Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Міжнародні відносини

Вільні економічні зони і ТПР у ринковій трансформації економіки України (курсова робота)

ЗМІСТ

Вступ........................................................................................................................ 3

Розділ 1. Вплив ринкової трансформації на політику регіонального соціально-економічного розвитку................................................................................................................... 5

Розділ 2. Сутність ВЕЗ та ТПР та їх вплив на розвиток економіки...................... 12

2.1. Сутність вільних економічних зон та територій приоритетного розвитку 12

2.2. Переваги і недоліки функціонування ВЕЗ................................................... 21

Розділ 3. Роль ВЕЗ і ТПР у ринковій трансформації економіки України (на прикладі Волинської області)............................................................................................... 26

3.1. Спеціальна економічна зона "Інтерпорт-Ковель"....................................... 26

3.2. Спеціальний режим інвестиційної діяльності на території пріоритетного розвитку м. Нововолинська................................................................................................... 33

Висновки................................................................................................................ 41

Література.............................................................................................................. 43


Вступ

Актуальність теми. Після розпаду радянської імперії на початку 90-х pp. розпочалася нова ера, яка отримала назву "трансформація", що означало системні зміни від соціалізму у напрямку до ринкової економіки. Неоднозначні вихідні умови визначили різні підходи країн Центральної та Східної Європи до проведення реформ. Через 10 років існує значне різноманіття процесу трансформації. У той час, коли більшість країн Центральної та Східної Європи прагнуть отримати членство в Європейському Союзі, інші все ще приймають рішення щодо того, яку саме економічну систему треба обрати (наприклад, Росія), інші взагалі відмовилися від переходу до ринкової економіки (наприклад, Білорусь).

У цьому різноманітті трансформаційних процесів Україна посідає власне місце. Спочатку Україна вважалася однією з найсильніших пострадянських республік, але 1992 року вона скотилася у прірву економічної депресії. З іншого боку, якщо спочатку її вважали потенційним центром етнічних конфліктів та політичної нестабільності, то потім Україна перетворилася на демократичне, миролюбне суспільство, яке чітко утвердилося серед нового європейського та світового ладу.

Ринкова трансформація регіональних соціально-економічних систем в умовах перехідного періоду виступає засобом зростання можливостей всіх суб'єктів їх інтересів, а саме особистих, групових, етнічних, регіональних, галузевих, державних тощо. Вона покликана забезпечувати інституційно-правові та організаційно-економічні передумови для раціонального використання наявного природно-ресурсного, виробничого та геополітичного потенціалу. Її стрижнем Є структурна перебудова, спрямована на формування конкурентоспроможного середовища та ринкової інфраструктури, сприяння децентралізації та інтернаціоналізації інвестиційних процесів. Позитивним моментом слід вважати в цій складовій політики трансформації перехід від галузевого до функціонального принципу, де на перше місце виходять конкретні проблемні завдання, що визначаються як найбільш пріоритетні напрямки політики соціально-економічного розвитку регіону. Потреби населення, з одного боку, і природно-ресурсні та інфраструктурні можливості регіону, з другого, є визначальними для формування цілей та критеріїв розвитку регіональних соціально-економічних систем. Велике значення в цьому процесі відіграє створення вільних (спеціальних) економічних зон (ВЕЗ) та територій приоритетного розвитку (ТПР).

Отже, актуальність дослідження даної проблеми, а саме ролі вільних (спеціальних) економічних зон (ВЕЗ) та територій приоритетного розвитку (ТПР) у ринковій трансформації економіки України, є особливо актуальної в наш час, коли Україна стоїть на цьому шляху подальшого розвитку.

Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження даної курсової роботи є зовнішньоекономічна діяльність України.

Предмет дослідження. Предметом дослідження даної курсової роботи є роль вільних (спеціальних) економічних зон (ВЕЗ) та територій приоритетного розвитку (ТПР) у ринковій трансформації економіки України.

Мета дослідження. Мета дослідження полягає в теоретичному та емпіричному розгляді ролі вільних (спеціальних) економічних зон (ВЕЗ) та територій приоритетного розвитку (ТПР) у ринковій трансформації економіки України.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

– проаналізувати вплив ринкової трансформації на політику регіонального соціально-економічного розвитку;

– дослідити сутність ВЕЗ і ТПР та їх вплив на розвиток економіки;

– дослідити роль ВЕЗ і ТПР у ринковій трансформації економіки України (на прикладі Волинської області).

