Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Мовознавство

Ознаки та структура складного речення (реферат)

Зміст

1. Ознаки складного речення

2. Формально-синтаксична структура складного речення

3. Семантико-синтаксична структура складного речення

4. Комунікативна організація складного речення

Використана література

1. Ознаки складного речення

У складному реченні об'єднуються кілька простих речень, що виступають складниками єдиного цілого — синтаксичного утворення вищого, ніж просте речення, рангу. Частини складного речення, виділені за наявністю підмета і присудка двоскладного речення або головного члена односкладного речення, тільки умовно можна назвати простими реченнями. Маючи подібну до простих речень синтаксичну будову, вони позбавлені інтонаційно-смислової самостійності речення. Складне речення не являє собою механічного об'єднання простих речень. При конструюванні складного речення використовують ті чи ті Структурні різновиди простого речення, які звичайно зазнають граматичної модифікації відповідно до особливостей складної конструкції.

Частини складного речення виявляють і подібність до простого речення, і відмінність від нього. Цим частинам притаманна формально-синтаксична й семантико-синтаксична організація простого речення, проте вони не мають визначальної його характеристики як комунікативної одиниці — смислової завершеності окремого висловлення, повідомлення. Функціонувати як окреме повідомлення можуть не частини складного речення, а все складне речення. Саме у функціональному призначенні бути окремим висловленням полягає спільність простого речення, що не є частиною складного речення, і складного речення. В усному мовленні комунікативну завершеність складного речення, як і простого, передає інтонація, а в писемному мовленні ці два різновиди речення відділяються від інших речень крапкою, знаком питання або знаком оклику. Інтонація в усному мовленні і розділові знаки в писемному мовленні вказують на те, що реченнєва конструкція — як просте, так і складне речення — являє собою окрему комунікативну одиницю. Пор. тотожне функціонування складних і простих речень як окремих комунікативних одиниць в уривку з оповідання В. Винниченка:

Гаврик та Михась стали під огорожею церкви й тупо дивилися в калюжу, що ряботіла дощем під світлом ліхтаря. Тут їм треба було розставатися, бо Михасеві звертати праворуч, а Гаврикові йти далі. Та не хотілося розставатися. Михась, правда, міг іти до себе й через Гаврикову вулицю. Трошки довше було, та хіба тепер не все одно?

Складному реченню властива сукупність формально-синтаксичних і семантико-синтаксичних ознак, з-поміж яких найважливішими є поліпредикативність, що виявляється в наявності кількох предикативних одиниць — вихідних простих речень, відмінна від простого речення структурна схема, змістова й інтонаційна єдність. Отже, складне речення є синтаксичною конструкцією, утворюваною поєднанням кількох простих речень (у мінімальному вияві двох) на основі відповідного синтаксичного зв'язку й семантико-синтаксичних відношень і використовуваною в ролі одиниці повідомлення.

Питання про граматичну природу складного речення і його предикативних частин набуває іншого витлумачення на тлі концепції про три аспекти речення: формально-синтаксичний, семантико-синтаксичний і комунікативний. Подібно до простого речення складне речення містить ці три аспекти, відбиваючи їх відносну автономність і водночас взаємопов'язаність.

Розглянемо далі формально-синтаксичну, семантико-синтаксичну і комунікативну організацію складного речення.

2. Формально-синтаксична структура складного речення

Своєрідність складного речення як різновиду реченнєвої конструкції відбивають його формально-синтаксичні ознаки. Це передусім кількість частин (компонентів) складного речення, які грунтуються на вихідних простих реченнях, граматичні особливості цих частин, характер синтаксичного зв'язку між ними, засоби вираження синтаксичного зв'язку-і внутрішнє формально-синтаксичне членування складних конструкцій. До того ж частини (компоненти) складного речення за формально-синтаксичною організацією подібні до простих речень, хоча й вони, входячи до складнішого синтаксичного утворення зазнають (щоправда, різною мірою) граматичних трансформацій.

Складне-речення відрізняється від простого якісним і кількісним складом його компонентів. Компонентами простого речення виступають форми слів, а компонентами складного речення — вихідні прості речення, трансформовані у його (складного речення) структурі. Обов'язкову властивість компонентів складного речення становить категорія предикативності, що у синтаксико-категорійному плані споріднює їх із простими реченнями. Предикативність — це визначальна ознака частин складного речення. Відповідно до наявної в компонентах складного речення конститутивної категорії предикативності їх називають предикативними частинами (або предикативними компонентами, предикативними одиницями). Залежно від кількості предикативних частин розрізняють елементарні і ускладнені (неелементарні) складні речення. Необхідною умовою структурування елементарних складних речень виступає наявність двох предикативних частин. Коли до складного речення входить три або більше предикативних частин, то воно стає ускладненою синтаксичною конструкцією.

