Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Мовознавство

Переносне вживання слова та їх використання в журналістських творах (курсова робота)

Зміст

Вступ………………………………………………………….........3

І. Переносне вживання слова…………………………………….5

1.1 Багатозначні слова. Стилістичне використання багатозначності слова …………………………………………….5

1.2 Вчення про тропи та фігури………………………………9

1.3 Використання тропів в різних стилях мовлення…………11

1.4 Класифікація фігур і тропів………………………………13

ІІ. Застосування переносного вживання слова в журналістських текстах……………………………………………………………….16

2.1 Використання фігур якості у журналістських текстах………...16

2.2 Використання фігур кількості…………………………………..21

2.3 Особливості інтерпретації нестандартних (метафоричних) висловів у журналістському тексті………………………………...23

Висновки……………………………………………………….........27

Використана література…………………………………. ………...28

Вступ

Кожне слово має одне або кілька лексичних значень. Значення закріплюються за словом історично в процесі спілкування між людьми.

В українській мові більшість слів належить до багатозначних, тобто полісемантичних. Багатозначним (полісемантичним) називається слово, яке у різних контекстах має різні лексичні значення.

Багатозначні слова можуть уживатися в прямому і переносному значенні. Проте у тексті слово може набувати додаткових значень, не зафіксованих у системі. Реалізація потенційної багатозначності слова в тексті – результат глобальної зв`язності тексту. Переносне значення - це вторинне значення багатозначного слова, яке є похідним від прямого й визначається тільки у контексті через асоціацію з прямим значенням. Значення слова з часом може змінюватися.

Тема курсової роботи: „Види переносного вживання слова та їх застосування в журналістських творах” є актуальною.

Об`єктом дослідження є художні структури у журналістському тексті, побудовані на використанні переносного значення слова.

Мета: розкрити види переносного значення слова та показати особливості їх стилістичного застосування в текстах сучасних українських друкованих ЗМІ.

Для дослідження зазначеної мети в роботі поставлено і вирішено такі завдання:

1. подати загальну характеристику переносному вживанню слова та теоретично обґрунтовано термін „тропи”;

2. показано класифікацію фігур і тропів та розкрито такі поняття: метафора, метонімія, синекдоха, мейозис, гіпербола, літота;

3. проаналізовано роль художніх структур, що ґрунтуються на переносному вживанні слова у журналістських текстах.

При написання курсової роботи була використана література: підручники Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М. „Стилістика української мови”, Пономарів О. Д. ”Стилістика сучасної української мови”, Качуровський І. „Основи аналізу мовних форм (стилістика): Фігури і тропи”, Капелюшний А.О. „Стилістика. Редагування журналістських текстів” та інші, а також професійні журнали „Українська мова та література”; тексти сучасних українських друкованих ЗМІ.

І. Переносне вживання слова

1.1 Багатозначні слова. Стилістичне використання багатозначності слова

В українській мові більшість слів належить до багатозначних, тобто полісемантичних. У "Словнику української мови" в 11 т. (1970 - 1980), у реєстрі якого 134058 слів, до більшості з них подані найповніші їхні значення. Наприклад, до прикметників: добрий - 9 значень, малий - 8, окремий - 5, останній - 9, палкий - 6, старий - 12; до іменників: крило - 10 значень, ряд - 12, сила - 12, тепло - 5, займенників: інший - 4 значення, котрий - 4, той - 11, дієслів: іти - 30, сказати - 9 та інш. У багатозначному слові одне значення є первинне, тобто пряме, решта - вторинні, тобто переносні. Значення багатозначного слова визначається контекстом.

Багатозначні слова можуть уживатися в прямому і переносному значенні.

Пряме значення - це основне, первинне значення слова, яке безпосередньо пов'язане з реалією дійсності, яку воно називає. Багатозначне слово виявляє пряме значення поза контекстом. Переносне значення - це вторинне значення багатозначного слова, яке є похідним від прямого й визначається тільки у контексті через асоціацію з прямим значенням. Значення слова з часом може змінюватися. Наприклад, колись словом печиво називали будь-які спечені вироби з тіста, тепер - тільки спечені вироби із здобреного жиром, цукром і прянощами тіста у формі кружечків, зірочок тощо. Іноді різні групи людей у те саме слово можуть вкладати різний зміст. Так, у недавньому минулому слову націоналізм приписувалося негативне значення: "реакційна буржуазна ідеологія й політика в галузі національних відносин". Тим часом це слово походить від латинського nacio "народ" й означає "любов до свого народу" - так само, як слово патріотизм походить від латинського patria "батьківщина" й означає "любов до своєї землі". [9, 327] На використанні слів у переносному значенні творяться тропи.

