Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Мовознавство

Омонімія та синонімія у сучасні українській літературній мові (реферат)

Зміст

1. Явище омонімії у сучасній українській мові.
2.Класифікація омонімів.
3. Паронімія в українській мові.
4. Явище синонімії.
5. Підходи до класифікування синонімів.
6.Синонімічний ряд. Принципи його класифікації.
7. Перифрази та евфемізми як різновиди синонімів.
8. Антоніми у сучасній українській мові. Семантичні класи антонімів. Класифікація антонімів.

1. Явище омонімії у сучасній українській мові

Омонімія, як лексико-семантичне явище, характеризується тим, що для позначення абсолютно різних предметів позамовної дійсності використовується один і той же форматив (матеріальне вираження словесного знака).

Омонімами (гр. – homos - однаковий, onyma - ім”я) називають слова, що звучать і пишуться однаково, але не мають нічого спільного у властивих їм значеннях.

Лава – 1) спосіб шикування;

2) пристрій для сидіння;

3) вулканічна маса;

4) вибій у шахті.

Лексико-семантичні явища полісемії та омонімії абсолютно різні, певними моментами навіть протилежні, що однак не забезпечує їх послідовного розмежування навіть у лексикографічній практиці.

Основним критерієм розрізнення є те, що кожне переносне значення полісемантичного слова обов'язково так чи інакше пов'язане з його первинним значенням, оскільки розвинулось внаслідок подібності понять.

Омоніми семантичної спільності не мають, називають абсолютно не співвідносні за смислом поняття. О.С.Ахманова стверджує, що "… це зовнішній збіг за звуковою оболонкою двох або більше різних слів”.

Омонімія розвивається за принципами двох незалежних ліній (↓↓), або ліній, що вказують на розрив полісемії ( ), полісемія ж – за принципом ліній, що виходять з однієї точки, з одного джерела ( ).

Одні вчені вважають, що омоніми і багатозначні слова можна розмежувати за допомогою відповідних синонімів, інші – за різними словотворчими можливостями чи належністю до різних інших семантичних груп; ще одна точка зору – визначати їх за синтаксичними зв”язками з іншими словами.

Головним критерієм розрізнення багатозначності та омонімії виступає зміст слова, співвіднесеність його з дійсністю; наявність чи відсутність внутрішнього семантичного зв”язку між співзвучними словами. До омонімів належать тільки такі однакові за звуковим складом слова, між якими немає будь-якого внутрішнього значеннєвого зв'язку.

Шляхи розширення явища омонімії

1. Внаслідок збігу звукового складу запозичених слів зі словами власне українськими, або збігу різних слів іншомовного походження (мул – 1) на дні водоймищ; 2) сільська тварина; як – 1) сполучник; 2) велика рогата худоба).

2. Внаслідок творення нових слів від існуючої української лексики за допомогою власних словотворчих засобів (злити < 1)зло; 2) лити; скупати < 1) купувати, 2) купати; кормовий <1) корм, 2) корма (частина судна)).

3.Внаслідок розпаду багатозначності та історичних змін у фонетичній системі мови (лист – 1) у рослин, 2) паперу; порох – 1) пил; 2) вибухова речовина; ключ – 1) джерело, 2) зграя птахів).

2.Класифікація омонімів

За характером тих ознак, що дають змогу констатувати наявність відповідного відношення між двома або більшою кількістю слів, омоніми класифікують таким чином:

ОМОНІМИ

Лексичні Морфологічні

1)повні 1) омоформи

2)часткові 2)омофони

3) омографи

Повним лексичним омонімам властиве:

1) належність до однієї частини мови;

2) збіг усіх форм, властивих відповідним словам;

(Точити –1) гострити, 2) лити; однотонний – 1) вагою в 1 тонну, 2) одноманітний; бал – 1) вечірка, 2) одиниця виміру; моторний - 1)швидкий, 2) те, що має мотор).

Неповні (часткові лексичні омоніми) – це слова, в яких збігається лише частина форм. Неповнота може виявлятися:

1) у розрізненні форм родового відмінка однини (початок – початка (кукурудзи), початку (кінострічки); пролісок – проліска (квітки), проліску (галявини));

2) коли один з омонімів змінюється за числами, а другий – ні (кадри – кадр (з фільма), карди (робітничі); рись – 1) біг коня, 2)рисі - звірі).