Практичне значення курсової роботи полягає у можливості наукового використання результатів дослідження.


Розділ 1. Вплив ринкової трансформації на політику регіонального соціально-економічного розвитку

За 10 років Україна зробила важливі кроки для відходу від системи центрального планування в бік ринкової економіки. Ціни лібералізовані, як і режим торгівлі та обміну валюти. Значний прогрес зроблено в приватизації малих та середніх підприємств.

В той же час економіка України досі не може вийти з глибокої економічної кризи. Вона залишається другою після Туркменистану країною з перехідною економікою, де до цього часу спостерігається падіння ВВП, хоча його темпи за останні роки уповільнилися. В Україні спостерігаються також високі темпи спаду обсягів промислового виробництва і товарів народного споживання. Має місце таке негативне явище, як зниження питомої ваги нагромадження основного капіталу і збільшення частки приросту оборотних коштів. Це свідчить про скорочення інвестиційних можливостей держави. Хоча, починаючи з 2000 року ситуація дещо поліпшилася: були зареєстровані випереджаючі темпи зростання виробництва промислової та сільськогосподарської продукції [16, 80].

Протягом останніх років на тлі значного спаду виробництва сталися негативні структурні зміни. Якщо 1990 року частка базових галузей (електроенергетика, чорна металургія, паливна промисловість) становила близько 20 відсотків промислового виробництва, що відповідало показникам розвинутих країн, то 1998 року цей показник зріс до 52,7 відсотка, зокрема, на підприємствах чорної металургії – до 24,6, паливної промисловості – до 12,1, електро­енергетичної – до 16,0, тобто в загальному обсязі промислового виробництва 1998 року порівняно з 1990-им збільшилась частка таких галузей, як електроенергетика – майже в 2,5 рази, паливна промисловість – в 2 рази та чорна металургія - теж удвічі. Ця ситуація не змінилась і до початку 2000 року. Водночас частка машинобудування зменшилась у 3 рази. Промислове виробництво загалом за цей період скоротилося на 73,5 відсотка. Причинами незадовільної роботи промисловості є криза платежів, значний податковий тиск, брак коштів, високі кредитні ставки та низький попит на продукцію [16, 80].

В таких складних економічних умовах зростає роль ринкової політики трансформації, яка спрямована на модернізацію і структурну перебудову виробництва, задоволення соціальних потреб населення, подолання неконкурентоспроможності українських товарів на зовнішніх ринках.

У подоланні економічної кризи, в розвитку ринкових відносин важлива роль належить регіонам, де реалізується безпосередньо ринкова політика, тобто формується регіональна політика ринкової трансформації (РПРТ). Але втілення її в життя в значній мірі визначається регіональними факторами і передумовами, які сприяють або розвитку ринкових відносин або гальмують його і впливають на реалізацію РСЕП.

Під регіональною політикою ринкової трансформації розуміємо сукупність заходів, спрямованих на здійснення ринкових реформ в регіоні з врахуванням відмінностей в їх економічній дієздатності.

Стосовно регіональних відмінностей, то вони зумовлені як природними факторами (наявністю сировинних ресурсів, кліматом, родючістю ґрунтів), так і економічними характеристиками (ефективністю, місцем у національній економіці, рівнем транспортних витрат, вартістю праці та капіталу, оснащеністю об'єктів інфраструктури) (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Чинники формування регіональної політики

ринкової трансформації [16, 81]

Існуючі регіональні відмінності впливають на ефективність господарювання в регіоні, на можливості його економічного зростання. Саме з відмінностями в господарських структурах, соціально-економічному потенціалі регіонів пов'язані перспективи реформування їх економік. До цього необхідно додати наявність політичної волі до ринкових трансформацій як на рівні центральної, так і місцевої влади.

В основі регіональної політики ринкової трансформації лежить уявлення про ефективний розподіл факторів виробництва між альтернативними цілями їх використання (аллокація). Аллокаційний ринковий механізм, а з ним і регіональна політика ринкової трансформації націлені на подолання недосконалості та негнучкостей як централізовано-планового управління, так і ринкових принципів функціонування.

