Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Мовознавство

Прикметник як частина мови (реферат)

1. Прикметник як частина мови

2. Семантичні групи прикметників:

а) якісні прикметники;

б) відносні прикметники;

в) присвійні прикметники.

3. Ступені порівняння прикметників.

4. Короткі і повні форми якісних прикметників.

5. Перехід відносних прикметників у якісні і якісних у відносні.

6. Присвійні і присвійно-відносні прикметники

7. Перехід присвійно-відносних прикметників у якісні.

8. Поділ прикметників на групи.

Прикметник як частина мови Прикметник – частина мови, що виражає статичну ознаку за допомогою залежних граматичних категорій роду, числа й відмінка. Якщо прикметник разом з іменником становлять лексикалізоване словосполучення, тобто означають термін (хвощ польовий, медвеже вушко (трава), географічну назву (Кривий Ріг), тоді вони тісніше зливаються в одне ціле і виражають одне поняття, відповідаючи на питання іменника.

Прикметники можуть сполучатися з різноманітними іменниками, які мають пряме і переносне значення.

Пояснюючи іменники, що мають різні лексичні значення, підпорядковуючись їм лексично і граматично, прикметники виражають різноманітні ознаки відношень:

· Матеріал, з якого зроблений предмет (залізний, кам'яний, дерев”яний);

· Призначенняч предмета (збиральна машина, розподільний щит);

· Відношення до часу, місця тощо(вечірній, залісний, болотний);

· Внутрішні властивості характеру людини (кмітливий, веселий, добрий, ледачий);

· Зовнішні якості (бородатий, високий, рівний, присадкуватий);

· Фізичні якості (хворий, старий, немічний);

· Колір (білий, червоний, голубий, зелений);

· Смак (солодкий, гіркий, кислий);

· Розмір (довгий, короткий, великий);

Основною морфологічною ознакою прикметників є те, що вони змінюються за родами, відмінюються за відмінками і числами. Форми роду, числа і відмінка прикметників залежать від іменників. Прикметники узгоджуються з іменниками в роді, числі і відмінку (синій олівець, синя хустка, синього моря).

Зв'язок прикметника з іменником називається узгодженням.

Прикметники мають такі граматичні ознаки, як форми ступенів порівняння якостей (красивий – красивіший - найкрасивіший) та форми вираження міри якості (гарний – прегарний, великий - величезний).

У реченні прикметники переважно виступають у ролі означень (Знай, по бурі тяжкій перемога засяє, дзвінка і погідні); можуть виступати у ролі іменної частини складеного присудка (Весна стояла суза й вітряна). Субстантивовані прикметники виконують роль підмета і додатка (Хто спитає, привітає милого в світі).

За значенням та граматичними властивостями прикметники поділяються на три основні гшрупи:

· Якісні (білий, великий, красивий);

· Відносні (цементний, грушевий, сосоновий);

· Присвійні (батьків, Ольжин).

Семантичні групи прикметників а) Якісні прикметники

Якісні прикметники виражають якість або властивість предмета. Вони вже втратили відносні ознаки (відношення до матеріалу, часу тощо) і мають узагальнене лексичне значення в своїй основі. Ці прикметники можуть поєднуватись з будь-яким предметом-іменником, а не тільки з іменниками.

Хараткреною граматичною ознакою якісних прикметників є те, що більшість з них мають ступені порівняння (синій – синіший – більш синій), повну і коротку форми (зелений - зелен). Від окремих прикметників можна утворити прислівники на о або е (червоний – червоно, гарячий - гаряче); іменники з абстрактним значенням (глухий - глухота); антонімічні пари слів (темний – світлий, великий - малий); окремі форми з близьким значенням або значенням зменшення ознаки за допомогою суфіксів –оват(ий), -уват(ий), -юват(ий), -ав(ий), -яв(ий) (червонуватий, синюватий, жовтавий, білявий), а також можна утворити словосполучення з якісними прислівниками (дуже добрий).

