Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Мовознавство

Синтаксичні одиниці та семантико-синтаксичні відношення (реферат)

Зміст

1. Семантико-синтаксичні відношення

2. Синтаксичні одиниці у сфері мови й мовлення

Використана література

1. Семантико-синтаксичні відношення

На противагу синтаксичним зв'язкам, які спрямовані у внутрішню структуру синтаксичних одиниць-конструкцій (речень і словосполучень) і відбивають характер формальних граматичних стосунків, семантико-синтаксичні відношення виявляють зовнішнє спрямування: виражають стосунки між предметами та явищами позамовного світу. Відображаючи стосунки предметів і явищ дійсності, вони вказують на значеннєві (смислові) стосунки поєднаних певним синтаксичним зв'язком синтаксичних одиниць.

Семантико-синтаксичні відношення і синтаксичні зв'язки не існують ізольовано, а перебувають у складних взаємовпливах. З-поміж їх ознак вирізнимо такі, як їх нетотожність, паралельне функціонування і специфічність вияву в різних синтаксичних одиницях. Одну з цих нетотожностей становить, на аргументовану думку Л. Теньєра, те, що синтаксичні зв'язки спрямовані від підпорядковуючого елемента до підпорядкованого, а семантичні зв'язки (у нашому розумінні — семантико-синтаксичні відношення) — від підпорядкованого елемента до підпорядковуючого. Розглядаючи питання про взаємовідношення між формально-синтаксичною структурою і смислом, Люсьен Теньєр підкреслював, що «структурний і семантичний плани не залежать один від одного. Але ця незалежність має силу лише в теорії. На практиці ж ці два плани паралельні, оскільки у структурного плану нема іншого призначення, крім того, щоб зробити можливим вираження думок — об'єктів семантичного плану. Між цими планами нема тотожності, але є паралелізм. Цей паралелізм виявляється у зв'язках. Точніше кажучи, поряд із структурними зв'язками є зв'язки семантичні, що співвідносяться з ними у Регулярний спосіб» (Теньер Л. Основи структурного синтаксиса. М., 1988.С. 53).

Отже, синтаксичним зв'язкам і семантико-синтаксичним відношенням притаманна різнобічна спрямованість. До того ж не завжди формально-синтаксична вершинність компонента відповідає такій же семантичній його якості. Зокрема, про відмінні власне-синтаксичні й семантичні ознаки слів слушно висловився Л. Тендер, зазначивши, що шкала синтаксичної важливості слів перебуває у зворотному відношенні до шкали семантичної важливості. Що нижче розташоване слово на синтаксичній шкалі, то більше в нього шансів виявитися суттєвим для смислу речення. Створюється враження, що підпорядковуюче слово потрібне тільки для того, щоб служити свого роду семантичною точкою опори для підпорядкованого.

Розглянемо семантико-синтаксичні відношення у простому елементарному, простому ускладненому "та складному реченнях.

У простому елементарному з семантичного погляду реченні семантико-синтаксичні відношення спрямовані від підпорядкованого (залежного) компонента до підпорядковуючого (опорного), звичайно вираженого дієслівним предикатом. У таких реченнях можна виділити лише субстанціальні (предметні) семантико-синтаксичні відношення, які передають значення предметності. Ці найбільш абстраговані відношення членуються на підтипи. Залежно від лексичного значення дієслів або їх функціональних еквівалентів виділимо такі різновиди субстанціальних відношень:

а) суб'єктні: Ой летіли лебедоньки через темний бір, Поронили біле пір'я та й у батьків двір (М. Рильський);

б) об'єктні: Івга Федотівна одягла Григорія, закутушкала батька поверх шапки башликом і провела підводу до шляху... (Григір Тютюнник);

в) адресатні: Щось подібне переповідав колись своїм школярикам схильний до велемовності Кома Романович, а зараз уже ні, не переповідає (О. Гончар);

г) інструментальні: Матвій нарубав вербових кілків і сокирою вбивав їх у берег (М. Стельмах);

д) локативні, пов'язані зі значеннями місця та напрямку руху: Галки на стіні Сидять, мов судді марноти людської (М. Рильський) ; Перевізниця пішла до своєї печери, винесла й подала чорного окрайця (Б. Харчук).

