Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Менеджмент

Відповіді на питання з предмету "менеджмент" (шпора)

Тема 1. Вступ до менеджменту.

1.Основні поняття про менеджмент

Управління - свідома цілеспрямована діяльність людини за допомогою якої вона впорядковує і підпорядковує своїм інтересам елементи зовнішнього середовища: суспільства, живої і неживої природи. Управління в живій природі - управління біологічними процесами, в неживій - управління речами. Менеджмент (англ. manage - упрпавляти, лат. manus - рука) - порцес планування, організації, мотивації і контролю необхідний для того, щоб сформулювати і досягти цілей організації. Пітер Дракер "Управління – особливий вид діяльності, що перетворює неорганізований натовп в ефективну цілеспрямовану і продуктивну групу". Оксфордський словник: Менеджмент – це: спосіб, манера спілкування з людьми; влада і мистецтво управління; особливого роду вмілість і адміністративні навички; орган управління, адміністративна одиниця. Менеджмент – це вміння досягти поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей.

1.1 Поняття і сутність м-нту

Управління – це цілеспрямований дія на об*єкт з метою зміни його стану, властивостей або поведінки у зв*зку з переміною обставин.

Менеджмент – цілеспрямована дія на колектив працівників або окремих виконавців з метою виконання поставлених завдань та досягнення цілей п-ства (підрозділу)

Об*єктом м-нту, як д-сті, є виробничо-господарська організація д-сті та її навколишнє середовище.

Предметом м-нту, як д-сті, є система виробничих відносин у процесі створення товару (послуг) призначених для потреб ринку.

М-нт є складовою управління.

Менеджмент:

1)спосіб та манера спілкуватися з людьми;

2)це влада та мистецтво керівництва;

3)специфічні вміння та адміністративні навики організувати ефективну роботу апарату управління;

4)це органи управління, адміністративні одиниці, служби та підрозділи;

5)планування організації, мотивації та контролю для формування та досягнення цілей п-ства (організації)

За напрямками д-сті м-нт поділяють на три основні види:

-виробничий; -фінановий; -маркетинг.

2. Характеристика "менеджера", "підприємця",

За Оксфордсьаим словником: Менеджмент це: спосіб, манера спілкуваня з людьми; влада і мистецтво управління; це особливого роду вміння і адміністративні навички; орган управління, адміністративна одиниця. М-т це вміння досягати поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей. Менеджер - керівник (директор, адміністратор, керуючий), що як правило, має спеціальну управлінську освіту і відповідає за розробку і прийняття рішень з організаційних питань менеджменту. На відміну від спостережних і контрольних органів, менеджер завжди наділяється виконавчою владою і несе повну відповідальність за очолювальну ділянку роботи. Менеджер розглядається як професійний керівник, як предстаник особливої професії, а не просто юрист, економіст ч інженер, що здійснює управлінські функції. Підприємець - людина, яка бере на себе ризик, пов'язаний з організацією нового підприємства чи з розробкою нової ідеї, продукції чи нового виду послуг, що пропонується суспільству. Менеджер на відміну від бізнесмена обов'язково займає поспійну посаду і в його підпорядкуванні постійно є люди.

2.1.Цілі та завдання м-нту

Кінцевою ціллю м-нту є забезпечення прибутковості або доходності у д-сті фірми шляхом раціональної організації виробничого процесу.

Ціллю м-нту в ринкових умовах єє постійне подолання ризику або ризикових ситуацій не тільки в теперішньому часі, а й у майбутньому.

Завдання менеджменту:

-забезпечення автоматизації вир-ва і перехід до використання робітників, які мають високу кваліфікацію;

-стимулювання роботи працівників шляхом створення кращих умов праці та встановлення систем, які дають можливість збільшувати зарплату;

-постійний контроль за ефективністю д-сті фірми, координація всіх підрозділів фірми;

-пошук і встановлення нових ринків збуту;

-визначення конкретних цілей розвитку п-ства;

-виявлення пріорітетних цілей, їх черговості та послідовноті;

-розробка стратегії фірми, госп.завдань і шляхів їх вирішення;

-визначення необхідних ресурсів для п-ства і шляхів їх надходження;

-встановлення контролю за виконанням поставлених завдань;

-аналіз д-сті п-ства за певний період та корегування цілей.

3. Процес управління

Рівні управління: упр-ня низовою ланкою; середньою ланкою; вищою лалнкою. Керівник низової ланки - організаційний рівень, знаходиться безпосередньо над робітниками, здійснює контроль за виконанням завдань. Керівник середньої ланки в залежності від структури організації можуть бути керівниками вищої середньої ланки і нищої середньої ланки. Кеврівники середньої ланки збирають інформацію для рішень, які приймаються керівниками вищої ланки і передать ці рішення після їх трансформації у вигляді конкретних завдань керівникам нищої ланки. Керівники вищої ланки відповідають за прийняття найважливіших рішень для організації вцілому або для осносної частини організації. Існує інша класиф-я рівнів упр-ня, відпов-но ф-й ( Мескон, Альберт, Хедуорі) - за парсоном: 1-й рівень - особи на техн-му рівні; 2-й - особи на упр-му рівні; 3-й - кер-ки на інституц-му рівні.

Тема 2

1.Поняття менеджер і підприємець

Менеджер – це керівник ринкової організації, який чуйно реагує на ринкові події, але це не кожен керівник, а тільки той, хто своєчасно впливає на кон*юнктуру і динаміку попиту та пропозиції, вміло перебудовує вир-во або д-сть з вимогами ринку.

