Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Міжнародні відносини

Оптимізація ринку праці в Україні і місце України в світових інтеграційних процесах (реферат)

Зміст

1. Міжнародні економічні відносини і місце України в світових інтеграційних процесах

2. Чинники створення конкурентного середовища в Україні в контексті сучасних інтеграційних процесів

3. Реалізація політики модернізації ринку праці в контексті інтеграції країни у світові економічні процеси

4. Оптимізація ринку праці в Україні як фактор її міжнародної інтеграції

Використана література

1. Міжнародні економічні відносини і місце України в світових інтеграційних процесах

Україна, ставши у 1991 р. на шлях незалежності, почала налагоджувати економічні зв'язки з країнами світу. В Україні прийнято ряд законів, які створюють номінальні можливості для включення її економіки у світове господарство, у міжнародний поділ праці (Закони «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про режим іноземного інвестування» та ін.).

Серед головних причин і факторів, що спонукають до поглиблення участі України в міжнародному поділі праці, до органічного включення її господарства у сучасні цивілізаційні процеси є насамперед питома вага експорту у валовому національному продукті. Існують також інші передумови, що детермінують тісну взаємодію української економіки зі світовим господарством. До них слід віднести досить розвинені внутрішній поділ і кооперацію праці, ресурсну обмеженість (особливо забезпеченість паливно-енергетичними засобами), традиційні господарські зв'язки з республіками колишнього СРСР , і насамперед Росією, зростаючу необхідність отримання нових технологій, інвестиційних і фінансових ресурсів із високорозвинених країн світу.

Як незалежна держава, Україна прагне встановити добрі відносини з усім світовим співтовариством. Цьому сприяє обрання нашою країною статусу неприєднання до будь-яких військових блоків (що зараз ігнорується і спрямованість до вступу у НАТО), добровільна відмова від володіння ядерною зброєю. На всіх міжнародних форумах, у яких Україна бере участь, наші представники послідовно виступають за збереження миру у світі, за справедливе економічне співробітництво, за екологічну безпеку.

Взаємозв'язки України з іншими державами відбуваються на двох рівнях: на рівні участі у міжнародних організаціях і на рівні двосторонніх відносин.

Україна співпрацює у більшості найважливіших, найавторитетніших глобальних організаціях. Насамперед це ООН та її структури. У Генеральній Асамблеї організації наша країна має рівні права з усіма членами; вона бере активну участь у роботі головного економічного органу ООН Економічній і соціальній раді (ЕКАСОР), а також ЮШЩО, ЮНТКАД. Після проголошення незалежності Україна вступила до Міжнародного валютного фонду (МВФ) та Світового Банку.

У зв'язку з поширенням процесу регіоналізації у світі Україна підтримує зв'язки на регіональному рівні з країнами-сусідами. Ці зв'язки мають макрорегіональний (у формі великих інтеграційних міжнародних об'єднань) та мезорегіональний (у формі прикордонного співробітництва) характер. Україна є членом декількох інтеграційних об'єднань, що сполучають країни Східної і Західної Європи та Азії. Це СНД, ЧЕС та ГУУАМ.

Найсприятливішим економічним регіоном для України є європейський. Територіальна спільність, наявність зручних транспортних комунікацій, історичні і духовні традиції, більша чи менша близькість рівнів економічного та науково-технічного розвитку роблять його головним на даному етапі формування і диверсифікації зовнішньоекономічних зв'язків України.

У регіональному аспекті одним із пріоритетних напрямів у зовнішньоторговельній діяльності України є співробітництво з країнами СНД, що обумовлено історичними зв'язками, взаємозв'язаністю економік, подібністю економічних проблем. Необхідне поглиблення участі України в діяльності Економічного Союзу СНД. Торговельно-економічні стосунки із СНД мають розвинутися за умов режиму вільної торгівлі. У відносинах України з країнами СНД найважливіший пріоритетний напрям розвиток українсько-російських торговельно-економічних відносин.

