Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Мікроекономіка

Структура ринку і сучасні моделі ринкової економіки (реферат)

Зміст

Вступ. 3

1. Сучасні моделі ринкової економіки у розвинених країнах. 4

2. Економічні моделі ринкової економіки. 13

Висновки. 19

Список використаної літератури. 20


Вступ

Відомо, що кожний тип економічної системи може включати кілька моделей економіки. Так, в епоху вільного ринку залежно від ступеня розвитку відносин власності та організаційно-економічних відносин виникають два види товарного виробництва. Першим історично було просте товарне господарство селян і ремісників, які виготовляли продукти власною працею і використовували порівняно прості знаряддя. В цьому випадку через досить низьку продуктивність працівників сфера товарного виробництва і обігу була розвинена недостатньо і нерідко межувала з натуральним господарством, якому належали основні позиції в економіці. При капіталізмі з'являється розвинене товарне господарство, коли майже всі продукти перетворюються на товари. Предметом купівлі і продажу стає і робоча сила людей. Розвинене товарне виробництво швидко розвивалося в умовах приватнокапіталістичного привласнення. В XX ст. цьому сприяла також власність акціонерних товариств, кооперативів і спілок.

Отже, товарне господарство, в якому використовується наймана праця - це основна модель ринкової економіки. Поряд з нею завжди існувало товарне господарство, засноване на безпосередньому поєднанні факторів виробництва. Тут власник, підприємець і працівник виступають як одна особа. Слід пам'ятати, що в докапіталістичних суспільствах тією чи іншою мірою товарне виробництво базувалося на примусовому поєднанні факторів виробництва, тобто позаекономічному примусі до праці. Більш того, така модель існувала і в епоху розвиненого капіталізму (до громадянської війни в південних штатах США широко використовувалась праця рабів).


1. Сучасні моделі ринкової економіки у розвинених країнах

Чисте (класичне) товарне господарство, як зазначалося, на певному етапі суспільного розвитку виявилось не досить ефективним в економічному, і особливо в соціальному аспекті. Внаслідок дії об'єктивних (природна еволюція товарного господарства) і суб'єктивних (усвідомлена дія неринкових інститутів, передусім держави та інших суб'єктів економіки) факторів класичну ринкову систему господарства замінили сучасні моделі економіки. В науковій і навчальній літературі немає єдиної класифікації і визначення моделей економіки, які склались в розвинених країнах. У зв'язку із цим наведемо кілька визначень з економічної літератури. В. Варга (Австрія) вважає, що сьогодні на Заході фактично склалось кілька різновидів "ринкових економік", що відрізняються один від одного. Так, у США найбільш поширеним є принцип "laissez faire" (це означає, що вплив держави на економіку є досить незначним). На противагу цьому у Франції існує досить сильна державна промисловість, і одним з поширених гасел там була "планіфікація".

У Німеччині, а також в Австрії отримала розвиток модель "соціального ринкового господарства" [3, с 134].

І. Лукінов вважає, що в кожній економічно розвиненій країні існує власна модель ринкової економіки, сформована під впливом історичних традицій, конкретних умов її функціонування і розвитку. Ніхто не нав'язує цим країнам якогось єдиного стандарту. Модель економіки США суттєво відрізняється від моделі економіки Японії, так само як економічна модель Франції - від моделей Німеччини або Швеції. Не повинно існувати якоїсь шаблонної моделі [6, с 6].

Дістав поширення поділ сучасних моделей економіки на дві групи: змішану економіку і соціальне ринкове господарство.

Зміст терміна "змішана економіка" в науковій літературі визначається по-різному. На думку деяких дослідників, "сучасна система змішаної економіки може розглядатися як сукупність ринків товарів та послуг, які, з одного боку, певним чином пов'язані між собою, з другого - мають специфічні ознаки, що виявляється в особливостях функціонування і відповідно, в тих відносинах, які формуються в рамках цих ринків [8, с 13]. Інші автори вважають, що змішана економіка - це західна модель соціально-економічного розвитку, що передбачає поєднання приватної і державної форм власності, планової і ринкової економіки, проведення інституціально-соціальних реформ з метою побудови більш прогресивного ладу. Вона виникла в перші десятиріччя XX ст.

