Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Мовознавство

Походження лексики сучасної української мови (реферат)

Зміст

І. Споконвічна українська лексика
1. Слова індоєвропейського походження
2.Праслов”янські запозичення.
3.Східнослов”янська (давньоруська) лексика.
4.Власнеукраїнська лексика.
ІІ. Лексика, запозичена з інших мов
1.Запозичення зі слов'янських мов:
а) старослов'янізми;
б) полонізми;
в)російські запозичення.
2.Запозичення з неслов'янських мов:
а) слова старогрецького походження;
б) латинські запозичення;
в)німецькі запозичення;
г) французькі запозичення;
г) англійські запозичення;
д) італійські запозичення;
е) тюркізми;
є) запозичення з інших мов

Лексика кожної мови складається у процесі її тривалого історичного розвитку. Тобто, українська лексика, як і мова в цілому, тісно пов'язана з історією українського народу . Лексика сучасної української літературної мови за походженням неоднорідна, її аналіз у плані походження передбачає з'ясування основних шляхів її формування.

Близько 90% української лексики становлять успадковані слова, тобто такі, що беруть свій початок в індоєвропейській мовній спільності; слова, що виникли в спільнослов'янський період; слова, що з'явились в епоху східнослов'янської мовної та етнічної Спільності; лексика, яка з'явилась у часи існування власнеукраїнської мови. Решта лексичного складу СУЛМ ( приблизно 10%) - запозичені слова.

ЛЕКСИКА СУЛМ І.Споконвічна українська лексика ІІ. Запозичені слова

1) слова індоєвропейського походження;

2) слова праслов'янського походження;

3) давньоруська (східнослов'янська) лексика;

4) власнеукраїнські слова.

Словниковий склад будь-якої мови – це відкрита, динамічна система, що постійно і чутливо реагує на соціальні зміни.

І.Споконвічна українська лексика

1.Слова індоєвропейського походження

Найдавнішим шаром корінної лексики є слова, що сягають індоєвропейської мовної спільності. Вони збереглися в багатьох індоєвропейськизх мовах, зазнавши різних фонетичних, словотвірних, семантичних змін.

За семантичною структурою індоєвропейські запозичення можна об'єднати в кілька тематичних груп:

1. Назви предметів і явищ природи (сонце, місяць, весна, зима, день, вітер, роса, дим, град, море, озеро, огонь, туман).

2.Назви рослин та їх частин (дерево, береза, сосна, зерно, дуб, жолудь, ясен, кора, солома, мох, полова, осика).

3.Назви тварин, птахів, риб, комах, деяких їх продуктів (м'ясо, молоко, звір, лось, вовк, бобер, їжак, яйце, вовна, оса, муха, орел).

4.Назви спорідненості і свояцтва (мати, син, сестра, брат, дівер, зять, дочка).

5.Назви органів і частин тіла людей і тварин та виконувані ними функції (вухо, око, їсти, пити, серце, кров, лікоть, доїти, мозок, волосся, коліно, долоня).

6.Назви житла, знарядь праці, предметів харчування, предметів пересування (дім, двері, віз, сіль, юшка, колесо, жорна, мед, молоко).

7.Назви дій, станів, процесів (жити, сидіти, лити, спати, міряти, місити, копати, орати, молоти, бачити, знати).

8.Назви якостей (білий, рудий, червоний, світлий, темний, вузький, новий, короткий).

9.Назви чисел (1, 4, 100, 1000).

2. Праслов'янські запозичення

У процесі розпаду індоєвропейської мовної спільності на її основі виникають нові мовні єдності, що потім поступово переростають у сучасні групи індоєвропейських мов.

Праслов'янський (спільнослов'янський) шар лексики сучасних слов'янських мов, у тому числі й української, утворюють слова, що виникли в період спільнослов'янської мовної єдності й іншим групам (романській, балтійській, германській) індоєвропейських мов не властиві.

Розширення словникового складу праслов'янської мови нерозривно пов'язане зі змінами у матеріальному і духовному житті слов'ян. Праслов'янський мовний період характеризується становленням морфологічної, синтаксичної, лексичної систем. У лексичній системі праслов'янської мови найактивніше поповнювались групи:

- абстрактної лексики;

- назви диких тварин, птахів, риб, рослин;

- предметів навколишньої природи та господарства;

Менше новотворів спостерігаємо в групах:

- назв спорідненості і свояцтва;

- назв свійських тварин;

- органів тіла людини і тварини.

