Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Мікроекономіка

Виробництво і розподіл суспільних благ (курсова робота)

Зміст

Вступ .стор. 3

1. Особливості приватних та суспільних благ стор. 4

2. Попит на суспільні блага .стор. 8

3. Виробництво суспільних благ .стор. 12

4. Розподіл суспільних благ .стор. 13

5. Ефективність і суспільні блага ………………………… ….стор. 14

6. Суспільні блага і труднощі на ринку……………………… стор. 16

Висновки .стор.16

Література стор.18

Вступ

Будь-яка істота, що живе на землі, будь то рослина чи тварина, повноцінно живе чи існує тільки при дотриманні нею чи навколишнім світом визначених умов. Ці умови створюють консенсус, що відчувається як задоволення, тому має місце говорити про границю споживання, такому стані всіх людей, при якому їхні потреби в благах максимально насичені. І в сучасний час потреби в красивому одязі, вишуканій їжі, у погоні за модою і престижем актуальні, і від них залежать зайнятість на ринку праці, розвиток як великого, так і малого бізнесу.

Задоволення потреб – це ціль будь-якої діяльності людини. Вона працює, щоб забезпечити собі харчування, одяг, відпочинок, розваги тобто ті блага, що потрібні в житті. І навіть діяння, що, здавалося б, не несе ніякої користі для людини, насправді має причину. Наприклад, милостиня, для того, хто її дає, є задоволенням його вищих потреб, зв'язаних з його психікою.

Людина без потреб – мертва людина.

Мільйони років еволюції можна звести до декількох років розвитку людини, і тим самим спростити розуміння відмінності вищих і нижчих потреб (вторинних і первинних). Ці поняття відрізняє те, що відрізняє людину від тварини, тобто розум. При народженні людина випробує тільки первинні потреби. Проходять мільйони років еволюції чи лічені роки соціалізації людини й істота з низьким рівнем розвитку перетворюється у високоорганізовану. Одним з основних ознак цього перетворення є поява на визначеному етапі вищих потреб.

Потреби суспільства - це соціологічна категорія, в основі якої лежать колективні звички, тобто те, що прийшло від наших предків, і укоренилося в суспільстві настільки сильно, що існує в підсвідомості. Цим і цікаві потреби, що залежать від підсвідомості, що не піддаються аналізу, розглядаючи конкретний індивід. Їх необхідно розглядати глобально, щодо суспільства.

Для задоволення потреб необхідні блага. Відповідно економічні потреби це ті, для задоволення яких необхідні економічні блага. Іншими словами економічні потреби – та частина людського нестатку, для задоволення якої необхідне виробництво, розподіл, обмін і споживання благ. Звідси можна зробити висновок, що будь-яка людина має потребу в економічній сфері для задоволення хоча б його первинних потреб. Люба людина, будь то знаменитість, учений, співак, музикант, політик, президент насамперед залежить від свого природного початку, а значить стосується економічного життя суспільства, і не може створювати, діяти, керувати не стосуючись економічної сфери.

Кожне суспільство має вирішити три фундаментальні пробле­ми: що виробляти (які товари і послуги та в якій кількості)?; як ви­робляти (за допомогою яких обмежених ресурсів і технологічних засобів)?; для кого виробляти ці товари (хто їх споживатиме)?

Обмеженість економічно­го потенціалу країни можна проілюструвати за допомо­гою графіка межі виробничих можливостей. Якщо результати виробництва (товари чи послуги, які споживаються або використовуються у дальшому виробництві) умо­вно поділити на дві групи (наприклад, суспільні товари, й приватні товари), то межа виробничих можливостей відбиватиме максимальні кілько­сті суспільних і приватних товарів, які можуть одночасно вироблятися за даної кількості ресурсів, якщо припустити, що всі ресурси повністю використовуються (рис. 1.1).

1. Особливості суспільних благ

Стан почуття недостачі характерно для будь-якої людини. Спочатку цей стан носить розпливчастий характер, точно неясна причина такого стану, але на наступному етапі він конкретизується, і стає ясно які саме товари чи послуги необхідні. Таке почуття залежить від внутрішнього світу конкретної особистості. В останній входять смакові переваги, виховання, національні, історичні передумови, географічні умови.

Благо – це потреба в якому-небудь благу, що має корисність для конкретної людини. У такому широкому змісті потреби є предметом дослідження не тільки суспільних, але і природничих наук, зокрема біології, психології, медицини.