Багатозначність (полісемія) - це наявність в одного слова двох або більшої кількості значень. Найбільший вияв можливості по­лісемії знаходять у художньому та публіцистичному стилях. Є кілька способів стилістичного використання багатозначності сло­ва:

Ø уживання того самого слова водному контексті у двох чи в кількох значеннях (Газета "Сільські вісті" звернулась до парламенту з проханням затвердити закон про тимчасові слідчі комісії у новій редакції. Депутати погодились, пошук нової редакції для газети триває (ПІК. - 2001. - №1)

Ø використання в тому самому контексті слова в його вужчому й ширшому значеннях (Гумор? Це від лукавого... (Андрій Крижанівський);

Ø зведення в одному контексті вільного та фразеологічно зв'язаного значень (Уряд прийняв програму захисту соціально вразливих громадян. Соціально вразливі громадяни приєм­но вражені (ПІК. - 2001. - №1)

Ø поєднання в одному контексті двох фразеологічно зв'язаних значень (Парламент закликав Президента піти у від­ставку. У відповідь Президент закликав парламент піти значно далі. Дискусія триває (ПІК. - 2001, - № 1).

До цих прийомів часто вдаються в сатиричних і гумористич­них творах, у яких активно використовують каламбур.

Каламбур (фр. calembour - гра слів) - стилістичний прийом, за основу якого правлять багатозначність, омонімія, паронімія. Використовується для створення комізму: Машина ніяк не заво­дилася. А він з дитинства мріяв завести собі машину (ТУ-Е. -2002.-№ 3).

Різними видами переносного вживання слова є:

метафора—троп, побудований на вживанні слів у перенос­ному значенні на основі подібності за кольором, формою,
призначенням (Літо кличе туристів у дорогу). Метафора
відіграє чималу роль у творенні окремих різновидів журна­лістських текстів. Здебільшого це неглибока експресивна
метафора, оскільки їй не потрібна тут глибина, змістова
багатоплановість, властива звичайно художній метафорі,
її роль скромна - дати читачеві несподіваний імпульс образно-емоційного враження, щоб пожвавити сприйняття
фактологічної інформації. Експресивна метафора в жур­налістському творі функціонує у вузькому контексті - її
переносне значення підказане найближчим мовним оточенням. Вона функціонує в необразному, чужому для неї
мовному оточенні, що й обмежує сферу її дії. Метафора
в структурі журналістського тексту легко поєднується з
одиницями мовлення логіко-поняттєвих і номінативно-
фактологічних значень, щодо змісту досить яскраво окрес­лена й тому також порівняно легко може переходити в
поняття, втрачаючи поступово образно-емоційну експре­сію. В газеті, як і в науці, відбувається процес поняттєвої
деметафоризації, але тут часто саме поняття менш абс­трактне й менш абстрактний весь мовний контекст. Стійкі
поняттєві метафори становлять значну частину газетної
фразеології;

метонімія — троп, побудований на перенесенні значення за суміжністю, тобто на основі тісного внутрішнього чи зовнішнього зв'язку між зіставлюваними поняттями (пере­кладаю Байрона, зал вітав його стоячи);

синекдоха - троп, побудований на кількісній заміні: однину вживають замість множини, частину замість цілого, видову назву замість родової (Ворог нас не здолає). У публіцистичних текстах також використовують інші тропи: епітети, порівняння, персоніфікацію, гіперболу, літоту, алегорію.

Гіпербола (від грец. hyperbole - перебільшення) - стилістич­ний троп, який свідомо перебільшує розмір, силу, значення, якість якогось предмета, явища з метою його стилістичного уви­разнення: безкраїй степ, море сліз.

Мейозис (від грец. meiosis - зменшення, обмеження) - троп, що полягає в навмисному применшенні інтенсивності вияву ознаки або перебігу дії, значення чогось та ін.: Олігарх говорив, що він має сякий-такий капіталець, заробив якусь копійчину.

Літота (від грец. litotes - простота) - різновид мейозису; сти­лістичне применшення якої-небудь ознаки, величини, сили, зна­чення зображуваного предмета чи явища, яке (применшення) часто полягає у використанні форми заперечення; прийом запе­речення заперечення: не може не захоплювати; годинник та­кий мініатюрний, що й на руці його не видно.

1.2 Вчення про тропи та фігури

Вчення про тропи і фігури було успадко­ване риторами і стилістами національних мов з античного світу.

Грецьке слово tropos означало зворот, вислів, зразок, фор­ма, краса, а стосовно людей — звичай, характер, темперамент, здібність. Як відзначав Квінтіліан, троп є корисною зміною власного значення на інше, досконаліше в слові або виразі. Уже в його часи тривали нескінченні суперечки між граматистами і філософами про різновиди, гатунки, кількість і взаємну залежність тропів. Суперечки продовжуються й понині, зумовлені багато-аспектністю такого феномену, як тропи. Деякі з них уживаємо з думкою про експресію, інші — з погляду на красу, одні поста­ють з власного значення, інші — в результаті метафоричності. Проте не можна заперечити того твердження, на думку Квінтіліана, що більшість з них призначені викликати естетичне враження. Спочатку поняттям троп охоплювалися всі сти­лістичні засоби. Цицероп і Квінтіліан розділили їх на власне тропи і фігури. Кількість тих і інших різними авторами визна­чається по-своєму. За Квінтіліана прийнято визнавати такі тро­пи (за грецькими назвами): метафора, метонімія, металепсис, синекдоха, емфаза, катахреза, ономатопея, антономазія, пери­фраза, іронія, гіпербола, гіпероха, літота, алегорія.