3) у дієсловах неповні омоніми можуть збігатися лише в одному з видів:

зривати (недок.) – зірвати (док. вид); зрити (док. вид); ступити (недок.) – ступати (док.), ступлювати (док. в.).

Омоформами є морфологічні омоніми, що виділяються на підставі звукового збігу й однакового написання форм слів, що належать до різних частини мови (найчастіше іменників і дієслів (поле – 1) лан, 2) від "полоти”; ніс – 1) людини, 2) від "нести”; кілька – 1) риба, 2) числівник; літа – 1) роки, 2) відж "літає”)).

Омографи утворюють слова, однакові за написанням, але різні за звучанням. відмінність у звучанні зумовлюється різною позицією наголосу. це можуть бутирізні слова (деревина – деревина, гори – гори, атлас – атлас, мала - мала), або форми одного й того ж слова (руки – руки, води – води, озера - озера).

Омофони – слова, що збігаються за вимовою в усіх чи окремих граматичних формах, але мають різне значення і відмінне графічне написання. Цей тип омонімів з”являється, коли існує невідповідність між вимовою і правописом (Гамма – 1)буква алфавіту, 2) музичний термін; біль – білль, гриби – греби, прибляклий – пребляклий, преглухий – приглухий, Вікторія – вікторія, Коваль – коваль, клинок- кленок).

Значення омонімів конкретизується у контексті. Л.А.Булаховський зазначав: "Боротьба з омонімією і в масовій і в літературній мові ніколи не досягне абсолютних результатів: в усіх мовах, в одних – більше, в інших – менше, залишається значна кількість омонімів, що не стоять серйозно на заваді точному розумінню, будучи супроводжувані іншими мовними ознаками, здатними забезпечити ясність висловлюваної думки, насамперед і взагалі – виразним контекстом”.

Омонімія – закономірне і досить поширене у мові явище, і хоча омонімічні слова здебільшого стилістично нейтральні, у художньому творі можуть нести певне емоційне навантаження.

Ой, скажи, дай пораду, як прожити без долі?

Як одрізана гілка, що валяється долі.

(Л.Українка)

Думи мої, думи мої! Квіти мої, діти!

Виростав вас, доглядав вас, де ж мені вас діти?

(Т.Шевченко)

3. Паронімія в українській мові

Помітну стилістичну роль у мові відіграють пароніми (гр. para – біля, поруч, onyma - ім'я) – слова, близькі між собою за звуковим складом і вживані у лексичній системі мови з різними або близькими значеннями. Але не всі близькі за звучанням слова є паронімами.

І.К. Білодід вважає, що до паронімів належать не лише ті одиниці, які близькі за вимовою і написанням, а близькі й за своєю предметною співвіднесеністю (чаїтися – таїтися, адресат – адресант, еміграція - іміграція).

М.А.Жовтобрюх не враховує смислову близькість, а бере до уваги тільки звукову, вказуючи, що пароніми можуть розрізнятись навіть одним голосним чи приголосним звуком (кит – кіт, дружний – дружній, плющ – плюш, фірма - ферма).

Пароніми об'єднуються в ряди з різною кількістю слів. Визначальна особливість паронімічного ряду в тому, що належні до його складу одиниці вступають у відповідне відношення насамперед на основі структурної подібності, яка, однак, не призводить до повного або часткового збігу лексичних значень.

До найпоширеніших в українській мові належать пароніми, утворені морфологічним способом, зокрема за безпосередньою участю словотвірних морфем:

1. До основи (співвідносної з кореневою морфемою або похідної) додаються суфіксальні морфеми, здатні розмежовувати значення похідних лексичних одиниць (смішний – сміховий, сильний – силовий; холодний - холодовий).

2. Додаванням префіксів (вникати – уникати, доглядати - наглядати).

3. Флективні пароніми становлять окремий різновид (навал – навала, адрес – адреса, капсула - капсуль).

4. Кореневі пароніми, значеннєве розмежування яких сигналізується відмінностями у фонетичному вираженні кореневої морфеми (тиролька (сорт яблук) – тіролька (жителька Тіролю), кампанія – компанія, ступінь - степінь).