Метою регіональної політики ринкової трансформації є створення в регіонах належних умов для конкуренції, максимального використання регіональних конкурентних переваг, активізації внутрішніх джерел економічного зростання, створення сприятливого економічного клімату.

Взагалі політика ринкової трансформації визначається переходом до формування нової економічної системи, головним критерієм розвитку якої стають ціни світового ринку, що призводить до переоцінки поняття ефективності функціонування як галузей, так і регіонів.

Регіональна політика ринкової трансформації безпосередньо визначається закономірностями утворення і функціонування регіональних ринків, в рамках яких формуються інтереси і взаємовідносини суб'єктів ринкових факторів економічного ризику, дослідженням інфраструктурного забезпечення відносин регіонального ринкового простору і впливу зовнішньоекономічної діяльності на розвиток регіональних ринків.

Регіональна політика ринкової трансформації безпосередньо пов'язана з РСЕП, вона передбачає:

– формування інвестиційно-привабливого клімату в регіоні:

– акумулювання і накопичення фінансових ресурсів за рахунок раціонального використання природно-ресурсного 1 виробничо-інноваційного потенціалу регіону;

– формування фінансової системи, орієнтованої на вирішення проблем соціально-економічного розвитку регіону.

Функціональна структура регіональної політики ринкової трансформації передбачає:

– економічне зростання. Вважається, що оптимальна аллокація факторів виробництва в економічному просторі сприяє добробуту суспільства. Вклад регіонів у виробництво ВВП повинен відповідати їх економічному потенціалу. Для економічного зростання необхідна селективна підтримка окремих регіонів з боку держави. Наприклад, в одних регіонах це може бути цілеспрямоване стимулювання створення нових робочих місць, в інших – пряме інвестування в нові сфери діяльності та інфраструктуру з тим, щоб посилити їх привабливість як місце розміщення капіталу;

– гомогенність (однорідність) національного економічного простору. Ця мета регіональної ринкової політики передбачає уникнення міжрегіональних диспропорцій у добробуті і доходах, щоб регіони були однаково доступні для господарської діяльності;

– стабільність. Мета полягає у зменшенні кон'юнктурної та структурної уразливості регіонів. В значній мірі реалізація мети пов'язана із господарською структурою регіонів, ефективність якої забезпечує доходи і зайнятість населення. На етапі трансформації економіки регіонів формування такої структури безпосередньо пов'язане з реструктуризацією їх господарства. Необхідно створити сприятливі умови для залучення робочої сили в галузі виробництва;

– формування життєздатного конкурентного середовища. У регіонах де переважає важка промисловість, яка мало піддається перебудові, спад виробництва буде тривалішим. Важливим є структурна регіональна ринкова політика, яка б передбачала державну селективну та інвестиційну підтримку окремих галузей і підприємств. Таким чином, необхідне здійснення ринкове орієнтованої структурної політики як частки регіональної ринкової політики. Консервація старої виробничої структури блокує створення конкурентного середовища в регіоні;

– інвестиційна привабливість. Орієнтація господарського розвитку регіонів на посилення привабливості виробництва для іноземного і національного капіталу на основі створення ринку капіталу і робочої сили [16, 82].

Формування регіональної ринкової політики трансформації безпосередньо пов'язане з децентралізацією функцій управління на основі оптимального поєднання розподільчих і ринкових методів управління; перерозподілу бюджетних надходжень (бюджетного регулювання) між центром і регіонами.

Центральні органи влади залишають за собою функцію з прийняття рішень у галузі законодавства, розробки загальних принципів економічної політики, які пов'язані із збереженням єдиного економічного простору і підтримкою територіальної цілісності держави.

Таким чином, модель політики соціально-економічного розвитку регіону повинна виходити з якісно нової концепції і наступних методологічних принципів:

– визначення пріоритетності соціальних цілей;

– визначення регіону як територіальної складноутвореної цілісності, яка функціонує при міждержавних і міжрайонних економічних зв'язках щодо розподілу і споживання товарів та послуг;

– визнання відносної самостійності економічних, соціальних, духовних, національних та інших інтересів регіону;

– координація діяльності економічно незалежних суб'єктів виробництва на регіональному рівні, єдність сукупності умов і факторів функціонування яких визначає саморегулювання регіонів;

– необхідність створення системи ефективного господарювання в регіоні будь-якого рангу, яка б забезпечила економічні, соціальні, екологічні умови життєдіяльності населення;

– в умовах ринкової системи господарювання більш високим стає рівень схоластичності, невизначеності соціально-економічного розвитку [16, 83].

