Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Мовознавство

Просте ускладнене та односкладні речення в українській літературній мові (лекція)



ОДНОСКЛАДНІ РЕЧЕННЯ ТА ЇХ ТИПИ

ОДНОСКЛАДНІ РЕЧЕННЯ ДІЄСЛІВНОГО ТИПУ ТА ЇХ ОСОБЛИВОСТІ

ОДНОСКЛАДНІ РЕЧЕННЯ ІМЕННОГО ТИПУ ТА ЇХ ОСОБЛИВОСТІ

НЕПОВНІ РЕЧЕННЯ. УСКЛАДНЕНІ РЕЧЕННЯ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НЕПОВНИХ РЕЧЕНЬ

НЕЧЛЕНОВАНІ РЕЧЕННЯ

ПОНЯТТЯ ПРО ПРОСТЕ УСКЛАДНЕНЕ РЕЧЕННЯ

РЕЧЕННЯ З ОДНОРІДНИМИ ЧЛЕНАМИ. ПОНЯТТЯ ПРО ОДНОРІДНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ

РЕЧЕННЯ З ВІДОКРЕМЛЕНИМИ ЧЛЕНАМИ

РЕЧЕННЯ З ВІДОКРЕМЛЕНИМИ ОЗНАЧЕННЯМИ

ВІДОКРЕМЛЕНІ ОБСТАВИНИ

ВІДОКРЕМЛЕНІ ДОДАТКИ

РЕЧЕННЯ, УСКЛАДНЕНІ ВСТАВНИМИ І ВСТАВЛЕНИМИ КОНСТРУКЦІЯМИ

ЗВЕРТАННЯ

ОДНОСКЛАДНІ РЕЧЕННЯ ТА ЇХ ТИПИ

Відштовхуючись від реальних мовних фактів та стверджуючи неадекватність речення і судження, слід вести мову про особливий статус односкладних речень. У сучасній лінгвістиці розрізняють:

1)означено-особові;

2)неозначено-особові;

3)узагальнено-особові;

4)безособові;

5)інфінітивні;

6)номінативні.

До цих різновидів ще додають вокативні речення, на тій підставі, що вони цілісно (в одному компоненті) виражають всі реченнєві категорії. Більшість лінгвістів відносить їх до нечленованих речень, ототожнюючи з іншими реченнями – словами типу так, ні, також.

Односкладні речення поділяються залежно від того, як виражається їх головний член, який не є підметом чи присудком, бо не приймає другого члена системи як означаючого на рівні підмета або присудка, тобто він виступає єдиним виразником предикативності.

Розрізняють два класи односкладних речень:

односкладні дієслівні речення;

односкладні іменні.

У дієслівних односкладних реченнях позицію головного члена можуть займати всі основні дієслівні форми або інфінітив; в іменних – лише іменник (чи субстантивоване слово у називному відмінку).

ОДНОСКЛАДНІ РЕЧЕННЯ ДІЄСЛІВНОГО ТИПУ ТА ЇХ ОСОБЛИВОСТІ

Загальна властивість дієслівниз речень – їх безпідметність. Їх односкладність можна констатувати тільки на формально-граматичному рівні. На семантико-синтаксичному – в переважній більшості вони є двоскладними.

Дія, позначена гловним членом, виявляється як незалежна, формально самостійна. Але ця незалежна дія може бути внутрішньо співвіднесена ідеєю суб”єкта, останній може мати формальний вияв у знахідному, родовому, давальному, орудному відмінках.

Співвідношення двоскладних, односкладних та нечленованих речень слід розглядати з огляду на означеність/неохначеність предмета судження.

Найчіткіше предмет судження окреслений у типових двоскладних реченнях; максимальною неозначеністю предмет судження характеризується у вигукових реченнях, що утворюють ядро нечленованих речень. Односкладні речення посідають проміжну ланку між двоскладними та еквівалентними реченнями.

Односкладні речення – це такі речення з одним головним членом, які не вимагають другого члена і не можуть доповнюватися ним без зміни характеру вираженої думки.

Дієслівні односкладні речення – це такі речення, в яких мова йде про дію, діяч або виконавець якої словесно не виражений.

Зв”язок між дією та особою – виконавцем дії у різних дієслівних форм відчувається по-різному. Найтіснішим є зв”язок дії у дієвідмінюваних форм, найменш міцним – у безособових дієслів та інфінітива.

Між двоскладними та безособовими реченнями з огляду на означеність/неозначеність розташовані односкладні дієслівні речення. Що є перехідними конструкціями, які характеризуються поступовим посиленням неозначеності. В означено-особових односкладних реченнях дійова особа мислиться означено, але вона так тільки мислиться. Наявність в думці дійової особи і доволяє виділити означено-(особа означена), неозначено (особа неозначена, хоча особова форма дієслова підкреслює її вияв), узагальнено-особові (особа тільки узагальнюється) односкладні речення в групу особових за характером виконавця дії.

Неозначено-особові та узагальнено-особові речення утворюють в українській мові односкладні дієслівні речення, комунікативним призначенням яких є вираження дії неозначеної та узагальненої особи, що входить у структуру виражених суджень у вигляді уявлень. Неозначеність та узагальненість особи пов”язані з порушенням прямого відношення дії до дійової особи.

ОДНОСКЛАДНІ РЕЧЕННЯ ІМЕННОГО ТИПУ ТА ЇХ ОСОБЛИВОСТІ

Іменні односкладні речення об”єднують безособові іменні, номінативні та вокативні речення. За своєю формою та значенням вони істотно різноманітніші, ніж дієслівні. Особливе місце займають інфінітивні речення, в яких головний член – незалежний інфінітив – поєднує властивості дієслова та іменника.

означено-особовими односкладними є такі речення, в яких головний член виражений дієсловом з вказівкою осоюовим закінченням на означену (конкретну) особу, якою може бути мовець або його співбесідник: я, ти, ми, ви. Головний член виражеється дієсловом формі І або ІІ особи однини чи множини теперішнього часу або наказового способу. В означено-особових реченнях на перший план висувається не особа, а дія чи стан: До вічного вогню приходимо щораз.

