Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Мовознавство

Комунікативні типи простого речення. Членування речення та висловлення (реферат)

Зміст

1. Комунікативні типи простого речення

2. Актуальне членування речення

3. Співвідношення актуального, формально-синтаксичного і семантико-синтаксичного членування речення

4. Засоби вираження актуального членування речення

5. Речення і висловлення

6. Типи висловлень

Використана література

1. Комунікативні типи простого речення

Залежно від мети висловлення розрізняють речення розповідні, питальні і спонукальні. Ці різновиди речень називають комунікативними типами речення.

Розповідні речення містять повідомлення про якийсь факт дійсності, подію, явище тощо. Розповідні речення — найпоширеніший комунікативний тип простого речення. Вони вирізняються максимальним ступенем формально-синтаксичного й семантико-синтаксичного членування і різноманіттям передаваного змісту. Для розповідних речень характерна відносна закінченість думки та специфічна розповідна інтонація — підвищення тону на логічно наголошеному слові і зниження тону в завершальній частині речення, напр.: Я лежу на возі Навколо, спинами до мене, дід і батько з косарями. Мене везуть у царство трав, річок і таємничих озер (О. Довженко).

Питальні речення містять запитання, що спонукає співрозмовника до відповіді. їх комунікативне завдання полягає не в передаванні інформації, як у розповідних реченнях, а у спонуканні до отримання потрібної інформації, напр.: Що має почувати горобець у горобину ніч? (Л. Костенко); Станеш ти біля мого благання Чи до інших станцій просвистиш? (В. Симоненко); А перемігся— ти? А серцем перемігся? (В. Стус).

Для вираження питання використовують такі засоби:

а) питальну інтонацію, яка виявляється в підвищенні тону на слові, пов'язаному з питанням: Вам подобається осінь? Вам подобається осінь? Вам подобається оань?

б) порядок слів, який здебільшого полягає в пересуненні пов'язаного з питанням слова на початок речення: Чуєш гул космодромів прадавніх? (Л. Костенко); Пізнаєш ти очей Господніх воль наслання в поконі квітування і виквіті смертей? (В. Стус); — не страшно вам отут у посадках?— запитала Ольга (О. Гончар);

в) питальні частки невже, хіба, чи та ін.: Невже і справді заважка мені Дорога зустрічей і тиха путь прощань? (М. Бажан), — Хіба ви і в грозу літаєте? (О. Гончар); Чи страх пропорційний до маси тіла? (Л. Костенко);

г) питальні займенникові слова хто, що, який, чий, котрий, скільки, де, куди, звідки, як, коли, доки, чому, навіщо і под.: Що в дотику рук ласкавих?- (М. Рильський); Звідки оця жива тополина готика в краю степового безмежжя, в краю сивополинових українських прерій? (О. Гончар); Де голубів вільготні лети і бризки райдуги в крилі? (В. Стус). Нерідко питання виражається не одним засобом, а всією їх сукупністю.

За типом питання й передбачуваної відповіді питальні речення поділяють назагальнопитальні і частковопитальні. Загальнопитальні речення орієнтовані або на ствердну відповідь (Так), або на заперечну відповідь (Ні), або на інші модифікації цих відповідей. Частковопитальні ж речення спрямовані на отримання: якоїсь нової часткової інформації. У загальнопитальних реченнях питальність виражають частки або інтонація, тобто вони є незайменниковими реченнями, а у частковопитальних реченнях— питальні займенникові слова, тобто останні являють собою займенникові речення, пор.: Ти мій не ворог, ні? (В. Стус); А згадати — та невже з докором, Із жалем, з невдячністю згадать? (М. Рильський); — Поезіє, красо моя, окрасо, я перед себе чи до себе жив? (В. Стус) і А ждеш — кого ти? А начуваєшся — чого? (В. Стус); Куди ж мене зовеш, брунатна бджілко? (В. Стус).

