Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Мовознавство

Синтаксеми в простому реченні (реферат)

Зміст

1. Субстанціальні синтаксеми

2. Синтаксеми в семантично ускладненому простому реченні

3. Складні синтаксеми

4. Вторинні предикатні синтаксеми

5. Адвербіальні синтаксеми

6. Модальні синтаксеми

7. Атрибутивні синтаксеми

Використана література

1. Субстанціальні синтаксеми

Субстанціальні синтаксеми як підпорядковані предикатам компоненти в семантично елементарних простих реченнях поділяються на ряд різновидів. Це синтаксеми суб'єктна, об'єктна, адресатна, інструментальна і локативна.

1. Суб'єктна синтаксема як абстрактна субстанціальна семантико-синтаксична мінімальна одиниця реалізується у семантичних і морфологічних варіантах. Семантична диференціація суб'єктної синтаксеми залежить передусім від характеру предиката, валентність якого формує семантично елементарне просте речення. Відповідно до природи предикатної синтаксеми можна виділити такі семантичні варіанти суб'єктної синтаксеми, як суб'єкт дії, суб'єкт процесу, суб'єкт стану, суб'єкт якісної ознаки, суб'єкт локативного стану, суб'єкт кількісної ознаки.

Основним семантичним варіантом суб'єктної синтаксеми виступає синтаксема у функції суб'єкта дії, з якою пов'язана найвиразніша семантико-синтаксична і формально-синтаксична диференціація категорії суб'єктності. У валентну рамку предикатів дії як обов'язковий компонент входить суб'єктна синтаксема, що позначає активного виконавця дії, напр.: Письменник пише роман; Ми будуємо міст. Відповідно до диференційних семантико-синтаксичних ознак синтаксеми у функції суб'єкта дії звичайно використовуються в цій позиції іменники-назви істот. Другим семантичним варіантом суб'єктної синтаксеми є субстанціальна синтаксема у функції суб'єкта процесу, підпорядкована предикатам процесу. Вона вказує на істоту або предмет, що не є ініціатором даного процесу, не спричинює його перебігу, а є пасивним носієм процесу. Суб'єкт процесу зазнає лише змін, стосується переходів стану тощо, напр.: Вишні цвітуть; Трава росте; Дитина сміється. Більший вияв пасивності передають синтаксеми у функції суб'єкта стану. Предикати стану поєднуються, як правило, з іменниками на позначення людей, інших істот, яким приписується відповідний стан: Хлопцям весело; Дівчина любить квіти. Ознака пасивності притаманна також суб'єктам якісної ознаки, локативного стану та кількісної ознаки. Зумовлені валентністю предикатів якості, локативних предикатів і предикатів кількості семантичні різновиди суб'єктної синтаксеми поширюються на назви живих і неживих предметів як носіїв вказаних ознак, напр.: Юнак високий; Річка широка; Будинок стоїть над озером; Дітей було двоє.

Семантична категорія суб'єктності має в сучасній українській мові спеціалізовані морфологічні засоби свого вираження. Варто вирізнити морфологічні варіанти суб'єктної синтаксеми, що нерідко корелюють з її семантичними варіантами. До морфологічних варіантів суб'єктної синтаксеми в елементарних простих реченнях належать називний, давальний, знахідний і родовий відмінки іменників. У граматичній системі сучасної української мови закріпилися ієрархічні відношення між суб'єктними формами. Суб'єктним відмінком першого рангу, а отже, основним морфологічним варіантом суб'єктної синтаксеми, виступає в сучасній українській мові називний відмінок. У нього широкий функціональний діапазон, оскільки він може поєднуватися з предикатами дії, предикатами процесу, предикатами стану, предикатами якості і локативними предикатами, напр.: Мати читала книжку; Пшениця дозріває; Будинок високий; Діти стояли біля річки. Найважливішою семантико-синтаксичною функцією називного відмінка є функція суб'єкта дії. Морфологічним варіантом суб'єктної синтаксеми виступає також давальний відмінок. Він має вузьку сферу поширення. Суб'єктна функція давального стосується тільки одного її різновиду — функції суб'єкта стану. Найбільшою мірою закріпився давальний відмінок у функції суб'єкта стану в елементарних простих реченнях із предикатами стану веселок радісно, хороше, сумно, соромно, нудно, тепло, холодно; жаль і под.: Дівчинці було радісно; Матері сумно. В обмежених лексичних умовах використовується морфологічний варіант суб'єктної синтаксеми — знахідний відмінок. Знахідний суб'єкта стану сполучається з компактною групою дієслів стану типу лихоманити, морозити, тіпати, трусити, трясти, нудити: Хлопця лихоманить; Галину тіпало. Абсолютну периферію морфологічних варіантів суб'єктної синтаксеми становить родовий відмінок, виконуючи функцію суб'єкта кількісної ознаки при предикатах кількості: Хлопчиків було сім; Тополь чотири. Морфологічне варіювання грунтується на двох відмінках — називному відмінкові як центральному морфологічному варіантові суб'єктної синтаксеми і давальному відмінкові як спеціалізованій відмінковій грамемі для вираження функції суб'єкта стану.

2. Об'єктна синтаксема має свій набір семантичних і морфологічних варіантів. Семантичне членування об'єктної синтаксеми зумовлюється передусім значеннєвою природою предиката. Відповідно до природи предиката об'єктна синтаксема розподіляється на семантичні варіанти: об'єкта дії, об'єкта процесу, об'єкта стану, об'єкта якісної ознаки відношення, об'єкта локативного предиката дії.