Головний член означено-особових речень може виражатися:

дієсловом І особи однини дійсного способу: Люблю грози весняні, коли земля пробуджується зі сну. Ця форма є найтиповішою для означено-особових речень. При вживанні І особи однини можливий відтінок узагальнення (особливо часто спостерігається у прислів”ях та приказках), що дає підставу кваліфікувати конструкції типу: Іду – іду – нема сліду; Моя хата скраю – нічого не знаю; як узагальнено-особові односкладні речення. Але такі одиниці слід вважати означено-особовими, оскільки діячем є конкретна особа – мовець;

дієсловом дійсного способу у формі ІІ особи однии та множини. Означено-особове значення ця форма має тоді, коли мовець звертається до співрозмовника: Востаннє ставлю питання … Чуєш?

Дієсловом наказового способу: Славте землю і весну, славте країну молоду;

Дієсловом у формі І особи однини. При цьому форма множини І особи характеризується такими значеннями:

А) мовець спонукає співрозмовнпика до певної сумісної дії: Йдемо, поете, вперед;

Б) мовець позначає свою дію та дію інших осіб: Чекати не можна, будемо прориватися до наших!

В) мовець не хоче вичленовувати своє "я” з групи осіб, з якою він пов”язаний за витворюваною дією: Я їхала сюди і мріяла,а нам тут кроку не дають, не знаємо, що й робити і як бути;

Г) етичної сукупності, сумісництва – у звертаннях до співрозмовника (замість ІІ особи однини і множини): Як поживаємо?

неозначено-особовими є такі односкладні речення, в яких дієва особа мислиться неозначеною, а головний член виражений дієсловом ІІІ особи множини теперішнього або майбутнього часу або формою множини минулого часу дійсного способу. Неозначено-особові речення можуть виражати:

дію особи, що невідома мовцеві і не суттєва на даний момент для мовця: За літо школу відремонтували, завезли новенькі парти, від яких іде якийсь надзвичайний запах і наповнює всю школу;

дію особи, яка відома для мовця, але він не називає її в силу певних причин: Кажуть про вимогливість, повідомляють знову про нові закони, що постійно приймаються.

Дію особи, яка не може бути точно названа мовцем: Дивись, а то там на ярмарку все вкрадуть;

Дію, витворювану самим мовцем, але при цьому мовець не вважає необхідним наголошувати на джерелі такої дії: І знай, брате мій, що тебе завжди чекають, сподіваються і мріють про зустріч з тобою.

Дію, що витворюється конкретною особою, яка не називається з метою її неозначеності: Мені наказували, забороняли, ставили проблеми, але ніхто не запропонував навіть присісти.

узагальнено-особовими є такі односкладні речення, дія яких стосується узагальненої особи, а головний член виражений дієсловом ІІ особи, зрідка – іншими особовими формами.

Узагальнено-особові речення виражають:

загальне положення, висновок, що стосується всіх людей безвідносно місця і часу: Розуму і за морем не купиш, коли його вдома немає;

інтимність думок, настроїв, переживань: Трапляється так, що сидиш поміж інших, наче й друзі, але нічого спільного з ними не маєш;

Головний член узагальнено-особових односкладних

речень може виражатись:

А) дієсловом у ІІ особі однини теперішнього або майбутнього часу. Це найтиповіша форма головного члена узагальнено-особових речень: Хочеш мати, треба дбати.

Б) дієсловом у ІІ особі однини і множини наказовог оспособу. Такі речення вміщують заклики, настанови, повчання, поради, що стосуються всіх або множинності дійвих осіб: Не кайся востаннє.

В) дієсловом у І особі множини теперішнього або майбутнього часу дійсного способу: Що маєш – не дбаєш, а втративши – плачеш.

Г) дієсловом у ІІІ особі множини: Дарованому коневі в зуби не дивляться;

Д) формою чоловічого роду минулого часу дійсного способу: Цілив у ворону, а попав у корову.

безособові – це такі речення, в яких виражається дія або стан, що виникають та існують незалежно від витворювача дії або носія стану. Безособові речення – найрізноманітніша і найвживаніша шрупа односкладових речень. Залежно від морфологічної суті головного члена та його загальної семантики в системі безособових речень розрізняють кілька різновидів:

а) безособові речення, головний член яких виражений аналітично, перший компонент при цьому виступає допоміжним елементом (дієслово буде або фазовим, або модальним): буде світати, починає світати, має світати;

б) безособові речення, гголовний член яких виражений безособовими дієсловами. Це найтиповіший вияв головного члена безособових речень і такі структури утворюють власне-безособові односкладні речення: розвидніти, вечоріти, темніти, світати, смеркати;

в) безособові речення, головний член яких виражений особовим дієсловом у безособовому значенні. Ці речення дуже поширені і дуже різноманітні. За змістом вони поділяються на дві групи в залежності від того, яким дієсловом – без постфікса –ся, чи з постфіксом –ся виражений у них головний член.

 

І. Безособові речення з головним членом, вираженим особовим дієсловом у безособовому значенні без постфікса – ся можуть означати:

1)стихійні, атмосферно-метеорологічні явища природи і суто фізичні, природні процеси, обмежені у своєму вияві певними просторовими рамками: У хаті все темнішало та темнішало.

2)стихійні процеси, що реалізуються за допомогою якогось предмета, який чинить дію, або ж певного явища природи, що є джерелом дії – стану: Прохолодою повіяло з лісу;

3)різні вияви фізичної та психічної сфери в організмі людини, її відчуття, сприймання, настрої, переживання: Смоктало під грудьми від холоду.

 

ІІ. Безособові речення з головним членом, вираженим особовим дієсловом з постфіксом – ся означають:

різні процеси сприймання чого-небудь, часто функціонують як головні частини складнопідрядного речення з підрядним з”ясувальним (виступають дієслова на позначення сприймання: бачитися, ввижатися, здаватися, відчуватися, маритися): Одного разу почулося Олені серед ночі сюрчання польового коника;

процеси мислення й мовлення, що сприймаються як стихійні, бо наперед і свідомо не планувалися: Не так швидко робиться, як мовиться;

безособові речення, головний член яких виражений формою на - но, -то. У таких реченнях повідомляється про дію здебільшого в її результаті, а не в процесі: Дивне місто проти сонця. Всі озолочено віконця.

