Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Мовознавство

Прості речення. Головні і другорядні члени речення (реферат)

Зміст

1. Другорядні члени речення

2. Головні і другорядні члени речення в елементарному і неелементарному простому реченні

Використана література

1. Другорядні члени речення

Позицію другорядного члена речення визначають щодо позицій головних членів речення. Диференційними синтаксичними ознаками другорядного члена речення є:

а) його синтаксична периферійність, що виявляється в неможливості формувати предикативну основу речення, тобто елементарне з формально-синтаксичного погляду просте речення;

б) підрядний зв'язок або з підметом, або з присудком, або з головним членом односкладних речень, або іншим другорядним членом речення, або з предикативним ядром (зокрема, підметово-присудковою основою двоскладного речення);

в) поєднання з іншими членами речення трьома формами — формами узгодження, керування, прилягання.

Як і головні члени речення, другорядні члени речення диференціюють за рядом формально-синтаксичних і формально-морфологічних ознак. Залежність від слова і від предикативного ядра як головну диференційну ознаку покладено в основу розрізнення прислівних другорядних членів і другорядних членів-детермінантів. За наявністю ознак нижчого рівня вирізняють такі різновиди другорядних членів речення, як опосередковані другорядні члени речення і дуплексиви. Отже, позиція другорядного члена речення розчленовується на дві основні субпозиції — субпозицію прислівного другорядного члена речення і субпозицію другорядного члена-детермінанта. У свою чергу субпозиція прислівного другорядного члена речення охоплює підпорядковані їй субпозиції нижчого рангу (звичайно, з урахуванням додаткових формально-граматичних ознак).

Однією з найважливіших додаткових ознак прислівного підпорядкування виступає форма підрядного зв'язку узгодження, керування прилягання. Відповідно до цієї ознаки вичленовуємо узгоджені, керовані і прилягаючі другорядні члени речення. Можливе також виділення другорядних членів речення за частиномовною належністю опорного слова, у зв'язку з чим вирізняють приіменникові, придієслівні, приприкметникові і приприслівникові другорядні члени речення. Іноді доцільно кваліфікувати члени речення за вказаними двома рядами характеристик— власне-синтаксичних і синтаксико-морфологічних.

Узгоджені другорядні члени речення залежать від опорного іменника і набувають від нього форм роду, числа і відмінка. У позиції узгодженого компонента функціонують спеціалізовані на вираженні узгодження слова: прикметники, займенникові прикметники і дієприкметники (віддієслівні прикметники). Якщо брати до уваги елементарне з формально-синтаксичного боку просте речення і опосередковане семантико-синтаксичною валентністю присудка чи головного члена односкладних речень елементарне просте речення, то речення з узгодженими другорядними членами (присубстантивними словами) належать до неелементарних простих речень, являючи собою наслідок об'єднання двох або більше елементарних речень, напр.: Дівчина стояла біля хати + Дівчина була струнка - Струнка дівчина стояла біля хати. Прикметники найбільш пристосовані до оформлення прийменникових другорядних членів речення. Узгоджені другорядні члени речення використовуються при опорному іменникові, віддзеркалюючи його форми відмінка, числа й роду, напр.: Гарячий день втопивсь в нічній прозорій млі (Є. Маланюк); Стоїть сторозтерзаний Київ, і двісті розіп'ятий я (П. Тичина); Безпощадний блиск твоєї вроди Лагідно в душі моїй сія (Д. Павличко); Стоять мости над мертвими річками (Л. Костенко); Сінешні двері примерзли, подаються знехотя, риплять і впускають у куток вузеньку смужечку місячного світла (Григір Тютюнник).

Синтаксичним критерієм для розмежування керованих і некерованих другорядних членів речення має бути синтаксична позиція, зумовлена тільки семантико-синтаксичною валентністю предикатного слова (переважно дієслова): Валентність точно окреслює межі керування, зараховуючи до нього тільки ті залежні синтаксичні компоненти, які вимагаються лексико-граматичною природою опорного слова, напр.: Відмикаю світанок скрипичним ключем (Л. Костенко); Остання в світі казка сидить під образами (Л. Костенко); З лугу витягали вільхи на сухе мотузкою, учепившись за неї усім гуртом, а там клали на віз і волами правили в село (Григір Тютюнник). Кваліфікація явищ керування має будуватися на синтаксичній основі. А це означає, що вихідним поняттям при його розгляді стає поняття синтаксичної позиції. Якщо синтаксична позиція якихось компонентів тотожна, то ця тотожність не зникає за різної морфологічної якості даних компонентів, тобто компонентів, якими керує те саме опорне слово. Пор.: люблю читання і люблю читати, де маємо типову позицію керованого знахідного відмінка, яка у другому випадку заміщається керованим інфінітивом. Отже, у двох випадках виступає керування. Інша річ, що у першій конструкції представлено морфологізоване керування, а у другій — неморфологізоване.