Біологія, наприклад, вивчає аспект благ, зв'язаний з обміном речовин у живому організмі і підтримкою його життєдіяльності.

Психологія розглядає блага як особливий психічний стан індивіда, що відчувається їм незадоволеність, що відбивається на психіці людини як результат невідповідності між внутрішніми і зовнішніми умовами діяльності.

Суспільні науки вивчають соціально-економічний аспект благ. Економічна наука, зокрема, досліджує суспільні потреби.

Суспільні блага – потреби, що виникають у процесі розвитку суспільства в цілому, окремих його членів, соціально-економічних груп населення. Вони випробують на собі вплив виробничих відносин соціально-економічної формації, в умовах якої складаються і розвиваються.

Суспільні блага поділяються на дві великі групи потреб суспільства і населення (особисті потреби).

Блага суспільствавизначаються необхідністю забезпечення умов його функціонування і розвитку. До них відносяться потреби виробничі, у державному управлінні, забезпеченні конституційних гарантій членам суспільства, охорони навколишнього середовища, обороні і т.п.

З економічною діяльністю суспільства найбільш зв'язані виробничі потреби.

Виробничі потреби випливають з вимог максимально ефективного функціонування суспільного виробництва. Вони включають потреби окремих підприємств і галузей народного господарства в робочій силі, сировині, устаткуванні, матеріалах для випуску продукції, потреби в управлінні виробництвом на різних рівнях – цеху, дільниці, підприємства, галузі народного господарства в цілому.

Ці потреби задовольняються в процесі господарської діяльності підприємств і галузей, що зв'язані між собою як виробники і споживачі.

Особисті блага виникають і розвиваються в процесі життєдіяльності людини. Вони виступають як усвідомлене прагнення людини до досягнення об'єктивно необхідних умов життя, що забезпечують повний добробут і всебічний розвиток особистості.

Будучи категорією суспільної свідомості, особисті потреби виступають і як специфічна економічна категорія, що виражає суспільні відносини межу людьми з приводу виробництва, обміну і використання матеріальних і духовних благ і послуг.

Особисті потреби носять активний характер, служать спонукальним мотивом діяльності людини. Остання в кінцевому рахунку завжди спрямована на задоволення потреб: здійснюючи свою діяльність, людина прагне повніше задовольнити їх.

З іншого боку, сама ця діяльність виступає найважливішим фактором формування особистих потреб. Чим вона ширше і багатогранніше, тим різноманітніше, більші потреби людини і тим у кінцевому рахунку повніше вони задовольняються.

Задоволення потреб шляхом так називаного пасивного споживання, не зв'язаного з активною діяльністю індивіда як члена суспільства, економічного суб'єкта, неминуче веде до їх знецінення. Тому саме сама активна діяльність людини є чинником росту потреб, їхнього якісного удосконалювання, стимулює прояв закону зростаючих потреб.

У ринковій економіці виробництво і розподіл благ відбуваються з використанням механізму цін. Для виробників і споживачів діє принцип виключення, який означає, що певне благо отримує лише той, хто в змозі та згоден заплатити ціну, яка встановлюється на нього. Інші економічні суб'єкти із процесу усуваються. До того ж виробляються лише ті товари, ціни яких перевищують витрати, тобто виробники намагаються уникнути неефективних виробництв. На ринку окремі економічні суб'єкти приймають самостійні рішення (у відповідності із власними уподобаннями та фінансовими можливостями) про те, якими мають бути обсяг та структура їхньої пропозиції та їхнього попиту на різні блага. Кількість товару, яку економічний суб'єкт може мати у своєму розпорядженні, залежить від його купівельної спроможності.

В умовах ринкової економіки, окрім ринкових (або приватних) благ, на які існує індивідуальне право власності, є так звані "суспільні”, або колективні блага.

Суспільні блага мають дві характерні ознаки:

1. Неможливість виключення будь якого об'єкта із споживання (невинятковість). Благо невиняткове, якщо не можуть бути виключені із сфери його споживання. Національна оборона є яскравим прикладом цього. Якщо нація забезпечила систему оборони, всі громадяни користуються її плодами. Маяк також є прикладом невиняткових товарів.

2. Відсутність суперництва у споживанні (неконкурентність). Блага неконкурентні, якщо при будь якому заданому рівні виробництва граничні витрати для додаткового споживання дорівнюють нулю. Наприклад, використання маяка. Коли він вже збудований і введений в дію, додаткове судно нічого не додає до його експлуатаційних витрат. Більшість благ конкурентні в споживанні.