Вперше після античного періоду тропологію описав фран­цузький ритор С.-М. Дюмарсе у «Трактаті про тропи» (Лейп­циг, 1757 р.). Основна думка цієї роботи зводиться до того, що людська мова без тропів є протиприродною. Граматисти й ритори вважали, що є два способи (етапи) вираження думки. Перший — виклад, називання — це фраза; другий — форма викладу — це фігури. З часів Цицерона фігури поділяли на дві групи: фігури думки і фігури слова. Фігури (форми), що мали переносне значення, називали тропами. Дослівний (етимологіч­ний) переклад з грецької мови слова троп означає «повертаю». Повертаючи (змінюючи) значення слова, витворюємо троп. Тропи пропонувалося використовувати для того, щоб підкрес­лити, виділити основну думку, щоб приховати небажані і не­пристойні думки, для збагачення мови, для орнаментальних прикрас і для облагородження мови. У тропах і фігурах вияв­ляється творча індивідуальність автора. Ритори XVIII ст. вва­жали, що не можна зрозуміти ніякого автора, не знаючи його фігур і тропів.

Від Арістотеля і далі класична риторика намагалася дати чітку класифікацію і вичерпний опис тропів і фігур. Це поро­дило велику і різнотлумачну термінологію художніх засобів мови, але вичерпного опису не дало. Можливо, тому, що худож­ня практика мінлива, залежить від багатьох чинників, від куль­турно-історичних умов.

Загальним терміном тропи охоплюються слова, словоспо­лучення і вирази (образи), що вживаються в переносному зна­ченні і служать виразності мови.

До тропів належать:

Ø порівнян­ня,

Ø метафора,

Ø метонімія,

Ø синекдоха,

Ø епітет, гіпербола,

Ø літота,

Ø оксюморон,

Ø перифраз,

Ø персоніфікація.

1.3 Використання тропів в різних стилях мовлення

Тропи використовуються в усіх сферах мовлення, але розподіл їх між фун­кціональними стилями нерівномірний. Офіційно-діловий стиль тропів здебіль­шого не вживає, за винятком окремих його жанрів (таких, як святкові накази й розпорядження, дипломатичні документи, звіти про засідання парламенту, про конгреси, мітинги та ін.). Наприклад:

"Уперше Україна простягнула свої руки, з яких упали колоніальні пута, до дітей своїх, розкиданих по дальших і ближ­чих світах. Навіть УНР, чий досвід є для нас повчальним, свого часу не прове­ла такого форуму, як той, що відбувся в Києві. На перший Конгрес українців, які живуть у колишніх республіках СРСР, з'їхалося понад тисячу наших сес­тер і братів (у тому числі з областей України), глибоко перейнятих ідеєю укра­їнського відродження, збереження національної ідентичності, побудови могу­тньої, вільної України" ( газ. „Самостійна Україна” № 43 2000).

У науковому стилі тропеїчна образність, як правило, стерта. Тропи пред­ставлені тут здебільшого як компоненти термінологічної системи. Для ілюст­рації можна навести кілька прикладів з ботанічної термінології й номенклату­ри:

квітколоже, квітконіжка, маточка, чашечка; зірки, петрів батіг, заячі вушка, калачики лісові тощо.

Подекуди до тропів удаються в науковій полеміці з реальним чи уявним опонентом, зокрема для піднесення престижу вітчизняної науки:

"Словників за старі віки було у нас чимало... Твори Лаврентія Зизанія, Мелетія Смотрицького та Памва Беринди виразно свідчать про велику філоло­гічну освіту їх авторів. У той же час у Києві постає велике наукове вогнище — славна Могилянська Академія, і до нас у науку посилають своїх кращих синів усі православні слов'янські й неслов'янські землі — їдуть серби, болгари, їдуть румуни, їдуть з Москви. Значення Академії було незмірним, бо вона пробу­джувала культурні й наукові поривання. Такою вона була в XVII віці, такою ж осталась і в віці XVIII, коли вона притягувала до себе всіх, хто шукав нау­ку" (І. Огієнко „Історія Української культури”).

У публіцистичному стилі тропи використовуються набагато ширше. Але з огляду на основну рису цього стилю —- взаємну зрівноваженість логізації ви­кладу з емоційно-експресивним забарвленням — образність тут не може бути занадто яскрава, вона здебільшого оцінна. Надмірна образність затьмарює логічний елемент, відсуває його на задній план, а це спричинює зменшення впливовості й переконливості публіцистичного виступу.

Основне поле поширення тропів, використання їх як засобу образності — тексти красного письменства.

