Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Мовознавство

Синтаксеми в простому реченні. Предикатні синтаксеми (реферат)

Зміст

1. Виділення синтаксем за семантико-синтаксичними відношеннями

2. Синтаксеми в семантично елементарному простому реченні

3. Предикатні синтаксеми

Використана література

1. Виділення синтаксем за семантико-синтаксичними відношеннями

Синтаксеми як мінімальні семантико-синтаксичні одиниці виділяються на основі семантико-синтаксичних відношень і мають зовнішнє спрямування, відображаючи стосунки між предметами і явищами позамовного світу. Вони утворюють різні класи в межах простого елементарного і простого неелементарного речення.

У простому елементарному з семантико-синтаксичного погляду реченні організуючим центром виступає один предикат. Він визначає кількість залежних від нього іменникових компонентів та їх функції. У простому елементарному реченні семантико-синтаксичні відношення спрямовано від підпорядкованої (залежної) синтаксеми до підпорядковуючої (опорної) синтаксеми. У таких реченнях наявні лише субстанціальні (предметні) семантико-синтаксичні відношення, які передають значення предметності. Тому всі синтаксеми, які виділяються на основі субстанціальних семантико-синтаксичних відношень, входять до класу субстанціальних синтаксем. Ці найбільш абстраговані семантико-синтаксичні відношення членуються на менші величини (підтипи): суб'єктні, об'єктні, адресатні, інструментальні, локативні. Відповідно до вказаних підтипів субстанціальних семантико-синтаксичних відношень членуються і субстанціальні синтаксеми, утворюючи п'ять основних їх різновидів: а) суб'єктні синтаксеми: Летить комета. Бавиться дитя (Л. Костенко); б) об'єктні синтаксеми: Перервано заявок (Є. Маланюк)? Як я тужу за тобою! (В. Стус); в) адресатні синтаксеми: Кому печаль мою повім? (М. Рильський); г) інструментальні синтаксеми: Морозиха заворушила кочергою жар у печі (Б. Харчук); д) локативні синтаксеми: На столі лежать зошитки малі (А. Малишко); Морозиха кидала й кидала поліняччя у великий вогонь (Б. Харчук).

Сукупність субстанціальних семантико-синтаксичних-відношень опосередковано характеризує відповідний опорний предикат як найцентральнішу синтаксему в семантичній структурі простого елементарного речення. Наприклад, предикат писати, валентність якого стосується субстанціальних позицій суб'єкта, об'єкта, адресата і знаряддя, саме за цією валентною характеристикою входить до класу предикатів дії, напр.: Хлопчик написав нам листа олівцем.

Прості ускладнені речення являють собою проміжну ланку між власне-простими і складними реченнями. За формально-синтаксичними ознаками (найголовнішою з них є монопредикативність) вони входять до складу простих речень, за семантико-синтаксичними ознаками (семантична неелементарність, поліпредикатність) — до складних конструкцій. На це вказує і характер їх семантико-синтаксичних відношень і сукупність синтаксем. Крім типових для простого елементарного речення субстанціальних семантико-синтаксичних відношень, у структурі простого ускладненого речення наявні диференційні його семантико-синтаксичні відношення, які є вторинними, оскільки вони грунтуються на тотожних або суміжних відношеннях між частинами складного речення. Вторинними семантико-синтаксичними відношеннями у структурі простого ускладненого речення виступають відношення предикатного типу, три їх різновиди: адвербіальні, атрибутивні й модальні. Відповідно на основі цих вторинних предикатних відношень вирізняються:

а) адвербіальні (часові, причинові, цільові, допустові та інші) синтаксеми: Вийшла жита жати я (П. Тичина); Кума сиділа, порозпускавши всі свої хустки, розчервоніла попри холод На нетопленій кухні (П. Загребельний);

б) атрибутивні синтаксеми: Розгорнули лункі простори Майбутнього хартії білі (Є. Маланюк);

в) модальні синтаксеми: Мабуть, тобі вже, мій сину, зашпори в душу зайшли (В. Стус).

