Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Мовознавство

Парадигма речення (реферат)

Зміст

1. Поняття парадигми речення

2. Парадигма речення як сукупність форм одного структурного типу

3. Морфологічна парадигма предиката-дієслова та синтаксична парадигма речення

4. Комунікативна парадигма речення

5. Семантико-синтаксична парадигма речення

6. Дериваційна парадигма речення

Використана література

1. Поняття парадигми речення

Оскільки речення є основною синтаксичною одиницею, то особливості синтаксичної парадигматики найпоказовіше виявляються на матеріалі цієї синтаксичної одиниці-конструкції. В опрацюванні теорії парадигми речення необхідно з'ясувати два питання:

1) які різновиди речень та інших синтаксичних одиниць входять до однієї синтаксичної парадигми?

2) які відношення між синтаксичними одиницями одного парадигматичного ряду?

Синтаксична характеристика того чи іншого різновиду простих елементарних і неелементарних речень має бути спрямованою не тільки на всебічний внутрішній опис цих конструкцій, але й на вияв того, яке місце посідають вони в синтаксичній структурі мови, як співвідноситься форма певного речення з формами інших речень і синтаксичних одиниць нереченнєвої природи. В подібному підході полягає принцип системного синтаксичного аналізу.

Схема елементарних і неелементарних простих речень звичайно реалізується не однією формою, а сукупністю форм. Вона допускає, отже, ряд варіацій і трансформацій, які видозмінюють смисл речення або експресивно-стилістичне забарвлення, напр.: Ми працюємо (об'єктивна констатація факту) — Працюймо (волевиявлення мовця) — Ми маємо працювати (необхідність) — Ми не працюємо (заперечення).

Вивчення речення, орієнтоване на вияв його системних видозмін і співвідношень, грунтується на одній із фундаментальних ідей лінгвістики нашого сторіччя — парадигматичних зв'язках мовних одиниць. Утвердилося в синтаксичній науці два розуміння парадигми речення — вузьке і широке. Вузьке розуміння парадигми речення пов'язане з морфологічними парадигмами слова. Відповідно до цього розуміння парадигма речення — система його форм, що виявляє подібність до системи форм слова. Парадигма речення в широкому розумінні охоплює велике коло синтаксичних явищ, кількість яких і взаємозв'язки між якими лінгвісти висвітлюють по-різному.

У вузькому розумінні парадигми речення чітко окреслено її межі. Це варіації структурної схеми простого речення за повного збереження особливостей його формально-синтаксичної організації, зокрема кількості членів речення. Варіації речення грунтуються на морфологічних категоріях окремих компонентів, утворюючи відповідні парадигматичні ряди речення. Пор. часову парадигму простого речення, яку репрезентує морфологічна категорія часу дієслова: Я пишу статтю — Я писав статтю — Я писатиму статтю.

Прибічники широкого розуміння парадигми речення різною мірою виходять поза межі варіацій однієї структурної схеми. За найширшого охоплення синтаксичних явищ у парадигмі речення вирізняють такі складники:

1) системні видозміни речення, які відбуваються в межах відповідної структурної схеми, тобто вони не змінюють диференційних синтаксичних ознак цієї структурної схеми речення;

2) системні перетворення однієї структурної схеми речення на інші структурні схеми; 3) системні перетворення речень на одиниці нереченнєвої природи тощо. Ці складники парадигми репрезентують хоча б такі речення:

1) а) Бабуся читає онукові казку — Бабуся читала онукові казку — Бабуся читатиме онукові казку; б) Нехай бабуся читає онукові казку — Бабуся читала б онукові казку; в) Я читаю онукові казку — Ти читаєш онукові казку — Вона читає онукові казку;

2) Діти посадили калину — Калину посаджено;

3) Письменник написав роман — Роман написаний письменником — написання роману письменником.

