Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Мовознавство

Семантично елементарні та неелементарні прості речення. Предикати та синтаксеми (реферат)

Зміст

1. Семантично елементарні прості речення

2. Класи семантично елементарних простих речень

3. Семантично неелементарні прості речення

4. Типи синтаксем у структурі простого речення

5. Предикат як центральна синтаксема простого елементарного речення

6. Субстанціальні синтаксеми простого елементарного речення

7. Вторинні предикати і субстанціальні синтаксеми

8. Семантична співвідносність простого ускладненого і складного речення

Використана література

1. Семантично елементарні прості речення

Семантично елементарними простими реченнями називаються речення, які складаються тільки з одного предиката й зумовлених його семантико-синтаксичною валентністю іменникових синтаксем. Такі Речення позначають одну ситуацію.

Залежно від валентного потенціалу предиката семантично елементарні прості речення здебільшого бувають:

а) двокомпонентними: Дідусь відпочиває; Мати сумна; Дітям весело;

б) трикомпонентними: Ми стояли біля школи; Молодь споруджує міст;

в) чотирикомпонентними: Батько обтісував деревину сокирою; Друзі називали хлопчика Олесиком;

г) п'ятикомпонентними: Діти приїхали зі Львова до Ужгорода поїздом;

д) шестикомпонентними: Іванко приніс із саду квіти матері в кімнату;

е) семикомпонентними: Ми привеземо дідусеві вантаж машиною з Луцька до Почаєва.

Передумовою семантичної елементарності простого речення виступає також характер його мінімальних семантико-синтаксичних одиниць, що формують речення — синтаксем. Синтаксеми як складники елементарного простого речення мають бути семантично елементарними. Це означає, що семантично передбачувані валентністю предиката позиції мають займати іменники конкретного, а не абстрактного значення, пор.: Тато згуртував нас і Лихо згуртувало нас. Хоча ці два речення тотожні за кількістю зумовлених валентністю предиката іменникових позицій, проте семантично елементарним є тільки перше речення, оскільки тут маємо семантично елементарні синтаксеми. У другому ж реченні в позиції суб'єктної синтаксеми виступає абстрактний іменник лихо, що виражає ускладнене значення причинового суб'єкта, а тому речення є семантично неелементарним (ускладненим). Це показує і трансформаційний зв'язок його зі складнопідрядним реченням: Лихо згуртувало нас Ми згуртувалися, бо трапилося лихо.

У формуванні семантично елементарних простих речень беруть участь три типи предикатних слів, що, виражаючи ознаку (дію, процес, стан, якість), стоять у позиції присудка двоскладного речення або головного члена односкладних речень: дієслова, прикметники, прислівники. Найуживанішими є дієслівні предикати. Вони охоплюють усі валентні класи речень — від одновалентних до шестивалентних. Прикметникові і прислівникові предикати є типовими одновалентними предикатами: Діти були веселі; Дітям було весело. Рідше вони бувають двовалентними: Хлопчик вірний друзям; Нам, видно долину.

Окреме місце посідають семантично елементарні прості речення, що є однокомпонентними. Це передусім нормативні речення, напр.: Сад; Тиша; Ранок.

2. Класи семантично елементарних простих речень

Розглянемо семантико-синтаксичну структуру елементарних простих речень, зумовлену валентністю предиката. Відповідно до валентності в українській мові можна виділити шість класів семантично елементарних простих речень.

Розпочнемо з речень, у яких наявні предикати з максимальною валентністю, тобто шестивалентні. Це синтаксична межа предикатної сполучуваності з іменниковими синтаксемами в елементарних реченнях. Такими предикатами виступають дієслова із значенням дії. Дієслова з шістьма залежними іменниками — непоширене явище. Повний можливий набір іменників у мовленні трапляється рідко. До дієслів із шістьма залежними в семантико-синтаксичному плані іменниками належать везти, вивезти, відвезти, завезти, звезти, навезти, надвезти, перевезти, підвезти, повезти, возити, відвозити, завозити, звозити, навозити, надвозити, перевозити, підвозити, вивозити. Дієслівний предикат зазначеного типу передбачає сполучення з іменниковими синтаксемами у функціях суб'єкта дії, об'єкта дії, адресата дії, засобу дії, вихідного пункту руху і кінцевого пункту руху, напр.: Ми привезли посуд із Почаева до села бабусі машиною.

Непоширеними є також дієслівні предикати із значенням дії, що керують п'ятьма іменниками. Типовими представниками подібних дієслів є нести, винести, віднести, занести, знести, нанести, наднести, перенести, піднести, понести, носити, виносити, відносити, заносити, зносити, наносити, надносити, переносити, підносити. Речення з п'ятивалентними дієсловами включають п'ять іменникових синтаксем із значенням діяча, предмета, на який спрямовано дію, адресата дії, вихідного пункту руху і кінцевого пункту руху, напр.: Дівчинка несе із саду квіти бабусі в кімнату. П'ятивалентні дієслівні предикати дії вступають у смисловий зв'язок із трьома лексичними розрядами іменників. Семантико-синтаксичну функцію діяча й адресата дії виражають назви істот (переважно людей); функцію об'єкта, на який спрямовано дію — назви неістот або істот; функцію вихідного і кінцевого пунктів руху — назви просторових понять.