Спочатку розвинене товарне виробництво набуло загального характеру, оскільки всі створювані корисні блага набували форми товару. Але в другій половині XX ст. під впливом науково-технічної революції та державного втручання у господарське життя в ньому виділився нетоварний сектор. До нього ввійшло виробництво продуктів та сфера послуг, які не реалізувалися через ринок (фундаментальні наукові дослідження, безкоштовні види освіти та інші послуги, основна продукція військово-промислового комплексу тощо). Причому неринкові форми господарювання відіграють все більшу роль у суспільному розвитку. В результаті сучасна економіка є змішаною стосовно того, що поєднує товарні - як провідні і визначальні - і нетоварні зв'язки [2, с 106].

У працях Е. Хансена (США) під змішаною економікою розуміють насамперед діяльність держави "загального благоденства", виконання нею функцій національного планування, перерозподілу національного доходу. Існують й інші тлумачення суті та критеріїв "змішаної економіки".

Змішану економіку вважають поєднанням в одній моделі елементів капіталізму і соціалізму, що відображено в теорії "конвергенції" двох систем.

Саме поняття "змішана економіка", на наш погляд, визначає лише один момент економічної системи - вона не моноелементна з погляду основних ознак, що характеризують економічну систему. Але і ринкова економіка епохи вільної конкуренції за формами власності і господарювання, механізмами її регулювання також була змішаною. І найбільш змішаною є перехідна економіка. З погляду статики вона включає навіть два типи економічних систем. "Чистих", моноелементних систем практично не існує, всі вони тією чи іншою мірою поліформічні. Ось чому поняття "змішана економіка" не характеризує пріоритетну або специфічну ознаку будь-якої сучасної моделі економіки.

Щодо цього більш визначеним є поняття "соціальне ринкове госпо-дарство". В ньому акцентується увага на двох важливих ознаках моделі економіки: 1) вона в основі залишається ринковою, а тому і зберігається термін "ринкове господарство", 2) поняття "соціальне" підкреслює суттєву ознаку -ринкова економіка так чи інакше соціалізується неринковими інститутами (насамперед державою). Саме їх дії і спрямовані на виправлення, пом'якшення одного з головних недоліків ринку і товарного господарства в цілому - значного соціального диспаритету суб'єктів ринкової економіки.

Безперечно, що деякою мірою будь-яка економічна система соціальна. Але коли йдеться про економічні системи, які сформувалися переважно в більшості країн Західної Європи, то мається на увазі їх спільна риса - винятково високий рівень соціального і економічного добробуту громадян.

У науковій та навчальній літературі існують різні підходи до визначення змісту та основних критеріїв соціального ринкового господарства.

Деякі дослідники, розглядаючи соціальне ринкове господарство, виділяють три конституційні принципи, на яких базується економічна система соціального ринкового господарства: конкурентного устрою ринкової економіки, соціальності конкурентної економіки, державного інтервенціонізму й активної економічної політики держави. Пріоритетний розвиток соціальної сфери як сфери виробництва людини і є умовою, і передумовою становлення соціально орієнтованої ринкової економіки [9, с 22; 12, с. 113].

Соціальна ринкова економіка як особливий тип господарської системи характеризується не просто високим рівнем добробуту населення. їй властивий набір соціально-економічних інститутів, які спрямовують функціонування всіх елементів цієї системи на реалізацію цілей соціальної справедливості, захищеності, високого рівня і якості життя [7, с 71].

Соціальне ринкове господарство залишає "вільному ринку" достатній простір для прояву його рушійних сил, але втручається в його розвиток тільки тоді, коли виникає загроза небажаних для суспільства наслідків такого розвитку [5, с 59].

Небезпідставна позиція українських учених-економістів, які вважають, що соціальне ринкове господарство займає проміжне становище між капіталізмом і соціалізмом, що веде однаковою мірою до свободи і соціальної справедливості; способом своєрідної "соціальної генної інженерії", поєднанням кращих рис систем, що конфліктують. Неолібералам вдалося створити одну з найкращих моделей суспільства другої половини XX ст. Соціальне ринкове господарство не виникає стихійно, а існує як свідомо встановлений ринковий порядок. Його впровадження потребує продуманої, чіткої економічної політики, твердої політичної волі і послідовних дій [1, с 40-51].

