Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Мовознавство

Форми давньоминулого часу в різні історичні періоди розвитку праслов’янської (української) мови (курсова робота)

Зміст

Вступ

І Часові форми в праслов'янській мові: аорист, імперфект, перфект, плюсквамперфект

1.1 Історія давноминулого часу

ІІ Форми минулого часу в різні історичні періоди розвитку української мови

2.1 Вираження минулої дії в староукраїнській мові

2.2 Форми давноминулого часу в сучасній українській літературній мові і в говорах.

2.3. Давноминулий час (плюсквамперфект) доконаного і недоконаного виду

ІІІ Спостереження за вживанням форм давноминулого часу в розмовно-побутовому мовленні

Додаток

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Дійсність, об'єктивно існуюча матерія і форми її виявлення, зокрема час, є безкінечними. Однак людина сприймає час в його окремих виявленнях, як певні проміжки, протягом яких з'являються, існують і переходять у небуття предмети і явища об'єктивного світу – скінченні прояви безконечної матерії. Невпинний плин часу ділиться людиною на окремі, опосередковано сприймані відрізки, пов'язані з поняттями початку й кінця, тривалості і нетривалості, швидкості й повільності і т.п. Усі ці часові поняття, безперечно, знаходять своє виявлення в мові – в її лексиці і граматичній структурі.

Найповніше ідея часу виражається в дієслові – носії динамічної ознаки, бо час нерозривно пов'язаний з рухом, розгортанням, розвитком. Прийнято розрізняти два плани висловлення: план комунікації (розмова) і план однобічної інформації (розповідь про певні події, не розрахована на безпосереднє мовне спілкування).

Мета роботи: дослідити давноминулий час в різні історичні періоди формування української мови. Спеціально ця тема не розглядалася: тільки побічно у Cамійленка С.П. - Нариси з історичної морфології української мови у Бевзенка С. - Історична морфологія української мови.

Завдання:

1. Проаналізувати підходи до опису граматичних форм давноминулого часу в українському мовознавстві.

2. Описати давноминулий час в давньоукраїнський (давньоруський) і сучасний періоди

3. Визначити місце форм давноминулого часу в системі часових форм сучасної української літературної мови.

Методи дослідження: описовий, почасти-порівняльний.

Матеріал: при написанні роботи були використані такі джерела: Історія української мови. Морфологія, Історична граматика української мови /Безпалько О.П., Бойчук М.К., Жовтобрюх М.А, Крижанівська О. Історія української мови: Курс лекцій, Жовтобрюх М. А. та ін. Історична граматика української мови, Булаховській Л.А. Вибрані праці в 5-ти т. Т.2. Українська мова, Cамійленко С.П. Нариси з історичної морфології української мови,

Кузнецов П.С. Очерки по морфологии праславянского язика, стаття Крижанівської О. Спостереження за вживанням форм давньоминулого часу в розмовно-побутовому мовленні, Бевзенко С. Історична морфологія української мови, Словник української мови, Русанівський В.М. Структура українського дієслова, Курс історії української літературної мови, Плющ П.П. Історія української літературної мови, Білецький О.І. Хрестоматія давньої української літератури та інша.

 

І Часові форми в праслов'янській мові: аорист, імперфект, перфект, плюсквамперфект

1.1 Історія давноминулого часу

У давньоруській мові значення минулої дії виражалося чо­тирма формами дієслова, успадкованими із спільнослов'янської мови. Дві форми були простими — аорист і імперфект, і дві — складними — перфект і плюсквамперфект.

Аорист (від грец. aoristo — невизначений, необмежений) — це проста форма минулого часу, яка виражала єдину, не розчленовану моментальну або тривалу дію, цілком віднесену в минуле. У процесі розвитку категорій виду і часу змінювалися й уточнювалися грама­тичні значення аориста.

Давньоруська мова успадкувала від спільнослов'янської мови два види аориста: простий і сигматичний, тобто ускладнений суфіксом -с-(буква грецького алфавіту, яка позначала суфіксальний звук с (σ), називається «сигма» — звідки й назва «сигматичний»).

Простий (безсуфіксний) аорист у мові східних слов'ян вийшов з ужитку ще до появи перших писаних пам'яток і пам'ятками давньо­руської мови майже не засвідчується.

Сигматичний аорист був найбільш вживаною часовою формою для позначення подій, які мали місце в минулому. Він часто зустрічається в описових жанрах, у літописах, у грамотах і, звичайно, у творах пе­рекладних.

У давньоруській мові аорист сигматичний утворювався додаванням суфікса -х- (<-*s-) до основи інфінітива безпосередньо, якщо основа закінчувалася на голосний (знахъ, хвалихъ, сълєпгЬх); якщо ж основа інфінітива закінчувалася на приголосний, між нею і суфіксом вставляв­ся голосний о (несокъ, идохъ, влЬзохъ). Основа на приголосний для утво­рення аориста береться в тому вигляді, в якому вона була в праслов'ян­ській мові ще до фонетичних змін, наприклад, від давньоруських ін­фінітивів вєсти, мєсти, плєсти, де ст < *dt', tt', аорист утворюєть­ся з приголосними д і т в основі (вєдохъ, мєтохъ, плєтоъ) від дієслів на -чи (печи, мочи, сЬчи), де ч < *kt', gt' пєкохъ, могохъ, сЪкохъ.

Суфікс -х-, який ще на спільнослов'янському грунті у певних по­зиціях виник із с, виступає в 1-й особі всіх чисел. В інших особових формах йому відповідають фонетичні варіанти -с- і -ш-.

Сигматичний аорист у давньоруській мові мав такі форми:

Однина

1-ша ос. вєдохъ знахъ хвалихъ бьіхъ

2-га ос. вєдє зна хвали бы

3-тя ос. вєдє зна хвали бьі

Множина

 

1-ша ос. вєдохомъ знахомъ валихомъ

2-га ос. вєдосте знастє хвалистє

3-тя ос. вєоша знаша хвалиша

Двоїна

1-ша ос. вєдоховЬ знаховЬ хвалихоЬ быховЬ

2-га ос. вєдоста знаста хвалиста быста

3-тя ос. вєдоста знаста хвалиста быста

Від дієслова рєчи, крім форм рєкохЬ, рєчє, рєчє (одн.), рєкохомЬ, рєкостє, рєкоша (множ,), рекоховс, рєкоота (дв.), зустрічається також форма рЬхь (1-ша ос. одн.), рЬхомь, рЬетє, рЬша (множ.), рЬхоЬ, рЬета (дв.).

У 3-ій ос. одн. виступають паралельні форми в нетематичних та де­яких інших дієсловах: да і дастъ, бы і бьістъ (бысть), възю і възютъ та ін.

Імперфект (від лат. ітреrfесtит — незавершене) — проста форма минулого часу, що виражала дію в минулому, тривалу і необ­межену в часі, а також дію повторювану.

Ще в спільнослов'янській мові імперфект утворювався від основи інфінітива за допомогою суфіксів -Ьах (*-еах) і -ах-: писа + ахЬ -> - писаахъ), бьра + - ахъ → бьраахъ, видЬ + ахЬ → видЬахъ; нєс + Ьах→ нєсЬахъ; вєд + Ьахъ → вєдЬахъ (від *vedti – вєсти). Якщо основа за­кінчувалася задньоязиковим приголосним, то перед суфіксом -Ьах приголосний змінювався на шиплячий (І палаталізація): пєчаахъ ( <*реkếакъ).