З-поміж конструкцій, що мають формальну організацію питального речення, вирізняються невласнепитальні речення, які значеннєво зближуються з розповідними й спонукальними реченнями. Вони виражають наприклад, риторичне ствердження чи заперечення і ввічливе спонукання: Чи правду кривді подолати? (М. Рильський) ; — Може, взяти її підвезти? — запитує Голика шофер віліса (О. Довженко).

Спонукальні речення виражають різновиди волевиявлення: наказ, вимогу, заклик, побажання, прохання, пораду, дозвіл тощо. Необхідною ознакою кожного, спонукального речення є спонукальна інтонація.

Крім інтонації, до засобів вираження спонукання належать:

а) дієслівні форми наказового способу, які є спеціалізованими формами вираження цього значення: Земле моя! Веснородице! Світла всесвітнього лоно! Ти кров мою чисту навіки в сонце своє візьми! (Д. Павличко); Віддай людині крихітку себе (Л. Костенко). Аналітичні форми наказового способу утворюються за допомогою часток хай і нехай, що у значенню спонукання вносять відтінки заклику, заохочення тощо: Хай кожний в країні виростить по одному плодовому дереву (О. Довженко);

б) неозначена форма дієслова, якою передається додатковий відтінок категоричності: — Встать! — гаркнув Грабовський (О. Довженко). Неозначена форма з часткою би (б) надає спонукальному реченню відтінку прохання, поради: Відвідати б вам дідуся;

в) нейтралізовані форми умовного способу, які, перейшовши до засобів вираження спонукання, пом'якшують ступінь його вияву: Відпросився б ти в командира, прийшов би до мене хоч на часину (О. Гончар) тощо.

Семантика спонукальних речень часто зумовлює появу у їх структурі звертань — назв осіб, рідше — інших конкретних предметів і абстрактних понять: Зжалься, Божа Мати! (О. Ольжич); Розцвітай же, слово, і в родині, і у школі, й на заводі, і у полі (П. Тичина).

До розповідних, питальних і спонукальних речень іноді додають оптативні речення, які виражають модальність бажальності. Це специфічне модальне значення, яке в оптативних реченнях передають оптативні частки, реченнєва структура тощо: Подати б Денисові якийсь знак (О. Гончар); А я тепер би Ішов куди б там не було (О. Ольжич); Хоча б коли до нас у гості прийшли онуків відвідати (Г. Тютюнник).

Розповідні, питальні і спонукальні речення можуть мати різний ступінь емоційного забарвлення. Одні речення вимовляються із звичайною інтонацією, інші—з підсиленою. Розповідні, питальні та спонукальні речення, що вимовляються із звичайною інтонацією, є емоційно нейтральними. Емоційно ж забарвлені розповідні питальні та спонукальні речення, які вимовляються з підсиленою, напруженою інтонацією, називають окличними. Поділяються емоційно нейтральні й емоційно забарвлені (окличні) речення:

а) розповідні: Лункі октави дальніх голосів запише обрій у вечірній простір (Л. Костенко); Не ти, о пресвята моя зигзице-мати! (В. Стус);

б) питальні: по якій несповідимій карті знаходиш ти [музо] поетів на землі? (Л. Костенко); Хто з вас може перелічити обов'язки своєї матері?! (О. Гончар);

в) спонукальні: Господові помолись за мене (В. Стус); О земле втрачена, явися бодай у зболеному сні і лазурово простелися, пролийся мертвому мені! (В. Стус).

2. Актуальне членування речення

У реченні вирізняють три аспекти його структури: формально-синтаксичний, семантико-синтаксичний і комунікативний. Речення, розглядане в аспекті його комунікативної організації, називають висловленням. Висловлення можна вважати мовленнєвим знаком, семантичний аналіз якого передбачає звернення до контексту, конкретної ситуації. Воно в усному мовленні вирізняється інтонацією завершення, а в писемному мовленні — крапкою, знаком питання або знаком оклику. Реченню як висловленню притаманне актуальне членування — смислове членування, пов'язане з відповідним контекстом або ситуацією. Актуальне членування відповідає комунікативному завданню, тобто орієнтоване на актуальну (важливу в даний момент) інформацію, яка становить сутність відповідної комунікації і задля повідомлення якої (інформації) ця комунікація має відбутися. Отже, актуальне членування речення стосується лише мовлення і відбиває природу мовленнєвих актів.