Подібне визначення соціального ринкового господарства наводять і зарубіжні економісти. Концепція соціального ринкового господарства є, по суті, проміжною між концепціями суто ринкової і централізовано-регульованої системами економіки. Ринкове господарство тут виступає як несуча опора всього економічного порядку. Однак воно не з'являється само собою, а свідомо регулюється державою. Так виникає соціально керований ринковий механізм [З, с 134].

Деякі економісти вважають, що "соціальне ринкове господарство" досягається шляхом проведення соціальної політики, яка поєднує в собі принцип свободи на ринку з принципом соціального вирівнювання. Слід якомога більше сприяти власній ініціативі приватних підприємців. Державне втручання має здійснюватись тільки в необхідних межах, залежно від самостійності конкретного народу. Економіку слід регулювати "по-ринковому". Метою держави є досягнення суспільної злагоди, миру і добробуту для всіх. У межах цієї установки кожна економічна політика має бути спрямована на досягнення суспільного і економічного добробуту як важливої часткової мети [11, с 9].

Розглядаючи зміст соціального ринкового господарства як однієї з моделей економіки ринкового типу, доцільно звернутися до економіки однієї з тих країн, яка її вперше розбудувала, зокрема до економічної системи сучасної Німеччини. Звичайно, це питання є предметом спеціального дослідження. Виділимо лише основні його положення.

"Соціальне ринкове господарство" - це не просто економічний термін. Він відображає важливий напрямок сучасної економічної теорії, ідеї якого втілені на практиці.

Таким чином, у цілому концепція соціального ринкового господарства базується на вторинному розподілі доходів.

Первинний розподіл національного доходу безпосередньо випливає з виробничого процесу. Він має сьогодні такий вигляд: близько 65-75% одержаного суспільного продукту припадає на заробітну плату та оклади, приблизно 25-30% - на прибутки та доходи від власності.

Таким чином, вихідною в концепції соціального ринкового господарства є її спрямованість на впровадження в життя загальнолюдських цінностей, заради яких і почалася перебудова суспільного устрою у ФРН [9, с 21].

Концепція соціального ринкового господарства виходить передусім з того, що приватне господарство в чистому вигляді, так само, як і всеохопне централізоване планування, пов'язане із соціальною несправедливістю. Основна ідея соціального ринкового господарства полягає в тому, що "принцип ринкової свободи має бути взаємопов'язаний з підтримуванням соціальної гармонії".

Економічне регулювання і координація діяльності мають здійснюватися передусім через ринки. Однак держава має вживати тих чи інших коригуючих заходів, коли виникає небезпека, що розвиток ринкових процесів призведе до соціально небажаних та несправедливих наслідків.

Отже, на відміну від вільної ринкової економіки в умовах соціальної ринкової економіки в економічний процес частково втручається держава. Вона має так організовувати конкуренцію, щоб вона була дієвою. Так, держава має змогу забороняти монополії, які захоплюють ринок, або, користуючись своєю владою, втручатися в економічний процес (наприклад, сприяючи розвиткові кон'юнктури). Приймаючи численні закони та вживаючи всіляких заходів, держава виявляє активність у соціальній сфері, щоб запобігти соціальній несправедливості. Зміст соціальної ринкової економіки полягає в тому, щоб поєднати принципи вільної конкуренції та соціальної справедливості.

Основною метою соціальної ринкової економіки є досягнення якомога більшої свободи кожної людини в економічній сфері, якнайповнішого задоволення її потреб і добробуту. Але підвищення добробуту має бути спрямоване на загальну користь. Товари мають розподілятися справедливо. Людям, які не в змозі забезпечити себе самі, мають бути гарантовані соціальний захист, гідні умови життя, зокрема і з економічного погляду.