2. Синтаксеми в семантично елементарному простому реченні

У семантично елементарному простому реченні функціонують два класи синтаксем — синтаксеми предикатні і субстанціальні. Предикатні синтаксеми є центральними компонентами семантико-синтаксичної структури простого елементарного речення, яким підпорядковуються субстанціальні синтаксеми.

Від предикатних синтаксем залежать усі субстанціальні синтаксеми, навіть синтаксеми у формально-синтаксичній позиції підмета. З цього погляду формально-синтаксичні іменникові другорядні і головні члени речення не виявляють відмінностей (щодо семантико-синтаксичної залежності) у семантико-синтаксичній структурі речення, пор. тотожну семантико-синтаксичну залежність суб'єктних синтаксем у позиції взаємозалежного з присудком головного члена-підмета і позиції залежного керованого прислівного другорядного члена речення: Хлопчик веселий і Хлопчикові весело.

Предикати як центральні синтаксеми семантико-синтаксичної структури простого елементарного речення розчленовуються на чотири основні типи: а) синтаксеми-предикати дії, що позначають діяльність, породжувану суб'єктом-діячем: Хлопчик саджає деревце; Мати вишила мені сорочку; б) синтаксеми-предикати процесу, які не передбачають активного виконавця дії, а стосуються суб'єктів змінних станів: Дідусь утомився; Трава зеленіє; в) синтаксеми-предикати стану, орієнтовані на пасивність суб'єкта й пов'язані з його непостійною характеристикою: Мені сумно; Хлопцеві було холодно; г) синтаксеми-предикати якості, що позначають постійну ознаку предмета: Дівчина висока; Троянди запашні. У зв'язку зі специфічними сполучувальними можливостями варто вирізняти в межах предикатів стану локативні синтаксеми-предикати і синтаксеми-предикати кількості. Локативні предикати вказують на стан предмета у просторовому плані (його місцезнаходження, перебування і под.): Ми були в саду; Мати стояла біля воріт. Предикати кількості характеризують предмети з означено-кількісного й неозначено-кількісного боку: Хлопців було п'ять; Книжок — багато.

Предикатні синтаксеми розрізняються валентним потенціалом, що виявляється в кількості залежних від них субстанціальних синтаксем і в їх функціональній природі. Полярними виступають предикати дії, з одного боку, і предикати стану та якості, з другого боку. Предикати дії можуть сполучатися з максимальною кількістю субстанціальних синтаксем (шість) і мати їх найповнішу функціональну диференціацію. Наприклад, дієслівні предикати везти, возити, привезти, привозити й подібні підпорядковують субстанціальні синтаксеми у значенні суб'єкта, об'єкта, адресата, засобу і локатива: Ми привеземо вантаж Петрові з Кременця до Луцька автомашиною. Предикатним синтаксемам стану та якості притаманна лівобічна валентність, тобто типове поєднання тільки з однією субстанціальною (суб'єктною) синтаксемою, напр.: Дітям не спалося; Дуби могутні.

Залежні від предикатів субстанціальні синтаксеми виявляють відмінності щодо діапазону сполучуваності з класами предикатів і щодо семантичного варіювання. Найширшим діапазоном сполучуваності вирізняються суб'єктні синтаксеми, поєднуючись із предикатами будь-якого семантичного типу, напр.: Я написав листа (суб'єктна синтаксема залежить від предиката дії); Квіти в'януть (суб'єктна синтаксема залежить від предиката процесу) - Дітям весело (суб'єктна синтаксема залежить від предиката стану); Юнак стрункий (суб'єктна синтаксема залежить від предиката якості). Адресатні й інструментальні синтаксеми підпорядковуються лише предикатам дії: Дівчинка написала поетові листа; Ми приїхали до Києва автобусом.

