Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Мовознавство

Дієслово в сучасній українській літературній мові (лекція)

Дієслово як частина мови

Категорія виду дієслова

Значення неперехідних дієслів:

Категорія стану

Дієвідмінювання

Категорія часу дієслова

Категорія особи, роду і числа

Категорія способу дієслова

Дієслово як частина мови

Дієслово – повнозначна частина мови, яка означає поняття дії як процесу і виражає її за допомогою граматичних форм часу, особи, способу, стану, виду, а в окремих випадках – роду і числа.

Поняття дії, що її визначає дієслово – широке:

реальна фізична дія (писати, малювати);

стан предмета (лежати, хотіти);

становлення (зміни) предмета (старіти, худнути);

рух у просторі (летіти, йти);

мислення (думати);

діяльність органів чуття і вираження емоцій (шанувати).

Дія, виражена дієсловом – динамічна, активна ознака, яка властива предмету у процесі його становлення – і розгортання у часі. Ось чому дієслово – передусім часова (темпоральна) частина мови і саме динамічна ознака відрізняє його від прикметника та прислідника, в яких ознаки статичні (зелений – зелено - зеленіти). Цією ж ознакою дієслово відрізняється від іменника, який може означати дію, але не виражає її перебігу (збирання, переробка).

Дієслово як частина мови об”єднує в складну систему такі загальні граматичні форми:

а) ОСОБОВІ (дієвідмінювані) – що змінюються за способами, часом, особами, родами.

б) ВІДМІНЮВАНІ – дієприкметник, що змінюється за прикметниковою парадигмою, узгоджується з іменником в роді, числі, відмінку.

в) НЕВІДМІНЮВАНІ – інфінітив, дієприслівник, дієслівні форми на но-, то-.

Усі ці форми об”єднуються в єдину дієслівну систему спільністю загального граматичного значення процесуальності, категорій виду, стану, лексико-синтаксичних ознак перехідності – неперехідності, можливістю пояснюватись прислівником.

Особові форми у реченні виступають у функції присудків. Дієприкметники, як одиничні, так і в звороті, виступають у ролі означення, рідше – іменної частини складного присудка (Тепле повітря було настояне пахощами трав); інколи – підметом (Відпочиваючі зібрались у групку). Дієприслівник, як одиничний, так і в звороті, виступає обставиною (Ліс стояв, нахилившись під вагою мокрого листу).

Інфінітив (неозначена форма) означає дію узагальнену, безвідносну до способу, часу, особи, числа (працювати, мріяти, йти). Семантикою інфінітив наближається до іменника зі значенням дії. Він, як і віддієслівний іменник, називає дію, процес, поза зв”язком з її виконавцем (суб”єктом), але іменник означає опредмечену дію, а інфінітив – дію як процес. За походженням інфінітив є застиглою формою іменника, який, втративши іменне відмінювання, зберіг функціональну спорідненість з іменником. Як форма називного відмінка є початковою формою для іменника, так інфінітив – початкова форма дієслова. Інфінітиву властиві такі граматичні ознаки:

вид (казати - сказати);

перехідність –неперехідність (ходити - носити);

стан:

активний (робити, читати);

пасивний (вариться);

зворотно-середній (одягатися).

Інфінітив твориться за допомогою суфіксів –ти, -ть.

Синтаксичні функції інфінітива

Підмет (Жити – вітчизні служити).

Присудок або присудкове слово (Василько став розгрібати багаття).

Головний член в інфінітивному реченні (Не забути тих ночей ніколи).

Неузгоджене означення (Сагайда подав команду в”ючитись).

Додаток (Загадала збирати).

Обставини мети (Черниш зупинився перепочити).

Дієслівні форми творяться від основи інфінітива і від основи теперішнього часу.

Від основи інфінітива творяться:

форми дієслів минулого часу (ходив);

умовного способу (ходив би);

дієприкметники минулого часу (читаний, мелений);

дієприслівники доконаного виду (читавши, зробивши).

Основа теперішнього часу виділяється виокремленням у формі ІІІ особи однини теперішнього часу закінчень – уть, -ать.

Від основи теперішнього часу творяться:

особові форми дієслів теперішньго часу, майбутнього часу, доконаного виду (принесу);

дієприкметники теперішнього часу (танцюючий);

дієприслівники недоконаного виду (танцюючи).

Категорія виду дієслова

У своєму перебігу дія може досягати природного для неї кінця, або внутрішньої межі, тобто реалізуватись, а може залишитись нереалізованою у розгортанні. Якщо дія досягає межі, то її розгортання припиняється і вона сприймається цілісною, обмеженою, як один акт без поділу на фази (Я виконав доручення).якщо дія не досягла межі, то її розготрання триває і вона усвідомлюється у кожний новий момент у новій точці (Сипався з каштанів цвіт). Відношення дії до внутрішньої межі є значенням категорії виду дієслова.

Доконаний вид виражає дію, що досягла своєї межі, завершилась і є наявний результат дії.

Недоконаний вид виражає дію, що не досягла межі і перебуває у розвитку.