Завдання держави - застосовуючи управлінські методи, втручатися в господарське життя з тим, щоб забезпечити функціонування соціальної ринкової економіки. Загалом держава має чотири можливості втручатися в економічний процес. За допомогою законів та інших нормативних актів вона забезпечує загальні умови для здійснення економічного процесу. Ці нормативні акти мають створювати гарантію для функціонування ринкової економіки. Вона дбає про такі трудові відносини і соціальний лад, за яких би враховувалися насамперед інтереси найманих працівників і були б гарантовані рівні можливості для всіх груп населення. У рамках кон'юнктурної політики вона турбується про те, щоб розвиткові економіки не загрожували кризові явища [4, с 170].

Таким чином, соціальне ринкове господарство є різновидом сучасної економіки низки високорозвинених країн. Зрозуміло, в усіх і особливо в західноєвропейських країнах економічна система включає елементи соціалізації. Особливість соціального ринкового господарства полягає в тому, що в ньому зберігаються найголовніші елементи ринкової економіки: приватна власність на засоби виробництва; економічна самостійність та децентралізоване прийняття рішень суб'єктами економіки; ринковий механізм як основний регулятор економіки; конкуренція як рушійна сила соціально-економічного прогресу, ефективної діяльності суб'єктів господарювання. Інакше кажучи, соціальне ринкове господарство, як і товарне епохи вільної конкуренції - це саморегульована господарська система (переважно стихійна), при якій суб'єкти економіки узгоджують свої дії з інформацією і стимулами, що надходять з найближчого оточення. В цьому розумінні соціальне ринкове господарство суттєво не відрізняється від класичного товарного виробництва та від інших сучасних ліберальних моделей економіки ринкового типу.

Соціальне ринкове господарство як ідея й економічна політика держави характеризується тим, що відбувається постійна соціалізація ринкових відносин шляхом утворення спеціальних інститутів, які здійснюють соціальне і матеріальне вирівнювання і соціальне забезпечення всіх прошарків населення. При цьому виявляється матеріальна підтримка передусім тих, хто об'єктивно неспроможний забезпечити собі умови для повноцінного життя. Тому найбільш важливою є ідея про державну політику перерозподілу, яка (як припускається) може коригувати ринковий результат відповідно до визначених стандартів "соціальної справедливості".

Згідно з класифікацією за вказаними критеріями, цілями та інструментами можна виділити чотири основні моделі соціальної політики.

Перша модель традиційно називається континентальною, або німецькою. Крім Німеччини, континентальна модель застосовується в Австрії, Бельгії, Нідерландах, Швейцарії, частково у Франції. Для цієї моделі характерні високі обсяги перерозподілу ВВП через бюджет (приблизно 50%), формування страхових фондів в основному за рахунок роботодавців, розвинена система соціального партнерства, прагнення до досягнення повної або максимально високої зайнятості.

Друга модель - англосаксонська - використовується у Великобританії, Ірландії, а також у Канаді. Вона передбачає дуже низький рівень перерозподілу ВВП (не більше як 40%), переважно пасивний характер державної політики зайнятості, велику питому вагу приватних і суспільних компаній та організацій в наданні соціальних послуг. При цьому зазначимо, що за різними зведеними індексами "комфортності" і якості життя Канада в останні роки вийшла на перше місце в світі.

У країнах Південної Європи (Греція, Іспанія і Італія) реалізується середземноморська модель. Обсяг ВВП, перерозподіленого через бюджет, тут значно варіює (від майже 60% в Греції та Італії до 40% в Іспанії). Соціальна політика переважно адресована соціально уразливим категоріям громадян і не є всеохопною.

Нарешті, четверта - скандинавська - модель використовується в Швеції, Данії, Норвегії і Фінляндії. Як зазначалося, ця модель належить до соціал-демократичних, а не соціальних ринкових економік. Для скандинавської моделі характерна активна запобіжна соціальна політика, розуміння соціального добробуту як мети економічної діяльності країни, високі обсяги перерозподілу національного ВВП (50-60%) через бюджет, реалізація ідей соціальної справедливості. Основну роль у фінансуванні соціальних витрат через бюджет центрального уряду і субнаціональні бюджети відіграє держава.