Класифікацію синтаксем зумовлюють прийняті дослідниками рівні диференціації, які різною мірою відбивають мовну дійсність. Ці рівні перебувають на осі «узагальнення — конкретизація». Вищий ступінь узагальнення функцій веде до виділення меншої кількості синтаксем, і, навпаки, нижчий ступінь — до виділення більшої кількості синтаксем. Зокрема, найвищий ступінь узагальнення просторових іменникових значень уможливлює вирізнення єдиної локативної субстанціальної синтаксеми, що об'єднує ряд конкретних значень в узагальнене просторове значення, напр.: Діти були в хаті; Діти йшли лісом; Діти йдуть до хати; Діти вийшли з хати. Розчленування цього узагальненого просторового значення спричинює вирізнення ряду локативних синтаксем — синтаксем на позначення місця перебування, шляху руху, кінцевого пункту руху і вихідного пункту руху.

Укажемо ще на одну визначальну властивість синтаксем у семантично елементарному простому реченні. Ці синтаксеми мають стосуватися елементарного значення і грунтуватись на первинному для них лексичному наповненні. Зокрема, елементарні субстанціальні синтаксеми суб'єктні, об'єктні, адресатні, інструментальні та локативні позначають конкретні предмети, а не абстрактні поняття. Тому вони виражаються іменниками — назвами конкретних предметів. У простому елементарному реченні функціонує тільки одна предикатна синтаксема і зумовлені її валентністю субстанціальні синтаксеми. Якщо в зумовленій валентністю предиката субстанціальній позиції з'являється предикатний іменник, то він не виражає елементарного синтаксемного значення, а формує ускладнене значення, що об'єднує вихідне предикатне значення і значення, набуте предикатним іменником у субстанціальній позиції. Порівняймо два речення: Мати розбудила хлопчика і Вибух розбудив хлопчика. У суб'єктній позиції першого речення маємо елементарну субстанціальну (суб'єктну) синтаксему, а у другому реченні предикатний характер іменника вибух у суб'єктній позиції зумовлює витворення причиново-суб'єктного (ускладненого) значення. Друге речення конденсує в собі дві ситуації, пов'язані причиново-наслідковими відношеннями: Хлопчика розбудило, бо вибухнуло + Вибух розбудив хлопчика.

3. Предикатні синтаксеми

Предикатні синтаксеми як центральні компоненти семантично елементарного простого речення формують його структуру. Розглянемо типи предикатних синтаксем детальніше.

1. Предикати дії являють собою найпоказовіший тип дієслівних предикатів. Вони позначають діяльність, що породжується діячем і ним активно й безпосередньо стимулюється. Характерно, що позицію суб'єкта дії при дієслівних предикатах дії займають назви істот. Семантика дієслова тут вимагає, щоб власне-іменники (іменники, що стосуються реальних предметів, осіб тощо, а не опредмечених дій, процесів, станів, ознак) виконували функцію діяча і щоб входили до класу назв живих предметів, переважно назв осіб, напр.: Дівчата сапали буряки; Батько читає книжку.

Дієслова із значенням дії охоплюють такі основні лексичні групи: а) дієслова із значенням творення, видів діяльності: будувати, споруджувати, мурувати, пекти, творити, ткати, брукувати, вудити, доїти, жати, клеїти, клепати, косити, креслити, кувати, міряти, молоти, молотити, прясти, садити, сапати, свердлити, сіяти, склити, сталити, тесати, тинькувати, точити, трамбувати, шити, штукатурити та ін. Напр.: Молодь споруджує завод; Учні садили яблуньки; б) дієслова, що вказують на більший чи менший ступінь інтенсивності дії, спрямованої на об'єкт: бгати, бити, валити, в'язати, гнути, гризти, гріти, дерти, колоти, кришити, кусати, руйнувати, сікти, терти, тиснути, товкти, толочити, топтати, торкати, тулити, хилити, чавити, чистити, шматувати, щербити і под. Напр.: Дівчина бгала хустину; Хлопчик торкає рукою деревце; в) дієслова із значенням переміщення в просторі: везти, вести, волокти, котити,, нести, сунути та інші, поєднуючи в собі значення переміщення і конкретної фізичної дії. Напр.: Дівчина несла до школи квіти; Хлопчик котив обруч; г) дієслова із значенням руху: іти, їхати, прибувати, бігти, мчати тощо. Напр.: Козак мчав на коні; Бабуся ішла з лісу; Ми прибули літаком.