Крім словникових, виділяють також контекстуальні (поетичні) пароніми - близькі за звучанням слова, свідомо зближувані у відповідних контекстах з метою досягнення художньої виразності, стилістичного ефекту (Він цей вокал підносив, як бокал. Віки духовної руйнації. Змія вжалила серце нації).

Свідоме контекстуальне зближення слів за ознакою звукової подібності називається парономазією ( гр. para – біля, onomazo - називаю). На відміну від паронімії, парономазія передбачає можливість будь-якої звукової подібності слів.

За характером семантичних зв'язків пароніми поділяються на групи:

1. Синонімічні (капля – крапля, привабливий – принадливий, важкий – тяжкий, стерегти - берегти).

2. Антонімічні (прогрес – регрес, густо – пусто, емігрант - іммігрант).

3. Пов'язані певною семантичною близькістю (дипломник – дипломант, проносити – приносити, дослід - досвід).

4. Пароніми однієї тематичної групи (калина – малина, омар – кальмар, роман - романс).

5. Якщо вважати паронімами слова, далекі за смисловою співвіднесеністю, то можна виділити пароніми із слабким або відсутнім семантичним зв”язком (коза – оса, концерт – концерн, газ – час, котедж - кортеж).

Явище паронімії існує в межах різних частин мови:

· іменників (воля - доля);

· дієслів (шукати - ошукати);

· прикметників (керуючий - керівний);

· прислівників (ефектно - ефективно).

Враховуючи ступінь звукової близькості, паронімію поділяють на максимальну та мінімальну.

4. Явище синонімії

Синонімія як тип лексико-семантичних відношень, грунтується на тому, що слова, які належать до однієї й тієї ж частини мови, характеризуються повним або частковим збігом своїх лексичних значень.

Сучасна лінгвістична література подає стільки визначень синонімії, що з цього приводу можна написати окреме наукове дослідження, так само як і щодо класифікації синонімів.

А.П.Грищенко : "Синоніми – це слова, які належать до однієї частини мови, характеризуються повним або частковим збігом лексичних значень”.

М.А.Жовтобрюх: "Синоніми – це такі слова, які відрізняють одне від одного поняття з різними відтінками в його значенні або різним стилістичним забарвленням”.

Пономарів О.Д.: "Синоніми(гр. однойменний) – слова, близькі або тотожні за значенням, які по-різному називають те саме поняття”.

Беручи до уваги знакову природу слова, можна констатувати, що глибинну основу синонімії становить позначення одного і того ж денотата кількома різними словами.

Синонімія – повний або частковий збіг значень двох чи кількох слів; подібність слів, морфем, фразеологічних одиниць за значенням при відмінності їх звукової форми.

Синоніміка – 1) сукупність синонімів даної мови; 2) розділ лексикології, що вивчає синоніми.

Синоніми виникають по-перше з необхідності фіксувати у слові нові відтінки значення у явищі, уявленні, понятті. З другого боку, синонімічні слова можуть характеризувати не саме явище, а своєрідність бачення, оцінки його, ставлення до нього. У більшості випадків відношення синонімії грунтуються не на повному збігу значень слів, бо кожне з цих значень виступає носієм певної специфічної інформації про один і той же денотат, є засобом позитивної чи негативної оцінки, прихильного чи негативного ставлення, зменшеності чи згрубілості, повідомляє про міру або ступінь вияву ознаки, дії, процесу.

Явище синонімії виявляється на різних мовних рівнях. Окрім лексичних, які є предметом вивчення лексикології, виділяють:

· морфологічні- варіанти форм слів на позначення того самого поняття (літа – літає, у синьому – у синім, директору - директорові);

· синтаксичні – різні синтаксичні конструкції, вживані для вираження тієї ж самої думки (для створення – з метою створення, для того, щоб створити);

· словотвірні – характеризуються наявністю префіксально-суфіксальних утворень, наділених різними семантико-стилістичними відтінками (писав – написав - понаписував);

· фразеологічні – варіанти фразеологічних одиниць на позначення того самого поняття: (тримати нейтралітет – моя хата скраю, про мене – хай вовк траву не їсть);

· фонетичні – є одним із засобів створення милозвучності мови. Це різні форми одного й того ж слова, що з”являються внаслідок чергування, наявності чи відсутності протетичних (вставних) звуків (іти – йти, учитель – вчитель, імла - мла).