Шестивалентні і п'ятивалентні дієслова типу везти, возити, нести і носити, що називають відповідно перевищення, пересування за допомогою транспорту або без нього, споріднені з дієсловами руху їхати, приїхати, перегати, поїхати, прибувати, летіти, прилетіти, перелетіти, полетіти, літати, прилітати, перелітати та ін. Одна з відмінностей дієслів руху виявляється в тому, що вони валентно поєднуються з чотирма іменниками: Ми приїхали з Луцька до Києва автобусом. У реченнях із дієслівними, предикатами руху позначається особа, яка виконує дію; вказується на засіб, за допомогою якого здійснюється дія; передаються два виміри напрямку — вихідний і кінцевий пункти руху.

Тепер перейдемо до елементарних простих речень із з середньою сполучувальною спроможністю дієслівного предиката. Це дієслова, які керують трьома іменниками. Легко помітити, що з переходом від вищої сходинки сполучуваності до нижчої збільшується кількість опорних дієслів. Тому багато трапляється дієслів, що вимагають трьох іменників. Тривалентними предикатами виступають дієслова брати, в'язати, перев'язувати, накривати, охоплювати, колоти, пиляти, різати, рубати, свердлити, стругати, різьбити, називати і под. Характерно, що дієслова зазначеного різновиду звичайно входять до угруповання предикатів дії і здебільшого поєднуються з іменниками на позначення діяча, знарядь і предметів, на які спрямовано дію, напр.: Хлопчик вистругує ножем фігурку; Галинка накриває стіл скатертиною.

Поширеною є валентна сполучуваність предикатів із двома іменниковими синтаксемами. Предикати називають різні стани, процеси чи дії і відображають відповідні ситуації. Вирізнимо з-поміж них найуживаніші предикати бувати, бути, перебувати, опинятися, розташовуватися, сидіти, стояти, лежати, любити, подобатися, шанувати, боятися, будувати, схожий, подібний, вірний, видно, помітно, напр.: Діти опинилися біля ставка; Нам сподобалася фортеця; Молодь будує завод; Микола схожий на батька. Деяким дієслівним предикатам притаманна широка сполучуваність з іменниками у функції суб'єкта та локатива.

Мінімальна валентна сполучуваність предикатів — одна іменникова синтаксема. В українській мові одновалентні предикати складають чималу групу. Здебільшого вони позначають стан людини або предмета, їх якісні характеристики тощо: бадьоритися, веселіти, нудьгувати, дрімати, спати, прокидатися, лихоманити, морозити, товстіти, худнути, біліти, зеленіти, в'янути, сохнути, весело, сумно, журно, боляче, веселий, радісний, сумний, високий гарний, чепурний тощо. Ці предикати поєднуються 2 суб'єктними іменниковими синтаксемами, напр.: Дитина веселіє; Хлопчик спить; Дідусеві весело; Дівчина сумніє Трава зеленіє.

В українській мові наявна специфічна група предикатів типу розвидняється, світає, вечоріє, смеркає, при яких не маємо лексично вираженої суб'єктної синтаксеми. Такі предикати можна розглядати як синтаксичний варіант одновалентних дієслів. Вони становлять обмежену групу і звичайно позначають атмосферні стани природи: Вечоріє; Смеркло. Відсутність лексично вираженого суб'єкта стану при вказаних предикатах можна пояснити, очевидно, тим, що вони передають особливі стани всеохоплюючого характеру. Ці стани поширюються на все середовище, а не на який-небудь конкретний предмет у ньому.

3. Семантично неелементарні прості речення

Простим неелементарним реченням властиві ознаки конструкцій, що за семантико-синтаксичними ознаками перебувають між простими і складними реченнями. З простими реченнями їх споріднює функціонування ускладнюючої частини в ролі двох рядів членів речення — членів речення, виділюваних на основі синтаксичних зв'язків, і синтаксем, тобто членів речення, виділюваних на основі семантико-синтаксичних відношень. Системні зв'язки зі складним реченням звичайно виявляються у семантико-синтаксичній похідності простого неелементарного (ускладненого) речення від складного речення. Такі прості речення утворюються внаслідок формально-синтаксичних і семантико-синтаксичних трансформацій складних речень. Тому просте неелементарне речення являє собою ускладнену реченнєву синтаксичну одиницю, у структурі якої можна вирізнити основне (немодифіковане) елементарне просте речення і вторинний член речення (або вторинні члени речення), витворений (витворені) з вихідного елементарного простого речення (або вихідних елементарних простих речень). Тут різною мірою зберігаються ознаки складного речення, зокрема семантико-синтаксичні відношення між елементарними простими реченнями, що відображають зв'язки двох або більше ситуацій. Варто вказати на неоднаковий ступінь близькості простого неелементарного (ускладненого) речення до складного, тобто існують градації глибини перетворень вихідних конструкцій.