У межах СНД існують умови для подальшого розвитку торгівлі з Білоруссю та Молдовою, а також поглиблення відносин з країнами Центральної Азії, насамперед з Узбекистаном, Туркменістаном, Казахстаном, які мають великі природні ресурси (паливно-енергетичні та мінерально-сировинні), в обмін на які Україна може постачати нові технології, проектно-будівельні потужності, товари.

Серед інших країн СНД привабливими є зв'язки з країнами Закавказзя, які сприяють виходу України на ринки Центральної Азії та Близького Сходу.

Пріоритетним завданням для України є забезпечення взаємовигідних і стабільних торговельних зв'язків з країнами Балтії, в перспективі в режимі вільної торгівлі.

У напрямі розвитку зовнішньої торгівлі з окремими регіонами світу велике значення мають зв'язки з Європейським Союзом у цілому та особливо з такими країнами, як Німеччина, Італія, Велика Британія.

Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі є стратегічною метою України тому, що це є найкращим способом реалізації національних інтересів, побудови економічно розвиненої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин.

Для України європейська інтеграція це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентної спроможності вітчизняного товаровиробника, вихід на світові ринки, насамперед на ринок ЄС.

Необхідне збільшення товарообороту між Україною і країнами Центральної і Східної Європи, особливо з угруповуванням Центральноєвропейської зони вільної торгівлі (CEFTA).

Для України важливе значення мають торговельні зв'язки з країнами Чорноморського економічного співробітництва, перш за все з Туреччиною (забезпечення диверсифікації джерел надходження нафтопродуктів, а також імпорту сировини для легкої промисловості), Грецією (розвиток судноплавства в басейні Середземноморського моря), Болгарією та Румунією (розвиток торгівлі в Придунайському регіоні).

Необхідно розвивати позитивну тенденцію до збільшення обсягів торгівлі з країнами Північноамериканської зони вільної торгівлі (NAFTA) і особливо зі США та Канадою.

У розвитку торговельних відносин з країнами Латинської Америки перспективним є співробітництво з такими країнами, як Бразилія, Аргентина, Перу. На нову фазу взаємин виходить співробітництво з Панамою та Перу, відновлюються зв'язки з Кубою.

Зростає роль торговельно-економічних зв'язків з країнами Африки, Азії та Тихоокеанського регіону.

Китай і Індія є одними з основних партнерів України у зовнішній торгівлі у перспективі це ринки для значного збільшення експорту української продукції машинобудування і передових технологій, насамперед для реконструкції об'єктів, збудованих колишнім СССР. Країни АСЕАН потенційні партнери України у XXI столітті.

Можна зробити висновок, що для удосконалення регіональних зовнішньоторговельних зв'язків Україні в перспективі необхідна участь у міжнародних торговельних організаціях, особливо в ГАТТ/СОТ, а також співробітництво з інтеграційними угруповуваннями, перш за все ЄС, а також з ЦЕІ, CEFTA, NAFTA.

Фактор віддаленості від Середньої Азії та Казахстану значно зменшує ефективність української торгівлі з ними, при цьому зменшується і транзитна роль Росії, що обумовлено зростанням цін внаслідок високих транспортних тарифів у Росії.

2. Чинники створення конкурентного середовища в Україні в контексті сучасних інтеграційних процесів

У найближчій і середньостроковій перспективі на шляху досягнення високих і стійких темпів економічного розвитку Україна може зіткнутися з двома основними проблемами: ресурсними обмеженнями (зокрема, енергетичними) і низькою конкурентоспроможністю вітчизняних товарів як на внутрішньому, так і на світовому ринках. І перша і друга проблеми пов'язані із структурою економіки, заснованої на традиційних галузях промисловості. В умовах відкритої економіки і інтенсивного входження України в систему міжнародного розподілу праці рішення цих задач вимагає направленості як на стимулювання прогресивних структурних зрушень у бік менш ресурсоємних галузей і секторів, так і заходів, що забезпечують підвищення ефективності і конкурентоспроможності всіх галузей економіки. Завдання забезпечення структурних зрушень є пріоритетним напрямом в середньостроковій і довгостроковій перспективі.