Тематичні групи спільнослов'янської лексики

1. 1.Назви спорідненості і свояцтва (чоловік, невістка, сват, свояк, вітчим, мачуха, внук).

2. 2.Назви органів і частин тіла людини і тварини (чоло, тіло, стегна, шия, жовч, рот).

3. 3.Назви рослин (пшениця, трава, будяк, лопух), грибів (печериця, сироїжка), ягід (суниця, ожина, малина).

4. 4.Назви предметів і явищ природи (морок, сад, рілля, долина, потік, північ, струмінь).

5. 5.Назви приміщень та їх деталей (вежа, кузня, кошара, вікно, кроква, пліт).

6. 6.Назви знарядь і продуктів праці, предметів побуту (страва, сало, пиріг, масло, борошно).

7. 7.Назви дій, процесів, станів (киснути, лазити, варити, читати, капати, блукати)

8. 8.Абстрактні поняття (відвага, горе, гнів, гріх, душа, ласка, правда, кривда, радість, пам'ять, свобода).

3.Східнослов”янська (давньоруська) лексика

Виникнення східнослов'янської лексики пов'язане з розвитком суспільного та економічного життя східних слов'ян, із виникненням пізніше феодальних відносин у Київській Русі, з подальшим прогресом культури, науки, мистецтва.

На сьогодні буває важко провести межу між давньоруською і східнослов'янською лексикою, тому систематизація східнослов'янізмів за тематичними групами не досить вичерпна.

1. Назви спорідненості і свояцтва (батько, дядько, племінник).

2.Назви частин тіла (тулуб, щока, кулак).

3.Назви рослин (щавель, молочай, хвощ).

4.Явища природи (крига, кряж, метелиця).

5.Сільськогосподарська лексика і предмети побуту (віжки, коромисло, рядно, мішок, ярина, сіножать, урожай, цілина).

6.Предмети харчування (пряник, коржик, харч).

7.Назви людей за професією чи іншими ознаками (мельник, кожум'яка, п'яниця, селянин).

8. Назви дій, процесів (мітити, балувати, ночувати, чахнути).

9.Абстрактні назви (велич, довіра, журба).

Не всі давньоруські слова однаково збереглися в усіх східнослов'янських мовах (укр. – білка, рос. белка, біл. ваверка).

4.Власнеукраїнська лексика

До власнеукраїнської лексики належать слова, що виникли на українському грунті після розпаду давньоруської мови на українську, російську та білоруську. Вона починає формуватися ще в діалектах давньоруської мови, але про власнеукраїнську лексику як систему, можна говорити, починаючи з ХІУ століття. За обсягом це кількісно найбільший і найрізноманітніший шар корінної української лексики. Більшість українських слів виникла на основі лексичного матеріалу, успадкованого з індоєвропейської, спільнослов'янської, давньоруської мов, або запозиченого з інших мов, але з використанням властивих тільки українській мові словотворчих засобів, внаслідок чого похідні лексичні одиниці набули виразної національно-мовної специфіки. Особливо продуктивно власнеукраїнська лексика представлена серед іменників:

1) Назви осіб чоловічої статі за характером і сферою діяльності (багатій, палій, заводій).

2) Множинні назви, що позначають ознаки, процеси, стан (радощі, грубощі, прикрощі).

3) Назви осіб чоловічої статі у значенні "підмайстер”, "син майстра” (коваленко, писаренко, бондарчук, ковальчук).

4) Особи жіночої статі (у значенні "дочка когось”) (попівна, суддівна, царівна).

5) Особові назви, утворені поєднанням двох основ (Вернигора, Непийвода).

6) Назви недорослих істот (вовченя, гусеня).

7) Зменшені предметні назви (бровенята, рукавчата, грошенята).

8) Назви із зазначенням абстрагованих дій та ознак (біганина, шукання, далечінь)

Серед тематичних груп, де представлена власнеукраїнська лексика, виділяють:

1) Суспільно-політичні, адміністративні та військові назви (володар, власність, рушниця, працівник, урядовець, гурток).

2) Назви житла, будівель та їх частин (будинок, хвіртка, горище, долівка, садиба, корівник).

3) Назви страв, напоїв (борщ, вареники, голубці, картопляники, сирівець, локшина, пиріжок, холодець, узвар).

