Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Мовознавство

Робота редактора та літературне редагування (лекція)

Літературне редагування (лекція)

План:

1. ТЕКСТИ ЗА СПОСОБОМ ВИКЛАДУ.

2. РОБОТА РЕДАКТОРА НАД ТЕКСТАМИ

3. РОБОТА РЕДАКТОРА НАД КОМПОЗИЦІЄЮ

4. РОБОТА РЕДАКТОРА НАД ФАКТИЧНИМ МАТЕРІАЛОМ

4.1.Методика аналізу й оцінки фактичного матеріалу

4.2.Цифри в тексті

4.3.Обробка таблиць

4.4. Цитати в тексті

5. ВИПРАВЛЕННЯ ТЕКСТУ. ВИДИ.

5.1. Виправлення-вичитування

5.2. Виправлення-скорочення

5.3.Виправлення-о6робка

5.4.Виправлення-переробка


 

І. ТЕКСТИ, РІЗНІ ЗА СПОСОБОМ ВИКЛАДУ. РОБОТА РКДАКТОРА НАД НИМИ

Спосіб викладу формується під час породження висловлювання як визначена послідовність елементів смислової структури Текст закріплює цей процес, фіксуючи смислові блоки, прийоми, якими досягається їхіія зв'язаність, змістовна й структурна повнота твору Вибір способу викладу визначається метою, яку ставить перед собою автор, і характером дійсності, що служить предметом мовлення

Традиційна класифікація виділяє три основних способи викладу і відповідно гри види текстів: оповідь, опис і міркування.

Спостереження над живим мовленням дозволило доповнити що схему визначенням понять і порушити питання про вивчення особливостей способу викладу в інформаційних матеріалах

Сучасні дослідження в галузі стилістики й теорії тексту розглядають способи викладу як функціонально-смислові типи мови. Функціонально-смисловий підхід дозволяє редакторові в ході аналізу матеріал} об'єднати лінгвістичну й літературознавчу методики

Оповідь

Оповідь являє собою розповідь про події, що ведеться у визначеній тимчасовій послідовності. Послідовність ця може бути прямою, коли про події розповідається в тому порядку, в якому вони відбувалися, може бути порушена додатковими лініями оповіді, поверненнями в минуле, екскурсами в майбутнє

Події, про які йдеться в оповіді, називаються її вузлами, її погляду логіки вони рівноправні, зв'язок між ними сурядний

Для синтаксичної структури оповіді характерна опора на дієслівні форми, головним чином на форми минулого часу доконаного виду, здатні передати закінчені дії, їхню зміну, рух подій у часі.

Існують два основних способи оповіді — епічний і сценічний У першому випадку дається загальне уявлення про події, що здійснилися, результати якихось дій, у другому — іюдіі осмислюються образно, увага читача звертається на подробиці.

У разі редагування оповідальних текст» необхідно встановити, чи вдало обрані вузли оповіді, чи ясна суть того, що відбувалося, чи наявний зв'язок з попередніми й наступними подіями, усунути неясності, що виникають через пропуск вузлів, виключити згадуванні1 про несуттєві події. Спеціальної уваги вимагає оцінка авторської манери викладу, уміння вести розповідь. Послідовність вузлів оповіді та їхня розробка повинні передати зміну подій, зміну об'єкта спостереження Читач повинен тримати уявлення про те, як відбувалися події — швидко чи повільно.

Логічна й синтаксична структури інформаційних матеріалів, повідомляють про події, спираються на стереотипи, вироблені практикою.

Звичність, закріпленість форми і конструктивних прийомів сприяють концентрації уваги читача на фактах — виявляють для нього зміст і новизну події чи явища, допомагають здобути з тексту точне, адекватне дійсності знання. Удаючись до літературного виправлення варто мати на увазі, що відхід від закріплених практикою композиційних схем вносить у текст додаткові смислові акценти, що повинні бути вмотивовані Жоден з елементів структури не може бути вільним віл інформаційного навантаження

Хронікальне повідомлення, один із видів інформаційних матеріалів, гранично коротко співвідносить подію з часом її здійснення, констатуючи факт чи представляючи його як те, що обов'язково повинно здійснитися, (відповіді на питання, що, де і коли відбулося чи обов'язково відбудеться).

Повідомлення з коротким коментарем, інший вид інформаційних матеріалів, може містити кілька вузлів оповіді. В основі їх послідовності лежить хронологічний принцип чи принцип смислового розгортання.

