Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Мікроекономіка

Зайнятість населення і безробіття (реферат)

1. Поняття та види зайнятості населення

Зайнятість — одна із найскладніших і найважливіших економічних категорій, оскільки, з одного боку, забезпе­чує виробництво валового національного продукту — основу життєдіяльності людського суспільства, а з іншого відображає потреби людини в само реалізації через участь у суспільне корисній праці. Отже, зайнятість, це надзви­чайно важливе соціально-економічне явище, яке відоб­ражає раціональне використання ресурсів праці, задово­лений потреб народного господарства в робочій силі, забезпечення належного рівня життя зайнятого населен­ня, задоволення потреб працівників у підвищенні про­фесійного рівня, у всебічному розвитку особистості.

Зайнятість населення — це діяльність, пов'язана з за­доволенням особистих і суспільних потреб, яка, як пра­вило, приносить доход у вигляді заробітної плати, додат­кових грошових допомог, натуральних виплат тощо.

Під зайнятістю як економічною категорією розуміють сукупність соціально-економічних відносин у суспільстві, які забезпечують можливості прикладання праці в різних сферах господарської діяльності, і виконують функції пов'язані з відтворенням робочої сили на всіх рівнях організації суспільної праці і виробництва.

Залежно від тривалості і режиму зайнятості виділяють такі її форми:

Повнудіяльність працівника протягом повного ро­бочого дня (тижня, сезону), яка приносить прибуток в нормальних для даного регіону розмірах.

Неповну зайнятість певної особи протягом непо­вного робочого дня або з неповною ефективністю, з не­повною оплатою. Неповна зайнятість може бути «приму­совою», що обумовлено економічними причинами (скороченням обсягів виробництва, циклічним розвитком економіки, реконструкцією підприємства тощо).

Добровільна неповна зайнятість, пов'язана з соціальни­ми факторами — вихованням дітей, доглядом за хворими членами сім'ї, суміщенням роботи і навчання називається частковою. Цей вид зайнятості виникає з ініціативи працівника. До частково зайнятих можуть належати жінки — домогосподарки, студенти, пенсіонери.

Залежно від сфери застосування праці виділяють ос­новну і додаткову зайнятість, які і це можуть називатися первинною і вторинною.

Основна зайнятість, або первинна — це діяльність в межах нормативного робочого дня, тижня за основним місцем роботи.

Додаткова зайнятість — це зайнятість понад норма­тивний робочий час.

Останнім часом все більшого розповсюдження набу­вають гнучкі і нестандартні форми зайнятості, і гнучкі графіки робочого часу. Використовуються три форми гнучкості — гнучкість робочого часу, гнучкість зайнятос­ті і гнучкість винагороди. До осіб, що використовують гнучку форму зайнятості відносять: надомників, праців­ників за викликом, тимчасових робітників (контрактників) тощо.

У спеціальній економічній літературі нерідко може використовуватися велика кількість визначень зайня­тості: продуктивна; раціональна, оптимальна, збалансо­вана, ефективна/ Всі вони лише уточнюють основний зміст зайнятості, який полягає в необхідності підтримки такого співвідношення між зайнятою робочою силою і її резервом, яке сприяло б досягненню максимальної ефек­тивності функціонування виробництва і росту доходів населення.

Ефективною може вважатися зайнятість населення, яка забезпечує достойний прибуток, здоров'я, підвищен­ня освітнього і Професійного рівня для кожного члена суспільства на основі зростання суспільної продуктивності праці.

Прагнення до найбільш повної і при цьому ефективної зайнятості всього економічно активного населення країни - мета розвитку будь-якої економічної системи.

З поняттям зайнятості пов'язані поняття «економічно активного і «економічно неактивного» населення, «зайнятого населення» і «безробітних». Визначення цих категорій за методикою МОП були розглянуті в попередній темі. Проте необхідно зупинитися на визначеннях зайня­того і безробітного населення, які визначаються законом України «Про зайнятість населення».

Згідно з останнім статус безробітного в Україні мають громадяни працездатного віку, які з причин, що від них не залежать не мають заробітку (трудового доходу), внаслідок відсутності підходящої роботи, зареєстровані в Державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу і здатні до неї приступити.

До зайнятого населення, згідно з цим законом, в Ук­раїні відносять громадян, які проживають на її території на законних підставах:

- працівники, що працюють за наймом на всіх під­приємствах незалежно від форм власності і господарю­вання;

- громадяни, які самостійно забезпечують себе робо­тою (підприємці, фермери, особи, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю, особи творчої праці, то­що);

- обрані, назначені на оплачувані посади в органи державної влади, управління або в громадські організації;

- громадяни, які проходять службу у збройних силах, внутрішніх військах, органах національної безпеки і внут­рішніх справ;

- особи, що проходять професійну підготовку з від­ривом від виробництва;

- працюючі громадяни держав, які тимчасово знахо­дяться в Україні і виконують функції не пов'язані з за­безпеченням діяльності посольств і місій.