Основним семантичним варіантом об'єктної синтаксеми виступає синтаксема у функції об'єкта дії, у якій найповніше відбито семантичну своєрідність категорії об'єктності. Вона позначає живий або неживий предмет, на який спрямовано дію, і є однією з центральних субстанціальних синтаксем при предикатах дії: Галя саджає деревце; Молодь споруджує міст. В позиції об'єкта дії використовується уся сукупність назв як неістот, так і істот. Другим семантичним варіантом об'єктної синтаксеми є об'єктна субстанціальна синтаксема, що валентно пов'язана з предикатами процесу. Двовалентні предикати процесу типу сердитися, злитися сполучаються з іменниковою об'єктною синтаксемою на позначення звичайно осіб, на які поширюється даний процес: Ми сердилися на Миколу. Третім семантичним варіантом об'єктної синтаксеми є синтаксема, що залежить від предиката стану і переважно вказує на істоти або неістоти, на які спрямовано стан: Нам було видно гори; Мені жаль хлопця; Галинці було страшно вовка. Четвертим семантичним варіантом синтаксеми є синтаксема, що вказує на об'єкт порівняння. Вона функціонує при предикатах якості-відношення, виражених формами вищого ступеня порівняння предикатних прикметників із значенням якості у позиції присудка: Андрій вищий від брата; Галя обдарованіша за сестру. П'ятий варіант об'єктної синтаксеми поєднується з локативними предикатами дії, а отже, повторює особливості об'єктних синтаксем при предикатах власне-дії: Хлопчик несе квіти в кімнату. Усі семантичні різновиди об'єктної синтаксеми об'єднує ознака пасивності.

Семантичній категорії об'єктності притаманні спеціалізовані морфологічні засоби вираження. Морфологічними варіантами об'єктної синтаксеми в елементарних простих реченнях виступають знахідний, родовий, давальний, орудний і місцевий відмінки. Основним морфологічним варіантом об'єктної синтаксеми в сучасній українській мові є знахідний відмінок. Своєрідність знахідного у функції об'єкта полягає в тому, що йому властиве сполучення тільки з дієсловами: Ми будуємо місто; Батько косив траву; Дівчата копають картоплю; Син написав матері листа. Найширше представлений знахідний об'єкт дії. Знахідний відмінок в об'єктній функції нерідко взаємодіє з родовим відмінком, який є одним із морфологічних варіантів об'єктної синтаксеми. Особливо виразно знахідний і родовий об'єктні співвідносяться в зоні семантичного розмежування за ознакою непартитивність / партитивність і в зоні заперечних об'єктних конструкцій, пор.: Дочка принесла цукерки і Дочка принесла цукерок; Він відсипав горіхи і Він відсипав горіхів; Дівчина купила молоко і Дівчина купила молока; Ми не зачинили вікно і Ми не зачинили вікна; Мати не впізнала дочку і Мати не впізнала дочки. Морфологічна варіантність об'єктної синтаксеми групується навколо знахідного і родового відмінків. У ролі морфологічного варіанта об'єктної синтаксеми виступає давальний відмінок у функції об'єкта дії. Давальним об'єкта дії керують дієслова допомагати, дякувати, заважати, шкодити, прислужувати та ін.: Дідусь подякував хлопцеві; Дітлахи заважали майстрові. Давальний об'єкта стану залежить від дієслів типу вірити, довіряти, заздрити, симпатизувати: Ми вірили другові; Ми не заздримо нащадкам. У сукупність морфологічних варіантів об'єктної синтаксеми входить орудний відмінок об'єкта. Він сполучається з дієсловами керівництва, володіння (керувати, командувати, завідувати, володіти та ін.), дієсловами стосунку до об'єкта (дорожити, захоплюватися, цікавитися, пишатися, милуватися і под.), моторними дієсловами (ворушити, хитати, кидати, замахуватись, жестикулювати, розводити та ін.), дієсловами типу заїдати, захлинатися, напр.: Капітан командував полком; Василь захоплюється книгами; Іван розводить руками. Морфологічні варіанти об'єктної синтаксеми поповнює також місцевий відмінок: Народи не помиляються в народах; Учитель розуміється на квітах. Подібні до місцевого відмінка особливості виявляють інші прийменникові відмінки в об'єктній функції.

3. Порівняно з суб'єктною та об'єктною синтаксемами адресатна синтаксема має меншу семантичну й морфологічну розгалуженість. Вона закріплена тільки за предикатами дії і вказує на особу або іншу істоту, на користь чи на шкоду якої відбувається дія.

У граматичній системі сучасної української мови основним морфологічним варіантом адресатної синтаксеми виступає давальний відмінок. Ядро іменникової лексики у давального відмінка формується з назв істот (переважно людей), напр.: Дівчина написали подрузі листа; Поет присвятив вірш матері; Ми передали книгу вчителеві. Валентно пов'язані з давальним адресата предикати дії становлять замкнену групу, основу якої складають дієслова давати, дарувати, присвячувати, нести, вручати, продавати, писати тощо.

4. Інструментальна синтаксема членується на два семантичних варіанти: варіант знаряддя дії і варіант засобу дії. Вона реалізується також морфологічними варіантами, зокрема орудним відмінком як основним морфологічним варіантом інструментальної синтаксеми і рядом прийменниково-відмінкових форм, які активно поповнюють засоби вираження інструментальності.

Семантичні варіанти інструментальності диференційовані сукупністю закріплених за ними предикатів дії, особливостями іменникової лексики на позначення знарядь і засобів дії та морфологічними формами. В елементарних простих реченнях функціонує орудний відмінок як основний морфологічний варіант інструментальної синтаксеми, який охоплює також її семантичне варіювання. Орудний знаряддя вказує на конкретний предмет, використовуваний для успішного завершення дії, і сполучається звичайно з перехідними дієсловами дії, які керують, крім орудного відмінка у функції знаряддя, також знахідним об'єкта: Дівчина відкидає сніг лопатою; Чоловік зрубав дерево сокирою. Орудний засобу позначає істоти, механізми і допоміжні предмети, за допомогою яких реалізується дія, і вживається при перехідних і неперехідних дієсловах дії: Ми везли вантаж машиною; Діти приїхали до столиці поїздом. Крім морфологічного варіанта відмінкового типу, у сучасній українській мові сформувалися морфологічні варіанти інструментальної синтаксеми, оформлювані прийменниково-відмінковими сполуками. Інструментальні семантико-синтаксичні відношення виражають прийменники із знахідним, родовим і місцевим відмінками: Син подивився в бінокль; Хлопчик дудів у дудку; Він вистрелив із револьвера; Дівчина грає на скрипці.