Видові пари є корелятами (співвіднесеними) у видовій парадигмі (читати – прочитати, казати - сказати).

Досягення чи недосягнення межі характеризує дію загалом, незалежно від її конкретних виявів. Через це кожна дієслівна форма, як фінітна (відмінювана), так і нефінітна (невідмінювана) має значення виду. Категорія виду – загальнодієслівна, властива всім формам дієсловаа, крім теперішнього часу, значення якого – вираження дії, що відбувається в момент мовлення і не пов”язується із значенням дії, яка досягла межі, а позначає дію в її розгортанні.

Засоби вираження категорії виду

Оскільки категорія виду є загальнодієслівною, то засобом її вираження виступає не флексія, а структура основи, зокрема:

префікси – йти – прийти;

суфікси – гримати – гримнути;

чергування звуків – збирати – зібрати;

наголос – розки/дати – розкида/ти;

суплетивація – брати – взяти.

Опозиція доконаного і недоконаного видів утворює видову пару (кореляцію). Її члени мають лексично тотожне значення, належать одному слову, бо називають 2 сторони однієї й тієї ж дії; недоконаний вид – розгортання, доконаний – припинення (пекти – спекти, додавати - додати). Дієслова протилежних видів, що розходяться за лексичним значенням, не вважаються видовою парою (служити - заслужити).

Найактивніше видові пари утворюються за допомогою префіксів з-, з-за-, пре-, по-; досить поширені префікси о-, від-, у-, в-; рідко вживаються нал-, під-.

Видову пару створює лише той префікс, який не вносить нового лексичного значення, тото не є словотворчим, а лише змінює граматичне значення слова. Такий префікс є формотворчим, він втрачає свою семантику.

У випадку, коли префіксація видової пари не утворює, на допомогу приходить суфіксація (імперфектний спосіб формотворення за допомогою суфіксів –ува (-юва), -овува, -ва, -а (підкопати – підкопувати, розплутати – розплутувати, бігти – ібгати, дати - давати)).

Кожне діяслово має значення виду, але не кожне втягується у парну видову опозицію.

Тільки недоконаний вид мають:

а) безпрефіксні дієслова із значенням необмеженої дії (вимагати, чекати, гребувати, мислити, говорити, працювати, ворогувати);

б) безпрефіксні дієслова, утворені від дієслів із значенням необмеженої дії (мислення, мовлення, сприймання) за допомогою префікса по-, який надає відтінку повторюваності дії.

Лише доконаний вид мають:

Здебільшого дієслова префіксально-постфіксальні, похідні, від двовидових безпрефіксних дієслів. Це дієслівні утворення з префіксами від-, на-, за-, по-, про-, роз- (надуматися, замиритися, провчитися, розписатися, повчитися).

Одновидове значення можуть мати і дієслова префіксальні, утворені від двовидових за допомогою префіксів за-, про-, по-, від-, що вносять відтінок тривалості дії із вказівкою на результативність або вказують на початок дії з відтінком посилення (закивати, потерпіти, проходити, відшуміти, відходити).

Перехідні і неперехідні дієслова

У зміст дієслівної дії входить вказівка на відношення до об”єкта, тобто вимагає дія об”єкта чи ні. Відношення дії до об”єкта виражається категорією перехідності – неперехідності.

Дія, перебіг якої потребує об”єкта, буде перехідною, а дієслово, що її називає – перехідним. Дія ж, що не потребує об”єкта, є неперехідною.

Об”єкт при перехідних дієсловах сигналізує про те, що дія підмета поширюється на інші члени речення. Сам об”єкт стає метою дії, заради якої вона виконується (закінчити справу). Без об”єкта дієслово не може передати інформацію і виконати комунікативну функцію. Об"єкт - умова перехідності. Оскільки при перехідних дієсловах об”єкт обов”язковий, то він усвідомлюється як прямий, на відміну від необов"язкового непрямого. Прямий об"єкт виражається знахідним відмінком без прийменника, а при заперечних дієсловах та у випадках вказівки на частину підмета виражається родовим відмінком (купити олії, не виконав роботи). Наявність або відсутність прямого об”єкта – додатка при дієслові залежить від семантики дієслова. Так, перехідні дієслова в цілому означають дію процесуальну з результатом і зовсім не означають стану.

Значення перехідних дієслів:

конкретна дія, спрямована на яикйсь предмет, який зазнає від неї певних змін, або є її результатом (зрубати дерево);

дія в прямому або переносному значенні, від якої предмет , що на нього вона спрямована, не зазнає змін (вивчити вірш);

дія, що означає сприймання, відчування (ловити сигнали);

Значення неперехідних дієслів:

стану, або такої дії, що не переходить на інший предмет (цвісти навесні);

еквівалента прямого додатка при перехідних дієсловах у складі підрядного з”ясувального речення (помітивив що?);

Обов”язкова наявність прямого додатка при перехідних дієсловах – це синтаксична ознака, але категорія перехідності-неперехідності кваліфікується не лише показником синтаксичних відношень, бо наявність (відсутність) додатка є засобом вираження граматичного значення, тобто стає показником морфологічної системи. Лише дієслово, що поєднується з об”єктом, вираженим знахідним відмінком без прийменника, може мати корелятивні форми перехідності-неперехідності (Хлопчик читає книгу – Хлопчик читає). Дієслова, що не поєднуються із знахіднимвідмінком без прийменника мають лише 1 граматичну форму – неперехідності (колишуться вітрила). Найтиповіший засіб визначення неперехідності – афікс –ся. Його відсутність і поєднання з об”єктом – показник перехідності (повертати кермо - повертатися). Деякі неперехідні дієслова без афікса –ся не вживаються (гордитися, пишатися, здаватися, боятися). Це безкорелятивні дієслова у системі перехідності-неперехідності.