У простому ускладненому реченні зберігається структурна схема одного з вихідних елементарних простих речень, до якої додаються перетворені на члени речення інші вихідні елементарні прості речення. Чітко вирізняється найцентральніша синтаксема ускладненого простого речення — предикат у позиції присудка або головного члена односкладних речень з його семантико-синтаксичною валентністю. У зв'язку з цим нетрансформоване елементарне просте речення (предикат у позиції присуди або головного члена односкладних речень з валентно пов'язаними іменниковими синтаксемами) виступає семантико-синтаксичною основою простого ускладненого речення. Така основа включає шість валентних класів предикатів: шестивалентні, п'ятивалентні, чотиривалентні, три валентні, двовалентні й одновалентні предикати, про що сказано вище. Особливість простих ускладнених речень становлять ускладнюючі члени речення (здебільшого другорядні члени речення), їх семантико-синтаксична спеціалізація.

Найчисленнішу групу простих ускладнених речень складають речення з детермінантними членами. Вони тісно пов'язані у трансформаційному плані зі структурою складного речення і переважно зберігають тип семантико синтаксичного відношення між елементарними простими реченнями. Це відношення виражають вторинні (похідні синтаксеми з функціями часовою, причиновою, умовної цільовою, допустовою тощо, похідні від підрядних частин складнопідрядного речення. Основними засобами вираження вказаних семантико-синтаксичних відношень виступають прийменниково-відмінкові форми та дієприслівників: над стареньким комином лелека після дощу просушує крило (Л. Костенко); Від могутнього вибуху все зривається з місця (О. Довженко); На випадок загибелі сержанта приймаю командування (О. Довженко); Треба гнати вже овець На зимівлю в доли (Д. Павличко).

Як детермінанти функціонують у простому ускладненому реченні також вставні слова, що виражають суб'єктивну модальність, тобто вказують на ставлення мовця до висловленої ним думки. Вставні компоненти, об'єднуючись загальним значенням ставлення мовця до висловленого та в усному мовленні інтонацією вставності, членуються на вужчі семантичні-групи:

а) компоненти зі значенням вірогідності повідомлення, впевненості: безперечно, безумовно, дійсно, звичайно, звісно, зрозуміло, природно, розуміється, справді, щоправда, без сумніву, певна річ та ін.;

б) компоненти зі значенням невпевненості, припущення, можливості, ймовірності: бува, видається, видно, здається, ймовірно, мабуть, може, можливо, певно, напевно, очевидно, очевидячки і под.;

в) компоненти зі значенням джерела повідомлення: кажуть, мовляв, по-моєму, на мій погляд тощо;

г) компоненти з логічним значенням, значенням виділення основного в повідомленні, підкреслення, висновку: виявляється, взагалі, головне, зокрема, зрештою, навпаки, наприклад, нарешті, однак, отже, а отже, по-перше, по-друге, до речі, крім того, між іншим, з одного боку, з другого боку, у всякому разі та ін.;

ґ) компоненти зі значенням емоційної оцінки повідомлюваного: нівроку, на біду, на диво, на жаль, на лихо, на радість, на сором, на щастя, як на гріх, як на зло, чого доброго і под.;

д) компоненти з інтимізуючо-контактуючим значенням: бач, бачите, вірите, даруйте, знаєш, знаєте, погодьтесь, припустімо, скажімо, відверто кажучи, даруйте на слові, про що вас тощо. Напр.: Посмішка у ліфті блискавична, Певна річ, призначена комусь... (М. Рильський); Ця сперечка виникла не вчора, Може, у печерній ще добі (М. Рильський); Кажуть, хлопців з розуму зводжу; До речі, кинути філологію він радив мені не тільки жартома, а й Цілком серйозно кілька разів (Григір Тютюнник).

Окрему групу утворюють детермінанти зі значенням ставлення, протиставлення і под. Синтаксеми з цим знанням сформувалися на грунті однієї з сурядних частин ладносурядного речення. Семантико-синтаксичні відношення між основним елементарним простим реченням і згорнутим у член речення іншим вихідним елементарним реченням виражаються тут прийменниками, пор.: Усі збентежилися, крім Марії - Усі збентежилися, але не збентежилася Марія.

Як і речення з детермінантними членами, вся сукупність речень з однорідними членами становить центральну ланку простих ускладнених речень. Диференційною ознакою синтаксичної однорідності є тотожність синтаксичної позиції, що можливе лише за об'єднання кількох словоформ у сурядне словосполучення. У такому раз однорідними називаються члени речення, які поєднай сурядним зв'язком, що вказує на тотожність їх формальної синтаксичних і (здебільшого) семантико-синтаксичних функцій. Для групи однорідних членів речення характерне поєднання з членом речення, який перебуває поза межами сурядного словосполучення і щодо якого вони визначаються як однорідні підмети, однорідні присудки та однорідні другорядні члени речення. Спеціалізованими граматичними засобами вираження однорідності виступають п'ять розрядів сурядних сполучників: єднальні, протиставні, розділові, градаційні, приєднувальні. Вказані сполучники розрізняються своїми модифікаційними потенціями. Єднальні сполучники і (й), та (у значенні і) вказують лише на однотипність семантико-синтаксичної функції кожного з однорідних членів сурядної групи. Зокрема найбільш уживаний єднальний сполучник і (й) тільки поєднує однорідні члени, виражаючи загальний зміст однорідності, який конкретизується відповідними синтаксичними позиціями слова. Іншої (виразно модифікаційної), ролі набувають протиставні сполучники а, але, та (у значенні але), проте, зате, однак і розділові сполучники або чи, або — або, чи — чи, то — то, не то — не то, чи то — чи то, що передають перенесені із структури складної сурядних речень нашарування протиставних і розділовий семантико-синтаксичних відношень на суто синтаксеми функції однорідних членів. Пор. неоднакову роль єднальних, протиставних і розділових сполучників: Налетіла срібна-срібна хвиля І розбилась на моїм човні (О. Ольжич); Це ми передали деревам Жагу і пристрасть молоді (Д. Павличко); Пам'ятатимемо не для пам'яті, а для чогось того небуденного (І. Драч); То музика нагадує про Вас. то раптом ця осіння хуртовина (Л. Костенко). Порівняна з протиставними й розділовими сполучниками меншим модифікаційним потенціалом позначені градаційні сполучники як — так і, не тільки — а й, не тільки — але й, не лише — ай, не лише — але й, які підкреслюють смислову