4) Назви одягу та взуття (штани, капелюх, бриль, черевики, чоботи, свита).

5) Сільськогосподарська лексика (гречка, жниварка, шовковиця, тваринництво, баштанник).

6) Абстрактна лексика (мрія, надія, поступ).

7) Наукова лексика (кисень, надбудова).

8)Технічна лексика (гірництво, підприємництво).

9) Предмети побуту (макітра, бандура, сопілка).

Специфічність української лексики виявляється не лише на рівні самостійних частин мови, а й на рівні службових:

- прийменники: біля, від, з, між, задля, поміж.

- сполучники: та, але, бо, чи, щоб, проте, тому, що, ніж, мовби.

- частки: хай, нехай, невже, хіба, тільки, майже, навіть, певно.

- вигуки: цить, геть, матінко, лелечко, гей, добридень.

ІІ. Лексика, запозичена з інших мов

Запозичена лексика А.Запозичення зі слов'янських мов Б.Запозичення з неслов'янських мов

1) Старослов'янізми а) слова старогрецького походження

2) Полонізми б) латинські запозичення

3) Русизми в) німецькі запозичення

г) французькі запозичення

г) англійські запозичення

д) італійські запозичення

е) тюркізми

є) запозичення з інших мов

1. Запозичення зі слов'янських мов

а) старослов'янізми

Старослов'янізми – це слова, успадковані зі старослов'янської мови, яка сформувалась у ЇХ ст. на грунті македонського діалекту староболгарської мови. Старослов'янською мовою користувались майже всі слов'яни, а використання її східними слов'янами пов'язане із впровадженням християнства у Київській Русі (988 р.). Разом з християнством східні слов'яни отримали від Візантії церковні книги, написані кириличним письмом, а перекладені старослов'янською мовою, яка була літературно успадкованою, близькою до давньоруської мови фонетичною та лексичною системою. Як мова церковно-релігійної літератури, старослов'янська вживалась протягом багатьох століть. Із структурно-семантичного погляду старослов'янізми можна класифікувати так:

1) Фонетичні, що мають такі особливості:

- буквосполучення РА, ЛА, РЕ, ЛЕ (в українській мові їм відповідають оро, оло, ере, еле): храм, прах, древо, злато.

- жд замість східнослов'янського ж (вождь, страждати).

- початкові є, ю відповідно до східнослов'янських о,у (єднати, юнак).

2) Словотворчі:

- префікси воз-, вос-, пре-, пред-, со-, (сотворіння, возвеличувати, воскресати, представити).

- компоненти благо-, добро-, зло-, веле-, бого-, град-, у складних словах (благодать, доброчинний, велемовний, богобоязний).

- прикметникові суфікси –ащ, -ущ, -м (грядущий, неопалимий, рухомий).

- іменникові суфікси –знь, - тель, -ств, -ин, -тв(а), тай- (братство, богиня, молитва).

3) Лексичні, які є специфічними утвореннями старослов”янської мови (мудрість, істина, уста, воутріє, злоначинающий, братолюбіє, ректи, ланіти, вия, перста, восплач).

Іноді старослов'янізми так асимілювались, що розпізнати їх можна лише через глибокий лінгвістичний аналіз (буква, палата, совість, плащ, гласність).

Здебільшого старослов'янізми використовуються в українській мові з певною стилістичною настановою - для надання мовленню урочистого, патетичного звучання, або (часто у поєднанні з просторіччями, згрубілою та побутовою лексикою) для створення гумористичних, сатиричних, іронічних ефектів. Частина старослов'янізмів поширена у сучасній українській мові. без будь-якого стилістичного забарвлення (багатство, учитель, область, єдиний).

б) Полонізми

Лексичні запозичення з польської мови належать до найдавніших, до чого спричинилися тривалі контакти між двома мовами і народами за різних історичних обставин. Крім того, польська мова стала посередником для входження до українського лексичного фонду слів німецького і латинського походження. До лексичних полонізмів належать: хлопець, зичити, квапитися, сподіватися, оминути, мешкати, міщанин, посполитий, достаток, в”язень, застава, поєдинок, пильнувати, бавитися, блазень, блюзнір, блюзнірство, вирок, возний, досконалий, необачність, обіцяти, помста, прикрий, розмаїтий, шаленство, брунатний, дідизна, ліжко, урядник, материзна, кепський, кпини, збруя, підлога, хвороба.