Безособові речення, головний член яких виражений словом категорії стану. Ці речення поділяються на:

А) безособові речення,головний член яких виражений прислівником типу безлюдно, болісно, весело, важливо, видно, відрадно, гарно, досадно;

Б)безособові речення, головний член яких виражений придикативними словами тпу біда, гріх, диво, жаль, лінь, сором, шкода, пора, час, що, виступаючи головним членом безособового речення, втрачають зв”язок з парадигмою іменника: Жаль стало батька;

В) безсполучникові речення, головний член в яких виражений предикативним словом типу можна, не можна, необхідно, еможливо, (не)доцільно, (не)потрібно, (не)треба, (не)сила.

Г) безсполучникові речення, головний член яких виражений предикативним словом нема (немає): У гаю, гаю Вітру немає.

Функцію слів нема, немає може виконувати заперечна частка ні(ані) в ролі сполучника. Такі конструкції мають значення теперішнього часу і вживаються в описах, оповіданнях: І нігде садочка, ні квіток!

5.Інфінітивними називаються односкладні речення з головним членом, вираженим незалежним інфінітивом, що позначає можливу або неможливу дію: Піти лишень пасіку обдивитись.

Інфінітив у цих реченнях не залежить ні від якого слова, навпаки, всі слова залежать від інфінітива у смисловому і граматичному плані.

Головний член інфінітивних односкладних речень може бути виражений незалежним інфінітивом без частки би (б) та незалежним інфінітивом з часткою би(б), використання якої суттєво впливає на семантику інфінітивного речення.

Інфінітивні речення з часткою би(б) виражають:

бажану або небажану для мовця дію чи стан: От злізти б тут, побігати по широкому полю або полежать у траві;

оцінку здатностей співрозмовника: Сидіть би вам тільки на печі та жувать калачі;

реалізацію побоювання або застереження з приводу здійснення чи нездійснення дії: Поїхати нам потрібно, та тільки б не програти змагання;

постійну або часту схильність мовця до певної дії – вчинку: Вам би тільки сміятися.

Інфінітивні речення без частки би(б)виражають:

необхідність дії або стану, їх неминучість, неможливість або відсутність. Такі значення нерідко переплітаються: Ані піти тобі, ані погуляти, ані чого забажати;

вагання, сумнів у доцільності чи необхідності дії або стану: Боротись, але як?

спонукання – наказ, пораду, побажання, просьбу чи заклик до виконання певної дії: Вчитися майстерності;

недоцільність дії: Чим же було тут захоплюватися?

Окремими різновидами інфінітивних речень слід вважати так звані інфінітивно-називні та інфінітивно-безособові структури.

Інфінітивно-називні речення характеризуються констатцією факту, називанням певної дії або стану, процесу. Основна семантика – вираження необхідності, неминучості: Повставать і йти вперед, наближатись до всього прекрасного і вимріяного.

Інфінітивно-безособові речення – це речення з інфінітивами на позначення сприймання, подекуди мислення типу (не)чути, (не) узнавати, (не) пізнавати. Їх можна поставити в синонімічні стосунки з безособовими реченнями: Їх не пізнати//Їх не пізнано.

6.номінативні речення. У граматичній літературі немає єдиної думки щодо значення та структури номінативних речень.

Номінативними називаються односкладні речення, з називним відмінком імені або кількісно-іменною будовою, що стверджують буття предмета або явища, яке може ускладнюватись значенням вказівки, емоційної оцінки, волевиявлення: Зима. У лісі стало зовсям холодно.

Основною граматичною ознакою номінативних речень є їх односкладність та морфологічна природа головного члена, який може виражатися: 1) іменником у називному відмінку (Зоря… Цвіти … І гай, і поле … Над стовпом верби золоті); 2)кількісно-іменною словосполукою комплетивного плану (Два літа. Три літа. А там дивись і в школу помандрує); 3) займенником: (Вона! Боже, справді вона).

Залежно від значення та структури розрізняють

такі різновиди номінативих речень:

буттєві, що є власне-номінативними і найтиповішими: Далина. Далечінь. Світлодаль.

Вказівні номінативні – односкладні речення з вказівними частками, що виконують функцію посилення звучання і вказівки на той чи інший предмет, виділення із сукупності однорідних: Ось копія наказу. І от Чернігів.

Оцінні номінативні речення, які поєднують називання предмета і його оцінку. Тут розрізняють:

А)оцінно-стверджувальні, в яких подається кваліфікація констатованих предметів, їх оцінка: Справді славна дівчина.

Б) оцінно-окличні речення, в яких ствердження наявності предмета супроводжується його піднесеною оцінкою: Ох, яка ж краса! Сад увесь убрався в іній. Емоційна піднесеність передається займенником той(-а, -е), такий(-а, -е), що за.

Власне-називні, до яких належать назви книг, часописів, картин, музичних творів, написи на вивісках тощо: "Собор”, "Диво”.

Спонукально-бажальні номінативні речення, в яких стверджується необхідність або юажаність того, щоб предмет, названий іменником у називному відмінку, став наявний. Цей тип речень лексично обмежений. До них належать усталені в мові виробничі команди або військові накази чи розпорядження, категоричні вимоги: Документи! – Докусменти у нас, товаришу, різні, - сказав повстанець. Сюди ж відносять "скам”янілі” форми виразу вітання у формі називного відмінка типу "Добрий день”.

НЕПОВНІ РЕЧЕННЯ. УСКЛАДНЕНІ РЕЧЕННЯ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НЕПОВНИХ РЕЧЕНЬ

У шкільній практиці неповні речення розглядаються як речення з пропущеними головними або другорядними членами речення, які відновлюються із сусідніх, найчастіше – попередніх. Неповними реченнями можуть бути односкладні і двоскладні.

Специфіка повних речень у тому, що кожна їх позиція матеріально виражена. У неповних реченнях, побудованих за тією ж моделлю, деякі позиції словесно не виражені: В селі о п”ятій (пропущено дієслово-присудок).

Безпосердній вияв пропущеного члена грунтується на:

внутрішніх показниках речення (форми слів, що утиворюють синтаксичну ситуацію граматичними значеннями);

зовнішніх показниках.