Різкі коливання кон'юнктури спричинили істотні структурні зрушення у світовій торгівлі, що, зокрема, обумовило міжконтинентальне переорієнтування її стратегічних напрямів і сегментарні зміни структур світового ринку товарів і послуг. Як результат, починаючи із середини 80-х років минулого століття, виявляється стійка тенденція до збільшення товарообміну між країнами Західної Європи, з одного боку, і Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Південно-Східної Азії та Індійського субконтиненту, з іншого. При цьому спостерігаються середньорічні темпи зростання на рівні 5-13%.

Таким чином, можна виділити макроекономічний чинник: зростання інтеграційних процесів. Саме об'єктивні зрушення в системі міжконтинентальної торгівлі ініціювали появу і реалізацію інтеграційних ініціатив, спрямованих на створення в Західній Європі єдиного економічного простору, який планувався як найбільша у світі зона вільного руху товарів, послуг і капіталів.

Розвиток процесу макростабілізації національної економіки багато в чому залежить від ефективності зовнішньої торгівлі. Зовнішня торгівля є не тільки своєрідним барометром стану народного господарства, але й сама активно впливає на виробництво і споживання продукції, на кон'юнктуру внутрішнього ринку.

Нині у структурі українського експорту переважають сировинні товари, що свідчить про його неефективну структуру. Споживчі товари, електронне, промислове обладнання не користується попитом через невідповідність світовим стандартам.

Однією з причин нераціональності та недосконалості державної економічної політики в Україні є невідповідність її інвестиційної складової до вимог сучасного економічного зростання. Треба відзначити про значний вплив державної економічної політики на зміни в структурній перебудові.

Довгострокове прогнозування структурних перетворень передбачає використання історичного підходу до того або іншого соціально-економічного явища, тобто вивчення його на тривалому часовому інтервалі, що дозволяє виокремити як закономірності його розвитку, так і особливості сучасної системи господарювання.

На сьогодні відсутність чітких принципів в інвестиційній політиці призводить до гальмування інноваційного розвитку країни шляхом непродуктивного й небезпечного для економіки України залучення зовнішніх інвестиційних ресурсів.

До основної проблеми, що заважає успішному функціонуванню інвестиційної політики, належить недосконалість нормативно-правової бази, насамперед в інвестиційній сфері.

Тому слід звернути увагу на такі закони, як «Про інститути спільного інвестування», який закладає передумови для появи українських корпоративних інвесторів, «Про пенсійні фонди», прийняття Податкового кодексу, вдосконалення законодавства щодо захисту прав інтелектуальної власності та спрощення процедур ліцензування та сертифікації.

Сучасні інструменти державної інвестиційної політики у вигляді національних програм та стратегій розвитку, на жаль, не дають реальної ефективності, натомість створюють ілюзію поліпшення інвестиційного клімату України.

Потрібні кардинальні зміни в інвестиційній політиці, які можна досягти завдяки здійсненню конкретних заходів:

а) підвищити регулюючу та контролюючу роль держави у міжнародних інвестиційних потоках у межах України для відстеження тенденцій потоків іноземних інвестицій та швидкого реагування на їх зміни;

б) всебічно стимулювати інвестиційну активність, а також запровадити у практику стратегію адресного залучення та ефективного використання іноземних інвестицій. Орієнтація на залучення інвестицій у високотехнологічні наукоємні галузі української економіки сприятиме виводу України із її належності до країн «сировинного придатку»;

в) здійснювати поступову переорієнтацію зовнішніх кредитів від Міжнародних фінансових організацій, які можуть підривати фінансово-економічний суверенітет України шляхом диктату своїх вимог до нашої держави, до залучення приватного іноземного інвестиційного капіталу;

г) забезпечити зберігання у державній власності стратегічних галузей економіки України, включаючи паливно-енергетичний комплекс, передусім ядерну енергетику, оборонно-промисловий комплекс та підприємства, які забезпечують життєво важливі інтереси суспільства.