Невиняткові товари не обов'язково загальнонаціональні за характером. Якщо облдержадміністрація проводить програму боротьби із с/г шкідниками, виграють всі фермери і споживачі. А якщо агент продає новий автомобіль одному споживачеві, то він виключає можливість для інших осіб купити саме цей автомобіль – отже, автомобіль є винятковим благом (як і конкурентним).

Деякі блага є винятковими, але неконкурентними. Наприклад, в період незначного руху переїзд через міст неконкурентний, оскільки поява додаткової машини не вплине на швидкість інших автомобілів. Але проїзд на мосту винятковий, оскільки власники моста можуть заборонити ним користуватись.

Низка благ є невинятковою, але конкурентною. Повітря невиняткове, але може бути конкурентним, якщо забруднення атмосфери однією фірмою шкідливо впливають на якість повітря і на здатність інших людей повною мірою користуватися ним.

Суспільні блага, що неконкурентні і невиняткові, дають вигоду людям за нульових граничних витрат – жодна людина не виключається з їх споживання. Класичним прикладом є національна оборона. Система оборони невиняткова, як вже розглядалося, однак вона ще й неконкурентна, оскільки граничні витрати на забезпечення оборони одній додатковій людині дорівнюють нулю.

Суспільні блага і конкурентні, і виняткові. Національний парк – частина громадськості може бути виключена з користування парком підвищенням плати за вхід і за право розбивати намети. Користування парком також конкурентне (оскільки він може бути переповненим численними відвідувачами), і в'їзд в парк додаткової машини може зменшити вигоди, які отримують інші споживачі.

У тих випадках, коли інтереси споживачів суспільного блага однорідні і рішення приймаються одноголосно, колективне надання суспільного блага збільшує надлишок споживача.

Розглянемо такий приклад:

Грн.

5000 Затрати на боротьбу із шкідниками з повітря

A

10 С Затрати на індивідуальну боротьбу

К

0,5 F E

Кількість знищених

шкідників

Q1 Q2 B

Рис. 2.1 Переваги колективного надання суспільних благ.

В певному населеному пункті проживає 10000 сімей, картопляним ділянкам яких завдано шкоди нашестям колорадських жуків. Виникає питання, як краще з ним боротися – індивідуально чи колективно? (Див. рис. 1).

Припустимо, що АВ – крива попиту на заходи щодо знищення шкідників. Ці заходи можуть бути проведені кожним домогосподарством індивідуально, і на таке разове знищення шкідників на своїй ділянці необхідно, скажімо 10 грн., при цьому кількість знищених шкідників складатиме Q1. Із шкідниками можна боротись з повітря, але тоді проведення одного колективного заходу обійдеться в 5000 грн., що в розрахунку на одну сім'ю (при відсутності негативних наслідків) складе 0,5 грн. За такої ціни обсяг попиту на благо буде дорівнювати Q2.

У даному випадку мова йде про суспільне благо: при обпиленні з повітря немає суперництва в споживанні і неможливо нікого виключити із споживання. Додатковий виграш споживача в даному виразі вимірюється площею FKCE. Цей виграш є стимулом для прийняття колективного рішення.

У тих випадках, коли, за дії ринкових механізмів, неможливо забезпечити споживача суспільними товарами, що не виключаються із споживання, у багатьох країнах надання цих благ бере на себе уряд (державний сектор).

Державне виробництво суспільних благ вигідніше, оскільки компенсувати витрати на нього уряд може податками або штрафами. Але як може уряд визначити необхідні обсяги виробництва суспільних благ, якщо існує проблема "зайців” (люди діють як пасажири -"зайці”, розуміючи цінність програми і її користь для себе, але не платять за неї) і це стимулює людей давати невірну інформацію про свої уподобання?

Голосування значно поширене при розв'язанні проблеми розподілу. Наприклад, деякі питання щодо місцевого бюджету люди вирішують прямим голосуванням (модель прямої демократії), інші ж питання вирішують голосуванням обраних ними законодавців (система представницької демократії). Багато з референдумів місцевого або державного рівня ґрунтується на принципі голосування за правилом більшості: кожна особа має один голос, а перемагає той із кандидатів (або той із пунктів), який отримує більше від 50% голосів.