Якісні прикметники мають складну значеннєву природу, зумовлену тим, що вони називають ознаки і властивості:

1) об”єктивно притаманні істотам, предметам та явищам і безпосередньо сприймані органами відчуттів (синій, гіркий, босий, круглий, повний, порожній, цілий);

2) приписувані предметам і явищам за результатами оцінки їх кваліфікації, здійснюваної мовцем і висловлюваної у відповідному повідомленні (гарний, добрий, молодий, розумний, щедрий, твердий, новий).

Така природа ознак і властивостей дає змогу поділити якісні прикметники на дві основні значеннєві групи:

· дескриптивні (описові) – прикметники, що називають т.зв. абсолютні ознаки без суб”єктивної оцінки;

· кваліфікативні (оцінні) – прикметники, що називають ознаки, виділювані в істотах, предметах і явищах внаслідок оцінки, залежно від суб”єктивного погляду мовця на них.

б) відносні прикметники

Відносні прикметники означають предмет на основі відношень ознаки до предмета, обставини або дії. Ці відношення є прямими. За їх характером прикметники виражають відповідні ознаки: · щодо матеріалу (пшеничний хліб, земляний вал, глиняний посуд);

· щодо часу і тривалості в часі (ранкова пора, березневе сонце, місячні канікули);

· щодо місяця (закордонна подорож, польова квітка, подільські говори);

· розміру, ваги (десятиповерховий будинок, дволітрова посуда, кілограмова гиря);

· за приналежністю іншому предмету (університетські корпуси).

Відносні прикметники не мають граматичних ознак, властивих якісним прикметникам (ступенів порівняння, форм здрібнілості, пестливості,антонімічних пар). Вони можуть мати паралельну форму вираження ознаки (дерев'яний ніж – ніж з дерева).

в) присвійні прикметники

Присвійні прикметники означають приналежність предметів і відповідають на питання чий? чия? чиє? чиї? (сестрина квітка, Маріїн зошит).

Ступені порівняння якісних прикметників

Ступені порівняння – це лексико-граматична категорія якісних прикметників. Вона характеризується тим, що показує ступінь внутнішньої якості, зовнішньої ознаки предмета. Афіксальні форми ступенів порівняння називаються синтетичими (простими), а ступені порівняння, утворені за допомогою додаткових слів є аналітичними (складеними).

Розрізняють вищий і найвищий ступені порівняння прикметників.

Вищий ступінь порівняння утворюється додаванням:

а) суфікса –іш, або –ш до основи або до кореня звичайної форми якісного прикметника: новіший, повніший, солодший.

б) слів більш, менш до звичайної форми якісного прикметника: більш вдалий, менш вередливий, більш глибокий.

Найвищий ступінь порівняння утворюється додаванням:

а)префікса най- до форми вищого ступеня: найбільший, найкраща, найменше.

б) слів найбільш, найменш до звичайної форми якісного прикметника: найбільш зручний, найменш приємне.

Для посилення вживаються при формах найвищого ступеня пркметників частки що і як, які з прикметниками пишуться разом: щонайсильніший, якнайкращий.

При утворенні вищого ступеня порівняння за допомогою суфікса –ш виникає ряд фонетичних і морфологічних змін, які виявляються у спрощенні прикметникової твірної основи й асимілятивно-дисимілятивному чергуванні приголосних:

а) суфікси –ок, -ек, -к випадають: глибокий – глибший, далекий – дальший.

б) кінцеві приголосні основи г, ж, з у сполученні з суфіксом –ш перетворюються на жч: дорогий – дорожчий, низький – нижчий, дужий – дужчий.

в) поєднання кінцевого с з суфіксом –ш дає звукосполучення шч, орфографічно щ: високий – вищий.

Деякі прикметники утворюють ступені порівняння від інших основ (явище суплетивізму): гарний – кращий, поганий – гірший, великий – більший.