У художньо-белетристичному стилі тропи спри­яють більшій дохідливості тексту (як у офіційно-діловому), увиразнюють і впо­рядковують виклад, посилюють його переконливість (як у науковому), забез­печують упливовість матеріалу, даючи йому оцінку (як у публіцистичному стилі). Та основна функція тропів у мові художніх творів —- зображальна, ес­тетична. Ці функції представлені й у публіцистиці, але значно меншою мі­рою.

1.4 Класифікація фігур і тропів

Поняттям «фігури» охоплюються три типи виражальних засобів мови:

1) фігури заміни, заміщення (тропи);

2) фігури сумісності;

3) фігури протилежності.

В усіх визначеннях фігури домінують такі ознаки:

по-перше, це певна форма, в якій виражена думка,

по-друге, це свідоме відхилення в думці або вираженні від звичайної і простої форми. Суть свідомого відхи­лення, яке ще відзначив Квінтіліан, полягає, очевидно, в тому, що на денотативний зміст мовних одиниць накладаються ще елементи виразності, які виникли в результаті операцій то­тожності, схожості, суміжності, контрасту і які є тим образним субелементом, що дає «прирощення» значення. Отже, семан­тична структура фігур, і зокрема тропів як одного з основних різновидів їх, є складною. Фактично тропи є стилістично мар­кованою вторинною номінацією.

Прийшло слово «фігура» з мови малярів і різьбярів, для яких важливо було у поставі зображуваного тіла передати рух, звук, силу, характер. З початку виникнення риторики як науки фігу­ри були предметом постійних суперечок на тему їх функцій, кількості, видів, назв тощо. В античній культурі взагалі теорія фігур виконувала таку важливу роль, як нині семантика. Тео­ретик риторики Квінтіліан надавав особливого значення фігу­рам. Він називав їх артистичною формою мовного виразу, звер­тав увагу на два основні значення цього поняття:

перше — це будь-яка форма, що має увиразнену думку;

друге — це перед­бачений, цілеспрямований відступ від звичайного вишколу. Фігура має нести певний елемент новизни, відміни від зви­чайного виразу. Квінтіліан порівнював фігури мови з фігура­ми тіла і цим намагався підкреслити, що фігури — ознака ди­намічної мови, її руху, змін, перетворень.

З XVI ст. фігури починають розглядати і поза контекстом. Якщо фігура не ефективна з погляду аргументації, то залишає­ться пустим гарним виразом. Якщо ж вона влучна, то стає не­помітним навіть її риторичний (вишколений) характер, вона доречна і досконала.

Фігури заміни (заміщення) Під такими фігурами розуміють стилістично марковані спо­соби поєднання в синтагматичній послідовності значень оди­ниць одного рівня в межах одиниць вищого рівня.

Виділяють два типи фігур заміни: фігури якості і фігури кількості.

До фігур якості належать фігури, що виникли на зіставленні якостей і властивостей двох різнорідних предметів зі спільною для них якісною ознакою. Це метафора з її різновидами - антономазією, персоніфікацією, алегорією; метонімія з її різ­новидами — синекдохою, перифразою, евфемізмом та іронія.

До фігур кількості належать такі фігури, які виникли на зістав­ленні різнорідних предметів зі спільною для них кількісною озна­кою. Якщо ця спільна ознака приписується предмету більшою мірою (ніж реально), то виникає гіпербола, якщо меншою мірою — виникає мейозис, різновидом якого є ще й літота.

Переносне значення слова – це таке похідне лексичне значення, що пов`язане з основним значенням відношеннями метафоричної або метонімічної залежності.

Троп – перенесення найменування (що також його називають перенесенням значення), яке заключається у тому, що слово, словосполучення або речення, що традиційно називає один предмет, використовується у даній мовленевій ситуації використовується на позначення іншого предмета (явища, процесу, властивості), що пов`язаний з першим тією чи іншою формою змістового (смислового) відношення. До тропів перш за все відносять метафору і метонімію, іронію (а також їх різновиди). При більш широкому тлумаченні до тропів також відносять також гіперболу і мейози. Ми будемо розглядати це поняття у більш широкому значенні.

ІІ. Застосування переносного вживання слова в журналістських текстах

2. 1 Використання фігур якості в журналістських текстах

Метафора (від гр. metaphora — переміщення, віддалення, перенесення) — вид тропів, побудованих на основі вживання слів та виразів у переносному значенні.

Це найуживаніший, універсальний троп. На думку Арістотеля, „метафора полягає у перенесенні на ім'я загального зна­чення, на різновид з ґатунку, на гатунок з різновиду, на один ґатунок з іншого або на підставі певної пропозиції (аналогії).” [7, 163]. З цього видно, що метафора належить до внутрішніх топосів. У метафорі можуть бути три ступені схожості (подібності):

а) схожість образна і без образу — подібність менша (слабша), ніж річ порівнювана;

б) відсутність схожості, подібності;

в) про­тилежність, яка є відповідником іронії.