Підприємець – це людина такого типу, яка готова йти на ризик, новаторство.

Підприємець регулює процес створення чого-небуть нового, яке має цінність і приймає на себе фінансову, моральну та соціальну відповідальність. Відповідно підприємець отримує грошову та матеріальну винагороду і задоволення від д-сті.

Відмінності між менеджером і підприємцем:

-стратегічна орієнтація: менеджер зорієнтований на виконання плану і ефективного використання використання ресурсів, які є на п-стві, а підприємець зорієнтований на пошук нових можливостей;

-здійснення задуманого: менеджер приймає рішення і будь-що намагається його виконати, а підприємець ризикує і може змінити ідею, яка на його точку зору не є життєздатною;

-залучення ресурсів: менеджер залучає ресурси з метою забезпечення всіх підрозділів свого п-ства, а підприємець для досягнення своєї мети;

-організаційна структура: менеджер використовує ту організаційну структуру, яка має ієрархічну

2.Істричні передумови виникнення менеджменту

Історичні передумови виникнення менеджменту:-управлінська революція (релігійно-комерційна);

-1760р до н.е: д-ть царя Хаммурапі, який видав перший кодекс управління державою – кодекс регулював суспільні відносини між різними соц.групами;

-680-600рр до н.е: правління Навуходоносора ІІ: застосував перші державні методи управління і контроль вир-ва;

-17-18ст н.е пов*язане із зародженням капіталізму;

-управлінська революція в 19 ст (бюрократична революція);

-період інформаційної (технологічної) революції з 70-80рр.

Основні етапи розвитку менеджменту

1911 рік – зародження м-нту, коли Ф.Тейлор видав книгу «Принципи наукового управління», він обгрунтував, що необхідне управління як таке.

Етапи розвитку м-нту:

-вирізнення різних наукових шкіл;

-процесійний підхід до м-нту;

-системний підхід в управлінні;

-ситуаційний підхід в м-нті.

Виділяли наступні школи:

-1855-1920 – школа наукового управління (Тейлор, Гант, Гільбарт);

-школа людських стосунків (1930-1950рр) (Мері Фоллід, Е.Мейю.

І етап: Підходи на засадах виділення різних шкіл.

Школа людьких стосунків (1930-1950 рр). Представники: Мері Фоллід, Ельтон Мейо. Рекомендували використовувати прийом управління людськими відносинами шляхом впливу безпосередніх керівників на працівників, консультацій з працівниками, забезпечення широких можливостей на роботі.

Класична школа управління (1920-1950рр). Представники: Анрі Файоль, Ліндан Ірвік, Джейм Муні. Розвинули принципи управління, було описано ф-ції управління. Позитивну роль відіграють 14 принципів м-нту Файоля: 1)поділ праці; 2)повноваження і відповідальність; 3)дисципліна; 4)єдиновладдя; 5)єдність напряму д-сті; 6)підпорядкування особистих інтересів загальним; 7)винагорода персоналу; 8)централізація; 9) ієрархія управління; 10)порядок; 11)справедливість; 12)стабільність робочого місця персоналу; 13)ініціатива; 14)корпоративний дух.

Школа поведінських наук (1950 і до нашого часу). Представники: Кріс Анджирс, Ренсон Лайкерт, Дуглас Мак Грегор, Фредерік Герберг. В основі лежать методи налагодження міжособистих відносин, підвищення ефективності людських ресурсів.

Школа наукового управління (кількісного підходу) (1950р і до наших часів). Основою є дослідження моделей, тобто форм представлення реальності і операцій. Після створення моделі змінним величинам надаютья кількісні значення. Особлива роль відводитья комп*ютерам. Представники: Люсс, Форест, Голтберг.

ІІ етап. Процесійний підхід до м-нту

Планування→ Організація взаємин →мотив→ контроль

ІІІ етап: Системний підхід: базується на теорії системного менеджменту.

Система – це сукупність взаємопов*язаних елементів, які постійно взаємодіють і визначають її характер. (П-ство – це складна система)

Типи систем: економічна, технологічна, соціальна, фінансова.

Розвиток м-нту в Україні.

Представники: О.Терлецький, М.Павлик, М.Драгоманов, С.Подолянський, І.Вернадський, В.Бандера, І.Коропецький.

Науковці виділяють 7 етапів розвитку управлінської думки в радянський період:

І етап (жовтень 1917 – березень 1921рр) – розробилися форми і методи держ.централізованого управління вир-вом, обгрунтувалися принципи централізму, організаційні методи управління, диктатура та держ.регулюв.

ІІ етап (1921-1928) – вдосконалення адміністративного управління вир-ва, були зроблені спроби госпрозрахунку як основи економ.методів управління, з*явилися трести і синдикати;

ІІІ етап (1929 – 1945) – організація індустріальної бази суспільного вир-ва, вдосконалення структури управління, методів підбору та підготовки кадрів, планування і організація вир-ва;

ІV етап (1946-1965) – пошук нових форм функціонування і взаємодії держ. органів управління, спроба переходу до територіальної і територіально-галузевої системи управління;

V етап (1965-1975) – спроба проведення госп.реформи шляхом посилення ролі економічних методів управління;

VІ етап (1975 – 1988) – більш глибоке усвідомлення неможливості реформування адмінітративно-командної системи підтвердження необхідності радикальної зміни економічних відносин, корінних економічних реформ;

VІІ етап (з 1985 р) можна розділити на п*ять підетапів: 1)робота п-ств за першою моделлю госп.розрахунку, побудованої на нормативному розподілі прибутку; 2)застосування другої моделі госп.розрахунку побудованої на нормативному розподілі доходу, розвиток орендних відносин; 3)впровадження прогресивних форм організації праці, посилення корпоративного духу, збільшення економічної свободи; 4)впровадження територіального госп.розрахунку на всіх рівнях управління; 5)початок ринкової реформи.

