Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Мовознавство

Предмет синтаксису та синтаксичні одиниці (реферат)

Зміст

1. Предмет синтаксису

2. Синтаксичні одиниці

3. Елементарні і неелементарні синтаксичні одиниці

Використана література

1. Предмет синтаксису

Термін «синтаксис» використовують у двох значеннях. Він стосується і об'єкта вивчення, і розділу науки про мову. Потрібно чітко розрізняти синтаксис мови і синтаксис як науку. Синтаксис мови — це синтаксична будова мови, сукупність синтаксичних одиниць та правил, які регулюють творення і функціонування синтаксичних одиниць. Синтаксис як наука — це розділ граматики, що вивчає синтаксичну будову мови, форму і зміст синтаксичних одиниць.

Визначення предмета синтаксису, як і будь-якого розділу науки про мову, зумовлюється чинниками як об'єктивного, так і суб'єктивного порядку. Об'єктивними чинниками для синтаксичної науки виступають природа синтаксичних одиниць і особливості їх функціонування, а також взаємовідношення між окремими аспектами цих одиниць та їх функцій. Суб'єктивні чинники поширюються на усвідомлення важливості вивчення відповідних синтаксичних явищ, ступінь зрілості науки стосовно їх дослідження, наявність чи відсутність впливів інших наук на опрацювання методів синтаксичного аналізу, продовження або відмова від традицій історичного розвитку синтаксичної науки. Суб'єктивні чинники, які впливають на визначення предмета синтаксису, видозмінюються залежно від суспільних обставин та індивідуальних відмінностей дослідників, а отже, предмет синтаксису не становить незмінної, назавжди усталеної сутності. Розуміння предмета синтаксису в різні періоди розвитку синтаксичної науки і дослідниками різних лінгвістичних шкіл і напрямків звичайно не збігається. Користуючись тією самою назвою, синтаксисти можуть застосовувати її до не тотожних об'єктів дослідження або до різних способів вивчення тих самих об'єктів. Порівняймо розуміння предмета синтаксису за часів виділення його як окремого розділу граматики і за нашого часу, наприкінці двадцятого сторіччя. Термін «синтаксис» (від грецького слова зупіахіз — побудова, зв'язок, з'єднання), вперше використаний у 3 ст. до н. е. стоїками — представниками філософської школи епохи еллінізму, однієї з відомих шкіл в історії лінгвістичних учень, стосувався тоді спостережень над логічним змістом висловлень. Тепер же предметом синтаксису є система синтаксичних одиниць, формальна і семантична структура цих одиниць, синтаксичні зв'язки і семантико-синтаксичні відношення тощо. Сучасні наукові концепції нерідко розрізняються переліком синтаксичних одиниць, кваліфікацією синтаксичних зв'язків і семантико-синтаксичних відношень та інших понять синтаксису.

В україністиці набуває поширення вчення про три синтаксичні одиниці: мінімальну синтаксичну одиницю (компонент речення чи словосполучення) , речення і словосполучення. Здебільшого мінімальні синтаксичні одиниці являють собою компоненти, що матеріально репрезентуються найвищими морфологічними одиницями — частинами мови та сукупністю їх форм. Тому в граматичній системі мови синтаксис правомірно розглядають як вищий граматичний рівень, який стоїть над морфологічним.

Отже, синтаксис вивчає, з одного боку, сукупність синтаксичних одиниць, а з другого — правила функціонування цих одиниць. Фундаментальними поняттями синтаксису є синтаксичні одиниці, а також тісно пов'язані з ними синтаксичні зв'язки і семантико-синтаксичні відношення.

2. Синтаксичні одиниці

У сучасному українському мовознавстві набуває поширення вчення про три синтаксичні одиниці: речення, словосполучення й мінімальну синтаксичну одиницю. Речення і словосполучення є синтаксичними одиниця-ми-конструкціями, а мінімальна синтаксична одиниця функціонує як компонент речення або словосполучення. Речення — основна синтаксична одиниця й найбільша одиниця в мовній системі. Після речення як найбільшої мовної одиниці ми залишаємо сферу мови й потрапляємо у сферу мовлення.