Відповідно до свого комунікативного завдання речення розчленовується на дві частини: тему і рему. Тема — вихідна частина висловлення, основа висловлення, дане, відоме, зумовлене попереднім контекстом. Рема - головний зміст повідомлення, комунікативний центр висловлення, його ядро, нове, тобто те, що повідомляють про тему (вихідну) частину висловлення. Тема менш значуща, ніж рема. Вона є елементом структури висловлення, який поєднує його (висловлення) з попереднім текстом.

Для членування речення на тему і рему не характерна така стабільність, як для виділення морфологізованих членів речення. Актуальне членування часто допускає варіації. Чітко розмежовується тема й рема в питаннях- відповідях діалогу, напр.: — Хто написав цей вірш?— Цей вірш написав молодий поет. Тут мовець спрямовує своє запитання на з'ясування дечого недостатньо відомого або й невідомого зовсім. Повна відповідь містить тему — цей вірш написав і рему — молодий поет. У монологічному мовленні актуальне членування кожного речення зумовлюється текстом. Наприклад, у поданих реченнях тема передує ремі (тема відокремлена від реми скісною рискою): Доглядали мене змалечку / аж чотири няньки. Це були / мої брати — Лаврін, Сергій, Василько й Іван (О. Довженко). Рема може переміщуватися на початок речення: Тиша! Лиш дятли / із лісу тукали нітко (П. Тичина); Простори протягом війнуть, / За близький зваблюючи обрій (Є. Маланюк).

Одну з особливостей речення становить те; що воно спрямоване передусім на вираження реми як комунікативного центру. Тому речення не може бути без реми, тоді як тема нерідко буває лексично не вираженою. Це найчастіше трапляється в неповних реченнях: 3 чим порівняти глибину батькового горя? Хіба з темною ніччю (О. Довженко); Цінність знахідки очевидна. Взяти хоча б слово «мусимо», цю перлину мого відкриття. Хто саме мусить? Невідомо. Хто примусив повідомити? Невідомо. «Розглянуто і обговорено». Хто саме розглядав і обговорював? Також невідомо (Григір Тютюнник).

Слід підкреслити, що не кожне речення членується на тему і рему. Трапляються речення, всі компоненти якого стосуються реми. Це переважно речення із значенням буття, констатації факту: Настала осінь; Почалися осінні дощі; Іде дощ. Такі висловлення називають нерозчленованими. Проте подібні конструкції — за відповідної інтонації та порядку слів — можуть бути трансформовані у членовані речення: Осінь - настала; Осінні дощі почалися.

Теорію актуального членування речення створив чеський лінгвіст В. Матезіус у 20—30-х роках нашого сторіччя. Учений запропонував також терміни, які українською мовою перекладають «висловлення», «актуальне членування речення», «основа», «ядро».

3. Співвідношення актуального, формально-синтаксичного і семантико-синтаксичного членування речення

Актуальне членування вказує на смислову значущість окремих членів речення. Воно може, зокрема, збігатися з формально-синтаксичним членуванням речення на підмет (або в неелементарних простих реченнях — групу підмета) і на присудок (або групу присудка): Але ластовенята / не падали (О. Довженко); Барвистий килим з трави, пролісків, рясту й фіалок / вкрив землю (А. Шиян). У першому реченні позиція теми збігається з позицією підмета, а позиція реми — з позицією присудка. У другому реченні тема співвідносна з групою підмета, рема — з групою присудка. Часто актуальне і формально-синтаксичне членування речення не збігаються. Наприклад, у реченні Мене завжди хвилюють / птиці у вечірньому небі група підмета Птиці у вечірньому небі стоїть у позиції реми.