5. Підходи до класифікування синонімів

Із складної лінгвістичної значеннєвої природи синонімії, існування багатьох типів семантичних зближень лексичних одиниць випливають різні критерії визначення і класифікації синонімії. Мовознавча наука нараховує десятки класифікацій лексичних синонімів (різного наукового рівня).

А.П.Грищенко вважає, що заслуговує на увагу розмежування двох типів синонімів відповідно до ступеня близькості лексичних значень відповідних слів – повних і неповних.

І. Повним синонімам властивий абсолютний збіг лексичних значень, у зв'язку з чим вони кваліфікуються як абсолютні, семантично тотожні (сім”я – родина, зосереджувати – концентрувати, переважати – превалювати, передавати – транслювати (по радіо), виродження – дегенерація, тайнопис – криптографія, база – основа – фундамент – підгрунтя (теорії), самоуправління – автономія, градусник – термометр, півники – ірис, відсоток – процент, обрій – горизонт, описовий – дескриптивний).

ІІ. Неповні синоніми характеризуються певними відмінностями, які виявляються у так званих відтінках лексичних значень. Поняття відтінок значення не має чітко окресленого змісту, тому що у його тлумаченні переважають не строго визначені критерії, а оцінки суб'єктивного плану.

На основі протиставлення за повним і неповним збігом лексичних одиниць окремі мовознавці виділяють 2 основних типи синонімів:

1) синоніми, тобто слова з тотожними, ідентичними значеннями;

2) квазісиноніми (лат.quasi – майже, приблизно), тобто слова з близькими, але не тотожними лексичними значеннями.

Суть такої класифікації полягає у тому, що синонімам властива нейтралізація значень, одну з основних умов якої становить взаємозаміна слів у відповідних контекстах. Квазісиноніми у зв'язку з наявністю певних відтінків, характерних смислів не підлягають семантичній нейтралізації, тобто не характеризуються взаємозаміною без додаткових значеннєвих або емоційно-оцінних втрат.

Докладніша класифікація грунтується на внутрішній диференціації квазісинонімів, у складі яких виділяють:

1. Семантичні (ідеографічні) синоніми, які також називають понятійними, позначаючи один і той же предмет позамовної дійсності, відрізняються певними елементами своїх значень, зумовлюваними різною мотивацією відповідних назв, позначенням різних кількісних або ідейних виявів денотата (хуртовина – завірюха, заметіль, хуга, віхола, метелиця, сніговиця, хурделиця, сніговій, сніговійниця, метіль, завія, задуха, віхтолиця, вертелиця веремія, хвища, каракурія, курява, крутелиця, вітрениця, збитниця, буря, віялиця, буран).

Важлива диференційна ознака семантичних синонімів полягає у тому, що вони позбавлені емоційно-оцінних, експресивних значеннєвих нашарувань.

2.Стилістичні синоніми виділяються за ознакою емоційно-експресивних відтінків, наявністю у семантичній структурі слів вказівки на позитивну або негативну оцінку предмета, ознаки, дії (ханжество – святенництво - лицемірство). Стилістичним синонімам властиве протиставлення з нейтральними, що позначають як позитивні, так і негативні риси, якості: 1) поважний – серйозний, солідний, статечний, важний, величний; 2) амбітний – самолюбний, гордий, честолюбний; 3) гордовитий, чванливий, чванькуватий, гоноровитий, надутий, бундючний – задавастий.

3.Семантико-стилістичні відрізняються один від одного як за значенням, так і за емоційно-експресивним забарвленням (охоче – радо – залюбки; успіх – торжество – тріумф; бешкетник – урвиголова – шибайголова – зірвиголова – зайдиголова – паливода – палисвіт – шибеник – угара – урвипола - шилихвіст).

І.К.Білодід виділяє такі ж 3 основних типи синонімів.

Л.А.Лисиченко дотримується подібної класифікації, але подає її більш детально.

1.Ідеографічні (семантичні) синоніми виникають внаслідок фіксування у слові диференційних ознак поняття. Основна функція синонімів цього типу – уточнювати характеристику понять.