Відбувалося пом'якшення приголосних в основах інфінітива IV класу: носити ношаахъ, ходити хожаахъ), ловити, ловлюахъ. Тут тематичний й основи інфінітива перед наступним голосним із су­фікса скоротився до j, який завжди пом'якшував попередні приголосні.

У творенні імперфекта від дієслова быти бере участь неповна інфі­нітивна основа: бЪах (пор. бы-ти б-Ъахъ).

У деяких формах імперфекта основа збігалася з основою теперіш­нього часу, а не інфінітива: жити жив-Ьахъ (теп. ч. жив-уть), пЪ­ти поюаху (теп. ч. поють← *роjиtь).

Між голосними основи і суфікса і в самому суфіксі відбувалися процеси асиміляції і стягнення: видЬахъ → видюахъ видюхъ; нєсЬахъ→ нєсюахъ→ нєсюхъ; писаахъ → писахъ і под.

У давньоруській мові, очевидно, вживалися вже лише стягнені форми. У пам'ятках XI—XII ст. стягнені форми імперфекта перева­жають.

Імперфект у давньоруській мові мав такі форми:

Однина

1-ша ос. писахъ вєдЉхъ можахъ бхЉъ

2-га ос. писашє вєдЉшє можашє бЉшє

3-тя ос. писашє вєдЉшє можашє бЉшє

Множина

1-ша ос. писахомъ ведюхомъ можахомъ бюхомъ

2-га ос. писастє вєдюстє можасте бюстє

3-тя ос. писаху вєдюху можаху бюху

Двоїна

1-ша ос. писаховЪ ввдюхоЪ можаховЪ бюховЪ

2-га ос. писаста вєдюста можаста бюста

3-тя ос. писаста вєдюста можаста бюста

У 3-й особі одн. і множ., в імперфекті приєднується закінчення -ть: несψхуть и на носилЬхъ (ЛЛ, 1377, 145); бЉшєть (Сл., XII).

Форми 2-ї ос. множ, і 2—3-ї ос. двоїни у парадигмі подано новіші, більш давніми були; 2-га ос. множ.— писашєтє, вєдюшєтє тощо; 2—3-ї двоїни — писашєта, вєдюшєта і т. ін.

Від дієслова быти вживалися паралельні форми бЬхъ, бЪ, бЬхомъ, бЬстє, бЬша, бЬховЬ, бЬста. Формально вони нагадують аорист, але вживалися в значенні імперфекта.

Перфект — це складена (аналітична) форма минулого часу, яка означала наявний стан, що виник в результаті минулої дії. Сама назва «перфект» умовна, традиційна, вона не відповідає значенню самої форми, бо латинське реrfectит означає «завершене», а форма, названа цим словом, означає хоч минулу результативну дію, але саме таку, наслідки якої тривають, зберігаються в теперішньому часі, в момент повідомлення про неї. Значення перфекта досить яскраво розкриває­ться в такому реченні: В сє же лЪто рєкоша дружина Игорєви ώтроци СвЪньльжи изодЪлиса суть ώружьемъ и порты а мы нази (того ж року воїни сказали Ігореві: «Воїни Свенельда спорядились і зброєю і одягом, а ми голі») (ЛЛ, 1377, 54), В цьому реченні форма перфекта означає, що Свенельдові воїни в результаті дії в минулому (изодЬлиса суть) тепер споряджені, забезпечені зброєю і одягом. У другій частині прямої мови «а ми нази» іменний присудок виступає у подібному зна­ченні, він ніби підкреслює значення перфекта в попередній частині: [вони] ... изодЪлиса суть... а ми нази.

Отже, перфект не є власне минулим часом, в ньому поєднуються значення минулого і теперішнього часу. Таке значення перфекта моти­вується самою його структурою.

Перфект становить собою сполуку активного нечленного дієприк­метника минулого часу на -лъ, -ло, -ла і дієслова быти в особових формах теперішнього часу. Дієприкметник, утворений від основи ін­фінітива відмінюваного дієслова, передавав реальне його значення, вказуючи при цьому на дію минулу, а дієслово быти виконувало гра­матичну функцію, вказувало на особу і виражало відношення дії до моменту повідомлення про неї.

Перфект у давньоруській мові мав такі форми:

Однина

1-ша ос. нєслъ (нєсло, нєсла) Ієсмь хвалилъ (хвалило, хвалила) ієсмь
2-га ос. » » ієси » » ієси

3-тя ос. » » ієсть » » ієсть

Множина

1-ша ос. нєсли (несла, нєслы) ієсмъ хвалили (хвалила, хвалилы)

2-га ос. » » ієстє » » ієстє

3-тя ос. » » суть » » суть

Двоїна

1-ша ос. нєсла (нєслЬ, нєслЬ) ієсвЬ хвалила (хвалилЬ, хвалилЬ) ієсвЪ
2—3-тя ос. » » ієста » » ієста

У реченні допоміжне дієслово могло вживатись і перед дієприкмет­ником і після нього: нє вЪдалъ ієсмь ώжє ієсть холопъ (РП, І, 282, III,99); Рано ієста начала Половецкую землю мєчи цвЬлити (Сл., XII).

Плюсквамперфект (від лат. рlusguamperfectum — перед­минулий) — це також аналітична форма, що виражала минулу дію, яка відбувалася раніш іншої минулої дії.

Плюсквамперфект вживався для вираження „передминулого” часу, чому його нерідко називають передминулим або давноминулим часом. Плюсквамперфект частіше вживався в підрядних реченнях, хоч нерідко і в головних.

Одне з найбільш типологічних розповсюджених значень плюсквамперфекта – застосування в гіпотетичних конструкціях зі значенням „ірреальної умови”.

Утворюється плюсквамперфект, як і перфект, від дієприкметника на –лъ, -ло, -ла і допоміжного дієслова быти в особових формах імпер­фекта, які пізніше замінилися формами перфекта.

Давніші форми плюсквамперфекта мали такий вигляд:

Однина

1-ша ос. писалъ, -о, -а бЊхъ

2-га ос. писалъ, -о, -а бЊшє

3-тя ос. писалъ, -о, -а бЊшє (-ть)

Множина

1-ша ос. писали, -а, -ы бЊхомъ

2-га ос. писали, -а, -ы бЊстє

3-тя ос. писали, -а, -ы бЊху (-ть)

Двоїна

1-ша ос. писала. –Ъ, -Ъ бЊховЪ

2-га ос. писала, -Ъ, -Ъ бЊста

3-тя ос. писала, -Ъ, -Ъ бЊста

Зрідка в ролі допоміжного дієслова давнього плюсквамперфекта використовувалися форми так званого аористичного імперфекта бЪхъ, бЪ, і т. ін.: привєдє моужа юного ієго же бЪ послалъ (Виг. зб., XII, 326); бЪ бо Рогъволодъ прішелъ изаморю. (ЛЛ, 1377, 76).

У зв'язку з ранньою втратою на східнослов'янському грунті форм імперфекта допоміжне дієслово-імперфект замінилося формами пер­фекта. Отже, друга, новіша форма плюсквамперфекта відбиває лише формальні зміни, значення ж цієї форми залишилося тим самим.