Розглянемо те, як голосування за правилом більшості визначає політику в галузі державної освіти. На рис.2. розглянуто уподобання щодо витрат на освіту (на кожного учня) трьох громадян, що є представниками трьох однакових груп людей, які проживають в районі даної школи.

Крива Б1 розкриває бажання першого громадянина платити за освіту, без урахування жодного з необхідних до сплати податків. Бажання платити на кожному із рівнів витрат відображає максимальну суму, яку громадянин платитиме за право користування благом на даному рівні, вважаючи це вигіднішим ніж не платити взагалі.

Бажання

платити СБ

(в дол.)

Б1 Б2 Б3

0$ 600$ 1200$ 2400$ Витрати на освіту (на учня)

Рис. 2.2. Визначення рівня витрат на освіту

Загалом вигода від витрат на освіту зростає разом із збільшенням витрат. Але водночас зростає і розмір податку на потреби освіти. Крива бажання платити, яка відображає чисту вигоду від витрат на освіту, спочатку висхідна, оскільки громадянин надає високу цінність тому, що відповідає відносно низьким рівням витрат. Проте, коли витрати зростають вище від 600 дол. На учня, цінність, яку являє собою освіта для окремої сім'ї, зростає нижчими темпами, так що чиста вигода зменшується. Врешті-решт, рівень витрат стає таким високим (2400 дол. на учня), що громадянин залишається байдужим щодо оплати на цьому рівні або несплати взагалі.

Крива Б2, яка характеризує бажання платити другого громадянина (без урахування податків) має таку саму форму, але досягає максимуму на рівні 1200 дол. на учня. Крива Б3 – бажання платити третього громадянина – досягає піку при 1800 дол. на учня.

Суцільна лінія СБ відображає сукупне бажання платити за освіту – додавання кривих Б1, Б2 та Б3 по вертикалі. Крива СБ – це міра максимальної кількості, яку всі троє громадян готові заплатити за користування кожним з рівнів. Як показано на рис. 1, сукупне бажання платити максимізується за рівня витрат 1200 дол. на учня. Оскільки крива СБ вимірює вигоду від витрат без урахування податків, що накладаються за таких витрат, точка максимуму, 1200 дол. на учня, також відображає ефективний рівень витрат.

Чи можна голосуванням за правилом більшості досягти ефективного результату в цьому разі? Припустимо, що громадськість голосує щодо доцільності витрат 1200 дол. проти 600 дол. на учня. Перший громадянин проголосує за 600 дол., але два інших голосуватимуть за 1200 дол., що за правилом більшості буде ухвалено. Таким чином, 1200 дол. відображає найпривабливішу альтернативу для середнього голосуючого – громадянина із середніми уподобаннями. При голосуванні за правилом більшості рівень витрат, бажаний для середнього голосуючого, завжди буде у вигіднішому становищі, ніж будь-який альтернативний.

Але чи буде вибір середнього голосуючого ефективним рівнем витрат? У даному разі так, оскільки 1200 дол. – це ефективний рівень. Але уподобання середнього голосуючого часто не збігаються з ефективним рівнем витрат. Припустимо, що вибір третього громадянина збігається із вибором другого. Тоді вибір середнього голосуючого все одно залишиться 1200 дол. на учня, але ефективний рівень витрат при цьому буде нижчим від 1200 дол. (оскільки ефективний рівень – це середнє арифметичне виборів усіх трьох громадян). У цьому разі правило більшості приведе до надмірних витрат на освіту. А якби ми повернули приклад таким чином, що вибори першого і другого громадян збіглися, правило більшості спричинило б надто високий рівень витрат на освіту.

Отже, голосування за правилом більшості дає змогу за вибором середнього голосуючого визначати результат референдуму, але цей результат не обов'язково ефективний

2. Попит на суспільні блага

Попит – це ідеальна потреба і реальна можливість покупця придбати в певній кількості даного товару.

Платоспроможний попит – потреба в товарах, яка забезпечена грошовими коштами покупця.

У деяких літературних джерелах попит на блага визначають як кількість товарів, яку може придбати споживач, що володіє відповідною сумою грошей. Іншими словами, сутність попиту зводиться до наявності певної величини грошової маси. Зрозуміло, що коли немає грошей, то немає і реальної можливості купити товар. Однак, реальною є й інша ситуація: можна мати гроші, але не купити той чи інший товар, не побачивши в ньому тієї чи іншої для себе корисності. В зв'язку з цим в понятті попиту можна виділити два аспекти:

- ідеальне бажання споживача придбати даний товар в зв'язку з тим, що він має суб'єктивну корисність для даного покупця;

- реальну можливість купити даний товар, тобто наявність грошей.