5. Локативна синтаксема переважно вживається при трьох розрядах локативних дієслів: власне-локативних дієсловах, локативних дієсловах процесу і локативних дієсловах дії. Характерну рису локативних субстанціальних синтаксем становить наявність у їх структурі локативного (просторового) прийменника, який викликає семантичну і морфологічну варіантність цих синтаксем. Семантичними варіантами локативної субстанціальної синтаксеми виступають три типи варіантів: варіанти із значенням статичної локалізації, варіанти із значенням напрямку руху і варіанти із значенням шляху руху. Морфологічними варіантами локативної синтаксеми є прийменники з місцевим, знахідним, родовим, орудним і-давальним відмінками та орудний безприйменниковий відмінок.

Семантична і морфологічна своєрідність локативних синтаксем зумовлюється численною групою локативних прийменників, яких у сучасній українській мові нараховується понад сто. Прийменники поєднуються з відмінками для вираження статичного і динамічного просторового значення. У граматичній системі української мови місцевий відмінок закріпився як спеціалізована локативна грамема категорії відмінка. Місцевий і орудний відмінки із прийменниками вживаються для вираження статичної локалізації, а знахідний і давальний із прийменниками — для вираження динамічної локалізації, напр.: Діти були у садку; Книжки лежали на столі; Хлопчики стояли перед будинком; Дідусь сидів під липою; Над нами були зорі; Батько зайшов у церкву; Мати вийшла за поріг; Ми зійшли на вершину; Дівчата йшли через леваду. Родовий відмінок прийменниковий як морфологічний варіант локативної синтаксеми займає проміжне місце, широко вживаючись на позначення як статичної, так і динамічної локативності, пор.: Дідусь стоїть біля дуба; Навкруг Києва розкинулись ліси; Батько сидів край столу і Бабуся вийшла з хати; Літак наближався з-за лісу; Хмари пливли з-понад ріки; Дідусь ішов до лісу. Морфологічним варіантом локативної синтаксеми виступає також орудний безприйменниковий відмінок; Він виражає значення шляху руху і залежить від дієслів руху: Діти йшли лісом; Ми посувалися степом.

2. Синтаксеми в семантично ускладненому простому реченні

З-поміж простих речень вирізняються прості ускладнені речення, що за формально-синтаксичними ознаками зближуються з простими реченнями, а за семантико-синтаксичними ознаками — зі складними реченнями. Такі прості ускладнені речення утворюються в результаті формально-синтаксичних і семантико-синтаксичних трансформацій складних речень. Тому просте ускладнене речення являє собою неелементарну реченнєву синтаксичну одиницю, у структурі якої можна виділити основне (не-модифіковане) елементарне просте речення і вторинні члени речення, витворені з вихідних елементарних простих речень. Отже, у простому ускладненому реченні зберігається структурна схема одного з вихідних елементарних простих речень, до якої додаються перетворені на синтаксеми інші вихідні елементарні прості речення.

Найпоказовіше характеризує прості ускладнені речення синтаксемний їх склад. Чітко вирізняються синтаксеми, що становлять структурну базу простого ускладненого речення,— один предикат у позиції присудка двоскладного речення або головного члена односкладних речень і зумовлені семантико-синтаксичною валентністю предиката субстанціальні синтаксеми. Предикатно-субстанціальна структура одного з вихідних елементарних простих речень стає семантико-синтаксичною основою простого ускладненого речення. Така основа включає один із шести валентних класів предикатів: шестивалентні, п'ятивалентні, чотиривалентні, тривалентні, двовалентні й одновалентні предикати, про які говорилося вище. У синтаксемному плані ці предикати є предикатними синтаксемами шістьох типів: предикатами дії, предикатами процесу, предикатами стану, предикатами якості, локативними предикатами і предикатами кількості. В елементарних простих реченнях цим предикатам підпорядковуються субстанціальні синтаксеми — синтаксеми суб'єктні, об'єктні, адресатні, інструментальні, локативні. Істотну особливість простих ускладнених речень відбивають ускладнюючі семантико-синтаксичні компоненти, тобто синтаксеми, що функціонують лише в простому ускладненому реченні. Це передусім вторинні предикатні синтаксеми, а також предикатно-субстанціальні і складні субстанціальні синтаксеми.

Найчисленнішу групу простих ускладнених речень становлять речення із вторинними предикатними синтаксемами. У трансформаційному плані вони тісно пов'язані зі структурою складного речення і переважно зберігають тип семантико-синтаксичного відношення між елементарними простими реченнями. Такі відношення виражають, зокрема, вторинні синтаксеми з функціями часовою, причиновою, цільовою, умовною, допустовою тощо, похідні від підрядних частин складнопідрядного речення, напр.: Дома буваю я здебільшого надвечір (Григір Тютюнник); Од холоду в ногах посиніли дуби (Л. Костенко); / комікувати не треба на догоду любителям реготу (О. Довженко) ; Тільки за цих умов ми будемо страшні для ворога (О. Довженко); Така ще Мишуня дитина, незважаючи на свої технічні знання (Ю. Яновський). Прості ускладнені речення з названими адвербіальними синтаксемами немовби поділяються на дві частини, основну частину, репрезентовану одним із вихідних елементарних простих речень, і згорнуту частину, репрезентовану адвербіальною синтаксемою в позиції детермінантного члена речення. Вторинними предикатними синтаксемами, що грунтуються на структурі складного речення, є модальні синтаксеми, які виражають ставлення мовця до висловленої ним думки і підпорядковуються основній частині простого речення в цілому (функціонують як детермінантні члени речення), напр,: Мабуть, кожна людина сама повинна шукати найкоротшу дорогу до істини (О. Гончар). Ускладнення простого речення може набувати прихованішого вияву. Це маємо, зокрема, тоді, коли предикат одного з вихідних елементарних простих речень переміщується у прислівну (приіменникову) позицію, напр.: Маленький хлопчик пас верблюда (Л. Костенко) Хлопчик пас верблюда + Хлопчик був маленький. Вторинні предикатні синтаксеми у приіменниковій позиції є атрибутивними синтаксемами. Слід указати також на особливий різновид семантико-синтаксичного ускладнення простого речення, який не виявляється у формально-синтаксичному плані. Маємо на увазі випадки, коли віддієслівний, відприкметниковий або відприслівниковий іменник перебуває у валентній рамці іншого предиката, що займає сильну синтаксичну позицію (позицію присудка або головного члена односкладних речень). Наприклад, у реченні Вибух розбудив хлопчика іменниковий предикат вибух, похідний від дієслівного предиката, виконує роль суб'єктної синтаксеми і зберігає семантико-синтаксичну функцію причиновості, перенесену до простого ускладненого речення зі структури складнопідрядного речення з причиновою підрядною частиною: Хлопчика розбудило, бо вибухнуло - Вибух розбудив хлопчика. Подібні синтаксеми назвемо предикатно-субстанціальними. Складні синтаксеми маємо і в конструкціях типу Ми зустріли його сумного, де компонент його є складною субстанціальною синтаксемою, об'єднуючи в собі дві елементарні синтаксеми: об'єктну і суб'єктну.