Істотні особливості предикатів дії виявляються у їх сполучувальному семантико-синтаксичному потенціалі. Саме цей потенціал вказує на центральність предикатів дії в дієслівній системі. Тільки дієслівні предикати дії в елементарному з семантико-синтаксичного погляду простому реченні можуть супроводжуватися максимальною кількістю іменникових синтаксем, що сягає шести компонентів. Набір іменникових синтаксем при предикатах дії розрізняється не тільки кількісно, але і якісно. Предикати дії насамперед сполучаються з іменниковою синтаксемою у функції суб'єкта дії. Суб'єктна синтаксема звичайно стоїть у сильній для неї формально-синтаксичній позиції підмета. Вона орієнтована на специфічний шар лексики — назви людей та інших істот. У правобічній валентній позиції часто функціонує іменникова об'єктна синтаксема. Підрядний зв'язок і супровідна йому форма сильного керування свідчать про семантичну необхідність об'єктної синтаксеми у структурі речення, її входження в центральні семантико-синтаксичні припредикатні позиції, напр.: Мати посадила калину; Син пише листа; Ми споруджуємо міст. Іменникові синтаксеми об'єктні позначають предмет або істоту, на які спрямовано дію або в результаті якої їх створено. Предикатам дії притаманна сполучуваність з іменниковими синтаксемами у функції адресата дії, лексичне наповнення яких не виходить поза межі назв осіб та інших істот: Хлопець передав книжку батькові; Ми написали листа вчителеві. У валентну рамку предикатів дії входить інструментальна синтаксема, яка членується на два різновиди — синтаксеми у значенні знаряддя і синтаксеми у значенні засобу дії. Поєднуючись тільки з предикатами дії, вона є виразним показником їх семантичної природи, напр.: Учень відкидав лопатою сніг; Ми їхали саньми з міста. Дієслова із значенням дії та локативності сполучаються з іменниковими локативними синтаксемами, стосуючись лише динамічного різновиду останніх. Локативні динамічні синтаксеми окреслюють напрямок (кінцевий і вихідний пункти руху) або шлях, руху: Ми їхали в село; Дівчина виходить із хати; Діти ідуть полем.

Предикати дії морфологічно пов'язані з дієсловами. Це їх первинна роль, основне призначення у граматичній системі. Віддієслівні деривати (віддієслівні іменники, інфінітив, дієприкметники, дієприслівники) є наслідком позиційних переміщень предикатів дії у межах речення, які частково нейтралізують вихідну семантику дії і спричинюють значеннєві нашарування інших частин мови.

2. На противагу предикатам дії предикати процесу вказують на динамічну ситуацію, що не передбачає активного виконавця, а стосується суб'єкта процесів, які ним не породжуються й активно та безпосередньо не стимулюються. Процесуальна семантика відображає ситуацію, пов'язану із змінами станів або інших ознак предмета. Наявна певна кореляція між орієнтованими на статичність предикатами стану та якості і динамічними предикатами процесу. Процес передбачає якийсь предмет що змінює, змінив або змінюватиме свій стан або якість! Іменникові синтаксеми, зумовлені семантико-синтаксичною валентністю предикатів процесу, відбивають пасивність предмета.