Вагу одного з однорідних членів речення, і приєднувальні сполучники та й, а також, що виражають семантику доповнення, напр.: Людина мав бути не тільки здоровою, а й гарною (В. Сухомлинський); Майже вся драматургія Лесі Українки та й значна частина її лірики є самостійним і часом до дерзновенності сміливим переглядом світових: мотивів (М. Рильський).

Ускладнення простого речення може мати прихованіший вияв. Це буває найчастіше тоді, коли предикат одного з вихідних елементарних простих речень переміщується з типової для нього і центральної позиції присудка у периферійну прислівну (переважно — присубстантивну) позицію, напр.: Добірним зерном колосилась мова (Л. Костенко) Зерном колосилась мова - Зерно було добірним. Одне зі згорнутих вихідних елементарних простих речень перетворюється на атрибутивний член простого ускладненого речення. Кожна субстантивна синтаксема може поширюватися атрибутивним компонентом — вторинною предикатною синтаксемою, похідною від предиката вихідного елементарного простого речення. Бувають і глибші перетворення вихідних елементарних речень, наприклад редукція предиката, заміщення предиката субстантивною синтаксемою, семантико-граматичне пристосування синтаксем різної семантичної природи до атрибутивної позиції.

У граматичній системі мови атрибутивні відношення становлять специфічний тип відношень, перехідний від семантико-синтаксичних відношень до відношень формально-синтаксичного типу. Такі особливості атрибутивних відношень породжуються їх вторинністю, похідністю від інших відношень. Вони виникають унаслідок різноманітних перетворень вихідних елементарних простих речень і перерозподілу синтаксичних залежностей між компонентами, що відбуваються за з'єднання двох або більше елементарних речень в одне просте ускладнене речення. У всіх випадках необхідну умову наявності атрибутивних відношень між членами речення створює залежність другорядного члена від іменника. Компонент будь-якої семантики перебуваючи в залежності від іменника, вказує на ознаку позначуваного іменником предмета. Трансформована присубстантивна ознака має своєю базою вихідні синтаксеми із значенням власне-ознаки (якості) і значенням просторовим, часовим, суб'єктним, об'єктним тощо. Поширюючись на залежні присубстантивні компоненти будь-якої семантики, атрибутивні відношення та атрибутивні компоненти не становлять суто семантичних сутностей.

Похідність синтаксем з атрибутивною функцією від вихідних елементарних простих речень нерідко буває очевиднішою, коли в позиції присубстантивного компонента, стоїть дієприкметниковий або прикметниковий зворот, що складається з опорних дієприкметника і прикметника та залежних від них компонентів. Посилення або послаблення ознак похідності таких зворотів від елементарного простого речення залежить відповідно від їх Відокремлення / невідокремлення, пор.: Зелений світ, вмитий росами, лящав, висвистував, видзвонював лунко, переливався розмаїтістю акордів, ладів і тонів (О. Гончар).

Варто вказати також на особливий різновид семантико - синтаксичного ускладнення простого речення, який не виявляється у формально-синтаксичному плані. Маються на увазі випадки, коли перетворений на віддієслівний, відприкметниковий або відприслівниковий іменник предикат перебуває у валентній рамці іншого предиката, що займає сильну синтаксичну позицію. Потрапляючи в зумовлену валентністю предиката позицію, вторинна предикатна синтаксема набуває субстантивної функції, з одного боку, і супроводжується семантико-синтаксичними відношєннями предикатної природи, з другого боку. У реченні Вибух розбудив хлопчика іменниковий предикат вибух, похідний від дієслівного предиката, виконує роль суб'єктної синтаксеми і зберігає семантико-синтаксичну функцію причиновості, перенесену в просте ускладнене речення зі структури складнопідрядного речення з причиновою підрядною частиною. Подібним реченням притаманна найбільша семантико-синтаксична конденсація, а отже, і найглибша завуальованість їх семантико-синтаксичного ускладнення.

4. Типи синтаксем у структурі простого речення

Просте речення складається з двох рядів мінімальних синтаксичних одиниць: членів речення, виділюваних на основі предикативного й підрядного зв'язків і синтаксем, виділюваних на основі семантико-синтаксичних відношень. Типи синтаксем як мінімальних семантико-синтаксичних одиниць вирізняються залежно від семантичної елементарності або семантичної неелементарності простого речення. Семантично елементарне просте речення містить тільки один предикат (предикатну синтаксему, ознакове слово) і зумовлені його валентністю субстанціальні (іменникові) синтаксеми. Семантично неелементарне просте речення формується базовою структурою одного з вихідних елементарних простих речень, а також доданими до цієї базової структури компонентами, що є модифікованими частинами небазового елементарного речення або показником семантико-синтаксичних відношень між елементарними простими реченнями. В останньому випадку просте ускладнене речення відтворює семантико-синтаксичні відношення між предикативними частинами складного речення, а отже, являє собою похідну синтаксичну одиницю від складного речення.