Речення виражає модально-часові значення: значення реального факту, що стосується теперішнього, минулого, майбутнього часу, а отже, співвідноситься з моментом мовлення, або значення ірреальності, зокрема спонукальності, гіпотетичності чи бажальності, напр.: Ти груди краєш поглядом дитини, Печеш і мучиш, рідний краю мій, П'яниш, як жоден на землі напій... (М. Рильський); Перші здавлені акорди Задрижали в тьмі (Г. Чупринка); Україно моя, моя люба Вкраїно, Чим я втішу тебе, чим тебе заспокою? (П. Тичина); Просніться, люди! (Л. Костенко); Якби дерева уявить могли Убивчу лють сокири і пили (Це значить — людську лють), то скам'яніли б, Камінним листям нас би затовкли (Д. Павличко); Хотів би я злетіти в небеса, Позбутися ваги земного тіла (Д. Павличко) .

Синтаксична сутність речення виявляється в комплексі граматичних значень, співвіднесених з актом мовлення й позицією (комунікативним наміром) мовця. Такий комплекс граматичних значень багато синтаксистів називають предикативністю, звичайно об'єднуючи в цій реченнєвій категорії категорії часу й модальності. У цьому розумінні предикативність відбиває стосунок змісту речення до дійсності (реальність чи нереальність, необхідність чи ймовірність, можливість чи неможливість тощо). Отже, відповідно до категорії предикативності як визначальної реченнєвої ознаки речення являє собою в системі синтаксичних одиниць предикативну одиницю.

Досить виразно постає відмінність речення від іншої синтаксичної одиниці-конструкції — словосполучення. Ця відмінність полягає в належності їх до різнорідних одиниць: предикативної одиниці (речення) і непредикативної одиниці (словосполучення). Тісно пов'язаними з ознакою предикативності / непредикативності виступають функції речення і словосполучення. Речення виконує функцію комунікативної одиниці, тоді як словосполученню не притаманна ця функція.

Інші відмінності двох синтаксичних одиниць-конструкцій варто кваліфікувати як не загальні, тобто такі, що не охоплюють усієї сукупності речень і словосполучень. Хоча й потрібно зауважити, що ці відмінності нерідко належать до істотних. Наприклад, до істотних, але не загальних ознак речення і словосполучення належить кількісний склад їх компонентів. Якщо речення може бути однокомпонентним, то словосполучення складається принаймні з двох компонентів, пор.: Смеркає; Тихо; Ранок і веселий хлопець, гарно співати, брат і сестра. Відомо, що можлива однокомпонентність речення та мінімальна двокомпонентність словосполучення не може правити за розрізнювальну ознаку цих синтаксичних конструкцій у всіх випадках їх функціонування. До того ж однокомпонентність речення не становить його типової характеристики, а наявність двох головних членів (підмета і присудка) формує ядро реченнєвих конструкцій, саме з ними пов'язаний найповніший граматичний вияв речення як основної синтаксичної одиниці, напр.: Я йду (П. Тичина); Серденько мліє (Г. Чупринка); / засміялась провесінь (Л. Костенко); Ніч була ясна (Д. Павличко).

На противагу синтаксичним одиницям-конструкціям — реченню і словосполученню мінімальна синтаксична одиниця є їх складником, тобто функціонує в межах речення або словосполучення. Мінімальні синтаксичні одиниці виділяються на основі синтаксичних зв'язків і семантико-синтаксичних відношень. Це два ряди мінімальних синтаксичних одиниць, які стосуються відповідно формально-синтаксичної - і семантико-синтаксичної структур речення. Формально-синтаксичну структуру простого речення відображають синтаксичні зв'язки й виділювані на їх основі компоненти речення — головні і другорядні, а його семантико-синтаксична структура зумовлюється семантико-синтаксичними відношеннями й виділюваними на їх основі компонентами-синтаксемами, що позначають взаємовідношення предметів і явищ позамовної ситуації.