У позиції керованого компонента трапляються навіть прислівники, граматична природа яких переважно пов'язана з явищами прилягання. Такі прислівники поєднуються з опорними дієсловами руху, переміщення, семантико-синтаксична валентність яких поширюється й на локативні синтаксеми. При опорних дієсловах із значенням руху, переміщення можуть виступати просторові морфологізовані прислівники типу звідти, звідтіля, туди, вниз, угору, додому, напр.: Хлопчик ішов додому; Звідти приїхали юнаки. Найчастіше в таких позиціях виступають прийменниково-відмінкові форми: Я приїхав у село; 3 міста поспішали люди; Птахи летіли до озера.

Залежно від валентних потенцій предиката буває різна кількість позицій керованих другорядних членів речення; В українській мові ця кількість членів речення при одному предикатові не перевищує шестикомпонентного вияву. Дієслова типу везти, привезти, перевезти, відвезти, повезти, возити, перевозити, відвозити, завозити сполучаються шістьма керованими другорядними членами речення, які здебільшого виражаються відмінковими і прийменниково-відмінковими формами: Мені треба привезти вантаж бабусі машиною з міста у село. Полярну якість виявляють дієслова світає, розвидняється, вечоріє та інші, які не мають жодної позиції керованого другорядного члена речення.

У граматичній системі української мови потрібно розрізняти лівобічну і правобічну валентність предиката і відповідно лівобічні та правобічні керовані другорядні члени речення. Для української мови типовою є право-бічна позиція керованого компонента, тоді як лівобічна звичайно стосується явищ координації, регульованої предикативним зв'язком підмета і присудка як головних членів двоскладного речення, пор.: Написав повість і Повість написана. Лівобічна позиція керованого компонента виникає внаслідок відповідних трансформацій вихідних елементарних речень, напр.: Хлопчик не спить - Хлопчикові не спиться; Він не працює Йому не працюється; Дівчина весела Дівчині весело; Мати сумна - Матері сумно. Лівобічні керовані другорядні члени речення репрезентовані, як бачимо, суб'єктними синтаксемами, для яких природнішою є позиція підмета.

Специфіку керування відбиває передусім сильний характер підрядного зв'язку між керованим і опорним словом. У сукупності форм, керованих тим самим предикатом, одні з них займають щодо сили керування центральніше, інші ж — периферійніше місце. При багатовалентних предикатах, які можуть сполучатися з послідовним рядом виражених відмінковими і прийменниково-відмінковими формами синтаксем, центральність або периферійність керованого другорядного члена речення залежить від семантичної функції синтаксем, що перебувають у позиції цього другорядного члена. У правобічній валентній позиції синтаксеми щодо сили керування розташовуються так: найцентральнішу позицію займає об'єктна синтаксема, яка найтісніше поєднана з предикатом; за нею розташована адресатна синтаксема, для якої характерний дещо слабкіший зв'язок з опорним словом; далі локативна синтаксема напрямку з більш послабленим порівняно з адресатною синтаксемою підрядним зв'язком; найпериферійніша ланка стосується інструментальної синтаксеми. Відповідно до функціональних типів синтаксем можна виділити такі різновиди керування і пов'язане з ними центральне / периферійне місце керованого другорядного члена речення: сильне керування і відповідне йому центральне місце керованого компонента (об'єктна синтаксема), напівсильне керування і нецентральне / неперифе-рійне місце керованого компонента (адресатна синтаксема), напівслабке керування і напівпериферійне місце керованого компонента (локативна синтаксема напрямку), слабке керування і периферійне місце керованого компонента (інструментальна синтаксема). В українській мові витворилися спеціалізовані морфологічні форми для вираження відповідного типу синтаксем і пов'язаного з ними розряду керованого другорядного члена речення. Зокрема, спеціалізованою морфологічною формою для вираження об'єктної синтаксеми, сильного керування і центральної позиції другорядного члена речення є знахідний безприйменниковий відмінок іменника, а спеціалізацію на вираженні інструментальної синтаксеми, слабкого керування і периферійної позиції слабкокерованого другорядного члена речення набув орудний безприйменниковий відмінок, пор.: Чи ж затаїш, чи збережеш Ти На дні ярів, у галявах дібров Твій тихий рай І сонцем п'яну кров? (Є. Маланюк); Я тебе обгорну руками, Поцілунками обів'ю, А в серці, на самім денці, Сховаю печаль твою (Д. Павличко).