В останньому випадку відбито спочатку перетворення однієї схеми речення на іншу, а потім перетворення на нереченнєву синтаксичну одиницю-конструкцію — словосполучення.

Два розуміння парадигми речення вказують на багатоплановість системних співвідношень. Ці співвідношення реально існують у мовній дійсності, але набувають у дослідників різної інтерпретації. Неоднакова природа синтаксичних одиниць, охоплюваних за широкого розуміння парадигми речення, змушує учених диференціювати ці парадигми. Зокрема, чеський лінгвіст П. Адамец слушно зазначає, що всі перетворення ядерного (вихідного) речення з огляду на їх фактичну диференційованість потрібно диференціювати й у термінологічному плані. Він вважає, що необхідно розрізняти: 1) трансформації (трансформи), 2) модифікації (модифікати) і 3) варіації (варіанти) ядерного речення. Трансформації - це такі перетворення ядерного речення, за яких змінюється його синтаксична структура, але зберігається лексичне наповнення і характер узагальнено-семантичних відношень між його компонентами. Модифікації — це перетворення ядерного речення додаванням до нього нового елемента — модифікатора з відповідною семантикою. Варіації — це перетворення ядерного речення за повного збереження його синтаксичної структури й кількості його компонентів

Отже, парадигма речення - являє собою надто складну структуру. Більшу пояснювальну силу має широке розуміння парадигми. До неї входять різні видозміни речення. Продуктивною є також ідея про наявність дериваційної парадигми речення.

2. Парадигма речення як сукупність форм одного структурного типу

Питання про кількість і характер парадигм речення належить до найскладніших питань синтаксичної теорії. Його складність полягає насамперед у тому, що парадигми стосуються різних аспектів речення — формально-синтаксичного, семантико-синтаксичного й комунікативного, а також перебувають у взаємодії з синтаксичними категоріями речення та морфологічними категоріями дієслова й іменника.

Найповніший вияв мають парадигми речення, пов'язані з синтаксичними категоріями речення і морфологічними категоріями дієслова й іменника. Кожна з передаваних у реченні граматичних (синтаксичних і морфологічних) категорій розчленовується на часткові, протиставлювані одне одному граматичні значення. Ці значення звичайно співвідносяться з відповідними формами речення. Граматичні-форми, охоплювані тією самою граматичною* категорією й використовувані в тотожній синтаксичній позиції, у сукупності утворюють парадигму речення, або один його парадигматичний ряд. Кількість парадигматичних рядів речення відповідає кількості притаманних йому граматичних категорій. В українській мові багато граматичних категорій реалізуються сукупно, формуючи комплексну парадигму речення. Комплексна парадигма членується на елементарні парадигми, які стосуються окремих граматичних категорій. Це категорії часу, модальності, виду, особи, числа й роду. Відповідно до цих категорій виділимо часову, модальну, видову, особову, числову й родову парадигми речення. Оскільки ці парадигми тісно пов'язані з синтаксичними та морфологічними категоріями, назвемо їх морфолого-синтаксичними парадигмами.

1. Часткові часові значення (значення теперішнього, минулого й майбутнього часу) виражаються певними видозмінами формальної організації простого речення. Ці видозміни називають формами речення, що відображають категорію часу. Уся сукупність форм речення, яка виражає категорію часу, утворює часову парадигму речення. Категорія часу і відповідна їй часова парадигма речення вказують на стосунок повідомлюваного до моменту мовлення, напр.: Цвітуть черешні — Цвіли черешні — Цвістимуть черешні; Світає — Світало — Світатиме; Тихо — Було тихо — Буде тихо.