Найчастіше виділяють такі метафори:

а) метафори, що виникають на перенесенні назв істот на назви істот (осіб), — лисиця (хитра людина);

б) на пе­ренесенні назв неістот на назви неістот — світло волі, на пере­несенні назв істот на неістот— хмуриться хмара;

г) на перене­сенні ознак речей неживих до істот — кам`яне серце, квітуча молодь.

Наприклад: Народний кобзар Василь Литвин - легенда в українській культурі. Мало яке національне свято обходиться без його виступу. Бо співає заслужений артист України так, що, мабуть, лише камінне серце не ворухнеться, не зомліє на мить від давньої української думи чи сучасної кобзарської пісні. (Пилип Юрик „Українська культура № 9 1998).

У широкому розумінні метафорою називають будь-яке вжи­вання слів у переносному значенні. Метафори є не тільки образ­ними — тропами поетичної мови, а й джерелом виникнення но­вих значень. У метафорі відображається здатність людини влов­лювати схожіть і подібність між різними індивідами, класами об'єктів, а потім за цією схожістю переносити назви справжнього носія чи функції на характеризовану особу або предмет.

У такий спосіб метафора ніби руйнує одні логічні межі на­зви, щоб над ними звести інші. Вона немовби заперечує належ­ність об'єкта до того класу предметів, в який він насправді вхо­дить, і переносить його в інший клас, до якого він на раціо­нальній основі не може бути віднесений, але автор бере на себе сміливість віднести його туди, тому що помітив якісь, часом йому тільки одному відомі, спільні риси або переніс певну рису з іншого об'єкта на аналізований.

Класичну метафору можна вважати результатом втручання уявлення (образу) в зону поняття, індивідуально-авторського бачення предмета.

Виникає метафора майже завжди як засіб характеризації яко­гось предмета — виділення і підкреслення його статичної чи динамічної ознаки. Проте надалі метафора може підлягати про­цесу лексикалізації і ставати засобом номінації, приглушуючи свою характеристичність: носик чайника, ніжка стола, ручка дверей, цукрова пудра.

Наприклад: Торт "Миронівському цукрозаводу — 190" прикрашав демонстраційні полички АТ "Кристал-М". Інші також оригінальні торти з цукру, цукор-пісок та цукрова пудра красномовніше за все свідчили про те, який товар може реалізувати це підприємство бажаючим. (г-та „Вечірній Київ” 14.06.03)

Ця вторинна функція метафори — номінативна — може перевести і переводить метафору у сферу наукової термінології. Таке метафоричне походження мають технічні терміни.

На­приклад: голка дозувальна, силова лінія,, лінія байдужості, лінія впливу, палець гусениці, палець кардана, палець поршневий, па­лець ланцюга, плече кривошипа, нога шасі, ніжка циркуля, носок різця, головка болта, головка ланцю­гова, головка потайна, щока блока, щока лещат, щока ребриста, крок гвинта, крок кріплення, крок заклепок.

Лексикалізованими метафорами є багато народних (а часом і літературних) назв квітів, лікарських рослин, трав, кущів, де­рев: левині ротики, царська борода, кручені паничі, вовчі ягоди, польовий кріп, стародубка, чорногірка, горицвіт; грабельки звичайні — журавлині носики; куряча трава.

Наприклад: Зозулині черевички належать до родини орхідейних, усі представники якої в ряді європейських країн взяті під охорону державою. (ж-л „Захист рослин” 2003 № 7)

Сучасна українська журналістика характеризується високим ступенем метафоричності художньої мови. Якщо класична журналістика має метафори переважно атрибутивні і діє­слівні, то сучасні українські друковані ЗМІ тяжіють до розгорнених багато­членних комбінованих метафоричних структур, у яких поєдну­ються атрибутивні й субстантивні, субстантивні і дієслівні, атри­бутивні, субстантивні й дієслівні. Метафоричні структури можуть розростатися на все речення, створюючи блок висловів чи уривок тексту.

Метонімія (від гр. metonymia — перейменування) — це троп, основу якого складає заміна одних назв іншими на ґрунті суміж­ності їх значень: золото у вухах (замість: золоті сережки чи сережки з золота), кришталь на столі (мають на увазі вироби з кришталю), столове срібло (прибори з срібла), вивчали Шев­ченка (твори Шевченка), подай математику (підручник з ма­тематики), зібралася вся школа (учні й учителі школи), відділ у відпустці (співробітники відділу).

Наприклад: Ще серед контрабанди найчастіше зустрічаються книги, годинники, порцеляна, столове срібло. (г-та „Голос України 16.11.03)

Метонімія справляє враження мовлення «навпростець», є стильовою рисою живої розмовної мови. Як компресована, згорнена номінативна структура метонімія зручна для викорис­тання в усному мовленні, відповідно продуктивна, стилістич­но експресивна і не виходить за межі стильових норм.