Дієслова у другій формі плюсквамперфекта відмінювавалися так:

Однина

1-ша ос. писалъ, -о, -а былъ, -о, -а ієсмь

2-га ос. писалъ, -о, -а былъ, -о, -а ієси

3-тя ос. писалъ, -о, -а былъ, -о, -а ієсть

Множина

1-ша ос. писали, -а, -ы были, -а, -ы ієсмъ

2-га ос. писали, -а, -ы были, -а, -ы ієстє

3-тя ос. писали, -а, -ы были, -а, -ы суть

Двоїна

1-ша ос. писала, -Ъ, -Ъ была, -Ъ, -Ъ ієсвЪ

2-га ос. писала, -Ъ, -Ъ была, -Ъ, ієста

3-тя ос. писала, -Ъ, была, -Ъ, -Ъ ієста

У формі плюсквамперфекта дієприкметник, змінюючись лише за родами і числами, був носієм реального значення дієслова, а допоміж­не дієслово виступало показником особи і часу.

У давньоруській мові помітні вже були ті перетворення в системі минулих часів, які згодом викликали докорінні зміни в цій системі.

Становлення і розвиток нової видової категорії на початку історич­ного періоду зумовили зміну в тих відношеннях, які встановилися були між видом і часом у спільнослов'янській мові. Так, аорист у дав­ньоруській мові помітно посилив зв'язки з основами доконаного виду (поидє, съгна, вълЬзоша), а імперфект — з основами недоконаного ви­ду (живюху, приношаху, даюху). Обидві форми продовжували існувати в живій мові східних слов'ян, доки не склалися остаточно норми ви­дової кореляції за допомогою префіксів.

Сформування чіткого протиставлення видів за допомогою префік­сів закономірно приводило до послаблення в першу чергу аориста й імперфекта, вираження видових значень часовими формами втрачало будь-яке значення, оскільки ці значення одержали можливість більш, простого й універсального вираження за допомогою доконаного/не-доконаного виду.

Таким чином, розвиток нової категорії виду значною мірою зумо­вив руйнування давньої розгалуженої системи минулого часу: замість чотирьох давньоруських форм встановилася, по суті, одна загальна форма (сучасна форма давноминулого часу рідковживана і має друго­рядне, допоміжне значення).

Формою, яка була здатна виражати загальні значення минулої дії і могла вільно утворюватись як від основ доконаного, так і недокона­ного виду, виявився перфект, саме він витіснив інші форми (аорист і імперфект) і став родоначальником форми минулого часу у східнослов'янських мовах.

Фактичні дані давньоруських пам'яток свідчать, що занепад старих форм минулого часу починається з імперфекта. Імперфект вийшов - з ужитку, очевидно, ще в давньоруській мові (кін. XII — поч. XIII ст.). Це підтверджується тим, що в пам'ятках ділового жанру XIII ст., (Руська Правда, 1282 р., грамоти) форми імперфекта відсутні. В сучасних східнослов'янських мовах будь-яких залишків імперфекта немає.

В українських грамотах XIV—XV ст. форм імперфекті немає. Ли­ше в пам'ятках церковно-релігійного змісту, а також у книжній укра­їнській мові XVI—XVII ст. їх можна знайти, але це вже не факти розмовної мови, а стилізація під церковнослов'янську мову.

Після зникнення імперфекта аорист також не міг надовго затри­матись у мові, він виходить з ужитку незабаром після імперфекта. Функціональна взаємозалежність аориста й імперфекта в умовах руй­нування старої системи часів пояснюється тим, що в давньоруській мо­ві пізнішої доби (XII—XIII ст.) нова категорія доконаного/недоконаного виду утверджувалась і охоплювала всю систему дієслівних форм, між імперфектом і аористом також встановилися видові співвід­ношення нового типу: вони, по суті, об'єдналися в корелятивну пару не в часовому значенні, а за ознакою виду, як недоконаний (імперфект)/ доконаний (аорист). Але відомо, що видові значення розрізняються не особовими формами, а за допомогою інших засобів (переважно пре­фіксів), тому можна припустити, що послаблення первісних значень аориста й імперфекта в першу чергу позначилося на їх особових за­кінченнях. В окремих особових формах вони уподібнювались, напри­клад, флексії аориста витіснили імперфектні у 2-й ос. множини (хва-лЊшєтє → хвалЊстє), у 2-й і 3-й двоїни (хвалюшєта → хвалюста), а в пам'ятках XIII ст. знаходимо випадки змішування особових закін­чень аориста й імперфекта, наприклад: птица нєбєсныю позобаше (Є. Новг., 1215, 87 зв.); придоша й позобашє (Є. Новг., XIII, / зв.); повєлЪшє весь Новгородъ (Гр., 1372) — у всіх прикладах -ше замість -ша.

Таким чином, зникнення одного члена видової корелятивної пари (імперфекта) привело до руйнування самої пари і до занепаду другого її члена, тобто аориста.

Те, що аорист ще на якийсь час затримався у мові східних слов'ян, пояснюється тим, що він за своїми значеннями і функціями був більш гнучкою формою порівняно з імперфектом і міг своєю основою вира­жати й нові видові значення. Пам'ятки давньоруської мови свідчать, що аорист міг утворюватися від дієслівних основ як доконаного, так і недоконаного виду, наприклад: повєлЪ ώбьічьноє сътворити славосло­виіє (Виг. зб., 227); миръ жє й вєсЬлшіє сими дарова (Виг. зб., 151) лєтЪ под ним конь (ЛІ, під 1154 р.); Бужанє... сЪдоша по Бугу (ЛЛ, 1377, 11).

В українських грамотах XIV—XV ст. аорист зустрічається дуже рідко: прідє прєд нами... наш вЬрніи пан братул (Рус., гр., 1462, 115); рєкоша, възъпиша (Рус,, гр., 1443, 96), приложихомъ (Рус., гр., 1429, 85) і кілька інших випадків.

Українська мова здавна не знала аориста. Сліди його збереглися лише у частці умовного способу би.

Після втрати імперфекта й аориста основним засобом вираження минулого часу став перфект.

Зміни в значенні і функціях перфекта супроводжувались і фор­мальними змінами, внаслідок яких з аналітичної форми він перетво­рився на просту, втративши допоміжне дієслово.

Занепад особових форм допоміжного дієслова у складі перфекта починається досить рано, перші приклади цього явища зустрічаються в пам'ятках XI ст., наприклад, у Написі на Тмутороканському камені (1068 р.) читаємо; ГлЬбъ кнлзь мЪрилъ морє по лєду. Спочатку допоміж­не дієслово опускається в 3-й особі. Це пояснюється тим, що в давньоруській мові особові займенники 1-ї та 2-ї особи в ролі підмета при дієслові-присудку вживалися рідко, а тому на діючу особу в таких реченнях, де підмет мав бути вираженим особовим займенником, вка­зувала дієслівна флексія. У перфекті ж роль флексії виконувало до­поміжне дієслово. Саме воно і вказувало на діючу особу, компенсуючи відсутність граматичного суб'єкта (підмета — займенника). Речення такого типу у давньоруській мові були досить поширені, наприклад; попьралъ І€си всю силы мою. (Виг, зб., 83)', ловилъ і€смь собЪ всψкъ звЬрЬ (Повч. №он.); въскрмили і€сми собЬ князь (ЛЛ, 1377,276); рано ієста начала половецкую землю меча ц-Ьлити (Сл., XII).