Формально-синтаксична структура складного речення формується відповідним синтаксичним зв'язком і виділюваними на його основі компонентами. Синтаксичні зв'язки між частинами складного речення щодо своєї сукупності звичайно споріднені із синтаксичними зв'язками між членами простого речення. Проте у межах простого і складного речення ієрархічні стосунки між їх типами істотно розрізняються. Якщо для простого речення визначальним є предикативний зв'язок — зв'язок підмета і присудка, то для складного речення визначальними є сурядний і підрядний зв'язки. Периферію простого речення становлять підрядний зв'язок і найбільшою мірою сурядний, який грунтується на сурядному зв'язкові між частинами складносурядного речення, а периферію складного речення — специфічний для нього недиференційований (не сурядний і не підрядний) синтаксичний зв'язок, наявний у більшості різновидів безсполучникових складних речень; і незначною мірою представлений предикативний зв'язок, що виявляє похідний від предикативного зв'язку у простому реченні характер, а отже, стосується заміщення позиції підмета реченнєвою конструкцією. Визначальні для складного речення сурядний і підрядний зв'язки поширюються на всі формально-синтаксичні типи складних сполучникових речень і незначну частину безсполучникових конструкцій (типовою для безсполучникових складних речень е абсолютна відсутність будь-яких формально-граматичних показників сурядності або підрядності, що дає підстави говорити про не диференційований на сурядний і підрядний різновиди синтаксичний зв'язок). На противагу безсполучниковим складним реченням складні сполучникові речення вирізняються найбільшим ступенем диференціації синтаксичних зв'язків.

Формально-синтаксичну структуру складного речення характеризують також засоби вираження синтаксичних зв'язків. Центр формально-граматичної організації основних різновидів складного речення становлять сполучники {або сполучні слова), які вказують на тип синтаксичного зв'язку.

Складне речення, поєднуючи в собі декілька предикативних частин, є конструкцією поліпредикативною. Цією ознакою воно відрізняється від простого речення як конструкції монопредикативної. Поліпредикативність складного речення виявляється в декількаразовому вияві категорії предикативності (модально-часового значення) і предикативного зв'язку (у двоскладному реченні), а моно-предикативність простого речення — в одноразовому їх вияві.

Предикативні частини об'єднуються у складному реченні за певними зразками. Формально-синтаксична структура складного речення стосується такої сукупності ознак, як кількість об'єднуваних предикативних частин, їх типові граматичні характеристики, тип синтаксичного зв'язку й засоби його вираження, порядок розташування компонентів тощо. За цими ознаками можна здійснити внутрішнє формально-синтаксичне членування складних конструкцій. Наприклад, за типом синтаксичного зв'язку розрізняють:

1) складносурядні речення: Так під плюскоти хвиль, рокотали століття, І зривалися бурі, і тиша росла, І верталися знов до землі золотої Сапфірово-безмежним шляхом кораблі (Є. Маланюк);

2) складнопідрядні речення: Постав [вітре] варту з трьох стеблинок, 3 трьох стеблинок-вартовинок, Щоб вони, ці дивні чати, Вміли дихати й мовчати (І. Драч);

3) безсполучникові складні речення з недиференційованим синтаксичним зв'язком: Мені довелося бачити найвидатніших поетів світу — всі вони були не естрадники, а страдники (Л. Костенко);

4) складні речення із взаємозалежними предикативними частинами: Відомо, що Григорій почав писати ще до війни (Григір Тютюнник).

3. Семантико-синтаксична структура складного речення

Семантико-синтаксична структура складного речення відображає відношення між двома ситуаціями (в елементарних конструкціях) або між більшою їх кількістю (у неелементарних (ускладнених) конструкціях). Складне елементарне речення містить два предикати з їх внутрішньою валентністю, а також предикатний показник семантико-синтаксичних відношень між двома предикативними частинами (предикатними структурами). Отже, складне речення з семантичного погляду поліпропозитивне, тобто орієнтоване на вираження не однієї пропозиції, а комплексу пропозицій, тоді як просте речення у типових виявах монопропозитивне, тобто семантично елементарне просте речення виражає тільки одну пропозицію.