Керування іноді зазнає певних модифікацій при переміщенні опорного предикатного слова з найцентральнішої для нього присудкової позиції чи позиції головного члена односкладних речень в інші позиції з одночасним перетворенням частиномовної належності предикатного слова. Наприклад, при переміщенні предикатного слова в підметову позицію і перетворенні його на відпредикатний іменник змінюється керування деякими відмінковими іменниковими формами, пор.: Хлопчик читав книжки і Читання книжок було його улюбленим заняттям. Відпредикатні іменники в українській мові не можуть керувати іменником у формі знахідного відмінка безприйменникового, а тільки його функціональним еквівалентом — родовим відмінком.

Керовані другорядні члени речення, незважаючи на градації сили керування — від сильного до слабкого, відображають тісніші порівняно з узгодженими і прилягаючими другорядними членами зв'язки залежного й опорного компонентів речення. Вони становлять ядро прислівних другорядних членів речення, оскільки ці компоненти опосередковані семантико-синтаксичною валентністю предиката і тісно пов'язані з семантико-синтаксичною та формально-синтаксичною структурами речення. Прислівні керовані другорядні члени речення вказують на механізм взаємодії семантичного і формального синтаксису, а також стосуються найбільш регулярної синтаксичної сполучуваності слів.

Найпериферійнішу ланку прислівного підпорядкування складають прислівні другорядні члени речення, поєднані з опорним словом формою прилягання. Прислівним прилягаючим компонентам властивий вільний, формально й семантично не зумовлений, зв'язок з опорним словом. Це зв'язок вторинний, що виникає внаслідок перегрупування синтаксичних залежностей, згортання компонентів речення, синтаксичного ускладнення конструкцій тощо.

Приляганням здебільшого називають спосіб підрядного зв'язку, за якого залежне слово має незмінну форму та поєднується з опорним за змістом і де типовими формами залежних слів виступають прислівники й дієприслівники. Впадає у вічі, що прилягання, як і керування, багато дослідників пов'язують із морфологічними властивостями слів, тоді як синтаксичні критерії грунтуються на позиції члена речення й показниках синтаксичного зв'язку компонентів. Отже, явища прилягання у поширеній дотепер кваліфікації витлумачено надто вузько, сюди не включено продуктивні його вияви. Останнім часом наявні спроби переборення вузького (морфологічного) розуміння прилягання, яке, наприклад, виявляється в уведенні поняття іменного прилягання. Проблему прилягання потрібно розв'язувати з урахуванням об'єктивних синтаксичних характеристик, якими є: вільний підрядний зв'язок, невалентне поєднання залежного слова з опорним, відсутність форми узгодження.

Другорядні члени речення, що прилягають до опорного слова, являють собою найпериферійніші прислівні компоненти речення.Вони формуються різними шляхами, пов'язаними з об'єднанням двох або більше елементарних простих речень в одне просте ускладнене. Прислівними другорядними членами речення, залежність яких реалізована формою прилягання, виступають і тридиційно зараховувані до явищ керування відмінки, валентно не пов'язані з опорними власне-іменниками (іменниками, що позначають конкретні предмети). Найпоширенішим відмінком, уживаним у позиції прилягаючого другорядного члена речення, є родовий відмінок посесивний, що залежить від іменника предметного значення, напр.: Книжку вчителя написано натхненно; Листя осики тремтіло. Форми родового відмінка тут прилягають до іменника з конкретним значенням, оскільки вони не зумовлюються лексико-семантичною природою опорного іменника, не узгоджуються з ним. Прилягання як форма підрядного зв'язку виникло в подібних конструкціях унаслідок згортання предикатного слова: Книжка належить учителеві - книжка вчителя. На основі прилягання поєднано морфологізовані прислівники з опорним дієсловом, які уособлюють модель «опорний іменник + залежний прикметник» і є наслідком об'єднання взаємопов'язаних вихідних простих речень, напр.: Дівчина гарно співає -Дівчина співає + Спів її гарний. Третім способом утворення поєднань із прилягаючими компонентами є переміщення детермінантних членів речення з типової для них неприслівної позиції у прислівну, де вони звичайно залежать від опорних іменників і прикметників: Осінньої пори він любив подорожувати - Подорож осінньої пори прекрасна; У будні люди були непомітні - Поет оспівував непомітних у будні людей.