3. Складні синтаксеми

У простих семантично ускладнених реченнях функціонують компоненти з неелементарним значенням. Ці компоненти об'єднують у собі дві або більше елементарних синтаксем. Тому назвемо їх складними синтаксемами. З'ясуємо механізм творення деяких різновидів складних субстанціальних синтаксем.

У суб'єктній сфері наявні компоненти, які, крім суб'єктного значення, виражають супровідне значення об'єкта. Це стосується головним чином форми називного відмінка як домінантного засобу в сукупності форм із суб'єктною функцією. Наявність супровідних значень чи відтінків значення пояснюється вторинним характером, похідністю називного відмінка від інших відмінків, для яких супровідне значення є первинним. Маємо на увазі передусім похідні від інших відмінків функції об'єкта. Компоненти з об'єктною функцією, перемістившись із своїх первинних позицій у суб'єктну позицію називного відмінка, набувають суб'єктного значення і разом із вихідним для них об'єктним значенням виражають комплексне значення об'єктного суб'єкта.

Вторинна семантико-синтаксична функція об'єктного суб'єкта називного відмінка утворюється в результаті транспозиції відмінкових форм знахідного. У реченнях із дієслівними формами пасивного стану називний відмінок об'єктного суб'єкта є похідним від придієслівного сильнокерованого знахідного відмінка прямого об'єкта. Взаємодія двох центральних позицій — об'єктної позиції знахідного відмінка як вихідної форми і суб'єктної позиції називного як похідної від знахідного форми — породжує у транспонованих конструкціях складну семантико-синтаксичну природу називного відмінка об'єктного суб'єкта, пор.: Учитель написав книгу (вихідна конструкція) і Книга написана вчителем (похідна конструкція). У подібних пасивних зворотах іменник у називному відмінку поєднує із значенням об'єкта дії, процесу тощо значення суб'єкта — носія результативного стану.

Об'єднання суб'єктних і об'єктних синтаксем маємо і в інших випадках, зокрема в конструкціях із знахідним відмінком, де проте, змінюється — на противагу називному відмінкові — характер об'єднання. Як і називний відмінок, знахідний може оформлювати складні за семантико-синтаксичною природою компоненти речення. На основі об'єднання об'єктних і суб'єктних синтаксем у формі знахідного відмінка функціонують складні семантико-синтаксичні компоненти, що перебувають у подвійних синтаксичних зв'язках з іншими членами речення й утворюються в результаті злиття в одну конструкцію двох вихідних речень, напр.: Діти знайшли зайчика пораненим - Діти знайшли зайчика + Зайчик був поранений. Похідний знахідний об'єктно-суб'єктний стоїть у формально-синтаксичній позиції прислівного сильнокерованого другорядного члена речення щодо опорного дієслова і позиції взаємопов'язаного з вторинним присудком (дієприкметником або прикметником в орудному або знахідному відмінку) вторинного підмета. Подвійні синтаксичні зв'язки знахідного відбивають його ускладнену семантико-синтаксичну функцію. Семантику подібного іменникового компонента слід визначати стосовно двох пов'язаних з ним присудкових компонентів. Позицію присудка, що керує знахідним, займають звичайно дієслівні предикати дії, а позицію вторинного взаємопов'язаного із знахідним присудка — прикметникові чи дієприкметникові предикати стану. Поєднуючись із дієслівним предикатом дії, знахідний, відмінок указує на об'єкт дії, а щодо прикметникового чи дієприкметникового предиката стану — на суб'єкт стану, напр.: Ми побачили його втомленого.

Трапляються функціональні зміщення інструментальної синтаксеми при переміщенні її в суб'єктну (семантико-синтаксичну) і підметову (формально-синтаксичну) позиції, де інструментальна синтаксема виражається називним відмінком іменника у двоскладних реченнях. Унаслідок цього в суб'єктній зоні називного відмінка наявні компоненти, які, крім суб'єктного значення, виражають супровідні значення знаряддя і засобу дії. Наявність супровідних інструментальних значень або відтінків значення пояснюється вторинним характером, похідністю називного відмінка від орудного відмінка, для якого інструментальне значення є первинним. Похідні від орудного функції знаряддя і засобу дії, перемістившись із своїх первинних позицій у суб'єктну позицію називного, набувають суб'єктного значення, тому їх слід кваліфікувати як функції інструментального суб'єкта.

Вторинні семантико-синтаксичні функції називного відмінка утворюються в результаті транспозиції відмінкових форм орудного. Транспозиція орудного замінка знаряддя або засобу дії в називний інструментального суб'єкта передбачає у граматичній структурі речення істотне перегрупування відмінкових форм, передусім обов'язкове вилучення називного суб'єкта дії, після чого можливе пересування орудного відмінка знаряддя або засобу в позицію називного-підмета із семантико-синтаксичною функцією інструментального суб'єкта, пор.: / простолюд топтали вони кіньми (М. Рильський) -> / простолюд топтали коні.