Найстисліший варіант повідомлення — одне поширене речення з ускладненою синтаксичною структурою. Якщо ж повідомлення складає кілька речень, перша фраза — завжди провідна, інші залежні від неї і рівноправні між собою. Зв'язок між ними здійснюється через ключові слова, часто шляхом повтору.

Опис

Опис — спосіб викладу, за допомогою якого картина цілого створюється послідовним перерахуванням його властивостей і характерних рис. У більшості випадків він фіксує зовнішні, видимі особливості предмета, властиві йому у визначений момент. Описи прийнято розподіляти на статичні, якщо об'єкт знаходиться у стані спокою й незмінний, і динамічні, якщо об'єкт рухається й змінюється.

Фрагменти тексту, що складають опис, називаються його елементами, логічна структура являє собою послідовність рівноправних елементів, об'єднаних сурядним зв'язком. Синтаксичний зв'язок здійснюється за допомогою сполучних слів і сполучників, часто вживаним є синтаксичний паралелізм (однотипна побудова). На відміну від оповідання в описі зазвичай переважають форми дієслів недоконаного виду.

Опис мас включати найбільш характерні, істотні деталі, розташовані в такій послідовності, щоб читач міг уявити цілісну картину, не перевантажену зайвими подробицями і при цьому не відчув незадоволеності від неповноти викладу.

Описи в публіцистиці покликані інформувати читача й емоційно впливати на нього. Поставлене завдання виконується шляхом добору елементів опису, їх систематизації — порядок подання, вибір мовних засобів, що відбивають особливості авторського бачення ситуації. Одне із завдань редактора — простежити, щоб складниками опису були характерні саме для нього елементи й принцип їх систематизації витримувався послідовно.

Мета інформаційного опису — дати точне уявлення про предмет, перелічивши не тільки зовнішні, але і приховані від спостерігача ознаки, властиві об'єкту спостереження як родові ознаки. Їхня послідовність і стилістичні особливості визначені схемами, розробленими стосовно завдань, що інформаційні описи виконують у різких видах літератури (науковій, науково-популярній, довідковій, навчальній), у текстах науково-технічної інформації й реклами.

Для журналістських публікацій не характерні повні інформаційні описи, що повторюють те, що відомо читачу, акцент робиться на нове знання, корисні відомості. В основу логічної схеми інформаційного опису може бути покладено принцип як від часткового до загального, так і від загального до часткового.

Типові недоліки описових текстів — вибір нехарактерних елементів, що перевантажують текст «несуттєвими деталями», які заважають створенню цілісної картини; порушення обраної послідовності викладу (пропуск необхідних елементів, невиправдана мозаїчність опису); вибір неадекватних мовних засобів), що призводять до комунікативної неточності опису; перекручування фактичної основи опису, викликане найчастіше незнанням суті справи

Міркування

Мета міркування — поглиблення наших знань про навколишній стан дослідження явищ, з'ясування їхніх причин, обгрунтування висновків, істинності чи хибності визначених положень Частини міркування: посилка, що формулює його думку; основна частина, що відбиває розумові операції висновку, що співвідноситься з посилкою і логічно випливає з ходу міркування. Іноді, щоб установити контакт із читачем, у міркування після посилку включаються роз'яснення.

Текст правильно побудованого міркування завжди фіксує процес виведення нового знання. Судження при цьому розташовуються в логічно зумовленій послідовності: одне судження за необхідності випливає з іншого, розвиває його і дає підставу для нового судження.

Особливості побудови міркувань знаходять своє відображення у синтаксичній структурі тексту, основою якої є прозаїчні строфи з ланцюговим зв'язком.

У журналістських матеріалах міркування являють собою більш вільну ніж суворий умовивід, форму розвитку думки. У ній реалізуються різні можливості наукового пояснення явищ дійсності, що найчастіше не претендують н правильне їхнє трактування, судження можуть зв'язуватися один з одним не у формі силогізму. У текстову конструкцію вводять конкретні факти, приклади, що ілюструють думку автора.

Значеннєві можливості міркувань необмежені. Вони можуть будуватися на дослідженні співвідношення між причиною й наслідком, на різних типах зіставлень і протиставлень, на аналогіях, гіпотезах, фіксації подібності й розбіжності, доказах істинності чи хибності суджень і т.ін. Хід міркувань має спиратися на різні методи дослідження; від часткового до загального, загального до часткового, метод класифікації.