а) синоніми, в значенні яких підкреслюється і виділяється певна сторона, ознака, риса названого словом явища (недовіра - підозрілість);

б) синоніми, що служать для виявлення ступеня чи міри ознаки якості, стану (слухняний – покірний, лукавий - підступний);

в) синоніми, що характеризують інтенсивність дії або стану (просьба – благання - мольба);

г) синоніми, що різняться характером дії (плач (беззвучний) – ридання (вголос) – тужіння (вголос і протяжно));

д) синоніми, відтінки значень яких пов'язані з характером сполучуваності властивої кожному з членів синонімічної групи (юний (про особу) – молодий, дефект (у товарі) – недолік (у роботі) - порок (у людини)).

2.Для стилістичних синонімів характерне протиставлення не за відмінностями у понятті, а за вживанням слова переважно у тому чи іншому функціональному стилі. Слова можуть бути стилістично нейтральні і більш – менш фіксовані щодо певного стилю (пояснення (нейтр.) – коментар (наук.); говорити - ректи).

3.Емоційно забарвлені синоніми – їх значення відрізняється емоційним компонентом, що виявляє ставлення особи до явища. У даному разі не йдеться про слова, в яких оціночний елемент є предметно-понятійною основою значення (добро, щирість), а тільки про ті, що в них емоційне забарвлення пов”язане не з самим предметом чи явищем, а виявляє ставлення до нього (незгода – розбрат; майно – манатки; ворота - брама).

Слова з негативним забарвленням вживаються переважно у розмовному стилі. Синоніми, властиві книжним стилям, характеризуються позитивним забарвленням (звитяга, витязь).

6. Синонімічний ряд. Принципи його організації

Синоніми об'єднуються у синонімічні ряди, яким властива певна внутрішня організація. Принципи внутрішньої організації синонімічного ряду залежать від характеру семантичних відношень між словами.

Так, абсолютні синоніми утворюють синонімічні ряди, позбавлені ознак внутрішньої структурної організації. У таких випадках члени синонімічного ряду виступають як лексичні одиниці, не підпорядковані одна одній за ознаками загального і часткового значень, нейтрального і стилістичного забарвлення.

Синонімічні ряди квазісинонімів – це сукупності слів зі складними відношеннями, зумовлюваними як значеннєвими, так й експресивно-оцінними відмінностями між відповідними лексичними одиницями.

Синонімічні ряди – це слова, що пов'язані між собою синонімічними зв'язками і являють собою не просту сукупність синонімів, а певним чином організовані, складають лексичну групу і пов'язані між собою смисловою залежністю.

У питанні про внутрішню організацію синонімічного ряду існує 2 погляди. Найбільш прийнятним у лексикографічній практиці є такий: у синонімічному ряді виділяється домінанта (автопоказник, опорне слово). Л.А.Булаховський зазначає: "Із слів синонімічного ряду … в багатьох випадках можна обрати таке, яке найбільш годиться на роль найзагальнішого – найуживанішого, і, разом з тим, найменш претензійного щодо своїх стилістичних якостей. Такі слова найбільш придатні, щоб навколо них як стрижня групи можна було зібрати синоніми. Їх прийнято називати СЛОВАМИ-ПОКАЗНИКАМИ. Це слово найбільш чітко визначає основний зміст, властивий членам синонімічного ряду.”

Домінанта характеризується найзагальнішим значенням у синонімічному ряді, вона є носієм основних прикмет, властивих усім членам ряду. У синонімічних словниках його використовують як реєстрове слово. Найчастіше це синонім без виразного стилістичного забарвлення. Усі інші слова синонімічного ряду безпосередньо пов'язані зі стрижневим, спільні з ним за основним значенням і протиставляється особливостями значеннєвих відтінків. Всі слова, що входять до синонімічного ряду, знаходяться в синонімічних зв'язках з іншими словами цього ряду, вони рівнозначні його члени, незважаючи на специфіку кожного з них. Не завжди легко визначити опорне слово синонімічного ряду, а дехто з мовознавців дотримується погляду, що домінанти взагалі не існує, бо члени ряду рівноправні.