Таким чином, основними цілями структурної політики, напрямленої на підвищення конкурентоспроможності економіки на шляху інтеграції України в світовий економічний простір являється:

- сприяння розвитку галузей і секторів з високою продуктивністю праці і низькими питомими матеріальними витратами;

- стимулювання підвищення ефективності діючих підприємств за рахунок ресурсоі енергозбережень;

- сприяння підвищенню якості вітчизняної продукції, скорочення розриву в технічному рівні між Україною і іншими промислово-розвиненими країнами;

- реформування державного сектора економіки і управління державною власністю.

Досягнення цієї мети вимагає зусиль по забезпеченню притоків інвестицій, напрямлених на модернізацію виробництва, посилення інноваційного характеру розвитку, а також заходів по підтримці і створенню загальноекономічної інфраструктури (транспортної, виробничої, системи професійної освіти і т.д.), необхідної для зниження трансакційних витрат в економіці і підвищення її ефективності. У довгостроковій перспективі основними механізмами, що забезпечують ці тенденції, будуть: розвиток, конкуренція і створення сприятливого інвестиційного клімату. Разом з тим, найсприятливіший інвестиційний клімат не в змозі примусити інвестора вкладати гроші в свідомо нерентабельні і неефективні виробництва. В зв'язку з цим в середньостроковій перспективі і на період до 2010 р. основними завданнями структурної політики держави будуть:

- виправлення накопичених структурних деформацій реструктуризація збиткового сектора економіки;

- підвищення інноваційної активності, що випереджає розвиток високотехнологічного сектора економіки;

- зниження трансакційних витрат діяльності підприємств за рахунок розвитку інститутів ринків товарів, послуг, праці і капіталу, формування інфраструктури забезпечення підприємницької діяльності;

- стимулювання процесів реструктуризації і реформування підприємств, підвищення їх ефективності, сприяння процесам інтеграції і утворення ефективних і конкурентоздатних компаній при всемірному сприянні розвитку малого і середнього бізнесу;

- скорочення і оптимізація державного сектора при зростанні ефективності управління державним майном;

- підвищення ефективності природних монополій шляхом забезпечення більшої інформаційної прозорості і посилювання контролю за їх витратами; організаційного розділення природно-монопольних і немонопольних сегментів; формування конкурентного середовища в немонопольних сегментах; забезпечення рівного доступу до мереж;

- реалізація цільових програм розвитку інфраструктури транспорту, зв'язку і телекомунікацій, формування конкурентного середовища, створення рівних і передбачених умов економічної діяльності в Україні як в масштабі всієї економіки, так і на конкретних галузевих ринках.

Таким чином, виникає необхідність вказати на істотну відмінність процесу формування та досягнення цілей структурних реформ для перехідної економіки України і країн СНД та країн ЄС. В останніх процес приєднання до Європейського Союзу автоматично визначав першочергову пріоритетність реструктуризації народного господарства з метою швидкого і тривалого зростання. З іншого боку, самі критерії членства в ЄС ставали цільовими орієнтирами як для поглиблення процесу трансформації економіки, прискорення структурних реформ, так і для здійснення необхідних інституційних змін. Для країн СНД і України відсутність аналогічного зовнішнього чинника та стратегічних орієнтирів трансформаційного процесу зумовили не лише відсутність окресленої концептуальної моделі суспільно-економічного розвитку, а й декларативність і незавершеність структурних реформ та їхньої інституційної бази.