Редактор зобов'язаний виявити і вивірити логічну структуру міркування, переконатися в правильності зв'язків між судженнями, точності їхніх виразників.

У своїй творчій практиці журналісти часто звертаються до міркування-доказу. Його основні частини: теза (судження, істинність якого обґрунтовується в ході міркування), аргументи (судження, за допомогою яких обґрунтовується істинність тези) і демонстрація (виведення істинності тези з аргументів). Розрізняють докази прямі (істинність тези підтверджується істинністю аргументів), непрямі (Істинність тези підтверджується спростуванням антитези, введеної в структуру міркування) і докази-спростування (доводиться хибність чи неспроможність тези) Робота редактора над текстом міркування-доказу передбачає суворе дотримання правил логічного доказу.

Вимогами підвищеної концентрації змісту й обмеженим обсягом тексту журналістського твору визначаються стилістичні особливості міркувань і вимоги до їхньої композиції. Редактор повинен оцінити наскільки чітко й раціонально побудований текст, подбати про те, щоб хід думки автора був зрозумілий читачу, іншими словами, володіти прийомами, що допомагають організувати виклад

Умовиводи в повній формі в матеріалах масової інформації зустрічаються рідко на відміну від публікацій наукової інформації Зазвичай розумові операції розвиваються за скороченою схемою умовиводу (ентимема), у ній відсутня одна з посилок, зміст якої відомий читачу. Необгрунтований пропуск посилки спричиняє неясність у тексті, а також необгрунтований висновок.

Типові недоліки невміло побудованих міркувань: відвернені побудови, у яких переважають узагальнені судження; беззмістовність, міркування "уявні", навмисне складна, «наукоподібна" форма викладу.

3. РОБОТА РЕДАКТОРА НАД КОМПОЗИЦІЄЮ .

Аналіз і удосконалювання композиції журналістського матеріалу — істотний і зазвичай перший етап його редагування. Послідовність частин публікації має бути вмотивована, частини — розмірними, прийоми побудови — визначатися змістом і жанром матеріалу. Специфіка літературної форми матеріалів масової інформації робить загальні вимоги до композиції більш жорсткими. Чітке виділення центральної проблеми, уміння відмовитися від несуттєвих подробиць, гармонічне сполучення частин тексту і точне їхнє розташування підвищують інформативність журналістських публікацій, виключають штучні логічні зв'язки, спрощують роботу над переходами.

Існують два типи композиційних прийомів — логічні й образні. Розуміння їхньої суті, уміння підійти до них творчо — важливі складові професійної літературної роботи журналіста й редактора. Прийоми, якими користається автор інформаційних матеріалів, підкреслено нейтральні — факти повинні говорити самі за себе. Прояв авторської позиції завжди спричиняє ускладнення композиції, при цьому лінійна послідовність викладу — реальна чи логічна — трансформується. У творах аналітичних і художньо-публіцистичних жанрів ми спостерігаємо складне переплетення логічних і образних прийомів композиції.

Переваги й недоліки побудови тексту допомагає виявити робота над планом публікацій. У своїй практиці редактор зустрічається з планами трьох видів: авторським планом майбутнього матеріалу; планом матеріалу, уже написаного, і планом редакторських змін, що включають рекомендації з переробки рукопису. Спільна з автором робота лад планом замовленого йому матеріалу допомагає редакторові зрозуміти особливості мислення Автора, його творчої манери, визначити напрямок рекомендацій. Складаючи план представленого автором рукопису, редактор поділяє текст на частини, озаглавлює їх. виявляючи хід авторської думки, оцінює форму викладу. Готуючи план переробки, редактор чітко! мотивує кожну запропоновану ним зміну Формулювання його рекомендацій повинно бути точним, обгрунтованим і коректним Заголовок, початкові фрази й закінчення публікації вимагають особливої уваги редактора. Літературна форма заголовка визначається його подвійним характером будучи елементом структури цілісного журналістського матеріалу, заголовок у той же час може бути прочитаний і поза зв'язком із ним. Основна вимога до заголовка — відповідність змісту публікації Його контактна функція розрахована на залучення уваги читача, не повніша входити в суперечність із функцією інформаційною. Крикливі, дошкульні заголовки не вирішують цього завдання. Розуміння конструктивних можливостей заголовка допомагає редакторові вибудувати матеріал. Випереджаючи в заголовку читання публікації вказівкою на її конструкцію, ми полегшуємо читачу сприйняття тексту.