Предикати процесу мають спеціалізовану частиномовну форму — дієслова, які утворюють окремий лексико-граматичний розряд. До специфічних предикатних компонентів із семантикою процесу належать дієслова, що характеризують динамічні явища в рослинному світі: в'янути, рости, квітнути, цвісти, відцвітати, осипатися і под. Напр.: Тюльпани цвітуть; Дерева ростуть; Листя осипалося. З цими дієсловами межують дієслова процесу, дериваційною базою яких виступають предикати стану або якості. Похідні предикати виражають значення «ставати, робитися якоюсь ознакою»: біліти, жовтіти, зеленіти, синіти, чорніти, світліти, темніти, яскравіти, зволожніти та ін. Напр.: Трава жовтіє; Дерево чорнів; Колосся світлів. Процесуальні зміни ще більшою мірою виявляють предикати у значенні «ставати, робитися ознакою у більшому ступені вияву»: білішати, жовтішати, зеленішати, світлішати, темнішати тощо. Напр.: Трава зеленішає; Дуби темнішають. У реченнях із предикатами процесу нерідко позначаються кількісні та якісні зміни, що стосуються людини та інших істот: товстіти, худнути, втомлюватися, хворіти, сердитися, злитися, гніватися, линяти і под. Напр.: Бабуся втомлюється; Дитина хворіє; Він сердився на сестричку; Теля линяло. Предикати процесу утворюють елементарні речення, де передаються різноманітні видозміни вихідного стану предметів, речовин: випаровуватися, сохнути, танути, замерзати, твердіти, м'якшати, плавитися та ін. Напр.: Дрова висохли; Сніг тане; Вода замерзала.

Дієслова з процесуальною семантикою звичайно сполучаються в елементарних простих реченнях з однією іменниковою синтаксемою. Іменникова синтаксема вказує на неживі предмети або істоти, які не зумовлюють виникнення процесу, а є пасивними його носіями. Тому тут збільшується лексичний діапазон залежних від предиката іменників. У позиції суб'єктної синтаксеми функціонують іменники, що позначають конкретні предмети, речовини, рослини, тварин та людей. Іменники заповнюють лівобічну семантико-синтаксичну суб'єктну позицію і формально-синтаксичну підметову позицію. Окремі дієслова типу сердитися, гніватися вирізняються розширенням валентної сполучуваності. Елементарні речення з цими дієсловами поширюються також іменниками у функції об'єкта процесу. Об'єктна синтаксема при предикатах процесу охоплює вузькі шари лексики (назви істот). Зазначимо, що одну з типових особливостей предикатів процесу становить наявність лівобічної валентності і «згасання» правобічної (об'єктної) валентності.

3. Предикати стану безпосередньо пов'язані з часовим планом. Вони вказують на стани, що реалізуються у тому відрізкові часу, з яким вони співвідносяться, отже, такі стани вказують на тимчасову характеристику предмета. Певний стан як властивість якогось предмета, являючи собою змінну величину, передбачає, що цей предмет може перебувати і в інших станах. Тому стан не є абсолютною, характерною ознакою предмета, яка відбиває його внутрішню сутність, а чимсь плинним, непостійним. Він охоплює відповідний відрізок на часовій осі. Специфіку предикатів стану становить їх сполучуваність із суб'єктною синтаксемою, що виражає значення неактивності, пасивності.

Центральну групу предикатів стану складають незмінні слова, які зараховують або до слів категорії стану як окремої частини мови, або до предикативних прислівників. Ці слова мають дієслівні форми часу та способу і виступають у позиції співвідносного з присудком головного члена односкладних речень. Форми часу і способу виражаються в них аналітично, за допомогою аналітичної синтаксичної морфеми-зв'язки бути або аналітичних синтаксичних напівморфем типу ставати, робитися. Основну частину так званих слів категорії стану (або предикативних прислівників) складають одиниці прислівникового походження, у яких найвиразніше виявляється відсутність форм словозміни й набуття аналітичних дієслівних форм часу і способу. Відприслівникові деривати на позначення стану охоплюють близько ста одиниць: безлюдно, боляче, важко, весело, видно, відомо, відрадно, вітряно, грішно, жалко, жарко, затишно, кривдно, легко, людно, лячно, морозно, мрячно, помітно, радісно, смішно, сніжно, соромно, спекотно, сумно, тепло, тяжко, хмарно, чутно та ін. Крім того, периферію даного розряду слів утворюють співвідносні із прислівниками та іменниковими відмінковими формами одиниці, які, виконуючи предикативну функцію, утратили зв'язок із парадигмою відмінювання. Це слова типу біда, гріх, диво, досада, жаль, кривда, лихо, лінь, пора, сором. Деякі з них, закріплюючись у групі предикативних слів, поступово набувають відповідників власне-прислівникового різновиду, що є свідченням витворення спільних морфологічних і синтаксичних особливостей відприслівникових і відіменниково-відприслівникових предикатів стану (гріх — грішно, досада — досадно, жаль — жалко, кривда — кривдно, сором — соромно).