На величину попиту впливають:

- кількість покупців;

- грошові доходи;

- оцінка перспектив майбутніх доходів;

- мода;

- реклама та ін.

Визначальне значення мають ціна і доход.

Ефект доходу.

Якщо ціна продукту падає, то реальний дохід (покупна здатність) того, хто купує цей продукт, збільшується. Це збільшення реального доходу проявиться в рості об'єму закупок різновидних товарів. Наприклад:

При постійному грошовому доході 45 грн. в тиждень, ви зможете придбати 5 кг масла селянського по 9 грн. за 1 кг. Але якщо ціна масла впаде до 7 грн. за 1 кг і ви купите тих самих 5 кг, то 10 грн. у вас залишаться вільними для купівлі додаткової кількості цього чи іншого товару.

На реакцію споживачів вплив створює зміна доходу. Як згадувалось в попередніх темах, ще в ХІХ столітті німецький статистик Ернст Енгель, помітив поступове зменшення відносної частки на харчування в бюджеті в міру його зростання.

На основі цих досліджень був введений закон Енгеля, згідно якого зі збільшенням доходу, його частка, яка витрачається на товари першої необхідності, зменшується, в той час, коли частка витрат на предмети розкоші і на духовний розвиток збільшується.

Зниження ціни продукту означає, що тепер він став дешевше по відношенню до всіх інших продуктів. І споживачі будуть прагнути замінити більш дешевим товаром інші продукти, які стали тепер відносно дорожчими. В прикладі падіння ціни на яловичину – при незмінній ціни на всі інші продукти – буде робити її все більш доступною і бажаною для покупців. По ціні 2,5 грн. за кг вона представляє собою більш "вдалу покупку”, ні ж по ціні 5 грн. Тобто, зниження ціни буде стимулювати споживача до заміщення яловичиною деяких статей витрат. Яловичина вповні може замінити свинину, телятину, птицю і цілий ряд інших продуктів споживання. Зниження ціни збільшує відносну бажаність продукту і заставляє споживача прагнути придбати його в більшій кількості.

Раніше, при розгляді бюджетних ліній відмічалось, що при даній ціні продукту А збільшення ціни продукту Б приведе до переміщення одного з кінців бюджетної лінії вліво (рис.3):

А

Б

Рис.3.

Наведемо приклад, який показує першопочаткову споживчу рівновагу в точці Х (рис.4). Бюджетна лінія, використана для визначення цього стану рівноваги, показала, що величина грошового доходу дорівнює 12 грн., а також те, що вартість одиниці продукції А = 1,5 грн., а Б = 1 грн. Тепер збільшимо ціну на продукцію Б до 1,5 грн., зберігши величину грошового доходу і ціну на продукцію А.

10 А

8

К о

6

4 х1 о

х о

2

0 2 4 6 8 10 12 Б

Рис. 4. Зміна ціни і попиту.

Стан рівноваги досягається в точці Х, в якій бюджетна лінія дотикається найбільш високої із всіх досяжних кривих байдужості. В цьому випадку споживач, який має доход 12 дол., купить 4 одиниці товару А по 1,5 дол., і 6 одиниць товару Б по 1 дол. Інші точки дотику також показують доступні даному споживанню комбінації продуктів А і Б, однак останні відповідають меншим сукупним корисностям, про що свідчить факт їх розміщення на більш низьких кривих байдужості. В той же час точка К хоча і відповідає більшій сумі корисності, проте вона знаходиться вище бюджетної лінії і, недоступна для даного споживача.

Отримаємо результат, відображений на рис.4. Нижній кінець бюджетної лінії пересувається вліво, даючи тим самим нову рівновагу при дотику до кривої байдужості в точці Х1. Ми бачимо, що в точці Х1 споживач купує 3 одиниці продукту А і 5 одиниць продукту Б порівняно із з 4 одиницями продукту А і 6 одиницями продукту Б, і, слід відзначити, ми володіємо достатньою інформацією для вияснення характеру кривої попиту на продукт Б. Ми знаємо що в точці рівноваги Х ціна продукту Б складає 1 грн., причому купується 6 одиниць продукту; в точці рівноваги Х1 ціна продукту Б складає 1,5 грн., при чому купується 3 одиниці продукту. Ці дані показані графічно у вигляді кривої попиту на продукт Б на рис. 5:

Ціна

продукту

Б

1,50

1,00

0,50

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 Q

Рис. 5.