Заголовок, початкові фрази й закінчення публікації створюють "рамку" журналістського матеріалу, яка повинна бути міцною. Ця загальна вимога до форми літературних творів малих жанрів мас особливий сенс для журналіста. Навмисна красивість, надуманість перших фраз свідчать про непродуманість позиції. Закінчення інформаційних матеріалів має бути зумовлене логічними схемами, що визначають їхню побудову. Обов'язок редактора - простежити також за одночасністю висновків і ясністю формулювань кінцевих фраз.

Закінчення публіцистичних творів найчастіше розраховане на співтворчість з читачем. Його літературна форма диктується попереднім викладом, особливостями жанру і творчою манерою автора.

4. РОБОТА РЕДАКТОРА НАД ФАКТИЧНИМ МАТЕРІАЛОМ 4.1.Методика аналізу й оцінки фактичного матеріалу

Термін фактичний матеріал, прийнятий у редагуванні, охоплює всі опорні для тексту елементи — поняття і предметні відношення. На відміну від терміна факт, трактується як результат осмислення й переробки інформації, що маг форму судження Фактичний матеріал реалізується в текстових конструкціях, що позначають не тільки події, але і речові елементи предметного ряду, властивості, якості, стан, позначення осіб, відношень, кількості. Фактичний матеріал може виконувати функцію інформації, входити в логічну побудову, бути ілюстрацією, то доповнює те чи інше спостереження.

, Лаконізм інформаційних публікацій служить підставою для підвищених вимог до точності фактичного матеріалу. Працюючи над публіцистичним текстом, редактор повинен усвідомлювати складність діалектичних відношень між думкою й фактом у журналістській творчості, коли контакт із дійсністю стимулює розвиток думки, а судження, що сформувалося, визначає добір фактичного матеріалу.

Редактор відповідальний за правильність і вірогідність опублікованого фактичного матеріалу Існують три основних види його перевірки:

внутрішня (співвіднесення фрагментів тексту в межах редагованої публікації), перевірка факту за авторитетним джерелом, а також офіційне підтвердження Редактор повинен уміти швидко знайти потрібну довідку, перевірити правильність даних, орієнтуватися в довідкових посібниках, володіти прийомами аналізу тексту.

У своїх рекомендаціях методика редагування грунтується на традиційних філологічних методиках, заснованих на порівняльному аналізі й прийомі конкретизації, з урахуванням того, що являє собою фактичний матеріал: реалії дійсності, факти історії, географічні найменування, імена й прізвища, цифри, дати, цитати.

Причиною фактичних помилок і неточностей може бути недостатня поінформованість автора, неадекватність його уявлень про дійсність, бідність мови, технічна недбалість при відтворенні тексту.

Вимога точності номінацій у першу чергу визначає роботу редактора над іменами власними і термінами, крім того, вона поширюється й на оцінку правильності слововживання й написання найменувань, дотримання принципу їхньої уніфікації.

Редакторський аналіз фактичного матеріалу завжди здійснюється у двох напрямках: визначаючи, наскільки точний був автор, будуючи фактичну основу публікації, редактор через свій досвід, професійні знання, своє сприйняття першого читача перевіряє автора Визначаючи роль фактичного матеріалу в загальній структурі журналістського матеріалу, він судить про способи його розробки й подачі, оцінює логічні зв'язки в тексті, прийоми і літературну майстерність автора Редактор поділяє з автором відповідальність за висновки, що пропонуються читачу, за відповідність фактичного матеріалу сучасному рівню знань про предмет, за стичний зміст публікації.

Основні позиції, за якими ведеться оцінка редактором фактичного матеріалу:

1)виваженість добору,

2)точність передачі;

3)обгрунтованість послідовності подання;

4)строгість логічної побудови.

4.2.Цифри в тексті

Цифра й слово належать до різних знакових систем. Як математичному знаку цифрі споконвічно властива точність, узагальнення, сконцентрованість інформації У мові для позначення кількості служать числівники Видавнича практика виробила спеціальні рекомендації для позначення чисел у тексті: словом рекомендується позначати однозначні числа, що стоять на початку речення й у випадку збігу декількох чисел (п'ять 18-літніх студентів), а також однозначні числа в непрямих відмінках, що наводяться без вказівки одиниць виміру.