Найважче визначити стрижневе слово у ряді, де всі члени стилістично нейтральні і різняться лише значеннєвими відтінками. Кожне зі слів цього ряду може бути домінантою в залежності від контексту, ситуації, чи того, яка особливість значення нас цікавить. На практичну роль домінанти вказував Л.А.Булаховський: "Практичне значення слів – показників полягає в тому, що, виходячи з них, буває легше визначити смисловий зміст інших слів синонімічного ряду як щодо моментів власне смислових так і щодо психологічного стилістичного забарвлення, в супроводі якого живуть у мові відповідні слова”.

Синонімічний ряд становлять слова, пов'язані відношенням градації: кожен наступний член групи виражає більшу міру вияву певної характеристики, ніж попередній. Синонімічні ряди складаються зі слів, що мають однакове основне лексичне значення; спільні основні граматичні значення, належать до однієї лексико-граматичної категорії, що зумовлює тотожні контекстні оточення, в яких вони функціонують і де виникає можливість заміни одного синоніма іншим. Спільність основних граматичних значень не вимагає збігу їх усіх. (вага – ваги – одн. – множ.).

Синонімічні ряди – незамкнена структура, вони можуть поновлюватись новими словами, втрачати застарілі. Члени синонімічного ряду в процесі історичного розвитку мови можуть різною мірою перегруповуватись, внаслідок чого виникають нові ряди. Синонімічний ряд – мінімальна базова одиниця реалізації відповідного значеннєвого відношення між словами і кваліфікується як своєрідна парадигматична єдність у складі лексичної системи мови. Ознаки парадигми властиві насамперед вільним синонімам, але в мовній практиці зустрічаються випадки контекстуальної синонімії. Це слова, які вступають у синонімічні стосунки лише у певному контексті.

Наприклад: "Кожен кілометр шляху – історія: сива, ще до нашої ери.” (сива = давня). Спливало життя, як листя за водою. (спливало = минало).

До складу синонімічних рядів можуть сходити і фразеологізми.

Шляхи збагачення лексичної синонімії:

· шляхом творення нових слів від існуючих за допомогою словотворчих засобів на власній національній основі (плеск, плюскіт, плюскотання, плескотіння);

· входження іншомовних слів у синонімічні зв'язки з власнеукраїнськими (спеціаліст – знавець, унікальний - рідкісний);

· розмовно-просторічні слова та лексичні діалектизми (пильнувати – пантрувати, оселя – обійстя, дрімати - куняти);

· у процесі розвитку багатозначності слів (слушний – 1) зручний; 2) правильний).

7. Перифрази та евфемізми як різновиди синонімів

Компонентами синонімічного ряду можуть виступати евфемізми та перифрази (парафрази).

Перифраз – (гр. біля, навколо + пояснюю, говорю) – описовий зворот мови, поетична фігура, троп, за допомогою якого предмет, особа, явище називаються не прямо, а опосередковано, описово, через характерні або приписувані суспільною практикою риси. (цар звірів – лев, Кобзар – Шевченко, Каменяр – Франко, дочка Прометея – Леся Українка).

Перифраз – це описове образне, переносне найменування предметів і в певних умовах може виступати контекстуальним синонімом. Наближаючись до розгорнених метафор і метонімій, перифраз несе в собі якусь оцінку явищ, увиразнює зображення, надає мові письменника індивідуальності. Перифраз може бути вживаним і в художньому та публіцистичному стилях.

Евфемізм (гр. добре + говорю) – це слово або словосполучення, яке у прихованій формі, ввічливо або пом”якшено дає назву предмету або явищу. Евфемізми виступають замінниками грубих, непристойних зворотів, вживаються з почуття страху чи сорому. (дурний – не хапає зірок з неба, нерозумний; брехня – фантазії, вигадки; старий – похилого (поважного) віку).

У художній та публіцистичній літературі евфемізм може вживатись як засіб гумору.

Наприклад: "Коли Карло Іванович скидав капелюха, можна було сказати, що він лисий, а якщо інтелігентно, то недостатньо кучерявий” (О.Чорногуз)

Евфемізми використовуються з метою уникнення прямого висловлювання. Вони збуджують увагу читачів та слухачів, змушують їх самих здогадуватись, про що йдеться.

8. Антоніми у сучасній українській літературній мові

Антоніми (гр. anti – проти, onyma - ім'я) називаються слова, які належать до однієї і тієї ж частини мови і мають протилежні значення (високий – низький, рано – пізно, радість - горе).