Через польську мову засвоювались і чеські лексичні запозичення: брама, вагатися, влада, власний, ганити, ганьба, гасло, замок, наглий, постать, праця, рихлий, смутний, табір, чекати, огида, огидний, смуток, смутний.

в) Російські запозичення

До найпізніших слов”янських належать запозичення з російської мови. Взаємодія двох мов, у якій переважали російські впливи протягом тривалого безправного існування української мови, почалася з другої половини ХУІІ ст. Українська мова запозичила через російське посередництво значку кількість іншомовної термінологічної лексики, слова на позначення реалій та осіб (арсенал, бомба, генералітет, капітан, пістолет, бот, гавань, арія, аналіз, синтез, метод, критика, патент, артіль, шахта, авіація, мотор, трамвай, конгрес, диктатура, пролетаріат). До власне русизмів належать такі слова: завод, рудник, паровоз, указ, законопроект, різночинець, декабрист, нігіліст, народоволець, есдек, есер, кадет. Значну кількість становлять лексеми, засвоєні українською мовою шляхом калькування, тобто точного перекладу складових елементів слова:багатоверстатник, вантажообіг, виробничник, відмінник, вогнегасник, гучномовець, держплан, колгосп, місяцехід, напівпроводник, радіомовлення, співробітник і т.ін.

ІІ. Запозичення з неслов'янських мов

а) слова старогрецького походження

Запозичення з грецької мови стосуються різних часів. Перші стосуються ще дохристиянського часу і пов'язані з культурними та економічними взаєминами з Візантією. Це слова, більшість з яких уже не сприймається як запозичення (корабель, парус, лиман, вапно, миска, м'ята, вишня, буйвол). Засвоєння грецизмів новішого походження пов'язане із введенням у програми навчальних закладів грецької мови (ХУІ – ХУІІІ ст.).

Тематичні групи грецизмів:

1. Поняття церковно-релігійного вжитку: (ангел – посланець, акафіст – несідальний спів; апостол – посланець; Біблія – книга, ідол – подоба, образ; ікона – зображення, образ; Євангеліє – винагорода з радісну звістку; монах – самотній, одинокий; монастир – келія самітника), ієрей, ладан, вівтар, амвон, демон, схима, літургія, келар, канон.

2.Власні імена (антропоніми): Анатолій – схід сонця, Андрій – мужній, сміливий; Архип – старший конюх; Панас (Афанасій) – безсмертний, Василь – царський; Євген – благородний; Дмитро – присв. прикм. від імені богині землеробства і родючості Деметри; Зоя – життя; Галина – спокій, ясність, штиль; Лідія – народжена в Лідії; Микола – переможець народів; Олександр – захисник чоловіків; Пелагія (Палажка) – морська; Параскева (Параска) – п”ятниця, підготовка до свята; Петро – камінь, скеля; Тарас – неспокійний, бунтівний.

3.Назви рослин, тварин: кедр, мигдаль, мак, кит, крокодил.

4. Терміни науки, культури, мистецтва, назви речовин, матеріалів: альфа, анапест, Арктика, архаїзм, архів, артрит, артроз, автогенез, автономія, автобіографія, бактерія, берилій, біологія, біоценоз, хлор, монохроматичний, дактиль, діадема, дельта, диск, демократія, демагог, діагональ, дракон, динаміка, електрон, електрод, ембріон, гангрена, гімназія, геній, гармонія, ідіома, каліграфія, кратер, лабіринт, цикл, магма, макрокосмос, мавзолей, метафізика, метр, монографія, міф, нектар, неологізм, організм, філантропія, фармакологія, фотосинтез, пластика, політика, сатира, скандал, скелет, стадіон, теократія, теологія, топографія, трахея, зона і т.д.

Слова грецького походження можна пізнати за формальними показниками:

1. Префіксами а-, ан-, ана-, анти-, ев-, ди-, ді-, дис-, пери-, син- (синтез, метафора, апатія, евфонія).

2. Суфіксами – ад, -ада, -ид, -ида, -ід, -іск (олімпіада, піраміда, обеліск, панахида).

3. Грецькими коренями: авто, агро, ізо, філ, фоб, демо, які в українській мові вживаються як префікси (префіксоїди) – автомобіль, демократія, фобія.

4. Ф на початку слів – феномен, фізика.