Поліпропозитивність складного речення і монопропозитивність простого речення поширюються тільки на співвідношення семантично складне речення / семантично елементарне просте речення. У простих ускладнених реченнях це співвідношення порушується, оскільки прості ускладнені речення звичайно утворюються від складних речень, а отже, виражають типовий для складного речення комплекс пропозицій. Наприклад, речення А читані взнали його й, наважуся сказати, полюбили чи оцінили тільки після появи першої частини «Виру» (Григір Тютюнник) є простим ускладненим реченням і відображає декілька ситуацій, на що вказують однорідні присудки взнали, полюбили, оцінили і другорядний детермінантний член речення після появи першої частини «Виру». Це просте речення можна розгорнути у складне речення з сурядними і підрядною частинами: Читачі взнали його, і читачі полюбили його чи читачі оцінили його, після того як появилася перша частина «Виру».

У типових випадках складні речення виявляють складнішу порівняно з простими реченнями організацію як із формально-синтаксичного, так і семантико-синтаксичного боку. Проте не всі складні речення можна зарахувати до власне-складних конструкцій. Іноді конструкції є складними за формальною організацією, а з погляду семантичного змісту збігаються з простими реченнями, пор.: Річ у тому, що Галина вступила до аспірантури і Галина вступила до аспірантури. Складне у формальному плані речення (перше) має додаткові елементи, що комунікативно увиразнюють повідомлення, і подібну до простого речення семантико-синтаксичну структуру.

Семантико-синтаксична структура складного речення визначається на основі семантико-синтаксичних відношень між частинами складносурядного, складнопідрядного речень і безсполучникового складного речення з недиференційованим синтаксичним зв'язком. Складносурядні і складнопідрядні речення як ядро складного речення розрізняються своїми семантико-синтаксичними відношеннями, хоча бувають випадки трансформації семантико-синтаксичних відношень, перенесення їх від одного різновиду складного речення до іншого.

У межах складносурядного речення сурядні частини вступають у такі основні семантико-синтаксичні відношення:

а) часові з їх членуванням на відношення одночасності дій, процесів, станів тощо або послідовності їх перебігу: Ти спиш, і на твоїм обличчі Малюється печальний образ... (Д. Павличко); Безкрайо розсувається овид, земля даліє, наче тьмяна зірка, і голова моя, налита сонцем, вже передсмертну радість прочува (В. Стус);

б) зіставні: Очі Льоні стають знову ясні, сині, блискучі, а лице аж круглішає (В. Винниченко);

в) протиставні: Порубані твої гарячі вої, Дружинники, брати і побратими, Але ж вони до пам'яті живої Нових століть повернуться живими (Д. Павличко);

г) розділові: То мати гукає, то мати шепоче, Мене виряджаючи в дальню дорогу... (П. Воронько);

ґ) причиново-наслідкові відношення: Сонце вже давно за: йшло за протилежний бік будинку, і в моїй кімнаті оселилася приглушена, червонувата від стін, пофарбованих колись у темно-вишневий колір, півсутінь (Григір Тютюнник).

Характерно, що часові, зіставні, протиставні і розділові відношення є типовими для складносурядного речення, а відношення причиново-наслідкові є вторинними, вони відбивають дериваційні стосунки між складнопідрядними і складносурядними конструкціями.

Складнопідрядні речення за розгалуженістю семантико-синтаксичних відношень, синтаксичною будовою і тісним об'єднанням предикативних частин становлять визначальний тип складних речень. Вони розподіляються на два основні різновиди: складнопідрядні речення з детермінантними підрядними частинами, що залежать від головної частини в цілому, і складнопідрядні речення з прислівними підрядними частинами, які залежать від опорного слова в головній частині. Найтиповіші ознаки складнопідрядних речень відбивають елементарні детермінантні конструкції, що вказують на зв'язки між двома ситуаціями.

Складнопідрядні речення з детермінантними підрядними частинами виражають такі типові для них семантико-синтаксичні відношення:

а) часові з їх різновидами одночасності, часової наступності і попередності: Коли я погляд свій на небо зводжу,— Нових зірок на ньому не шукаю (Леся Українка); Тримай над головою свічку, допоки стомиться рука,— ціле життя (В. Стус);

б) причинові: Тепер міцніше я тебе люблю, Бо ясності, і доброти, і світу Знаходжу більше в погляді твоїм (Д. Павличко);

в) цільові: Вчини мене бичем Твоїм, Ударом, вистрілом, набоєм, Щоб залишивсь хоч чорний дим Над неповторною добою (Є. Маланюк);

г) умовні: / якщо впадеш ти на чужому полі, Прийдуть з України верби і тополі, Стануть над тобою, листям затріпочуть, Тугою прощання душу залоскочуть (В. Симоненко);

ґ) допустові: Хоча стояла тільки перша половина травня, сонце пекло немилосердно, по-літньому (В. Малик);

д) наслідкові: Молоді чорняві скрипачі позакидали назад голови, так що на їх ледве держались шапки (І. Нечуй-Левицький);

е) порівняльні: Лампадка часто-часто кліпає, ніби набігли їй сльози на око (В. Винниченко).