2. Державне регулювання зайнятості населення в Україні

Ринок праці в сфері зайнятості не може бути саморе­гулюючою системою. Більш повна і ефективна зайня­тість досягається завдяки її державному регулюванню. Зайнятість тут повинна розглядатися як один із головних орієнтирів розвитку економічної системи, який визначає перегрупування фінансових, матеріальних і трудових ре­сурсів в народному господарстві, пріоритетних напрямів НТП, розміщення продуктивних сил, шляху підвищення якості і рівня життя.

Державна політика зайнятості населення, в Україні ба­зується на таких принципах:

- забезпечення рівних можливостей усім громадянам в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки;

- сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, за­побіганню безробіття, створенню нових робочих місць;

- координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами соціально-економічної політики;

- забезпечення контролю профспілок, спілок підпри­ємців, власників підприємств за виконанням заходів що­до забезпечення зайнятості населення;

- міжнародного співробітництва у вирішенні про­блем зайнятості населення.

Політика зайнятості має макрорівень (загальнодер­жавний) і мікро рівень (регіональний і локальний), пер­ший з яких є визначальним.

Основи соціального захисту населення в сфері трудо­вих відносин закладені в Конституції України і в законі України «Про зайнятість населення».

Державні гарантії зайнятості населення в Україні

а) добровільність праці і вибору виду діяльності;

б) захист від необґрунтованої відмови в прийомі на роботу і незаконного звільнення з роботи;

в) безкоштовне сприяння в підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до професійної підготов­ки, освіти, особистих і суспільних потреб;

г) виплати вихідної допомоги і збереження середнього заробітку на період працевлаштування працівникам, які втратили постійне місце роботи;

д) безкоштовне навчання безробітних новим профе­сіям, перепідготовка в навчальних закладах;

е) виплати безробітним допомоги по безробіттю у встановленому порядку

Крім того Законом України «Про зайнятість населення» передбачені додаткові гарантії щодо працевлаштування працездатним громадянам, які потребують соціального захисту, зокрема:

а) жінкам, які мають дітей віком до 6 років;

б) одиноким матерям з дітьми до 14 років;

в) молоді, яка закінчила освіту;

г) особам перед пенсійного віку;

д) особам звільненим після відбуття покарання.

Для їх працевлаштування місцеві органи адміністрації бронюють на підприємствах всіх форм власності з чи­сельністю понад 20 осіб близько 5% робочих місць за робітничими професіями, в тому числі з гнучкими фор­мами зайнятості.

У разі відмови у працевлаштуванні на роботу їх у цих межах державна служба зайнятості стягує штраф за кож­ну таку відмову у розмірі 50 неоподатковуваних мініму­мів доходів громадян.

Пільги і компенсації вивільненим працівникам

1) Працівнику вивільненому з підприємства зберігається середня заробітна плата на період працевлаштування, але не більше як на 3 місяці з урахуванням ви­плати вихідної допомоги.

2) Виплата місячної вихідної допомоги і середнього заробітку, що зберігається проводиться за попереднім місцем роботи.

3) Зберігається безперервний трудовий стаж, якщо пе­рерва в роботі не перевищувала 3-х місяців.

Особливі гарантії надаються працівникам, які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці:

а) надання статусу безробітного, якщо протягом 7 йому не було запропоновано підходящої роботи;

б) право на отримання допомога у розмірі: 100% середньої заробітної плати за останнім роботи протягом 60 календарних днів;

75% середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 90 календарних днів; 50% середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом наступних 210 календарних днів, але не більше середньої заробітної плати в народному госпо­дарстві відповідної області за минулий місяць і не нижче мінімальної заробітної плати;

в) збереження на новому місці роботи, на весь період професійного перенавчання з відривом від виробництва, середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи;

г) право на достроковий вихід на пенсію за 1,5 роки.

Вихідна допомога

Працівникові виплачується вихідна допомога у розмі­рі не менше середнього місячного заробітку, у разі при­зову на військову службу — не менше двомісячного середнього заробітку, внаслідок порушення власником законодавства про охорону праці — у розмірі передбаче­ному колективним договором, але не менше тримісячно­го середнього заробітку.