2. Із часовою парадигмою речення взаємодіє модальна парадигма. Вона об'єднує ряд форм, що виражають чотири різновиди значення категорії модальності (способу): 1) дійсний спосіб (індикатив), який вказує на реальність дії, процесу або стану і виражає її у формах теперішнього, минулого й майбутнього часу: Учень читає вірш — Учень читав вірш — Учень читатиме вірш; Нам весело — Нам було весело—Нам буде весело; 2) умовний спосіб, що позначає можливу дію, процес чи стан за певних умов: Учень читав би вірш; 3) бажальний спосіб, який стосується бажаної дії, процесу чи стану: Якби учень прочитав вірш; Хоча б світало; 4) спонукальний спосіб, що виражає спонукання, наказ, прохання тощо: Читай вірш; Заспівайте пісню, дівчата; Хай буде тиша.

3. Видова парадигма речення нашаровується на часову парадигму. Вона грунтується на категорії виду і двох її грамемах — грамемі недоконаного виду і грамемі Доконаного виду: Учень читав вірш — Учень прочитав вірш; Учень читає (читатиме) вірш — Учень прочитає вірш.

4. Ряд форм речення орієнтований на диференціацію Учасників комунікації і зумовлюється категорією особи. Це особова парадигма речення, що взаємодіє з числовою парадигмою і разом з нею утворює шестикомпонентний парадигматичний ряд речень: Я читаю вірш — Ти читаєш вірш — Він (вона, воно) читає вірш — Ми читаємо вірш — Ви читаєте вірш — Вони читають вірш. Форми речень виражають тут граматичні значення категорії особи — значення першої, другої і третьої особи.

5. Числова парадигма речення стосується граматичної категорії числа з її двома грамемами. Зі грамемою однини і грамемою множини. Вона реалізується у двох формах: Учень читає вірш — Учні читають вірш; Учень читав вірш — Учні читали вірш; Учень читатиме вірш — Учні читатимуть вірш; Учень читав би вірш --2 Учні читали б вірш; Читай вірш — Читайте вірш; Ранок — Ранки.

6. Родова парадигма речення являє собою сукупність форм речення, які пов'язані з граматичною категорією роду. Вона охоплює три граматичні форми: форму чоловічого роду, форму жіночого роду і форму середнього роду: Батько піклувався про дітей — Мати піклувалася про дітей — Хлоп'ятко піклувалося про батьків.

Розглянуті парадигми речення являють собою ряд форм, які не змінюють синтаксичної структури речень і зберігають кількість членів речення. У парадигматичних рядах змінюються лише граматичні категорії окремих компонентів.

3. Морфологічна парадигма предиката-дієслова та синтаксична парадигма речення

У структурі простого елементарного речення центральну роль відіграють дві частини мови — дієслово і іменник. Саме з цими частинами мови пов'язані парадигматичні видозміни речення. Між цими двома частина мови розподілено і граматичні категорії, які формують морфолого-синтаксичні реченнєві парадигми. Отже, в дієслова й іменника варто визначити власне-дієслівні і власне-іменникові граматичні категорії. Власне-дієслівними граматичними категоріями виступають категорії часу, модальності (способу), виду й валентності. До власне-іменникових категорій слід зарахувати категорії відмінка, числа й роду, а також особи (у займенникових іменників). У морфологічній структурі дієслова закріплену похідні від іменника граматичні категорії особи, числа-та роду. Тому роль дієслова у структуруванні реченнях визначальна. Воно семантико-синтаксичною категорією валентності окреслює межі простого елементарного речення, а граматичні категорії часу і модальності є водночас основними реченнєвими категоріями, що утворюють категорію предикативності, у якій відбивається граматична сутність речення.

