Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Мовознавство

Дієприкметник, дієприслівник та інфінітив в українській літературній мові (лекція)

Дієприкметник і дієприслівник як особливі форми дієслова. Інфінітив

Дієприкметник як особлива форма дієслова

Творення дієприкметників

Перехід дієприкметників у прикметники та іменники

Дієприслівник як особлива форма дієслова

Інфінітив

Дієприкметник і дієприслівник як особливі форми дієслова. Інфінітив Дієприкметник як особлива форма дієслова

Дієприкметник – це невідмінювана дієслівна форма, що передає дію або стан як динамічну ознаку предмета, виявлену в категоріях виду і стану. Як й інші форми дієслова, дієприкметник має значення виду, часу (теперішнього і минулого), стану (активного і пасивного), може керувати формаю залежного іменникиа й означатися словами, що виражають ступінь вияву ознаки та різні обставини (синіючий на видноколі, давно забутий, злегка затягнений).

Подібно до прикметників, дієприкметники узгоджуються з пояснюваними іменниками у роді, числі, відмінку (пісня, виконана хором, заросле споришем подвір”я).

Дієприкметникові форми зберігають значення того виду, який має дієслово в початковій формі (зітхаючий – недоконаний вид; завезений – доконаний вид).

Сучасна українська мова втратила давню дієприкметникову парадигму, що об”єднувала активні дієприкметники теперішнього і минулого часу, пасивні дієприкметники теперішнього і минулого часу. Окремий різновид становили активні дієприкметники минулого часу на –л, що функціонували лише у складі аналітичних дієслівних форм часу і способу. Руйнування дієприкметникової парадигми виявилось у тому, що в морфологічній системі сучасної української мови фактично повністю відсутні пасивні дієприкметники теперішнього часу й активні дієприкметники минулого часу. Крім того, активні дієприкметники теперішнього часу не становлять на даний час регулярних віддієслівних утворень.

Дієприкметник виражає ознаку предмета за дією, яку виконує предмет, або яка на нього спрямована. Оскільки дієприкметник став виразником ознаки предмета за дією, то цілком закономірно, що він пов”язаний з прикметником і дієсловом. Існування гібриду виправдане, тому що людська свідомість відмічає в реальному світі не лише однорідні чи протилежні факти, а й проміжні факти, що постають внаслідок взаємовпливу одне на одног. Дієприкметник – складне мовне явище, яке вбирає в себе ознаки двох класів слів:


 

ознаки дієслова:

значення процесуальності;

виду;

часу;

стану;

перехідності/неперехідності;

способу керування іменниками;


 

ознаки прикметника:


 

рід;

число;

відмінок;

здатність узгоджуватись з іменником;


 

синтаксична функція – означення (може бути іменною частиною присудка, додатком, підметом);

виражає ознаку предмета, процесуально, пов”язано з часом.

Процесуальність дієприкметника виявляється у здатності трансформуватись у дієслівні форми для передачі тієї самої інформації.

Батьківщина – оспівана поетом; яку оспівав поет.

Творення дієприкметників

Активні дієприкметники виражають ознаку предмета за відношенням до виконуваної дії. Вони творяться від основи теперішнього часу неперехідних дієслів або перехідних, вжитих у неперехідному значенні, за допомогою суфіксів –уч (-юч), -ач (-яч).

(терплячий, киплячий).

Від дієслів на –ся активні дієприкметники теперішнього часу не творяться.

Активні дієприкметники у сучасній українській літературній мові обмежені у вживанні порівняно з російською мовою. Так, дієприкметник, що пов”язаний із назвою особи, замінюється зворотом "той, що + дієслово в ІІІ особі однини теперішнього часу” (працюючі робітники = робітники, що працюють).

Значна кількість давніх активних дієприкметників теперішнього часу перейшла в якісні прикметники (плавучий, ревучий, живучий, співучий, тямучий, ріжучий, плакучий, текучий, крикучий, тягучий, липучий, дряпучий, родючий, палючий, кусючий, сидячий, ходячий, лежачий, терплячий, зрячий, владущий, тямущий, пам”ятущий, видющий, завидющий, цілющий, болящий, годящий тощо).

Активні дієприкметники минулого часу творилися від інфінітивних основ за допомогою суфіксів –ш (з основою на пирголосний) і –вш (з основою на голосний). Цей різновид дієприкметників сучасній морфологічній системі української мови не властивий.

Продуктивний різновид становлять активні дієприкметники минулого часу, утворювані від основи інфінітива неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса –л (змарніти – змарнілий, посивіти – посивілий, одужати- одужалий, полиняти- полинялий, ожити – ожилий, облипнути – облиплий, набриднути – набридлий, розцвісти – розцвілий, присісти - присілий).

До особливостей творення дієприкметників на –л належать:

Втрати суфікса інфінітивної основи –ну (зжовкнути - зжовклий);

Випадіння кінцевого приголосного основи, зокрема –с (осісти - осілий);

Пасивними називаються дієприкметники, що виражають ознаку за відношенням до дії, що поширюється на інший предмет.

Пасивні дієприкметники мають значення доконаного або недоконаного виду, творяться лише від перехідних дієслів, виражаючи динамічну ознаку щодо об”єкта при неназваному логічному чи пасивному суб”єкті (запорошені снігом вулиці, шлях, пройдений туристами).

Пасивні дієприкметники втратили на грунті української мови давні форми теперішнього часу, що утворювалися за допомогою суфікса –м від інфінітивних основ перехідних дієслів. З ними генетично пов”язані сучасні прикметники відомий, знайомий, видимий, любимий, терпимий.