Коли в ролі присудка виступає 3-тя ос. дієслова, вона, як правило, вживається з підметом-іменником, який сам називає суб'єкт дії і за своєю функцією дорівнює займенникові онъ, оно, она, тобто присудок завжди координується з таким підметом у формі 3-ї особи. За таких умов допоміжне дієслово і€сть, суть не виконує синтаксичної функції і тому опускається. Згодом допоміжне дієслово почали втрачати й інші особові форми. Цьому, зокрема, сприяли зміни, які відбулися у діє­слові бьіти: на місці особових фори і€смь, Ієси і т. ін. виникла одна для всіх осіб і чисел—є (єсть). В той же час у структурі відповідних речень відбувається ніби протилежний, але насправді закономірний і єдиний процес: в ролі підмета почали ширше вживатись особові за­йменники, які безпосередньо вказували на особу — виконавця дії, і тому потреба в допоміжних дієсловах у формі минулого часу відпала остаточно: замість предикативної одиниці типу Ієсмь привєлъ, І€си привела вживається підмет і присудок — я привєлъ, ты привєлъ.

Таким чином, із старого перфекта залишається один дієприкмет­ник, який прийняв на себе функції дієслівної форми. Сучасні дієслова минулого часу змінюються за родами і числами і не мають особових закінчень саме тому, що походять з колишніх дієприкметників, які не­малу категорії особи.

Перетворення перфекта з аналітичної форми на просту відбувалося поступово протягом тривалого часу. Пропуск допоміжного дієслова не тільки в 3-й ос., а і в 1-й та 2-й зрідка засвідчується пам'ятками давньоруської мови у реченнях з вираженим підметом-займенником:

Язъ далъ рукою своією (Мст. гр., 1130); азЬ мъстила (ЛЛ, 1377, 58); не юзъ ієго слЪпилъ (= осліпив) (Там же, 233) та ін.

В українських грамотах прості форми минулого часу (з колишнього перфекта) зустрічаються часто, але переважно в 3-й особі, форми ж 1-ї та 2-ї осіб частіше виступають з допоміжним дієсловом: єсмьі вчинили (П, гр., 1390, 104); далъ єсмь (Гр., 1392, 109); уписалъ єсми (Гр.,. 1398, 134); повернули, єсмо (Гр., 1398, 138); послали єсте (Гр., 1393,. 112); приняли суть (Гр., 1400, 148); без допоміжного дієслова — велЬли (Гр., 1399, 140); ... продалъ (Гр., 1400, 144); то мьі вчинили (Гр., 1386—1418, 72)..

Залишки форм перфекта збереглися в деяких сучасних західно­українських говорах: ходивем, ходивесь, ходилам, ходилась, ходилисьмо, ходилисьте. У цих діалектизмах відбулося злиття двох компонентів старої складеної форми (ходив єсм → ходивем, ходили єсьмо→ ходи- лисьмо).

Плюсквамперфект у давньоруській мові мав дві паралельні форми. Більш давня (типу ходилъ бюхъ) почала виходити з ужитку ще в дав­ньоруській мові, хоч у пам'ятках XI—XII ст. вона була звичайною формою, але з часом, десь з XIII ст., її витіснила новіша, в якій допо­міжне дієслово быти мало форму перфекта. Новіша форма плюсквам­перфекта вживалася і в давньоруських і в староукраїнських пам'ят­ках: шелъ !€си бьілъ па стрыю, своієго (ЛЛ, 1377, 382); хрєстЬ Ієстє бьіли, цЪловали (Там же, 349); продали бьіли І€смо (Рус., гр., 1489, 45); тогда ієсмъ послалъ бьілъ там Асана (П., гр., 1393, 112).

У плюсквамперфекті, як і у перфекті, поступово втрачалися особові форми допоміжного дієслова (ієсмь, І€си та ін.). Ця зміна фіксується вже давньоруськими пам'ятками: хвалю ба ... не лЪнива ма бьілъ створилъ(Повч. Мон. вЛЛ, 1377, 252) бьілъ уставилъ (РП, 1282, III, 93).

У грамотах XIV—XV ст. таких форм зустрічається більше: бьіли нам позьічили (Р.,гр., 1411, 76—77); придалъ бьілъ (Гр., 1386,5-/); бьілъ, придалъ млинъ (Гр., 1375, 20). Багато таких форм давномину­лого часу зустрічається в українських пам'ятках XVI—XVII ст.

Сучасні українські форми давноминулого часу є прямим продовжен­ням давньоруської форми плюсквамперфекта: (я) ходив був < (я) ходилъ бьілъ І€смь.

Висновки

Отже, у давньоруській мові вживалися успадковані з спільнослов”янської мови чотири форми дієслів для вираження минулого часу: дві форми були простими (аорист, імперфект) і дві складними (перфект, плюсквамперфект). В першому розділі дипломної роботи ми розглянули історію давноминулого часу на тлі інших видів вираження минулості.

ІІ Форми минулого часу в різні історичні періоди розвитку української мови

2. 1. Вираження минулої дії в староукраїнській мові.

У мові XIV—XV ст. панівною формою вираження минулої дії стає дієслово на -лъ. Пам'ятки цього часу зовсім не фіксують форм колишнього імперфекта. Його заступають форми на -лъ, утворені від дієслів недоконаного виду, напр.: а придалъ ієсмь іємоу ώзєра рьібнаψ за днЪстромъ кудьі мои нєводи ходили (Р., 1349, 3), а про то та пани хώнька й своіємь затємь (...) оуздала ієсть тоть мунастырь калєниковь. иванови губцЬ (...) со всЬми оужитки. юко из вЬка вЪчного слушало к тому мунастырєви (1378, 26) і под.

Форми аориста трапляються ще досить часто, але переважають у текстах молдавських грамот і в документах, що вийшли із стін монастирів. Отже, для XIV—XV ст. їх можна із значною ймовір­ністю вважати традиційними. Пор. приклади: И дадо(х) монастиру (Рус., 1422, 76), и заплати(х). азь г(сд)во. ми. уси тоти вишє писанїи пинЪзи (1488, 127), й размьісли(х) на своє(м) ср(д)ци (Р., 1446, 154), й оучАстїє да има(т) съ тЬми єжє възъпиша на ха спса нашєго (Рус., 1411, 75), (ώжє прїидоша прд(д) нам(и) (...) ива(н) снь васко(в) ώ(т) хородни(к) (1474,122), ажє балица воєвода, драгь мещерь. Съзидашє црковь (1404, 134).

У переважній більшості випадків на місці ко­лишніх аористних форм виступав минулий час на -лъ: й били єсмо вь дому при(с)тыА. й поклонили са єсмы пр(с)тому ώбразоу єд (Р., 1446, 154,), а писали Єсмо г(с)дрю Своєму на пама(т) (1458, 167), што ієси милостивыи королю- казалъ пописати, о'вєсъ вшитокъ. што ієсмьі выбрали на зємланохъ, й мы то вчинили твою казнь, пописали ієсм вшитко, што же ксмьі вибрали ис пєрємьішльскот, волости (1386—1418, 34) і под.