Нікого не дивують вирази на зразок: міністерство згодне, район знайшов кошти, інститут підтягнувся, його зпас весь будинок, Франка ще не вчили, ходив па Ужвій, слухав Солов'яненка тощо.

Наприклад: Морська галузь має специфіку - з цим міністерство згодне. (г-та „Урядовий кур`єр 11.02.04)

„Ленінський район м. Кіровограда знайшов кошти на погашення заборгованості по зарплаті працівникам бюджетної сфери.” (г-та „Народне слово” 5.08.02)

„Поезія – як наркотик. Особливо в тій дійсності, яка нас оточує. Адже люди мають дедалі менше впевненості в собі, дедалі більше страху. У краківському салоні ми читаємо найкращу світову поезію. Читали Шевченка та Франка, а наступного року я хотіла би запросити когось із сучасних українських поетів.”(ж- „Польські студії” № 2 2000)

Писемна мова рідше послуговується метонімією. У художньому тексті метонімія цікава тим, що ніби вихоплює і висвітлює найважливіше слово, фокусує на ньому увагу.

Синекдоха (гр. synecdoche - переймання) — це різновид метонімії, такий стилістичний зворот, у якому ціле подається через назву його частини, загальне — через часткове виражен­ня: влаштувався на роботу, може яку копійку заробить; всі чека­ли вечері, бо досі не було й крихти в роті; не ступала людська нога; щоб і ноги твоєї там не було; він накинув оком; ділилися шматком хліба (дружно жили).

Наприклад: Мабуть, саме відтоді стоять на польській ділянці склепи. Тут, певно, вже багато років не ступала людська нога. Ми нещодавно писали про рішення столичної влади розширити міські кладовища, оскільки на існуючих уже ніде ховати. (г-та „Вечірній Київ” 15.05.03)

У грудні 1976 року, влаштувався на роботу у районному відділенні Держбанку СРСР в смт. Ульянівка Білопольського району Сумської області. (ж-л „ПІК” № 6 2004)

Метонімія і синекдоха пов'язані функцією заміщення назв на ґрунті суміжності. Проте якщо метонімія заміщає цілим його частини (слухав Шопена), то синекдоха заміщає частиною ціле, що складається з таких частин.

У риториках такі тропи називаються фігурами заміщення.

2. 2 Використання фігур кількості

Фігури кількості — менш продуктивний і малочастотний тип фігур. До фігур кількості належать фігури, що виникли на зіставленні двох різнорідних предметів зі спільною для них кількісною ознакою.

Ця спільна ознака є характерною для одного із зіставлюваних предметів. Якщо вона приписується предмету більшого мірою, то виникає гіпербола, якщо меншою мірою — виникає мейозис, різновидом якого є літота.

Гіпербола (від. гр. hyperbole — жену через щось) — образне перебільшення, яке виявляється в тому, що якась ознака при­писується предмету такою мірою, якою вона реально йому не властива і не може бути властивою. Основне призначення гіпер­боли — звернути увагу на цей предмет, підкреслити позитивні чи негативні якості. Гіперболізуються такі ознаки, як розмір, колір, сила, кількість тощо.

Гіпербола як засіб експресивності поширена в художньому та уснорозмовному стилях: умру зі сміху, збожеволію від роботи.

Про гіперболу О. Потебня писав так: «Гіпербола є резуль­тат нібито оп'яніння почуттям, яке заважає бачити речі в їхніх справжніх розмірах. Тому вона рідко, лише у виняткових випадках, зустрічається у людей тверезої й спокійної спостереж­ливості. Якщо згадане почуття не може захопити слухача, то гіпербола стає звичайною брехнею». [4, 211]

Мейозис (від гр. meiosis — зменшення) — протилежна гіпер­болі фігура, суть якої полягає у применшенні ознак предмета з тим, щоб підкреслити його нікчемність.

В усному мовленні це такі стійкі вирази, як ні гроша, ні копій­ки, нікуди не годиться, нікому не треба, на макове зерня тощо.

Наприклад:

„Як і слід було очікувати, це виявилося зрадою і з боку лівих сил - за 12 років незалежності симоненківці ні на макове зерня не пройнялися співчуттям до українського народу, тяжко покривдженого російським великодержавним шовінізмом, не стали ані в найменшій мірі українськими лівими”. („ПІК” № 5 2003)

„Нікуди не годиться, якщо дистриб'ютор іще й умовляє кінотеатри взяти подібне кіно, як було в нас нещодавно з прокатом останньої стрічки Альмодовара "Поговори з нею”. („Кіно коло” 2004 № 5)

Літота (від гр. litotes —- простота) — різновид мейозису, зу­мисне применшення якоїсь ознаки шляхом повного чи частко­вого її заперечення. Літота є виразом погляду на третю істоту між іншими і зневаги до неї (О. Потебня). [4, 209]

Гіпербола як перебільшення ознаки тісно пов'язана з метафо­рою. Таку гіперболу називають метафоричною фігурою. Кожна образна метафора має в собі якусь частку гіперболи, тому що сам факт метафоризації якоїсь ознаки виділяє її і збільшує на тлі неактуальних ознак.