Займаючи позицію співвідносного з присудком головного члена односкладних речень, предикати стану аналітично виражають дієслівні значення теперішнього, минулого і майбутнього часу, а також значення дієслівного способу: весело, було весело, буде весело; було б весело. Предикатам стану властиві також елементи категорій особи і числа (третя особа однини), що споріднює їх з одноособовими (безособовими) власне-дієсловами.

Незмінні предикативні слова прислівникового й іменниково-прислівникового походження бувають звичайно одновалентними, а у максимальному вияві — двовалентними. Одновалентні предикати стану відкривають тільки суб'єктну позицію: Мені сумно; Хлопцеві було холодно; Дівчині весело. Двовалентні аналітичні предикатні одиниці відкривають дві позиції: позицію суб'єкта стану як визначальну для одновалентних і двовалентних предикатів стану позицію і, крім того, позицію об'єкта стану, напр.: Дідусеві видно гори; Дівчині жаль пташини. Найчастіше функцію суб'єкта стану виражає давальний відмінок, а функцію об'єкта стану — знахідний відмінок іменників.

Аналітичні предикати стану здебільшого виражають такі лексичні значення: а) фізичний стан людини та інших істот: боляче, млосно, тепло, холодно; б) емоційний або інтелектуальний стан, психічні переживання людини: весело, відомо, зрозуміло, радісно, смішно, спокійно, сумно, тривожно; в) стан навколишнього середовища: душно, жарко, морозно, спекотно, тепло, тихо. Вони становлять ядро класу предикатів стану.

Периферію предикатів стану складають дієслова типу любити, кохати, ненавидіти. Елементарні прості речення, семантико-синтаксичну вершину яких становлять ці дієслова, є трикомпонентними структурами, тобто складаються з двовалентного предиката і двох іменникових синтаксем — суб'єктної та об'єктної. Лівобічна і правобічна валентність розглядуваного різновиду предикатів стану реалізується вузькими шарами лексики (здебільшого назвами осіб), напр.: Діти любили вчительку; Дівчина кохає хлопця.

4. Предикати якості відрізняються від предикатів дії, процесу і стану тим, що позначають постійну, внутрішню, у певному розумінні невід'ємну щодо предмета ознаку. Вони стосуються параметрів відносної незмінності, стабільності, постійності, внутрішньої належності предметові.

В елементарному простому реченні предикати якості виконують формально-синтаксичну роль присудка, що найповніше сприяє вияву їх валентного потенціалу. Здебільшого вони являють собою одновалентні одиниці, які відкривають семантико-синтаксичну позицію суб'єкта якості: Дівчина висока; Ліс густий; Квіти запашні. Тільки деякі з предикатів набули двовалентності у зв'язку із закріпленням у присудковій позиції і більшим порівняно з одновалентними предикатами наближенням до типової предикатної сполучуваності. До двовалентних предикатів належать предикати вірний, схожий, подібний та інші, напр.: Петро вірний другові; Син схожий на батька.