Одним із різновидів складних субстанціальних синтаксем є вокативні синтаксеми. Вони являють собою специфічні субстанціальні синтаксеми, у яких нерідко морфологічна непохідність поєднується з семантико-синтаксичною ускладненістю. Ці синтаксеми сформувалися внаслідок об'єднання двох елементарних із семантико-синтаксичного погляду простих речень в ускладнене просте речення. У сучасній українській мові засобом вираження вокативних синтаксем виступає кличний відмінок.

Центральну ланку функціонування кличного відмінка становить функціонування в конструкціях типу Хлопче, заспівай. Такі конструкції являють собою семантично складну структуру, в якій предикатом і суб'єктом першої конструкції виступають відповідно вольова дія на об'єкт, тобто співрозмовника, і мовець як виконавець дії, а суб'єктом і предикатом другої конструкції — співрозмовник і його потенційна дія. Компоненти типу хлопче у формі кличного відмінка є складними за семантико-синтаксичною природою компонентами, які вказують на адресата вольової дії мовця, з одного боку, і суб'єкта потенційної дії співрозмовника — з другого. Кличний відмінок у конструкціях типу Хлопче, заспівай, Прочитай казочку, внучко перебуває в позиції підмета, про що свідчить форма координації між кличним відмінком і дієсловом наказового способу, пор.: Хлопче, заспівай і Хлопці, заспівайте. У даній позиції під впливом семантики імператива кличний відмінок набуває адресатно-суб'єктного значення.

Отже, наявність складних субстанціальних синтаксем засвідчує семантичну неелементарність простого речення.

4. Вторинні предикатні синтаксеми

У граматичній структурі української мови функціонують вторинні предикатні синтаксеми, які є показниками семантико-синтаксичних відношень між елементарними простими реченнями. Ці синтаксеми утворюються внаслідок об'єднання двох або більше елементарних простих речень в одне просте ускладнене. Характерну рису вторинних предикатних синтаксем становить те, що у їх семантиці домінує семантика відношень, супроводжувана первинною для предикатів семантикою дії, процесу, стану, якості і под. У типових випадках вторинна предикатна синтаксема складається з двох частин: трансформованого в морфологічний іменник вихідного предикатного слова з семантикою дії, процесу, стану, якості тощо і аналітичної синтаксичної морфеми-прийменника, що вказує на семантико-синтаксичні відношення між двома елементарними простими реченнями.

Прийменники як аналітичні синтаксичні морфеми виконують дві основні функції: оформлення підрядного зв'язку між членом речення і граматичними центром речення (підметово-присудковою основою у двоскладному реченні) або між членами речення і вираження семантико-синтаксичних відношень між членом речення і семантико-граматичною основою (предикатом і зумовленими його валентністю субстанціальними синтаксемами) ускладненого простого речення або між членами речення. У формально-синтаксичному і семантико-синтаксичному планах прийменник, як і сполучник, не займає самостійної позиції в реченні, тобто не виконує формально-синтаксичної ролі члена речення і семантико-синтаксичної ролі синтаксеми. Тільки разом із предикатним субстантивом він створює позицію члена речення і позицію вторинної предикатної синтаксеми. Прийменник звичайно переводить віддієслівний або відприкметниковий іменник у прислівникову (адвербіальну) позицію, виражаючи функцію другорядного члена речення (детермінантного і рідше — прислівного) та функцію адвербіальної синтаксеми. Він надає предикатному слову відповідної формально-синтаксичної і семантико-синтаксичної функції.

Специфічна роль прийменників полягає в тому, що вони поєднують два вихідних елементарних простих речення в семантично складну конструкцію. У цій функції прийменники семантично зближуються зі сполучниками, відрізняючись від останніх семантико-граматичними характеристиками. Необхідною умовою вживання прийменників у складній із семантичного погляду конструкції стає формально-граматична якість поєднуваного з прийменником компонента, який обов'язково є субстантивом. Одне з елементарних простих речень такої конструкції має статус речення з формально-граматичного і семантико-синтаксичного боку, тоді як друге елементарне речення перетворюється на адвербіалізований прийменниково-іменниковий компонент, тобто має згорнуту форму, пор.: Щоб потішити любих онуків, дідусь розповідав їм казки Для потіхи любих онуків дідусь розповідав їм казки. За умови поєднання з відпредикатними іменниками прийменники виражають здебільшого часові, причинові, умовні, цільові, допустові семантико-синтаксичні відношення, відношення відповідності / невідповідності, напр.: Валерій Іванович ще від першої зустрічі перейнявся симпатією до цієї людини (О. Гончар), Коло діда, на старому яблуневому пні, сидів його давній товариш і побратим Григорій, теж дуже старий, але через відсутність бороди позбавлений божественних рис чоловік (О. Довженко); Та при такій погоді треба ще подумати про купівлю (М. Стельмах); Дальші пункти і даються на підтвердження цієї думки (М. Рильський); При всій своїй грунтовності і глибині, дослідження О. О. Потебні не вичерпали складної і різноманітної проблематики, пов'язаної з історичним розвитком ускладнених і складних речень у слов'янських мовах (О. Мельничук); На вимогу публіки ще щось прочитати він вийшов (М. Рильський).

Посилення адвербіальності предикатної прийменниково-відмінкової форми веде до утворення з неї морфологічного слова, тобто до зрощення прийменника й адвербіалізованого іменника в незмінну форму. Найчисленнішу групу морфологізованих прислівників складають слова з-часовим значенням: вранці, удень, увечері, взимку, влітку, навесні, вночі, зранку, зроду, довіку та ін. Семантико-синтаксичні часові відношення в подібних прислівниках закріпилися як їх лексичне значення, напр.: / вдень, і ввечері там соловей співав (Л. Глібов); Писав я ці сонети восени В подільському селі на Тернополі (Д. Павличко). Набагато вужчі групи формують інші морфологізовані прислівники, зокрема прислівники з причиновим значенням [спересердя, зопалу, спросоння і под.), напр.: Спересердя він кинув наполовину недокурену сигарету на підлогу (П. Загребельний).

