовляє, старанно працює утворюються внаслідок об'єднання двох семантично суміжних простих речень в одне просте ускладнене речення, напр.: Дівчина співає + її спів гарний, Дівчина гарно співає.

Прикметникові словосполучення переважно утворюються завдяки переміщенню присудкового прикметника з його правобічною валентністю у периферійну позицію простого ускладненого речення, тобто вони є згорнутою, структурою вихідного простого елементарного речення, пор.: Дідусь був схожий на святого -> Дідусь, схожий на святого, поважно йшов вулицею, Схожий на святого дідусь поважно йшов вулицею. Подібно до іменникових словосполучень, мовленнєвий різновид прикметникових словосполучень грунтується на семантично і формально не зумовлених опорним прикметником поєднаннях із прислівниками, прийменниково-відмінковими формами, напр.: веселий у весняну пору, мудрий упродовж життя, схудлий через хворобу.

Отже, з погляду синтаксичної деривації словосполучення являють собою мовні чи мовленнєві побудови, похідні від речення.

Використана література:

1. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник. — К., Либідь, 1993.— 368 с.

2. Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К-, 1992. С. 52—58.

3. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис / За заг. ред. І. К- Білодіда. 1972. С. 37—44, 51 — 117.

4. Тулина Т. А. Функциональная типология словосочетаний. Киев — Одесса, 1976. С. 3—6, 8—43.

5. Украинская грамматика. 1986. С. 252—282.





Реферат на тему: Словосполучення і речення (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.