Фінансові проблеми, які виникли у більшості економічно розвинених країн в 90-х pp., зумовили зміни в методах реалізації соціальних функцій. Так, країни зі значними обсягами фінансування соціальних витрат за рахунок бюджетної системи стали більш активно використовувати принципи соціального страхування і вводити елементи платності державних соціальних послуг [7, с 77-80].


2. Економічні моделі ринкової економіки

Будь-яка реальна ринкова економіка незалежно від окремої країни або асоціації, країн вимагає наявності і чіткого функціонування економічного механізму, який гарантує їй надійність, ефективність та відносну стабільність.

Першою глобальною умовою даного механізму є забезпечення адміністративної незалежності товаровиробника. Вона гарантується приватною власністю на ті засоби виробництва, які є результатом праці людини (засоби механізації та автоматизації, передавальні пристрої тощо), і на ту продукцію, яку він виробляє.

Виконання першої умови ринкової економіки зумовлює такі економічні наслідки:

створення конкурентного середовища між товаровиробниками. Незалежний товаровиробник, бажаючи одержати максимум прибутку, перш ніж розпочати процес виробництва, вивчає кон'юнктуру ринку (попит і пропозицію) на товари, розмір цін на них, визначає ринки збуту, можливий обсяг одержання кінцевого результату (прибутку);

насичення ринку високоякісними товарами із заданими параметрами індивідуальної вартості виробництва та якості продукції, які гарантують товаровиробникові одержання максимального прибутку;

зміцнення національної валюти шляхом забезпечення відповідності в обороті товарної і грошової мас в країні, що блокує розвиток у господарській системі інфляційних процесів;

забезпечення інвестування аграрного виробництва за рахунок власних заощаджень товаровиробників і ліквідація необхідності в залученні зовнішніх кредитів;

підвищення загального добробуту народу. Насичення ринку високоякісними конкурентоспроможними товарами сприяє зростанню валового внутрішнього продукту та національного доходу як матеріальної основи бюджетних надходжень, вирішенню комплексу соціальних програм.

Друга глобальна об'єктивна умова функціювання ринкової економіки полягає у забезпеченні незалежності фінансово-кредитної та банківської систем. Поняття їх незалежності передбачає наявність у банківсько-фінансовій системі Національного банку, основним завданням якбго є грошова емісія та стеження за відповідністю в обороті товарної і грошової мас. Решта банків повинні мати комерційний характер і працювати в конкурентному середовищі. Основними економічними джерелами існування комерційних банків повинні бути банківський процент за кредит, який надається різним його споживачам, та плата за різні банківські послуги. За цих умов кредитування комерційних банків Національним банком не допускається. Дотримання виконання зазначеної умови має суттєві економічні наслідки, а саме:

· створення конкурентного середовища між комерційними банками в боротьбі за споживача кредиту та банківських послуг;

· запобігання монопольно високому банківському проценту за кредит та банківські послуги (залучити клієнта до комерційного банку для одержання кредиту можна лише зниженням річної кредитної ставки);

· створення сприятливої кредитної ситуації для вітчизняних товаровиробників. Відносно низька кредитна ставка не матиме розорного для товаровиробника характеру;

· пожвавлення та стабілізація економіки країни, зростання обсягів виробництва високоякісної продукції, валового продукту та національного доходу, зміцнення бюджету та запобігання інфляційним процесам за рахунок випуску в оборот Національним банком такої кількості грошової маси наскільки зріс обсяг валового внутрішнього продукту.

Третьою глобальною об'єктивною умовою функціювання ринкової економіки є ліберизація системи ціноутворення в усіх сферах матеріального виробництва та його інфраструктурі.

Розмір цін на товари повинен формувати ринок. Попит і пропозиція на ринку — це саме той економічний механізм, який дозволяє повною мірою проявлятися законові вартості.

Вся товарна маса, яка виробляється в країні, повинна надходити в Інфраструктуру ринку (товарні біржі), вартісно оцінюватись шляхом порівняння попиту та пропозиції на неї і на основі "зважування вартості" змінювати власників. Держава, забезпечуючи суспільний захист своїх громадян, визначає лише верхню межу цін на товари і послуги.