Синтаксичні одиниці в ієрархічному плані посідають неоднакове місце. Підкреслимо ще раз, що основною синтаксичною одиницею виступає речення, якому підпорядковані мінімальна синтаксична одиниця і словосполучення. Речення домінує в синтаксичній системі за діапазоном функцій, а також за характером формально-синтаксичної, семантико-синтаксичної й комунікативної організації. У сукупності синтаксичних одиниць найпериферійніше місце належить словосполученню, яке вказує на розчленоване позначення певного елемента дійсності і складається з двох чи більше компонентів, поєднаних підрядним або сурядним зв'язком. Спробуємо тепер дати короткі визначення трьох взаємопов'язаних синтаксичних одиниць — речення, словосполучення й мінімальної синтаксичної одиниці.

Речення — предикативна синтаксична одиниця, а отже, основна синтаксична одиниця-конструкція, що протиставляється в синтаксичній системі мінімальній синтаксичній одиниці і словосполученню за формою і функціями, являючи собою граматично організоване поєднання слів (або слово) та маючи певну смислову й інтонаційну завершеність. Функціонуючи в мовленні як мінімальна одиниця спілкування, воно є водночас одиницею формування й вираження думки.

Словосполучення — підпорядкована реченню непредикативна синтаксична одиниця-конструкція, граматичне і змістове поєднання двох або більше повнозначних слів (чи словоформ), яке зі змістового боку є складним найменуванням явищ дійсності, а з формально-синтаксичного — сполученням повнозначних слів за допомогою підрядного або сурядного зв'язку. Поряд із мінімальною синтаксичною одиницею воно бере участь у побудові речення.

Мінімальна синтаксична одиниця — компонент речення або словосполучення, що виділяється на основі синтаксичного зв'язку (формально-синтаксичний компонент) чи семантико-синтаксичного відношення (семантико-синтаксичний компонент).

Відмінності між трьома синтаксичними одиницями (реченням, словосполученням, мінімальною синтаксичною одиницею) виявляються передусім у граматичному плані. Це виразно простежується за речового (змістового) збігу їх компонентів. Лексична тотожність членів речення, компонентів словосполучення й компонентів складного слова (із синтаксичного боку — одного з різновидів мінімальної синтаксичної одиниці) не руйнує граматичної своєрідності синтаксичних одиниць, пор.: Сіяли буряки (речення) — сіяння буряків (словосполучення) — бурякосіяння (мінімальна синтаксична одиниця, наприклад, у реченні Настала пора бурякосіяння). Три різці синтаксичні одиниці тут називають ту саму подію, проте розрізняються елементами змісту, зумовленими граматичною будовою цих одиниць. Найрельєфніше відображає подію речення. У реченні як предикативній одиниці подію співвіднесено з мовленнєвим актом, моментом мовлення. Подію в цьому реченні мовець кваліфікує як реальний факт минулого. І навпаки, в непредикативних одиницях — словосполученні й мінімальній синтаксичній одиниці подія не пов'язана з ситуацією мовлення, тобто перебуває поза модально-часовими характеристиками.

У внутрішніх межах відповідної синтаксичної одиниці можливий поділ на великі угруповання, які нерідко вважають окремим типом синтаксичних, одиниць. Наприклад, речення як основну синтаксичну одиницю поділяють на два класи — просте речення і складне речення. Просте речення — це предикативна синтаксична одиниця, що формується однією парою головних членів (підметом і присудком) або одним головним членом (не диференційованим на підмет і присудок) і співвідноситься з ситуацією мовлення. Воно складається з декількох поєднаних синтаксичним зв'язком форм слів чи однієї форми слова, напр.: Із цегли, із церковної стіни Шопена серце з нашими говорить.., (М. Рильський); Ходять птиці по синю воду, По білі роси та полуниці (А. Малишко); Хочу тебе цілувати (Д. Павличко); Гори (Л. Костенко); Обвуглюйся (Л. Костенко); Дорога. Ранок. Тиша (М. Рильський). Складне речення — це синтаксична одиниця, компонентами якої виступають предикативні одиниці (прості речення), поєднані певним синтаксичним зв'язком. З погляду формальної організації складне речення є об'єднанням двох чи більше предикативних частин, кожна з яких має ознаку речення — предикативність. Типовими засобами вираження синтаксичного зв'язку й семантико-синтаксичних відношень між предикативними частинами є сурядні й підрядні сполучники, а також сполучні слова, напр.: Була тоді ще дівкою Десна, а я — здивованим маленьким хлопчиком із широко розкритими зеленими очима (О. Довженко); Якщо в такий час повертається з інституту Микола Баглай, студент металургійного, то він, ясна річ, зупиниться на майдані і за звичкою послухає собор, його мовчання, послухає оту не кожному доступну «музику сфер» (О. Гончар) ; Морозиха і бандурист потонули в людському морі, яке вишумовувало навколо Савур-могили (Б. Харчук). Розрізнювальну ознаку простого і складного речень становлять співвіднесеність із ситуацією мовлення повідомлюваного в цілому (монопредикативність простого речення) і співвіднесеність змісту з ситуацією мовлення кожної предикативної частини окремо (поліпредикативність складного речення).