У семантично елементарному простому реченні предикатна синтаксема є визначальною синтаксемою. Від неї залежить кількісна та якісна характеристика субстанціальних синтаксем. Предикатна синтаксема окреслює своєю валентною рамкою семантико-синтаксичну структуру різновидів елементарних простих речень. Наприклад, в елементарних простих реченнях Де ж ти є? А де ж ти є? А де ж ти? (В. Стус) маємо локативний предикат (предикат із просторовим значенням) є і дві субстанціальні синтаксеми — синтаксему ти у функції суб'єкта локативного стану і субстанціальну синтаксему з узагальненим просторовим значенням, виражену прислівником де. За конкретизації просторового значення прислівник замінюється прийменниково-відмінковою формою іменників, пор.: Хлопець тут -> Хлопець у садку. Таким реченням притаманна трикомпонентна будова. В елементарному простому реченні Бринять берези (Л. Костенко) предикат бринять відкриває тільки одну валентну позицію — позицію суб'єкта.

Семантично неелементарне просте речення формують Два або більше вихідних елементарних простих речень. Одне з вихідних елементарних простих речень зберігає свою семантико-синтаксичну будову, тобто стає основним, з інші вихідні елементарні прості речення зазнають різних синтаксичних трансформацій. Через те у простому ускладненому реченні наявні базові синтаксеми, або синтаксема предикатна і зумовлені семантико-синтаксичною валентністю цієї предикатної синтаксеми субстанціальні синтаксеми, а також синтаксеми невалентного характеру, які утворено внаслідок різноманітних перетворень вихідних речень. Синтаксеми невалентного характеру є вторинними, оскільки вони не функціонують в елементарних простих реченнях. До синтаксем невалентного характеру належать вторинні синтаксеми предикатного типу, що виражають сукупність значень ознаки, а не предмета. Це синтаксеми адвербіальні, атрибутивні й модальні. Співвідношення первинних субстанціальних синтаксем основного вихідного елементарного речення, зумовлених семантико-синтаксичною валентністю основного предиката, і вторинних синтаксем невалентного характеру буває в різних ускладнених конструкціях неоднаковим. Механізм синтаксичного ускладнення легко виявити у простому ускладненому реченні Птиці зелені у пізню пору спати злетілись на свіжий поруб (Л. Костенко). Це просте ускладнене речення увібрало до своєї структури декілька вихідних елементарних простих речень: Птиці злетілись на поруб + Птиці були зелені + Поруб був свіжий + Була пізня пора + Птиці будуть спати. Тут базовим вихідним елементарним простим реченням виступає речення Птиці злетілись на поруб із предикатом дії злетілись і зумовленими його валентністю субстанціальними синтаксемами: суб'єктною птиці й локативною на поруб. Наявність синтаксем у часовій і цільовій функціях свідчить про те, що безпосередньо вихідною для похідного простого ускладненого речення конструкцією було складнопідрядне речення з двома підрядними: Коли настала пізня пора, птиці зелені злетілись на свіжий поруб, щоб спати -> Птиці зелені у пізню пору спати злетілись на свіжий поруб. У простому ускладненому реченні вжито атрибутивні синтаксеми зелені і свіжий, цільову синтаксему спати й часову синтаксему у пізню пору.

Ускладнення простого речення може відбуватися не тільки у предикатній, а й субстанціальній сфері. Окремі складні субстанціальні синтаксеми утворюються шляхом об'єднання семантично елементарних синтаксем в одну ускладнену, напр.: Я побачив хлопчика + Хлопчик був сумний Я побачив хлопчика сумним (сумного). У подібному простому ускладненому реченні субстанціальні синтаксеми типу хлопчика виражають об'єктно-суб'єктне, а отже, неелементарне значення.

5. Предикат як центральна синтаксема простого елементарного речення

У семантично елементарному простому реченні центральною синтаксемою виступає предикат. Він формує семантико-синтаксичну структуру простого елементарного речення, вказуючи на кількість субстанціальних синтаксем та їх функції. Кількісно-якісний склад субстанціальних синтаксем регулюється найпоказовішою властивістю предиката — його семантико-синтаксичною валентністю.

Класифікацію предикатів можна здійснити за двома параметрами: їх семантикою і частиномовною належністю. Найважливішою є семантична класифікація предикатів. За семантикою розрізняють шість типів предикатних синтаксем: предикати дії, предикати процесу, предикати стану, предикати якості, локативні предикати і предикати кількості.

Предикати дії позначають діяльність, яку породжує діяч. У цій позиції виступають дієслова зі значенням творення, більшого чи меншого ступеня інтенсивності спрямованої на об'єкт дії, переміщення у просторі, руху тощо: Дівчата сапали буряки; Батько клепає косу; Ми приїхали до Почаева автобусом. Дієслівні предикати дії можуть супроводжуватися в семантично елементарному реченні максимальною кількістю іменникових синтаксем.