Порівняно з детермінантними складнопідрядними реченнями складнопідрядні речення прислівного типу становлять периферію складнопідрядного речення. Здебільшого вони не стосуються семантико-синтаксичних відношень між назвами двох ситуацій, тому що підрядна частина цих конструкцій будується за граматичним зразком компонентів простого речення.

У синтаксичній системі сучасної української мови наявні численні перетини семантико-синтаксичних відношень у складносурядному і складнопідрядному реченнях і семантико-синтаксичних відношень у безсполучниковому складному реченні з недиференційованим синтаксичним зв'язком. Семантико-синтаксичні відношення в безсполучникових складних реченнях нерідко ускладнюються різноманітними семантико-стилістичними нашаруваннями.

4. Комунікативна організація складного речення

Порівняно з формально-синтаксичною і семантико-синтаксичною структурами складного речення його комунікативна організація вирізняється найбільшим ступенем спільності з простим реченням. Як просте, так і складне речення являє собою єдину комунікативну цілість. А частини складного речення в комунікативному плані не становлять окремої цілості й тому не є такими комунікативно оформленими одиницями, як просте речення.

Тотожність комунікативної організації складних і простих речень виявляється передусім у їх комунікативних типах. Залежно від мети висловлювання складні речення, як і прості, поділяють на розповідні, питальні і спонукальні. Розповідні складні речення містять повідомлення про якісь взаємопов'язані факти дійсності, події, явища тощо: В уяві людській світ живе, Як дійство кожну мить нове, А дійсний світ весь у повторах, Неначе скерцо скрипкове- (Д. Павличко); Хоч зміниш напрям бігу хвиль, Не зміниш суті океану (Д. Павличко) ; А хто від правди ступить на півметра,— душа у нього сіра й напівмертва (Л. Костенко). Питальні складні речення містять запитання, що спонукає до відповіді: Ви знаєте, як липа шелестить У місячні весняні ночі? (П. Тичина); / хіба винен ти, що дивився на все те очима, які не вміли та й не бажали нічим дорожити, не розуміли, що перед ними скарби? (О. Гончар); А що робити, як горить Душа, а не пола одежі? (Д. Павличко); Чому добро таке повільне, А зло — швидке, мов динаміт? (Д. Павличко).

Спонукальні складні речення виражають різновиди волевиявлення: Не віддаляйся від мене, дай мені грім Твоїх кроків (Л. Костенко); Дзвоніть на випадок пожежі, Не ждіть, аж дим помітять з вежі (Д. Павличко). Як і прості речення, складні розповідні, питальні і спонукальні речення можуть бути емоційно забарвленими (окличними), напр.: Благословенне все, як отчий дім, Як лист, омитий чистими сльозами, Благословенна світла далина, Що ні кінця не має, ані дна! (М. Рильський); Чому в неправди пам'яті нема? Таж правдою була вона сама До згвалтування, до тяжкого болю, Що встидом пік знадливі сорома?! (Д. Павличко); О серце правнука, відзнач Тих, що сміялися крізь плач, А тим, що падали в блюзнірство, Ганьбили правду,— не пробач/ (Д. Павличко).

Проте не можна стверджувати, що з комунікативного погляду прості і складні речення абсолютно тотожні. Прості і складні речення як комунікативні одиниці (висловлення) розрізняються, наприклад, перевагою некомплексних / комплексних тем і рем, стосунком до кілька-ступінчастого актуального членування. Навіть різновиди складного речення виявляють у цьому плані розбіжності. Коли ж підкреслюють комунікативну однотипність простих і складних речень, то мають на увазі передусім їх загальну функціональну особливість — комунікативну цілісність. Ця комунікативна цілісність простих і складних речень оформлюється однаковими інтонаційними та іншими засобами.

Розглянемо конкретніше комунікативну однотипність і деяку відмінність простих і складних речень, що виявляється в закономірностях їх актуального членування. З актуальним членуванням, зокрема, пов'язаний порядок слів, який у простому і складному реченнях зумовлюється комунікативними завданнями. Водночас порівняно з вихідними простими реченнями порядок слів у предикативних частинах складного речення може мати свою специфіку, яка засвідчує у структурі складного речення як єдиного комунікативного утворення взаємопристосування частин і порядку слів у них.