Синтаксично ситуація створюється формами залежних членів речення, які за своєю роллю можуть вказувати на семантику особи, семантичну специфіку. Зовнішньосинтаксичні показники містяться в сусідніх реченнях. І внутрішні, і зовнішні показники є власнемовними чинниками. Але існують і позамовні чинники: 1) ситуація; 2)обстановка мовлення; 3)міміка; 4)жести і т.ін.

Найчастіше неназваними в реченні виступають головні члени речення.

Пропуск другорядних членів речення легко встановлюється, коли є залежні слова. З-поміж другорядних членів найчастіше не називається додаток. Обставини й означення не мають залежних слів, тому немає граматичних показників їх пропуску, вияв якого встановлюється за особливостями валентності дієслова-предикатива.

У діалогічному мовленні може бути пропущене ціле головне речення, при наявності підрядності:

За що ж тобі дісталося?

Щоб не мудрствував дуже.

ТИПИ НЕПОВНИХ РЕЧЕНЬ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

За умовами пропуску головних чи обов”язкових другорядних членів, неповні речення поділяються на кілька видів:

Власне-неповні:

А) контекстуальні;

Б)ситуативні;

В)парцельовані;

Г)обірвані.

Еліптичні.

Контекстуальні неповні речення - це ті, в яких пропущений член або члени повідомляються в тексті іншими реченнями, найчастіше попереднім: Гонта з Залізняком трубки закурили. Старашно, страшно закурили.

Ситуативні – це речення, в яких головний чи другорядний член пропускається тому, що в ситуації мовлення він мається на увазі і немає потреби його називати. Ситуативними неповними реченнями переважно змальовуєтся життєва ситуація і читач сприймає її ніби зримо: Чи чуєш ти, Катерино? Біжи зустрічати! Уже прийшов, біжи швидше, швидше веди в хату.

Ситуативні речення широко вживаються у діалогічному мовленні, прямій мові, їх зміст часто допомагає зрозуміти фотографія.

Парцельовані структури здебільшого називають "приєднувальними конструкціями”. Парцельовані структури поділяються на:

парцельовані сурядні частини – повні за структурою (Настала тривожна весна. І знову тривожно стало на серці.)

неповні парцельовані конструкції, що виражаються однорідними членами. Така однорідність може характеризуватись уточнюваним, пояснювальним аспектом ( Я старий чоловік. Бідний чоловік).

Власнепарцельовані конструкції, що становлять граматично залежні компоненти попереднього речення, один або кілька його другорядних членів. Інтонаційно оформляються як окремі речення з метою комунікативного навантаження (Я скучила за дивним зойком слова. Мого народу гілочка тернова.)

Еліптичними є такі неповні речення, у яких уявлення про прпопущений член безпосередньо встановлюється із власного змісту та будови, насамперед із значення та форми синтаксично залежного лсова. Еліптичні речення (гр. ellipsis – нестача, пропуск) надзвичайно емоційно насичені, експресивно забарвлені: Попрощався – і надвір.

З-поміж еліптичних неповних речень виділяють:

речення з еліпсом присудка (або головного члена односкладного речення), що має значення дієслова руху, переміщення у просторі: Так мати мерщій до хазяїна мене, у село одно;

речення з еліпсом присудка (або головного члена односкладного речення) на позначення наказу, просьби, побажання, заклику, привітання, прокляття, подяки, запитання і т.ін.: З приїздом! До скорої зустрічі! За ваше здоров”я, діти!

речення з еліпсом присудка (головного члена односкладних речень), що має значення буття (Солдати в тривозі. Пил і вітер в обличчя).

речення з еліпсом присудка зі значенням мовлення: Василь знов нічого. Івона на бабів – і баби нічого – про своє не перестають.

речення з еліпсом присудка із значенням сприймання (дієслова типу бачити, глядіти, дивитись, роздивитись, запримітити, чути, відчути, сприйняти): Він озирнувся, чи ніхто не сміється.

речення з еліпсом дієслова-присудка, що узвичаїлись як виразники запитання: "Чого ви” – спитав старий учитель.

речення з еліпсом додатка у двоскладному речення або додатка у двоскладному або односкладному реченні: Зорі сяють. Серед неба горить білолиций.

односкладні речення з еліпсом предикативного компонента типу можна, треба, необхідно за умови наявності інфінітива: Чого я думаю? У попи, А як не схоче, то на Січ, І там не згине вражий хлопець. Іди лиш в хату …

односкладні речення з еліпсом інфінітива – при наявності приедикативного слова: Людині треба з горем на люди.

Неповні речення слід відрізняти від односкладних. У неповних реченнях відсутні головні або другорядні члени можна відтворити за схемами повних речень. А в односкладних граматична основа завжди виражається одним головним словом, що зумовлюється їх семантико-структурною будовою. Другий головний член речення не може бути визначений ні за контекстом, ні за ситуацією, ні за внутрішньою структурою речення.

Тире на місці пропущеного члена

У неповних реченнях тире ставиться на місці пропущеного присудка: Цвіте конвалія в гаю, фіалка – біля гаю.

Якщо пропущено інший член речення, то тире може ставитись або не ставитись: По однім боці хвилювалося жито, по другім (-) жовтіла глиняна круча.

Тире не ставиться:

В еліптичних реченнях, якщо немає потреби у спеціальній паузі: Пораділи товариші, з розпитами до нього.

Якщо підметом у реченні виступає займенник, а пауза, яка інтонаційно відділяє підмет від слів присудкової групи, коротка:

Хто куди піде повідомляти?

Я в школу.

Я до вчителя.

Я по хатах.

НЕЧЛЕНОВАНІ РЕЧЕННЯ

Двоскладні речення характеризуються тим, що мають чітке логічно-структурне членування, можливість включати до свого складу всю різноманітність другорядних членів речення. Нечленовані структури не розкладаються на окремі члени речення. Вони можуть утворюватись як з одного слова, так і з неподільної єдності часток (еквіваленти слова). Тому нечленовані речення ще називають словами-реченнями.