Дану криву ми отримали в результаті співставлення зміни цін на продукт Б і відповідно зміни його кількості. Припустимо, що всі інші точки відповідності цін і кількості знаходяться аналогічним чином. Маємо криву попиту.

Суть в тому, що завдяки найпростішому маніпулюванню ціною продукту Б при допомозі кривих байдужості і бюджетних ліній можна побудувати спадну криву попиту на продукт Б. Слід замітити, що в даному прикладі був встановлений закон попиту.

Попит на блага – це економічна категорія, характерна для ринкового господарства, яка виражає сукупну суспільну потребу в різних товарах з врахуванням платоспроможності покупців. Величина попиту оцінюється кількістю конкретної продукції, об'єм якої може бути придбаний покупцями по встановленій, або договірній ціні. Або інакше кажучи: це вартісна оцінка попиту, або попит помножений на ціну. При визначені величини попиту необхідно враховувати період реалізації. Тоді величину попиту можна вирахувати за формулою:

к

Цвt=еQit*Ці

q=1

де Цвt – вартість потрібного товару для періоду реалізації, Qit – кількість і-того товару для періоду реалізації, Ці – ціна одиниці товару, К - кількість найменувань товару.

Ринковий попит – це попит, який визначається як загальна сума всіх індивідуальних попитів при кожному значенні ціни.

Ціновий детермінант попиту – ціна.

Нецінові детермінанти:

ь смаки чи переваги покупців (людина-спортсмен віддасть перевагу кросівкам, аніж звичайним туфлям);

ь число споживачів на ринку (на ринку автомобілів в Японії частка американських автомобілів незначна);

ь ціни на аналогічні товари (люди, перед тим як подорожувати, будуть порівнювати переваги та вигоди від подорожі автомобілем чи авіатранспортом);

ь грошові доходи споживачів (людина із високими грошовими доходами може дозволити собі купувати омари, в той час, як людина із низькими доходами може ледве накопити на покупку масла);

ь споживчі очікування стосовно майбутніх цін і доходів (при гарній погоді очікується хороший урожай кави, тоді ціни на каву будуть низькими, а при поганій погоді – урожай буде поганий, тому ціни будуть високими).

Попит на блага відображає ряд альтернативних можливостей, які можна відобразити в формі таблиці. Він показує ту кількість продуктів, на яку (при інших рівних умовах) буде пред'явлений попит при різних цінах. Попит переважно розглядається з позиції відносності ціни, іншими словами, ми вважали, що попит показує кількість продукту, яку споживачі будуть купувати за різними можливими цінами. В такій же мірі вірно, а іноді і корисніше розглядати попит із кількісної точки зору.

Замість того, щоб питати яку кількість може бути продано за різними цінами, можна спитати, за якими цінами споживачі готові купити різну кількість товару.

Між ринковою ціною товару і тією його кількістю, на яку виникне попит, існує зворотна залежність, характер якої відображає закон попиту.

Суть закону попиту полягає в тому, що підвищення ринкової ціни при інших рівних умовах зменшує обсяг попиту, і навпаки, зниження ринкової ціни збільшує величину попиту.

В основі даного закону лежить наступна аргументація:

1) Здоровий глузд і елементарне спостереження дійсності погоджується з тим, що нам показує крива попиту. Звичайно люди дійсно купують даного продукту більше по низькій ціні, ніж по високій. Для споживачів ціна – високий бар'єр, який не кожен може переступити.

2) Покупець отримує менше задоволення від другої спожитої одиниці продукції.

3) Ефект доходу та ефект заміни.

При аналізі споживчої поведінки слід також враховувати "парадокс Гіффена”. Англійський економіст, статистик Роберт Гіффен (1837-1910) звернув увагу на парадоксальне явище: під час неврожаю картоплі в Ірландії ціни на неї зросли, а попит на картоплю теж зріс. Ситуацію, при якій зниження ціни призводить до зменшення попиту, а підвищення ціни збільшує попит на товар називається ефектом Гіффена, а сам товар низької якості – товаром Гіффена.

Причину ефекту Гіффена пояснити неважко: біднякам доводиться відмовитися від високоякісних товарів по мірі зростання цін і збільшувати споживання низькоякісних товарів. Для значної частини бідного населення сучасної України товари Гіффена стали мало не найголовнішими товарами, які купуються в процесі споживчої поведінки.