Цифрою прийнято позначати однозначні числа при вказівці одиниць виміру, а також однозначні числа, що стоять в одному ряді з багатозначними (групи, до яких входять 3, 5, 12 чоловік).

Багатозначні числа позначають зазвичай цифрами (238).

Для великих круглих чисел рекомендується скорочена буквено-цифрова форма (/2 млн сприймається при читанні легше, ніж 12 000 000).

Однак у ряді випадків вибір між цифрою і її словесним еквівалентом редактор робить, виходячи зі змісту і стилістичних особливостей матеріалу.

Включення цифр у текст — один із найбільш раціональних засобів повідомлення інформації і діючий засіб переконання. Незалежно від того, яку функцію в тексті цифра виконує, вона повинна бути точною, критерії вибору цифр — обгрунтованими. Редакторові необхідно знати способи аналітичної обробки статистичного матеріалу, правила округлення цифр, володіти методикою побудови системних рядів, уміти перевіряти обчислення.

Численність цифр, невміле включення їх у текст, загальні вказівки на кількість створюють лише ілюзію точної інформації. Варто звергати увагу на вибір одиниць виміру і порівнюваність числових значень. Переведення кількісних показників у розряд конкретних уявлень повинне бути під силу читачу.

Основні прийоми роботи редактора з цифровим матеріалом:

1)співвіднесення цифрових значень у межах усього тексту, оцінка їхнього вибору;

2)підрахунок;

3)конкретизація цифрових значень, оцінка їхньої вірогідності;

4)вибіркова перевірка обчислень автора;

5)оцінка прийомів залучення цифри в текст

4.3.Обробка таблиць

Таблиця - форма систематизації фактичного матеріал), широко застосовувана сучасними засобами масової інформації Вона являє собою перелік відомостей, розташованих у визначеному порядку по графах, розділених вертикальними лініями (при публікації у газетах вертикальні лінії часто опускають). Така форма подання матеріалу узагальню* цифрові дані, допомагає зорово їх зіставити, з'ясувати взаємозалежність величин.

Газети зазвичай друкують невеликі за обсягом і нескладні за змістом таблиці, але вимоги до їхньої наочності в цьому випадку особливо високі

Складники таблиці

1.Тематичний заголовок визначає мету й зміст таблиці (він може бути опущений, коли зв'язок таблиці з основним текстом очевидний) Формулювання заголовка повинне бути точним, коротким і відповідати призначенню й змісту таблиці Розділовий знак наприкінці заголовка не ставлять.

2.Нумераційний заголовок (слово "таблиця" і номер арабськими цифрами і необхідний, коли в публікації кілька таблиць. Він спрошує зв'язок таблиці з основним текстом.

3.Заголовна частина таблиці складається із заголовків, що визначають зміст кожної графи. Заголовки першого ярусу пишуться з великої літери Заголовки нижніх ярусів пишуться з малої літери, якщо вони утворюють із заголовками верхніх ярусів одне словосполучення Наприкінці заголовків ніяких розділових знаків не ставлять

4. Хвостова частина таблиці — усе, що розташовано під заголовною частиною. Сюди входять:

боковик — перша ліворуч графа, що включає відомості, у яких узагальнюється зміст горизонтальних рядків таблиці. Загальні для декількох рядків поняття виносять у додатковий рядок. Основні формулювання боковика пишуться з великої літери, формулювання підлеглих ступенів — із малої. Крапка наприкінці їх не ставиться. Якщо в нижньому-рядку повторюються слова витого рядка, їх замінюють на ланки;

- прографка - графи, зміст яких виражає взаємозалежність між даними боковика й заголовної частини. Однорідні числові дані розташовують так, щоб у графі одиниці знаходилися під одиницями, десятки — під десятками і т д. Якщо в графі г десяткові дроби, рекомендується для зручності порівняння до цифрового позначення цілих чисел додати пулі після коми Текстові елементи прографки варто починати з великої літери Коли один під іншим стоять однакові текстові елементи, не відділені лініями, ставлять лапки Замість слів "більш" і "менш" застосовують умовні позначки (> <). Замість слів "від" — "до" між цифрами варто ставити тире.

В основі логічної структури таблиць лежить судження

Довідкові таблиці це таблиці відомостей, розташованих у визначеному порядку, що полегшує читачу їхній пошук.