Виконання третьої умови матиме суттєві економічні наслідки:

· наближення цін товарів і послуг до їх реальної вартості (адже при цьому на повний простір діє закон вартості);

· ліквідація монополізму в ціноутворенні на окремі види товарів, оскільки для цього зникають економічні передумови;

· ліквідація цінового диспаритету і створення рівних економічних умов для розширеного відтворення в усіх галузях народного господарства та вирішення системи соціальних проблем.

Всі три умови разом формують ефективний ринковий механізм, при якому стає можливою організація підприємництва, малого, середнього і великого бізнесу тощо.

Ринкова економіка та її механізм являють собою дійовий засіб підвищення ефективності виробництва, прискорення темпів його розширеного відтворення. Основним її мотиваційним рушієм є особистий інтерес та зацікавленість у найкращих кінцевих результатах системи в цілому і кожного її учасника зокрема.

Безумовно, наведені три основні умови ринкової економіки та їх найважливіші економічні наслідки можуть проявитися в комплексі з розвинутою і цілеспрямованою державною політикою тієї чи іншої країни, характером державного протекціонізму. Останнє формує відповідні економічні моделі ринкової економіки. В зв'язку з цим розрізняють виробничу, монетарисько-посередницьку та соціально орієнтовану моделі ринкової економіки.

Виробнича модель передбачає спрямування дії ринкових механізмів на розвиток вітчизняного виробництва. Вона ставить у центрі вітчизняного товаровиробника. Маркетингова служба, банківсько-кредитна та фінансова системи країн, де вона прийнята, виконують функції сприяння діяльності вітчизняного товаровиробника, забезпечуючи нормальні параметри своєї прибутковості (5-7%) від наданого кредиту. Така економічна модель прийнята в розвинутих країнах Заходу та в США. Вона забезпечує щорічне зростання валового внутрішнього продукту та добробуту народу, є фундаментом створення в країнах середнього класу.

Монеюарисько-посередницька економічна модель шокової терапії поширена переважно в країнах, які утворились після розпаду соціалістичної системи. її основним рушієм є одержання "швидких грошей". Банківсько-кредитна система побудована так, що Національний банк є кредитором комерційних. Річні кредитні ставки Національного банку надзвичайно високі (до 60%). Комерційні банки, прагнучи одержати прибуток, нарощують розмір річної кредитної ставки на 15-20%. Разом її величина досягає 75-80%.

Між комерційними банками відсутнє конкурентне середовище, перестають діяти ринкові механізми, залишається монопольно високою кредитна ставка. В результаті відбувається нагромадження фінансових ресурсів у комерційних банках, створених у виробничій сфері, банківський кредит перестає бути рушієм виробництва вітчизняної продукції, а стає ефективним інструментом "відкачування" фінансових ресурсів, створених за межами фінансово-кредитної системи. Внаслідок цього відбувається занепад виробництва товарної маси як основного фактора підтримання національної валюти на світовому ринку, розвиток інфляційних процесів, що зумовлює призупинення вітчизняного виробництва. За таких умов єдиним шляхом підтримання національної валюти на певному рівні є одержання кредиту в світових фінансових структурах. Проте дана економічна модель тупікова, оскільки суспільство не може безмежно існувати на позичках. Ця модель є основною причиною зубожіння основної маси населення, поглиблення економічної поляризації та криміналізації суспільства, назрівання революційної ситуації

В умовах економічного занепаду посилюється податковий тиск на товаровиробника і на суспільство в цілому, адже державі необхідно утримувати армію, міліцію та інші державні структури. Монетарисько-посередницька економічна модель — добре підґрунтя функціонування структур номенклатурно-кримінального характеру. Нагромадженні фінансові засоби вимагають матеріалізації, основним спрямуванням також є створені суспільством виробничі об'єкти, земля тощо. Отже, монетарисько- посередницька економічна модель — антинародна і тимчасова. Вона не має майбутнього і має бути заміненою.