Синтаксичні одиниці є одиницями і мови, і мовлення. В кожній із цих сфер вони виявляють свої специфічні ознаки. У функціональному плані можна говорити й про мовні та мовленнєві сукупності синтаксичних одиниць.

3. Елементарні і неелементарні синтаксичні одиниці

Питання про елементарні синтаксичні одиниці належить до визначальних питань синтаксичної теорії. Необхідність понять вихідних одиниць, що стали б першоелементом виділюваної з численних актів мовлення системи синтаксису української мови, зрозуміла за будь-якого концептуального підходу до об'єкта дослідження. Фундаментом подібної системи виступає передусім сукупність різнорідних синтаксичних одиниць.

Типи синтаксичних одиниць визначаються на основі формально-синтаксичних і семантико-синтаксичних функцій, які у свою чергу пов'язані з синтаксичними зв'язками й семантико-синтаксичними відношеннями. Як було вказано, з-поміж синтаксичних одиниць вирізняються, з одного боку, мінімальні синтаксичні одиниці, що функціонують як компоненти речення або словосполучення, і, з другого боку, синтаксичні одиниці-конструкції (тобто речення і словосполучення), у межах яких визначаються мінімальні синтаксичні одиниці. Речення як основна синтаксична одиниця, одиниця-конструкцї виступає в різних формах — простого елементарного речення, простого ускладненого речення, складного елементарного речення і складного ускладненого речення. Специфічний різновид становлять нечленовані речення, яким не властиве членування на мінімальні синтаксичні одиниці.

Одним із найважливіших теоретичних принципів внутрішнього розмежування простого або складного речення є виділення їх елементарних і неелементарних різновидів. Без уведення цих граматичних понять неможливе адекватне пізнання всього синтаксичного механізму, ієрархії синтаксичних одиниць і внутрішніх та зовнішніх дериваційних відношень у сфері синтаксису. У зв'язку з різними підходами до статусу синтаксичних одиниць поняття синтаксичної елементарності виявляється неодномірним. Зокрема, з формально-синтаксичного погляду варто виділити два різновиди елементарних простих речень. Перший (основний) різновид являє собою власне формально-синтаксичиий різновид елементарних простих речень. Формально-синтаксична структура таких речень формується лише конститутивними з формально-синтаксичного боку членами речення, тобто мінімумом, необхідним для того, щоб речення стало граматично оформленою синтаксичною одиницею. У такому разі до нього входять тільки головні члени речення. Подібний підхід передбачає абстрагування від усього того, що не істотне для речення як предикативної одиниці. Формально-синтаксична структура елементарного простого речення не включає навіть прислівних поширювачів, що реалізують синтаксичні потенції слів, наприклад, зумовлені семантико-синтаксичною валентністю присудка другорядні члени речення. До того ж не входять до формально-синтаксичного мінімуму речення передбачувані семантикою предиката компоненти, без яких речення не може функціонувати як мінімальне повідомлення, незалежне від контексту. Відповідно до цього розуміння формально-синтаксична структура елементарного простого речення пов'язана з його двоскладністю або односкладністю. Двоскладні елементарні прості речення мають у своєму складі тільки головні члени речення — підмет і присудок, поєднані найголовнішим у структурі простого речення предикативним зв'язком. Це найтиповіша репрезентація простого речення, напр.: / ми ідем!.. (Г. Чупринка); Несказане лишилось несказанним (Л. Костенко). Односкладні елементарні прості речення мають тільки один головний член, не диференційований на підмет і присудок: Світало (Г. Тютюнник); Зима. Холоднеча (М. Стельмах).