Предикати процесу характеризують динамічну ситуацію, що пов'язана зі змінами станів або інших ознак предмета. Ці предикати в системі дієслова утворюють окремий лексико-граматичний розряд. Дієслова із семантикою процесу позначають динамічні явища в рослинному світі, кількісні та якісні зміни, що стосуються людини та інших істот: Яблуні цвітуть; Листя жовтіє; Дівчинка втомлювалася. Ці дієслова звичайно сполучаються в елементарних простих реченнях із суб'єктною іменниковою синтаксемою.

Предикати стану вказують на непостійну ознаку предмета. Тут стан охоплює відповідний часовий відрізок. Предикати стану сполучаються з суб'єктною синтаксемою, що виражає значення пасивності, неактивності. Центральну групу предикатів стану складають незмінні слова типу весело, сумно, соромно, спекото, хмарно, жаль. Вони поєднуються з аналітичними морфемами словами бути, ставати та іншими, які виражають дієслівні значення часу і способу, а також елементи категорій особи й числа, напр.: Дівчинці весело; Дідусеві було жаль пташини; Тихо. Предикати стану здебільшого виражають стан людини та інших істот, стан навколишнього середовища.

Предикати якості позначають постійну внутрішню ознаку (колір, звукові властивості, вагу, розмір, вік і под.) предмета. Предикатами якості виступають прикметники, які, виконуючи роль присудка, поєднуються з діє-словами-зв'язками, напр.: Батько був суворий; Будинок високий; Ми вірні друзям.

Локативні предикати вказують на просторові стани, процеси або ознаки предмета. Вони належать до морфологічного класу дієслів. Найтиповіші особливості локативних предикатів виражають дієслова типу бути, перебувати, опинятися, розташовуватися, сидіти, лежати, стояти, напр.: Діти були в лісі; Бабуся стояла біля хати.

Предикати кількості передають кількісні характеристики предмета. Вони морфологічно оформилися у клас числівників. У семантично елементарних простих-реченнях предикати кількості функціонують у позиції головного члена двоскладних речень — присудка, напр.: Хлопців було сім; Дерев багато.

Особливості предикатних синтаксем виявляються у їх частиномовному оформленні. До предикатів належать частини мови, які виражають значення дії, процесу, стану, якості, кількості. Це такі частини мови, як дієслова, прикметники, прислівники, числівники, а також іменники. Центральне місце в сукупності предикатів посідають дієслова..

6. Субстанціальні синтаксеми простого елементарного речення

У простому елементарному реченні субстанціальні синтаксеми передають значення реальної предметності. Вони виділяються на основі субстанціальних семантико-синтаксичних відношень, які вказують на стосунок субстанціальних синтаксем до відповідного класу предикатів. Субстанціальні відношення і виділювані на їх основі типи субстанціальних синтаксем зумовлюються семантико-синтаксичною валентністю предиката:, Субстанціальні відношення як найбільш абстраговані семантико-синтаксичні відношення членуються на відношення суб'єктні, об'єктні, адресатні, інструментальні й локативні. Відповідно до цих різновидів субстанціальних відношень виділяємо синтаксеми суб'єктні, об'єктні, адресатці, інструментальні й локативні.

Суб'єктні синтаксеми позначають діяча або носія процесу, стану, якості, кількісної ознаки. Вони вирізняються найширшим діапазоном сполучуваності, поєднуючись із предикатами будь-якого семантичного типу, напр.: Дочка саджає деревце; Жито квітує; Дівчатам було весело; Учителька струнка; Ялинок було багато. Типовим морфологічним засобом вираження суб'єктних синтаксем виступає називний відмінок іменників.

Об'єктні синтаксеми позначають предмет, на який спрямовано дію, процес або стан, напр.: Студент написав статтю; Іван сердиться на Василя; Ми віримо Петрові; Галинці видно полонину; Надійка смаглявіша за сестру. У сучасній українській мові основним морфологічним засобом вираження об'єктного значення є знахідний відмінок іменників.

Адресатні синтаксеми вказують на особу або іншу істоту, на користь чи на шкоду якої відбувається дія, напр.: Ми написали вчителеві листа; Поет присвятив вірш дітям. Основним засобом вираження адресатних синтаксем виступає давальний відмінок іменників.

Інструментальні синтаксеми позначають знаряддя або засіб, за допомогою яких виконують дію, напр.: Дідусь відкидає сніг лопатою; Учні приїхали до міста поїздом. Предикатам з інструментальною валентністю звичайно підпорядковується орудний відмінок іменників як основний морфологічний засіб вираження інструментальних синтаксем.

Локативні синтаксеми виражають місце, напрямок руху і шлях руху. В семантично елементарних простих реченнях вони залежать від локативних предикатів і здебільшого виражаються прийменниково-відмінковими формами іменників, напр.: Люди стояли на пагорбі; Дитина вийшла на галявину; Ми йшли через поле.

Субстанціальні синтаксеми мають спеціалізовані форми вираження — відмінкові і прийменниково-відмінкові форми іменників.