Отже, у простому реченні наявні три зони функціонування прислівних другорядних членів речення: зона прислівного узгодження, зона прислівного керування і зона прислівного прилягання. Зона керування найважливіша й найпоказовіша. У ній об'єднується сукупність другорядних членів речення, що разом із головними членами речення відбивають формально-синтаксичну організацію одного з різновидів елементарних простих речень. Ці другорядні члени речення в синтаксичній системі української мови є фундаментом, основою прислівного підпорядкування, компонентів. Вони приєднуються до опорних предикатних слів, здійснюючи необхідний семантичний і формальний зв'язок. Назвемо їх прислівними другорядними членами речення першого рангу. Прислівними компонентами другого рангу варто вважати узгоджені другорядні-члени речення, які вказують на тісний формальний зв'язок залежного й опорного компонентів і являють собою, морфологізований, а отже найважливіший, вияв синтаксичного ускладнення іменникових компонентів вихідного елементарного простого речення. І нарешті, найпериферійнішу групу прислівних компонентів складають другорядні члени речення, що поєднуються з опорним словом формою прилягання. Форма прилягання позбавлена ознак необхідного семантичного й формального зв'язку, властивого формі керування, і ознак морфологізованого формального зв'язку, притаманного узгодженню. Прилягання встановлюється на основі зовнішнього взаєморозташування компонентів, унаслідок чого між ними виникає підрядний зв'язок.

Субпозиція детермінантних членів речення як другорядних членів характеризується залежністю не від окремого слова, а від предикативного ядра (присудково-підметової основи двоскладного речення з валентно пов'язаними з присудком другорядними членами речення або головного члена односкладних речень з його валентним потенціалом). Детермінантним членам речення, або детермінантам, притаманний слабкий підрядний зв'язок із предикативним ядром, що засвідчує більшу їх синтаксичну автономність. Щодо центральних позицій підмета і присудка, головного члена односкладних речень, а також щодо валентно пов'язаних із предикатом прислівних другорядних членів речення і навіть щодо прислівних другорядних членів невалентного характеру позиція детермінантів є у формально-синтаксичному плані найбільш периферійною. Вони становлять немовби зовнішній компонент щодо внутрішньо об'єднаних головних і прислівних другорядних членів речення. Ця своєрідна віддільність детермінантів від іншої (основної) частини простого ускладненого речення пояснюється тим, що вони репрезентують у згорнутому вигляді інше просте речення з його семантико-синтаксичними відношеннями щодо пов'язаного з ним простого речення в межах складного речення. У субпозиції детермінанта перебувають здебільшого прийменниково-відмінкові форми, дієприслівники і морфологізовані прислівники (власне-прислівники), напр.: Десь на дні мого серця Заплела дивну казку любов (П. Тичина); По бурі тяжкій перемога засяє дзвінка і погідна (М. Рильський); Жінку лишив на наругу, маму лишив на біду (В. Стус); Заплющивши заслізені повіки, Все викликаю весни осяйні Юнацьких літ... (Є. Маланюк); Вдруге, а потім і втрете мчала легка ворожа кіннота, заманюючи козаків (Б. Харчук); Споконвіку тема України, отецького первокореня у нашій поезії була на чільному місці (Б. Олійник). Слід зауважити, що жоден із детермінантів не є більш центральний або більш периферійний, ніж інший детермінант. У синтаксичній структурі української мови відсутній який-небудь системний внутрішній порядок поєднання їх із предикативним ядром. За наявності декількох детермінантів у простому ускладненому реченні мовленнєва позиція кожного з них визначається близькістю або віддаленістю від предикативного ядра, лінійною контактністю або дистантністю розташування, які не закріплені в мовній системі і можуть змінюватися в різних умовах мовлення.