Регіональна ринкова політика трансформації визначає основні напрямки ринкової трансформації в регіоні і є основою формування РСЕП.

Одним з основних напрямків ринкової політики трансформації є структурна перебудова, яка має широкий спектр впливу на розвиток і формування ефективної ринкової моделі економіки. Стан економічної і фінансової кон'юнктури та досить стислий термін для її здійснення вимагає зосередити увагу на головних напрямах структурних змін, які в рамках середньотермінової програми сприяли б кардинальному поліпшенню економічної ситуації в країні.

До головних пріоритетів структурної трансформації можна віднести шість державних комплексних проектів з вирішення найактуальніших проблем економіки: "Підвищення конкурентоспроможності виробництва і збільшення експортного потенціалу держави"; "Посилення соціальної орієнтації економіки, освоєння нових конкурентоспроможних товарів народного споживання": "Реалізація енергозберігаючої моделі розвитку економіки"; "Технологічне оновлення виробництва"; "Реструктуризація підприємств"; "Створення ефективних регіональних структур економіки" [16, 85].

Особливістю даного етапу розвитку є те, що структурна перебудова економіки здійснюється не за галузевим підходом, що в минулому традиційно використовувалося, а за функціональним – через постановку і вирішення проблемних завдань економіки, визначених як пріоритети.

Розглядаючи структурну перебудову територіально-виробничого комплексу як складову частину регіональної соціально-економічної політики слід зазначити, що до основних напрямків його трансформації відносяться:

– вибір пріоритетних напрямків, зорієнтованих на наявні природно-сировинні ресурси регіону;

– випуск продукції з закінченим технологічним циклом для внутрішньо­регіонального споживання і міжрегіонального обміну;

– зменшення трудомісткості за рахунок впровадження ресурсо- та енергозберігаючих технологій;

– забезпечення конкурентоспроможності продукції за рахунок науково-технічного оновлення виробництва;

– нарощування експортного потенціалу [16, 85].

Структурна перебудова територіально-виробничого комплексу регіону потребує відповідного фінансово-ресурсного забезпечення, основою якого повинні стати:

– позабюджетні інвестиційні та інноваційні прибутки;

– капіталізація частини прибутків суб'єктів господарської діяльності:

– кошти від приватизації державного майна;

– залучення в кредитну систему недержавних фінансів (власні кошти підприємств та кредити банків);

– іноземні інвестиції;

– кошти держбюджету [16, 85].

Ринкова трансформація визначає основні напрямки РСЕП. Ще на стадії формування вона структуризується на окремі складові політики регіонального розвитку, охоплюючи такі основні етапи:

– встановлення цілей розвитку регіону;

– вибір та застосування засобів, методів та важелів досягнення цілей;

– законодавче чи розпорядче проголошення цілей та засобів, методів, важелів, що спонукають забезпечення досягнення цих цілей [16, 85].

Не менш вагомим у процесі ринкової трансформації регіону є системне поєднання чинників, що мають вплив на його розвиток. До них можна віднести: рівень соціально-економічного стану регіону та природоресурсного і виробничого потенціалу; загальнонаціональні і регіональні цілі; засоби, економічні та інші важелі і механізми досягнення цілей розвитку регіону; адаптація до форм і методів ринкового середовища; трансформація господарської діяльності до вимог конкурентоспроможного виробництва [16, 86].

Одним із чинників, що сприятимуть досягненню поставлених цілей економічного розвитку є створення ВЕЗ і ТПР.