У складному реченні постає відмінна від простого речення проблема порядку його частин. Розташування предикативних частин у складному реченні звичайно відбиває функціонування його як комунікативної одиниці. Той чи той порядок частин визначають ситуація мовлення та відповідне комунікативне завдання. Це означає, що розташування частин складного речення виражає актуальне членування речення. Якщо порядок частин у граматичному плані «вільний», не фіксований, то основна його функція — окреслювати актуальну (важливу для конкретної ситуації мовлення) інформацію, а отже, вказувати на сутність комунікації. За експресивно нейтрального порядку частин актуально значущіша частина складного речення (рема) стоїть у постпозиції, напр.: Сумно і смутно людині, / коли висихає і сліпне уява, коли, обертаючись до найдорожчих джерел отрочества, нічого не бачить вона дорогого, небуденного, нічого не гріє її, не будить радості ані людяного суму (О. Довженко).; А коли завесніло, коли скресав Стир і попливла крига, / на річці з'явилися човни (Б. Харчук). У першому складному реченні функцію комплексної теми виконує головна частина сумно і смутно людині, яка є вихідним пунктом висловлення, даним, відомим, в актуальному плані менш значущим, ніж підрядні частини коли висихає і сліпне уява, коли, обертаючись до найдорожчих джерел отрочества, нічого не бачить вона дорогого, небуденного, нічого не гріє її, не будить радості ані людяного суму. Тут актуальне членування складного речення не збігається з граматичним: головна частина стоїть у позиції теми, підрядні частини — у позиції реми (комунікативного ядра висловлення). У другому складному реченні актуальне членування збігається з- граматичним: головна частина у постпозиції є головною і з комунікативного погляду (ремою), підрядні частини у препозиції — темою.

Як просте, так і складне речення можуть комунікативно роз'єднуватися, утворюючи з однієї граматичної структури декілька висловлювань. Це явище парцеляції. За відповідного комунікативного завдання єдина синтаксична структура складного речення поділяється на дві (або більше) комунікативні одиниці: Ми, на жаль, менше знаємо про українсько-французькі культурні зв'язки. А вони були (М. Рильський); Тепер та Пріська з дітьми бідувала, Та й він з малими бідкався своїми, Коли ото блукав по ярмарках Із кобзою старенькою своєю, Про Федора безрідного співавши, Про правду й кривду — на науку людям. Щоб шеляг заробити там якийсь (М. Рильський); Оселився після війни в цьому місті. Знову ж таки з чистої випадковості, з обов'язку військової людини. Хоча й не скажеш, що це було у розладі з його бажанням (О. Гончар); Блажен той муж, воістину блажен, котрий не був ні блазнем, ні вужем. Котрий вовік ні в празники, ні в будні не піде на збіговиська облудні. І не схибнеться на дорогу зради, і у лукавих не спита поради. І не зміняє совість на харчі,— душа його у Бога на плечі (Л. Костенко); Куди б не йшов він, на землі і далі,- дощі розмиють слід його сандалій. Бо так воно у Господа ведеться — дорога ницих в землю западеться! (Л. Костенко). Парцельовані конструкції зумовлені трансформацією-розчленуванням вихідних складних речень.

Отже, складне речення у три аспектному (форммально-синтаксичному, семантико-синтаксичному і комунікативному) вимірі являє собою об'єднання предикативних одиниць, на основі відповідного синтаксичного зв'язку й семантико-синтаксичного відношення, яке побудоване за певною структурною схемою і функціонує як єдине комунікативне ціле. На відміну від простих речень предикативні частини складного речення є синтаксичними утвореннями, яким притаманна формально-синтаксична і семантико-синтаксична організація простого речення, але які втратили комунікативну цілісність і стали частинами цілісної синтаксичної одиниці вищого рангу — складного речення.

Використана література:

1. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник.— К., Либідь, 1993.— 368 с.

2. Городенська К. Г. Деривація синтаксичних одиниць. К., 1990.

3. Слинько У. У. Парадигматика простого речення української мови (двоскладне речення) // Мовознавство. 1978. № 3.

4. Слинько У. У. Парадигматика простого речення української мови (односкладне речення) // Мовознавство. 1980. № 3.

5. Слинько У. У. Парадигматика складного речення // Мовознавство. 1987. Я 3.





Реферат на тему: Ознаки та структура складного речення (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.