Будь-які різновиди актуального членування речення не змінюють формально-синтаксичної кваліфікації морфологізованих членів речення, тому що останні виражені спеціалізованими для відповідної функції формами. Саме речення, з тим самим складом членів речення може набувати різного смислу залежно від варіацій актуального членування. Наприклад, реченням Андрій поїхав у Київ можна відповідати на три запитання: Куди поїхав Андрій? Що зробив Андрій? Хто поїхав у Київ? Рема - комунікативний центр висловлення, виділена логічним наголосом словоформа) в кожному з трьох речень-відповідей змінюється, а характер членів речення, виділюваних на основі синтаксичних зв'язків, залишається стабільним.

За головними і другорядними членами речення не закріплено функції теми або реми. Підмет, присудок, головний член односкладних речень, прислівні і детермінантні другорядні члени речення можуть виконувати функції теми або реми, а також входити до складу поєднану слів у цих функціях. Пор. різні члени речення та їх групи в позиціях теми й реми: Вона / молилася (Б. Харчук); Яворницький, нічого не відповівши, / заходився зачиняти важкі двері собору (О. Гончар); Якось застукала мене, посеред степу / ніч (Григір Тютюнник); У полудень / туман зійшов (Григір Тютюнник); Жили ми / в певній гармонії з силами природи (О. Довженко); Хм! Щось вони затівали / непевне (В. Винниченко).

Як бачимо, актуальне членування являє собою автономний аспект речення, спрямований у мовлення. Воно не збігається з формально-синтаксичним членуванням за багатьма ознаками. Передусім актуальне членування передбачає поділ речення на дві частини — тему й рему, тоді як формально-синтаксичне членування орієнтоване на будь-яку кількість членів речення (від одного , до надто великої кількості). Речення, що складається з багатьох із формально-синтаксичного погляду членів речення, мовці членують в актуальному плані тільки на два компоненти — тему і рему. А це означає, що в ускладнених простих реченнях тема й рема бувають комплексними, тобто такими одиницями, які об'єднують кілька членів речення. Іноді у простому ускладненому реченні виявляється ще одна своєрідність актуального членування. За ускладненості простого речення в ремній частині постає необхідність вирізнити актуальну значущість компонентів реми. Тоді можлива кількаступінчастість актуального членування. Наприклад, у реченнях Пішла вперед / автоматизація // за час Баглаевої відпустки (О. Гончар). Володька Лобода / розмахнув руки // для обіймів (О. Гончар) маємо два рівні членування: на першому рівні поділяємо речення на тему й рему (позначено однією скісною рискою), а на другому рівні комплексну рему членуємо додатково, акцентуючи на актуальній значущості завершальної частини речення (позначено двома скісними рисками).

Незважаючи на відмінність актуального членування від формально-синтаксичного, маємо відзначити деяке взаємопристосування цих членувань. Річ у тому, що для підмета типова позиція теми, для присудка — позиція реми. До того ж підмет і присудок або самі виконують зазначені ролі, або входять до складу відповідно теми та реми, напр.: Перші уроки поезії / — мамині (В. Стус); Натовп / знову загув, заколихався (Григір Тютюнник); Цей присуд / дійшов до вух Морозихи (Б. Харчук). Типові співвідношення з актуальним членуванням виявляють також другорядні члени речення. Зокрема, для прислівних керованих другорядних членів речення характерна позиція реми (або входження до складу реми), для детермінантних членів речення — позиція теми (або входження до складу теми), напр.: Батько востаннє оглядає / воза (О. Довженко); Під мікроскопом недавно показував матері / пилюжинку, невидиму простим оком пилюжинку заводських димів (О. Гончар); На моє щастя, І на материні прохання ніхто не зважав (О. Довженко); А нещодавно на дідовім подвір'ї / з'явилася нова таємнича особа (О. Гончар). Отже, окремішність актуального членування речення не означає його абсолютної ізольованості від формально-синтаксичного членування. Проте зближення двох членувань можна кваліфікувати як вияв деякої рівноваги між мовленнєвою реалізацією і мовною системою.