Розділ 2. Сутність ВЕЗ та ТПР та їх вплив на розвиток економіки 2.1. Сутність вільних економічних зон та територій приоритетного розвитку

Удосконалення територіальної структури України певною мірою пов'язане із створенням вільних економічних зон, міждержавних виробничо-територіальних комплексів, різних транснаціональних компаній. Слід використати особливості геополітичного положення України в цілому і її певних територій, зокрема тих, що мають вигідне економіко-географічне положення (транспортні вузли, регіони, де проходять міжнародні шляхи тощо). При цьому треба виходити із загальнодержавних інтересів, з позицій єдності і незалежності Української держави. Необхідною умовою для цього є те, щоб Україна, як молода держава, пройшла етап централізації і консолідації тих частин її території, які склалися внаслідок їх тривалого перебування у складі різних держав. Тому без удосконалення державного управління економічними реформами неможливе зміцнення територіальної єдності самої держави. Це повністю стосується формування вільних економічних зон. У найближчий час вони повинні охоплювати невеликі території. Вільні зони, як і прикордонні територіальні комплекси, мають бути одним із конкретних шляхів інтеграції економіки України в світову [17, 72].

Першими зонами спільного підприємництва (ЗСП) у світі вважались території великих морських портів, залізничних вузлів, аеропортів. Вони, як правило, відділялись за допомогою митного режиму від основної території країн та функціонували за рахунок безмитного ввезення та вивезення товарів. Утворенню таких зон передувало оголошення "вільних портів", тобто територій, де могли б безмитно зберігатись товари, що привозяться у зону для подальшого їх продажу. Перші звістки про "вільні порти" пов'язані з XVI-XVII ст.

Перші законодавчі акти про митні зони були прийняті у США 1934 p., у Мексиці – 1946 p. Діяльність ЗСП регулюється міжнародними договорами: Конвенцією від 18 травня 1973 p. (м. Кіото, Японія) та Постановою Ради Спільноти країн ЄС від 25 липня 1986 p. "Про вільні митні зони та склади". Сьогодні більше ніж у 80 країнах світу функціонують понад 700 ЗСП. Їхній щорічний торговельний оборот оцінюється на 15-25 млрд. дол. [20, 434]

На перших етапах зони створювались для комерційної діяльності у вигляді консигнаційних (складських) територій. Тут товари складувались та піддавались операціям, скерованим на збереження їхньої якості та поліпшення зовнішнього вигляду. У 60-ті роки з'явились перші варіанти промислово-складських зон, у яких, окрім зберігання товарів, здійснювалась додаткова їх обробка, розфасовка з метою збільшення добавленої вартості товару. Для залучення іноземного капіталу у ЗСП розроблялась система пільг: 1) скасовувалось оподаткування у рахунок права на експорт; 2) частково або повністю скасовувались податки на прибуток іноземного персоналу, який працює у ЗСП; 3) податки на прибуток на визначений термін; 4) зменшувались мита на ввезену сировину, матеріали, паливо, напівфабрикати та обладнання, а у деяких випадках - і на ввезену готову продукцію [20, 435]. При цьому країна, що надавала частину своєї території для створення ЗСП, переслідувала такі цілі:

1) забезпечення повнішої зайнятості робочої сили як у ЗСП, так і в країні. Ця мета є передумовою для створення ЗСП у країнах, що розвиваються, – Китаї, Мексиці, Індії, Таїланді тощо. Іноземні фірми, що вкладають кошти у розвиток цих зон, розраховують одержати додатковий прибуток за рахунок використання дешевої робочої сили порівняно з своїми країнами;

2) залучення інвестицій, особливо у вільно конвертованій валюті. Цей мотив характерний для створення ЗСП у Китаї та у країнах Східної Європи (зокрема в Україні), де розраховують за допомогою валютних надходжень від ЗСП на своїй території зібрати кошти для модернізації економіки;

3) організація у економічних зонах таких виробництв, продукція яких пішла б на експорт, а також сприяла б модернізації технологій і залученню "ноу-хау" в провідні галузі виробництва;

4) розвиток відсталих регіонів, навчання фахівців та робітників новим методам праці та управління. У Китаї ЗСП з 1979 року стали важливою складовою економічної політики держави. Їхня кількість зростає: до таких зон на півдні країни, як Шеньчжень, Чжухай, Сямень, Шань-тоу, додалось ще 14 приморських міст, а також острів Хай-нань. Тепер це суцільна агломерована зона вздовж Тихоокеанського узбережжя, де переважають дві форми залучення капіталу: організація спільних виробництв, у яких статутні фонди створюються за рахунок іноземних та китайських фірм, а також на основі співпраці, коли капітал та технологія – іноземні, а земля та трудові ресурси – китайські;