Тема 3

1.Поняття організації, її роль та значення

Найчастіше організація означає: 1)внутрішня впорядкованість, узгодженість, взаємозалежність елементів цілого (системи) в просторі і часі; 2)сукупність процесів або дій, що забезпечують досягнення цілої системи (п-ства); 3)це об*єднання людей, спільна д-сть яких спрямована на реалізацію встановлених програм на основі певних правил і процедурю.

Отож організація може означати: об*єкт, властивості об*єкта, д-сть (процес), позначення різних семантичних категорій.

Організація – це а)соціальне або інституціональне поняття (статика); б)процес управління (динаміка).

У менеджменті використовується в більшій мірі поняття організації – як групи людей, д-сть яких свідомо координується для досягнення загальної цілі або цілей.

Вимоги до групи людей, щоб вони стали організацією:

-наявність хоча б 2 осіб, які вважають себе частиною цієї групи;

-наявність хоча би однієї спільної мети;

-наявність членів групи, які свідомо працюють разом,щоб досягти поставленої мети.

Будь-яка організація складається з елементів:

-І елемент: відділи, служби, окремі виконавці;

-ІІ елемент: відносини та роль цих виконавців то служб;

-ІІІ елемент: ієрархія;

-ІV елемент: писані правила – інструкції;

-V елемент: неписані правила ( так звані кодекси поведінки).

Організація поділяють на:

1)формальні та неформальні;

2)прості та складні.

Формальна організація – це група людей, д-сть яких свідомо планується, організовується і мотивується з метою досягнення поставленої цілі (цілей).

Неформальні організації – створюються спонтанно і є складовою формальної організації.

Основними складовими організації є такі підсистеми:

-керуюча – включає в себе складові елементи, які забезпечують процес управління;

-керована – це елементи, які забезпечують безпосередній процес виробничо-господарської, комерційної та іншої д-сті п-ства.

Процес функціонування організації (п-ства) як системи характеризується наступною схемою:

Вхід(матеріальні, людські, інформаційні, фінансові ресурси)→Перетворення (зміна властивостей; трансформація)→Вихід(виручка, прибуток, товар).

2.Види та характеристики організації

Загальні характеристики рис організацій:

-наявність ресурсів (люди, працівники, капітал, матеріали, технологія, інформація);

-залежність від зовнішнього середовища;

-горизонтальний поділ праці;

-підрозділи, які виникли в результаті горизонтального поділу праці;

-вертикальний поділ праці;

-необхідність управління.

Форми власності п-ств, які впливають на організацію д-сті цих п-ств:

-особисте (приватне п-ство) – майно перебуває у власності однієї особи або сім*ї, яка несе відповідальність по всіх зобов*язаннях як капіталу п-ства, так і власним майном;

-повне товариство – об*єднання двох або більше людей для здійснення підприємницької д-сті;

-акціонерне товариство;

-командитні товариства – об*єднання двох і більше людей, учасниками є «повні товариші» і «командитисти» (вкладники);

-товариства з обмеженою відповідальністю – це п-ство відповідає перед клієнтами тільки на статутну суму п-ства.

Об*єднання п-ств:

-картелі – це об*єднання, як правило, фірм однієї галузі, ці п-ства укладають угоду, що стосується спільної комерційної д-сті. Фінансова та юридична незалежність зберігається;

-синдикат – це об*єднання п-ств, які створюють єдиний збутовий орган;

-пул – різновид картельної угоди, який вирізняється особливим порядком розподілу прибутку серед його учасників («спільний казан»);

-трест – це об*єднання різних п-ств, які втрачають свою юридичну та господарську самостійність, тобто зливаються в єдиний виробничий комплекс;

-холдинг (промисловий) – невиробнича або виробнича д-сть, яка зводиться до ф-ції контролю за п-ствами, що ввійшли до нього, тобто велика частка акцій цих п-ств належать засновникам холдингу;

-концерн – це статутне об'єднання п-ств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи п-ств, але зі збереженням права юридичної особи;

-фінансові групи – це об*єднання юридичної та господарської д-сті п-ств різних галузей функціональної економіки.

Тема4:Функції менеджменту.

1.Функціями менеджменту наз. відносно відокремлені напрями управління діяльності, які забезпечують управлінську дію.Вони відображають суть і зміст управлінської діяльності на всіх рівнях управління.

Функції менеджменту виникли в результаті поділу і спеціалізації праці.Процес управління здійснюється саме шляхом реалізації певних функцій.

Економіст Райоль виділяв:планування,організацію,розпорядництво,контроль.

Науковці СССР визначали 6 ф-й:прогнозування і планування;організація;координування;стимулювання;регулювання;контроль,обіг і аналіз.

Такі вчені як Альберт,Мескон,Хедоурі запропонували розглянути 4 ф-ї:планування, організація взаємодії, мотивація,контроль.

Після контролю здійснюється зворотний зв'язок з метою усунення недоліків,відхилень, який і виконує завдання регулювання.

2. За ознакою місця в менеджменті можна виділити: 1)основні(загальні) ф-ї, тобто ті,які беруть участь в будь-яких управлінських процесах2)конкретні (спеціальні) за допомогою яких здійснюється певний управлінський процес,які відображають особливості виробничо-господарської діяльності п-ва.