Умови виплати допомоги по безробіттю громадянам зареєстрованим на загальних підставах:

- допомога по безробіттю виплачується з восьмого дня після реєстрації громадянина у державній службі зайнятості до працевлаштування, але не більше 360 ка­лендарних днів протягом двох років;

- для осіб перед пенсійного віку — до 720 календар­них днів;

- громадянам, які вперше шукають роботу — не біль­ше 180 календарних днів.

Розміри допомоги по безробіттю громадянам, зареєстрованим на загальних підставах

а) не менше 50% середньої заробітної плати за попе­реднім місцем роботи, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної галузі за минулий місяць, і не нижче встановленого зако­нодавством розміру мінімальної заробітної плати, якщо
громадянин протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працював не менше 26 календарних тижнів;

б) не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати — у всіх інших випадках, включаючи громадян, які шукають роботу вперше, або після тривалої (більше шести місяців) перерви.

Матеріальна допомога по безробіттю

1. Безробітні після закінчення строку виплати допо­моги по безробіттю можуть одержувати протягом 180 ка­лендарних днів матеріальну допомогу по безробіттю у розмірі до 75% мінімальної заробітної плати, за умови,
що середньомісячний сукупний доход на члена сім'ї не перевищує встановленого законодавством неоподаткову­ваного мінімуму доходів громадян.

2. Кожному із членів сім'ї, які перебувають на утри­манні безробітного, а також громадян, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю, надається одноразова Грошова допомога у розмірі 50% встановленої законодавством мінімальної заробітної плати.

Важливим провідником державної політики на ринку праці є біржа праці. Згідно з законом України «Про зайнятість населення» цей інститут інфраструктури ринку праці в Україні називається Державною службою зайнятості. Відповідно до Закону послуги, пов'язані з зайнятістю населення надаються державною службою зайня­тості безкоштовно. При цьому вона не вирішує питань про дану робочої сили ;

Основні завдання державної служби зайнятості в Україні:

- аналіз і прогнозування попиту і пропозиції на робочу силу, інформування про стан ринку праці;

- консультування громадян і власників підприємств, організацій, установ про можливість отримання роботи і забезпечення робочою силою —облік вільних робочих місць і громадян, які зверта­ються в питаннях працевлаштування;

- допомога громадянам у підборі підходящої роботи, а роботодавцям в підборі необхідних працівників;

- організація професійної підготовки і перепідготов­ки громадян, які лишилися без роботи;

- надання послуг відносно працевлаштування і профорієнтації незайнятого населення;

- реєстрація безробітних і надання їм в межах своєї компетенції допомоги, в тому числі і матеріальної;

- участь у підготовці перспективних і поточних про­грам зайнятості і заходів щодо соціального захисту різних верств населення від безробіття.

Наряду з державною службою зайнятості на ринку робочої сили великого значення набуває Державний фонд зайнятості. Останній формується за рахунок асигнувань з бюджетів різних рівнів, внесків підприємств, установ, організацій, кооперативів, добровільних внесків громадських організацій, громадян, іноземних фірм. Державний фонд зайнятості використовується для фінансування заходів щодо профорієнтації населення, професійного на­вчання вивільнених працівників і безробітних, сприяння їх працевлаштуванню і виплати допомоги по безробіттю, надання безпроцентних кредитів безробітним, для здій­снення підприємницької діяльності, організації додаткових робочих місць, на утримання працівників служби зайнятості і оплати інших витрат пов'язаних з соціаль­ним захистом прав громадян України на працю.

3. Види безробіття

Величина безробіття визначається як різниця між ро­бочою силою і зайнятими.

Безробіття вважається, з одного боку, важливим сти­мулятором працюючою населення, а з іншого — великим суспільним злом. Всі економічно розвинуті країни прикладають багато зусиль для подолання безробіття, але жодній з них ще не вдавалося ліквідувати його повністю. Навіть в таких країнах з розвинутою соціальною економікою, як Японія, ФРН, США , кількість безробітних не була меншою 1,5% загальної* кількості працездатних. У майбут­ньому в світі безробіття буде складати близько 10%, пов­ністю його ліквідувати не зможе жодна країна.

Розрізняють такі види безробіття:

Фрикційне — виникає тоді, коли частина людей доб­ровільно міняє місце роботи, частина шукає нову роботу після звільнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу. Термін «фрикційне безробіття» використовується для тієї категорії працівників, які шукають роботу або чекають її отримання в недалекому майбутньому. Фрик­ційне безробіття вважається неминучим і певною мірою навіть бажаним, оскільки частина працівників переходить з низькопродуктивної і мало оплачуваної роботи на більш продуктивну і вище оплачувану роботу.