Семантика відношень між елементарними простими реченнями характерна для деяких безприйменникових відмінкових форм іменників, проте лексичне наповнення іменників не поширюється на типові для прийменниково-відмінкових форм віддієслівні і відприкметникові деривати і обмежується в системі української мови назвами часових понять (назв днів, місяців, пір року тощо). Безприйменниковими часовими відмінковими детермінантами виступають родовий, знахідний і орудний відмінки: Того року, мов на зло, Навалив сніжище (Д. Павличко); Тривалий час в житті перевізника не траплялося нових пригод (Є. Гуцало); Все ходив би понад тобою, Черемоше, білими ночами (Г. Хоткевич).

Вторинні предикатні синтаксеми з обставинною семантикою належать до адвербіальних синтаксем. Вони є найпоказовішим розрядом вторинних предикатних синтаксем. Серед них специфічне місце посідають дієприслівники, яким притаманне контекстуальне (мовленнєве) набування обставинних значень, а не системно закріплене у граматичній структурі української мови, напр.: Так вийшовши з глухого степу, З зітхань страждальної землі, Вирізьблюю німий життєпис На дикім камені століть (Є. Маланюк); / вся земля, росяніючи, тепер здається колискою, колискою життя, надій (М. Стельмах); Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану (Л. Костенко).

З-поміж вторинних предикатних синтаксем вирізняються модальні й атрибутивні синтаксеми. Модальні синтаксеми виражають ставлення мовця до висловлюваної ним думки. Вони грунтуються на структурі складнопідрядного речення з'ясувального типу і нерідко являють собою згорнуту його головну частину, пор.: Напевне, приписали до майна тюремного уже й тебе самого — всі сни твої, всі мрії, всі думки, завівши до реєстру потайного і зачинивши на міцні замки (В. Стус) Гадаю, що приписали до майна тюремного уже й тебе самого — всі сни твої, всі мрії, всі думки, завівши до реєстру потайного і зачинивши на міцні замки. Атрибутивні синтаксеми засвідчують високий ступінь згортання однога з вихідних елементарних простих речень і перерозподіл залежностей між членами речення. Вторинні предикатні синтаксеми атрибутивного типу звичайно залежать від іменника або відтворюють приіменникову модель у віддієслівній і відприкметниковій залежності, напр.: / бездонним проваллям дихнула порожня луна (Є. Маланюк); Вірунька тихо сміється (О. Гончар)

5. Адвербіальні синтаксеми

Адвербіальні синтаксеми поділяються на ряд різновидів, найпродуктивнішими з яких є часові, причинові, цільові, допустові та умовні синтаксеми.

1. Часові синтаксеми виражають часові відношення між вихідними елементарними простими реченнями, вказуючи на одночасність або різночасність подій, явищ і на їх кількісно-часові вияви. Вони реалізуються в семантичних і морфологічних варіантах. Характерними для часових синтаксем є співвідносність із підрядними часовими частинами складнопідрядного речення і поширення на невласне-іменникову лексику (назви часових понять, віддієслівні і відприкметникові деривати). Часові синтаксеми являють собою різновид вторинних предикатних синтаксем.

Семантичні варіанти часової синтаксеми грунтуються на протиставленні одночасність — різночасність явищ як визначальному для часової сфери протиставленні. Другим за важливістю семантичним протиставленням є протиставлення неозначена тривалість — означена тривалість як розгалуження притаманної часовим відношенням семантичної ознаки тривалості.

Часові синтаксеми в основному виражаються прийменниково-відмінковими формами. У прийменникових сполуках прийменник указує на характер семантико-синтаксичних відношень між вихідними елементарними простими реченнями, відношень одночасності і різночасності явищ, їх неозначеної тривалості й означеної тривалості, напр.: Неначе руки милої, в ту мить До мене доторкнулися пісні (Д. Павличко); О цій порі, аж чорні од розлуки, ридають наші матері, заламуючи руки (В. Стус); Перед самим світанком це було (Д. Павличко); Після дощу гостріше пахнуть квіти (В. Сосюра); Протягом тижня він лише зрідка згадував дівчину (Є. Гуцало).

Із прийменниково-відмінковими формами функціонально споріднені морфологізовані прислівники як морфологічні варіанти часових синтаксем. Вони передають типові для прийменниково-відмінкових форм значення одночасності й різночасності (часової попередності й наступності). Щоправда, морфологізовані прислівники звичайно доповнюють відповідний різновид часових функцій узагальнено-вказівним значенням: Вночі хороший дощ ясний Послав нам щедру благостиню (М. Рильський); Колись мене ця добра деревина Тримала на руках, неначе сина (Д. Павличко),

Для відмінкових морфологічних варіантів часових синтаксем характерні функціонально-семантичні обмеження. Вони закріпилися для вираження значення одночасності, поширюючись на відповідні шари іменникової часової лексики. Морфологічними варіантами часових синтаксем виступають безприйменникові родовий, знахідний і орудний відмінки, напр.: Того дня мрячило (Є. Гуцало); За селом зупинив коня і деяку хвилину прислухався (Г. Тютюнник); Тимко ще більше почорнів, дивився на всіх спідлоба, часто курив і цілими вечорами мовчки просиджував під хатою (Г. Тютюнник).

До морфологічних варіантів часових синтаксем належать дієприслівники, яким притаманне контекстуальне набування обставинного значення часу, напр.: Чернігове, за смілого Мстислава на Сівері ти голосно гримів, змагаючись із містом Ярослава (М. Драй-Хмара); Тим часом дівчина, вже прочунявшись, похапцем пробувала звестися на лікоть (О. Гончар).