Предикати якості відрізняються від інших предикатів сукупністю лексичних різновидів позначуваних ними ознак. Здебільшого вони виражають такі ознаки предметів: а) колір і його відтінки: зелений, червоний, жовтий, коричневий, фіолетовий, синій, вишневий, брунатний, калиновий, волошковий; б) масть тварин: гнідий, вороний, буланий, рябий, сірий; в) звукові властивості: голосний, дзвінкий, тихий, ніжний; г) смакові вияви: солодкий, гіркий, солоний, кислий; д) ознаки, які сприймаються органами нюху: запашний, смердючий; е) ознаки, що сприймаються дотиком: гострий, колючий, тупий; є) вагу предмета: важкий, легкий; ж) температурні властивості: гарячий, теплий, холодний; з) розмір, обсяг, відстань: великий, малий, середній, довгий, короткий, вузький, широкий, близький, далекий; и) вікові ознаки людей, тварин, рослин: молодий, старий, давній; і) якості людського характеру, інтелектуальні спроможності: гордий, добрий, сміливий, щедрий, сумний, злий, сердитий, хитрий, заздрісний, мудрий, розумний, дурний; ї) фізичні якості істот: здоровий, хворий, худий, сліпий, глухий, кривий; й) зовнішню форму: круглий, опуклий; к) загальну оцінку: гарний, красивий, вродливий, поганий; л) інші ознаки: рвучкий, плавний, ламкий, головний, задовільний, згубний, багатий тощо.

З-поміж предикатів якості вирізняються предикати із семантикою співвідношення міри якості, які в позиції правобічної валентності вимагають іменникової синтаксеми у функції об'єкта порівняння, напр.: Син вищий за батька; Вони досвідченіші від нас; Дівчина була красивіша від подруги. У подібних предикатів зберігається значення якості, наявне у вихідних для них предикатів якості, і набувається значення зіставлення, порівняння, що впливає безпосередньо на збільшення валентних позицій предиката. Тому двовалентні предикати, що вимагають двох іменникових синтаксем — суб'єктної і об'єктної, формують окремий різновид предикатів якості. Їх можна назвати предикатами якості-відношення.

5. Локативні предикати не становлять абсолютно нової щодо предикатів стану семантичної сутності, що уможливлює в загальному плані кваліфікацію їх як предикатів стану. Проте їх очевидна формально-синтаксична і семантико-синтаксична своєрідність дає підстави для виділення цього розряду слів в окремий предикатний клас. Ця своєрідність виявляється передусім у внутрішній диференціації локативних предикатів і їх розгалуженій сполучуваності з субстанціальними локативними синтаксемами. Сукупність локативних предикатів складає три групи: а) власне-локативні предикати; б) процесуально-локативні предикати; в) акціонально-локативні предикати (предикати дії і локативності).

Власне-локативні предикати є вихідною групою локативних предикатів. Вони вказують на статичну природу просторової ознаки і належать до морфологічного класу дієслів. Це дієслова типу бути, перебувати, знаходитися, опинятися, розташовуватися. В елементарному простому реченні власне-локативні предикати відкривають дві позиції субстанціальних синтаксем: позицію суб'єкта локативного стану і позицію локатива. Суб'єктна синтаксема виражається називним відмінком, а локативна субстанціальна синтаксема — прийменниковими місцевим, орудним і родовим відмінками. Ці прийменникові відмінки позначають статичну локалізацію локативного стану в межах або поза межами предмета-орієнтира, напр.: Хлопець був у лісі; Дівчина перебувала за селом; Ми опинилися біля озера.

До власне-локативних предикатів прилягають споріднені з ними предикати процесу-локативності, або процесуально-локативні. Найближчими до власне-локативних дієслів слід вважати дієслова сидіти, лежати, стояти, висіти, що позначають водночас процес та локативний стан. Як і власне-локативні предикати, ці дієслова поєднуються з локативними субстанціальними синтаксемами статичного типу: Дідусь сидів у саду; Дерева стояли над шляхом; Дівчина стоїть біля воріт. Другу підгрупу процесуально-локативних предикатів становлять предикати типу падати, опадати, капати, хилитися. Вони вказують на зміну стану і спрямування динамічних змін на відповідні предмети. Виразно окреслена ознака динамічності зумовлює появу у структурі речення прийменниково-відмінкових форм, спеціалізованих на вираженні різновиді динамічності. Тут можуть функціонувати дві субстанціальні локативні синтаксеми у правобічній валентності і загальна для всіх локативних предикатів суб'єктна синтаксема в лівобічній валентності. Правобічні локативні субстанціальні синтаксеми вказують на предмет, що становить вихідну точку локативності, тобто точку, звідки спрямовується зміна стану, і кінцеву точку локативності, тобто точку, куди спрямовується змінний стан. Отже, тут ідеться про вихідний і кінцевий просторовий орієнтир-предмет, у межах якого або на певній віддалі від якого локалізується процес, напр.: Листя падає на землю; Річка тече в море; Рослина хилиться до землі; Яблуко впало з яблуні; Роса капає з гілки на стежку.