5) використання власних сировинних і трудових ресурсів для виробництва експортної продукції. Такі зони створені у Гані для переробки бокситів, у Об'єднаних Арабських Еміратах – для експорту та переробки нафти, у Находці – для експорту й часткової переробки деревини, кам'яного вугілля та інших природних ресурсів [20, 436]. У світі є 23 види ЗСП основні з них такі:

1) безмитні багатопрофільні зони, розташовані на основних перехрестях транспортних систем (Шенон у Ірландії, о. Хайнань, Сінгапур). Сінгапур має тепер валютний запас, що дорівнює валютному запасу Китаю та Індії разом узятих (для порівняння: площа Сінгапуру 0,6 тис кв. км, населення 2,7 млн. чол.; відповідно площа Індії та Китаю – 3288 та 9561 тис. кв. км, а населення – 890 та 1209 млн. чол.). У Сінгапурі найдешевші у світі товари та безмитна торгівля. Сінгапур – третій найбільший центр переробки нафти у світі після Роттердама й Х'Юстона, другий найбільший порт світу. Кожних 10 хвилин у цей порт заходить судно, а кожних 20 хвилин – танкер. На рік Сінгапур відвідає 3 млн. туристів, хоча історичних пам'яток тут обмаль. З 70-х років у Сінгапурі пріоритетний розвиток одержали наукомісткі та капіталомісткі галузі. Тут розміщено понад 200 найбільших комерційних та торгівельних банків. Він входить до двадцятьох найбагатших міст світу: валовий національний продукт на душу населення становить 10 500 дол. Морський порт – основа вільного міста – найсучасніший у світі: його відвідають 40 тис. суден на рік, тут розташовані представництва 700 морських компаній, здійснюється повна комп'ютеризація зберігання, облік, навантаження та розвантаження;

2) експортні промислові зони, орієнтовані на зовнішню торгівлю. Китайська зона Шеньчжень займається випуском експортних товарів з вітчизняної сировини та за допомогою вітчизняної робочої сили. За десять років чисельність жителів міста зросла з 30 тис. до 1 млн. чол. Тут працює 2,5 тис. екологічно чистих підприємств, випускається 1115 найменувань товарів, з яких 650 йде на експорт. Площа зони – 327 кв. км, на її території діє 3,8 тис. спільних підприємств, іноземний капітал становить 18,5%. Подібні зони створені у Південній Кореї, на Шрі-Ланці, у Єгипті, Гонконгу, Малайзії, Індії, Мексиці;

3) зони економічного та науково-технічного розвитку – це район країни, де надаються пільгові умови для створення та діяльності національних, спільних та іноземних підприємств. Такі зони створюються переважно у розвинутих країнах. У США є 141 економічна зона, у Швейцарії – 26, в Іспанії – 22, в Італії – 11, у Франції – 1, у Фінляндії – 7, у ФРН – 6. Завдяки цьому підприємці одержують можливість на пільгових умовах імпортувати необхідні компоненти, вести складання виробів, експортувати продукцію; ці зони підвищують конкурентноздатність товарів, стимулюють їхнє виробництво за світовими стандартами;

4) зони страхових та банківських послуг сприяють зміцненню економіки країни, характерні для невеликих країн: Сінгапур, Гонконг, Багамські острови. Бермудські острови, Тайвань, а також Туреччина та Філіппіни. У вільних банківських зонах приймаючою стороною формуються сприятливі умови для проведення кредитно-фінансових операцій (пільговий режим оподаткування банків, а у деяких зонах – повна відсутність такого). Такі зони одержали назву "податкового сховища", або "податкового раю". З 1985 p. у Туреччині з'явились "вільні міста": Мерсин, Ізмир, Адана, Трабзон, Стамбул. Основна мета їхнього створення – залучення інвестицій за максимально низькими ставками. Мінімальна сума сплаченого статутного капіталу спільного банку у ЗСП повинна була складати не менше за 1 млн. дол.;

5) імпортно-промислові зони та зони по заміщенню імпорту. Вони забезпечують сторону, яка приймає, сучасними товарами, а місцеві підприємства – передовою технологією. Такі зони є у Франції, США, Китаї та інших країнах;