До основних функцій належать:планування,організація взаємодії,мотивація,контроль.

Конкретні функції:1)за ознакою процесів управління:управління основним виробництвом,допоміжним виробництвом,технічною підготовкою, матеріально-технічним забезпеченням,патентно-ліцензійною діяльністю, капітальним будівництвом та інше;2)за ознакою об'єкта управління:управління підприємством:службою,відділом,дільницею,бригадою,бюро,підрозділом.3)за ознакою елементів виробничо-господарської діяльності:управління працею,предметами,знаряддями праці,інформацією.

3.Внутрішнє середовище

Основними складовими внутрішньої структури підприємства є :

-цілі; -структура; -завдання; -технології; -працівники.

Цілі – це конкретний кінцевий стан або очікуваний результат для підприємства (організації).

Структура – це взаємовідносини рівнів управління і видів робіт, які виконують служби або підрозділи, де поєднуються горизонтальний і вертикальний поділ праці.

Завдання – це види робіт, які необхідно виконувати певним способом і в обумовлений термін.

Технологія – це засіб перетворення вхідних елементів у вихідний продукт :

В Україні:

1.одиничні технології;

2.серійний тип виробництва (дрібно- і крупносерійний) ;

3.масові технології ;

В Західній Європі:

4.технології дрібносерійного та індивідуального виробництва ;

5.технології масового та крупносерійного виробництва ;

6.технології безперервного виробництва;

В Америці:

7.багатоланкові технології ;

8.посередницькі технології ;

9.інтенсивні технології.

Працівників поділяють на три групи (рівні) :

І рівень – вищий або інституційний – директори, головні спеціалісти

ІІ рівень – управлінський або середній – начальники цехів, дільниць та їх заступники

ІІІ рівень – низовий або технічний – бригадири.

4.Зовнішнє середовище

Зовнішні фактори поділяють на :

1)фактори прямої дії :

-постачальники, -споживачі, -кокуренти,

-політичні партії та громадські організації, -профспілки,

-рівень технологій, які використовуються в галузях,

-стан економіки в конкретних умовах,

- діючі законодавчі акти та місцева влада.

2)фактори непрямої дії (зовнішні) :

- географічне розташування,

-стан економіки в державі і світі, -зовнішні політичні умови,

-стан науково-дослідницьких та дослідно-конструкторських робіт і розвиток технологій у світовому масштабі,

-законодавчі органи різних рівнів,

-погодні умови та інші техногенні явища,

-стосунки розвинених країн.

Тема 5:Планування як функція менеджменту.

1.Під плануванням розуміють відокремлений вид діяльності,який визначає перспективу і майбутнє становище організації.В американському менеджменті виділяють 2 види планування:1)стратегічне планування.2)планування реалізації стратегії.

Стратегічне планування включає визначення місії та цілей організації,аналіз середовища і стану організації, оцінку стратегічних альтернатив.

Планування реалізації стратегії є логічним продовженням стратегічного планування і спрямоване на розробку способу реалізації та оцінки стратегії.

2.Стратегічне планування полягає у розробці стратегії:Стратегія-це всебічний,перспективний план,призначений для здійснення місії та досягнення її цілей.

Стратегічне планування згідно з позицією П.Лоранже вкл.:1)розподіл ресурсів(фондів,технологій,управлінських талантів,досвіду).2)адаптацію до зовнішнього середовища, тобто поліпшення відносин із зовнішнім середовищем.3)внутрішню координацію,тобто відображення слабких і сильних сторін організації.4)усвідомлення організаційних стратегій-формування організації,яка буде спроможна вчитися на минулому стратегічному досвіді.

Складові(етапи):

Місія-це чітко виражена причина існування організації, або головна мета за ради якої створюється і якої намагається досягти така організація.

Цілі-

Вимоги до цілей:1)повинні бути конкретними і підлягати вимірюванню.2)мають бути різної тривалості:довготерміновими-більше 5 років(стратегічні);середньо терміновими-1-5 років;короткотерміновими-до 1 року.3)повинні бути такими,які можна досягнути-реальні в даних умовах.4)побудовані на принципах взаємного доповнення.

Розробка планів забезпечення досягнення цілей є функцією реалізації стратегії.

3. Оцінка та аналіз зовнішнього середовища здійснюється шляхом контролю його факторів. Міру впливу факторів можна оцінити у %6

Економічні +25%,політичні – 10 %,ринкові +50%.Знаки «+» і «-» означають відповідно позитивний або негативний вплив. На базі отриманих даних можна виводити оцінку.

Управлінське дослідження сильних та слабких сторін здійснюється у напрямі стану фінансового обліку, нормування та оплати праці, виробництва, культури (образу організації), використання робочої сили, а також позиції організації на ринку (маркетингові дослідження).

Аналіз стратегічних альтернатив базується на 4 варіантах: 1) обмежене зростання (цілі встановлюються від досягнутого); 2) зростання (рівень цілей перевищує рівень попередніх показників); 3) ліквідація, скорочення, відмова від зайвого, переорієнтація. 4) поєднання попередніх варіантів.

Останній етап стратегічного планування завершується вибором стратегії на основі оцінки таких факторів: 1) рівень ризику; 2) вплив минулих стратегій; 3) вплив власників (засновників); 4) залежність від фактору часу.

Кінцевим результатом стратегічного планування є конкретні рішення та показники: рівень прибутків, обсяг реалізації.