Оскільки часові форми на ъ у XIV—XV ст. практично вже не протиставлялися імперфектові й аористові, їх лише умовно можна називати перфектом. Для вираження власне перфектного значення українська мова вже й на той час потребувала додаткових засобів (співвідносності з теперішнім часом, спеціальних прислівників ічасток і под.): слюбуємъ й слюбили єсми. й даємъ й дали єсми. Сє (с)

ли(ст)на(ш) (Рус., 1456, 104), дає(м). и дали єсмо. єму сєло (Р., 1424, 99), а сє ю панъ михайло, ивановичь. заставилъ своє сєло, чєрепинє (1386, 31) і под. Перфектні форми, як і взагалі всі форми минулого часу на ъ, виступають переважно в сполученні з допоміжним дієсловом быти, проте можуть уживатися й самостійно, напр.:

приняли суть мене собЪ слугою (П., 1400, 148), Се юзъ кндзь великій Анофрей положилъ єсми сїе єуангельє оу нашемъ монастыри (П., 1399, 139), дали єсмо єму сєло пєрєросль (М., 1378, 34), Данило дажбогови(ч). задерЬвецкии зЬмлднинь нашеи зЬмли. роуское. послужилъ намь й оуказалт прЪд нами свою вЬрноую службу (П., 1394, 123), И мы рє(к)ли с паны с тыми. хто бы(л) оу тс(т) ча(с) с нами (М., 1484, 39), Й вьі св-Ь(т)ко(в) не поставили подобньі(х) (39).

У XVI — першій половині XVIII ст. у пам'ятках давньоукраїн­ської мови продовжують вживатися за традицією форми аориста: бЬхь (АЗР, 1595, IV, 122), благоволихъ (ПЄ, 1556—1561, 27 зв.), написа (В., к. XVI, 152), рече (17), рєчє (ПЄ, 1556—1561, 27 зв.), процвЬтЬ (АЗР, 1595, IV, 121), гла (ПЄ, 1556—1561, 27 зв.), поидоша (24), оувидЬша (29). У XVI ст. форма оариста вживається в основно­му в конфесіональній літературі, зокрема в «Пересопницькому єван­гелії», де в перекладі збереглося багато особливостей — серед них і граматичних — церковнослов'янського оригіналу. У мові ділової літератури форми аориста практично не виступають.

Форми імперфекта відсутні в мові українських грамот, але під впливом церковнослов'янської традиції потрапляють в давньоук­раїнську літературну мову. Зокрема, в XVI ст. вони зрідка вжива­ються в творах І. Вишенського, причому їх особові форми сплу­туються. Звичайно, в народній мові XIV—XVI ст. форм аориста й імперфекта не було. З форм імперфекта засвідчені лише 3-я ос. одн. і мн.

2.2. Форми давноминулого часу в сучасній українській літературній мові і в говорах.

Значення давноминулого часу (вірніше, передминулого) виникає при порівнянні часового перебігу двох дій у минулому.

Давні праслов'янські форми плюсквамперфекта утворювалися шляхом поєднання дієприкметника на ъ з формами аориста та ім­перфекта від дієслова быти: bease, priselъ, be, naselъ і под. Ці ж форми плюсквамперфекта вживалися і в давньоруських пам'ятках, напр.:

й приде на холмъ идЪ бЪ Лариώнъ ископалЬ п(ч)ерку (ЛЛ, 156), преже бЪ чьрницею. гръкыни соущи й поюлъ ю бЪ юрополкъ брать володимирь (Усп. зб., XII—XIII, 43), Блженыи же борисъ юко же са бЪ воротилъ и сталъ бЬ на лътЬ шатьры. й рЪша кь немоу дроужина (46), аще ма бЪсте прелстили в печерЪ первоє (ЛЛ, 196), бЪбо Стополкь с Володимеро(м) рАдъ имЬлЬ (275), ни оть коієго же плътоюдьца ни бЬаше почьрнЬло. юко же обьічаи имоуть телеса мьртвьіхь (Усп. зб., XIIXIII, 55), на патоє лЬ(т) поману конь. ώ(т) него бахуть рекли во(л)сви оумрти. и (ЛЛ, 38), и нача плакати са кора са самь дЪль ради, юже сътворилъ баааше (СП, XI—XII, 74) і под.

У давноминулому часі з допоміжним дієсловом у формі ім­перфекта нерідко виступають давньоруські стягнені форми: въ то же времю бюше пришелъ борисъ издростова (Усп. зб., XII—XIII, 43), ώгородилось баше сл(н)це. в три дугы (ЛЛ, 276), бъша бо юбЬщалиса дань дати ієму Новоторжьци (386).

У давньоруській мові зароджується нова форма давноминулого часу, утворювана поєднанням дієслова на -лъ з формою перфекта від допоміжного дієслова бьіти: се оуже прелстил ма ієси бьілъ дьюволе. сЪдаша на ієдино(м) мЬстЬ. а оуже не има(м) са затворити в печерЬ (ЛЛ, 195).

Староукраїнські пам'ятки (очевидно, у зв'язку з втратою імпер­фекта і значним скороченням аористних форм) давнього плюсквам­перфекта уже не засвідчують. Натомість форми нового давномину­лого, відомі із давньоруських пам'яток, використовуються в них досить широко: продали бьіли єсмо ко(р)чмьі вруцъкиє (Рус., 1489, 45), а староє Ставищє вєлики бьіли єсмо заставити, пану данку мукосівичю. а потомь вєлили єсмо заставити пану ивану мушати (Р., 1445, 150) і под.

В українській мові XIV—XV ст. форми давноминулого часу мог­ли вживатися і без допоміжного дієслова быти в особових формах

теперішнього часу,

напр.: ажє, єсмы. долъжни ώдину тысачю. руб­лєвъ, фрязьско(г) сєрєбра прїютєлю нашєму алєксандру воєво(д) господарю зємли молдавьскои что бьіли на(м) позьічили. прєдковеє и(х) (Р-, 1411, 76), й вєл-Ьл-ь бьіхь ма горла моєго избавити (1435, 132).

У XVI — першій половині XVII ст. давноминулий час без осо­бових форм допоміжного дієслова стає панівним. Як і в попередній період, давноминулий час уживається переважно в одній із частин складнопідрядного речення, хоч ці форми можливі і в простих по­ширених реченнях: й рекль бьі(л) ги. кто'є(ст) то(т) которьи тєбє продаєть (ПЄ, 1556—1561, 441 зв.), алє оучитєли й фарисє(и), которьи (ж) были прйш(ь)ли ώ(т) ієр(с)лима, повєдали (141 зв.—142), й рєклъ оучєникώ(м) своимъ абы ємоу лодю изьєднал дла народа. и(ж) бы его нэ сти(с)кали бо много и(х) быль оуздоровиль (141), А пото(м), на завтрєє, м(с)ца того(ж), сє(н)тєбра, пятогона(д)ца(т) дня, поєхал-(єм) был до Топорища (АЖ, 1584, 100), которыє бьіли выєхали того збожья своєго брати (1583, 63) і под.

Форми давноминулого часу, утворені поєднанням форми на -л-основного і допоміжного дієслів, властиві також білоруській, поль­ській, чеській, словацькій, болгарській, сербохорватській, маке­донській і лужицьким мовам.

У болгарській і сербохорватській мовах поряд з новим плюсквам­перфектом, в якому допоміжне дієслово виступає в формі перфекта, збереглися ще давні форми плюсквамперфекта з допоміжним дієсло­вом в аористі та імперфекті (блг. бях правил, бил съм писал, с.-х. bijah cuvao, bjeh cuvao, bio sam cuvao). У верхньолужицькій мові плюсквамперфект відрізняється від перфекта тим, що в ньому до­поміжне дієслово виступає в імперфекті (bech pil). У білоруських говірках Молодеченської і західної частини Вітебської областей до складу плюсквамперфекта, замість дієприкметника на -л-, може входити дієприслівник минулого часу на -уши: ужо сонца было зайшоушы.