Категорії часу і модальності як визначальні категорії дієслова-предиката мають розвинені морфологічні парадигми. Ці парадигми реалізуються і у структурі простого речення, стаючи належністю речення. Іноді прибічників такого розуміння парадигми речення критикують за те, що в такому разі начебто підмінюють синтаксичні зміни змінами дієслова. Проте, незважаючи на деяку тотожність із морфологічними дієслівними парадигмами, парадигми речення є за сукупністю диференційних ознак синтаксичними. Членами парадигматичного ряду є синтаксичні, а не морфологічні форми речення, у яких відмінності у вираженні категорії часу й модальності зумовлюються не тільки морфологічними змінами в дієслові, але і відмінностями у синтаксичній структурі речення, пор. бажальний спосіб Якби брат написав листа і наказовий аналітичний спосіб Нехай брат напише листа. Унаслідок додавання до дієслівної парадигми часу і способу синтаксичних реченнєвих ознак часове і модальне значення, які утворюють категорію предикативності, стають у реченні диференційованішими, ніж у морфологічній дієслівній парадигмі. До того ж синтаксична парадигма призначена для всіх можливих структурних схем речення, тоді як морфологічна парадигма дієслова орієнтована на дієслівні речення. Отже, синтаксичні парадигми речення утворюються різними комбінаціями дієслівних парадигм, аналітичних синтаксичних морфем-часток і структури речення.

Тут доречно пригадати відому думку Л. Єльмелева про те, що так звані дієслівні морфеми стосуються усього речення, а не дієслова. Адже дієвідмінювані форми дієслова і речення взаємопов'язані. Дієслово призначене для «постачання» реченню модально-часових значень і парадигм, а визначальною граматичною категорією речення є категорія предикативності, яку утворюють категорії часу й модальності. Тому видозміна дієвідмінюваної форми дієслова у часовому й модальному планах є водночас парадигматичною характеристикою речення. Морфологічні зміни дієслівних компонентів речення є найзначущішими Для речення змінами, пор.: Дитина посадила деревце — Діти посадили деревце — Діти посадили деревця (морфологічні видозміни іменникових компонентів) і Дитина саджає деревце — Дитина саджатиме деревце — Дитина досадить деревце — Дитина посадила б деревце — Дитино, посади деревце (морфологічні видозміни дієслівних компонентів).

4. Комунікативна парадигма речення

Парадигми речення створюються також комунікативним синтаксисом, який спрямований у сферу мовлення виявляє свою автономність щодо формального і семантичного синтаксису. Його автономність виразно простежуємо і в комунікативних парадигмах речення і пов'язаних із ними комунікативних категоріях. Однією з показових комунікативних парадигм речення є парадигма, що грунтується на категорії настанови.

Категорія настанови стосується мети комунікативного акту. За характером мовленнєвого стимулу виділяють у категорії настанови три основні складники — значення розповідності, питальності і спонукальності. Ці три значення формують три форми комунікативної парадигми. Це форми речень за метою висловлювання — форми розповідності, питальності і спонукальності, напр.: Ми думаємо про прийдешнє — Ви думаєте про прийдешнє? - Думайте про прийдешнє.

Отже, комунікативна парадигма речення відбиває структуру пов'язаної з нею категорії, орієнтованої на виявленні мети комунікативного акту. Тут наявна серія форм, у кожній з яких закріплено зміст, що стосується значеннєвих різновидів категорії настанови.

5. Семантико-синтаксична парадигма речення

Семантико-синтаксична парадигма речення має відмінну від інших синтаксичних парадигм організацію. Вона звичайно поширюється на форми не того самого за лексичним наповненням речення, а на сукупність однорідних у семантико-функціональному плані речень. Варто вирізнити ступені членування реченнєвих парадигм, яке здійснюється відповідно до структури семантико-синтаксичних категорій речення.

До семантико-синтаксичних надкатегорій і відповідних їм парадигм належать категорії предикатності (ознаковості) і субстанціальності з їх серіями парадигматичних форм. Парадигми речень подібного типу є комплексними. Вони розчленовуються на менші величини, своєрідні, «підпарадигми».

Предикатна парадигма речення охоплює шість різновидів предикатних синтаксем: предикати дії, предикати процесу, предикати стану, предикати якості, локативні предикати, предикати кількості. В семантично елементарних простих реченнях предикатні синтаксеми визначають склад субстанціальних синтаксем і парадигматичні класи реченнєвих структур, напр.: Дівча пасе гусей; Лисі я зів'яло; Дівчинці сумно; Поет талановитий; Ми стоїмо біля яблуні; Нас було п'ять. Предикатна шести-компонентна парадигма речення виявляє найтиповіші особливості його семантичної організації.