Соціально орієнтована ринкова економічна модель використовує ринкові механізми для вирішення соціальних потреб суспільства. Вона ставить у центр людину, її потреби. Найвпливовіші на виробничу сферу системи (ціноутворення, банківська та фінансово-кредитна) покликані стимулювати вітчизняне виробництво. Тут основною мотиваційною силою є конкуренція в усіх сферах — виробничій, фінансово-кредитній та банківській, а система ціноутворення регулюється попитом і пропозицією на ринках збуту товару та перебуває під патронатом держави. Національні банки країн із соціально орієнтованою ринковою економікою не кредитують комерційних банків, що запобігає запровадженню монопольно високих кредитних ставок. Вони коливаються в межах 5-6% річних і є важливим стимулом розвитку вітчизняного виробництва. Податкова система прогресивно зростаюча. Вона не призводить до глибокої поляризації суспільства за доходами, а є добрим підґрунтям формування середнього класу. Найважливіші природні ресурси в країнах із соціально орієнтованою ринковою економікою (земля, надра, водні ресурси) є або державною або муніципальною власністю (Швеція, Ізраїль тощо).


Висновки

Отже, ринкова економіка за своїм економічним змістом є потужним носієм мотиваційних важелів прискорення розвитку науково-технічного прогресу і економіки будь-якої країни. Завданням держави полягає у раціональному їх використанні на користь усього народу.

Стимулювання завдяки ринковим механізмам вітчизняного товаровиробника сприяє швидкому зростанню валового внутрішнього продукту і національного доходу, а прогресивно зростаюча податкова система стає потужним джерелом наповнення бюджету. Міцний бюджет дозволяє вирішувати комплекс виробничих і соціальних проблем у країнах із соціально орієнтованою ринковою моделлю. Вона стимулює розвиток підприємництва, бізнесових структур виробничого характеру, сприяє формуванню середнього класу.

На сучасному етапі в Україні є усі економічні передумови переходу на виробничу економічну модель. Банківські структури комерційного характеру внаслідок експлуатації монетарисько-посередницької економічної моделі уже нагромадили необхідні фінансові ресурси. Слід поставити їх у конкурентне середовище, яке дозволить запобігати встановленню ними монопольно високих банківських процентних ставок. Це зробить кредит таким, який виконуватиме стимулюючу функцію і пожвавить виробництво і в свою чергу допоможе вирішити весь комплекс соціальних проблем.


Список використаної літератури

1. Бодров В.Г., Кредісов А.І., Леоненко П.М. Соціальне ринкове господарство. - К.: Либідь, 1995. - 128 с

2. Борисов Е.Ф. Экономическая теория: Учеб. - М.: Юрист, 1997. - 568 с.

3. Варга В. Роль государства в рыночном хозяйстве // Мировая экономика и междунар. отношения. - 1992. - № 11. - С. 131-140.

4. Енгстлер Петра. Ринкова економіка для бізнесменів-початківців / Пер. з нім. О. Логвиненка. - К.: Вік, 1992. - 223 с

5. Єременко В. Про науку і курс соціальної економіки // Економіка України. - 1996. -№ 5. - С.55-61.

6. Лукинов Я. Рыночные реформы в преодолении кризиса // Экономика Украины. - 1996. - № 1. - С.4-19.

7. Нестеренко А. Социальная рыночная экономика: уроки для России, концептуальные основы, исторический опыт // Вопр. экономики. - 1998. - № 8. - С. 71-84.

8. Петруня Ю.Є. Непрофесійні суб'єкти ринку акцій України. - К.: Т-во "Знання" України, КОО, 1999. - 262 с.

9. Рокоча В.В. Економічна активність держави в соціальному ринковому господарстві (на матеріалах Німеччини): Автореф. дис. ... д-ра екон. наук. - К., 1995. - 50 с

10. Романова Л.В. Формування підприємництва в аграрному секторі в умовах реформування відносин власності // Економіка АПК. - 1996. - № 1. - С. 18-23.

11. Социальное рыночное хозяйство и его применение // Культурный центр "Світовид". - 1992. - 58 с.

12. Тарасевич В.М. Економічні парадигми та парадигмальні теорії. - Д.: Січ, 1995. - 159 с.





Реферат на тему: Структура ринку і сучасні моделі ринкової економіки (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.