2.3. Давноминулий час (плюсквамперфект) доконаного і недоконаного виду

Значення давноминулого (передминулого) часу виникає при порівнянні часового перебігу двох дій в минулому. Отже, значення давноминулого, як і теперішнього історичного, майбутньо - минулого та інших часових значень, є відносним. Проте на відміну від усіх інших відносних значень, давноминулий час має спеціальну форму вираження.

Давні (праслов”янські) форми плюсквамперфекта утворювалися шляхом поєднання дієприкметника на –л - з формами аориста та імперфекта від дієслова быти: бєаше, пришєлъ, бЪ оумиралъ, бєаху пришли і под. Давноминулий чкас, утворений у цей спосіб, уживається в пам”ятках, написаних старослов”янською мовою: баше пришелъ, бЪ оумиралъ і под.

Староукраїнські пам”ятки (очевидно, у зв”язку з втратою імперфекта і значним скороченням аорист них форм) давнього плюсквамперфекта уже не засвідчують. Натомість у них досить широко вживаються відомі ще із староруського періоду форми нового давноминулого, що складаються з дієприкметника на - л – від основного дієслова і перфекта від допоміжного дієслова: пришелъ былъ єсмь.

Напр.: дали были єсмо ко(р)чмы вруцъкиє (Укр. гр., 17); а староє Ставищє вєлили были єсмо заставити. пану данку мукосЪвичю. а потомъ вєлили є(14)смо заставити пану ивану мушати (Роз., 81) і под.

Форми давноминулого часу в українській мові ХІУ – ХУ ст. могли уживатися і без допоміжного дієслова быти в особових формах теперішнього часу,

напр.: ажє, єсмы, долъжни ώдину тысачю. рублєвъ. фрязьско сєрєбра прї(3)іатєлю нашому алєксандру воєвод господарю зємли молдавьской что были нам позычи(4)ли. прєдковє. их (Роз., 42); и вєлЪлъ былъ ма горла мого збавити (Роз., 72) і інше.

У ХУІ – першій половині ХУІІ ст. і далі давноминулий час стає панівним. На відміну від попереднього періоду, давноминулий час уживається тепер переважно в одній із частин складнопідрядного речення, хоч ці форми можливі і в простих поширених реченнях, напр..:

и рєкль бы(л) ги. кто є(ст.) то(т) которыи тєбє продаєть (ПЄ, 441); алє оучитєли и фарисє(и), которыи (ж) были пришли ώ(т) )лима, повєдали. (ПЄ, 141 зв. – 142); и рєкль оучєникώ(м) своїм абы ємну лодю изьєднали для народа. и(ж) бы єго нє сти(с)кали бо много и(х) біль оуздоровиль (ПЄ, 141); А пото(м), на завтрєє, м(с)ца того (ж), сє(н)тєбра, пятогона(д)ца(т) дня, поєхал-є(м) былъ до Топорищъ (Ж., 61); которыє были выєхали того збожья свого брати (Ж., 28) і под.

Форми давноминулого часу, утворені поєднанням форми на – л – основного і допоміжного дієслів, властиві також білоруській, польській, чеській, словацькій, болгарській, сербо хорватській, македонській і лужицьким мовам.

В болгарській і сербохорватській мовах поряд з новим плюскамперфектом, в якому допоміжнє дієслово виступає в формі плюсквамперфекта, збереглися ще давні форми плюсквамперфекта з допоміжним дієсловом в аористі та імперфекті (болг. бях правил, бил съм писал, срб.-хрв. bijah cuvao, bjeh cuvao, bio sam cuvao).

У верхньолужицькій мові плюсквамперфект відрізняється від перфекта тим, що в ньому допоміжне дієслово виступає в імперфекті (bech pil). У білоруських говірках Молодечненської і західної частини Вітебської областей до складу плюсквамперфекта, замість дієприкметника на – л - , може входити дієприслівник минулого часу на - ушы: ужо сонца было зайшоушы.

Давноминулий час у сучасній українській мові утворюється переважно від дієслів доконаного виду і вказує на те, що означувані цими формами дії відбулися раніше від інших дій до моменту мовлення. Тому форми давноминулого часу передбачають наявність у реченні (або в ширшому контексті) інших дієслів у формі минулого часу.

Давноминулий час може вживатися в простих реченнях (тоді дієслова у формі минулого доконаного часу мають обов”язково виступити в наступних реченнях), у простих поширених реченнях з дієприслівниковим зворотом (причому дієприслівник виступає в формі минулого доконаного часу), у складнопідрядних реченнях з часовим підрядним і в складносурядних реченнях, з”єднаних протиставними сполучниками.

Форми давноминулого часу, вжиті у складному реченні з часовим підрядним, передають нетривалу, тимчасову дію, що виконувалася перед основною дією, вираженою дієсловом у формі минулого часу доконаного виду, напр.:

… Коли в Києві організувалась була Академія художеств, мрія мого життя, я вступив і до Академії (Довженко, 1, 17);

І вже був рушив услід за прапорщиком та грузином, як раптом хтось шарпнув його за рукав (Головко, 2, 530).

Аналогічне значення мають форми давноминулого часу і в простих поширених реченнях з дієприслівниковим зворотом, напр.:

Галат, перекосивши ворожу кінноту, що полізла була на його машини за лаврами, ловив тепер під кулями коней і поповняв ними недостачу в тачанках (Яновський, 1, 164).

Форми давноминулого часу, вжиті у складносурядному реченні з протиставними сполучниками (або єднальними у значенні протиставних), виражають дії, що тривали певний час, але були перервані іншими діями, вираженими дієсловами у формі минулого доконаного часу або предикативними прислівниками, напр.:

Трохи була не втопилась, Та жаль було кинуть Близняточок (Шевченко, 1, 367); Був із цим звернувся до повіткому, а там тільки рукою махнули (Стельмах, 2, 16); У гірських переходах він був помітно схуд, а тепер знову ввійшов у норму, навіть ніби ще більше роздався в плечах (Гончар, 3, 315); Був і подався постаттю, а не зрушив – міцно за полу тримав Юхим (Головко, 2, 344).

Давноминулий час може утворюватись також від дієслів недоконаного виду, але значно рідше, напр.:

Я пам”ятаю, відкривався тоді ще географічний інститут. Я й туди хотів був вступити, та перешкодили якісь події (Довженко, 1, 17).

Форми давноминулого часу вживаються тепер переважно у мові художньо-белетристичних стилів. Мові наукового, публіцистичного, ділового та інших стилів форми давноминулого часу не властиві, остільки значення, яке ними передається, може бути виражене формами минулого часу у поєднанні з відповідними прислівниками. Проте інколи їх все ж можна зустріти і в науковій та публіцистичній мові, напр.:

Проф. В. Григорович ще в 1848 р. висловив був думку, що євангеліє і Псалтир, які знайшов Костянтин у Херсонесі 860 р., були писані глаголицею.

5. Часові форми в сучасній українській літературній мові і в говорах.