Семантичні парадигми речення мають іншу організацію у сфері непредикатних знаків. Комплексна категорія субстанціальності, структурована семантико-синтаксичною валентністю предикатів, складається з ряду протиставлюваних одна одній категорій. Це категорії суб'єктності, об'єктності, адресатності, інструментальності і локативності. Вони є видовими поняттями щодо категорії субстанціальності. Ці категорії можна розглядати і як суб'єктну, об'єктну, адресатну, інструментальну і локативну синтаксеми. Сукупність указаних синтаксем утворює субстанціальну парадигму речення. Субстанціальна парадигма членується на підпорядковані їй парадигми суб'єктну, об'єктну, адресатну, інструментальну й локативну.

Суб'єктна парадигма речення охоплює семантичні різновиди суб'єктного речення (семантичні варіанти) і формальні засоби їх вираження (морфологічні варіанти), напр.: Орел впинався кігтями в жертву; Цвітуть каштани; Батько високий; Мене морозить; Хлоп'яткові весело; Нас було три. Об'єктна парадигма4 речень складається також із семантичних і морфологічних її варіантів, напр.: Галя доїть корову; Нам видно гори; Ми пишаємося братом; Діти згадали про село; Син вищий за батька. До цих парадигм подібні адресатна, інструментальна та локативна парадигми речення.

6. Дериваційна парадигма речення

Від парадигматичних видозмін речення, зумовлених морфолого-синтаксичними, комунікативними і семантико-синтаксичними категоріями, відрізняються дериваційні видозміни, які утворюють дериваційну парадигму речення. У цій парадигмі, по-перше, має бути вихідна і похідна одиниці. По-друге, вихідна і похідна одиниці характеризуються спільною семантико-синтаксичною структурою, тобто вони відображають той самий фрагмент дійсності, якусь тотожну ситуацію. Дериваційна парадигма речення відображає реальне мовне явище, межі якого витлумачують лінгвісти по-різному.

У вченні про дериваційну парадигму речення можна вирізнити такі основні теоретичні засади:

1) дериваційні видозміни речення не порушують необхідних у цих процесах меж семантико-синтаксичної тотожності синтаксичні» одиниць;

2) цим видозмінам притаманний певний ступінь регулярності, тобто вони безпосередньо не зумовлюються контекстом або ситуацією;

3) механізм утворення дериватів стосується таких явищ, як уведення до речення додаткового компонента службового або напівслужбового характеру (пор.: Ми працюємо Ми не працюємо; Ми почали працювати), заміна компонентів речення однорідним у семантичному плані компонентом але іншої граматичної форми (пор.: Письменник написав книгу - Книга написана письменником) та ін.,

4) похідне речення набуває відповідної системної зміни змісту речення, тобто ускладнення семантики речення (пор.: Дівчина співає -Л Дівчина продовжує співати, де похідне речення містить додатковий відтінок продовження дії);

5) дериваційні парадигма речення звичайно об'єднує два явища модифікацію і транспозицію (пор.: Світає Починає світати і Сонце ясне ясність сонця).