Аналітичні таблиці - результат класифікації даних, їхнього погрупування, виявлення зв'язків між явищами, сукупне подання спостережень за декількома об'єктами.

Щоб перевірити зміст таблиці, рекомендується провести вибіркову перевірку величин, оцінити авторитетність джерела, з якого запозичені дані, переконатися у відповідності їх добору обраному принципу їхнього угруповання. Незаповнені графи свідчать про непродуманість побудови таблиці. Варто перевірити, чи можуть бути порівняні дані по суті й за їх кількісним значенням, спеціально звертаючи увагу на те, чи порівнянні проміжки часу, протягом яких велося спостереження. Таблицю не слід перевантажувати відомостями, формулювання повинні бути лаконічними Й зрозумілими.

Якщо даних у таблиці небагато і вона проста за будовою, її вміщують у текст після двокрапки у вигляді висновку (без вертикальних ліній). Саме так часто чинять у газетах, застосовуючи табличну форму узагальнення фактичного матеріалу

Основний текст не повинен повторювати таблицю. Він лише коментує її, формулює висновки, що ґрунтуються на даних таблиці.

4.4. Цитати в тексті

У теорії редагування цитати розглядаються як вид фактичного матеріалу, і першою вимогою щодо вміщення їх у текст є точність відтворення. У газеті не прийнято давати докладні посилання на джерело цитати — тим більша відповідальність покладається на редактора за те, щоб цитата не була перекручена Точність цитування передбачає не тільки ретельне вичитування, а й оцінку змісту цитати по суті.

Знання джерела, з якого вона взята (ким, коли, у зв'язку з якими обставинами був створений цитований текст), визначає правомірність її вибору.

Обмежений обсяг журналістських публікацій не допускає вміщення великої кількості розгорнутих цитат. Вибір їх повинен бути обгрунтованим, а обробка, якій вони піддаються при скороченні, вимагає особливої старанності. Кожен пропуск у цитаті варто позначити трьома крапками, при цьому редактор мас переконатися, що зміст цитати при скороченні не перекручений.

Ставши частиною нового тексту, цитата зберігає-зміст і виражальні якості, що були властиві їй у тексті-джерел і цитування. "Пристосовування" до нового тексту — прийом некоректний. Довільний обрив цитати, пропуски в тексті, упереджений коментар, неправильне трактування змісту, поверхневі уявлення про джерело цитування призводять до помилок, більш серйозних, ніж буквені помилки.

. Увагу редактора повинні привернути й так звані "безлапкові" цитати, що стали помітним явищем у мові сучасної публіцистики. Це широко відомі й часто вживані рядки з віршованих творів, репліки з кінофільмів, висловлення політичних діячів тощо. Лінгвісти розцінюють введення в текст таких цитат як формування нового класу висловів, що займають проміжне положення між крилатими висловами і вільними сполученнями слів. Часто у процесі вписування в новий текст цитати піддають змінам. Однак варто мати на увазі, що відчуження цитати від джерела відбувається не раптово, зв'язки з текстом, звідки вона запозичена, можуть зберігатися протягом тривалого часу. Редактор повинен це враховувати.

5. ВИПРАВЛЕННЯ ТЕКСТУ. ВИДИ ВИПРАВЛЕНИМ

Виправлення тексту має на меті внесення до нього змін. Виправлений текст не повинен бути складним для читання. У процесі виправлення навчальних текстів користаються знаками видавничого виправлення, що не дублюються (як при коректорському виправленні) на полях рукопису.

Пре композиційному виправленні переміщувані частини тексту обводять і проти них на полях дають вказівку, на яку сторінку їх варто перенести, а на відповідній сторінці стрілкою позначають їхнє нове місце і номер сторінки, з якої робиться перенос тексту.

Фрагмент, що скорочується, обводять і перекреслюють двома рисками. Стирати текст не варто, адже в процесі виправлення може виникнути необхідність його відновити.

Виправлення вноситься чорнилом чи пастою чорного, фіолетового, синього кольору. Робити це слід акуратно, чітко, розбірливо. Скорочене написання слів не допускається.

За характером змін, внесених редактором в авторський матеріал, розрізняють чотири види виправлення: виправлення-вичитування, виправлення-скорочення, виправлення-обробку і виправлення-переробку.