У сучасній українській мові вживаються форми теперіш­нього, майбутнього, минулого й давноминулого часів.

Форми минулого часу е рефлексом давнього перфекта. Вони вживаються в прямому значенні і виражають детерміновані дії, які відбулися в певний відрізок часу до моменту мовлення.

Якщо результат дії наявний тоді, коли про неї сповіщається, форми минулого доконаного передають одночасно і факт здійснення дії в минулому, і актуальність її результату в момент мовлення. Таке значення минулого доконаного часу можна назвати перфектним. Якщо форми минулого часу доконаного виду означають дії, що відбулися у будь-які проміжки часу до моменту мовлення, їх значення називають аористичним .

Зрідка форми минулого доконаного часу можуть мати недетер­міноване значення, виражаючи постійні дії, напр.: Що з воза впало, те пропало (нар. прислів'я).

Форми минулого недоконаного вживаються в прямому значенні і виражають детерміновані дії, які відбувалися в певний часовий проміжок до моменту мовлення.

На відміну від минулого доконаного, форми минулого часу не­доконаного виду в залежності від контексту виражають нерозчленовані або розчленовані, повторювані в процесі виконання тривалі дії; це значення, яке нерідко називають імперфектним, передається навіть тоді, коли ознака розчленованості чи тривалості не під­креслюється дієслівними префіксами і суфіксами.

Отже, незважаючи на те, що морфологічні засоби вираження аористичного, імперфектного і перфектного значень сучасна україн­ська літературна мова втратила, значення ці залишаються, втілюю­чись у лексичний і синтаксичний мовний матеріал.

Давноминулий час у сучасній українській мові утворюється пе­реважно від дієслів доконаного виду і вказує на те, що означувані цими формами дії відбулися раніше від інших дій до моменту мов­лення. Тому форми давноминулого часу передбачають наявність у реченні (або в ширшому контексті) інших дієслів у формі минулого часу/

ІІІ Спостереження за вживанням форм давноминулого часу в розмовно-побутовому мовленні

Протягом непростої історії становлення української мови її дієслівна система зазнала найбільших змін. Зокрема, форми дійсного способу минулого часу доко­рінно перебудувалися, зазнавши і семантичних, і формальних змін, які потягли за собою зміни морфологічного плану. Якщо найдавніші писемні пам'ятки фіксують чотири форми на вираження минулості, кожна з яких "мала своє окреме значення і виражала різноманітні відтінки минулої дії та способи її проходження" (1; 257), то сучасна українська мова має одну основну форму минулого часу, яка сягає колишньої форми перфекта і завдяки розрізненню доконаного і недоконаного виду витіснила всі старовинні форми минулого часу.

Правда, характерною морфологічною ознакою сучасної української мови слу­гує збереження так званого давноминулого чи передминулого часу, витоки якого треба шукати в старому плюсквамперфекті.

Ще й зараз в українському мовознавстві не утвердилася єдина думка щодо місця давноминулого часу в системі часових форм дієслова. Так, В.М. Русанівський вважає, що для дієслова української мови в дійсному способі характерні чотири часові форми:

· теперішнього,

· минулого,

· давноминулого

· майбутнього часу (7; 243).

Це твердження наводиться і в академічному виданні "Сучасної україн­ської літературної мови" (9; 368), у деяких підручниках для студентів (8; 277). Хоч більшість дослідників вважають, що-давноминулий час - це тільки одна з форм минулого часу (І, с.292; 3, с.423; 4, с.40-45), яка вирізняється певною мірою і значенням (передає дію, віднесену у далеке минуле, чи минулу дію, перервану іншою минулою дією), і структурою (це аналітична форма,, яка складається з допо­міжного дієслова-носія з граматичним значенням БУТИ у формі минулого часу БУВ(-А, -О, -И) та основного дієслова, що виступає носієм лексичного значення, у формі минулого часу). На особливе місце в системі часових дієслівних форм коли­шнього плюсквамперфекта вказують послідовно всі дослідники його історії. Так, наприклад, С.П. Бевзенко стверджує: "Щодо плюсквамперфекта, то своїм значен­ням він протиставлявся всім іншим формам минулого часу і вживався для вира­ження минулої дії, яка передувала іншій дії, що також відбувалася в минулому"(1, с.257).

Серед усіх форм минулого часу, які існували в протоукраїнських говорах та українській мові старокиївського періоду, плюсквамперфект виділявся особливостями свого функціонування: якщо аорист та імперфект були характерними тільки для розповіді, перфект - лише для розмови, то плюсквамперфект зустрічався і в розмові, і в розповіді (5, с.288). І це ще й за умови, що форма на вираження давноминулого часу була через своє значення найменш частотною порівняно з іншими формами минулого часу.

У сучасному українському мовознавстві послідовно вказується на стилістич­но обмежене використання дієслів у формі давноминулого часу. Як правило, сфера його функціонування обмежується розмовним і художнім стилями української літературної мови (до того ж констатується рідкісність цього вживання) (1, с.322; 8, с.279; 6, с.173). Переважно сферою художньо-белетристичного стилю обмежує функціонування давноминулого часу В.М.Русанівський (9, с. 378). Хоч, разом з тим, дослідження останніх років дещо пом'якшують категоричність попередніх тверджень: "У сучасній українській літературно кодифікованій практиці все ширшим постає діапазон вжитку форм давноминулого часу, які засвідчені в різних жанрах розмовно-побутового, художньо-белетристичного і публіцистичного стилів, що, безперечно, підтверджує "відродження" повноправного функціонування цих форм із щонайширшим спектром первинних і вторинних спеціалізацій (4, с.45).

На наше глибоке переконання, проблема функціонування форм давноминулого часу повинна вивчатися на прикладі текстів різних стилів, але, в першу чергу, треба вивчити активність їх уживання в усному мовленні. Зумовлено це тим, що:

· по-перше, в усній діалектній практиці вживання форм давноминулого часу постає характер­ним на всій території України (2, с. 141);

· по-друге, попри всі досягнення української стилістики, розмовно-побутовий стиль виявляється чи не найменше вивченим.

Кодифіковане побутове мовлення формується передусім в україномовній родині, де рідка літературна мова слугує природним засобом спілкування. Тут намагаються викоріняти діалектизми, позбавитися просторічних форм, сформувати потребу правильно говорити. Оскільки про форму давноминулого часу в довідниках з проблем культури мовлення практично нічого не мовиться, у шкільних граматиках і не згадується, то у грамотного мовця виникає "відчуття" її зайвості, непотрібності. З'являється потреба виправити того, хто вживає форми давноми­нулого часу. Об'єктом нашого спостереження стало мовлення україномовних підлітків, молодих людей, які постійно спілкуються українською мовою, здобувають
освіту в україномовних навчальних закладах, намагаються вдосконалювати рівень культури власного мовлення.

Практика показує — форми давноминулого часу слугують живим фактом розмовного стилю сучасної української літературної мови. Можна говорити про два їх різновиди:

· власне давноминулий час, що передає дію, віднесену у далеке минуле, яка може бути і моментальною, і тривалою;

· передминулий час, який передає минулу дію, що переривається , заступається іншою минулою.

Як правило, перші з них не супроводжуються іншими дієсловами у формі минулого часу:

Я був з ліани перестрибнув аж у самий низ.; -Чого ти. не їси сир?

- Я вчора був багато з'їв.