6) складські (консигнаційні) зони формуються у районах міжнародних морських та авіапортів. У Русі на Дунаї створена зона безмитної торгівлі зі складськими приміщеннями на площі 100 га. Такі ж зони сформувались під Іллічівськом та у Рені;

7) зони вільної торгівлі, де немає мита на ввезення та вивезення товарів для їхнього продажу. Іноді вони прив'язані до великого морського або авіапорту (Шенон у Ірландії, Сінгапур, Руса, Будапешт, Белград тощо) [20, 436-437].

Розвиток зовнішньоекономічної діяльності України в умовах розширення ЄС за рахунок країн Центральної і Східної Європи може мати значні перешкоди. Коли західний кордон України стане кордоном безпосередньо з ЄС, значно зміняться умови зовнішньої торгівлі, транскордонного співробітництва. В значній мірі реалізації зовнішньоекономічної політики України в цих умовах будуть сприяти Єврорегіони і ВЕЗ.

Як свідчать результати досліджень, на сьогодні вже склався єдиний підхід до визначення поняття ВЕЗ, яка представляє собою частину національної території країни, на якій встановлюється спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування законодавства, що орієнтований на посилення зовнішньоекономічних зв'язків шляхом активного стимулювання процесу залучення іноземного капіталу. Такого типу територіальні утворення стали важливим генеруючим елементом структурних перетворень у світовій економіці.

Нині функціонує понад 700 ВЕЗ – практично в усіх країнах світу. Вони активно впливають на загальноекономічні процеси – збільшують обсяги виробництва товарів та надання послуг, прискорюють зовнішньоекономічний обмін, сприяють зростанню чисельності зайнятих, підвищують рівень життя населення і т.д. На цей час найбільша кількість вільних зон сконцентрована в країнах, що розвиваються. Частка ж продукції, яка вироблена на території всіх ВЕЗ, перевищує 5% від загального обсягу світової торгівлі.

Є два основних концептуальних підходи до створення ВЕЗ:

– територіальний підхід – ВЕЗ функціонує як конкретно означена територія, на яку поширюється певний режим;

– режимний підхід – запровадження особливого режиму, який надає певні переваги визначеним фірмам, що розташовані в будь-якій місцевості країни, якщо вони відповідають певним критеріям [16, 478].

Отже, згідно ст. 1 Закону України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" спеціальна (вільна) економічна зона являє собою частину території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб.

Метою створення спеціальних (вільних) економічних зон є залучення іноземних інвестицій та сприяння їм, активізація спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг, залучення і впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України [6].

Згідно ст. 1. Закону України "Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території пріоритетного розвитку у Волинській області" ТПР – територія пріоритетного розвитку – територія, на якій склалися несприятливі соціально-економічні та екологічні умови, незадовільний стан зайнятості населення і на якій запроваджується спеціальний режим інвестиційної діяльності для створення нових робочих місць [7].

Метою створення ТПР є формування нових та реанімація Існуючих робочих місць шляхом залучення іноземних і національних інвестицій під пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності.

Згідно згаданого закону спеціальний режим інвестиційної діяльності на території пріоритетного розвитку у Волинській області запроваджується з метою залучення інвестицій у пріоритетні галузі виробництва для створення нових робочих місць та працевлаштування працівників, які вивільняються у зв'язку із закриттям, реструктуризацією та перепрофілюванням гірничодобувних та інших підприємств, для впровадження новітніх технологій, розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, збільшення обсягів високоякісних товарів та послуг, створення сучасної виробничої, транспортної та ринкової інфраструктури, ефективного використання природних ресурсів [7].

Така ж зона приоритетного розвитку, згідно Закону України "Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку та спеціальну економічну зону "Порт Крим" в Автономній Республіці Крим" створюється в Криму.

Згідно ст. 2 згаданого Закону метою запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку та створення спеціальної економічної зони "Порт Крим" в Автономній Республіці Крим є залучення інвестицій у сферу виробництва, охорони здоров'я, відпочинку та туризму, сільське господарство для збереження існуючих і створення нових робочих місць, впровадження новітніх технологій, розвитку зовнішньо­економічних зв'язків, збільшення обсягів високоякісних товарів та послуг, створення сучасної виробничої, транспортної та ринкової інфраструктури, збереження й ефективного використання природних ресурсів [8].