5. Буквосполучення КС, ПС МВ, МЛ, СК – лексика, псевдонім, психологія, лампада.

6. А, Е на початку слів – алфавіт, епіграф, ера.

Саме грецька лексика дала найбільше інтернаціоналізмів – слів, що вживаються у багатьох неспоріднених мовах і зберігають близькість або спільність семантики та фонетико-морфологічної будови (телефон, ансамбль, ін”єкція, лірика, асфальт, бібліотека, інститут, математика, дисципліна, документ, армія).

б) Латинські запозичення

Латинській мові належала особлива роль у Середньовічній Європі. Крім засобу комунікації католицької церкви, вона панувала у науці, освіті, юриспруденції, державному управлінні європейських країн. Важливою сферою латинсько-українських мовних контактів були освітні заклади, у яких латинська мова вивчалась як предмет і використовувалась як мова викладання. У складі латинізмів можна виділити:

1. Суспільно-політична лексика (агітація, агресія, адміністрація, демонстрація, диктатура, конгрес, оратор, статут).

2. Юридична термінологія (адвокат, апеляція, нотаріус, прокурор, юрист, юстиція).

3.Медична термінологія (амбулаторія, ампутація, ангіна, аспірин, бацила, імунітет, інстинкт, рецепт).

4. Технічна термінологія (агрегат, антена, генератор, індуктор, колектор, турбіна).

5.Математична термінологія (аберація, абсциса, біном, вектор, інтеграл, косинус, лінія).

6.Мовознавча термінологія (асиміляція, афікс, африката, деривація, інфінітив, номінатив, префікс, суфікс).

7. Термінологія освіти (абітурієнт, атестат, аудиторія, декан, екзамен, конспект, лекція, ректор, студент, факультет, літера).

8.Антропоніми: Валентин(а) – бути сильним, мати значення; Віктор(ія) – переможець, перемога; Віталій – життєздатний, живий; Клавдій – кульгавий, кривий; Марина – морська; Павло – малий.

в) Німецькі запозичення

Належать до найбільших з кількісного погляду. Німецький лексичний вплив здійснювався через польське і чеське посередництво і безпосередні німецько-українські міжмовні контакти. Німецькі лексичні запозичення дуже органічно адаптувались в українській мові і часто не сприймаються як слова іншомовного походження.

Тематичні групи:

1. Назви на позначення предметів, понять і процесів, пов'язаних з технікою і будівництвом (верстат, домкрат, кельма, клейстер, клапан, кран, муфта, стамеска, фуганок, шпунт, шланг, штукатур).

2. Військова термінологія (бруствер, гаубиця, гауптвахта, єфрейтор, офіцер, солдат, фельдмаршал, фланг, штаб, штурм).

3. Терміни мистецтва (арфа, балетмейстер, камертон, капельмейстер, танець, лейтмотив).

4. Терміни друкарства (абзац, кегль, форзац).

5.Гірничі терміни (шахта, штольня, штрек).

6. Терміни торгівлі і фінансів (бухгалтер, вексель, касир, маклер, штраф).

7.Назви предметів побуту (галстук, кітель, фартух, футляр, ширма).

г) Французькі запозичення

Слова французького походження потрапляли в українську мову через польське і російське посередництво. Виділяють такі лексико-семантичні групи:

1.Суспільно-політична термінологія (абсолютизм, альтернатива, асамблея, бюлетень, бюрократ, імперіалізм, комюніке, режим, саботаж, шантаж).

2.Мистецькі терміни і поняття (акомпанемент, амплуа, балет, гравюра, рояль, шедевр, натюрморт).

3.Військова лексика (авангард, ар'єргард, амбразура, арсенал, бригада, гарнізон, дирижабль, парашут, партизан).

4. Назви одягу, тканин, предметів побуту (блуза, вуаль, велюр, драп, пальто, трикотаж, абажур, одеколон, ридикюль).

г) Англійські запозичення

Англійські лексичні запозичення є порівняно пізніми. До їх складу входять слова на позначення:

1.Понять і предметів техніки (блюмінг, комп'ютер, бульдозер, грейдер, ескалатор, комбайн, радар, сейф, трактор, трамвай).

2.Понять мореплавства і військової справи (браунінг, бункер, докер, катер, мічман, снайпер, танк, траулер, шрапнель).

3.Термінів економіки і фінансів (банкнот, бізнес, бюджет, демпінг, трест, менеджер).