4.Стратегічне планування визначає що і коли хоче досягти організація, а реалізація стратегії визначає шляхи досягнення цілей стратегічного планування.

Реалізація стратегій здійснюється в таких напрямках: 1. з використанням процедур та правил; 2. з допомогою економічних важелів.

Тактика - це короткотермінові стратегії, створені на рівні ланки (середньої) управління, діє коротший час ніж стратегія.

Політика - це загальне керівництво подій і прийняття рішень, які полегшують прийняття цілей.

Процедури - це дії, які слід виконувати в конкретній ситуації.

Таким чином застосування тактики, політики, процедур і правил дає змогу створювати певний механізм з умовою на забезпечення стратегії.

Тема 6:Організація взаємодії як функція менеджменту.

1. Організація взаємодії - це вид, який відображає процес створення організації.

Ця функція має 2 аспекти: 1) поділ організації на підрозділи відповідно до цілей і стратегій. 2) становлення взаємин повноважень, які зв'язують вищі рівні з нижчими і забезпечують можливість розподілу та координації завдань.

Повноваження - це обмежене право використовувати ресурси і спрямовувати зусилля підлеглих на виконання певних завдань.

Відповідальність - це обов'язок виконувати поставлене завдання і забезпечення їх розв'язання.

2.Організаційне проектування здійснюється зверху до низу.

1) горизонтальний поділ організації, закріплення видів діяльності за певними підрозділами.

2) налагодження зв'язків між різними підрозділами.

3) визначення співвідношень повноважень різних посад.

4) визначення посадових обов'язків закріплених за конкретними особами.

Під організаційною структурою управління розуміють __________, що дає змогу управляти організацією та взаєминами цих органів.

Організаційну структуру управління становлять: - кількість ланок на його кожному рівні; - взаємне розміщення цих ланок; - завдання,права та обов'язки і відповідальність кожної ланки в межах виконання загальних або основних та спеціальних функцій управління; - чисельність та професійно-кваліфікаційний склад працівників; - ступінь централізації і функції управління.

3.Існують два види організаційної структури управління:лінійна і функціональна.

Лінійна структура управління:

Керівник організації

Лінійний керівник 1 лінійний керівник 2

А1 Б1 В1 А2 Б2 В2

Лінійна структура характеризується простотою, чіткістю працівників управління. Для неї також характерний посилений контроль над виконавцями, що є основною перевагою цього типу, але у зв'язку з тим,що лінійна структура вимагає компетентності усіх питань, то вона може використовуватись в умовах відносно простих з постійними умовами, завданнями і функціями менеджменту.

Функціональна структура управління будується на ієрархії органів, які забезпечують аналіз кожної функції на всіх рівнях. Керівники спеціалізуються на окремих функціях, які виконуються відповідними спеціалістами. Недоліком є те, що управлінський процес розвивається на окремих, часто недостатньо пов'язаних між собою функціях, втрачається контроль над виконаннями, тому вона використовується не часто.

Керівник організації

Функціональний керівник 1 Ф-ний к-ник 2 Ф-ний к-ник 3

А1 Б1 В1 А1 Б1 В1

Спроби подолання недоліків лінійної і функціональної структури привело до комбінованих структур управління, які можна поділити на такі види:

1) лінійно-вставні; 2) лінійно-функціональні; 3) бюрократичні; 4) адаптивні; 5) конгломератні.

Лінійно-вставна структура управління.

Керівник організації

Лінійний керівник 1 лінійний керівник 2

Штабні служби а1б1в1 Штабні служби а2б2в2

А1 Б1 В1 А1 Б1 В1

У лінійно-вставній структурі при лінійних не рівнинах створюються служби, які спеціалізуються на виконаннях певних управлінських функцій, вони не мають права приймати управлінські рішення, лише сприяють розробці необхідних положень в межах конкретних функцій управління, які забезпечать підготовку якісних рішень. Це рішення в підсумку буде приймати лінійний менеджер і передавати їх на використання.

Лінійно-функціональна структура управ-ління

Керівник організації

Лінійний керівник 1 лінійний керівник 2

Штабні служби штабні

Лінійно-функціональна структура передбачає те, що штабні функціональні служби отримують повноваження управлінськими службами нижчого рівня, які виконують відповідні спеціальні функції.

4. Крім горизонтального існує вертикальний поділ. Організації, керівники які залишають за собою більшу половину повноважень, наз. централізованими.

В децентралізованих організаціях повноваження розподіляються на нижчих рівнях управління.

Перевагами децентралізації є: - швидкість прийняття рішень; - гнучкість, зручність, обґрунтованість управлінських дій; - невеликі затрати; - можливість застосування морального фактора.

Недоліки: - ймовірність прийняття неправильних рішень; - відчутність єдності в поведінці менеджерів; - небезпека втрати контролю в процесі управління.

Процес управління - це сукупність та послідовність цілеспрямованих дій керівника та всього апарату управління щодо погодження спільної діяльності людей.

Вплив - є суттєвим елементом процесу управління і являє собою різні форми дій суб'єкта управління на об'єкт з метою зміни способів його функціонування шляхом зміни складу або взаємодії елементів об'єкту управління.

Тема7:Мотивація як функція менеджменту.

1.Поняття мотивації. Потреби та винагороди.

2.Класифікація теорій мотивацій. Змістовні теорії мотивації.

3.Характеристика процесійних мотиваційних теорій.

1.Мотивація-це управлінська діяльність,яка забезпечує процес спонукання себе та інших працівників на дії,спрямовані на досягнення особистих цілей або цілей організації.