При з'ясуванні природи детермінантних членів речення повинно йтися передусім про визначальні їх формально-синтаксичні і семантико-синтаксичні особливості, про відмежування їх від форм, прислівний зв'язок яких зумовлюється семантико-синтаксичною валентністю предиката, а особливо від форм, що поєднані з опорним словом невалентним, вільним підрядним зв'язком. Найголовнішою ознакою детермінантів є їх вторинність, похідність, трансформаційна пов'язаність із структурою складного речення. Дериваційну базу деяких різновидів простого ускладненого речення становлять складні речення, від однієї з предикативних частин яких утворюються шляхом згортання детермінантні другорядні члени речення. Подібна кваліфікація детермінантів пояснює неприслівний характер їх зв'язку, їх синтаксичну автономність, перенесену із структури складного речення. Як і підрядні детермінантні та сурядні частини складного речення, детермінанти поєднуються з іншою реченгієвою одиницею (елементом складної конструкції) в цілому. Вони заміщають згорнуту предикативну частину, і тому ускладнене неприслівними поширювачами просте речення являє собою семантично складну конструкцію з двома або більше предикатами. Найвиразніше простежується формально-синтаксична і семантико-синтаксична співвідносність простих ускладнених речень детермінантного типу із складнопідрядними реченнями. Це виявляється в збереженні детермінантами підрядного детермінантного зв'язку і семантико-синтаксичних відношень між підрядною та головною частинами. До менш продуктивної групи простих ускладнених детермінантами речень належать речення, що є наслідком перетворень складносурядного речення. Специфікою всіх детермінант них членів речення, співвідносних як із підрядними, так і сурядними частинами складного речення, є те, що вони в простому ускладненому реченні виступають як синтаксично залежні форми, функцію опорного компонента яких виконує не окремий член речення, а присудково-підметовий центр двоскладних речень або головний член односкладних речень із підпорядкованими головним членам прислівними другорядними членами речення. Одна з синтаксичних характеристик пов'язана з вимогами актуального членування речення, що полягає у типовій для детермінантів початковій позиції в реченні. Така позиція відповідає компонентам із функцією теми (даного), яка супроводжується згортанням, конденсацією вихідної для цього компонента синтаксичної конструкції, напр.: Коли перебуваю в саду, то пригадую дні дитинства - У саду пригадую дні дитинства.

Детермінантні другорядні члени речення з просторовим і часовим значеннями, значенням причини, мети, умови, з допустовим значенням тощо співвідносні з відповідними функціональними різновидами підрядних частин складнопідрядних речень. Це найпродуктивніша група детермінантів, що засвідчується великою морфологічною різнорідністю їх форм. Сюди входять прийменниково-відмінкові форми, дієприслівники, власне-прислівникові форми, відмінкові форми обставинної семантики, напр.: В яскравому небі білосніжними айстрами пропливають хмари (М. Стельмах); За юних років мені пощастило слухати кобзаря Михайла Кравченка (М. Рильський); Під час обідньої перерви вирішено було всім колективом сфотографуватися з Антоном Герасимовичем (О. Гончар); Вицвіли в матері очі від чекання (О. Довженко); На пораду вересень покличе Всю старшину лісу, степів (Л. Первомайський); Наперекір усьому існує ж таки спадкоємність людяного в людині (О. Гончар); Не розуміючи знаків Зір на небеснім узвишші, Я ревно від щастя плакав У кіс твоїх темній тиші (Д. Павличко); А вночі він обережним кашликом розбудив рибалку, подякував йому за хліб-сіль та притулок і пішов у село (Григір Тютюнник); А угорі про таїнства природи задумався мислитель-чорногуз (Л. Костенко); буду ждати кожної години В далекому чи близькому краю Одну тебе, тебе єдину, Маленьку милу дівчинку мою (В. Симоненко) ; Раннім присмерком дід Дунай добрався в прибузький присілок (М. Стельмах). Перетворення підрядної частини складнопідрядного речення на детермінантний другорядний член речення, виражений прийменниково-відмінковими сполуками або дієприслівниками, являє собою живий процес у синтаксичній системі сучасної української мови. У семантико-синтаксичному плані найбільшу відповідність між підрядними детермінантними частинами складнопідрядного речення і детермінантними компонентами простого ускладненого речення відбивають детермінантні прийменниково-відмінкові форми, у яких семантико-синтаксичні відношення між детермінантом і іншою частиною простого ускладненого речення переднє прийменник, напр.: Хлопчик недоладно відповідав, бо він хвилювався - Від хвилювання хлопчик недоладно відповідав.

На базі однієї з сурядних частин складносурядного речення утворюються детермінантні другорядні члени речення із значенням протиставлення, включення / виключення та інші. Наприклад, трансформація складносурядного речення з протиставними відношеннями між сурядними частинами у просте ускладнене речення з детермінантом у функції виключення відбувається так: Усі співали, але не співала Галя Усі співали, крім (за винятком) Галі.