4. Величина попиту не завжди залежить від ціни на продукцію. Величина попиту часто залежить від навколишніх споживачів. Кожен споживач відчуває на собі вплив смаків і переваг інших споживачів. Сучасна економічна наука особливо виділяє три найбільш типові форми впливу навколишніх людей на споживача, які породжують в поведінці покупця три ефекти:

- ефект приєднання до більшості ("юрби”);

- ефект сноба (покупець-сноб в жодному разі не придбає те, що купують всі).;

- ефект Веблена (престижного, або демонстративного, споживання).

У першому випадку споживач намагається купувати те, що купують всі.

У другому випадку у споживача реакція на моду має зворотну спрямованість.

У третьому випадку, споживач купує товари з метою справити враження на оточуючих. Це престижне або демонстративне споживання в літературі називається "ефектом Веблена”. Торатейн Веблен у своїх працях розтлумачив механізм престижного споживання, яке користується не реальною ціною, а престижною, не реальною корисністю блага, а показною, розрахованою на те, щоб створити враження про високий клас споживача.

Зміни в попиті: якщо споживач виявить бажання і можливість купувати більшу кількість продукції по кожній із можливих цін, очевидно, що пройшло збільшення попиту. І навпаки, зменшення попиту виникає тоді, коли через зміну в одній його детермінанті (чи більше) споживачі купують меншу кількість продукції по кожній із можливих цін.

В свою чергу необхідно розрізняти поняття "зміна в попиті” і "зміна в величині попиту”, так як зміна в попиті виражається в зміщенні кривої попиту або вправо, або вліво. Наміри споживачів стосовно купівлі покупки продукту змінились. Причина: зміна однієї чи більше детермінант попиту. На мові економістів поняття попит виражається у вигляді шкали чи кривої, а тому "зміна в попиті” повинна означати, що вся шкала змінилась, і що крива змінила своє положення.

На противагу цьому, "зміна в величині попиту” означає пересування з однієї точки на іншу на постійній кривій попиту, тобто перехід від однієї комбінації "ціна – кількість продукту” до другої їх комбінації. Причиною зміни величини попиту служить зміна ціни даного продукту.

3. Виробництво суспільних благ

Коли зовнішній ефект впливає на добробут не одного, а багатьох індивідів, тоді умови визначення й підтримки економічного оптимуму міняються. Проблема зовнішніх ефектів переходить у проблему виробництва суспільних благ. Через властивість «невиключеності» вся корисність суспільних благ виступає з позицій їхнього виробника як зовнішній ефект і тому організацією виробництва цих благ займається держава. Перше завдання, що доводиться при цьому вирішувати, - у якому обсязі варто провадити суспільні блага?

Оптимальний обсяг виробництва суспільних благ.

Виробництво й розподіл приватних благ є Парето-Оптимальними, якщо гранична норма заміщення будь-якої їхньої пари однакова у всіх споживачів і дорівнює граничній нормі продуктової трансформації цих благ.

Показником того, що при виробництві суспільних благ використовується Парето-Оптимальний обсяг ресурсів, є рівність:

де Z - суспільне благо, A - частка благо. Сума граничних норм заміщення приватного блага суспільним всіх членів суспільства повинна рівнятися граничній нормі продуктової трансформації цих благ.

Доведемо це затвердження для двох індивідів, що споживають один вид частки й один вид

суспільного блага. Нехай. Це означає, що добробут споживача I не зміниться, якщо йому замість 1 од. суспільного блага дати 0,25 од. приватного блага, а добробут споживача II збережеться на колишньому рівні, якщо замість 1 од. суспільного блага він одержить 0,5 од. приватного блага. У цілому для компенсації скорочення виробництва суспільного блага на 1 потрібно мати 0,75 од. приватного блага. Гранична норма продуктової трансформації показує, що при існуючій технології за рахунок скорочення виробництва суспільного блага на 1 од. можна збільшити випуск приватного блага теж на 1 од., що на 0,25 од. більше, ніж потрібно для компенсації обом споживачам.

Таким чином, при можна провести поліпшення по Парето за рахунок перекладу частини ресурсів з виробництва суспільного блага у виробництво приватного блага. З аналогічних

міркувань можна переконатися, що при до поліпшення по Парето приведе зворотний перерозподіл виробничих ресурсів. Отже, рівність

свідчить про досягнення оптимального розподілу ресурсів між виробництвом приватного й суспільного блага3.