3. Реалізація політики модернізації ринку праці в контексті інтеграції країни у світові економічні процеси

Україна вступила у ХХІ століття державою, яка динамічно розвивається і прагне більш активно включитися в суспільно-економічні процеси сучасного світу, інтегруватися в європейське співтовариство. Така спрямованість розвитку вимагає нових підходів до використання людських ресурсів України, зокрема, вироблення й реалізація політики продуктивної модернізації ринку праці, як винятково важливого чинника досягнення стратегічних цілей суспільного прогресу, формування високих стандартів життєдіяльності населення країни та соціальної стабільності.

Реалізація стратегії випереджального розвитку, забезпечення на цій основі відчутного підвищення рівня життя народу можливі лише на основі структурно-інноваційної моделі економічного зростання, оскільки суспільство, що не здатне змінюватися одночасно з інформаційною технологічною революцією, неминуче виявляється неспроможним ефективно інтегруватися у світові суспільно-економічні процеси й поступово перетворюється у відстале суспільство в економічному, технологічному, політичному і культурному відношенні.

Інноваційні імперативи політики продуктивної модернізації ринку праці мають передбачати: чітко визначену спрямованість відтворювального процесу на досягнення високої технологічної конкурентоспроможності країни за рахунок наукових знань, технологій та інформації; підвищення ефективності виробництва та поліпшення якості товарів і послуг, на основі чого досягається стійка тенденція здешевлення одиниці споживчих властивостей товарів, що забезпечує підвищення суспільного добробуту і поліпшення якості життя населення; розвиток науки, техніки, управління, економіки, підприємництва, поєднання через інноваційний процес, який є основою для диверсифікації економічної діяльності; інформатизацію економічної діяльності, тобто використання таких матеріально-речових елементів, які втілюють високу частку неречових затрат і забезпечують трудо-, енерго-, ресурсозбереження, та управлінської інформації.

В системі інноваційно-технологічних зрушень в економіці України необхідно здійснити новий підхід до проблеми зайнятості, забезпечивши таку збалансованість між потребою економічно активного населення у роботі і робочими місцями, за якої досягається найбільш ефективне використання трудового потенціалу і забезпечується поступальний соціально-економічний розвиток країни.

Інноваційні трансформації ринку праці мають передбачати також розширення сфери прикладання висококваліфікованої, інтелектуальної праці як безпосередньо в галузях новітнього технологічного укладу, так і в обслуговуючих та супутніх галузях. Розширення цього сегмента зайнятості в майбутньому справить вирішальний вплив на структуру зайнятості і розвиток освіти та професійно-кваліфікаційної підготовки робочої сили.

Виходячи з об'єктивних умов формування розвинених ринкових відносин, враховуючи несприятливі стартові умови реструктуризації вітчизняної економічної системи, необхідно підсумувати, що вже нині вона має бути зорієнтована на створення замкнених технологічних комплексів, товарним результатом яких буде продукція з високим ступенем обробки, наукомістка і конкурентоспроможна, що потребує створення системи робочих місць по ланцюгу від НДДКР до високотехнологічних виробництв.

Структурні зміни в напрямку збільшення частки високотехнологічних, наукомістких виробництв і зменшення частки сировинних галузей, матеріалота енергомістких призведуть до формування нової структури зайнятості за технологічними укладами. Широке впровадження інформаційної технології змінюватиме форми економічної діяльності людей. Робоча сила набуватиме нових рис своєрідного капіталу як сукупності економічних і позаекономічних характеристик (освіта, здоров'я, особистіші якості, професійно-кваліфікаційні показники тощо). В трудовій діяльності значно зросте питома вага інформаційної компоненти, посилиться процес постійної інтелектуалізації всіх видів праці.