Порівняно з формально-синтаксичним членуванням актуальне членування має тісніші взаємозв'язки з семантико-синтаксичною організацією речення, напр.: Спокій / вичинений (В. Стус); Клим / навіть не поворухнувся (Григір Тютюнник). Для суб'єктної синтаксеми типова позиція теми, для предикатної синтаксеми — позиція реми. Субстанціальні синтаксеми, що перебувають у позиціях правобічної валентності предиката, у типових виявах або входять разом із предикатом до складу комплексної реми, або виконують функцію реми самостійно, напр.: Микола / захоплено стріпує чубом (О. Гончар); Полковники, осавул і писар / в'їхали кіньми в річку (Б. Харчук); Сонце вже торкнулося / обрію (Григір Тютюнник). Актуальне членування збігається з семантико-синтаксичним у конструкціях, де функцію суб'єктної синтаксеми і теми виконує непрямий відмінок іменників, а у позиції предиката й реми стоїть сполука підмета з присудком, напр.: Хлопця / охопив жах; Його / заполонило щастя. Проте зазначені співвідношення актуальної та семантико-синтаксичної організації простого речення не становлять загальної закономірності.

4. Засоби вираження актуального членування речення

Для розрізнення теми й реми та особливо виділення реми (найголовнішого, комунікативного центру, ядра) у висловленні використовують різні засоби вираження. Ці засоби також вирізняють комунікативний аспект речення з-поміж інших аспектів. До найважливіших засобів належать засоби фонетичні, синтаксичні і лексико-граматичні.

Фонетичні засоби виділення реми включають логічний (фразовий) наголос, інші інтонаційні засоби (паузи, темп вимови тощо):

а) логічний (фразовий) наголос є універсальним засобом виділення комунікативного центру висловлення в усному мовленні. Його універсальність полягає в тому, що він забезпечує виділення найголовнішого в реченні за будь-якого порядку слів, напр.: їй з очей скотилася / крута сльоза (Б. Харчук); / друзі / там є (Л. Костенко);

б) паузи (у писемному мовленні їм відповідають різні розділові знаки) і темп вимови функціонують як інтонаційні засоби виділення реми. Тире та три крапки нерідка стають сигналом таких пауз у писемному мовленні: Був чоловік... / І — нема (Б. Олійник); — Я шукаю... / Брянського (О. Гончар). Темпові характеристики реми окреслюються за умови, якщо тлом її стає пришвидшений темп відомого, даного (теми).

До синтаксичних засобів розрізнення теми й реми належать порядок слів, аналітичні синтаксичні морфеми (частки), специфічні синтаксичні конструкції та ін.:

а) порядок слів є найважливішим засобом виділення реми в усному й писемному мовленні. У комунікативному плані сильними позиціями виступають початок і кінець речення. Для писемного й усного монологічного мовлення характерною є кінцева позиція реми, напр.: Інженер Граков читає / лекцію. В нього обличчя / простого робітника (О. Довженко). У розмовному мовленні сильна комунікативна позиція часто припадає на початок речення: — вже не знала / що й думати (О. Гончар); — Про таку дрібницю / не варто говорити (А. Шиян). У кодифікованій літературній мові тема передує ремі, яка стоїть у кінцевій частині речення. Такий порядок слів притаманний експресивно і стилістично нейтральним висловленням. В. Матезіус назвав цей порядок слів об'єктивним. В експресивно забарвленому мовленні порядок слів може набувати вигляду «рема — тема». Такий порядок слів, за визначенням В, Матезіуса, є суб'єктивним;