У теоретичному плані найважливішими є поняття модифікації і транспозиції, які окреслюють межі дериваційної парадигми речення. Модифікація — це перетворення вихідного речення шляхом додавання до нього нового; елемента — семантичного модифікатора, який звичайні стосується предикатної або суб'єктної синтаксеми, напр: Учений пише статтю Учений має написати статтю, Батьки повчають дітей. У реченні повчають дітей маємо лексично не виражений (нульовий підмет і семантичне ускладнення суб'єктної синтаксеми (відтінок неозначеності). Транспозиція — це перетворення вихідного речення на речення віддаленої від нього структурної схеми або на синтаксичну одиниці нереченнєвої природи, проте із збереженням у всіх випадках спільного семантичного змісту. Найчастіше транспозиційні видозміни стосуються перетворень складних речень, на прості ускладнені і перетворень речень на словосполучення, напр.: Трава пожовкла, бо була посуха - Трави пожовкла від посухи; Мати співає спів матері. Тут перша транспозиційна парадигма об'єднує вихідне складнопідрядне і похідне ускладнене просте речення. Подібні перетворення відбуваються в межах речення, але стосуються різних його класів — складного речення і простого речения. Друга транспозиційна парадигма виходить поза межі речення, оскільки похідною від вихідного простого, речення синтаксичною одиницею виступає в цьому випадку нереченнєва синтаксична одиниця-конструкція — словосполучення. Отже, у другому випадку компоненти синтаксичної парадигми не обмежуються тільки реченням.

Регулярно утворювані деривати-речення вирізняються власним семантичним потенціалом. Вони, входячи до дериваційної парадигми речення, майже повністю зберігають об'єктивний зміст речення, водночас збагачуючи його додатковими семантичними або експресивно-стилістичними відтінками, пор.: Ми не наздоженемо прогаяного Ніхто не наздожене прогаяного Прогаяного не наздоженеш. В останньому реченні-дериваті суб'єктну нульову синтаксему збагачено семантикою узагальнення.

Просте речення відіграє неоднакову роль у дериваційних парадигмах речення. Воно нерідко виступає базовою (вихідною) одиницею дериваційного процесу, напр.: Дівчата співають пісню Хтось співає пісню Співають пісню + чийсь спів. Часто просте речення функціонує в дериваційному парадигматичному ряді як похідна одиниця. У цих випадках воно стає семантично складною конструкцією, трансформаційно пов'язаною зі структурою складного речення, напр.: Коли настала весна, прилетіли лелеки Навесні прилетіли лелеки. Похідне просте речення буває дериваційною базою інших синтаксичних одиниць, напр.: Навесні прилетіли журавлі приліт журавлів навесні.

Кількісний і якісний склад дериваційних синтаксичних парадигм залежить від граматичної природи базової (вихідної) одиниці. Найбільша розгалуженість притаманна дериваційним синтаксичним парадигмам, вихідною одиницею яких є складне речення. Це багатокомпонентні парадигми, для яких характерні складні взаємозв'язки між вихідною синтаксичною одиницею та дериватами. У таких структурах просте речення стоїть у серединній позиції парадигматичного ряду, функціонує то як похідна одиниця Щодо складного речення, то як вихідна одиниця щодо іншого простого речення або синтаксичної одиниці нечленнєвої природи (словосполучення, синтаксеми). За цієї Умови синтаксична парадигма стосується різнорівневих синтаксичних одиниць, пор.: Хлопець мовчить, бо він хвилюється - Хлопець мовчить від хвилювання мовчання хлопця від хвилювання.

Отже, дериваційна парадигма речення являє собою складну ієрархічну побудову, складники якої перебувають у стосунку «вихідне речення — похідне речення (або інша синтаксична одиниця)» і переважно зберігають спільні семантико-синтаксичні відношення між, компонентами конструкції.

Використана література:

1. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник.— К., Либідь, 1993.— 368 с.

2. Белошапкова Б. А., Шмелева Т. В. Деривационная парадигма предложения // Весник МГУ. 1981. № 2.

3. Городенська К. Г. Деривація синтаксичних одиниць. К., 1990.

4. Слинько У. У. Парадигматика простого речення української мови (двоскладне речення) // Мовознавство. 1978. № 3.

Слинько У. У. Парадигматика простого речення української мови (односкладне речення) // Мовознавство. 1980. № 3.

Слинько У. У. Парадигматика складного речення // Мовознавство. 1987. Я 3.





Реферат на тему: Парадигма речення (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.