7. Вторинні предикати і субстанціальні синтаксеми

У семантично неелементарних простих реченнях функціонують вторинні предикатні і субстанціальні синтаксеми. Вторинні предикатні і вторинні субстанціальні синтаксеми розрізняються стосунком до валентної рамки базового (основного) в ускладненому простому реченні предиката. Вторинні предикатні синтаксеми є репрезентантами синтаксем невалентного характеру, які утворено внаслідок різноманітних перетворень вихідних семантично елементарних простих речень. Вторинні субстанціальні синтаксеми перебувають у валентній рамці не тільки основного в ускладненому простому реченні предиката, а й вторинного предиката або предиката, що формує разом з основним предикатом позицію подвійного присудка. Вторинні субстанціальні синтаксеми, як вторинні предикатні, утворюються внаслідок об'єднання елементарних простих речень у просте ускладнене речення.

Вторинні предикатні синтаксеми виражають сукупність значень ознаки, особливого її різновиду — семантики відношень. У типових виявах ці синтаксеми є показниками семантико-синтаксичних відношень між елементарними простими реченнями. Вони виражаються вторинними утвореннями: власне-прислівниками, дієприслівниками як віддієслівними прислівниками з їх контекстуальним обставинним потенціалом значень, обставинними прийменниково-відмінковими формами, обставинним інфінітивом, відмінковими формами іменників часового значення, прикметниками і дієприкметниками в означальній функції, напр.: Сюди приходять навесні із України липи (В. Стус); Шипшина важко віддає плоди (Л. Костенко); Стримуючи на скаку коня, до Морозенка під'їхав писар, а з ним мурзак (Б. Харчук); Він [олень] Василька не діждавсь І зітхав з печалі (Д. Павличко); Моя княгине [осене]! Ти ідеш вмирати, піднявши вгору стомлене лице (Л. Костенко); Допізна того вечора жевріло на березі коло бакенської будки самотнє вогнище (О. Гончар); Ніби цілу ніч ранкова зоря барвить ці тихі води (О. Гончар) ; Біля кострищ грілися прийшлі поліщуки (Б. Харчук).

До вторинних предикатних синтаксем входять три їх розряди: адвербіальні, атрибутивні й модальні. Адвербіальні синтаксеми є найпоказовішим розрядом вторинних предикатних синтаксем. Вони виражають часове, причинове, цільове та інші обставинні значення, напр.: В таке цвітіння, князю Володимире, тобі не важко бути кам'яним? (Л. Костенко); / повернувши в поле, і простуючи полями, вона довго чула цей заливистий голосок (Б. Харчук); О дух мій, не гнітися од чаду самоти (В. Стус); Воскрешає [Яворницький] славу минулих віків, задля неї живе, всьому світові поклав розповісти про лицарів козацької республіки (О. Гончар); Має їхати на село разом із своїми інститутськими допомагати колгоспникам на хлібозбиранні... (О. Гончар). Атрибутивні синтаксеми вказують на високий ступінь згортання одного з вихідних елементарних простих речень. В ускладненому простому реченні вони виражають ознаку предмета чи іншої ознаки і звичайно залежать від іменника або відтворюють приіменникову модель у віддієслівній залежності, напр.: Тільки мрії душ самотніх Я впізнав (Г. Чупринка) ; / невидимі в пущах солов'ї Жагу солодку в звуки виливають (М. Рильський); А він знову йшов. І дивився прямо. І знову Натхненно творив ходу! (В. Симоненко). Модальні синтаксеми передають ставлення мовця до висловлюваної ним думки, напр.: Пізнати й оцінити Довженка один чоловік, мабуть, не в змозі (Д. Павличко); Гірке передчування зради, Буває, мов сльота насяде (Д. Павличко); Ще, може, буде трішки не зими (Л. Костенко).

Вторинні субстанціальні синтаксеми являють собою неелементарні у семантичному плані, складні синтаксеми, що звичайно об'єднують у собі дві елементарні синтаксеми. Неелементарні субстанціальні синтаксеми перебувають у валентній рамці основного в семантично неелементарному простому реченні предиката і стосуються також семантико:синтаксичної валентності неосновного предиката. Наприклад, об'єднання суб'єктної і об'єктної синтаксем маємо в конструкціях типу Ми побачили його схвильованого. Подібні речення формуються з двох елементарних простих речень: Ми побачили його + Він був схвильований. В таких ускладнених простих реченнях подвійні синтаксичні зв'язки знахідного відмінка іменників (займенниковий іменників) відбивають його складну семантичну природу. Специфічний різновид вторинної субстанціальної синтаксеми становить семантично неелементарна синтаксема у простих реченнях, де функцію присудка виконує дієслово наказового способу, а функцію підмета — кличний відмінок іменника, напр.: О Боже, тиші дай! О Боже, тиші! (В. Стус); Недоле, нишком догоряй і не кажи про те нікому (В. Стус); Смійтесь, люди (Л. Косинко); Прощай, мій зошите! (В. Симоненко). Компоненти У кличному відмінку є складними за семантико-синтаксичною природою субстанціальними синтаксемами, які вказують на адресата вольової дії мовця і суб'єкта потенціальної дії.