б) аналітичні синтаксичні морфеми (частки) можуть вказувати на позиції реми й теми. Частки тільки, лише (лиш), навіть, саме, і (й) являють собою додатковий засіб увиразнення реми, напр.: Лише у пам'яті твоїй / той хутір все іще Вишневий (Л. Костенко); Лиш вісь земну / з орбіти не згвинти (Л. Костенко); / тільки злість / буває геніальна (Л. Костенко); Кадровики відрізнялися військовою виправкою / і навіть деяким аристократизмом у поведінці (Г. Тютюнник); Нема вже / й стежки до суші (Л. Костенко). Функція виразника реми типова для заперечної частки не, якщо вона вживається не при присудку: Випоєному степовою волею, поверженому й закутому, може, додавали йому там сили / не закуті ланцюгами згадки // якраз про оцю сонячну українську широчінь? (О. Гончар); Все можна виправдати високою метою / — та тільки не порожнечу душі (П. Тичина); Сонце ходить до нас / не в гості (В. Симоненко). Показником теми в непитальних реченнях виступає постпозитивна частка же (ж): А мені ж, може, / просто хочеться щастя, // тугого й солодкого, як шоколад (Л. Костенко). Звернемо увагу на речення, де вживаються дві частки — ж для виділення, теми і тільки для вирізнення реми: А по ідеї: Жінка ж / — тільки жінка (Л. Костенко). Частка же (ж) у питальних реченнях займенникового різновиду стає підсилювальною і виділяє рему, виражену питальним займенниковим словом: А хто ж І вам право дав одняти у народу його велику гордість і пісні? (Л. Костенко); Куди ж / ти йдеш? (Л. Костенко);

в) специфічні синтаксичні конструкції в ролі засобів виділення комунікативного центру висловлення відзначаються різноманіттям. До них належать неповні речення, відокремлені звороти, парцельовані конструкції та ін. У неповних реченнях усуваються компоненти, зі смислового погляду менш навантажені. Особливо чітко виділяється рема в неповних реченнях із діалогічних єдностей: Ви ж знаєте,— поїзд особливого призначення. Знаю (І. Кочерга). Одним із поширених синтаксичних засобів підкреслення смислової ваги складників висловлення є відокремлення: По наметі ходив Тугар Вовк, / зайнятий важкими думами (І. Франко); Поруч дзюркотів ясний струмок, / стрибаючи по зеленім, оброслім мохом камінню (О. Гончар); У підземеллі однієї з веж монастирських цариця двадцять п'ять років гноїла в ямі / закутого в ланцюги Калншиевського, / / останнього Кошового Січі Запорозької (О. Гончар). На комунікативну значущість компонента вказує також такий синтаксичний засіб, як парцеляція: Крізь листя дерев і контури хат виднілися далекі обриси поля. / Зеленого, соковитого (Ю. Смолич). До лексико-граматичних засобів виділення комунікативного центру висловлення належить повтор слова: Прекрасна / людина в бою за Батьківщину. Прекрасна / вона в стражданнях і в смерті за неї (О. Довженко).

Нерідко позиція реми увиразнюється не одним, а кількома засобами. Наприклад, у реченні Ти десь за білим забуттям / і навіть дам далі (В. Стус) комунікативний центр висловлення виділяється і логічним наголосом, ї постпозицією, і часткою навіть, і повтором слова далі.

5. Речення і висловлення

Висловлення визначають на тлі поняття речення. Висловлення — це одиниця мовленнєвого спілкування. Залежно від різних теоретичних підходів відмінність висловлення від речення вбачають в обсязі цих одиниць, у формально-синтаксичному, семантико-синтаксичному і функціональному планах.

Іноді межі речення і висловлення не збігаються. Зокрема, речення вважають одиницею, ширшою за висловлення. Це буває тоді, коли формально-синтаксична й семантико-синтаксична структури одного речення розчленовують на декілька повідомлень. Таке явище називають парцеляцією, а розчленовані частини речення — парцелятами. Парцельовані конструкції досить поширені в художній літературі: А вранці повстану. Обуренням серця, веселим азартом очей і ума (Л. Костенко); Поет — це людина. Насамперед А людина — це насамперед добродій (В. Стус).

За формального підходу до висловлень зараховують мовленнєві утворення, що виходять поза звичайні формально-синтаксичні схеми речення, наприклад репліки в діалогах. За семантико-синтаксичного підходу відмінність висловлення від речення виявляють у тому, що йому навіть за збігу з семантико-синтаксичною схемою речення притаманні додаткові характеристики — передусім інтонація й актуальне членування. За функціонального підходу кваліфікують висловлення як мовленнєву одиницю, що може дорівнювати реченню, але відрізняється від нього спрямованістю на мовленнєві акти, безпосереднім зв'язком із ситуацією.