В процесі історичного розвитку мотивація як економічна категорія пройшла 2 етапи:

1)застосування політики «батога і пряника»

2)використання методів психології (згідно з працями Мейо,Фрейда).

Мотивація базується на 2 категоріях: 1)потребах-відчуття психологічної або фізіологічної нестачі чогось.2)винагороди-те,що людина вважає цінним для себе і задоволення потреби.

Потреби бувають:-первинні(фізіологічні);-вторинні(психологічні).

Винагороди бувають:-внутрішні,які дає сама робота,зміст трудового процесу,самоповага.-зовнішні,які дає організація:зар.плата,кар'єра,кабінет,службове авто.

Потреби-мотиви-поведінка-мета-результати задоволення потреб-потреби

Схема моделі мотивації через потреби.

Мотиваційні теорії розвивалися протягом усієї історії економічних наук.Суттєвий внесок у розвиток мотиваційної теорії зробили укр.вчені.

М.Вольський вважав необхідним поліпшувати фізичні,моральні та інтелектуальні умови існування людини.Dін підкреслював,що політична економіка є наукою про діяльність людини, спрямованої на задоволення матеріальних і духовних потреб.

Цехановський виступав проти узагальнення Адама Сміта про людську поведінку.Він зробив висновок,що багато людей намагаються поліпшити своє становище не тільки завдяки власній праці,а й за рахунок інших.

Туган-Барановський одним з перших в світі розробив чітку класифікацію потреб.

2.Протягом розвитку менеджменту склалась обґрунтована система теорій мотивації,яка є основою розробки прикладних механізмів мотивування працівників.

Теорія мотивації

Змістовні процесійні

1.1Теорія потреб Туган-Барановсьукого.

1.2 Ієрархія потреб Маслоу

1.3 Теорія потреб Мак Клепланда.

1.4 Двофакторна теорія Герцберга.

2.1 Теорія очікувань Врума.

2.2 Теорія справедливості

2.3Комплексна процесійна теорія Портера і Лоулера.

Туган-Барановський виділив 5 груп потреб: 1.фізіологічні 2.статеві. 3.симптоматичні інстинкти. 4.альтруїстичні. 5.потреби практичного характеру.

Туган-Барановський особливого значення надавав раціональному початку приналежності до народностей, моральних і релігійних поглядів.

Маслоу виділив такі групи потреб:

5) самовираження - потреба в реалізації своїх можливостей.

4) поваги - потреба поваги з боку оточення, визнання, самоповага.

3) соціальні - потреба відчувати причетність до подій.

2) безпеки і захищеності - потреба в захисті від фізичної, психологічної

1) фізіологічні - вода, їжа, помешкання, секс - фізіологічні.

Перша півгрупа (1-2) потреб наз. Первинними - вимагають першочергового задоволення, а інші вторинні.

Форма піраміди підкреслює значення різних потреб.

Теорія Мак Клепланда: треба врахувати 3 потреби:1.влади. 2.успіху. 3.причетності.

Згідно з двофакторною теорією Герцберга: всі фактори, які визначають мотивацію поділяються на 2 групи: 1) гігієнічні -повязані із середовищем, яке оточує працівника; 2) мотиваційні - із змістом самої роботи.

Табл.1.Групи факторів за теорією Герцберга.

Фактори

Гігієнічні мотиваційні

1.політика фірм і адміністрацій 1.успіх

2.умови роботи 2.просування по службі

3.заробіток 3.визнання та схвалення

результатів роботи

4.міжособові відносини 4.висока міра

з начальником,колегами. відповідальності

5.рівень безпосереднього 5.можливість творчого

контролю за роботою. та ділового зростання.

Табл.2.Взаємозвязок між факторами Герцберга і потребами Маслоу.

Потреби за Маслоу Фактори за Герцбергом

Самовираження Поваги Мотиваційні

Соціальні

Безпеки і захищеності Гігієнічні

Фізіологічні

Прикладне значення теорії Герцберга базується на: - праця, що приносить задоволення - сприяє психологічному здоровю людини; - трудовий успіх, визнання заслуг, службове та професійне зростання посилюють позитивні мотиви поведінки в процесі праці, оскільки ці фактори підвищують задоволеність роботою.

3.Теорія очікувань базується на очікуванні появи якоїсь події. Виділяють такі очікування: 1) щодо «затрат-результатів» (робітник економить матеріали і очікує підвищення розряду). 2) щодо «результатів-винагород» (працівник чекає винагороди-підвищення тарифної ставки). 3) щодо цінності «заощадження-винагорода»

Теорія справедливості: працівники суб'єктивно порівнюють свої винагороди із затраченими зусиллями інших працівників, які виконують аналогічні роботи. Доки працівники не будуть вважати справедливими, їх віддача буде низькою.

Тема8.Контроль,як функція менеджменту

1.Поняття зміст та види контролю.

Контроль – це вид управлінської діяльності із забезпеченням процесу за допомогою якого керівництво організації визначає наскільки правильне його управлінське рішення, а також напрями здійснення корективів.

Основним завданням контролю є процес забезпечення досягнення цілей і місій організації.

Метою контролю згідно з позицією Альберта є сприяння тому, щоб фактичні результати найбільше відповідали очікуваним.

Об'єктивність і необхідність контролю як ф-й менеджменту визнач такі фактори:

1.невизначеність середовища(зміна законів, політики).

2.небезпека виникнення кризових ситуацій.

3.доцільність підтримки успіху організації.

4.тиск з боку конкурентів.