Засіб вираження перехідності –неперехідності маємо у складі парадигми перехідних дієслів пасивних дієприкметників і відсутність їх у складі парадигми неперехідних дієслів (зробити - зроблений). За цим показником до перехідних дієслів належать: бажати, зичити, сподіватися, при який об”єкт хоча і стоїть у родовому відмінку, але від них можна утворити пасивні дієприкметники (бажаний, сподіваний).

Префікси є одним із засобів вираження категорії перехідності, коли утворюється нове слово. Якщо непрефіксоване дієслово було неперехідним, то поєднавшись із префіксом, стає перехідним. Безпосередньої залежності між префіксацією та формуванням значення перехідності не існує. Не спостреігається, щоб приєднання префікса обов”язково приводило до перехідності. Але префікси при-, пере-, до-, ви-, об-, про-, переводять дієслово до перехідних.

Суфіксація. Значення неперехідності виражають:

-суфікс –ну із значенням становища (мерзнути, киснути, в”янути);

-суфікс –а в дієсловах, утворених від вигуків (охати);

суфікси –оті, -та із значенням багаторазової повторюваної дії (гуркотіти);

суфікси –нича, -ствува у відіменникових дієслівних утвореннях (модничати, безумствувати);

суфікси –ва, -і в прикметникових дієслівних утвореннях (голосувати, дуріти, сивіти).

При утворенні від перехідних дієслів іменників, змінюється характер керування. Знахідний відмінок замінюється родовим (очистити сквер – очищення скверу). При творенні іменників від неперехідних від неперехідних дієслів, характер керування не змінюється (очистити вогнем – очищення вогнем).

Крім власне перехідних дієслів, є невласне перехідні, які вживаються з іншими непрямими відмінками об”єкта, що виконує роль непрямого додатка.

Ознаки невласне перехідних дієслів:

дія не поширюється на предмет, а лише пояснює суб”єкт через об”єкт.

поєднуються з афіксом – ся (освідчитися);

не від усіх дієслів цієї групи утворюються пасивні дієприкметники (годити неньці, ворушити головою);

керують непрямими додатками;

утворені від них іменники керують тим самим відмінком, що і дієслово (нехтувати порадами – нехтування порадами).

Категорія стану

Граматична категорія стану – це категорія, що виражає відношення дії до суб”єкта (агенса) і об”єкта (пацієнса).

Студенти (агенс) виконують завдання (пацієнс).

Завдання (агенс) виконується студентами (пацієнс).

Розрізняють два стани:

Активний – виражає дію, що залежить від суб”єкта і реалізуєтся на залежному від неї об”єкті.

Пасивний – означає дію, що залежить від об”єкта і викликає певний стан пасивного суб”єкта.

Показники пасивності:

постфікс – ся;

форма пасивного дієприкметника (Робота, виконана студентами);

пасивні форми на но-, то- (Роботу виконано студентами);

всі пасивні конструкції можна трансформувати в активні (Студент виконав роботу).

Кореляція активний – пасивний стан властива лише перехідним дієсловам. Для витвоерння активної конструкції і трансформації її в пасивну, потрібен об”єкт, на який переходить дія. Значна частина дієслів, зокрема неперехідні, залишається поза станом.

Пасив не утворюється від перехідних дієслів думати, розказувати, гудити, співати, щупати, жаліти, любити, гукати, вихваляти.

Об”єкт в активній конструкції може виражатися займенником себе (Я одягаю себе). У таких випадках об”єкт і суб”єкт семантично збігаються. Словосполучення дієслова з займенником себе граматикалізувалося в однозначну з ним форму з афіксом –ся, що втратив перехідність (одягатися). Оскільки ці форми семантично еквівалентні з формами активного стану, то деякі мовознавці кваліфікують їх як форми активного стану, але ті, що не трансформуються на пасивні. Форми з афіксом -ся називають зворотними. Інші мовознавці виділяють зворотно-середній стан на охоплення дієслів з часткою –ся, що походить від займенника себе.