Нечленованими (словами-реченнями) називаються речення, виражені частками, модальними словами і вигуками. Вони здебільшого характерні для діалогічного мовлення, насиченого експресією. Відповідно до вираження модальних значень, нечленовані речення поділяються на:

стверджувальні;

заперечні;

питальні;

спонукальні;

емоційно-оцінні.

стверджувальні нечленовані речення в залежності від їх функції у зв”язному мовленні виділяють 4 групи таких конструкцій:

а) власне стверджувальні, що є прямою позитивною відповіддю на поставлені питання. Пряме ствердження того, про що запитують, виражається нечленованими реченнями Так, Еге, Еге ж, Та еге ж, Ага, Атож, Авжеж, Аякже, Угу, Точно і под.

б) інша група стверджувальних нечленованих речень представлена словами добре, гаразд, так, угу, правильно, звичайно та словосполученнями ще б пак, та все ж. У рамках стверджувальної модальності такі речення виражають основне для них модальне значення згоди.

в) окрему групу становлять нечленовані речення, якими мовець не лише стверджує що-небудь, або погоджується з чим-небудь, а й водночас підсумовує почуте, побачене, виражаючи цим своє загальне ставлення до нього. Такі "підсумкові” нечленовані речення є здавна усталеними в мові нерозкладними словосполуками, що виникли внаслідок різного поєднання службових або повнозначних слів або повнозначних зі службовими. (Отаке-то діло, Так воно і є! Так тому і буть! Ще й як! Хвалити бога! Божа воля! Ще б пак! Не без того! А то як же! Самий раз!)

г) четверта група стверджувальних нечленованих речень об”єднує ті з них, якими підтверджуються міркування, погляди самого мовця. Це своєрідні відгуки на його власні думки, сказані вголос або й не висловлені (Так, да, та-ак; так, так, так; нічого, Та нічого, не без того).

заперечні нечленовані речення бувають:

а) власне заперечні, що функціонують як прямі відповіді на поставлені запитання, виражаючись у більшості випадків словом ні та похідними від нього: ні-ні; ні-ні-ні; та ні, зовсім ні, ще ні, ба ні, ой ні, майже ні.

б) заперечні нечленовані речення, що ними передається незгода з пропозицією чи міркуванням співрозмовника. Пряме запитання їм не адресується, тому вони не становлять прямої заперечної відповіді. Вживаючись після розповідної, розповідно-окличної або спонукальної репліки, такі нечленовані речення заперечують те, про що в ній ідеться, виражають незгоду з її змістом, яка часто супроводжується сумнівом, здивуванням, ваганням: Ні, Неправда, Неправильно, Та ні.

в) заперечні нечленовані речення, якими мовець заперечує самому собі, щоб у такий спосіб переконатись у правильності запереченняі, отже, в доцільності деяких власних міркувань, висновків, поведінки. Такі синтаксичні нечленовані побудови характерні для монологів, у тому числі ораторських, художніх, діалогізованих, а також для зовнішнього і внутрішнього мовлення персонажів. Виражаються словом ні, що супроводжується часткою або повторюється.

3) питальні нечленовані речення мають виразну питальну інтонацію та різні логічно-модальні відтінки, які залежать від лексичного виразу запитання, контексту чи конкретної обстановки розмови. Вони виражаються стверджувальними і заперечними словами так, ні (та їх варіантами-синонімами), модальними словами добре, правильно, неправильно, справді, дійсно, частками невже, хіба, навряд, тобто, ну, га і под.

4)спонукальні нечленовані речення містять якесь спонукання-наказ, заклик що-небудь зробити, припинити виконання, розмову, прохання прийти на допомогу, стати у нагоді, водночас показуючи емоційну реакцію мовця на певну ситуацію, що склалася, на чиюсь поведінку або на попереднє висловлення співрозмовника (чи своє власне). Залежно від характеру передаваного спонукання ці конструкції набувають у зв"”зному, головно діалогічному, мовленні різної функції та експресії. Ці речення оформлюються вигуками і функціонально близькими до них словами: годі, геть, гей, гайда, стоп, марш, ура, караул, гвалт, точка, шабаш, ну, цить, ша, тс, ц-ц, доволі, вистачить, буде.

5)емоційно-оцінні нечленовані речення містятьреакцію мовця на те, що відбувається чи говориться. Будучи позитивною чи негативною, така реакція водночас є емоційною й оцінно. Умовно ці нечленовані речення розпадаються на вигукові та іменникові.

А) вигукові нечленовані речення вимовляються з окличною інтонацією і виражаються вигуками та їхніми замінниками-службовими словами у поєднанні з займенниками:А-а! Ага! О-ох! Хм! Е-е! Ого-го! Овва! Ат! Гм! Тьху! Ай боже! Пхе! Ф”ю – ф”ю – ф”ю. Ага! Он як! Ах, он як! Господь з вами! Отсе, господи! Оце тобі маєш! Хай йому цур!

Б) іменникові емоційно-оцінні нечленовані речення мають форму іменника у називному відмінку, або іменника з залежним прикметником, займенником. Їх функція – показати ставлення мовця до ситуації, що склалася, до чийогось висловлювання і дати певну оцінку: Молодість! Красота! Оце життя! Яка краса! Злидні прокляті! Сволота! Боягуз! Вогонь! Молодень! Погань!

6) нечленовані речення, що виконують функцію мовного етикету. Це однослівні, рідше – дво-і кількаслівні синтаксично нерозчленовані побудови, які становлять традиційні і загальноприйняті формули привітання, прощання, вибачення, подяки, прохання, запрошування, побажання успіхів, щастя, якщо вони не є еліптичними реченнями. Здрастуйте! Здоров! Добридень! Моє шанування! Привіт! До побачення! Вибачте! Даруйте! Прошу! Будь ласка! Щасти!

Розділові знаки у нечленованих реченнях

У кінці нечленованих речень можуть ставитись усі ті ж розділові знаки, що й після інших простих речень:

якщо нечленовані речення вимовляються без підсилення та запитання, то після них ставиться крапка: Ти не підеш з нами? Ні.

Примітка: Якщо нечленоване речення поширюється двоскладним або односкладним реченням, яке уточнює чи поширює ствердження або заперечення, то воно відокремлюється комою: Та добре, розкажу про них. Так він же од тебе менший. – Ні, ми однакові.