5.боротьба за ринки збуту, товари.

Контроль за часом його здійснення поділяється на:

1.попередній контроль – реалізуєься через правила, процедури та інші його основні важелі закладені в процесі реалізації таких ф-й менеджменту, як: планування, організація,взаємодії. Цей вид контролю використовується стосовно ресурсів: людських, матеріальних, фінансових.

2.Поточний контроль – здійснюється через систему зворотного зв'язку який має характер управлінської необхідності має мету, використ зовнішні ресурси, які перетворюються в ресурси для внутрішнього споживання, корегує відхилення, які виникли в процесі управління.

3.підсумковий контроль – при остаточному підсумковому контролі зворотний зв'язок використовується після виконання роботи, він необхідний для врахування організації можливих майбутніх ситуацій, а також для забезпечення мотивацій.

2.Процес контролю і забезпечення його ефективності

Американські спеціалісти дійшли висновку, що процес контролю реалізується за такими етапами:

1.розробка стандартів і критерій.

2.порівняння реальних результатів прийнятими стандартами і критеріями.

3.здійснення необхідних корегуючи дій.

Розробка стандартів потребує:

- Обмеження в часі;

- конкретизації критеріїв;

- забезпечення реальності показників;

- забезпечення можливості прогнозування показників прогнозування.

Порівняння досягнутих результатів з розробленими стандартами починаються з того:

- встановлення масштабу допустимих відхилень;

- передавання розповсюдження інформації про конкретні результати;- оцінка інформації про отриманий результат;

-обгрунтування висновків на основі порівняння результатів і стандартів.

Коригуючі дії базуються на виборі таких рішень:

- не вжиття заходів;- усунення відхилень;

- перегляд стандартів;- поєднання кількох попередніх підходів.

Вимоги до контролю:

- контроль повинен відображати пріоритети організаційних відповідностей до спрямування діяльності.

- орієнтування на досягнення конкретних результатах.

- відповідає тому виду діяльності який є основним для організації.

-забезп своєчасність, мобільність та глучність.

- відзначатися простотою.

- бути економічним, тобто базуватися на порівнянні витрат на контроль в його досягненні.

- враховувати міжнародні рішення питань.

Здійснення контролю впливає на інтереси певних працівників, в наслідок такого впливу можливі такі види поведінки людей:

1.поведінка при якій люди будуть найкраще працювати над тим, що потрапляють під контроль.

2.поведінка ,яка може сприяти передачі працівниками не правдивої або не точної інформації.

3.поведінка прихована необхідна для контролю інформації.

Для підвищення ефективності контролю необхідно:

1.розробляти стандарти, які об'єктивно відображають результати діяльності людей.

2.забезпечене двостороннє спілкування між працівниками органів контролю та людьми діяльність яких контролюється.

3.уникати надто пильного контролю.

4.застосовувати методи розробки стандартів,які забезпечують жорсткій, але справедливий контроль.

5.використовувати методи матеріального стимулювання.

6.впроваджувати інформаційно управлінську систему контролю. 7.придляти особливу увагу контролю виробничих

3.Інформаційно-управлінська система контролю і система контролю виробничих процесів.

Необхідність інформаційно - управлінської системи контролю, тобто формальної системи для підготовки керівної інформації, потрібної для прийняття управлінських рішень, така система повинна видавати інформацію про минуле теперішнє і майбутнє вона базується на використанні комплексів техніки та орієнтована на користувача.Проектування інформаційно управлінської системи здійснюють аналіз системи прийняття управлінських рішень, тобто коорденуваня та інтегрування конкретних рішень структури управління організацій, проектування процесу обробки інформації, оцінка і аналіз управління системи з метою виправлення помилок, встановлення зворотного зв'язку в таких інформаційних системах.Підсистемою контролю виробництво процесів в умовах розвитку слід розуміти механізм контролю за такими видами виробництва як науковий пошук.

Тема 9.Методи менеджменту

1.сутність методів менеджменту та їх класифікація.

Методи менеджменту – це сукупність способів і прийомів керівника на колектив з метою досягнення емісії організації та її цілей.

Їх класифікують на три групи:

1.економічні –довго, середньо техніко-економічні плани.

2.економічні стимули –податки, фінанси, кредит, ціни.

3.адміністративні – організаційно – розпорядчі, розпорядчі дії, дисциплінарні.

4.соціально-психологічні – соціальні плани моральні стимули, методи формування колективів та соціально психологічного клімату в колективі.

Всі методи менеджменту взаємопов'язані між собою і їх поділ на групи є достатньо умовним: техніко економічний план (економічний метод починає впливати на працівників підприємства після того, як він оформлений наказом директора, адміністративний метод),при чому можливі зміни в складі колективу працівників(соціально психологічний метод), які викликані необхідністю виконання цього плану.

Тому застосування конкретного методу повинно мати комплексний характер.

2.Економічні методи менеджменту.

Техніко – економічні плани впливають на працівників шляхом їхньої побудови за тривалістю дії рівнем впливу та змістом.

Плани різної тривалості впливають на ритмічність виробничо - господарської діяльності, якість продукції, положень організації на ринку. Їхній вплив на працівників створює атмосферу зайнятості, неперервність процесів.

Економічні стимули базуються на використанні мат. стимулів ,ставок, посадових окладів, надбавок, премій, дивідендів, цінних паперів та ін..

Фінанси, як спосіб досягнення максимального прибутку впливає на працівників шляхом створення і використання централізованих, децентралізованих інвестицій.