Утворене від складного речення просте ускладнене речення з детермінантними другорядними членами речення відрізняється від елементарних простих речень тим, що детермінанти не є другорядними членами речення, зумовленими семантико-синтаксичною валентністю предиката. Детермінанти виявляють істотну відмінність і від прислівних валентно не пов'язаних другорядних членів речення оскільки вони залежать не від окремого слова, а від предикативного центру речення в цілому. Вони поєднані з предикативним ядром слабким підрядним зв'язком, його формою — приляганням. Просте ускладнене речення з детермінантними другорядними членами речення виразно поділяється на дві автономні частини, які великою мірою відтворюють структуру складного речення:

а) основну частину, що зберігає формально-синтаксичні і семантико-синтаксичні особливості вихідного речення;

б) супровідну частину, тобто детермінантний другорядний член речення, утворений унаслідок згортання однієї з частин складного речення.

На тлі прислівних і детермінантних другорядних членів речення вирізняються похідні від них другорядні опосередковані члени. Другорядні опосередковані члени речення становлять специфічний периферійний різновид у сукупності другорядних членів речення. Вони визначаються на основі опосередкованого підрядного зв'язку. Цей зв'язок характеризується синтаксичною нерівноправністю поєднаних ним членів речення. У групі «опорний компонент + залежний опосередкований компонент» залежний член речення підпорядковується опорному, з одного боку, і через посередництво опорного компонента поєднується з третім членом речення або предикативним ядром, щодо якого координуються функції опорного і залежного компонента, останній з яких грунтується на підрядному опосередкованому зв'язкові, з другого боку. Підрядний опосередкований зв'язок не бере участі у формуванні формально-синтаксичної основи речення, уводячи до складу речення периферійний компонент. Він виникає внаслідок згортання простого речення як частини складних конструкцій у залежний опосередкований компонент, напр.: Ми стояли тут + Ми стояли біля воріт Ми стояли тут, біля воріт. У таких конструкціях звичайно згортаються тотожні для двох об'єднуваних в ускладнене просте речення вихідних простих речень лексичні елементи. У зв'язку з тим, що у простому ускладненому реченні опосередкований другорядний член безпосередньо залежить від опорного члена і через посередництво останнього тяжіє до третього (у певному розумінні зовнішнього щодо опосередкованого) члена речення або предикативного ядра, тут функціонує форма опосередкованої залежної координації.

Нерідко опосередкований другорядний член речення уточнює такі другорядні члени речення, як детермінант, прислівний член невалентного типу і прислівний член валентного типу. На основі опосередкованого підрядного зв'язку утворюються два семантичні різновиди опосередкованих конструкцій: конструкції тотожності (за повного збігу семантичного змісту опорного і залежного компонентів) і конструкції загального / часткового (за часткового збігу семантичного змісту компонентів), пор.: Дівчата співали неподалік, під деревом і Дівчата співали на подвір'ї, біля клумби.

Другорядні опосередковані члени речення завжди вказують на те, що вони у структурі речення є не обов'язковими, а можливими. Продуктивну їх групу становлять прийменниково-відмінкові і морфологізовані прислівникові форми з просторовою і часовою семантикою. Нерідко опорним словом виступають займенникові прислівники (тут, там, всюди, тоді і под.), зміст яких уточнюється, конкретизується опосередкованими другорядними членами. Другорядні опосередковані члени речення просторового значення уточнюють опорні детермінантні члени, які вирізняються своєю семантичною неокресленістю, напр.: Катерина йшла близько, поруч Данила (О. Копиленко); Далеко, на місточку, все ще борсалась, ревла, завивала танкетка (В. Земляк); Там, у глибині гаю, проступали будівлі й будинища (Б. Харчук); В полях, недалеко від села, діда Дуная прихопив волохатий присмерк (М. Стельмах). Опорними членами бувають також прислівні другорядні члени речення просторового значення, зокрема валентно пов'язані з предикатом: Чоловіки ж перенесли кілька столів під погрібник, у затишок (Григір Тютюнник). З другорядними опосередкованими членами просторової семантики споріднені другорядні опосередковані члени темпоральної семантики. Для них характерне поєднання з опорними словами часового значення, які звичайно стоять у детермінантній позиції речення, напр.: / сьогодні, в цей вечір іскристий, не забуть мені слів тих твоїх (В. Сосюра); Пізніше, наприкінці XIX — на початку XX ст., слово це (дума) прийняте було і народними виконавцями дум (М. Рильський).