2. Причинові синтаксеми являють, собою віддзеркалення причиново-наслідкових відношень у структтурі складного речення, яке є для ускладненого простого речення з названими синтаксемами базовою (вихідною) одиницею. Вони є вторинною предикатною мінімальною семантико-синтаксичною одиницею, що здебільшого містить трансформований у субстантивний компонент вихідний предикат і аналітичну синтаксичну морфему-прийменник як показник семантико-синтаксичних відношень між вихідними елементарними простими реченнями. Причинові синтаксеми мають таку сукупність диференційних семантико-синтаксичних ознак: передування у плані часової перспективи, реальну модальність, а також пов'язану з певним явищем властивість породжувати наслідок.

Причинові синтаксеми реалізуються в семантичних і морфологічних варіантах. Семантичне варіювання пов'язане з відтінковими нашаруваннями на загальне причинове значення. У сучасній українській літературній мові засобом вираження найзагальнішого причинового значення, засобом-домінантою виступає прийменник через із знахідним відмінком: Досі не писала через брак часу (Леся Українка). Навколо прийменника-домінанти групуються прийменники, які передають додаткові семантичні відтінки походження явища, відплати, перешкоди, результативної причини, причини, що сприяє здійсненню певного наслідку тощо: Аж ніяково стало вчительці від того дитя, чого нерозгаданого погляду (О. Гончар); Колись за іскристі, немов з сонця виплетені коси він називав свою дружину вербичкою (М. Стельмах); Та хіба за таким шумом що розбереш? (А. Головко); Кожне живе тіло росте й розвивається внаслідок засвоєння поживних речовин (І. Підоплічко) ; / клумба ця, і латка асфальту виникли завдяки настійливості Лукії Назарівни (О. Гончар). Основним морфологічним варіантом причинових синтаксем є прийменниково-відмінкові форми. До морфологічних варіантів причинових синтаксем належать дієприслівники. Проте потрібно зазначити, що у морфологічній структурі дієприслівників відсутні морфеми на позначення причинових відношень. Ці віддієслівні деривати стають причиновими формами у відповідних мовленнєвих умовах: А десь дзвенять блакиттю береги, Зростаючи в живучому просторі Припливом хвиль, барвистістю факторій (Є. Маланюк); Офіцер спинився, мимоволі піддавшись владному тону (О. Довженко).

3. Цільові синтаксеми грунтуються на семантичних диференційних ознаках наступності у плані часової перспективи, гіпотетичної модальності бажаності, характеру явища, що виступає бажаним наслідком. Відповідно до семантичної ознаки наступності цільові синтаксеми мають часовий план відносного майбутнього.

Із семантичного боку форми в цільовій функції поділяються на підгрупу форм, що виражають значення власне-мети, і підгрупу форм, які передають семантичний відтінок присвяти, пор.: О, не даремно, ні, для слави і розплати огонь пісень поніс задумливий поет (А. Малишко); Ні, ради честолюбності він ніколи не згодився б ризикувати життям (О. Гончар). Основним морфологічним варіантом цільових синтаксем є прийменниково-відмінковї форми: Раз у бабусі Шелестихи Я на тім тижні гостював І любим діткам для потіхи Химерну вигадку дістав (Л. Глібов); На сповідь йдем до Маркіяна (І. Драч); Доводиться жертвувати дечим другорядним в ім'я головного (М. Рильський); 3 метою відрізнений речення від звичайного слова чи словосполучення до визначення речення, як правило, вводиться функціональна ознака речення (О. Мельничук). До сукупності засобів вираження цільових синтаксем входить ще один морфологічний варіант — інфінітив: Я мимохідь сюди в селянську хату увійшов напитися води (В. Коломієць).

Цільові синтаксеми виражають призначення дії або процесу. Вони функціонують у семантико-синтаксичній структурі речення як детермінанти, як похідні від підрядних частин складнопідрядного речення компоненти ускладненого простого речення.

4. Допустові синтаксеми вказують на реальну модальність і характер явища, що суперечить повідомлюваному наслідкові. Варіанти допустових синтаксем розрізняються продуктивністю, семантичними відтінками, граматичною спеціалізацією. Усі вони мають виразні сліди семантико-синтаксичних зв'язків із вихідними для них підрядними допустовими частинами складнопідрядних речень. Сукупність варіантів репрезентують лише прийменниково-відмінкові форми, напр.: Незважаючи на малесенький вітерець, парило і робилося душно (Г. Тютюнник); Всупереч сподіванням, старшину не здивувало таке призначення (О. Гончар).

5. Умовні синтаксеми є виразниками реальної чи ірреальної умови, за якої відбуваються або могли б відбутися подія, явище. Співвідносячись із семантико-синтаксичною структурою складнопідрядних речень із підрядними умовними частинами, умовні синтаксеми в сучасній українській літературній мові характеризуються поступовим витворенням власної підсистеми форм, нерідким залученням до даної сфери засобів, не спеціалізованих на вираженні умовних семантико-синтаксичних відношень, їх факультативною варіантністю. Семантичне варіювання умовних синтаксем охоплює два різновиди — різновид реальної модальності і різновид ірреальної (гіпотетичної) модальності. Розрізнення двох сфер умовності нерідко потребує додаткових засобів вираження, якими у структурі речення бувають форми дієслова, граматикалізовані лексичні елементи тощо.

Поступово формуються спеціалізовані граматичні форми умовних синтаксем. Основним їх морфологічним варіантом стають прийменниково-відмінкові форми: Тільки за цих умов ми будемо страшні для ворога (О. Довженко); На випадок загибелі сержанта приймаю командування (О. Довженко). Як морфологічний варіант умовних синтаксем функціонує також дієприслівник: Не знайшовши броду, не лізь у воду (Народна творчість).

Як і підрядні умовні частини складнопідрядних речень, морфологічні варіанти умовних синтаксем займають у простому ускладненому реченні детермінантну позицію: Формування структури простого ускладненого речення з умовними синтаксемами здебільшого відбувається шляхом поєднання прийменників з віддієслівними і відприкметниковими дериватами-іменниками.