Інноваційні імперативи модернізації ринку праці повинні бути зорієнтовані, поперше, на стале економічне зростання шляхом ефективного використання інтелектуального та трудового потенціалів робочої сили країни (забезпечення сприятливих та безпечних умов трудової діяльності; формування ефективного ринку освітніх послуг, у першу чергу за рахунок оптимізації структури професійної освіти; здійснення політики скорочення некваліфікованої частки робочої сили на основі скорочення, по мірі технологічного оновлення виробництва, рутинних робіт і робочих місць, шкідливих для здоров'я, і зростання частки робітників середньої і високої кваліфікацій; широке розповсюдження в економіці методів і форм організації та стимулювання праці, характерних для творчої діяльності; активізацію соціокультурного ресурсу в створенні національної інноваційної економіки тощо); по-друге, на забезпечення стабільності і гомогенності національного економічного простору через зниження міжрегіональних диспропорцій у людському розвитку (мінімізація соціальних і економічних збитків від згортання неконкурентоспроможних виробництв; взаємоузгодження процесу вивільнення робочої сили з формуванням постійно діючої системи перекваліфікації і перенавчання кадрів; безумовна пріоритетність інвестицій у людський капітал; збільшення асигнувань на освіту, науку, охорону здоров'я, культуру та мистецтво тощо).

Вирішення завдань продуктивної модернізації всього інституційного простору ринку праці можливе, на наш погляд, тільки через формування такого механізму регулювання, в якому забезпечено оптимальне збалансування формальних, неформальних та імпліцитних інституційних конструкцій. Зазначимо, що подібний підхід не є новиною в теорії систем та кібернетиці, є прийнятим в сучасній біології та соціології, але практично не розглядається в межах основної течії в економічних дослідженнях.

Основою регулятивних можливостей удосконалення інституційного забезпечення ринку праці, на наш погляд, виступає свідома маніпуляція динаміки перетворень формальних, неформальних та імпліцитних структур окремих інститутів і інституційної системи в цілому.

В якості перспективного напряму реалізації такого підходу вважаємо контрольований вплив на процеси трансформації імпліцитних структур у формальні, доповнення слабких формальних інститутів імпліцитними і нівелювання небажаних імпліцитних бажаними формальними.

Ефективним шляхом реалізації цього напряму є формування конкуренції між різними структурами інституційного забезпечення ринку праці. Наприклад, це може бути формування ефективного ринку соціально-трудових гарантій; погодження корпоративного, цивільного та трудового права; вибудова альтернативної системи індивідуально-виробничої сертифікації і верифікації видів професійної діяльності; удосконалення специфікації немайнових прав власності, зокрема, поряд із інтелектуальною власністю, власність на робочу силу.

Іншим потенційно продуктивним напрямом може стати страхування ризиків від погіршення умов зайнятості при реорганізації підприємств, розвиток різноманітних представницьких інститутів лобіювання інтересів окремих трудових колективів, підвищення стандартів обов'язкового взаємного інформування.

При деталізації цих напрямів в програми конкретних дій реалізації цих напрямі важливо дотримуватися таких принципів:

- функціонування будь-якого формального інституту має спиратися на усталені культурні настанови, укорінені схеми їх сприйняття, а також превентивне існування суб'єкта, зацікавленого в активності відповідного виду;

- на відміну від добровільних стратегій та моделей поведінки інститут повинен примушувати суб'єкта певних відносин дотримуватися певної лінії поведінки навіть в умовах, коли суб'єкт не повною мірою здатен ідентифікувати індивідуальну користь або навіть вбачає більш корисним альтернативну поведінку. В цьому сенсі більш важливим вважаємо не первинну якість інституту чи його структурної складової, скільки дієвість і невідворотність покарання за порушення його меж;

- будь-яка алокація ресурсів повинна розцінюватися, насамперед, як результат впливу на відповідні рішення поточної інституційної структури. Цей принцип змушує відмовитися оцінювати потенціал майбутнього розвитку і результат попереднього виключно як результат попереднього накопичення і кількості ресурсів;