Ступенів порівняння не мають прикметники:

1. які виражають масть тварин: гнідий, вороний;

2. прикметники на означення кольору, утворені за кольоровою схожістю до інших предметів: малиновий, вишневий;

3. прикметники з суфіксами -еньк, -есеньк, -ісіньк, - юсіньк, -езн, -елезн, -ущ, -ющ, -ен; та префіксами пре-, архі-, ультра;

4. прикметники з суфіксами –ав, -яв, -уват, -юват і значенням неповноти вияву ознаки: білуватий, чорнявий, золотавий;

5. прикметники, які виражають сталі ознаки: босий, німий, глухий;

6. складні прикметники, які виражають якість з додатковим відтінком, а бо поєднання двох і більше кольорів (світло-жовтий);

7. більшість складних прикметників з другим компонентом подібний, видний (брунькоподібний);

8. прикметники дієприкметникового походження на –ан, -ен.

9. прикметники віддієслівного походження (недремний).

Усі ці прикметники об”єднані в категорію безвідносної міри якості предмета. Вони вказують на таку ознаку, яка не може порівнюватися з такою ж ознакою в іншому предметі.

4.Повні і короткі прикметники

Короткі і повні форми якісних прикметників успадковані українською мовою від давньоруської. В сучасній українській літературній мові короткі форми прикметників творяться здебільшого від окремих повних якісних прикметників чоловічого роду називного відмінка однини шляхом відкидання закінчень (зелений – зелен, радий - рад). В основі прикметника, що закінчується на два приголосних, з”являється вставний голосний –е (ясний – ясен, здатний - здатен), рідше –ї (достойний - достоїн).

У сучасній українській літературній мові повна (нестягнена) форма поширена у називному відмінку однини тільки в прикметниках чоловічого роду (червоний, добрий, дев”ятий). В окремих прикметниках жіночого і середнього роду така форма використовується зі стилістичною метою (надання мові піднесеного й урочистого характеру) в народній творчості і художньо-поетичній літературі (А щедрая матусенька раділа у садку).

Основна форма прикметників жіночого і середноього роду в називному і знахідному відмінку одини стягнена (червона, синя, добре).

Короткі прикметники вживаються тільки в чоловічому роді (повен, ясен, дрібен). У контексті вони вживаються лише у формі називного відмінка однини (рад би я не хилитись; свят союз наш) і найчастіше виконують функцію іменної частини складеного присудка (Океан повен/ В глибині чудовен). Рідше – функцію означення (… ясен місяць угорі).

5. Перехід відносних прикметників у якісні та якісних у відносні

Кожний окремо взятий прикметник виражає загальне значення ознаки. В контексті він конкретизує своє значення, сполучаючись з іншими словами, особливо з іменниками. В різноманітних поєднаннях з іншими словами прикметники можуть цілком змінити свою семантико-граматичну якість і перейти до іншої фінкціонально-семантичної групи, наприклад, з групи відносних у групу якісних або навпаки. Такий перехід може бути повним і частковим лише у певних контекстуальних ситуаціях.

Основною умовою переходу відносних прикметників у якісні і навпаки є їх вживання у переносному (образному значенні): механічна людина, золоте серце, бархатний голосок.

За таких умов предметне відношення переходить в образно-оцінне і відносний прикметник набуває значення якісного.

Відносні прикматники переходять у якісні залежно від семантики іменників, з якими вони сполучаються, і від якості синонімічного відповідника в групі власне якісних прикметників (заспана людина (відн.) – заспані хвилі (як.), сонячне проміння – сонячне життя (як.)).

Найчастіше в якісні переходять ті відносні прикметники, що утворені від іменників з речовинним значенням (мармурові хмари, срібний голос, воскове обличчя, волошкові очі), прикметники, що утворені від дієслів, прислівників, числівників, рідко переходять у якісні.

Перехід відносних прикметників у якісні здебільшого має стилістичний характер. Морфологічну структуру вони переважно не змінюють. Лише окремі з них у процесі мовлення набувають і морфологічних ознак якісних прикметників (ступені порівняння, утворення коротких форм) і повністю переходить у якісні (холодний, бурхливий, передовий, рідкий). Від відносних прикметників, що вживаються в ролі якісних, можуть утворюватись означальні прислівники (медовий – медово, вогненний – вогненно, кривавий – криваво, с онячний - сонячно).