За наявності тотожності семантико-синтаксичних відношень між різними синтаксичними одиницями потрібно кваліфікувати їх за ознакою первинності / вторинності (вихідності ( похідності). Із цього погляду первинними є предикатні семантико-синтаксичні відношення у складному реченні, а їх аналоги в межах простого ускладненого речення — вторинними. Паралелізм семантико-синтаксичних відношень щодо синтаксичних зв'язків має неоднакову природу у складнопідрядному і складносурядному реченнях, а також у похідних від них простих ускладнених реченнях.

У складнопідрядному реченні підрядна частина перебуває в семантично акцентованій позиції, вказуючи на напрямок семантико-синтаксичних відношень від підпорядкованого компонента (тобто підрядної частини) до головної частини. Предикатні семантико-синтаксичні відношення підрядної частини позначають стосунки між ситуаціями подіями, явищами. У типових виявах це адвербіальні (обставинні) відношення, які поділяються на нижчому рівні абстракції на часові, причинові, цільові, умовні допустові й подібні відношення, напр.: Завжди їй отак не спиться, коли наближається час приїзду сина у відпустки (О. Гончар); Чумаки не любили заліза, бо воно, казали, притягує грім (О. Довженко); Піде рано-вранці, щоб налитий росою не оббивався крихкий колос (М. Стельмах) ; Як не буде птахів, то і людське серце стане черствим (М. Стельмах); / хто б там що кому не говорив, а згине зло І правда переможе! (Л. Костенко). З адвербіальними семантико-синтаксичними відношеннями корелює підрядний детермінантний зв'язок, що вказує на підпорядкування підрядної частини головній у цілому. Другий тип предикатних семантико-синтаксичних відношень у складнопідрядному реченні становлять атрибутивні (означальні) відношення, які, виражаються підрядними частинами за допомогою сполучних слів типу який, котрий, чий, що: Віддайте мені мову, якою мій народ мене благословив (Л. Костенко). У складнопідрядних реченнях з означальною підрядною частиною маємо підрядний прислівний зв'язок, у формальному плані передбачуваний опорним іменником головної частини.

Вторинними семантико-синтаксичними відношеннями виступають адвербіальні (часові, причинові, цільові, допустові та інші) відношення у простому ускладненому реченні, тотожні адвербіальним відношенням у складнопідрядному реченні, напр.: Ой, не солодко мандрівникові В ніч таку іти через поля! (М. Рильський); Плакав не з болю -— ні (Остап Вишня); Учора ж до цієї хати я попросився на нічліг (Д. Павличко); Незважаючи на досить-таки задерикуватий характер Маковея, всі його любили (О. Гончар). У простому ускладненому реченні їх виражають детермінант ні члени речення, утворені внаслідок згортання підрядної частини складнопідрядного речення, пор.: Дідусь добрався до села, коли світало Дідусь добрався до села на світанку.

У простому ускладненому реченні досить поширеними є також інші різновиди вторинних предикатних семантико-синтаксичних відношень:

а) атрибутивні: Човни золотії Із сивої-сивої Давнини причалюють, Човни золоті (Т. Тичина);

б) модальні: Воно, звичайно, гостеві негоже В Парижі думать про свої міста (М. Рильський).

У складносурядному реченні виявляються своєрідні перетини семантико-синтаксичних відношень і синтаксичного зв'язку. Закріпилася така закономірність: сурядний зв'язок вирізняється ознакою рівноправності (незалежності) поєднуваних ним сурядних частин, а семантико-синтаксичні відношення між ними взаємозумовлені, взаємозалежні, тобто для них типовий двобічний характер залежності. До визначальних у складносурядному реченні семантико-синтаксичних відношень предикатного типу належать:

а) єднальні відношення: Дивлюсь я на своє небо і повертаю з возом і косарями праворуч і ліворуч, і зоряний всесвіт повертає разом з нами, і я непомітно лину в сон щасливий (О. Довженко);

б) зіставні відношення: Чумацький . віз тихо рипить піді мною, а в синім небі Чумацький Шлях показує дорогу (О. Довженко);

в) протиставні відношення: Я птахом був колись, та світ мене зловив, В людину обернув, скропивши потом жнив (Д. Павличко);

г) розділові відношення: Степ то озивався перепелицею, то в його хащах прошмигувала зграя спритних куріпок, то свистав ховрах (Б. Харчук).