Другий різновид елементарного простого речення тісно пов'язаний із семантико-синтаксичною структурою речення, опосередкований нею. Назвемо його опосередкованою формально-синтаксичною структурою простого речення. За такої умови до складу речення входять усі іменникові компоненти, зумовлені семантико-синтаксичною валентністю предиката, тобто ті компоненти, які роблять речення мінімальним повідомленням, незалежним від контексту. Проте викликані семантико-синтаксичною валентністю предиката компоненти потрібно тут інтерпретувати не в семантико-синтаксичному, а у формально-синтаксичному плані. Отже, семантико-синтаксична валентність предиката визначає лише кількість необхідних для речення компонентів, якісний же склад цих компонентів спричинюється формально-синтаксичними засобами. Наприклад, предикат стояти в українській мові вимагає двох іменникових компонентів — підмета і прислівного керованого другорядного члена речення: Діти стояли біля берізки. Численну групу українських двоскладних елементарних речень, опосередкованих валентністю предиката, становлять трикомпонентні речення: Пахне хлібом трава (Д. Павличко); Хай не розбудить смутку телефон (Л. Костенко). У подібний спосіб предикат односкладного речення вимагає для розкриття свого змісту залежних іменникових компонентів: Дівчині було сумно; Човен віднесло хвилею. Порівняно із власне-формально-синтаксичною структурою елементарного простого речення його опосередковану формально-синтаксичну структуру доцільно назвати розширеною формально-синтаксичною структурою, оскільки вона доповнюється керованими предикатом іменниковими другорядними членами речення.

Реальне просте речення часто містить у собі компоненти, не зумовлені валентністю предиката. Воно стає тоді простим реченням неелементарним (ускладненим). У сучасній українській мові маємо різні види синтаксичного ускладнення. Ускладнені прості речення являють собою окремий клас простих речень, виразно протиставлюваний класові елементарних речень. У клас неелементарних простих речень варто об'єднати різноманітні реченнєві побудови, яким у формально-синтаксичному плані притаманна головна ознака простого речення — монопредикативність. Найпоказовіше в ускладнених реченнях виявляється їх семантико-синтаксична специфіка, що виражається, звичайно, елементами формально-синтаксичної організації. До класу ускладнених простих речень належать конструкції з другорядними членами, не зумовленими валентністю предиката, конструкції з однорідними членами речення й под.: Саме на клечання в гості з села приїхала бабуся (В. Винниченко); Плачуть і моляться білі троянди (Л. Костенко); Учителю, стою перед тобою (Д. Павличко).

Від елементарних простих речень формально-синтаксичного типу відрізняються елементарні прості речення у семантичному плані. Відповідно до свого лексичного значення предикатне слово тут чітко окреслює межі семантично елементарного речення, вказує на семантичні функції залежних від предиката іменникових синтаксем. Семантико-синтаксична структура елементарного простого речення зумовлюється валентним класом предиката. У сучасній українській мові семантично елементарне просте речення включає до свого складу шестивалентні — одновалентні предикати. Це означає, що максимальна кількість іменникових синтаксем в елементарному простому реченні не може виходити поза межі шести компонентів, а мінімальна кількість реалізується одним іменниковим компонентом. Предикатами з максимальною валентністю, тобто шестивалентними, виступають дієслова із значенням дії. Дієслова з шістьма залежними іменниками — непоширене явище. Дієслівний предикат зазначеного типу передбачає сполучення з іменниковими синтаксемами у функціях суб'єкта дії, об'єкта дії, адресата дії, засобу дії, вихідного пункту руху й кінцевого пункту руху, напр.: Ми привезли вантаж братові машиною з Луцька до Кременця. Предикати з мінімальною валентністю здебільшого позначають стан людини або предмета, їх якісні характеристики, напр.: Хлопчик спить; Дідусеві весело; Трава зеленіє; Дерево високе.