8. Семантична співвідносність простого ускладненого і складного речення

Просте ускладнене речення виявляє такі семантичні особливості, які споріднюють його не з простим елементарним реченням, а зі складним. Це стосується передусім семантико-синтаксичних відношень у цих різновидах синтаксичних конструкцій. Наявні регулярні семантико-синтаксичні паралелі між: 1) простими ускладненими реченнями з детермінантними обставинними членами речення і складнопідрядними реченнями з детермінантними підрядними обставинними частинами; 2) простими ускладненими реченнями з однорідними членами і складносурядними реченнями.

У простому ускладненому реченні детермінантні члени речення виражають ряд обставинних семантико-синтаксичних відношень, тотожних семантико-синтаксичним відношенням у складнопідрядному реченні. Пор. ряд однотипних семантико-синтаксичних відношень у простому ускладненому реченні з детермінантними обставинними членами і у складнопідрядному реченні з детермінантними підрядними обставинними частинами:

а) часові відношення: Уранці мене розбудило сонце (Григір Тютюнник); Любив, їдучи на возі з лугу, дивитися, лежачи, на зоряне небо (О. Довженко); Підлітком був, коли підхопило його гуляйпільським вітром (О. Гончар); Поки ми собі на здоровая тут говорим про сотні тем,гине час, стікаючи кров'ю не написаних нами поем (Л. Костенко);

б) причинові відношення: — Сину! — крикнула Морозиха і вдарилася об землю. Від її поклику все здригнулося, отерпло і наструнилось — люди, коні, трави (Б. Харчук); Мабуть, відчувши на собі мій погляд, Меланя здригнулася і змовкла (Григір Тютюнник); Тут я почну зажинок, Бо кращий урожай не жде мене ніде, Бо тисяча доріг, мільйон вузьких стежинок Мене на ниву батьківську веде — (В. Симоненко); На морі ставало темно, тому що з берега насувала важка чорна хмара (О. Донченко); в) цільові відношення: Ради тебе [України] перли в душі сію, Ради тебе мислю і творю (В. Симоненко); Вдруге, а потім і втрете мчала легка ворожа кіннота, заманюючи козаків (Б. Харчук) тощо.

Упадає у вічі семантико-синтаксична співвідносність сполучників у складнопідрядному реченні і прийменників у простому ускладненому реченні, які виражають часові, причинові, цільові, допустові та інші обставинні семантико-синтаксичні відношення. Сполучники, надають підрядній частині відповідної семантико-синтаксичної функції, а прийменники — здебільшого віддієслівному і відприкметниковому дериватам-іменникам. При поєднанні за допомогою підрядних сполучників вихідні елементарні прості речення не зазнають таких змін, як при поєднанні за допомогою прийменників. Підрядні сполучники поєднують синтаксичні одиниці, які за формально-граматичною структурою являють собою прості речення. За наявності підрядних сполучників речення можна кваліфікувати як складне з формально-синтаксичного і семантико-синтаксичного боку. Прийменники ж перетворюють одне з вихідних елементарних простих речень на адвербіальну синтаксему.

Просте ускладнене речення з однорідними членами виявляє семантико-синтаксичну співвідносність із складносурядним реченням. Здебільшого в них маємо ті самі сполучники і тотожні семантико-синтаксичні відношення. Найчастіше у простих ускладнених реченнях з однорідними членами і у складносурядних реченнях виражаються семантико-синтаксичні відношення:

а) єднальні (за допомогою сполучників (й), та (у значенні і): / хата, й тин, і груша серед двору, і кияшиння чорне де-не-де, все згадує себе в свою найкращу пору (Л. Костенко); Народ мій є- В його волячих жилах Козацька кров пульсує і гуде/ (В. Симоненко); Співає осінь ніжно й журавлино (Д. Павличко); Вже червоніють помідори і ходить осінь по траві (М. Рильський); Настане час і піде все в архів (Л. Косинко);

б) протиставні (за допомогою сполучників а, але (у значенні але), проте, зате, однак): Тече вода в синє море, та не витікає (Т. Шевченко); / традиційні верби, і калина все батьківське, але синівське — теж/ (Б. Олійник); Літа ніколи не повертаються до людини, а людина завжди повертається до своїх літ... (М. Стельмах); Однаково приходимо на світ, Та кожен з нас по-різному вмирає ІД. Павличко);

в) розділові (за допомогою сполучників або, чи, або — або, чи — чи, то — то, не то не то, чи то чи то): Чи дружина вірна, чи скорботна мати, чи сестра твоя шлють ті листи (О. Гончар); А вони стояли при місяці. І їхні тіні в його червонясто-блідому світлі то ворушилися, то, злившись в одну, були несхитні (Б. Харчук); То посміхнеться, то раптом тінню набіжить на неї незрозуміла засмута... (О. Гончар).

Семантико-синтаксична співвідносність розглянутих конструкцій у засобах зв'язку і їх граматичній спеціалізації засвідчують базовість складного речення і похідність від нього простих ускладнених речень.

Використана література:

1. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник.— К., Либідь, 1993.— 368 с.

2. Андерш Я. Ф. Типологія простих дієслівних речень у чеській мові в зіставленні з українською. 1987. С. 8—19, 22—25, 27—35.

3. Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. 1992. С. 41—48.

4. Москальская О. И. Вопросы синтаксической семантики // Вопр. языкознания. 1977. № 2.





Реферат на тему: Семантично елементарні та неелементарні прості речення. Предикати та синтаксеми (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.