якщо нечленовані речення вимовляються з підсиленою інтонацією, то після них ставиться знак оклику: Геть! Щезайте! Ніхто не кликав Вас!

Якщо нечленовані речення вимовляються з питальною інтонацією, то після них ставиться знак питання: Ну? Що ж ти думаєш?

Примітки: 1) Частки, що стоять перед нечленованими реченнями, комою не відокремлюються: Не знайшли? – А ні. 2) Стверджувальні не членовані речення слід відрізняти від однозвучних прислівників, які виступають членами речення, тому розділовими знаками не відокремлюються: Так, це було тоді. Було саме так.

ПОНЯТТЯ ПРО ПРОСТЕ УСКЛАДНЕНЕ РЕЧЕННЯ

Ускладнені речення не є самостійними синтаксичними одиницями. Це монопредикативні структури, тому за граматичною будовою вони є простими реченнями на відміну від складних, які є поліпредикативними.

Характер ускладнення простих речень буває різним, тому під поняттям "ускладнене речення” об”єднуються синтаксичні структури, різні за будовою і функціями. До ускладнених належать речення:

З однорідними членами.

З відокремленими членами:

Означеннями;

Прикладками;

Обставинами;

Додатками.

Зі звертанням.

Зі вставними і вставленими конструкціями.

Ускладнене речення пов”язується з напівпредикативністю, тобто з особливим синтаксичним значенням, близьким до предикативності. Напівпредикативність – це додаткове до основного висловлювання повідомлення про співвіднесеність висловлюваного до дійсності. Наявність напівпредикативності в ускладнених реченнях дозволяє визначати позицію ускладнених речень як проміжну між простими і складними структурами.

РЕЧЕННЯ З ОДНОРІДНИМИ ЧЛЕНАМИ. ПОНЯТТЯ ПРО ОДНОРІДНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ

Однорідними називаються такі члени речення, які перебувають в однакових синтаксичних відношеннях з одним членом речення, виконують однакову синтаксичну функцію і поєднуються між собою сурядним зв”язком.

Ознаки однорідних членів речення:

займають позицію одного члена речення;

пов”язані між собою сурядним зв”язком;

відносяться до одного з членів речення;

мають однакові морфологічні форми і виражають однотипні поняття;

Однорідними можуть бути і головні, і другорядні члени речення; вони об”єднуються в один ряд – цілісний семантико-синтаксичний блок, який в цілому і кожний з його компонентів пов”язаний з іншими членами речення підрядним зв”язком.

Основними засобами вираження однорідності у блоці однорідних членів є інтонація та сполучники сурядності. Способи поєднання однорідних членів можуть бути різні: лише інтонацією, без сполучників, лише сполучниками сурядності, та комбіновано-безсполучниковим і сполучниковим зв”язками. Будь-який ряд однорідних членів характеризується спільною ознакою – наявністю паузи між його членами і логічного наголосу над кожним з них.

Важливим граматичним засобом вираження однорідності є сполучники сурядності – єднальні, протиставні та розділові, які виражають відповідні смислові відношення між одноріднимичленами речення.

Блоки з єднальниними сполучниками і(й), та, і…і, ні…ні мають характер переліку, який забезпечується перелічувальною інтонацією. Найчастіше вживаються сполучники і(й), та, ні…ні. Останній також служить для посилення заперечення.

Між ОЧР можуть бути градаційні відношення, тобто посилення наростання, чи навпаки, послаблення значення другого компонента по відношенню до першого. Такі значення мають градаційні сполучники не тільки … а й, не тільки …але й, не стільки …скільки, не те щоб … але й, хоч і …але, не так і … як. Градаційні сполучники завжди парні і передають відношення між однорідними членами речення, близькі до єднальних.

Протиставні сполучники а, але, та(але), однак, проте, зате, так, все ж поєднують протиставлювані чи зіставлювані поняття.

Однорідні члени речення поєднуються і розділовими сполучниками або, то,чи, або…або, то…то, чи…чи.

Нерідко однорідні члени речення, здебільшого з єднальними сполучниками, супроводжуються узагальнюючими словами, які виражають загальні поняття чи є родовими стосовно понять, названих однорідними членами. Узагальнюючі слова є тими ж членами речення, що й однорідні. Роль узагальнюючих слів найчастіше виконують займенники, рідше – інші повнозначні слова.

Однорідні присудки

Речення з однорідними присудками трактуються як :

прості;

складні;

проміжного типу між простими і складними. Простими вважають речення, в яких однорідні присудки стосуються одного підмета: Все покотилося, змінилося, розцвілось.

Односкладні речення з однорідними головними членами речення можна віднести до проміжних типів – між простими і складними.

Однорідні й неоднорідні означення

Узгоджені означення, які займають препозицію стосовно означуваного слова, можуть бути однорідними і неоднорідними.

Однорідними виступають ті означення, що є переліком суттєвих ознак різних предметів чи характеризують предмет з якогось одного боку. В один блок однорідних означень об”єднуються переважно лише якісні або лише відносні прикметники. Між однорідними означеннями можна вставити єднальний сполучник і(й), та(і): Радісна, тиха надія, мов квітка лелії, розквітла. Однорідними є ті означення, що виражають ознаку одного порядку – колір, розмір, матеріал тощо: Тихі, ніжні, зорі спадали з неба, - білі, неозорі – і клалися в намет.

Завжди однорідними бувають означення, що стоять після означуваного слова: Я знаю став один бездонний В гірській закутині глухій, Дрімливий, тихий, вічно сонний.

Якщо прикметик і дієприкметник чи дієприкметниковий зворот стоять поряд, то означення є однорідними тоді, коли першим стоїть прикметник: Якось не тішили моє око ані розлогі, яро-зелені, порязані блакитними озерцями та гирлами плавні, що розляглися за рікою в Румунії, ані жовті, залиті хвиленю виноградників по підгір”ю шпилясті гори, що тиснуться понад Прутом з свого боку

Якщо дієприкметник стоїть перед прикметником, то означеня неоднорідні: І по обидва боки тих левад, а крутих косогорах, скрізь видно було залиті сонцем старі садки.