Буває, що якісні прикметники, виступаючи постійною розрізнювальною ознакою в складних термінах, власних прізвищах прикметникового походження, поступово нейтралізуються і певною мірою змінюють свої лексико-граматичні ознаки (втрачають здатність мати ступені порівняння тощо): Великі Луки, чорна металургія, легка промисловість, сивий Кавказ, темний гріх, білий голуб.

6. Присвійні і присвійно-відносні прикметники

В українській мові виділяють дві основні групи присвійних прикметників:

а) прикметники з суфіксами –ів, -їв, -ин, -їн (Гнатів, Андріїв, Одарчин);

б) прикметники з простими суфіксами –ан, -яч, -ин, -їн, -ськ, -цьк, -ов, -ев (солов”їний, воловий, тюленевий, мишачий), зі складними суфіксами –івськ, -инськ (Шевченківський, материнський). У називному відмінку одинини вони мають повну (стягнену або нестягнену) форму.

Прикметники другої групи сполучають у собі значення присвійних і відносних прикметників, тому їх ще називають присвійно-відносними. Прикметники першої групи є власне присвійними, бо в них яскравіше виражається приналежність предмета людині. (Ольжині успіхи, Іванові книжки, Андрієві пісні); рідше – тварині (лисячий хвіст, левова грива), зовсім рідко (у художніх творах) – неістотам (Дніпрові притоки).

7.Перехід присвійно-відносних прикметників у якісні

Присвійно-відносні прикметники, що пояснюють іменники з абстрактним значенням, які означають характер людини, її вдачу, поведінку тощо, утворені за допомогою суфіксів –ськ, -івськ, -ївськ, -инськ, -ач, - яч можуть набирати якісних ознак (рицарський характер, материнські почуття, собача доля).

Іноді присвійні прикметники, що утворюються від назв тварин за допомогою суфіксів –ин, -їн, -ов, -ев, -ч можуть вживатися з переносним, образним значенням і виражати якісні ознаки іменників з конкретним речовим значенням або з абстрактним (вовчі зуби, звіряча вдача).

Проте всі ці та їм подібні присвійно-відносні прикметники, що в контексті виражають значення якісних, не зазнають відповідних морфологічних змін і не переходять повністю і якісні прикметники (за семантичними і морфологічними ознаками).

Перехід прикметників з однієї семантичної групи в іншу свідчать про оцінно-пізнавальну здатність і широкі функціональні можливості їх, як і мови в цілому.

8.Поділ прикметників на групи

За характером кінцевого приголосного основи та відмінкових закінчень прикметники поділяються на дві групи – тверду і м”яку.

До твердої групи належать:

· якісні та відносні прикметники, що мають основу на твердий приголосний і в називному відмінку одинини чоловічого роду закінчуються на –ий: безладний, глухий, сизий, чистий, тямущий, поточний, модний.

· присвійні прикметники із суфіксами –ів (після голосного та апострофа -їв), -ин (після голосного та апострофа -їн), які в називному відмінку однини чоловічого роду після цих суфіксів мають нульове закінчення (батьків, Андріїв, Галин, дідів, доччин, нянин).

· Усі короткі форми прикметників: варт, винен, готов, жив, зелен, ладен, певен, повен, рад;

До м”якої групи належать:

· Відносні іменники, що мають основу на м”який приголосний –н і в називному відмінку однини чоловічого роду закінчуються на –ій (після голосного - їй): будній, давній, досвітній, обідній, освітній, путній, хатній, середній.

· Усі прикметники на –жній, -шній, що походять від прислівників: ближній, колишній, зовнішній, прийдешній, тутешній.

· Відносні прикметники з основою на –й: безкраїй, короткошиїй, відносні прикметники з відтінком присвійності: братній, орлій, а також якісний прикметник синій.


 





Реферат на тему: Прикметник як частина мови (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.