Про двобічний характер залежності семантико-синтаксичних відношень у складносурядних реченнях свідчать перенесені до цих конструкцій із складнопідрядних речень адвербіальні відношення. Якщо у складнопідрядних реченнях, наприклад, маємо однобічні причинові або наслідкові відношення, то вони трансформуються у складносурядному реченні у двобічні причиново-наслідкові відношення, пор.: / сяде небо за столом, Бо цвіль підвальну вперто душать Озон, і сонце, і зело! (І. Драч); От Івашко підповз під самий будяк, так що й голови вже не видко (В. Винниченко) і Перший день не пощастило, і вона ночувала, знайшовши захисток під стіною дерев'яної каплички на цвинтарі (Б. Харчук).

Похідними від семантико-синтаксичних відношень єднальних, протиставних і розділових у складносурядному реченні є тотожні відношення в простому ускладненому реченні з однорідними членами, напр.: Збирайте, як розумний садівник, Достиглий овоч у Грінченка й Даля (М. Рильський); Я бачив Амстердам і Сіракузи, Та не шукав я там своєї музи (Д. Павличко); Може, це я, або хто, або ти ось там сидить у куточку веранди (Л. Костенко).

Для вираження семантико-синтаксичних відношень використовуються словоформи, аналітичні синтаксичні морфеми, інтонація, порядок слів тощо. Субстанціальні відношення звичайно оформлюються відмінковими і прийменниково-відмінковими засобами. Атрибутивна спеціалізація типова у простому реченні для прикметників, займенникових прикметників, дієприкметників, родового відмінка іменників, а у складнопідрядному реченні — для відносних займенникових прикметників. Адвербіальні відношення передаються найчастіше сполучниками обставинного значення у складнопідрядних реченнях, прислівниками, дієприслівниками і прийменниково-відмінковими формами у простому реченні. Для вираження єднальних, зіставних, протиставних і розділових відношень наявні спеціалізовані сурядні сполучники.

2. Синтаксичні одиниці у сфері мови й мовлення

Синтаксичні одиниці ми творимо у численних актах мовлення, не помічаючи того, що ці одиниці «продукуємо» за певним зразком. Мовці не опанували б синтаксичний механізм мовлення, якби за кожною конкретною синтаксичною одиницею (реченням, словосполученням, мінімальною синтаксичною одиницею) не стояла «єдина мірка», тобто не мовленнєва, а власне-мовна модель. Наприклад, речення Петро був у Луцьку являє собою поєднання трьох словоформ: дієслова був у формі минулого часу чоловічого роду однини (центральний компонент-присудок), іменника Петро у формі називного відмінка чоловічого роду однини (взаємопов'язаний з присудком підмет-головний член речення) та іменника у Луцьку у формі місцевого відмінка чоловічого роду однини (залежний від дієслова був другорядний член речення). Це речення може функціонувати і в інших формах, напр.: Петро в Луцьку; Петро буде в Луцьку; Петре, будь у Луцьку; Петро був би в Луцьку. Узагальнення передаваного в реченні повідомлення уможливлює виділення трьох значеннєвих компонентів: суб'єкта стану, локативного предиката, а також компонента зі значенням місця. Подібне узагальнення засвідчує, що виділені значеннєві компоненти можуть виражатися багатьма іншими словами, напр.: Мати (брат, сестра, син, донка, племінник, Оксана, Іван...) була (був) або перебувала (перебував) у Києві (Полтаві, Львові, Міську, селі...). Отже, за конкретними реченнями бачимо абстрактну значеннєву схему, формулу, яка є одиницею мови й реалізується в широкому лексичному наповненні конкретних речень.

У сфері мови синтаксичні одиниці потрібно аналізувати як типові, абстраговані від мовленнєвих репрезентацій зразки, моделі, за якими утворюються конкретні синтаксичні одиниці. У сфері мовлення реалізуються мовні зразки, з одного боку, і породжуються нові синтаксичні явища, які можуть закріпитися синтаксичною системою, з другого боку.

Виділення й опис мовних зразків синтаксичних одиниць у їх системних взаємозв'язках становить першорядне завдання синтаксису як науки. Високий рівень абстрагування мовної сфери не ігнорує показників сфери мовлення, а навпаки, уможливлює глибоке пояснення всіх мовленнєвих модифікацій синтаксичних одиниць. Центральне питання синтаксису мови — дати викінчену теорію речення як основної синтаксичної одиниці, оскільки основна синтаксична одиниця включає до своєї структури інші синтаксичні одиниці, нижчі за Граматичним рангом і підпорядковані їй.