До неоднорідних належать означення, що називають ознаки, які виражають різні родові поняття, що виражаються кількісними і якісними прикметниками: Погідне блакитне небо дихало на землю теплом.

РЕЧЕННЯ З ВІДОКРЕМЛЕНИМИ ЧЛЕНАМИ

У реченні значення якогось із другорядних членів може посилюватись, виділятись з боку смислового та інтонаційно. Такий член речення є відокремленим. Відокремлення – це смислове та римічно-інтонаційне виділення другорядних членів речення для посилення їх значення у семантико-граматичній структурі речення.

Загальні умови відокремлення:

порядок слів (препозиція чи постпозиція), від якого залежить відокремлення означень, прикладок, обставиню

обтяженість другорядного члена речення залежними словами (прикметникові, дієприкметникові, порівняльні звороти), що зумовлює відокремлення означень, прикладок, обставин, додатків.

Уточнююча функція члені речення, яка спричинює відокремлення означень, прикладок, обствин, додатків.

Особливе смислове навантаження (виділення) члена речення, впливає на відокремлення означень, прикладок, обставин.

Сусідство неоднакових за синтаксичною вункцією членів речення.

Неможливість деяких зв”язаних за змістом слів входити у синтаксичні зв”язки (наприклад, особових займенників з означеннями і прикладками).

Відокремленим членам речення властива напівпредикативна функція. Найповніше вона проявляється тоді, коли відокреслений член речення можна трансформувати у підрядну частину складного речення чи в окреме просте речення: Жахнулася сарна й щезла в гущавині, лишивши зелені сліди на синій від роси траві. Або: Жахнулася сарна й щезла в гущавині. Вона лишила зеленфі сліди на синій від роси траві.

Відокремлюватись можуть тільки другорядні члени речення, однак лише ті, що не мають тісних синтаксичних зв”язків зі словоформами, до яких належать. З цієї причини ніколи не відокремлюються прямі додатки.

РЕЧЕННЯ З ВІДОКРЕМЛЕНИМИ ОЗНАЧЕННЯМИ

Відокремленими можуть бути непоширені і поширені, узгоджені і неузгоджені означення, які у реченні виділяються зі смислового боку та інтонаційно. Відокремлення означень залежить від кількох чинників:

Від категоріальних властивостей означуваних слів та означень;

Від ступеня поширеності означень;

Від їх позиції щодо означуваного слова;

Означуваними словами найчастіше бувають іменники та займенники. Особові та неозначені займенники дуже рідко поєднуються з прикметникми, бо їх конкретизація через прикметникову ознаку позбавляє їх узагальненого значення. Тому означення при членах речення, виражених займенниками, відокремлюються завжди.

Узгоджені означення відокремлюються у таких випадках:

Постпозитивні означення, виражені прикметниковим чи дієприслівниковим зворотом, якщо він стоїть безпосередньо після означуваного слова: Над далекими горбами та ярами небо ніби злилось з землею, вкритою товстим білим сніговим шаром.

Постпозитивні непоширені означення (два і більше), які належать до іменника чи займенника: Голос Сашка, чистий, контральтовий, чути десь аж з кімнати бухгалтерії.

Означення з додатковим обставинним значенням: Осяяні місяцем, гори блищать, Осріблені місяцем, сосни шумлять.

Постопзитивне чи препозитивне означення, виражене одиничними прикметниками чи дієприкметниками або зворотами, якщо вони стосуються особового займенника: Ти згадала мене, бездомного.

Постпозитивні означення, якщо перед пояснюваним іменником вже є означення: Ах, то мрія співала моя Свою пісню, сумну, лебедину.

Постпозитивне означення, що має уточнюючий характер: Сонце таке сліпуче тут світить, ніби ти опинився на якійсь уже іншій, ближчій до сонця планеті.

Неузгоджені означення відокремлюються:

1. коли вони вживаються поряд з узгодженими: Висока могила-курган здіймається неподалік серед розриву хлібів, оборана, неторкана, в сивих полинах.

2.коли прикладка належить до особового займенника: Благословенні ви, вітрила лазурові Життя і юності, жадоби і любові.

Коли прикладка є видовим поняттям до родового: Діти – хлопчик і дівчинка, - здивовані незвичайною обстановкою, шептались поміж себе.

Коли прикладкою виступає власна назва, то вона відокремлюється лише тоді, коли має уточнююче значення: Сільський чабан, дід Свирид, показав та розказав мені, як із тієї солом”яної стрічки бриля шити.

Коли прикладка приєднується до означуваного слова (іменника) за допомогою сполучників або, чи, тобто, як та інших уточнюючих слів, зокрема: як-от, а саме, особливо, навіть, переважно, родом, на ймення, на прізвище: У Сквирі лікар був, на прізвище Рушилов.

ВІДОКРЕМЛЕНІ ОБСТАВИНИ

Відокремлюватись можуть обставини, виражені дієприслівниковими зворотами, одиничними дієприслівниками, прислівниками та іменниками у непрямих відмінках.

Відокремлюються обставини у таких випадках:

коли вони виражені дієприслівниковими зворотами: Коло пасіки росли фблуні й груші, посхилявши густе гілля в пасіку над вуликами.

Якщо у реченні відокремлені обстаивни, виражені дієприсліниковими зворотами чи дієприслівниками, з”єднані єднальним сполучником, то перед ним кома не ставиться: Степ, струсивши з себ росу та зігнавши непримітні тіні, горить рівним жовто-зеленим кольором.

коли дієприслівник у реченні стоїть перед дієсловом: І я, заплакавши, назад поїхав знову на чужину. Якщо одиничний дієприслівник стоїть після дієслова і виконує функцію обставини способу дії, то він комою не відокремлюєтся: Кілька годин вони працювали не відпочиваючи. Коли після дієслова є два і більше дієприслівники, які виконують функцію обставини способу дії, то і перед першим дієприслівником ставиться кома: Вогонь підбирався все ближче й ближче, полохливі язико полум”я то здіймалися в повітря, то падали ниць, розвихрюючись, випалюючи усе до чорного тла.