Актуальність створення вільних економічних зон в Україні визначається системою факторів, які умовно можна розділити на такі групи: економічні, ідеологічні, управлінські [16, 474].

До економічних факторів відносяться: неефективність існуючого методу управління економікою, необхідність радикальних змін в господарській політиці, низька продуктивність державних підприємств, значний тягар бюджетного дефіциту та боргу, численні інвестиційні програми, що фінансуються за рахунок бюджету країни.

До ідеологічних факторів належать: зміни ключових принципів, що лежать в основі управління економікою, а саме, відмова держави від виконання нехарактерної для неї ролі виробника і постачальника всіх видів продукції, а також від політики, яка стримує індивідуальну свободу і стимулює монополізм, обмежує можливий вибір покупця.

Не можна не брати до уваги і групи причин, пов'язаних з необхідністю зміни стилю управління. Високий рівень державної власності в країні породжує громіздкі, неефективні бюрократичні структури, які з часом перетворюються в "державу в державі", працюючи на власний достаток, посилення своєї влади.

Саме з цих причин такі територіальні утворення, як ВЕЗ, стають важливим, досить таки мобільним елементом ринкової трансформації. Метою застосування ВЕЗ є створення нових робочих місць, розширення експортної бази, поліпшення платіжного балансу країни, ефективне використання місцевих ресурсів, стимулювання ринкових перетворень. Світовий досвід підтверджує, що використання ВЕЗ – ефективний засіб для залучення в країну іноземних інвестицій, створення пільгових умов їх функціонування.

Треба зазначити, що Україна, займаючи вигідне географічне положення в Європі, далеко не повною мірою використовує транскордонне співробітництво для розв'язання своїх соціально-економічних проблем. Зокрема, це стосується і зовнішньоекономічних зв'язків. Розвиток прикордонної регіональної кооперації як одного з конкретних шляхів інтеграції в загальноєвропейський процес на макрорівні передбачає розподіл влади між центром і адміністративними територіями, що дає можливість оперативніше реагувати на потреби ринку, в тому числі в рамках відповідного транскордонного об'єднання [16, 475].

Національна економіка і регіони за рахунок залучення Іноземного капіталу отримують такі вигоди: більш раціональне використання місцевих природних ресурсів; впровадження нових технологій; розвиток торгово-експортних операцій, виробництво товарів на експорт; структурна перебудова національної і регіональної економіки; піднесення рівня зайнятості населення, створення робочих місць, зниження рівня безробіття; підвищення добробуту населення, насичення внутрішнього ринку ВЕЗ високоякісними товарами; створення сприятливих умов для міжнародного кредитування; отримання нових джерел фінансування; широкі можливості для підготовки і перепідготовки висококваліфікованих кадрів; розвиток зовнішньоекономічних зв'язків; соціально-економічне піднесення регіону.

Щоправда, на думку радника Великобританії з питань організації ВЕЗ Джона Хансена, існують дві небезпеки при створенні ВЕЗ: надані пільги не компенсуються роботою зони або ж пільги не стимулюють збільшення інвестицій, і попередня негативна ситуація в регіоні продовжує зберігатися. В першому випадку за рахунок зниження податкового тиску дефіцит бюджету ще більше зростає. Небезпека другого варіанта криється в надзвичайно високих процентних ставках в Україні й дуже низькому співвідношенні банківських та виробничих активів країни (близько 1:200). Отже, успіх буде мати місце лише тоді, коли ВЕЗ полегшить доступ капіталів до світових ринків. Так, Леонід Мінін вважає, що створення в Україні спеціальних (вільних) економічних зон має дві переваги: тут є найвищим в Європі рівень транзиктивності, кваліфікованої і дешевої робочої сили. Бюджетних втрат при організації БЕЗ практично не буде через те, що господарський комплекс країни занепав настільки, що без корінної реконструкції ніяких серйозних доходів він зараз дати просто не в змозі. При високому рі




Реферат на тему: Вільні економічні зони і ТПР у ринковій трансформації економіки України (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2017. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.