Антоніми відображають крайні протилежності у межах одних і тих же сутностей:

- вага (легкий - важкий);

- температура (гарячий - холодний);

- напрямок руху (піднімати - опускати);

- часові, просторові межі (починати - закінчувати).

Необхідною умовою антонімічних відношень є наявність у лексичних значеннях слів тих ознак, яким властива своєрідна шкала якісних або кількісних змін, перехід у крайню протилежність. Слова з конкретним значенням, як правило, антонімів не мають, як і числівники, більшість займенників, тобто слова без ознак оцінності, безпосередньої співвіднесеності з поняттям про певне явище.

Д.М.Шмельов зазначає: "Найбільш повне протиставлення слів розцінюється як антонімія. Антонімічними можуть бути визнані слова, що протиставляються за найбільш загальною і суттєвою для їх значення семантичною ознакою, причому перебувають на крайніх точках відповідної лексико-семантичної парадигми” . Це визначення грунтується на аналізі семантичної структури слів і в структурі антонімічних слів є спільні і протилежні компоненти.

День → світла

} частина доби

Ніч → темна

Оскільки антоніми передбачають протиставлення за семантикою, то до антонімів не належать протиставлення, утворені додаванням заперечної частки "не”. Вони вступають в антонімічні відношення лише тоді, коли ця частка виступає не просто запереченням, а творить нове слово, з новою семантикою.

СЕМАНТИЧНІ КЛАСИ АНТОНІМІВ

Антоніми поділяються за двома основними різновидами показників – семантичними і структурними.

Семантична класифікація грунтується на відмінності між двома різновидами протилежностей – контрарної (лат.contrarius – протилежний, розташований напроти) і комплементарної (лат. complementum – доповнення, довершення).

Суть контрарної протилежності у тому, що вона виражається протилежними поняттями, між якими можна поставити один або кілька проміжних членів, які виражають ступені переходу між симетрично розташованими абсолютно протилежними значеннями.

Наприклад, між антонімами молодий і старий можна помістити: немолодий, середнього віку, літній, нестарий, старуватий.

Комплементарна протилежність грунтується на відношенні між поняттями, які взаємодоповнюють одне одного, але не характеризуються будь-якими проміжними членами зі значенням ступенів або градації вияву відповідних ознак (живий – мертвий, холостий – одружений, чоловік - жінка).

З урахуванням характеру контрарної і комплементарної протилежностей можна виділити три семантичних класи антонімів.

1.Перший клас об'єднує антоніми на позначення якісних протилежностей, здатних мати різні щодо міри або інтенсивності проміжні ступені вияву (контрарні антоніми).

Наприклад: гарячий - (теплий, теплуватий, тепленький, теплесенький, прохолодний, холоднуватий) – холодний.

2. До другого класу належать антоніми, відношення між якими грунтується на комплементарній протилежності між значеннями слів. Відсутність ступенювання відповідних ознак призводить до того, що антонімічні відношення охоплюють строго визначені пари слів (життя – смерть, війна – мир, однаковий – різний, присутній - відсутній).

3.Третій клас утворюють антоніми, які позначають взаємне протилежне спрямування дій, ознак, властивостей (входити - виходити, зволожувати – висушувати, нагрівати – охолоджувати, ділити – множити, нападати - захищатися). У зв'язку із загальним значенням напряму, антоніми цього класу називають векторними (лат. vector– той, що несе).

4. За спрямуванням дій та ознак виділяються також антоніми, пов'язані відношенням конверсії (лат.conversio – обертання, перетворення) . Антоніми-конверсиви позначають дії або ознаки, пов'язані між собою відповідними усталеними ситуаціями, взаємозалежністю, причиново-наслідковими відношеннями. (Студент складає іспит. Професор приймає іспит. Літак летів над хмарами. Хмари знаходяться під літаком.)