Отже, другорядні опосередковані члени речення є найбільш зовнішніми поширювачами простого речення. Вони доповнюють частково окреслений зміст синтаксем, надаючи їм необхідної значеннєвої викінченості.

Дуплексиви як специфічні другорядні члени речення подибуємо в похідних конструкціях типу Ми побачили його сумним (сумного), Діти знайшли зайченя сонним (сонне). Знахідний відмінок у поданих реченнях оформлює складні за формально-синтаксичною і семантико-синтаксичною природою компоненти речення, що перебувають у подвійних синтаксичних зв'язках з іншими членами речення й утворюються внаслідок об'єднання в одну конструкцію двох вихідних простих речень. Такий знахідний стоїть у формально-синтаксичній позиції прислівного сильнокерованого другорядного члена речення і позиції взаємопов'язаного з вторинним присудком вторинного підмета. Подвійні синтаксичні зв'язки знахідного відбивають його семантико-синтаксичне ускладнення. Семантико-синтаксичну функцію подібного іменникового компонента потрібно визначати стосовно двох пов'язаних із ним присудкових компонентів. Позицію присудка, який керує знахідним, звичайно займають дієслівні предикати дії, а позицію вторинного взаємопов'язаного із знахідним присудка — прикметникові або дієприкметникові предикати стану. Різноспрямована синтаксична залежність та взаємозалежність знахідного і його неоднорідні семантико-синтаксичні відношення, вказують на специфіку компонента з подвійною синтаксичною залежністю. Залежачи від предиката дії, компонент у формі знахідного відмінка вказує на об'єкт дії, а щодо прикметникового або дієприкметникового предиката стану він виступає як суб'єкт стану, напр.: / всі бояться, мов вигнанця, Мене самотнього тепер (Т. Осьмачка); Я ніколи ще не бачив Степана таким відчайдушним, як того разу (Григір Тютюнник).

В аналізованих конструкціях із знахідним відмінком, якому властивий подвійний синтаксичний зв'язок з іншими членами речення, маємо глибокі перетворення вихідних простих речень. Предикативно поєднані тут компоненти зазнають модифікації, що дає підстави кваліфікувати їх відповідно як вторинний підмет і вторинний присудок. Прикметник і дієприкметник у власне-присудковій функції вимагає називного відмінка у позиції підмета. Проте за об'єднання двох простих вихідних речень в одне ускладнене просте речення одне з вихідних речень стає базовою структурою, а інше пристосовується до базової структури, тобто відповідно модифікується. У конструкціях із подвійним синтаксичним зв'язком називний відмінок небазового вихідного простого речення нівелюється прямо-перехідним дієсловом-присудком базової реченнєвої одиниці, яке перетворює називний відмінок на знахідний, тобто на вторинний підмет. Вторинний підмет зумовлює підпорядкування вторинного присудка в роді і числі. Отже, знахідний відмінок сильнокерованого другорядного прислівного члена речення — вторинного підмета утворюється внаслідок об'єднання двох вихідних простих речень у похідне просте ускладнене, пор.: Я побачив його Він був сумний - Я побачив його сумного (сумним).

Базове вихідне речення в ускладненому простому реченні будується за моделлю «називний відмінок підмета + дієслівний присудок + знахідний відмінок сильнокерованого другорядного члена речення», або у семантико-синтаксичному записі «називний відмінок суб'єкта + предикат дії або процесу + знахідний відмінок об'єкта дії або процесу». Знахідний відмінок сполучається з дієсловами, що означають:

а) дію, спрямовану на особу чи інший предмет [везти, в'язати, залишати, нести, тримати, хапати та ін.);

б) процес, психічну діяльність (бачити, виявляти, згадувати, пам'ятати, уявляти тощо).

Оформлюваний знахідним відмінком семантично складний компонент із функцією об'єкта дії чи процесу — суб'єкта стану переважно вказує на особу, рідше на предмет, які зазнають дії і на які поширюється відповідний стан. Перехідне дієслово виконує в конструкціях із подвійним синтаксичним зв'язком дві ролі: зберігаючи повністю лексичне значення, воно виражає водночас синтаксичні категорії часу й модальності в головному присудкові і функціонує замість дієслівних зв'язок у вторинному присудкові, «позичаючи» йому вказані синтаксичні категорії речення.

Дуплексиви як компоненти, поєднані подвійним синтаксичним зв'язком, відтворюють формально-синтаксичну структуру вихідних простих речень, об'єднуваних у похідне просте ускладнене речення. Вони являють собою різновид іменникових компонентів, морфологічна форма яких (знахідний відмінок) зумовлюється формально-синтаксичною і семантико-синтаксичною організацією одного з вихідних простих речень як базової конструкції, що перетворює друге (небазове) вихідне речення на компоненти простого ускладненого речення.