Значення зворотних дієслів:

взіємозворотне значення, коли дія відбувається між двома чи кількома особами, кожна з яких є об”єктом і суб”єктом водночас (листуватись);

власнезворотне, коли дія скерована на діяча – ся (себе)умиватися;

загальнозворотне значення, коли є вказівка на дію, що зосереджується у самій діючій особі (гніватися, зупинитися);

непрямозворотне значення, яке показує, що діюча особа творить для себе. При цьому ті об”єкти, на які могла б бути скерована неспіввідносна перехідна дія або відсутні, або вживані у формі непрямого додатка (готуватися, запасатися);

активні безоб”єктні значення властиві дієсловам, що означають дію як постійну властивість предмета (собака кусається);

безособове значення – властиве дієсловм, які виражають стан, що переживає суб”єкт, виражений давальним відмінком (йому не спиться).

Дієвідмінювання

Дієвідмінювання – система змінних форм дієслова, які змінюються за особами, числами, часами, а в минулому часі та умовному способі – за родами. Форми дієвідмінювання утворюються різними способами , найчастіше за допомогою суфіксів і флексій (учить - учи). Інколи у творенні дієслівних форм беруть участь частки (ходив би).

Інфінітив, дієприкметник, дієприслівник за особами не змінюються, не мають способу і до дієвідмінюваних форм не належать. Як дієвідмінювані, так і недієвідмінювані форми утворюються від двох дієслівних основ:

основи теперішнього часу;

основи інфінітива.

Від основи теперішнього часу утворюються:

а) форми теперішнього часу і простого майбутнього;

б) форми наказового способу;

в) активні дієприкметники теперішнього часу;

г) дієприслівники недоконаного виду.

Від основи інфінітива утворюються:

а) форми минулого часу дієслова;

б) форми умовного способу;

в)дієприкметники минулого часу;

г) дієприслівники доконаного виду.

Щоб виділити основу інфінітива, треба відкинути інфінітивні суфікси –ти, -ть (-тися, -ться): біг/ти, роби/ть, зна/ться.

Щоб виділити основу теперішнього часу, треба відкинути від форми ІІІ особи множини дієслів теперішнього часу особове закінчення: нес/уть, бажа/ють, сид/ять, леж/ать. Іноді основа інфінітива і теперішнього часу збігаються: нес/ти – нес/уть.

За характером голосного звука в особових закінченням дієслова теперішнього часу поділяються на І та ІІ дієвідміни. Голосні в особових закінченнях, за допомогою яких розрізняються дієвідміни дієслів, називаються тематичними голосними (раніше вони були суфіксами основ, але в результаті перерозкладу морфем відійшли до особових закінчень).

В особових закінченнях І дієвідміни маємо голосний е (-є): пиш-еш, каж-емо, чита-єте.

У ІІІ особі множини дієслова І дієвідміни мають особові закінчення –уть (-ють): пишуть, кажуть, читають.

У ІІІ особі множини дієслова ІІ дієвідміни мають особові закінчення –ать (-ять): біжать, люблять, читають.

Здебільшого дієвідміну визначають саме за ІІІ особою множини.

Розрізнення дієвідмін за формою інфінітива

До І дієвідміни належать дієслова:

а) з основою на –і, що зберігається при дієвідмінюванні (сивіти, синіти, жаліти);

б) з основою на –а (не після шиплячого): (думати, знати);

в) з основою на –а (після шиплячого), якщо –а зберігається при дієвідмінюванні (бажати, рушати), і з основою на інший голосний, якщо він зберігається при відмінюванні, та з основою на приголосний (чути, гуляти, везти, пекти).

До ІІ дієвідміни належать дієслова:

а) з основою на –и, -і (говорити, вірити, гоїти, гноїти). Але якщо кінцеве –и основи дієслова входить до кореня, то дієслово належить до І дієвідміни (шити, мити, бити);

б) з основою інфінітива на –а після шиплячих або –і, якщо при дієвідмінюванні ці звуки втрачаються (держати, сидіти, летіти). Винятки: гнати, іржати, ревіти, хотіти – І дієвідміна;

в) окремі дієслова з іншими ознаками інфінітива: стояти, боятися, бігти, спати, сукати (сучать паралельно з сукають – І дієвідміна).

Особові форми дієслів архаїчної групи

Одн. Множ.

І

дам

їм

відповім

дамо

їмо

відповімо

ІІ

даси

їси

відповіси

дасте

їсте

Відповісте

ІІІ

дасть

їсть

відповість

дадуть

їдять

відповідять

Дієслово бути в усіх особах однини і множини має форму є.

Особові форми майбутнього часу дієслів

недоконаного виду (складна і складена форма)

Складена форма майбутнього часу дієслів недоконагного виду твориться з інфінітива відмінюваного дієслова, що виражає лексичне значення і допоміжного дієсловав бути в особових формах майбутнього часу.

Одн. Множ.

І

Буду писати

Будемо писати

ІІ

Будеш писати

Будете писати

ІІІ

Буде писати

Будуть писати

Складна форма майбутнього часу твориться від форми інфінітива дієслів недоконаного виду приєднанням особових закінчень –му, -меш, -ме, -мемо, -мете, - муть.

Одн. Множ.