6. Модальні синтаксеми

Модальні синтаксеми як і адвербіальні, залежать не від окремого слова, а від граматичної основи (основного предиката в позиції присудка або головного члена односкладних речень і зумовлених валентністю цього предиката субстанціальних синтаксем) простого ускладненого речення. Маючи спільні з адвербіальними синтаксемами формально-синтаксичні властивості (детермінантний підрядний зв'язок), вони виявляють специфічні семантичні відмінності. Модальні синтаксеми виражають ставлення мовця до висловленої ним думки.

Об'єднуючись загальним значенням ставлення мовця до висловленої ним думки, модальні синтаксеми членуються на вужчі семантичні групи: а) синтаксеми із значенням достовірності повідомлення, впевненості: безперечно; безумовно, дійсно, звичайно, звісно, зрозуміло, природно, розуміється, справді, щоправда, без сумніву, певна річ. та ін.; б) синтаксеми із значенням невпевненості, припущення, можливості, ймовірності: бува, видається, здається, видно, ймовірно, мабуть, може, можливо, певно, напевно, очевидно, очевидячки і под.; в) синтаксеми із значенням джерела повідомлення: кажуть, мовляв; по-моєму, на мій погляд, на нашу думку тощо; г) синтаксеми з логічним значенням, із значенням виділення основного в повідомленні, підкреслення висновку: виявляється, взагалі, головне, зокрема, зрештою, навпаки, наприклад, нарешті, однак, отже, а отже, по-перше, по-друге, до речі, крім того, між іншим, з одного боку, з другого боку, у всякому разі та ін.; д) синтаксеми із значенням емоційної оцінки повідомлюваного: нівроку, на біду, на диво, на жаль, на лихо, на радість, на сором, на щастя, як на гріх, як на зло, чого доброго і под.; е) синтаксеми з інтимізуючо-контактуючим значенням: бач, бачите, вірите, даруйте, знаєш, знаєте, погодьтесь, припустімо, скажімо, відверто кажучи даруйте на слові, прошу вас тощо. Напр.: Він, щоправда, до роботи ласий був (Григір Тютюнник); Може, десь там, в часах потомних, хтось, колись, пригадає і тихо мене позве (Л. Костенко); Поміж людьми, як кажуть, добре й нам (Л. Глібов); Що йому, зрештою, треба від Долі? (Б. Олійник); Ми, на жаль, менше знаємо про українсько-французькі культурні зв'язки (М. Рильський); «Кобзар» не став і, сподіваємось, ніколи не стане книгою архаїчною (О. Гончар).

7. Атрибутивні синтаксеми

Кожна субстантивна синтаксема може поширюватися атрибутивним компонентом — вторинною предикатною синтаксемою, похідною від предиката вихідного елементарного простого речення. Атрибутивні синтаксеми грунтуються на атрибутивних відношеннях, які становлять специфічний тип відношень, перехідний від семантико-синтаксичних відношень до відношень формально-синтаксичного типу. Такі особливості атрибутивних відношень, породжуються їх вторинністю, похідністю від інших відношень. Вони виникають унаслідок різноманітних перетворень компонентів вихідних елементарних простих речень і перерозподілу синтаксичних залежностей між компонентами, що відбуваються при з'єднанні двох або більше елементарних речень в одне просте ускладнене речення. У всіх випадках необхідну умову наявності атрибутивних відношень між членами речення створює залежність другорядного члена від іменника. Компоненти будь-якої семантики, перебуваючи в залежності від іменника, вказують на ознаку позначуваного цим опорним іменником предмета. Трансформована присубстантивна ознака має своєю базою вихідні синтаксеми із значенням власне-ознаки (якості) і значеннями іншої природи. Поширюючись на залежні присубстантивні компоненти будь-якої семантики, атрибутивні відношення та атрибутивні синтаксеми не становлять суто семантичних сутностей.

Семантичними корелятами атрибутивної синтаксеми виступають різні предикати вихідного елементарного речення. Найпростішим перетворенням є транспозиція предиката якості з формально-синтаксичної позиції присудка в приіменникову позицію і набуття предикатом у приіменниковій позиції функції атрибута, пор.: Дівчина була струнка Струнка дівчина усміхалася до нас; Бабуся сумна Діти згадали сумну бабусю. Дещо складніші трансформації бувають у конструкціях, де семантичний корелят атрибутивної синтаксеми складають предикати дії або процесу: Яблука доспіли. Доспілі яблука красувались на сонці. Найменш ускладнені трансформації присудкових предикатів якості, стану, процесу або дії маємо за умови, коли опорний іменник належить до ядра іменникового класу — власне-іменників, тобто іменників, які позначають конкретні предмети. Але в граматичній системі мови іменники можуть бути відпредикатними утвореннями, невласне-іменниками, які позначають у семантичному плані якості, стани, процеси, дії та інші ознаки, а з формально-граматичного погляду заміщають власне-іменники. За такої умови атрибутивні відношення між опорним відпредикатним іменником і залежним прикметником конденсують у собі семантично складне речення з прихованими семантико-синтаксичними відношеннями між двома згорнутими елементарними простими реченнями, напр.; Роковане повторення історій — Цей смертний сон, цей ренесанс лихий (Є. Маланюк).

У присубстантивній із формально-синтаксичного боку і атрибутивній (наближеній до семантико-синтаксичної) позиціях використовуються різні морфологічні варіанти атрибутивної синтаксеми, зокрема прикметники як основний варіант, відмінки і прийменниково-відмінкові форми, напр.: Здаля сміялась струнка тополя (П. Тичина); Правдивій пісні передзвін кайданів — то тільки звичний акомпанемент (Л. Костенко); А ключі від щастя у наших руках (М. Стельмах).

Використана література:

1. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник. — К., Либідь, 1993.— 368 с.

2. Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К., 1992. С. 63—193.

3. Іваницька Н. Л. Двоскладне речення в українській мові. 1986. С. 58—119.

4. Мухин А. М. Структура предложений и их модели. Л., 1968. С. 108-156.





Реферат на тему: Синтаксеми в простому реченні (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.