Просте речення не завжди реалізується за схемою семантично елементарних простих речень. Нерідко речення об'єднуються в просте (з формально-синтаксичного боку) неелементарне (ускладнене) речення, у якому виділяється базова структура одного з вихідних елементарних речень і модифікована структура іншого елементарного речення. У неелементарних простих реченнях функціонують вторинні синтаксеми типу атрибутивних та обставинних, напр.: Медом акацій пахне зачіплянська вуличка Весела (О. Гончар); Я вже давно отак Не їхав поїздом у снігову Вкраїну (І. Драч).

У системі складного речення також слід розрізняти елементарне складне речення й неелементарне (ускладнене) складне речення. Необхідною умовою функціонування елементарних із формально-синтаксичного боку складних речень виступає наявність двох предикативних частин, звичайно поєднаних сурядним, підрядним або недиференційованим синтаксичним зв'язком, напр.: Всі кидатимуть когось і поспішатимуть назустріч невідомому, і комусь буде жаль (О. Довженко); Прощання перейде колись у картини мої, розлука зів'є собі гніздо в моєму серці (О. Довженко); Я вірю в щастя, бо воно було (Д. Павличко); У світі злому і холодному, де щастя зіткане з прощань, чи ми пробачим одне одному цю несподівану печаль? (Л. Костенко); Хмарки біжать — Милуюся (П. Тичина). Коли складне речення включає три або більше предикативних частин, то воно стає ускладненою складною конструкцією: Стоїть птаха, поглядає з соборної висоти на улюблену свою з жабенятами сагу, що віддалік поблискує при місяці плесом, озирає сріблясті шатра акацій, що окутали Зачіплянку густим медвянистим духом (О. Гончар); Брови в Морозихи ламались, обличчям пробігали тіні, груди то здіймались, то западали — блискавка роздирала свідомість, і, дивлячись на вишню, яку не зжер вогонь, вона ще раз переживала те, що сталося... (Б. Харчук).

Семантико-синтаксична структура елементарного складного речення - визначається на основі семантико-синтаксичних відношень між двома частинами складносурядного речення, складнопідрядного речення й безсполучникового складного речення з недиференційованим синтаксичним зв'язком. Складносурядні і складнопідрядні речення як ядро складного речення розрізняються своїми семантико-синтаксичними відношеннями. Типовими для складносурядного речення є семантико-синтаксичні відношення єднальні, зіставні, протиставні й розділові, напр.: Я йду, і одуд стежкою іде (Л. Костенко); Від джерела аж до моря Зомліває ріка, а над нею Заметіль сонця шумить (Д. Павличко); Ще назва є, а річки воює немає (Л. Костенко); То ревматизм розбудить, то сон поганий (Григір Тютюнник). Семантико-синтаксичну природу елементарного складнопідрядного речення відбивають обставинні (причинові, наслідкові, цільові, умовні, допустові й под.) відношення: Вона плаче, тому що їй важко (О. Довженко); Теплий туман слався по полю і налив балку по самі вінця, так що дерева потопали в ньому (М. Коцюбинський); Щоб тих щасливих днів не загубити, Потрібно працювати цілий вік (Д. Павличко); Коли поетів буде, як машин, вони вже не ходитимуть ногами (Л. Костенко); / тоді якась полегкість прийшли в дівоче серце, хоча й вона вирішила більше ніколи не думати про Марка (М. Стельмах). Неелементарні (ускладнені, багатокомпонентні) складні речення є різними комбінаціями елементарних складних речень. Вони характеризуються об'єднанням, як правило, різноманітних семантико-синтаксичних відношень між частинами елементарних складних речень, до того ж такі об'єднання виявляють неоднакову мовну й мовленнєву закріпленість.

Елементарні складні речення утворюють основу формально-синтаксичної й семантико-синтаксичної структур складного речення. З них у мовленні формується розмаїття неелементарних складних речень, у яких маємо структурне ускладнення синтаксичних зв'язків і семантико-синтаксичних відношень між предикативними частинами. Кожному з неелементарних складних речень властиві рівні членування — перший, другий, третій і т. ін. З-поміж цих конструкцій вирізняюсь такі різновиди: неелементарні складносурядні речення, неелементарні складнопідрядні речення, неелементарні складні речення з сурядністю і підрядністю, неелементарні складні речення із сполучниковим і безсполучниковим зв'язком тощо.