Структурне безробіття — є продовженням фрикційного. Воно виникає тоді, коли в результаті НТП відбуваються важливі зміни в техніці, технології і організації виробництва, які змінюють структуру попиту на робочу силу. При цьому попит на робочу силу певних професій зменшується або зовсім зникає, а на інші професії, яких раніше не було - зростає. Структурні безробітні не можуть знайти, роботи без відповідної перепідготовки, до­даткового навчання навіть зміни місця проживання.

Фрикційне безробіття має короткочасний характер, а структурне — більш тривале у часі.

Циклічне безробіття — обумовлене спадами вироб­ництва. Спостерігається під час економічної кризи, коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, зай­нятість скорочується, а безробіття зростає.

Добровільне безробіття — виникає тоді, коли працівник звільнюється з роботи за власним бажанням у зв'язку з незадоволеністю рівнем оплати праці, умовами роботи, тощо. Рівень добровільного безробіття залежить від стадії економічного циклу. Закономірність даного виду безробіття полягає в тому, що чим менше у працівника шансів знайти нову роботу з кращими умовами найму, тим менше в нього бажання добровільно залишити роботу.

Вимушене безробіття - виникає тоді, коли працівник не бажає звільнятися, а адміністрація фірми скорочує персонал.

Приховане безробіття — корениться переважно в малому бізнесі, фермерстві, індивідуальному і ремісному ви­робництві, а також в неповній зайнятості (там, де праців­ників більше, ніж того вимагає виконання виробничої програми).

Крім вище перерахованих видів безробіття і в їх рамках (фрикційного, структурного, циклічного) розрізняють їх модифікації:

Конверсійне безробіття — аналогічне структурному і викликане скороченням чисельності армії і зайнятих у військово - промисловому комплексі.

Економічне безробіття — має порівняно стійкий характер, обумовлене коливаннями ринкової кон'юнктури, збанкрутінням частини товаровиробників у процесі кон­курентної боротьби.

Молодіжне безробіття — характеризується непропор­ційно високою питомою вагою молоді (віком 16 - 24 роки) у складі безробітних, має характер переважно функ­ціонального безробіття.

Застійне безробіття — охоплює людей, які не хочуть а з часом і не можуть працювати.

4. Природний рівень безробіття. Закон Оукена

Особливий інтерес викликає проблема рівня безробіття . Останнім часом повну зайнятість визначають як зай­нятість, за якої оплачувану роботу мають менше ніж 100% працездатного населення. Іншими словами, при повній зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі фрикційного і структурного безробіття.

Такий рівень безробіття називають нормальним, або природним. Природний рівень безробіття — це такий його рівень, при якому фактори, які підвищують і зменшу­ють ціни і заробітну плату знаходяться в рівновазі. Існує декілька тлумачень природного, нормального рівня без­робіття. Одне з найбільш поширених розглядає його як рівень, при якому інфляція не зростає швидкими темпами. Отже, до природного безробіття відносять фрикційне і структурне. Перевищення безробіттям природного рівня визначається, на думку західник економістів, циклічни­ми факторами. Меті визначення природного рівня без­робіття служить концепція потенційного ВНП, яка фак­тично узаконює достатньо високу норму безробіття. Згідно з цією концепцією потенційний ВНП досягається при повному завантаженні основного капіталу, під яким розуміють завантаження виробничих потужностей об­робної промисловості приблизно на 86%. В шістдесяті роки природною нормою безробіття, за якої міг бути досягнутий потенційний ВНП, вважали — 4,3%, в сімдесяті — 6,6%, в першій половині вісімдесятих — близько 7%. Спробу математичними розрахунками визначити рух рівня безробіття і зайнятості залежно від відхилення фактично виробленого ВНП від потенційного здійснив американський учений Артур Оукен. Він вивів закон, згідно з яким щорічний приріст реального ВНП приблизно на 2,7% утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові 2% приросту реального ВНП зменшує чисельність , безробітних на 1%.

З цього виходить, що визначення величини приросту ВНП необхідне для того, щоб не дати збільшуватися нормі безробіття. Від 2,5 до 3% щорічного приросту реального ВНП необхідно направляти на створення нових робочих місць, це сприятиме утриманню безробіття на тому ж рівні. Крім того більш швидкий приріст ВНП скорочує безробіття, тоді як відносне падіння темпів рос­ту збільшує кількість безробітних.