І

писатиму

Писатимемо

ІІ

писатимеш

писатимете

ІІІ

писатиме

Писатимуть

Категорія часу дієслова

Категорія часу виражає відношення дії до моменту мовлення. В основі даної категорії – розуміння часу як об”єктивно-реальної форми буття. Людина сприймає нескінченність об”єктивно існуючої матерії в окремих процесуальних виявах: виникнення, становлення, тривання і переходу в нову якість. Дієслова є назвами дій або динамічної ознаки. Становлення і тривання динамічної ознаки сприймається мовцем як вияв процесуальності з властивою для неї часовою перспективою. Ця часова перспектива в дієслові пов”язується з моментом мовлення про дію: дія збігається з моментом мовлення про неї або відбувається не водночас з моментом мовлення.

У сучасній українській літературній мові дієслова мають значення чотирьох часів: теперішнього, майбутнього, минулого і давноминулого. Всі часи різняться за значенням і мають виразні морфологічні ознаки. чАсові значення виражаються в дійсному способі, умовний і наказовий способи часу не виражають. Категорія часу тісно пов”язана з категорією особи і виявляється в особових родових формах. Дієприкметник і дієприслівник зберігають значення часу і виду тієї основи, від якої творяться або виражають час відносно основної дії.

Теперішній час

Теперішній час означає дію, що відбувається у момент мовлення або збігається з моментом повідомлення про неї.

Дієслова у теперішньому часі виражають:

а) дію, що збігається з моментом мовлення про неї (Я пишу тобі знову, друже мій);

б) дію тривалу або постійну (Споконвіку Прометея там Орел карає, що день боже довбе ребра й серце розбиває);

в) дію, що є властивістю істоти або предмета (В селі встають рано).

Форми теперішнього часу утворюються приєднанням до основи теперішнього часу закінчень, які водночас є морфологічними показниками особи і числа для дійсного способу.

І дієвідміна

Одн. Множ.

І

-у (-ю) несу, питаю

-емо (-ємо) несемо, питаємо

ІІ

-еш (-єш) несеш, питаєш

-ете (єте) несете, питаєте

ІІІ

-е(-є) несе, питає

-уть (-ють) несуть, питають

ІІ дієвідміна

Одн. Множ.

І

-у(-ю) мовчу, стою

-имо (-им), -їмо (-їм) мовчимо, стоїмо

ІІ

-еш (-єш) мовчиш, стоїш

-ите (їте) мовчите, стоїте

ІІІ

-ить (їть) мовчить, стоїть

-ать (ять) мовчать, стоять

Функціонування форм теперішнього часу грунтується на розмежуванні двох первинних значень:

теперішнього актуального (власне теперішнього);

теперішнього неактуального (невласне теперішнього).

Теперішній актуальний час позначає реальний збіг виконаної дії або перебігу стану з моментом мовлення (Ти плачеш, дівчино? Хіба я плачу?). Це форма, що виступає засобом вираження конкретної часової локалізації процесуальної ознаки.

Теперішній неактуальний час має значення, пов”язані з вираженням дій, станів, відношень, які не мають часових обмежень, конкреної локалізації у зв”язку з моментом мовлення. До цих значень належать:

найвиший ступінь часового узагальнення, позачасовий вияв постійних закономірностей або тих чи інших ознак. (Земля обертається навколо своєї осі протягом 24 годин).

звичність (узуальність) процесуальних ознак, що виходять за межі конкретного епізоду і відображають досвід одного мовця або колективу людей (Я вранці голос горлиці люблю).

Коментування дій у сценічних ремарках та інших поясненнях (Лукаш хоче надрізати ножем березу, щоб сточити сік, Мавка кидається і хапає його за руку).

Минулий час

Минулий час позначає процесуальну ознаку, що передає момент мовлення. Форми минулого часу утворюються від основи інфінітива за допомогою суфікса –в/-л або нульової морфеми за правилами:

при творенні форми чоловічого роду від основи інфінітива на глосну, то форма чоловічого роду має нульовий суфікс (нести – ніс, текти - тік).

Форми жіночого і середнього роду, форма множини творяться за допомогою суфікса –л (писала, - о, -и; везла – о, -и).

Значення форм минулого часу залежить від їх видових характеристик дієслова доконаного виду позначають:

завершені дії або стани, результати яких наявні у момент мовлення (Чей, прослала нива Чорне полотно. Ллється жовта злива – сіється зерно);

завершені дії або стани, що відбувалися в минулому і не пов”язані з моментом мовлення (Ревнули гармати, і снаряди полетіли через партизанські голови вперед).

Давноминулий час

Давноминулий час утворюється поєднанням допоміжного дієслова бути у формі минулого часу і повнозначного дієслова у тій же формі. У складі аналітичної структури допоміжне дієслово має функцію форманта, за допомогою якого одна з двох минулих л\дій позначається як попередня, тобто передминула (Спершу був криком напустився на них, але вгамували його образу).

Майбутній час

Основне значення форми майбутнього часу – вираження процесуальних ознак, що реалізуються як дії або стани після моментумовлення. Розрізняють форму майбутнього часу дієслів доконаного і недоконаного виду.

Майбутній час доконаного виду – це форма, абосолютно тотожна щодо вираження з формою теперішнього часу (несу - принесу).