Окремий тип синтаксичних одиниць-конструкцій складають словосполучення, які також розподіляються на елементарні й неелементарні словосполучення. Елементарні словосполучення складаються тільки з двох мінімальних синтаксичних одиниць, поєднаних підрядним або сурядним зв'язком, напр.: сонячний день, книга вчителя, цікаво розповідати, яблуні та груші. Неелементарні словосполучення являють собою поєднання трьох або більше мінімальних синтаксичних одиниць, напр.: холодна цьогорічна зима, наш талановитий онук, зеленаві хвилі південного моря.

Найбільші складнощі викликає інтерпретація синтаксичної елементарності у мінімальних синтаксичних одиницях. Із формально-синтаксичного боку елементарна мінімальна синтаксична одиниця є окремим, виділюваним за формально-синтаксичними ознаками, компонентом, що поєднується з іншими мінімальними синтаксичними одиницями, тобто ці елементарні одиниці формує морфологічне чи синтаксичне слово. Елементарні мінімальні синтаксичні одиниці формально-синтаксичного типу визначаються на основі предикативного і підрядного синтаксичних зв'язків. Це головні і другорядні члени речення. З морфолого-синтаксичного боку мінімальна синтаксична одиниця (член речення або словосполучення, що виділяється на основі синтаксичних зв'язків) розподіляється на прості (у морфолого-синтаксичному плані елементарні) і складені (неелементарні) головні і другорядні члени речення. Неподільні з формально-синтаксичного погляду морфологічні чи синтаксичні слова (мінімальні елементарні формально-синтаксичні одиниці) можуть бути семантично неелементарними (семантично ускладненими). Неелементарні мінімальні семантико-синтаксичні одиниці (синтаксеми) розчленовуються на елементарні значення, притаманні елементарним синтаксемам. Порівняймо синтаксеми в реченнях: Сповивала мене матінка Сповивальцями (А. Малишко) і Дотеп тримають померлим (І. Драч). У першому реченні всі чотири синтаксеми є елементарними, оскільки вони виражають елементарні синтаксичні значення, а у другому реченні синтаксема дотеп неелементарна, бо в ній об'єднано два елементарних значення: значення об'єкта і значення носія стану. Отже, з семантико-синтаксичного боку мінімальна синтаксична одиниця (синтаксема, яка визначається на основі семантико-синтаксичних відношень) виступає як носій далі почленованого в межах синтаксичного рівня мови значення (елементарна синтаксема) і як носій ускладненого значення (неелементарна синтаксема).

Потрібно розрізняти зовнішні і внутрішні вияви синтаксичної елементарності. Зовнішні вияви — це статус елементарної синтаксичної одиниці у сукупності всіх типів синтаксичних одиниць, а внутрішній вияв — вихідний різновид певної синтаксичної одиниці у її внутрішніх межах. Для розрізнення цих двох виявів синтаксичної елементарності елементарну синтаксичну одиницю (у зовнішньому плані, щодо інших типів синтаксичних одиниць, тобто одиниць-конструкцій) назвемо мінімальною синтаксичною одиницею, а вихідний (неускладнений) різновид синтаксичної одиниці у її внутрішніх межах — елементарною одиницею. Виділення мінімальних і елементарних одиниць та встановлення їх взаємовідношення з неелементарними (ускладненими) одиницями належить до найважливіших завдань синтаксичної теорії.

Використана література:

1. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник. — К., Либідь, 1993.— 368 с.

2. Вихованець І. Р., Городенська К. Г., Русанівський В. М. Семантико-синтаксична структура речення. К., 1983. С. 9—17.

3. Плиско К. М. Синтаксис української мови із системою орієнтирів для самостійного вивчення. X., 1992. С. 7—22.

4. Сучасна українська літературна мова: Синтаксис / За заг. ред. К. Білодїда. 1972. С. 5—9.





Реферат на тему: Предмет синтаксису та синтаксичні одиниці (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.