Лексичні одиниці вступають у квазіантонімічні відношення на основі таких значеннєвих показників, що не становлять крайніх, або симетричних протилежностей і не можуть вважатися власне антонімами (крах – перемога, ганьбити – хвалити, мозолястий – ніжний (про руку)). Особливість квазіантонімів те, що члени відповідного лексико-семантичного відношення, як правило, протиставляються за ознаками:

- високий ступінь вияву ознаки – нейтральний ступінь, відсутність ознаки ( миттєвий - повільний);

- негативна оцінка – відсутність оцінки (повзти (ледве йти) - поспішати);

- повторна дія – антидія (відродитися - відмерти);

- досягнення – втрата результату дії (вирватися (з полону) – потрапити (в полон));

- неозначена – означена кількість (багатозначний - однозначний).

Окремий різновид антонімії становить енантіосемія (гр. enantios- протилежний, sema - значення), під якою розуміють поєднання протилежних значень в одному слові. (з'їжджати (з гори, на гору), шугати (вгору, вниз), прослухати (не почути нічого зі сказаного, не пропустити нічого зі сказаного), позичати (брати у борг, давати у борг)).

Існують й інші лексико-семантичні класифікації антонімів:

І. Апресян Ю.Г., Касаткін Л.Л., Крисін Л.П.:

1) наявність ознаки – відсутність ознаки (рух –спокій, розквіт – занепад, логічний – алогічний, штатний - позаштатний);

2) початок дії, стану, ознаки - - припинення дії, стану, ознаки. (вилетіти – влетіти, увімкнути – вимкнути, заснути – прокинутись, зацвісти - відцвісти).

3) більший ступінь вияву ознаки – менший ступінь вияву ознаки (великий – малий, довгий – короткий, палати – тліти, ускладнювати – полегшувати, рано - пізно).

ІІ. Л.А. Лисиченко:

1) антоніми, що виражають градуальну якісну оцінку (тепло – холод (прохолода));

2) антоніми – конверсиви (брати – давати; перемога - поразка);

3) антоніми, що виражають протилежну спрямованість дії або ознаки (до – від, схід - захід);

4) антоніми, що відтворюють комплементарну протилежність понять (спокій - рух).

Зі структурного погляду

І. Різнокореневі (власнелексичні) антоніми (великий – малий, корисний - шкідливий).

ІІ. Однокореневі (лексико-граматичні) антоніми (логічний – алогічний, надія - безнадія).

У системі художніх тропів антоніми посідають помітне місце, оскільки забезпечують контрастну характеристику образів. Найбільше застосування як стилістичний засіб антоніми знаходять у художньому і публіцистичному стилях, виконуючи функції зіставлення і протиставлення (троянди й виноград – красиве і корисне). Антоніми є основою таких художніх прийомів як антитеза, епітет –оксиморон, іронічне зіставлення.

Антитеза – стилістична фігура, побудована на підкресленому протиставленні протилежних явищ, понять, думок (гірко заробиш – солодко з”їси).

Епітет- оксиморон – мовна фігура, в якій поєднуються 2 протилежні поняття, які в сукупності дають одне нове (трунок цілющий, дзвінка тиша, солодкий біль, гірке щастя).

Прийом антонімічної іронії полягає в тому, що слово сприймається не в прямому, а в протилежному значенні, тобто стає самоантонімом (Пожалів вовк кобилу – залишив хвіст і гриву).

Використана література

1. Волох І.П. та ін. Сучасна українська літературна мова. К., 1976.

2. Жовтобрюх О.П., Кулик В.Д. Курс сучасної української літературної мови. К., 1972.

3. Пономарів О.Д. Сучасна українська мова К., 1991.

4. Сучасна українська літературна мова (за ред. А.П.Грищенка). – К., 1997.

5. Сучасна українська літературна мова. Лексика. Фразеологія. (за ред. І.К.Білодіда) К., 1969.- Т.4.

6. Гнатюк Л. Кононенко О. Українська мова. К., 1995.

7. Доленко М.Т., Дацюк І.І. Кващук А.Г. Поповський В.Д. Сучасна українська мова. Збірник вправ. К., 1989.

8. Доленко М.Т., Дацюк І.І. Сербенська О.А. Сучасна українська мова. Збірник вправ. К., 2000.

9. Козачук Г.О.Українська мова. Практикум. К., 1991.

10. Козачук Г.О., Шкуратяна Н.Г. Практичний курс української мови. К., 1994.

11. Український правопис. Стереотипне видання.- К., 2001.





Реферат на тему: Омонімія та синонімія у сучасні українській літературній мові (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.