Майбутній час недоконаного виду існує в аналітичній і синтетичній формах.

Аналітична форма утворюється поєднанням дієслова бути у формі майбутнього часу й основного дієслова недоконаного виду у формі інфінітива (буду говорити, будеш говорити, будеш співати, будете ходити).

Синтетична форма твориться від інфінітива недоконаного виду додаванням суфікса –м, що являє собою залишок архаїчного допоміжного дієслова яти– та особових закінчень (казатиму, казатимеш).

Вторинні значення форм часу

Часові форми можуть уживатися у своїх вторинних, синонімічних значеннях.

Теперішній час має такі вторинні значення:

а) для зображення фактів чи подій минулого вживається замість минулого часу теперішній (теперішній історичний): (Я похитнувся, мов підтятий; а думка робить своє, спогади пливуть, обурення росте із споду);

б) форма теперішнього часу часто вживається з дієсловами минулого часу бувало, буває (бува), яке перетворилось на частку: (І серце, хоч і звикле до блукання, до чужини, до вічного змагання, чогось бувало плаче в тій порі, немов дитина …)

в) дієслова теперішнього часу можуть вживатись у значенні майбутнього найчастіше в оголошеннях, наказах, розпорядженнях (Концерт починається рівно о 19 годині).

Простий майбутній час вживається в значенні минулого:

а) коли розповідь ведеться у формі теперішнього часу, що виражає повторювану минулу дію: Минаю я, було, долини й гори, і моря гучного непевнії простори, чужі краї обступлять навкруги, захопить ніч; на горах чорні тіні, на морі хвилі, тумани в долині здаються наче вороги.

б) при потребі виразити звичайну і часто повторювану діє: То стара жінка прийде, розважить, то дівчата прибіжать, нащебечуть.

в) для передачі раптової дії, що відбувалась у минулому: Пішов, забравсь у ліс та як заплаче.

Минулий час дієслова більш чітко відмежований від інших часових форм і тому рідко переноситься в межі теперішнього або майбутнього. Але в окремих випадках синонімічне вживання минулого часу можливе:

а) форми минулого часу можуть вживатись у тексті паралельно з формами теперішнього і виражати дію або стан, що є результатом закінченого в минулому процесу. Результати дії, яку виконують у момент мовлення, можуть переважати значення дії, виконаної в минулому, і тоді форми минулого часу сприймаються в плані теперішнього: Він глибоко замислився (зараз).

б) іноді форми минулого часу можуть вживатись в значенні майбутнього, якщо дія має обов”язково відбутися вслід за моментом мовлення. Таке вживання поєднується з відтінком переконливості або, навпаки, приреченості: Ви ще попрацюйте трохи, а я пішов.

Категорія особи, роду і числа

Категорія особи – словозмінна категорія, що позначає зв”язок процесуальної ознаки з її носієм у дієсловах теперішнього і майбутнього часу дійсного і наказового способу і виражає це значення на основі розмежування І, ІІ, ІІІ особи однини і множини.

Дієслова минулого часу й умовного способу не мають граматичних засобів вираження особи. Синтаксичними показниками тут виступають займенники (Я писав, ти писав …). Такі форми називають аналітичними особовими формами мунулого часу й умовного способу.

Форма І особи однини вказує на те, що носієм дії є мовець (Розпочну я краще писати новий сценарій про народ).

Форма ІІ особи однини позначає дію, що виконується адресатом мовлення. (Ти надто любиш спів дзвінкоголосий Минулих днів і показних епох…).

Форма ІІІ особи однини означає дії або стани, не пов”язані ні з мовцем, ні з адресатом мовлення. (Вода ллється у відра срібним струмком).

За відношенням до учасників комунікативної ситуації особові форми означають:

безпосередніх учасників спілкування (І і ІІ особи множини);

особи та предмети, про які повідомляється в процесі спілкування (ІІІ особа однини і множини).

Особові форми дієслова утворюють дійсний і наказовий спосіб, виражаються за допомогою особово-числових закінчень дієслів теперішнього часу, а також наказового способу. Особові дієслівні форми узгоджуються з відповідними особовими займенниками. З іменниками - назвами процесуальних ознак поєднуються тільки форми третої особи.

Дієслова з повною і частковою особовою парадигмою називають особовими або фінітними (лат. Verbum finitum – дієслівна форма, що має формально виражені значення часу, особи, числа). Особовим дієсловам протиставляються безособові.

В особових формах дієслова виражається категорія числв, яка позначає один або кілька суб"єктів дії.

Перша особа множини означає, що носіями процесуальної ознаки (дії, стану, відношення) є кілька осіб, до складу яких належить і мовець (Ми мовчимо – поезія і Я. Ми одна одній дивимось у вічі).

Друга особа множини вказує на дію двох або більшої кількості адресатів (Розкажіть, розкажіть мені, хмари: В чого це тікаєте далі?)

Третя особа множини означає, що реалізація процесуальної ознаки пов”язана з участю кількох суб”єктів (осіб чи предметів), про які повідомляєтся (Кравці лисицям хутра шиють, вітри на бурю грізно трублять).