2.3 Особливості інтерпретації нестандартних (метафоричних) висловів у журналістському тексті

У лінгвістичних дослідженнях пожвавився інтерес до питань інтерпретації не­стандартних, зокрема метафоричних, висловів. Відхилення від „норми є однією з найхарактерніших рис мови художньої літера­тури, публіцистики. На думку Р.Богранда, процес спілкування взагалі був би неефективним і навіть неможливим без викорис­тання небуквальних засобів у мовленні. [4, 309] Дж. Катц поділяє не­стандартні висловлювання на ті, які можна інтерпретувати, й ті, інтерпретація яких неможлива. Дж. Катц розрізняє так звані "напівречення" (semi-sentences), які не можна відтворити в межах норма­тивної граматики, але які, проте, мають досить "прозору синтак­сичну структуру, що дозволяє їх розуміти, а також беззмістовні ланцюжки. [4, 310] Водночас запропоновано низку правил перенесення, які асоціюються з відповідним граматичним правилом, але вклю­чають і відхилення від нього. Порушення правил, проте, не ускладнюються такою мірою, щоб висловлювання ставало без­глуздим. У моделі, запропонованій У. Вайнрайхом, завдання роз­різнення стандартних і нестандартних висловлювань покладене на семантичний калькулятор, який має забезпечувати інтерпре­тацію і тих, і інших. Граматика спроможна продукувати вислов­лювання, що відхиляються від норми, в разі застосування пра­вил перерозподілу (Redistribution Rule) і перенесення (Transfer Rule). Використання першого правила дозволяє включити в ком­плексне символічне поле якоїсь лексичної одиниці суперечливі ознаки. Правило перенесення дозволяє усувати суперечності між назвою ознаки й контекстуальним носієм цієї ознаки. Пере­несена ознака домінує в інтерпретації. Різниця в тлумаченні залежить від того, як відбувається це перенесення: перенесена ознака або додається до семантичної структури слова-рецептора, або ця ознака замінює якусь іншу ознаку в цій структурі. І.Калужа пропонує апарат "граматики ознак". [4, 311] Поняття інтерпрето­ваного Н.в. прирівнюється до поняття "дозволеного" порушення норми, а Н.в., який не можна інтерпретувати, до недозволеного порушення. Н.Хомський та У.Вайнрайх підкреслюють, що є різні рівні порушення норм: конфлікт на рівні категоріальних ознак призводить до значно більшого порушення норми, ніж непоєднуваність субкатегоріальних ознак. [4, 311] Метафора - це, на думку Н.Новаковської, явище використання потенційних можливостей мов­ного коду для створення особливої структури й значення пові­домлення через навмисне висунення на перший план незвичних конотацій. [4, 311] Інтерпретуючи метафору, варто враховувати й екстра­лінгвістичні чинники. Т. ван Дейк підкреслює, що оскільки сфера використання метафоричного вислову більша, ніж у неметафоричного, то предикат останнього є менш узагальненим, ніж у першого, а значить частину ознак, що містяться в неметафоричному вислові, треба пропустити (процедура селекції). [4, 311] Ознаки, що залишилися, мають бути достатньо типовими й водночас специфічними, щоб висловити нестандартну інформацію. Добір таких ознак не є довільним. Він прагматичне обумовлений і ґрун­тується, зокрема, на особливостях культури, уявлень конкретно­го суспільства. Процес інтерпретації нестандартних висловлю­вань помітно відрізняється від тлумачення стандартних висло­вів. Якщо в другому випадку розпізнавання синтаксичних зв'язків і виявляння семантичної інформації відбувається певною мірою автоматично, без помітних зусиль з боку носіїв мови й обумов­лене тільки їх мовною компетенцією, то в першому випадку тлу­мачення ускладнюється сприйняттям незвичних сполучень слів, їх незвичним розташуванням і категоріальною віднесеністю, ак­туалізацією таких компонентів семантичної структури слів, пе­редбачуваність появи яких у цій ситуації є низькою, і процес ін­терпретації таких висловлювань залежить від упливу декількох чинників: мовної компетенції й особливостей використання мови, рівня мовних навиків і здібностей того, хто сприймає текст. Д.Бікертон як інструмент, за допомогою якого можна простежити процес творення метафори й знайти шляхи для її інтерпретації, пропонує систему опозицій знаків і визначень, що можна вико­ристати в поєднанні з ними, систему "позначених знаків". [4, 310] Якщо знак не позначений щодо цього, то його не можна використовува­ти як метафору, якщо позначений, то він є потенційною метафо­рою. Р.Богранд виокремлює певні конвенційні програми, на базі яких відбувається виявляння нової інформації в тексті. До них Р.Богранд відносить мовний досвід читача, знання ним стандарт­ної граматики й лексики, його інтереси й переконання та підкрес­лює, що тільки за опори на ці чинники стає можливим адекватне опрацювання тексту, а отже, й нова інформація може стати скла­дником загального знання й досвіду читача. [4, 309] При цьому міра усвідомленості процесу, докладені для декодування тексту зу­силля залежать також від того, наскільки текст відповідає споді­ванням читача. Якщо текст повністю відповідає передбаченням і знанням читача, процес його опрацювання є автоматичним; якщо деякі з передбачень читача не виправдовуються, то процес декодування уповільнюється й вимагає певних зусиль; якщо текст повністю не відповідає тому, на що можна було сподіватися, то інтерпретація стає неможливою. В основі нестандартних висловлювань лежать 4 типи незвичного використання мовних елементів:

Ø додавання - наявність у висловлюванні більшої кіль­кості елементів, ніж читач може передбачати, відштовхуючись від стандартних правил;

Ø скорочення - видалення деяких еле­ментів;

Ø субституція - заміна елементів;

Ø пермутація - перестав­ляння елементів.

Текст, у якому простежуємо будь-який з назва­них процесів, не відповідає сподіванням читача. На думку Р.Богранда, інтерпретація не передбачуваних елементів відбувається таким чином, що читач зіставляє неграматичний вислів з близь­кою до нього граматичною конструкцією. Говорячи про стандарт­ність/нестандартність слова чи вислову, можна мати на увазі не тільки "загальномовну" правильність, але й правильність кон­текстуальну. [4, 309] Ідея контекстуальної обумовленості метафоричних висловлювань знаходить підтвердження і в дуже поширеній кон­цепції Дж.Торна, згідно з якою створення поезії подібне до ство­рення нової мови (чи діалекту). Завдання читача полягає в "осяг­ненні" цієї нової мови, у виявлянні контекстуального зв'язку еле­ментів та їх значень, відмінних від стандартних. Метафора, як гадає Д.Мак, певним чином організує сприйняття тексту читачем, нав'язує читачеві спосіб бачення автора, його почуття й думки, вона змушує читача прийняти світ, створений автором, світ, який перебуває в суперечності з реальним. [4, 311] Читач має налаштуватися на сприйняття вигаданого світу, створеного уявою автора. Таким чином, виникають умови для формування „Художньої віри”. Якщо читач не приймає цих умов, тоді інтерпретація метафоричного тексту стає неможливою.

Висновок

Роблячи підсумок, можна сказати, що художні структури, побудовані на використанні переносного значення слова, використовуються в усіх сферах мовлення, але розподіл їх між фун­кціональними стилями нерівномірний. Так, наприклад, офіційно-діловий стиль тропів та фігур здебіль­шого не вживає, за винятком окремих його жанрів. У науковому стилі тропеїчна образність, як правило, стерта. Тропи пред­ставлені тут здебільшого як компоненти термінологічної системи. У публіцистичному стилі тропи використовуються набагато ширше. Та основне поле поширення тропів, використання їх як засобу образності — тексти художніх творів та тексти журналістських творів.

Сучасна українська журналістика характеризується високим ступенем метафоричності художньої мови та активним вживанням переносного значення слова. В роботі були розглянуті тропи, засновані на переносному значенні – метафора, метонімія, синекдоха, гіпербола, мейози, літота та застосування переносного вживання слова в журналістських текстах, а також особливості інтерпретації нестандартних (метафоричних) висловів у журналістському тексті.

Вживання переносного значення у журналістських творах виконує такі функції:

Ø спри­яє більшій дохідливості тексту,

Ø увиразнює і впо­рядковує виклад,

Ø посилює його переконливість,

Ø забез­печує упливовість матеріалу,

Ø надає йому емоційну та експресивну оцінку

Основна функція тропів у мові текстів ЗМІ — зображальна, ес­тетична.

Використана література

1.Вовк В.Н. Язык метафор в художественной речи. – К., 1996

2. Волкотруб Г. Й. Практична стилістика сучасної української мови: Використання морфологічних засобів мови: Навч. посіб. - К.: ТОВ "ЛДЛ", 1998

3. Етимологічний словник української мови.-К.:”Знання”, 1982

4. Капелюшний А.О. Стилістика редагування журналістських текстів. – Львів: Фенікс, 1996

5. Качуровський І. Основи аналізу мовних форм (стилістика): Фігури і тропи. – Мюнхен; Київ, 1995

6. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. – К., 1978

7. Кравець Л.В. Стилістика української мови. Практикум. – К., 2003

8. Мацько Л.І. Стилістика української мови. – К., 1990

9. Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М. Стилістика української мови. К.: Вища школа, 2003

10. Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика. – К., 1994

11. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови: Підруч. для студ. вуз. - К.: Либідь, 2000

12. Семчук Д. Курс практичної стилістики та культури мовлення // Українська мова та література. -2003. -№ 21-23. - С. 1-63





Реферат на тему: Переносне вживання слова та їх використання в журналістських творах (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.