2. Головні і другорядні члени речення в елементарному і неелементарному простому реченні

Одним із найважливіших теоретичних принципів внутрішнього розмежування простого речення є виділення його елементарної і неелементарної формально-синтаксичної структури. Ці структури грунтуються на предикативному та підрядному зв'язках і виділюваних на їх основі головних і другорядних членах речення. Елементарні і неелементарні прості речення розрізняються сукупністю їх головних і другорядних членів.

Елементарні прості речення варто розподілити на два різновиди: власне-формально-синтаксичний різновид і різновид, тісно пов'язаний з елементарною семантико-синтаксичною структурою простого речення, опосередкований нею. Будова власне-формально-синтаксичного різновиду елементарних простих речень формується лише конститутивними з формально-синтаксичного погляду членами речення, тобто членами речення, які утворюють його предикативну основу, його предикативний мінімум. Конститутивні члени речення необхідні для того, щоб просте речення стало граматично оформленою синтаксичною одиницею. Такими конститутивними членами власне-формально-синтаксичної структури простого речення є головні члени речення — підмет і присудок у двоскладному реченні, а також головний член односкладних речень, - напр.: Місто шумить. Люди шумлять (Г. Чупринка); Світало (М. Коцюбинський); Не зупинитися (Є. Маланюк): Сонце. Диво (Г. Чупринка). Другий різновид елементарного простого речення опосередкований семантико-синтаксичною структурою простого речення, валентністю предиката. Це означає, що до складу елементарного простого речення входять усі іменникові компоненти, зумовлені семантико-синтаксичною валентністю предиката. Проте зумовлені семантико-синтаксичною валентністю предиката компоненти потрібно тут інтерпретувати не в семантико-синтаксичному, а формально-синтаксичному плані. Унаслідок цього, крім головних членів речення, в опосередкованому семантико-синтаксичною валентністю предиката елементарному простому реченні функціонують і другорядні члени. Предикат керує цими другорядними членами, диференціація яких здійснюється силою керування.

Отже, бувають:

1) центральні (сильнокеровані) другорядні члени: Я написав листа;

2) нецентральні / непериферійні (напівсильнокеровані) другорядні члени: Я написав листа матері;

3) напівпериферійні (напівслабкокеровані) другорядні члени: Петро привіз вантаж бабусі в село;

4) периферійні (слабкокеровані) другорядні члени: Петро привіз вантаж бабусі в село автомашиною.

В елементарному простому реченні другого різновиду наявні прислівні другорядні члени речення, зумовлені валентністю предиката і поєднані з ним способом (формою) керування.

Неелементарні прості речення відрізняються від елементарних простих речень двох різновидів наявністю другорядних членів, не зумовлених валентністю предиката. В неелементарних простих реченнях найчастіше вживаються приіменникові узгоджені другорядні члени, виражені прикметниками або дієприкметниками: Заплющує повіки Безсилий день (Є. Маланюк); По блакитному степу вороний вітер! (П. Тичина); Все на світі від примружених очей (П. Тичина). Позицію приіменникових узгоджених другорядних членів можуть заміщати неузгоджені компоненти: Золото мистецтва з переляком сплавити, добути з брехні — ненадійна алхімія (Л. Костенко). З приіменниковими другорядними членами, не зумовленими семантико-синтаксичною валентністю опорного слова, межують придієслівні означальні компоненти, повторюючи приіменникову модель синтаксичної організації: Тихо строчать дощі... (Л. Костенко). Найвищий ступінь ускладнення неелементарних простих речень засвідчують детермінантні другорядні члени речення, які в дериваційному плані є похідними від предикативних частин складного речення компонентами; На всерозхресті люті і жаху, на всепрозрінш смертного скрику дай, Україно, гордого шляху, дай, Україно, гордого лику (В. Стус); Не дочекавшись обіду, хлопчик з дівчатками зібрались додому (Б. Харчук).

Використана література:

1. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник.— К., Либідь, 1993.— 368 с.

2. Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К., 1992. С. 63—193.

3. Іваницька Н. Л. Двоскладне речення в українській мові. 1986. С. 58—119.

4. Мухин А. М. Структура предложений и их модели. Л., 1968. С. 108-156.





Реферат на тему: Прості речення. Головні і другорядні члени речення (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.