Мал. 6. Оптимальний обсяг суспільних благ

Нехай у ролі приватного блага виступають гроші. Тоді MRSZA показує, яку максимальну суму грошей споживач згодний заплатити за додаткову одиницю суспільного блага, тобто його ціну попиту на суспільне благо (PDZ). У свою чергу MRPTZA показує, скільки грошей треба затратити для виробництва додаткової одиниці суспільного блага, тобто граничні витрати його виробництва (MCZ). Тому умова (9.7) приймає вид:

.

Оптимальний обсяг суспільних благ провадиться тоді, коли сума цін попиту всіх членів суспільства дорівнює граничним витратам на виробництво цих благ.

У графічному виді це представлено на мал. 6. Графік сумарного попиту на суспільне утвориться в результаті вертикального (а не горизонтального, як для приватних благ) додавання індивідуальних графіків попиту.

4. Розподіл суспільних благ

• Суспільні блага неможливо надати якомусь одному суб'єкту суспільних відносин, не зробивши їх в той же час доступними для інших; • Дуже важко, а іноді й неможливо, обмежити коло споживачів суспільних благ лише тими, хто за них заплатив.

Тому приватним підприємствам дуже складно виробляти і продавати суспільні блага, які неможливо справедливо розподілити за допомогою ринкових механізмів. В силу самої природи суспільних благ, встановити безпосередні зв'язки між платою за них та їхнім наданням практично неможливо. Тому в споживача немає стимулу їх купувати і плати за них гроші. Через ці дві характерні риси суспільних благ споживач намагається уникати оплати за такі блага, оскільки за нього можуть оплатити інші, а він, маючи відкритий доступ до таких благ, зможе користуватися ними безкоштовно. Прикладом створення суспільного блага може бути, наприклад, будівництво дамби, яка дає змогу запобігати повеней. Якщо підприємство будує дамбу для регулювання стічних вод, важко або майже неможливо обмежити коло осіб, які будуть користуватися цим благом, лише тими, хто зробив свій внесок у будівництво, і відмовити в користуванні тим, хто не виділив свою частку в створення цього суспільного блага. Усвідомлюючи це, потенційні користувачі суспільним благом, як правило, не хочуть компенсувати витрати на процес виробництва суспільних благ, намагаючись перекласти ці витрати на інших суб'єктів. Тому планування виробництва, виробництво і справедливий розподіл суспільних благ є однією з основних функцій держави. Класична економічна теорія і механізми ринкового саморегулювання базуються на принципі, що зміна стимулів впливає на людську поведінку таким чином, що її можна передбачити, оскільки людина вибирає той спосіб дій, який забезпечує їй найбільше вигоди і найменше витрат. Але у випадку створення суспільних благ цей принцип призводить до суперечності між індивідуальними і суспільними інтересами, які не в змозі узгодити ринковими механізмами. Тому виникає потреба в застосуванні зовнішнього регулятора – держави, яка повинна в таких випадках застосовувати регуляторне втручання і таким чином знаходити "точку рівноваги” індивідуальних і суспільних інтересів. Суспільство виграє від того, коли процес планування і виробництва суспільних благ є об'єктом державного регулювання. І саме таку функцію держави визначав А.Сміт в своїй тезі про "три функції корони”. Держава має законне право робити те, що люди поодинці, без її втручання, або взагалі не можуть зробити, або зроблять це не дуже добре. Тобто існують теоретично визначені випадки, коли ринкові саморегульовані механізми не можуть гарантувати розв'язання всіх соціально-економічних проблем й цілковито врівноважити індивідуальні й суспільні інтереси. Навіть в конкурентній ринковій системі регулярно виникають ситуації неспроможності ринку, за яких ринкове саморегулювання необхідно замінювати або доповнювати механізмами державного регулювання.

• Державне регулювання зовнішніх ефектів. Ринок охоплює не всі соціально-економічні відносини суб'єктів макроекономічної системи. Діяльність виробників і споживачів призводить до виникнення зовнішніх ефектів, які безпосередньо можуть не мати грошової міри. Наприклад, ринок не в змозі врегулювати відносини в тому випадку, коли промислове підприємництво забруднює довкілля. • Державне регулювання споживання суспільних благ. До суспільних благ належать національна оборона, охорона правопорядку, державне управління, єд




Реферат на тему: Виробництво і розподіл суспільних благ (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2017. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.