- в процесі трансформації структура інститутів, навіть за умови незмінності базових властивостей, завжди набуває такої форми, яка адаптує зовнішню реакцію інституту до потрібних в конкретній ситуації наборів функцій та рівня їх виконання. Внутрішнім механізмом цих процесів виступає виборювання різними суб'єктами власних інтересів, в результаті інститут чинить вплив лише у тій мірі, в якій здатен стимулювати бажану структуру нових інтересів. Тому свідоме моделювання будь-якої ситуації, крім визначення результатів алокації ресурсів, завжди потребує оцінки конфігурації влади, структури ризиків та схильності до них, рентних ефектів, типів прояву обмеженої раціональності. Отже, не стільки важливо визнавати номінальну наявність і вагомість інститутів або називати досліджувані утворення інститутами, скільки розглядати результати економічної діяльності як наслідок і поштовх певної конфігурації у їх будові.

4. Оптимізація ринку праці в Україні як фактор її міжнародної інтеграції

Входження України до СОТ є складним політико-економічним процесом, що зумовлює системний вплив на господарський розвиток країни. Враховуючи неоднозначність впливу такого чинника на розвиток національної економіки, можна очікувати позитивних або негативних змін будь-якої з галузей економіки, що однозначно позначиться на сфері зайнятості населення. Саме тому завдання оптимізації ринку праці в Україні передбачає вироблення зваженої оцінки конкретних цілей регулятивної політики, співвідношення між принципами лібералізації економічного життя та його програмно-цільовим регулюванням на майбутнє. При цьому важливим компонентом структурних реформ в Україні є вирішення подвійного завдання: формування ефективного попиту населення і на цій основі стимулювання зайнятості. Ці дві функції є взаємно обумовлюючими, оскільки зростання попиту на внутрішні товари означатиме й поліпшення стану ринку зайнятості, тим часом як збільшення робочих місць приведе до зростання доходів населення та, відповідно, попиту на товарному ринку. При цьому стосовно українського ринку праці необхідно знайти оптимальний баланс між прогнозованими негативними наслідками вступу до СОТ і національними інтересами країни. На думку Мірошниченко Т.Є., при вступі України до СОТ слід врахувати інтереси прогресивних і стратегічно важливих галузей, підгалузей і сфер національної економіки, зберегти систему державної підтримки стратегічно значущих та соціально орієнтованих галузей, забезпечити можливості структурного оновлення основного капіталу в промисловості.

Вступ України до СОТ у довгостроковій перспективі зумовить підвищення зайнятості, передусім в експортоорієнтованих галузях економіки, таких, як сфера відпочинку, фінанси та банківська діяльність, зв'язок (сотовий), торгівля, туризм, будівництво, хімічна промисловість, а також в електроенергетиці, металургії, нафтовидобутку та нафтопереробці, лісовій і деревообробній промисловості. Можливий баланс між позитивними і негативними наслідками передбачається у харчовій, меблевій промисловості, науці та науковому обслуговуванні, поліграфічній промисловості, машинобудуванні, газовій промисловості. Негативно з точки зору зменшення кількості робочих місць вступ до СОТ позначається у фармацевтичній промисловості, виробництві медичного обладнання та автомобілебудуванні, у вугільній промисловості, сільському господарстві, м'ясо-молочній промисловості. У регіональному аспекті експерти очікують найбільше скорочення робочих місць на сході, півночі України, а найменше у Києві та АР Крим.

Таким чином, в умовах вступу до СОТ відбувається інтенсифікація ринку праці, а регулювання ринку праці вимагає активних дій центральних та місцевих органів виконавчої влади, територіальних громад. Нагального вирішення потребує питання щодо чіткого розмежування повноважень між центральними органами виконавчої влади, які зобов'язані формувати загальнодержавні підходи до політики на ринках праці, і місцевими органами виконавчої влади, яким потрібно делегувати функції щодо формування заходів на регіональних ринках праці та відповідальності за їх реалізацію.