Значення передминулого часу встановлюється через наявність у реченні (чи в сусідніх синтаксичних конструкціях) інших дієслів у формі минулого часу, які передають дії, що відбувалися пізніше за дію, названу колишнім плюсквамперфек­том:

Ми оце приїхали були у Київ і дві години ждали, причому стоячи;

Він був женився у Іванівці, і він там жив, а потім переїхав у Бірки.

Дія, названа дієсло­вом у формі передминулого часу, може стосуватися однієї особи, а дія, названа дієсловом у формі простого минулого - іншої:

Нам були дали простирадла, полотенця, а ми застелили полиці.;

Його баба була залишила дома, а тут ми при­йшли; Я був здав 17 гривень, а вони купляли.

Зафіксовано одиничні випадки вживання в межах одного речення двох форм давноминулого часу :

Чому ти не купив булку?

- Я був купив,коли ключі був забув.

В усному мовленні переважають форми давноминулого часу доконаного виду. Можливо, пов'язано це з тим, що доконаність — ознака повністю реалізованої, обме­женої граничним виявом, цілісної процесуальної дії. А дієслова давноминулого часу передають найчастіше саме таку дію. Особливо часто використовуються фор­ми давноминулого доконаного під час передачі моментальної дії:

Хлопчик у нас чорнявенький був народився.;

Чебурек один остався, треба викинуть - він упав бив.._.;

_Тільки_жалко, що був книжку не взяв.

Трапляються в побутовому мовленні і форми давноминулого недоконаного ні ти робив? - Був ходив з Юлею у бібліотеку,

Для них, як і для дієслів минулого часу, прикметна така передача дії, яка позбавлена значення цілісності та ще й у часовому плані віднесена в далеке (з погляду мовця) минуле.

Цікавою особливістю речень з формами давноминулого часу виступає наяв­ність обставин часу, які конкретизують час, коли відбувалася дія. Виражаються вони групою слів з опорною часовою семою на зразок вчора, давно, отоді, зранку под.:

Вчора була поїхала у БАК, не взяли документи, бо не так оформлені. Ото­ді і він був написав про тебе, а що ж було робить...

Для усного мовлення прикметна незакріпленість допоміжного дієслова БУТИ відносно дієслова у формі минулого часу: воно може стояти як у пре-, так і в постпозиції до нього, може дистанціюватися від нього:

- Чи не хворів хто? - В одного було горло поболювало. Чого не дзвонив? - Був привик; Тоді давай шукати, хто їхав був на Одесу, знайшли.

Для розмовного стилю більш властивий діалогічний різновид мовлення. З цим пов'язано вживання ситуативних неповних речень, що певним чином обумовлює специфіку вживання форм передминулого часу. Часто дієслово на позначення да­вноминулої дії вживається в репліці-відповіді, а дієслово минулого часу - у репліці-питанні, не повторюючись у відповіді: - Коли ти прийшов додому? - Як був відніс у бібліотеку книги і купив молока; — Ти вчора бачив Тамару Петрівну? ~ Ні, ще тоді, як був відносив відомості у виконком.

Висновки:

Вживання форм давноминулого часу в усному мовленні українців постає не­заперечним фактом, який чекає свого глибокого вивчення і кодифікації.

Додаток

Уривок з Галицько-Волинського літопису

Уривок з Галицько-Волинського літопису

Присла Юрьи Лвовичь посолъ свои. ко строеви своемоу князю Володимероу река емоу гне строю мои. Бъ вЭдаеть и ты како ти есмь слоужилъ со всею правдою. своею имЭл тЯ есмь аки ώца собЭ абы тобЭ сжалилосЯ. моее слоужбы. а нынЭ гне ώць мої прислалъ ко мнЭ. ώнимаеть оу мене городы. что ми былъ далъ. Белзъ и Червенъ и Холмъ. а велить ми бытии в ДорогычинЭ. и в МЭлницэ. а бью чело. Боу и тобэ строеви своемоу. даи ми гне Берестии то бы мь с полоу было. Володимеръ же рче послоу сыновче рци. не дамь. вэдаешь самэ. ώже не двою рэчью. ни пакъ ложь былъ. а Бь въдаеть и всЯ подънебесная. не могоу порушити рЯдоу. что есмь докончалъ с братомъ своимъ. Мьстиславомъ. далъ есмь емоу землю свою всю. и городы и грамоты есмь пописалъ. С тэми словы ώрЯди посла сновца. свого посем же посла Володимэръ. слоугоу свого. доброго вэрного именемь. Ратьшю ко братоу. своемоу Мьстиславоу. тако река молви(ть) брат моему. прислалъ рци ко мнэ сновэчь мои Юрьи просить оу мене Берестьа. азъ же емоу не далъ ни года ни села. а ты рчи не даваи ничего же. и вземь соломы в роукоу ώ постелЯ своее. ре хотЯ быхъ ти рці. братъ мои. тотъ вэхоть соломы далъ. того не даваи по моемъ животэ никомоу же. Рачьша же изнаиде Мстислава. во стожьцэ и сказа емоу річ братню. Мстислав же оудари челомь. противну словом. брата свого. река ты же ми брать. ты же ми ώць мои. Данило король. иже мЯ еси приалъ подъ свои роуцэ. а что ми велиш а радъ. господне тебе слоушаю. Рачьшю же ώдаривъ ώпусти и приэхавъ сказа все по рЯдоу Володимэроу. Присла же потом ко Володимероу Левъ. еппа свого Перемышлескаго. именемь Мемнона. слуги же его повэдаша емоу влка гне приэхалъ. ώнъ же ре которыи влка ώни же повэдаша. Перемышлескии эздить ώ брата ть ώ брата ть ώто Лва. Володимэръ же бэ разумэа древня и заднЯЯ на што приэхъ. посла по него ώн же воиде к немов. и поклонивсЯ емоу до землэ. река братъ ти сЯ кланяють. И велэ емоу сісти и нача посольство правити. Брат ти гне молвить. Стрыи твои Данило король, а мои ώць лежить в Холмэ оу стрэи Би. и сыновэ. его браа моа. и твоа Романъ и Варно. и всихъ кости тоуто лежать. а нынэ брате. Слышимъ твою немочь великою. Абы ты бра мои. не изгасилъ свэчэ надъ гробом. стръа свого и братьи своеи абы далъ городъ свои Берестии то бы твоа свища была. Володимэръ же бэ разоумэа притъчэ и темно слово и повэстивъ со еппмъ. много ώ книгъ. зане бы книжникъ великъ и филофъ. акого же не бы во всеи земли и ни понемь не боудеть. и рче еппоу. бра рци. Лве княже ци без оума мЯ твориш. ώже быхъ не разоумэлъ сеи хитростии. ци мала ть рци своа земля. ώже Берестьа хочеш. а самъ держа кнЯжениа три. Галичкое. Перемышльское. Бельзьское. да нэтоу ти сети ώсе пакъ мои рци ώць. А твои стрыи. Лежить во еппьи и оу стои Бци в Володимерэ а много ль есь над ним свэчь поставилъ. что есь далъ которыи городъ. абы то свіча была. ώже рци просилъ еси живымъ. а оуже пакъ мртвымъ просиши. не дам не рекоу города. но ни села не возмешь оу мене. розумэю твою хытрость. не дам.





Реферат на тему: Форми давньоминулого часу в різні історичні періоди розвитку праслов’янської (української) мови (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.