5.1. Виправлення-вичитування

Редакторське виправлення-вичитування заключний етап підготовки авторського матеріалу до опублікування. Це максимально уважне читання уже відредагованого твору, виявлення недоліків, що раніше вислизнули від уваги редактора. Правляться при цьому лише явні помилки, що порушують нормативні вимоги, і перекручування, внесені при передруці (буквені помилки, пропуск слів і розділових знаків, орфографічні, пунктуаційні, стилістичні помилки) Значеннєві помилки вичитувач підкреслює і позначає питанням па полях, але не править. Після з'ясування питань олівцеві позначки стирають.

Коректорське виправлення-вичитування полягає у звіренні тексту, що готується до публікації, з текстом авторитетного оригіналу й внесенні необхідних виправлень. Підготований до публікації матеріал має цілком відповідати оригіналу.

Володіння навичками коректорського вичитування обов'язкове для редактора. При публікації офіційних документів, текстів, що містять цитати, він несе відповідальність за точність їхнього відтворення. У його обов'язок входить також вибір джерела, з яким звірявся текст. Редактор повинен знати правила текстології, що визначають вибір авторитетної о оригіналу літературного твору:

І) авторитетним оригіналом вважається текст, опублікований в останньому прижиттєвому виданні робіт автора;

2)якщо автор живий, він сам вибирає оригінал для публікації і підписує його (такий текст називається авторизованим):

3)якщо є наукові видання робіт автора (зібрання творів, повне зібрання творів), то авторитетним вважається варіант, надрукований в останньому за часом виходу у світ виданні творів.

Редактор знімає питання, що виникли в коректора в ході вичитування. З особливою старанністю редактор перевіряє точність цитат, цифр, дат, правильність написання власних імен (імен по батькові, прізвищ, офіційних назв установ, географічних найменувань і тій.). Вичитувач контролює дотримання принципу уніфікації (однаковості в написанні номінацій), усуваючи розбіжності, наприклад:

с. 2 -докт. істор. наук В.М, Петров,

с. З - доктор іст. наук Ви.

с. 4 - д-р іст. наук Влад. Мщ

с. 5 - док. історич. наук Петров В,М,

(Правильний варіант — д-р іст. наук В. М. Петров.)

Під час вичитування необхідно стежити, щоб статистичні дані наводились в однакових одиницях виміру, перевіряти відповідність підписів під ілюстраціями зображеному.

5.2. Виправлення-скорочення

Мета виправлення-скорочення — зменшення обсягу тексту й поліпшення його літературних якостей. Скорочення може бути зумовлено невмінням автора стисло й точно викладати свої думки: надмірні смислові повтори, однотипні приклади, несуттєві подробиці, стилістична надмірність, розпливчасті формулювання Необхідність скорочення може виникнути також із технічних причин (через брак місця на газетній, журнальній чи книжковій шпальті), через перевищення автором договірного обсягу рукопису, невідповідність авторського матеріалу його жанру, із причин кон'юнктурного характеру (недоречності застарілих концепцій, згадування фактів, подій, що втратили актуальність.

За характером змін, що с результатом редакторського втручання в авторський матеріал, розрізняють скорочення смислових блоків, композиційно й синтаксично оформлених, і скорочення внугрішньотекстові. У першому випадку редактор повинен стежити за смисловим зв'язком між частинами тексту, що опинилися поруч після виправлення, і за тим, Ш9б не згадувалися факти, виключені з попереднього викладу. Скорочення ннутрішньотекстове — більш глибоке втручання в текст, пов'язане зі зміною його структури. При цьому виправлення зводиться до вибору більш точки* виразів, економних лексичних і синтаксичних засобів мови, що дозволяють виключити описовість, багатослівність.

Як приклад виправлення-скорочення наведемо текст замітки до і після втручання редактора. Речення, мів зазнали змін, підкреслено.