Розгляд синтаксичних явищ у сфері мови грунтується на виділенні елементарних синтаксичних одиниць. Без цього, як було зазначено вище, неможливе глибоке вивчення закономірностей функціонування синтаксичних одиниць у мовленні, процесів ускладнення тощо. Елементарне речення у сфері мови — це ізольована, «самодостатня» одиниця, що складається з мінімальної кількості конститутивних елементів. Зокрема, елементарні в семантичному плані прості речення формує один предикат і зумовлені його семантико-синтаксичною валентністю непредикатні (субстанціальні) члени речення. Елементарним конструкціям притаманне типове значення (функція), яке може зазнавати численних модифікацій у мовленнєвих актах. Мовний аспект включає також загальні, виявлені у процесі вивчення мовлення, закономірності об'єднання елементарних простих речень в ускладнені або складні, питання ієрархії реченнєвих структур, їх базовості та похідності тощо.

Речення у сфері мовлення — це його роль у контексті, в мовленнєвій ситуації. В мовленні воно набуває додаткових функцій, виступаючи частиною більшого синтаксичного цілого, його ланкою. Через те, крім суто мовних ознак, речення в мовленні потребує засобів, які б сигналізували про його неізольованість, а отже, входження до складного синтаксичного цілого (тексту). Такими засобами є насамперед порядок слів та інтонація в тому вияві, що стосується актуального членування речення. Проте слід зазначити, що порядок слів та інтонація «причетні» і до сфери мови тією мірою, якою вони забезпечують втілення предикативності і нормальний, нейтральний, вихідний порядок слів для кожної моделі речення.

Реалізація мовної моделі речення в конкретних умовах мовленнєвої ситуації супроводжується різноманітними видозмінами, перетвореннями, ускладненнями, що виявляються у порядку слів, інтонації, лексичному наповненні, редукції компонентів, семантичних нашаруваннях. Сфера мови і сфера мовлення не становлять роз'єднаних сфер, між ними наявні проміжні ланки, що прилягають більшою чи меншою мірою або до сфери мови, або до сфери мовлення. Зокрема, у сфері мовлення деякі особливості речення виступають типовими, що уможливлюють їх моделювання, і такими, що надто відходять від загальномовного стандарту, є оказіональними.

Найпоказовішим у синтаксисі речення варто визнати тривимірний підхід, який полягає у виділенні формально-синтаксичної, семантико-синтаксичної і власне-комунікативної структур речення. Формально-синтаксичний і семантико-синтаксичний аспекти речення пов'язані передусім з абстрагуванням від «конкретнощів» мовленнєвих виявів, виділенням типових функцій, а власне-комунікативний аспект — із реалізацією мовних структур, їх необхідним пристосуванням до умов мовленнєвої ситуації. Проте і в мовних формально-синтаксичних і семантико-синтаксичних моделях речення з їх нейтральним порядком слів виражається одна з можливостей мовленнєвої реалізації, найбільш типова і певною мірою «незалежна» від контексту.

Речення як основна синтаксична одиниця відбиває також особливості функціонування інших синтаксичних одиниць (мінімальної синтаксичної, одиниці, словосполучення) у сфері мови і мовлення. Інші синтаксичні одиниці У сфері мови виявляють типові формально-синтаксичні і семантико-синтаксичні функції, а у сфері мовлення зазнають багатьох модифікацій, зокрема їх переміщення, редукції, семантичних зміщень, нейтралізації тощо.

Варто вирізнити ще один вимір мовленнєвого вияву синтаксичних одиниць. Ідеться про їх інше групування у сфері мовлення, а інколи і про істотну відмінність мовленнєвих і мовних синтаксичних одиниць. Укажемо тут хоча б на те, що мінімальною одиницею спілкування є висловлення, або реалізоване в мовленні речення, а складне синтаксичне ціле (надфразна єдність) як мовленнєва синтаксична одиниця виходить поза межі мовної системи.

Використана література:

1. Вихованець І. Р., Городенська К. Г., Русанівський В. М. Семантико-синтаксична структура речення. К., 1983. С. 9—17.

2. Плиско К- М. Синтаксис української мови із системою орієнтирів для самостійного вивчення. X., 1992. С. 7—22.

3. Сучасна українська літературна мова: Синтаксис / За заг. ред. К. Білодїда. 1972. С. 5—9.





Реферат на тему: Синтаксичні одиниці та семантико-синтаксичні відношення (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.