4.Спортивних понять (бокс, ватерполо, волейбол, гол, матч, нокаут, рекорд, старт, теніс, гольф).

5. Терміни мистецтва (гумор, джаз, клоун, памфлет, фокстрот).

д) в українській мові функціонують італійські за походженням слова (бандура, бенкет, макарони, карета, банк, газета). Особливо продуктивними виявились музичні терміни (адажіо, акорд, алегро, альт, анданте, арія, баркарола, бас, віолончель, інтермеццо, кантата, капела, квінтет, квартет, концерт, піаніно).

е) одну з найдавніших груп у словниковому складі української мови становлять тюркізми, засвоєння яких почалося ще в дописемний період. Вони стосуються таких тематичних груп:

1. Назви предметів побуту і домашнього господарства (аркан, батіг, казан, капкан, таз, тапчан, торба).

2.Назви предметів і понять військової справи (кайдани, кинджал, орда, осавул, отаман, сагайдак).

3.Назви осіб різних соціальних груп (бурлака, гайдамака, козак, султан, хан, чабан, чумак).

4.Поняття фінансово=економічні (аршин, базар, кабала, казка, ярлик).

5.Назви тварин, риб, птахів (баран, беркут, бугай, кабан, сазан, судак).

6.Назви продуктів харчування (балик, ковбаса, кумис, халва).

7.Назви одягу і взуття (башлик, каптан, халат, чалма).

8. Топоніми і гідроніми (Тилігул, Чичиклія, Бакшала, Висунь, Громоклія, Саксагань, Самара, Кальміус, Айдар).

є) В українській мові існують також запозичення з голландської мови, які переважно є термінами мореплавства і суднобудування (гавань, шлюпка, матрос, боцман, рейд, верф, дамба, фарватер, руль), а також слова ситець, дюйм, картуз.

Із скандинавських мов до української увійшла незначна кількість слів (клеймо, дротик, оселедець, якір); власні імена (Ігор, Олег, Аскольд).

З іранської мови – булат, тахта, караван, гиря;

З китайської – чай, чесуча;

З грузинської – сакля, чурек;

З малайської – орангутанг.

Іншомовні слова, входячи в українську мову, підпорядковуються її графічній, звуковій, граматичній системам. Графічним освоєнням іншомовного слова вважається його написання українськими літерами відповідно до правил українського правопису. При фонетичному освоєнні невластиві українській мові звуки заміщуються українськими, подібними за звучанням. Наголос частіше зберігається на тому складі, що й у мові–оригіналі. Істотних змін зазнають запозичення при їх морфологічному оформленні. Може змінитись рід, число, втратитись афікси, або й лексичне значення (декан – лат. десятник).

Зі стилістичного погляду давно засвоєні слова нічим не відрізняються від питомих українських і їхні стилістичні можливості у сучасній українській мові не пов'язані з походженням. Запозичення в офіційно-діловому, науковому, публіцистичному стилях часто виступають як терміни, тобто виконують номінативну функцію і не мають стилістичного навантаження. Стилістична роль іншомовних слів виявляється тоді, коли вони стають компонентами тропів і стилістичних фігур.

Використана література

1. Волох І.П. та ін. Сучасна українська літературна мова. К., 1976.

2. Жовтобрюх О.П., Кулик В.Д. Курс сучасної української літературної мови. К., 1972.

3. Пономарів О.Д. Сучасна українська мова К., 1991.

4. Сучасна українська літературна мова (за ред. А.П.Грищенка). – К., 1997.

5. Сучасна українська літературна мова. Лексика. Фразеологія. (за ред. І.К.Білодіда) К., 1969.- Т.4.

6. Гнатюк Л. Кононенко О. Українська мова. К., 1995.

7. Доленко М.Т., Дацюк І.І. Кващук А.Г. Поповський В.Д. Сучасна українська мова. Збірник вправ. К., 1989.

8. Доленко М.Т., Дацюк І.І. Сербенська О.А. Сучасна українська мова. Збірник вправ. К., 2000.

9. Козачук Г.О.Українська мова. Практикум. К., 1991.

10. Козачук Г.О., Шкуратяна Н.Г. Практичний курс української мови. К., 1994.

11. Український правопис. Стереотипне видання.- К., 2001.





Реферат на тему: Походження лексики сучасної української мови (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.