Початковий текст

Перуанські папуги навряд чи здогадуються про існування вигаданого людьми вислову про те, що порятунок потопельників — справа рук самих потопельників Однак саме цей принцип став керівництвом до дії для групи екзотичних пернатих що потрапили в клітки підпільних торговців птахами. Незаконно відловивши в перуанській сельві більше 100 папуг найрідкісніших видів, ділки підпільного бізнесу привезли їх в аеропорт міста Пюре, щоб звідти переправити й продати втридорога в США. Не підозрюючи про небезпеку, бандити вже прикидали в розумі виторг від вигідної угоди Однак, скориставшись затримкою літака, пернаті відчули, що настав той єдиний момент, що, може бути, ніколи вже не повториться. В одну мить напружилися і закричали сто пташиних глоток Шалений гамір заглушив навіть ревіння, двигунів могутніх літаків Прибулі на шум поліцейські швидко зрозуміли, у чому справа. Папуг випустили на волю, а їхніх невдалих викрадачів супроводили в найближчий поліцейський відділок

Текст після редакторською виправлення-скорочення

Перуанські папуги навряд чи здогадуються про існувати вигаданого людьми вислову про те, що порятунок потопельників — справа рук самих потопельників Однак вони вчинили саме за цим принципом, коди стали жертвою підпільних торговців птахами.

Незаконно відновивши в перуанській сельві більше 100 папуг найрідкісніших видів, гангстери доставили їх в аеропорт міста Пюре, щоб звідти переправити в СЦІА і продати втридорога Бандити вже прикидали виторг від вигідно? угоди. 1 раптом сталося диво: пернаті напружилися і в одну мить закричали на сто пташиних глоток. Поліцейські швидко здогадались, у чому справа Папуг випустили на волю, а їхніх невдалих викрадачів заарештували

5.3.Виправлення-о6робка

Мета виправлення-обробки — домогтися найбільшої відповідності літературної форми матеріалу його змісту, усунути недоліки, виявлені під час усебічного аналізу тексту.

У процесі виправлення-обробки усувають помилки змісту, а також неточності мови й стилю У разі необхідності можуть бути змінені заголовок публікації (через повну чи часткову смислову невідповідність змісту тексту) і її побудова (із причин непропорційності частин тексту, непослідовності викладу, відступу від теми). За своїм характером зміни, внесені в текст, різноманітні: скорочення, дописування окремих фрагментів, перенос частин тексту, замша слів і зворотів мови, заміна синтаксичної структури речень. До виправлення варто ставитися дбайливо, прагнучи зберегти стиль автора, його манеру викладу Виправлення-обробки повинно бути ощадливим й обгрунтованим.

Пропонуємо для порівняння текст замітки "Ювілей оркестру" до і після виправлення-обробки, виконаної літературним редактором Речення, що зазнали (мін, підкреслені. Зіставте свої судження про цю замітку з .її зразковим редакторським аналізом.

5.4.Виправлення-переробка

Виправлення-переробка — кардинальна зміна початковою авторського варіанта твору. Необхідність у виправленні-переробці буває зумовлена серйозними недоліками тексту:

1)тема не розкрита, авторський задум виражений нечітко, аналіз порушених проблем непослідовний, між заголовком і змістом немає відповідності, побудова нечітка, формулювання розпливчасті, безліч логічних помилок, суперечливих висловлювань, бездоказових тверджень,

2)не враховується адресат публікацій (вік, професія читача, ступінь підготованості аудиторії);

3)жанр матеріалу не відповідає темі,

4)автор погано володіє літературною формою викладу (невміння стилістично оформити матеріал)

Під час виправлення-переробки редактор, зберігаючи основну думку автора, по-новому групує фактичний матеріал, якщо це необхідно, відмовляється від зайвих фактів, уточнює логіку викладу, удосконалює стилістичні якості тексту, іноді пропонує новий варіант заголовка.

Виправлення-переробка можливе лише тоді, коли фактичний матеріал, що міститься в первісному тексті, достатній для створення тексту нового. Під час жанрової трансформації тексту стилістична структура твору змінюється кардинально. Наприклад, переробляючи нарис у замітку, варто скоротити до мінімуму пряму мову, а також опис місця події й обстановки, монологи замінити викладом від імені автора, згладити індивідуальні особливості мови персонажів при переробці репортажу в нарис чи замітку усувається те, що підкреслює особисту участь автора в події.

Виправлення-переробка — найбільш складний і трудомісткий вид редакторської праці. Вона вимагає від редактора ґрунтовною знанні тієї галузі, про яку пише автор (в іншому випадку після виправлення-переробки в тексті можуть з'явитися фактичні помилки), уміння зрозуміти особливості його мислення й манери письма. До виправлення-переробки рекомендується вдаватися у випадках крайньої потреби і по можливості залучати до неї самого автора.





Реферат на тему: Робота редактора та літературне редагування (лекція)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.