На думку деяких дослідників, природний рівень без­робіття, по суті таким не є, оскільки він не є оптимальним, природний рівень безробіття вище оптимального. Досягнення останнього максимізує економічний добро­бут, але приводить до надмірного росту інфляції. Ре­цептів безболісного зменшення рівня безробіття навіть на 1-2%, ще не винайдено. Навіть при досягненні опти­мального рівня безробіття добробут населення на макси­мальному рівні не забезпечується. За законами ринкової економіки, якщо зростає попит на робочу силу, зменшу­ється безробіття і відповідно зростає заробітна плата, платоспроможний попит населення на споживчі товари та послуги буде зростати. Але за законами тієї ж ринко­вої економіки ціни на споживчі товари та послуги будуть рости ще швидшими темпами, знецінюючи таким чи­ном, грошові доходи населення, тобто призводячи до інфляції.

Отже, ринкова економіка змушена постійно шукати відповідь на питання: зростання інфляції чи зростання безробіття?

Як свідчить світовий досвід, точного виміру безробіт­тя ніколи досягати не вдавалося через такі причини:

1) Часткова зайнятість. В офіційній статистиці всі зай­няті неповний робочий день входять в категорію пов­ністю зайнятих, що занижує рівень безробіття.

2) Робітники, які втратили надію на роботу. Статистика рахує безробітними тих, хто активно шукає роботу, ті
хто зневірилися знайти роботу безробітними не вважа­ються,

3) Неправдива інформація. Зустрічаються люди, які заявляють, що активно шукають роботу, а насправді працювати не хочуть. Це завищує рівень безробіття.

Помітним є те, що динаміка безробіття в розвинутих країнах носить нерівномірний характер. Кожні 7-11 років відбувається масове оновлення основного капіталу, що супроводжується вивільненням морально застарілої ро­бочої сили і формуванням попиту на робочу силу, відпо­відно до техніки нового покоління.

Заплутаніша ситуація складається стосовно вивчення довгострокового циклу. В зв'язку з переходом раз в 50-60 років до чергового довгострокового циклу рівень безробіття значно зростає, оскільки відбуваються скачкоподібні зміни в технологічній структурі виробництва і в умовах грошового обігу. Виникають нові галузі і зника­ють старі. Безробіття може охоплювати цілі регіони з переважанням застарілих виробництв.

Найбільш драматичного характеру набуває безробіття під час переходу до чергового довготривалого циклу, формування нового технологічного способу виробницт­ва, на основі технічної революції, коли докорінно зміню­ється структура відтворення, докорінно змінюється про­фесійний склад працівників.

В економіці розвинутих країн безробіття в основному має структурний характер, а серед безробітних загост­рюється конкуренція за високооплачувану роботу.

У будь-якому суспільстві безробіття завжди пов'язане з певними соціальними і економічними витратами. Еко­номічні втрати суспільства вимірюються вартістю вироблених товарів і послуг, скороченням податкових над­ходжень в державний бюджет, зростанням витрат на виплату допомоги по безробіттю, утриманням значного апарату державних органів з праці, зайнятості і соціаль­ного забезпечення.

Безробіття веде до посилення соціально-негативних процесів, росту напруги, соціальної патології в суспільст­ві. Американський учений М. Харвей Бренер на основі даних про населення США в 1970 році відзначив, що протягом тридцяти років зростання безробіття на 1% при збереженні його протягом шестирічного періоду призво­дить до зростання показників злочинності: загальної смертності — на 2%, числа самогубств — на 4,1 % кількості вбивств — на 5,7%, збільшення кількості ув'язне­них та зростання кількості хворих в результаті психічних захворювань — на 4%. В цілому ж відповідні витрати суспільства, пов'язані з ростом державних витрат на по­долання соціально-негативних наслідків безробіття, ма­ють значну величину.

Однак, останнім часом формуються все більш опти­містичні погляди на проблеми безробіття. Економічна практика свідчить про наявність можливостей для погли­нання економічно активного населення.

Якщо вдатися до історії, то помітне таке: абсолютне скорочення зайнятості під впливом зростання продук­тивності праці в сільському господарстві супроводжува­лося розширенням обробних галузей, збільшенням у них робочих місць і поглинанням відносних надлишків насе­лення, що вивільнюється з цієї галузі.

Наступний етап характеризувався абсолютним скоро­ченням зайнятості в усіх галузях матеріального вироб­ництва, швидким кількісним збільшенням робочих місць у сфері соціальних і ділових послуг.

Останній етап, який лише намітився і набуває розвит­ку, полягає у збільшенні вільного часу для всіх категорій зайнятого населення, внаслідок зростання продуктив­ності праці, економії робочого часу в усіх сферах людсь­кої діяльності.








Реферат на тему: Зайнятість населення і безробіття (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2017. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.