У зв'язку з розрізненням аспектів синтаксису тепер лінгвісти переважно не акцентують на специфіці висловлення, а інтерпретують його як комунікативний аспект самої структури речення. Тому помітна тенденція не протиставляти речення висловленню, а розрізняти у внутрішній структурі речення три аспекти: формально-синтаксичний, семантико-синтаксичний і комунікативний. Речення в комунікативному плані є висловлення, основна особливість якого — орієнтація на учасників мовлення.

У висловленнях інтегровано одиниці різних рівнів мови. Тут взаємодіють значення, виражені лексичними, морфологічними, синтаксичними й інтонаційними засобами. Мовець створює висловлення для позначення конкретної ситуації, за певних обставин мовлення і в цей момент.

6. Типи висловлень

Тотожне за формально-синтаксичною і семантико-синтаксичною структурами та лексичним наповненням речення може розчленовуватися на ряд нетотожних висловлень з різним актуальним членуванням. Кількість втілених у тому самому з формально-синтаксичного, семантико-синтаксичного і лексичного погляду реченні висловлень залежить від комунікативного завдання. Наприклад, у висловленнях Сьогодні Петро / приїхав до Києва; Сьогодні приїхав до Києва / Петро; Петро приїхав до Києва / сьогодні; Сьогодні приїхав Петро / до Києва маємо тотожну формально-синтаксичну й семантико-синтаксичну структуру, однакове лексичне наповнення, але різне актуальне членування. Усі вони поділяються на дві частини: тему (першу частину) і рему (кінцеву частину), тобто їм притаманна будова експресивно і стилістично нейтральних висловлень за схемою «тема — рема». Проте чотири висловлення, орієнтовані на різні комунікативні завдання, розрізняються актуальною інформацією. У першому висловленні йдеться про подію в цілому, у другому — про учасника події, у третьому — про час події, у четвертому — про місце події. Отже, перше висловлення окреслює подію в сукупному її вияві, тоді як три інші висловлення стосуються часткових параметрів події.

Відповідно до комунікативних завдань і характеру передаваної у висловленнях актуальної інформації ці мовленнєві одиниці групують у типи. Для класифікації висловлень використовують запитання, які допомагають з'ясувати спрямування комунікативного завдання. Відома класифікація Ш. Баллі, який вирізняє чотири типи запитань:

1) повне диктальне запитання, пов'язане з незнанням, невідомістю для мовця події в цілому і спрямоване до всього змісту висловлення;

2) часткове диктальне запитання, що відбиває незнання часткового аспекту події і спрямоване до частини наявної у висловленні інформації;

3) повне модальне запитання, орієнтоване на те, що знають про подію в цілому, але не знають, чи відповідає, вона дійсності. Питання випливає з сумніву щодо реальності події і має на меті з'ясувати вірогідність отриманої інформації;

4) часткове модальне запитання, яке виражає сумнів щодо часткового аспекту події

Перший тип запитання — це запитання на зразок Що трапилося? У чому річ?, другий тип — запитання на зразок Хто приїхав?, третій тип — запитання на зразок Петро тут?, чертвертий тип —запитання на зразок Чи до Києва приїхав Петро?

Як бачимо, важливим є розрізнення висловлень загального і часткового характеру. У висловленнях загального характеру у свою чергу вирізняють конструкції розчленовані (членуються на тему й рему) і нерозчленовані (не членуються на тему й рему), пор.: Письменник / написав роман і Настала весна.

Відповідно до комунікативного завдання й актуальної розчленованості / нерозчленованості виділяють три типи висловлень:

1) нерозчленовані висловлення загального характеру;

2) розчленовані висловлення загального характеру;

3) розчленовані висловлення часткового характеру.

Кожний з цих типів може мати нейтральний або забарвлений з експресивного і стилістичного боку варіант.

Використана література:

1. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник.— К., Либідь, 1993.— 368 с.

2. Сучасна українська літературна мова / За заг. ред. І. К. Білодіда. К., 1972. С. 431—509.





Реферат на тему: Комунікативні типи простого речення. Членування речення та висловлення (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.