Особові форми дієслова вживаються і з вторинними значеннями:

Форма І особи однини втрачає реальний зв”язок з мовцем як носієм процесуальної ознаки, набуваючи не пов”язаного з конкретною особою значення, зокрема у прислів”ях і приказках (Я його на полицю, а він пада на лавицю).

Форма ІІ особи однини вживається:

а) в узагальнено-особовому значенні, що характерно для прислів”їв і приказок (Чого навчишся замолоду, на старість не забудеш);

б) у значенні І особи однини (Ідеш отак у дружному косарському товаристві і бачиш, ідучи, й вечірнє небо і ясну зорю, і її з грабельками на округлому дівочому плечі).

Форма ІІІ особи однини вживається:

а) в безособовому значенні (Вечоріє і темніє);

б) позначає віднесеність дії до мовця (Заспокойся, донечко, матуся більше не сердиться на тебе = Заспокойся, донечко, я більше не серджуся на тебе).

в) позначає віднесеність дії до адресата мовлення, зокрема в експресивному мовленні (Тут вибачиться треба перед усіма, а він на жарт усе переводить = а ти на жарт все переводиш).

І особа множини позначає мовця, виступаючи у значенні авторського ми, яке кваліфікується також як так звана форма скромності (Відзначимо, між іншим, що цей тонкий і ніжний майстер слова, який вживав найласкавіші його відтінки, не був скупий і на дуже різкі, навіть лайливі вислови на адресу ворогів); Ця ж форма може мати узагальнено-особове значення (Як часто ми не можемо надати людині вчасно допомогу, підтримати її добрим словом);

Друга особа множини функціонує як форма ввічливого звертання адресата мовлення (Скажіть, докторе, жити буду?)

Форма третьої особи множини вживається в неозначено-особовому значенні (Де п”ють, там і б”ють).

Категорія роду представлена у формах минулого часу й умовного способу, що пояснюється їх первинною дієприкметниковою природою. Вживання однієї з трьох форм роду (чоловічого, жіночого, середнього) в однині грунтується на узгодженні з іменником або особовим займенником (Вітер затих; Гроза минула; Сонце зайшло). Якщо суб”єкт процесуальної ознаки виражений особовим займенником (я, ти), то родова форма дієслова минулого часу мотивується семантичним узгодженням зі статтю позначуваної займенником особи (Я прийшов (прийшла)).

Форма середнього роду закріплена за безособовими дієсловами й особовими, вживаними у безособових значеннях (Надворі світало).

Безособові дієслова

Не всі дієслова мають форми І, ІІ, ІІІ особи однини і множини. Вони утворюють окрему функціональну групу безособових дієслів, що позначають:

а) бажання (хотітися, кортіти);

б) міру наявності (бракувати, вистачати);

в) успіх (таланити, щастити, везти);

г) фізичний стан (морозити, лихоманити);

д) явища природи (вечоріти, світати);

е) дієслова на –ся, які керують іменниками у формі давального відмінка (сниться, п”ється, пишеться);

з синтаксичного боку безособовість дієслів виявляється у відм\сутності граматичного підмета в реченнях, де присудок – безособове дієслово. Безособові дієслова функціонують як слов а з неповною парадигмою. Вони вживаються у формах інфінітива (Його починає морозити); третьої особи одинини теперішнього і майбутнього часу дійсного способу (Вечоріє. Незабаром смеркне); середнього роду однини умовного способу (Ми не збилися б з дороги, якби так рано не стемніло).

Категорія способу дієслова

Дія, названа дієсловом, може існувати реально (бути фактом дійсності), або нереальною (бажаною, можливою за певних умов).

Граматична категорія, що виражає відношення дії до дійсності, становить категорію способу. Зв”язок дії з дійсністю встановлюється мовцем. Самн він за допомогою форми способу передає свою точку зору на дійсність. Значення, що виражається способом дієслова, належать до модальних, якими є всі грамат ичні значення, що встановлюють відношення висловлюваної думки до дійсності.

Способи вираженя модальності:

Модальність – оцінка висловленого з погляду реальності або нереальності. Відповідно, розрізняють такі способи дієслова:

дійсний;

умовний;

наказовий.

Дійсний спосіб означає дію реальну, яка відбулася, відбувається, або буде відбуватися після моменту мовлення чи заперечує наявність дії. Заперечення не змінює значення дійсного способу, бо в такому разі говориться про реальну дію, але як про таку, що відсутня тепер, в минулому, чи майбутньому. По суті, форми майбутнього часу передають дії ірреальні, оскільки вони ще не відбулися і їх результат лише очікується. Але між ірреальними діями існує істотна семантична різниця. Якщо про одні ірреальні дії відомо тільки те, що вони відбуваються після моменту мовлення, то інші обов”язково пов”язані з оцінкою ситуації, в якій вони протікають і передають одночасно побажання, наказ, вказують на сумнів мовця щодо їх виконання. Всі ірреальні дії, крім тих, що виражені формами майбутнього часу, передають оцінку характеру зв”язку дії з діючою особою чи предметом (Ти йди зроби (наказ) Коли б ти пішов та зробив би (умова)).