Аналогічний вплив має кредит, як спосіб тимчасової передачі грошових коштів товарів на умовах повернення та платності, при цьому можливе застосування банківського та комерційного видів кредиту.

Вплив через податки сприяє регулюванню взаємин держави з організацією та громадянами,а також іноземними особами , одночасно податки є основним джерелом формування та поновлення доходної частини доходу держави.

Використання бюджету,як грошового виразу, збалансованості доходів і витрат дає змогу впливати на процеси зменшення витрат на виробничо господарську діяльність пошук шляхів збільшення доходів, та ін..

Вплив через ціни стимулює випуск продукції за кількістю і якістю, сприяє фінансовій стабілізації структурним змінам в організації активізує інвестиційну діяльність.

Так у перехідний період на ринку виникає необхідність стабілізації цін шляхом регулювання рентабельності (встановлення норми рентабельності),що є заходом боротьби з інфляцією.

3.Характеристика адміністративних методів менеджменту.

1.Організаційні дії,як адм. Методи менеджменту є способом впливу через документи тривалої дії, вони здійснюються шляхом тривалої організаційного регламентування через закони, статути, положення та ін..

Організаційного програмування витрат сировини, розмірів амортизації та ін.

Організаційного інструктування через інструкції, правила, вимоги та ін..

Організаційного програмування за допомогою актів, протоколів, листів та ін..

2.Розпорядчі дії: є способом короткотермінового впливу через усунення недоліків,відхилень. Ці дії реалізують: накази(видає директор); розпорядження;вказівки(застосовують всі керівники, основним призначенням є виконання наказів і розпоряджень).

3.Дисциплінарні дії використовуються з конкретними діями: догани, пониження на посаді, переміщення по посаді,звільнення.

4.Соціально-технологічні методи менеджменту.

Вплив соціальних планів здійснюється шляхом створення умов праці забезпечення відпочинку, організації побуту, медичного обслуговування, забезпечення житло та ін..

Метод моральні стимули впливають через нагороди, орденами,грамотами, подяками, присвоєння звань та інше.

Методи формувань колективів і морально – психологічного клімату, забезпечує вплив його членів на основі добору за характером, стажем ,освітою та ін..

Це також призначення керівників, розташування кадрів, підвищення по посаді.

5.Взаємозвязок функцій та методів менеджменту.

Дві найважливіші категорії менеджменту біолектично пов'язані між собою . Основним завданням функцій менеджменту , як напрямів управлінської діяльності є формування методів менеджменту, тобто способів і прийому працівників.

Застосування конкретної функції менеджменту повинно закінчуватися розробкою певного впливу та результатом планування,яке здійснює планове переміщення є техніко – економічний план, який використовує керуюча система для впливу на керовану (колектив працівників);результатом мотивації(діяльність відділу праці на ЗП) може бути розробка положення про преміювання працівників організації, в наслідок контролю, який здійснював відділ технічного контролю організації готується наказ про усунення недоліків технологій виробництва та інше.

Тема 10.Комунікації у менеджменті.

1.Сутність і види комунікацій.

Комунікація – це обмін інформацією її змістом між двома або декількома людьми;комунікації є методами зв'язку працівників, підрозділів та ін..

Вескон, Альберт підкреслювали , щокомунікації можуть виникати:

1.між організацією і зовнішнім середовищем обмін інформації із споживачами не через державу; з політичною системою шляхом створення лобі в парламенті. Під дією зовнішнього оточення відбуваються наради.,обговорення,готуються службові записки,звіти та ін..

2.між рівнями підрозділами і працівниками організації, тобто комунікації всередині. Комунікації можуть здійснювати від вищих до нищих рівнів управління(начальник дає підлеглим додаткове завдання та ін..)

- від нищих рівнів до вищих,найчастіше так надходить інформація про недоліки, страйкову ситуацію, про стан виконання управлінських рішень, реаліз. комунікація знизу до верху.

- між різними підрозділами, цехами, відділами.

- через неформальні комунікації (здебільшого шляхом розповсюдження чуток).

2.Інформація її види та роль у менеджменті.

Інформація- це сукупність повідомлень, які відображають конкретний стан явища події, виробничо господарську діяльність.

Класифікація інформації:

1.за прямотою охоплення явища: повна, часткова, наближена.

2. за періодом дії: разова, періодична, довгострокова.

3.за змістом: планово-облікова, фінансова, бухгалтерська,конструктивно, технологічна.

4.за рівнем достовірності: достовірна , не достовірна.

Носіями інформації є: текстові документи, диски, кіноплівки, фотокартки, плакати та ін..

3.Документація та діловодство, документооборот.

Документація- це письмове подання інформації про факти, події, явища і розумової діяльності людини носієм якої вона є.

Класифікація документів:

1.за змістом: адміністративні, комерційна,фінансова,зовнішньо-економічна, бухгалтерська,кадрова,технічна та ін.

2.за складністю: проста,складна.

3.за призначенням: індивідуальна, типова.

4.за місцем у менеджменті: службово інформаційна, розпорядча,спеціальна.

Діловодство – процес пов'язаний із складанням документів їх обробкою проходженням.

Функції:

1.попередній обмін його документів.

2.ділово інформаційне обслуговування.

3.контроль виконанні націоналізації документообороту.

4.транспортування документів.

Системи діловодства:

1.централізавана- коли вся документація спрямована в єдиний центр.

2. децентралізована – система при якій документи за призначенням.

3.змінна система (комбінована).





Реферат на тему: Відповіді на питання з предмету "менеджмент" (шпора)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.