Акціонально-локативні предикати, або предикати із значенням дії і локативності, найбільш віддалені від власне-локативних предикатів. Елементарним простим реченням із предикатами акціонально-локативними притаманна валентна нетотожність. Вони можуть бути три-, чотири-, п'яти- і шестивалентними, тобто виступати предикатними одиницями з середньою і максимальною валентністю. До предикатів із максимальною семантико-синтаксичною валентністю належать предикати типу везти, відвезти, звезти, завезти, навезти, повезти, напр.: Брат віз вантаж бабусі автомашиною з Києва до Луцька.

Три підкласи локативних предикатів (власне-локативний, процесуально-локативний і акціонально-локативний) вказують на поступове збільшення валентної рамки дієслова в напрямку від власне-локативності до дії-локативності. Відповідно до зростання ознак дії посилюється локативна ознака динамічності, яка виникає під впливом семантики процесу і (особливо) дії. Диференційною ознакою власне-локативності слід вважати статичність, яка при взаємодії з дієсловами процесу або дії модифікується, сягаючи своєї протилежності—динамічності.

6. В елементарних простих реченнях предикати кількості посідають порівняно з аналізованими вище предикатами найпериферійніше місце. Маються на увазі випадки, коли ці предикати функціонують у позиції головного члена речення — присудка. Предикати кількості морфологічно оформилися у клас числівників. Специфічні ознаки числівника як предиката кількості виявляються в його синтаксичних зв'язках з іншими словами, передусім з іменниками. У граматичній системі сучасної української мови закріпилося використання предикатів кількості як елемента складеного підмета і под.: Два хлопці сміялися; Багато дівчаток співали пісню. Конструкції з складеними числівниково-іменниковими членами речення є неелементарними простими реченнями. Рідше предикати кількості вживаються в елементарних простих реченнях у ролі присудка і предикатної синтаксеми: Учнів було шість; Будинків буде чимало.

У позиції присудка найповніше реалізується валентний потенціал предикатів кількості. Вони є типовими одновалентними предикатами. Предикати кількості вимагають заміщення позиції суб'єкта кількісної ознаки назвами різноманітних конкретних предметів, істот тощо. Іменниковий підмет в елементарних простих реченнях із предикатами кількості виражається не типовою для цієї позиції формою — формою родового відмінка, напр.: Хлопців було п'ять; Дівчат багато. Усунення типової для позиції підмета форми називного відмінка пояснюється перенесенням у реченнєву структуру форми родового відмінка, що функціонує у кількісно-іменникових сполуках. Підметовий родовий відмінок поширився також на структури з предикатами кількості два, три, чотири, вихідні кількісно іменникові сполуки яких не мають форми родового відмінка, напр.: два студенти Студентів було два; три ясени - Ясенів — три.

Предикати кількості мають лише лівобічну валентність, пов'язану з суб'єктними синтаксемами. Елементарні прості речення складаються з двох синтаксем — предикатної і субстанціальної. Морфолого-синтаксична однотипність елементарних двоскладних простих речень із предикатами кількості компенсується широким вжитком у суб'єктній позиції різноманітних шарів іменникової лексики.

Використана література:

1. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник. — К., Либідь, 1993.— 368 с.

2. Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К., 1992. С. 63—193.

3. Іваницька Н. Л. Двоскладне речення в українській мові. 1986. С. 58—119.

4. Мухин А. М. Структура предложений и их модели. Л., 1968. С. 108-156.





Реферат на тему: Синтаксеми в простому реченні. Предикатні синтаксеми (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.