Існує ще одна проблема проблема якості робочої сили. Зараз переважає тенденція, коли не людина шукає роботу, а робочі місця з пристойною заробітною платою потребують працівників певних професій та високої кваліфікації. У той самий час дуже багато роботодавців України не розглядають питання підтримки належної якості власного персоналу як украй важливу підприємницьку проблему. Так періодичність підвищення кваліфікації працівників, зайнятих у галузях економіки, становить у середньому по Україні один раз у 12,5 років, а в окремих галузях 50 років і вище. Назріла також потреба у розробленні та затвердженні на державному рівні концептуальних засад формування та розвитку єдиної цілісної системи неперервної професійної освіти. Вона має бути орієнтована на задоволення поточних та перспективних потреб у кадрах сучасного виробництва та сфери послуг. За сучасних умов в Україні відбувається швидка зміна якісного складу працівників сфери малого бізнесу, можна констатувати й радикальне кількісне збільшення людей, які приймають рішення займатися ним. Тут слід виокремити групи представників сфери малого бізнесу, які потребують додаткової підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації в сучасних міжнародних конкурентних умовах, передусім у контексті вступу до СОТ. За оцінками фахівців, українська економіка задля забезпечення ефективної мережі ринкових агентів, яка могла б реагувати на зміни кон'юнктури, системно вирішувати актуальні питання структурної адаптації до зовнішніх впливів, і потребує від 700 тис. до 1 млн. суб'єктів малого підприємництва. Таке підприємництво, як переконує світовий досвід, постає важливим фактором інноваційної політики, формування ринкового середовища, розв'язання завдань створення робочих місць та оптимізації ринку праці.

Отже, регулятивна політика на ринку праці в Україні повинна базуватися на оптимальному співвідношенні між принципами лібералізації економічного життя та програмно-цільовими підходами. Ключову роль мають відіграти формування ефективного попиту населення, а також стимулювання зайнятості. Але при збереженні системи державної підтримки стратегічно значущих та соціально орієнтованих галузей, забезпеченні можливостей структурного оновлення основного капіталу в промисловості, врахуванні інтересів прогресивних і стратегічно важливих галузей і сфер національної економіки доводиться мати на увазі зовнішньоторговельні зобов'язання та обмеження, що їх накладає на уряд інтеграція до системи СОТ.

Структурна компонента адаптації до умов включення української економіки в систему міжнародного поділу праці, міжнародного регіонального інтеграційного середовища , а головне до системи вільної торгівлі відповідно до критеріїв СОТ, потребує особливо ретельної уваги. Причому особливо важливу соціальноекономічну роль в умовах ринкової трансформації України має відігравати малий та середній бізнес. Модифікація структури зайнятості працездатного населення та окремих її функціональних елементів потребує одночасного впливу на зайнятість та ринок праці на національному, регіональному, місцевому, комерційному рівнях, створення систем контролю за зайнятістю, її статистичного обрахування, нових механізмів працевлаштування, а також забезпечення адаптації, структурного коригування макроекономічної системи з урахуванням лібералізації торгово-економічного режиму, реалій вступу до СОТ.

Використана література:

1. Писін В.М., Кліпакова Ю.М., Харківський інститут фінансів УДУФМТ. Міжнародні економічні відносини і місце України в світових інтеграційних процесах

2. Пашков С.О., 4-й курс, Київський національний економічний університет. Чинники створення конкурентного середовища в Україні в контексті сучасних інтеграційних процесів

3. Терон І.В., Цимбал О.І., Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України. Інноваційно-інституційні імперативи реалізації політики продуктивної модернізації ринку праці в контексті інтеграції країни у світові економічні процеси

4. Мисковець О.В., ст. викл. кафедри менеджменту, ВІЕМ, м. Луцьк. Оптимізація ринку праці в Україні як фактор її міжнародної інтеграції





Реферат на тему: Оптимізація ринку праці в Україні і місце України в світових інтеграційних процесах (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.