Продуктивним є творення дієпррикметників з нейтралізованим часовим значенням від інфінітивних основ перехідних дієслів за допомогою суфіксів –н (-ен), -т. (пояснений, пояснюваний, будований, удосконалений, удосконалюваний, ритий, митий, куплений, купований, кинутий, тертий).

Творення дієприкметників за допомогою суфікса –не, що додається до інфінітивної основи на –и (бачити, возити, ловити) супроводжується цілим рядом чергувань: /г/ - /ж/, /к/ - /ч/, /д/ - /дж/, /з/ - /ж/, /с/ - /ш/, /зд/ -/ждж/. Після губних приголосних з”являється епентетичний (вставний) –л (топити - топлений). Дієприкметники на –т утворюються від обмеженої кількості дієслів з основами на и, і, -а(-я), у, (бити – битий, подіти – подітий, вижати - вижатий).

Існують випадки варіантного творення дієприкметників за допомогою суфіксів –т і –ен (бризнути – бризнутий, бризнений, вернути – вернутий – вернений, одягнути – одягнутий, одягнений, горнути – горнутий, горнений, колоти – колотий, коленийЮ пороти – поротий - порений).

Перехід дієприкметників у прикметники та іменники

Дієприкметникові форми можуть втрачати ознаки дієслів і переходити в розряд прикметників, виражаючи статичні ознаки предмета (сидяча робота, битий шлях, сіяне борошно).

Прикметники дієприкметникового походження не керують формами непрямих відмінків іменника, не можуть означатися словами з обставинним значеннм (розіпрілий у печі борщ – пріле просо; палена сонцем рослинність – палена цегла).

У прикметниках дієприкметникового походження може змінюватись наголос (ва/рений – варе/ний, пе/чений – пече/ний).

Прикметники дієприкметникового походження слід відрізняти від прикметників, що творяться від основ дієслів або віддієслівних іменників прикментиковими суфіксами (блискучий, біжучий, плакучий, поживний, невпинний, посівний, підписний, коханий).

Дієприкметникові форми можуть переходити в орзряд іменників (заручений, наречений, суджений, полонений, учений).

Позначаючи осіб або предмети, такі слова набули ознак, властивих іменникам: мають постійний рід, у реченні є підметом або додатком.

Форми на но-, то-

За походженням з дієприкметниками безпосередньо пов”язані незмінні предикативні форми на но-, то-. (виконано, зроблено, розбито, змито, забуто). Це морфологізовані короткі дієприкметники середнього роду з колишнім закінченням –о, в результаті втрати якого форми середнього роду опинилися поза парадигматичними зв”язками з формами чоловічого і жіночого роду, відмінковими формами однини і множини. Вони втратили й своє прикметникове значення і можуть протиставлятись лише родовим формам дієприкметників (сорочку вишито – сорочка вишита; міст збудовано – міст збудований). Ці форми виступають головними членами безособових речень (На сизих луках скошено траву).

Форми на но-, то- утворилися від основи інфінітива перехідних дієслів. Від форми пасивних дієприкметників відрізняються тим, що не змінюються. Вони мають значення виду (писано - написано), мають здатність керувати відмінковою формою залежного іменника: знахідного (родового), орудного, давального (запрошено його, не викопано ями, тобі наказано, синові велено).

Предикативні форми на но-, то- можуть означатися словами з обставинним значенням (іменниками, прислівниками) посіяно в полі, зроблено вдало, помічено вчасно.

Дієприслівник як особлива форма дієслова

Дієприслівником називаєтьсянезмінна дієслівна форма, яка позначає дію або стан як ознаку іншої дії або стану, зберігаючи дієслівні морфологічні категорії виду і часу.

Дієприслівник завжди пов”язується з тим самим іменником, що й основне дієслово, але, виражаючи додаткову дію (або додаткову динамічну ознаку предмета), виступає в реченні обстаивною часу, причини, мети, способу дії. (Підстрибуючи на вибоїнах, машина мчить далі).

Дієприслівники теперішнього часу утворюються від основи теперішнього часу за допомогою суфіксів –учи (-ючи) від дієслів І дієвідміни та –ачи (-ячи) від дієслів ІІ дієвідміни (ведуть – ведучи, мелють- мелючи, стежать – стежачи, ходять - ходячи).

Дієприслівники минулого часу творяться від основи інфінітива дієслів доконаного і недоконаного виду за допомогою суфіксів –ши, -вши (основа на голосний). (бігти – бігши, везти – візши, взути - взувши).

На відміну від дієприкметників, дієприслівники утворюються і від зворотних дієслів (сміючись, зупиняючись, наповнюючись).

Інфінітив

Інфінітив (лат. Infinitivus – неозначений), або неозначена форма - це початкова форма дієслівної парадигми, яка називає дію, процес або стан поза категоріями часу, способу, особи, числа. Тобто інфінітив виражає абстарктну, неактуалізовану дію. Інфінітиву властиві загальнодієслівні граматичні категорії:

Виду (виконати - виконувати);

Стану (виконувати - винонуватись);

Перехідності – неперехідності.

Показником інфінітива є суфікс –ти (-ть), після якого може виступати постфікс –ся (-сь) (гріти – грітись, боятися, вагатися).

У формі інфінітива виступають усі дієслова сучасної української мови.

Інфінітивні утворення в системі дієслова відіграють допоміжну роль, використовуючись як будівельний матеріал у складі часових форм, або втягуються у сферу категорії способу, виражаючи наказ чи умову, або виступають у функції іменника.

В реченні інфінітив може виступати у ролі головних і другорядних членів речення, бере участь у вираженні різнопланових модальних значень у двоскладних та односкладних реченнях.





Реферат на тему: Дієприкметник, дієприслівник та інфінітив в українській літературній мові (лекція)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.