Можуть відокремлюватися обставини, які уточнюють значення попередньої обставини: Перед ним, на крайнебі, стояли високі вогняні гори. Обставини, виражені іменниками, відокремлюються тоді, коли їх треба виділити серед інших членів і надати їм особливої смислової ваги: З самого рання летять чайки у поле, углиб суходолу.

Завжди відокремлюються обставини з допустовим значенням: Незважаючи на дідову обіцянку, перевіз не прибув.

Відокремлені означення та обставини способу дії, міри й ступеня можуть мати порівняльне значення і приєднуватися до основного речення за допомогою сполучників як, мов, немов, мовбито, мовби, немовбито, наче, неначе, начеб, начебто, неначе, ніби, нібито, буцім, буцімто: На дворі стоять здорові, як дуби, груші та черешні.

ВІДОКРЕМЛЕНІ ДОДАТКИ

Відокремлені додатки – це виділені на інтонаційно (на письмі - пунктуаційно) відмінкові форми іменників з прийменниками (крім, опріч, за винятком, замість, на відміну від і т.ін.) або прислівниковими сполученнями, що мають значення включення, винятку, заміни: За винятком баби Оришки, малий Чіпка нікого не любив.

Відокремлені додатки не мають об”єктних значень, не пов”язані з дією як предмет, на який переходить дія або який є результатом дії.

РЕЧЕННЯ, УСКЛАДНЕНІ ВСТАВНИМИ І ВСТАВЛЕНИМИ КОНСТРУКЦІЯМИ

Прості речення можуть ускладнюваатись вставними і вставленими словами, словосполученями і реченнями, які граматично не пов”язані з членами речення, хоч надають усьому реченню чи окремим його членам різних смислових віл\дтінків, виражають додаткові повідомлення, уточнення.

Ускладнюючі компоненти не вступають з іншими словами у реченні ні в підрядний, ні в сурядний зв”язок, характеризуються відносною відокремленістю та інтонацією, що на письмі передається через розділові знаки – кому, тире, дужки.

Відсутність граматичного зв”язку з членами речення чи з реченнями у цілому зумовлює віднесення вставних і вставлених конструкцій до слів, що стоять поза граматичним зв”язком.

За смисловою функцією розглядувані слова, словосполучення і речення поділяються на вставні і вставлені.

Вставні слова і словосполучення:

виражають модальну оцінку (впевненість, невпевненість, передбачення, можливість, неможливість, вірогідність, сумнів) – безсумнівно, безумовно, звичайно, ймовірно, можливо, мабуть, здається, напевне, очевидно, либонь, без сумніву.

виражають почуття люджини у зв”язку з повідомоенням (радість, здивування, співчуття, застереження): на щастя, на жаль, на сором, як на біду, як на зло, як на гріх, як навмисне, нівроку, шкода.

привертають, активізують увагу співрозмовника: чуєте, чуєш, знаєте, дивись, дивіться, бач, бачите, погодьтесь, повірте,уявіть собі, майте на увазі, зверніть увагу, прошу вас, даруйте, між нами кажучи і под.

вказують на джерело повідомлення – кажуть, як кажуть, повідомляють, за висловом, на думку, по-моєму, по-твоєму.

Допомагають упорядкувати думки, пов”язати їх між собою: по-перше, по-друге, нарешті, з одного боку, до речі, між іншим, навпаки, наприклад, отже, словом, значить, виявляється, зокрема, зрештою, повторюю.

Виражають емоційність вислову, підкреслюють його експресивність - даруйте, пробачте, легко сказати.

Вставні конструкції пов”язані переважно зі змістом всього речення, надають йому певного відтінку, тому їх виключення випливає на зміст речення, хоча принципово синтаксичної будови не порушує.

Речення з вставленими конструкціями

Крім вставних конструкцій, які переважно виражають суб”єктивне ставленні мовця до висловленої думки, є ще вставлені конструкції, які містять додаткові повідомлення, зауваження, бувають поясненням до якого сь із членів речення або речення в цілому: Людині суджено не рухатись по колу (Це, зрештою, й гаразд).

Вставлені конструкції не мають модальних значень, не вказують на джерело повідомлення, на зв”язок та послідовність думок, а роблять лише побіжні зауваження, додаткові повідомлення, що доповнюють, уточнюють зміст усього речення або окремого його члена. У зв”язку з цим вони не можуть починати речення і здебільшого стоять у середині чи в кінці його.

Вставлені, як і вставні, конструкції з основним реченням граматичного зв”язку не мають.

Вставленими бувають окремі слова, словосполучення, прості і складні речення. Вони приєднуються до основного речення безсполучниковим або сполучниковим зв”язком, на письмі виділяються дужками, рідше – комами і тире.

ЗВЕРТАННЯ

Слова або словосполучення, які називають особу, предмет, до йких звернена мова, називаються звертанням.

Його основна функція – прривертати увагу того, до кого звертаються, до повідомлення, тому звертаннями часто виступають імена, прізвища, назви осіб за спорідненістю тощо: Катерино! Коли в нас неділя? Добрий вечір, дівчино.

У фольклорі, у художніх творах звертаннями можуть бути назвитварин і неживих предметів: Повій, вітре, на Вкраїну.

Звертання виражається кличним відмінком у формі однини чи множини: Чудна ти, дочко! Ви щасливі, високі зорі, все на світі вам видно звисока.

За формою вираження звертання поділяються на поширені і непоширені, можуть утворювати синонімічні ряди.

Своєрідний тип звертання становлять вокативні речення, які, називаючи адресата, передають модально чи емоційно забарвлену думку – оклик, незадоволення, обурення, скаргу, радість, прохання, докір, заборону: Лукашу! Ані руш! Ех ти, Векша, Векша! Що ж ти так?

Ускладнені речення неоднорідні за структурно-семантичними особливостями, як неоднорідні вони за ступенем додаткової предикативності та за граматичним оформленням.

Ускладнені речення за структурою прості, хоч семантично можуть наближатися до складних.



--------------- Повну версію реферата можна скачати на початку (у верхній частині) сторінки ---------------



Реферат на тему: Просте ускладнене та односкладні речення в українській літературній мові (лекція)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2014. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.  Створити сайт безкоштовно