Тобто до дійсного способу належать ірреальні форми майбутнього часу, що не мають в собі модального (оціночного) значення, де не передається науказ, сумнів, умова, спонукання.

Категорія дійсного способу тісно пов”язана з категорією часу і виражається її граматичними засобами. У теперішньому і майбутньому часі – особовими закінченнями, у минулому – родом.

Відтінки значень дійсного способу:

у доконаному виді при поєднанні зі словом "було” дійсний спосіб виражає намір до дії (було погодився, було пообіцяв);

у недоконаному виді при поєднанні зі словом "бувало”, дійсний спосіб виражає повторювану в минулому дію, що розгортається перед мовцем (бувало вертишся);

у поєднанні з частками і прислівниками дійсний спосіб виражає потенційно можливу дію, припущення, здогад, сумнів. Ця дія змикається з ірреальною (нібито закінчив, можливо прийде);

з частками "дай”, "давай” у першій особі однини і множини дійсний спосіб означає запрошення, пораду, заохочення (дай зроблю, давай підемо).

Умовний спосіб виражає дію як бажану, або можливу за певних умов. Як і наказовий спосіб, умовний виражає дію ірреальну, через що не має значення часу. На відміну від наказового, умовний спосіб не має й значеня особи, яке передається синтаксично у поєднанні з особовим займенником (Я б хотів у вас працювати).

Оскільки умовний спосіб означає дію, що може реалізуватись за умови вияву іншої дії, то типовим для неї є функціонування у паралельному поєднанні як виразників двох взаємопов”язаних дій, одна з яких виражає гіпотетичну дію, а друга ту, що її зумовлює. Тому дієслова умовного способу найчастіше вживаються у складнопідрядних реченнях. У підрядній частині дієслово-присудок вказує на умову, за якої могла б здійснитися дія, виражена дівєсловом-присудком у гловному реченні. Умовний спосбі виражається аналітичною формою, що твориться від фоми дієслова минулого часу за допомогою умовної частки –би (-б).

Різновиди умовного способу:

а) спонукальний – за змістом та інтонацією наказ, а за структурою – умова. Додаткова ознака – поєднання із звертанням (Та ну вже, діду, хоч би помовчали).

б) бажальний – за змістом – бажання; за структурою – умова (може б я міг допомогти).

Наказовий спосіб у формі наказу, заклику, побажання, поради, вимоги, виражає спонукання до дії, означає дію нереальну, яка ще не існувала і не існує. З погляду на того, хто говорить, вона повинна відбутися. Різні модальні значення наказового способу передаються за допомогою інтонації, категорії особи і числа. Дієслова наказового способу творяться від основ теперішнього часу. Залежно від характеру основи, ці форми можуть бути:

форми, що в ІІ особі однини закінчуються на й. Вони збігіються з основою теперішнього часу (читай, працюй).

Форми наказового способу, що в ІІ особі однини закінчуються на и; вони творяться від основ теперішнього часу на приголосний. Це буває, коли основа теперішнього часу ненаголошена (несуть - неси), або коли основа теперішнього часу закінчується збігом двох приголосних (стиснути - стисни).

Усі інші дієслва наказового способу, утворені від основ теперішнього часу на приголосний у ІІ особі мають чисту основу (сядуть – сядь, вірять - вірь).

Форми І і ІІ особи множини у дієсловах наказового способу закінчуються на –імо, -мо, -іть, -та, -іте (ходімте, ходімо).

Деякі безафіксні дієслова наказового способу з флексією –и у ІІ особі однини у співвідносних префіксальних формах маютьчисту основу (вези - привозь). Це вплив розмовного стилю.

Дієслова наказового способу можуть вживатись із постфікмом -ся: піднімайся.

Форма ІІІ особи наказового способу виражається аналітично сполученням часток "хай”, "нехай” з формою ІІІ особи однини і множини (хай цвіте).

Форми доконаного і недоконаного виду наказового способу по-різному виявляють значення модельності. Доконаний вид сильніше передає наказ, що пов”язано з результатом дії. Недоконаний вид не має вказівок на результат: сядь – сідай. Частка "но” передає наказ пом”якшено, вживається в розмовному стилі.

Вживання одного способу замість іншого

для пом”якшення тону наказу умовний спосбі може вживатися у значенні наказового (Ти б, синку, помовчав).

Коли треба виразити наказ у більш категоричній формі, вживається інйфінітив (слухать команду!)

У значенні наказового може вживатись дійсний спосіб у формі ІІ особи теперішнього часу, або майбутнього часу доконаного виду (Лагодь, сину, сани. Відвези ялинку)

У значенні умовного можуть вживатися форми наказового способу (Не будь нас з Григорієм …).

Наказовий спосіб може виступати у значенні дійсного (А як другі півні прокричали, ти вставай, світи і знову за гребінь).





Реферат на тему: Дієслово в сучасній українській літературній мові (лекція)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.